Харківський національний університет внутрішніх справ

СПАСЬКА МАРИНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 347.44:347.79(477)

ДОГОВІР МОРСЬКОГО СТРАХУВАННЯ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі цивільного права та процесу в Харківському національному університеті внутрішніх справ, МВС України.

Науковий керівник кандидат юридичних наук, доцент

Борисова Валентина Іванівна,

Національна юридична академія України

ім. Ярослава Мудрого, завідуючий кафедри цивільного права №1

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент

Майданик Роман Андрійович,

Київський національний університет

ім. Тараса Шевченка, професор кафедри цивільного права

кандидат юридичних наук, доцент

Кучерук Катерина Іванівна,

Гуманітраний університет „Запорізький інститут державного і муніципального управління”, завідуючий кафедри цивільного права, професор

Провідна установа Одеська національна юридична академія,

кафедра цивільного права,

Міністерство освіти і науки України (м.Одеса)

Захист відбудеться „16” березня 2007 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К.64.700.02 Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розіслано „15” лютого 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Є. Кириченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Морське страхування – один з найдавніших видів страхування, який не втратив своєї актуальності і в сучасних умовах, бо, не дивлячись на розвиток технічного прогресу, ризиків в мореплавстві не меншає. Експлуатація будь-якого морського судна несе потенційний ризик можливих втрат та збитків, яких може зазнати власник або фрахтувальник судна, власник вантажу, перевізник тощо, а обсяг збитків, пов’язаний з обставинами конкретної морської аварії, часто перевищує фінансові можливості вказаних осіб. Вирішенню проблем відшкодування завданих збитків і покликане слугувати морське страхування як система захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб на випадок морської небезпеки.

Аналіз розвитку інституту морського страхування в умовах переходу України до ринкової економіки свідчить, що у цей період відбулися важливі події, пов’язані і з демонополізацію страхового ринку, і з прийняттям Кодексу торговельного мореплавства України (далі – КТМ України), положення якого покликані врегулювати договірні відносини у сфері морського страхування.

Разом з тим, нині морське страхування ще не зайняло такої стратегічної позиції, як це характерно для країн з розвиненою економікою, що пояснюється, перш за все, недосконалістю його законодавчого врегулювання. Тому одним з найважливіших завдань сьогодення є вдосконалення нормативної бази у сфері морського страхування, приведення положень КТМ України у відповідність до положень нового Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Проблеми страхування традиційно займали і займають у доктрині цивільного права одне з центральних місць. Так, достатньо вказати, що за останні роки В.М. Нікіфорак, Т.В. Блащук, О.В. Гринюк, В.В. Семеняка, О.С.Красільнікова у своїх дослідженнях торкалися питань договірного регулювання страхових відносин. Але фундаментального дослідження правової природи саме договору морського страхування в Україні здійснено не було. Таким чином, відсутність фундаментальних розробок стосовно договору морського страхування і обумовила вибір теми дисертаційного дослідження.

Теоретичну основу дисертаційного дослідження склали праці відомих вчених-цивілістів як минулого, так і сьогодення: Т.В. Боднар, В.І. Борисової, М.І.Брагінського, С.М. Братуся, В.В. Вітрянського, К.О. Граве, В.П. Грибанова, В.Є.Ідельсона, О.С. Іоффе, О.О. Красавчикова, Н.С. Кузнецової, І.М. Кучеренко, О.Е.Лейста, Л.А. Лунца, В.В. Луця, Р.А. Майданика, Д.І. Мейєра, В.О. Мусіна, І.Б.Новицького, В.А. Ойгензихта, В.К. Райхера, А.П. Сергєєва, В.І.Серебровського, В.О. Тархова, Ю.К. Толстого, Л.М. Федорова, Р.О. Халфіної, Є.О. Харитонова, Я.М. Шевченко, Р.Б. Шишки, Г.Ф. Шершеневича, М.Я.Шимінової та ін.

У дисертації використані роботи зарубіжних авторів, а саме Р. Боко, Ф.Д.Роуза, праці яких не перекладалися українською або російською мовами.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась на кафедрі цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ (далі – ХНУВС) та пов’язана з науковими розробками ХНУВС, які здійснюються за напрямками, затвердженими Академією правових наук України, а також відповідає змісту Пріоритетних напрямків наукових досліджень вищих навчальних закладів МВС України, визначених Наказом МВС України № 356 від 11 травня 2001 року „Про затвердження Програми розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 рр.” (державна реєстрація №0186.0.070867), та за пріоритетними напрямками наукових розробок ХНУВС на 2006-2010 роки. Тема роботи знайшла також своє відбиття в плані дослідницької діяльності кафедри цивільного права та процесу ХНУВС.

Мета та задачі дисертаційного дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка доктринальних засад цивільно-правового регулювання договору морського страхування та обґрунтування пропозицій, спрямованих на усунення недоліків і прогалин у законодавчому регулюванні цього договору.

Для досягнення вказаної мети автором дисертації були поставлені такі основні задачі:

- на підставі дослідження виявити ґенезу договору морського страхування;

- сформулювати засади цивільно-правового регулювання договору морського страхування в Україні, враховуючи досвід інших країн;

- поглибити характеристику юридичної природи договору морського страхування;

- розкрити суттєві риси договору морського страхування, визначити його функції та місце в системі цивільно-правових договорів України;

- на основі дослідження виокремити основні права та обов’язки учасників договору морського страхування;

- на підставі аналізу виявити особливості укладення, виконання, припинення договору морського страхування;

- виявити особливості механізму відповідальності та практики його застосування в разі невиконання або неналежного виконання договору морського страхування.

- сформулювати конкретні пропозиції і рекомендації по вдосконаленню законодавства у сфері застосування договору морського страхування.

Об’єктом дослідження є цивільні відносини, що виникають при укладенні, виконанні, зміні та припиненні договору морського страхування, а також шляхи підвищення нормативного впливу на них.

Предметом дослідження є нормативні акти, які регулюють відносини у сфері морського страхування, теоретичні аспекти договірних відносин у цій сфері, та практика застосування законодавства.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи становлять загально-наукові та спеціально-наукові методи наукового пізнання. Діалектичний метод дозволив розглянути формування та розвиток ідеї договору морського страхування і відповідних норм законодавства (підрозділ 1.1). Застосування історичного методу дозволило дослідити ґенезу розвитку договору морського страхування у конкретних історико-правових умовах, продемонструвати розвиток теоретичної думки, законодавства та обґрунтувати необхідність подальшого наукового дослідження цієї теми (підрозділ 1.1). Порівняльно-правовий метод використано для з’ясування переваг і недоліків договірного механізму регулювання морського страхування за законодавством України, Російської Федерації, Великобританії, Норвегії, США та інших країн світу (підрозділи 1.1, 2.1-2.3, 2.5, 2.6). Системно-структурний метод сприяв з’ясуванню змісту договору морського страхування, його істотних умов, встановленню місця в загальній системі національного договірного права (підрозділи 1.2, 2.1, 2.3). Логіко-юридичний метод дозволив провести аналіз положень чинного законодавства України в сфері морського страхування (підрозділи 1.2-2.7). Теоретико-прогностичний метод сприяв розробці пропозицій стосовно вдосконалення чинного законодавства у вказаній сфері (підрозділи 1.2-2.7).

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертаційна робота є першим в Україні комплексним дослідженням сутності та природи договору морського страхування в умовах дії нових КТМ України та ЦК України.

В результаті проведеного дисертаційного дослідження вперше сформульовано та обґрунтовано або додатково аргументовано чи уточнено наукові положення:

1. Обґрунтовано висновок, що хоча в Україні пріоритетним залишається регулювання морського страхування спеціальним законодавством, а саме КТМ України, положення останнього повинні бути узгоджені з положеннями ЦК України, який складає загальний рівень кодифікації цивільного законодавства. У зв’язку з цим запропоновано доповнити главу 67 ЦК України статтею „Застосування загальних правил страхування до спеціальних видів страхування”, що дасть можливість субсидіарно застосовувати положення гл. 67 ЦК України (Страхування) за умови, що конкретні відносини з морського страхування не врегульовані на рівні спеціального закону.

2. Додатково аргументується, що договір морського страхування, як родове поняття, за своєю сутністю охоплює договори такої ж спрямованості, як і договір майнового страхування, але майновий інтерес в яких пов’язаний лише із торговельним мореплавством.

3. Розширено аргументацію відносно того, що договір морського страхування відноситься до алеаторних договорів, бо його метою є розподіл ризику (ризиків) між сторонами.

4. Обґрунтовано визначення договору морського страхування як фідуціарного договору. Фідуціарність в ньому проявляється через принцип найвищої довіри, відповідно до якого страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про обставини, що мають істотне значення для визначення ступеня ризику і відомі або повинні бути йому відомі, а також відомості, запитані страховиком.

5. Розширено аргументацію щодо віднесення договору морського страхування до публічних договорів, що можуть укладатися шляхом приєднання, якщо в якості страхувальника буде виступати фізична або юридична особа, які не є суб’єктами підприємницької діяльності.

6. Вперше доводиться, що договір морського страхування виконує ініціативну, програмно-координаційну, інформаційну, гарантійну (забезпечувальну) та захисну функції. При цьому зауважується, що ініциативна функція, з огляду на те, що це договір приєднання, деформована, оскільки ініціатива укладення договору виходить від страхувальника.

7. Додатково аргументується необхідність розробки і прийняття в Україні стандартних (типових) правил морського страхування та системи врегулювання протиріч з приводу обґрунтованості страхового відшкодування, а також його розміру.

8. Додатково обґрунтовано позицію, що, на відміну від інших юридичних осіб приватного права, страхові організації наділяються спеціальною правоздатністю.

9. Висунуто тезу, що оскільки договір морського страхування укладається на певний проміжок часу або на рейс судна, він обмежується не кількістю страхових випадків, а колом страхових ризиків. Тому страхова сума не може розглядатися в якості межі відповідальності страховика не тільки стосовно одного страхового випадку, а й для усього договору в цілому.

10. Запропоновано додаткову аргументацію стосовно того, що страхові посередники не є суб’єктами договору морського страхування, і їх правовий статус потребує відповідного врегулювання на законодавчому рівні.

11. Набув подальшого розвитку висновок, що витрати, зроблені страхувальником щодо виконання обов’язку по запобіганню або зменшенню збитків, спричинених небезпечностями і випадковостями (страховий випадок) за договором морського страхування, підлягають додатковій компенсації з боку страховика лише у порядку регресу.

12. Уточнено визначення поняття договору морського страхування, поняття „страхувальник”, третьої особи (вигодонабувача), страхового випадку, страхового ризику, зміни ризику, збільшення ризику, девіації, зміни рейсу судна.

Практичне значення дисертаційного дослідження, його результатів полягає у можливості використання висновків та пропозицій в роботі над подальшим удосконаленням положень КТМ України, в розробці підзаконних нормативно-правових актів, при перегляді деяких концептуальних положень договору морського страхування і для удосконалення правозастосовчої та судової практики.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у навчальному процесі, у підготовці підручників і навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсів цивільного права для студентів юридичних спеціальностей, у практичній діяльності судових органів, працівників страхових компаній тощо.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися, схвалені та рекомендовані до захисту кафедрою цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ.

Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися на наукових конференціях: Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених (23 квітня 2004 р., м. Харків, Національний університет внутрішніх справ); Актуальні проблеми цивільного права та процесу, присвячена пам’яті професора О.А. Пушкіна (21 травня 2005 р., м.Харків, Національний університет внутрішніх справ ); Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених (25 травня 2005 р., м. Харків, Національний університет внутрішніх справ), Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів „Приватно-правовий метод регулювання суспільних відносин: стан та перспективи розвитку” (25-26 листопада 2005 р., м.Київ, Київський національний університет ім.Тараса Шевченка), Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених (12 травня 2006 р., м.Харків, Харківський національний університет внутрішніх справ), Актуальні проблеми цивільного права та процесу, присвячена пам’яті професора О.А. Пушкіна (27 травня 2006 р., м.Харків, Харківський національний університет внутрішніх справ).

Пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства стосовно договору морського страхування направлено до Верховної Ради України, а також до страхової компанії.

Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертаційного дослідження були викладені в 6 наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визнані ВАК України фаховими для спеціальності „Правознавство”, а також у тезах 5 доповідей.

Структура дисертації обумовлена метою, завданнями та обраним предметом дослідження. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які містять 9 підрозділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків (законопроект „Про внесення змін у деякі закони України”, Пояснювальна записка до нього та Акти впровадження результатів дисертаційного дослідження).

Повний обсяг дисертації складає 204 сторінки, список використаних джерел – 16 сторінок (191 найменування), додатків – 10 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі розкриваються сутність і стан наукової проблеми, її значимість, обґрунтовується актуальність досліджуваної теми, визначаються мета та завдання, об’єкт, предмет і методи наукового дослідження, розкривається зв’язок обраного напряму дослідження з науковими програмами Харківського Національного університету внутрішніх справ, висвітлюється наукова новизна отриманих результатів і формулюються основні положення, що виносяться на захист, зазначається теоретичне та практичне значення отриманих результатів, їх апробація і впровадження, а також дається перелік публікацій автора за темою дисертації.

Розділ І. „Ґенеза договору морського страхування” складається з двох підрозділів, які присвячені питанням еволюції правового регулювання договору морського страхування, з’ясовується його місце в системі договірного права України, ознаки, класифікація, функції.

Підрозділ 1.1. „Становлення та розвиток морського страхування та договору морського страхування” містить аналіз правових засад врегулювання відносин у сфері морського страхування та витоків і обставин, що сприяли виникненню і становленню договору морського страхування.

Доводиться, що виникненню договору морського страхування як правової форми опосередкування страхових відносин у сфері торговельного мореплавства передували менш досконалі правові форми, а саме інститут загальної аварії та морська позика (foenus nauticum). Спеціальний страховий документ - поліс, яким була замінена складна конструкція морської позики, з'явився лише в XIV столітті.

Проведений в роботі аналіз правових засад врегулювання відносин у сфері морського страхування у Великобританії, Норвегії, Російській Федерації, Україні свідчить, що вони мали і мають свої особливості, але формуються на підставі загальних принципів з урахуванням західноєвропейських традицій, які були і залишаються домінуючими у цій сфері.

Основними джерелами права, що регулюють відносини в галузі морського страхування в Україні, на сьогодні є КТМ України та ЦК України, положення яких потребують узгодження. З цією метою пропонується доповнити главу 67 ЦК України відповідними положеннями.

Підрозділ 1.2. „Договір морського страхування в системі цивільно-правових договорів України та його функції” присвячений висвітленню ознак договору морського страхування з метою визначення місця, яке він займає в системі договірного права України, а також його функцій.

Доводиться, що договір морського страхування відноситься до договорів про надання послуг, а тому характеризується типовими ознаками останнього. Водночас досліджуваний договір є різновидом договору страхування і характеризується родовими ознаками договору майнового страхування. Вищезазначене дозволяє застосовувати до договору морського страхування положення глави 63 ЦК України за умови, що це не буде суперечити суті самого зобов'язання, і субсидіарно положення гл. 67 ЦК України, але виключно тоді, коли конкретні відносини з морського страхування не врегульовані на рівні спеціального закону.

Договір морського страхування відноситься до пойменованих договорів, має різновиди договорів, об'єктами страхування яких є майнові інтереси, що пов'язані лише із торговельним мореплавством, є фідуціарним, алеаторним, договором приєднання та має ознаки публічного договору.

Однак, хоча основною ознакою публічного договору є характер діяльності однієї із сторін (підприємця), а для договорів приєднання вирішальним є спосіб їх укладення, договір морського страхування можна охарактеризувати як публічний договір, що укладається шляхом приєднання, бо, по-перше, договір приєднання, як і публічний, розраховані на правове регулювання однотипних договорів, що укладаються морськими страховиками з великою кількістю споживачів; по-друге, страхувальником у публічних договорах, як і стороною, що приєдналася до досліджуваного договору, може бути як фізична, так і юридична особа, включаючи і ту, що здійснює підприємницьку діяльність; по-третє, сфера застосування обох видів договорів потребує використання стандартної форми їх укладення.

Необхідність врегулювання договору морського страхування на рівні спеціального законодавства пояснюється суттєвими відмінностями, які він має у порівнянні з договором майнового страхування. Так, сторони, уклавши останній, визнаються такими, що погодились підкорити свої відносини імперативним нормам, а також квазінормативним регуляторам у вигляді звичаїв ділового обороту. В договорі ж морського страхування сторони можуть на свій розсуд змінити або відмінити застосування будь-якої норми Розділу VШ КТМ України „Договір морського страхування”, окрім норм про абандон (ч.2 ст.271 КТМ України). В роботі відстоюється точка зору, що підхід, запропонований законодавцем, носить рекомендаційний характер і ніяким чином не може зруйнувати принципів, на яких будується морське страхування, зокрема принципу компенсації та принципу довіри.

Доводиться, що договір морського страхування виконує функції, які притаманні будь-якому цивільно-правовому договору, а саме ініціативну, інформаційну, програмно-координаційну, гарантійну (забезпечувальну), захисну. Разом з тим, кожна з них, виходячи з правової мети цього договору, його суб’єктного складу, стає або більш рельєфною, або деформується, як, зокрема ініціативна функція, з огляду на те, що цей договір є договором приєднання.

Розділ ІІ. „Правова характеристика договору морського страхування” складається з семи підрозділів, в яких дається визначення поняття договору морського страхування, його істотних умов, розкривається правовий статус його учасників (сторін договору та страхових посередників), форма та порядок укладення договору, досліджується динаміка реалізації цього договору (виконання, зміна умов договору, припинення), а також відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання обов’язків за цим договором.

У підрозділі 2.1. „Поняття, істотні умови та порядок укладення договору морського страхування” аналізуються визначення договору морського страхування, які наводяться в доктрині цивільного права, а також у нормативно-правових актах України та інших країн, і пропонується авторське визначення договору морського страхування для КТМ України.

Доводиться, що договір морського страхування є двостороннім, оплатним, але не еквівалентним договором, може бути як реальним, так і консенсуальним, якщо сторони в договорі вкажуть на його консенсуальність.

Об’єктом договору морського страхування автор вважає страховий інтерес, який є одним з видів загальної категорії інтересу, що слід розглядати як підставу виникнення та існування страхового правовідношення. Автор доводить, що категорію інтересу у морському страхуванні варто розглядати як об'єктивно-суб'єктивну.

Істотними умовами договору морського страхування є предмет договору, страховий випадок, страхова сума, розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Досліджуючи правову природу страхового полісу, автор доходить висновку, що незважаючи на ототожнення українським законодавцем понять „страховий поліс” і „договір страхування”, ці поняття не є ідентичними. Страховий поліс сам по собі не є договором морського страхування, а є лише документом, що підтверджує наявність такого договору та визначає права та обов’язки сторін. Пропонується закріпити на рівні КТМ України обов’язок страховика видавати страхувальнику при укладенні договору морського страхування страховий поліс.

У підрозділі 2.2. „Сторони договору морського страхування та страхові посередники” досліджується правова природа страховика, як юридичної особи, яка створюється виключно для здійснення страхової діяльності. Наявність цілого ряду вимог, як передумови здійснення страховиком операцій зі страхування, які висуваються до страховика з боку законодавця, свідчить про наявність у страховиків, на відміну від деяких інших юридичних осіб, спеціальної (цільової) правоздатності, яка передбачає ряд додаткових умов, за наявності яких у юридичної особи виникає статус страхової компанії. Виходячи з аналізу чинного законодавства і праць вчених-цивілістів, автор запропонував визначення страхувальника для Закону України „Про страхування”.

Автор доходить висновку, що участь у вказаному договорі може брати також і вигодонабувач – особа, призначена страхувальником для одержання страхового відшкодування. Таким чином, поняття сторін за договором морського страхування і його учасників не завжди співпадають.

На підставі аналізу конструкції договору морського страхування аналізується правове становище страхових посередників, які також не є суб’єктами договору морського страхування, а лише сприяють здійсненню морського страхування на підставі цивільно-правових договорів, що з ними укладають страховик або страхувальник.

У підрозділі 2.3. „Права та обов’язки сторін за договором морського страхування” автор зосереджується на дослідженні особливостей прав та обов’язків сторін за договором морського страхування.

Поруч з іншими обов’язками страхувальника ретельно досліджується інформаційний обов’язок, який полягає у сумлінному інформуванні ним страховика про всі відомі факти, які можуть вплинути на умови договору, який укладається. Особливістю інфомаційного обов’язку є те, що покладаючи його на страхувальника, законодавець не дає страховику права вимагати виконання цього обов’язку. Таким чином, вказаному обов’язку страхувальника не кореспондує відповідне право страховика. Інформаційний обов’язок характеризується і тим, що має виконуватися страхувальником не тільки при укладенні договору морського страхування, а й протягом усього існування страхового правовідношення.

Розглядаючи обов’язок страховика виплатити страхове відшкодування, аналізується обов’язок страховика відшкодувати страхувальнику витрати щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, або їх зменшення. Вбачається, що праву страховика на отримання доказів понесених страхувальником витрат, не кореспондує обов’язок страхувальника (вигодонабувача) доказувати ступінь ефективності здійснених ним заходів щодо запобігання та зменшення збитків, оскільки вказані витрати страхувальника повинні бути компенсовані страховиком навіть якщо вони виявилися безуспішними. Цією ознакою вказані дії відрізняються, зокрема, від дій, спрямованих на рятування на морі, де винагорода виплачується тільки за наявності корисного результату.

У підрозділі 2.4. „Виконання договору морського страхування” дисертантом розглядаються особливості виконання зобов’язань, що виникають з договору морського страхування і складають систему послідовних дій, здійснення яких повинно відповідати певним вимогам. Виконання вказаних зобов’язань передбачає активну форму поведінки сторін.

Характерною рисою зобов’язань з морського страхування є те, що обидві сторони – і страховик, і страхувальник - є одночасно кредитором і боржником один по відношенню до другого, а також те, що у більшості випадків лише на стадії виконання у страхове правовідношення може вступити вигодонабувач.

На думку автора, виконання зобов’язань з морського страхування повинно відповідати принципам належного виконання, взаємного співробітництва сторін, добросовісності, розумності і справедливості, які притаманні цивільно-правовим договорам.

У підрозділі 2.5. „Зміна договору морського страхування” розглядаються підстави і порядок зміни договору морського страхування. Дисертант виходить з того, що зміна цього договору може мати місце, коли йдеться виключно про істотність зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. При розгляді цього питання значна увага приділена дослідженню таких понять як зміна ризику і збільшення ризику. Дисертант дотримується позиції, що далеко не всі зміни мають для договору морського страхування юридичне значення і можуть призвести до правових наслідків.

У підрозділі 2.6. „Припинення договору морського страхування” розглядаються умови припинення договору, які поділяються на загальні, що притаманні припиненню усіх видів договорів, та спеціальні, що характерні тільки для припинення договору морського страхування.

На підставі аналізу чинного законодавства дисертант доходить висновку, що законом допускається припинення договору морського страхування не тільки за домовленістю сторін, а й шляхом здійснення односторонніх правочинів, якщо право на їх вчинення надано стороні законом або договором. Так, у разі настання страхового випадку страховик має право шляхом сплати повної страхової суми звільнити себе від подальших обов’язків за договором морського страхування без згоди на це страхувальника (ст.266 КТМ України). Як односторонній правочин слід кваліфікувати і процедуру абандону, при якій страхувальник має право припинити договір з власної ініціативи, відмовившись від всіх своїх прав на застраховане майно і отримавши повну страхову винагороду у визначених законом випадках (ст.271 КТМ України). При цьому страховику не надається права відхилити заяву страхувальника про абандон.

У підрозділі 2.7. „Відповідальність сторін за договором морського страхування” дисертант виходить з того, що відповідальність за цим договором поділяється на позитивну (перспективну) та негативну (ретроспективну) відповідальність. Позитивна (перспективна) відповідальність – це врегульований страховим законодавством обов’язок учасників страхового правовідношення дати звіт у своїх діях щодо належного виконання основних обов’язків, а негативна (ретроспективна) відповідальність – це врегульований страховим законодавством обов’язок учасників страхового правовідношення дати звіт у своїх діях щодо невиконання або неналежного виконання основних обов’язків. Таким чином, ретроспективна відповідальність пов’язана зі скоєнням правопорушення однією з сторін зобов’язання, завданням збитків та відсутності обставин, що звільняють її від відповідальності. У зв’язку з цим досліджуються прояви загальних підстав цивільної відповідальності в морському страхуванні. Констатується, що така відповідальність в основному зводиться до відшкодування збитків і сплати неустойки.

Певна увага приділяється випадкам розголошення страховиком відомостей, які стали відомі йому при укладенні договору морського страхування, складають конфіденційну інформацію і можуть завдати немайнову шкоду страхувальнику.

У Висновках дисертант подає стислу інформацію про теоретичні та практичні результати проведеного дослідження.

У Додатках сформульовано чіткі пропозиції щодо удосконалення цивільного та морського законодавства України, які полягають у наступному:

1. З метою усунення прогалин чинного законодавства пропонується ст. 986 ЦК України доповнити частиною 3 такого змісту: „Якщо у договорі страхування не визначені права та обов’язки кожного з співстраховиків, останні повинні відповідати перед страхувальником (вигодонабувачем) солідарно”.

2. З метою узгодження реалізації загальних та спеціальних норм законодавства, що регулюють відносини у сфері морського страхування, Главу 67 ЦК України доповнити статтею 999-1 такого змісту: „Правила, передбачені цієї главою, застосовуються до відносин по спеціальним видам страхування, включаючи і морське, якщо законами про ці види страхування не встановлено інше”.

3. Статтю 3 Закону України „Про страхування” викласти у такій редакції: „Страхувальниками визнаються юридичні та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України, та сплачують страхові премії і мають право на отримання страхового відшкодування при настанні страхового випадку”. Це зумовлено необхідністю узгодження термінології цього закону з термінологією, яка використовується в ЦК України.

4. Статтю 11 Закону України „Про страхування” доповнити частиною 3 такого змісту: „Якщо у договорі страхування не визначені права та обов’язки кожного з співстраховиків, вони повинні відповідати за зобов’язаннями перед страхувальником (вигодонабувачем) солідарно”. Це пояснюється тим, що співстрахування не є багатостороннім договором, йдеться лише про множинність осіб в страховому зобов’язанні на стороні страховика, а тому в договорі повинні визначатись права та обов’язки кожного з страховиків.

5. Частину 7 статті 15 Закону України „Про страхування” для запобігання виникнення колізії інтересів страховиків, яких представляє страховий агент, доповнити реченням такого змісту: „Страховий агент може представляти інтереси тільки одного страховика, виконуючи частину страхової діяльності останнього”.

6. Частину 1 статті 40 Закону України „Про страхування” викласти у такій редакції: „Посадові особи Уповноваженого органу, а також страховики у випадку розголошення в будь-якій формі відомостей, що є таємницею страхування, несуть відповідальність, передбачену законом”.

7. Статтю 244 КТМ України для усунення можливих суперечок щодо підтвердження письмової форми договору морського страхування викласти у такій редакції: „Страховик зобов’язаний видати страхувальнику за своїм підписом документ, що містить умови договору морського страхування (поліс, страховий сертифікат тощо)”.

8. Статтю 246 КТМ України для узгодження термінології цього закону з термінологією, яка використовується в ЦК України, викласти у такій редакції: „Договір морського страхування може бути укладено страхувальником на користь третьої особи (вигодонабувача), зазначеної або не зазначеної в договорі.

У випадку укладення договору морського страхування на користь третьої особи (вигодонабувача) страхувальник несе всі обов’язки за цим договором. Ці ж обов’язки несе і особа, на користь якої і укладено договір (вигодонабувач), якщо він укладений за дорученням вказаної особи або навіть і без доручення, але ця особа пізніше виявила щодо страхування свою згоду.

У разі страхування на користь третьої особи (вигодонабувача) страхувальник користується всіма правами за договором страхування без окремого доручення”.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Снігерьова М.О. Проблеми морського страхування: історія й сучасність // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2003. - №4. – с.79 - 83.

2. Снігерьова М.О. До питання про правову природу договору морського страхування // Вісник Луганської академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України. – 2004. –Вип.2. – с.119 - 125.

3. Снігерьова М.О. Договір морського страхування як публічний договір і договір приєднання // Вісник академії правових наук. Державне будівництво та місцеве самоврядування. – 2005. – Вип.9. – с.160 - 165.

4. Снігерьова М.О. До питання про класифікацію договорів морського страхування // Право України. – 2005. - №8. – с.52 - 55.

5. Снігерьова М.О. Проблеми страхового інтересу // Вісник Луганської академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України. – 2004. –Вип. 1. – с.74 - 79.

6. Снігерьова М.О. До питання про порядок укладення договору морського страхування // Наше право. – 2006. - №2. – с.36 - 40.

АНОТАЦІЇ

Спаська М.О. Договір морського страхування. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03. – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Харківський національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2007.

Дисертація присвячена комплексному теоретичному аналізу цивільно-правових відносин, що виникають при укладенні і виконанні договору морського страхування. Досліджено історико-правові витоки виникнення і формування договору морського страхування, місце, яке цей договір займає в сучасній системі цивільно-правових договорів України. Дається правова характеристика договору морського страхування, аналізуються його істотні умови та порядок укладення, правове становище сторін та страхових посередників. Досліджується правовий механізм виконання та відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання договору морського страхування.

Ключові слова: страхування, страховик, страхувальник, договір морського страхування, страховий інтерес, страховий ризик, девіація, суброгація, абандон.

Спасская М.А. Договор морского страхования. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридичних наук по специальности 12.00.03. – гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. – Харьковский национальный университет внутренних дел. – Харьков, 2007.

Диссертация посвящена комплексному теоретическому анализу гражданско-правовых отношений, возникающих при заключении и исполнении договора морского страхования, практике применения законодательства в сфере морского страхования.

Исследованы историко-правовые источники возникновения, формирования и развития договора морского страхования, место, которое данный договор занимает в современной системе гражданско-правовых договоров Украины, а также его функции. Дается правовая характеристика договора морского страхования, анализируются его существенные условия, порядок заключения, правовое положение сторон и страховых посредников.

Особое внимание в диссертации уделено детальному анализу категории страхового интереса, который рассматривается в качестве основания возникновения и существования страхового правоотношения.

В диссертационном исследовании детально освещаются основные права и обязанности страховщика и страхователя. Наряду с другими обязанностями страхователя, детально исследуется информационная обязанность, которая заключается в добросовестном информировании страховщика о всех известных фактах, которые могут повлиять на условия заключаемого договора морского страхования. В диссертации анализируется динамика информационной обязанности страхователя на протяжении всего существования страхового правоотношения.

Проводится исследование правового механизма исполнения, изменения, прекращения договора морского страхования. Дисертантом рассматриваются особенности исполнения обязательств, которые возникают из договора морского страхования и составляют систему последовательных действий, осуществление которых должно соответствовать определенным требованиям.

Диссертант исходит из того, что изменение договора морского страхования может иметь место только тогда, когда речь идет о существенности изменения обстоятельств, которыми стороны данного договора руководствовались при его заключении.

Также в диссертации рассматриваются условия прекращения договора, которые можно разделить на общие, присущие прекращению всех видов договоров, и специальные, которые характерны только для прекращения договора морского страхования.

Рассмотрены особенности механизма ответственности сторон за неисполнение либо ненадлежащее исполнение договора морского страхования.

В диссертации сформулированы конкретные предложения и рекомендации по усовершенствованию гражданского и морского страхового законодательства Украины.

Ключевые слова: страхование, страховщик, страхователь, договор морского страхования, страховой интерес, страховой риск, девиация, суброгация, абандон.

Spasska M.О. Marine insurance contract. – Manuscript.

The thesis for scientific Candidate’s degree of law in speciality 12.00.03. – civil law and procedure; family law; international private law. – Kharkiv national university of internal affairs. – Kharkiv, 2007.

The thesis is devoted to the complex research of the relations which arise from marine insurance contract. The genesis, conception, juridical nature of the marine insurance contract are defined as well as its place in the system of contract law of Ukraine.

Special attention is paid to the terms of marine insurance contract and the peculiarities of its signing. The juridical characteristic of the subject structure of the contract researched is given. Contents, form and procedure of marine insurance contract signing is analyzed. The dynamics of the marine insurance contract relations is followed.

The author substantiated and proposed scientific theoretical and practical recommendations and propositions for improvement of the legal regulation of the marine insurance relations.

Key words: insurance, insurer, insured, marine insurance contract, insurance interest, insurance risk, deviation, subrogation, abandon.