НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

СИРОТЯК МИХАЙЛО РОМАНОВИЧ

УДК 343.231

ЗАХИСТ ПРАВ ПОТЕРПІЛОГО

В ПРОВАДЖЕННІ В СПРАВАХ

ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Спеціальність 12.00.07 – адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ

на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі адміністративного і господарського права Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.

Науковий керівник – кандидат юридичних наук, доцент Миколенко Олександр Іванович Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, доцент кафедри адміністративного і господарського права.

Офіційні опоненти:–

доктор юридичних наук, професор Пєтков Сергій Валерійович, Запорізький юридичний інститут Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, заступник начальника з наукової роботи;–

кандидат юридичних наук, доцент Манжула Андрій Анатолійович, Кіровоградський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ, начальник кафедри адміністративного права та процесу.

Провідна установа – Київський національний університет внутрішніх справ, кафедра адміністративного права та процесу, Міністерство внутрішніх справ України, м. Київ.

Захист відбудеться 22 червня 2007 р. о 13.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий 17 травня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Шепітько В.Ю.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Чинне адміністративно-процесуальне законодавство України закріплює процесуальний статус потерпілого в провадженні в справах про адміністративні правопорушення. Але, на жаль, участь потерпілого в адміністративному провадженні ускладнюється величезною кількістю прогалин у законодавстві України, недоліками в правозастосовчій сфері та недостатнім рівнем наукового дослідження. По-перше, запропонований у Кодексі України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) перелік процесуальних прав та обов’язків потерпілого є неповним. Про існування деяких процесуальних прав потерпілого можна лише здогадуватись, якщо коментувати чи тлумачити в цілому положення КУпАП та інших нормативних актів України. Також до сих пір не вирішено питання щодо визнання потерпілим від адміністративного проступку і юридичних осіб. По-друге, у правозастосовній сфері мінімізована участь потерпілого в справі про адміністративне правопорушення та реально зводиться лише до можливості надати письмові пояснення на стадії адміністративного розслідування і оскаржити постанову на стадії перегляду справи про адміністративне правопорушення. Наприклад, у вирішенні питання про відшкодування майнової шкоди, яка була заподіяна в результаті вчинення адміністративного проступку, потерпілий не бере активної участі. Уся ініціатива щодо вирішення цього питання зосереджена в руках органів адміністративної юрисдикції, що передбачені в ст. 40 КУпАП. По-третє, дослідження правового статусу учасників провадження в справах про адміністративні правопорушення, у тому числі і потерпілого, ускладнюються тим, що вчені зосередили в основному свою увагу на загальних підходах до визначення адміністративно-процесуального статусу особи, його відмінності від адміністративно-правового статусу особи та на класифікаціях адміністративних проваджень. У зв’язку з цим відійшли на другий план дослідження процесуального статусу потерпілого та захисту його прав у провадженні в справах про адміністративні правопорушення.

Сьогодні як ніколи назріла необхідність удосконалення адміністративно-процесуальних норм, у тому числі і тих, що пов’язані з установленням процесуального статусу потерпілого від адміністративного правопорушення та захистом його порушених майнових і немайнових прав. Вдосконалення норм чинного законодавства не повинно, при цьому, обмежуватись лише доповненням переліку процесуальних прав потерпілого в адміністративному провадженні. У КУпАП необхідно корінним чином змінити механізм захисту майнових і немайнових прав потерпілого, наділивши його відповідною ініціативою, а органи адміністративної юрисдикції – чіткими повноваженнями.

Цьому питанню приділялась увага в юридичній літературі. Так на загальнотеоретичному рівні і на рівні науки адміністративного права та процесу ці питання частково досліджувалися у працях вчених Росії і України: В.Б. Авер?янова, О.М. Бандурки, Ю.П. Бітяка, С.М. Братуся, А.С. Васильєва, М.І. Єропкіна, Л.В. Коваля, В.К. Колпакова, О.Є. Лейста, Д.А. Липинського, М.С. Малеїна, Д.М. Овсянко, Н.Г. Саліщевої, І.С. Самощенко, О.Ф. Скакун, В.Д. Сорокіна, В.С. Стефаник, Ц.О. Ямпольської та інших. При дослідженні матеріальної і процесуальної природи адміністративної відповідальності ці питання висвітлювалися в працях: Д.М. Бахраха, О.І. Ґалаґана, І.П. Голосніченка, В.В. Іванова, В.Р. Кісіна, Т. Коломоєць, А.Т. Комзюка, С.М. Манохіної, М.Я. Масленнікова, О.І. Миколенка, В.Д. Резвих, Б.В. Росинського, С.М. Тараненко, М.М. Тищенко та інших вчених. Разом із тим, праці вчених були присвячені в одних випадках розгляду загальних положень провадження в справах про адміністративні правопорушення, у других – лише процесуальному статусу суб’єктів адміністративного провадження та особи, яка притягується до відповідальності, у третіх – процесуальний статус потерпілого розглядався у відриві від механізму захисту порушених адміністративним проступком майнових і немайнових прав особи.

Запропоноване до розгляду дослідження демонструє комплексний підхід щодо уточнення поняття ”захист прав потерпілого” та визначення механізму його реалізації в межах провадження в справах про адміністративні правопорушення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є частиною наукових досліджень Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова як пріоритетний напрям наукових досліджень та відповідає тематиці досліджень кафедри адміністративного і господарського права ”Дослідження проблем співвідношення приватноправових та публічно-правових чинників соціально-економічних відносин”. Актуальність цього напряму досліджень випливає з Концепції адміністративної реформи в Україні, Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 2000-2004 роки, Програми розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 роки. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою економіко-правового факультету Одеського національного університету ім. І.І. Мечнікова (протокол № 6 від 28 травня 2004 р.).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб визначити сутність поняття ”захист прав потерпілого в провадженні в справах про адміністративні правопорушення”, з’ясувати існуючий механізм захисту майнових і немайнових прав потерпілого та запропонувати відповідні висновки і пропозиції щодо поліпшення чинного законодавства України у цій сфері.

Для досягнення зазначеної мети необхідно вирішити такі завдання:

- звернути увагу на розбіжності в термінології чинного законодавства та визначитись зі співвідношенням понять ”охорона прав”, ”правова охорона”, ”захист прав”, ”правовий захист”, ”забезпечення прав”;

- з’ясувати зміст та дати визначення поняттям ”адміністративно-правова охорона” і ”адміністративно-правовий захист”;

- визначитись із системою адміністративно-процесуальних гарантій захисту прав потерпілого в провадженні в справах про адміністративні правопорушення;

- здійснити розгорнутий аналіз адміністративно-процесуального статусу потерпілого від адміністративного проступку;

- дослідити особливості порушення майнових і немайнових прав фізичних та юридичних осіб у результаті вчинення адміністративного проступку і розкрити механізм захисту цих прав у межах провадження в справах про адміністративні правопорушення;

- розкрити види та особливості форм захисту прав потерпілого, що існують в адміністративному провадженні ;

- визначити роль та значення органів адміністративної юрисдикції і учасників провадження в справах про адміністративні правопорушення в захисті прав потерпілого від адміністративного проступку;

- проаналізувати чинне законодавство щодо якості закріплених у ньому адміністративно-процесуальних норм та розробити наукові пропозиції і рекомендації про поліпшення ефективності механізму захисту прав потерпілого.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі захисту прав потерпілого в провадженні в справах про адміністративні правопорушення.

Предметом дослідження є система нормативно-правових актів, що регулюють питання участі потерпілого в провадженні в справах про адміністративні правопорушення, практика діяльності адміністративно-юрисдикційних органів щодо захисту порушених адміністративним проступком прав потерпілого і забезпечення реалізації його процесуальних прав, літературні джерела, в яких викладені теоретичні обґрунтування та висвітлені проблеми захисту прав потерпілого від адміністративного проступку.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів та прийомів наукового пізнання. Всезагальний діалектичний метод пізнання було використано при дослідженні сутності, змісту і механізму захисту прав потерпілого в провадженні в справах про адміністративні правопорушення. У дисертаційному дослідженні були використані і загальнонаукові методи: історико-правовий – для дослідження процесу формування та розвитку національного законодавства щодо захисту прав потерпілого в провадженні в справах про адміністративні правопорушення (підрозділи 1.2, 3.2 і 4.1); для з’ясування суті і співвідношення категорій ”охорона прав”, ”правова охорона”, ”захист прав”, ”правовий захист”, ”забезпечення прав” (підрозділ 1.1), категорій ”суб’єкт провадження” і ”учасник провадження” (підрозділ 2.1), категорій ”заподіяна шкода” і ”шкода, яка відшкодовується” (підрозділи 3.1 і 4.1) – аналіз та синтез як прийом логічного методу та системно-функціональний метод; структурний підхід – для дослідження гарантій, що входять в систему процесуальних гарантій захисту прав потерпілого в адміністративному провадженні (підрозділ 1.2), для визначення форм захисту майнових прав потерпілого в провадженні в справах про адміністративні правопорушення (підрозділи 3.2, 4.1 і 4.2). Серед спеціальних методів використовувались: порівняльний метод – під час здійснення аналізу різних точок зору провідних науковців (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1, 3.2, 4.1); метод аналізу документів – при вивченні законодавчої бази, яка регулює питання захисту прав потерпілого від адміністративного проступку (1.1, 1.2, 2.2, 3.2, 4.1 і 4.2).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших в українській юридичній науці комплексним дослідженням питань захисту прав потерпілого в провадженні в справах про адміністративні правопорушення.

Так у результаті дисертаційного дослідження було сформульовано і обґрунтовано низку концептуальних положень, які відрізняються науковою новизною і мають важливе теоретичне та практичне значення.

1. Дістало подальшого розвитку питання про співвідношення понять ”охорона прав”, ”правова охорона”, ”захист прав”, ”правовий захист” і ”забезпечення прав”, у зв’язку з чим пропонується розмежовувати поняття ”охорона” і ”захист” як такі, що не охоплюють один одне за змістом, та виокремлюються за трьома критеріями: 1) факт порушення норм права; 2) приналежність цих понять до ”права в об’єктивному розумінні” чи ”права в суб’єктивному розумінні”; 3) прив’язка зазначених понять до норм матеріального чи норм процесуального права

2. Уперше пропонується розглядати адміністративно-правовий захист потерпілого як систему процесуально-правових гарантій, установлених нормами адміністративного права, а також діяльність уповноважених на те органів і організацій з їх реалізації з метою відновлення порушених адміністративним проступком майнових і немайнових прав потерпілого, усунення перешкод у реалізації ним процесуальних прав та з метою застосування до правопорушника заходів правового примусу (адміністративних стягнень та обов’язку відшкодувати заподіяну майнову шкоду).

3. Уперше пропонується включати до системи процесуальних гарантій захисту прав потерпілого в провадженні в справах про адміністративні правопорушення: 1) принципи провадження в справах про адміністративні правопорушення; 2) вирішення питання про те, хто може бути потерпілим; 3) закріплення правового статусу потерпілого на всіх стадіях провадження в справах про адміністративні правопорушення; 4) чітке визначення кола та компетенції органів і посадових осіб, які ведуть адміністративний процес та процесуальні дії яких спрямовані на захист прав потерпілого; 5) установлення переліку та процесуального статусу учасників провадження, що беруть участь у захисті прав потерпілого; 6) установлення адміністративно-правового механізму відшкодування шкоди, яка була заподіяна в результаті вчинення адміністративного проступку потерпілому.

4. Набуло подальшого розвитку дослідження суб’єктів адміністративного процесу та розмежування понять ”суб’єкт провадження” і ”учасник провадження”, у зв’язку з чим робиться висновок, що потерпілий є суб’єктом адміністративного процесу, суб’єктом адміністративно-юрисдикційного процесу, суб’єктом провадження в справах про адміністративні правопорушення, а також є учасником правозастосовної діяльності, що здійснюється компетентними адміністративно-юрисдикційними органами (посадовими особами) в межах провадження в справах про адміністративні правопорушення.

5. Обґрунтовано доцільність визнання потерпілим у провадженні в справах про адміністративні правопорушення і юридичних осіб, яким було заподіяно адміністративним проступком майнову або немайнову шкоду.

6. Пропонується в КУпАП розширити коло процесуальних прав потерпілого та закріпити наступні права: а) знайомитися з матеріалами справи і процесуальними документами по справі на всіх стадіях провадження; б) давати письмові та усні пояснення; в) заявляти клопотання; г) подавати докази; д) користуватися юридичною допомогою захисника; е) виступати рідною мовою та користуватися послугами перекладача; ж) оскаржувати рішення по справі про адміністративний проступок; з) брати участь у розгляді справи про адміністративний проступок особисто або через свого представника.

7. Уперше пропонується виділяти в провадженні в справах про адміністративні правопорушення три форми захисту прав потерпілого: 1) покладення на правопорушника компетентним органом обов'язку відшкодувати завдану шкоду (ст. 40 КУпАП); 2) повернення майна за належністю (ч. 1 ст. 265 КУпАП); 3) добровільне відшкодування збитків або усунення завданої шкоди правопорушником (п. 2 ч. 1 ст. 34 КУпАП).

8. Уперше пропонується передбачити в межах провадження в справах про адміністративні правопорушення можливість подання цивільного позову, у зв’язку з чим ініціатива щодо порушення питання про відшкодування майнової шкоди перейде від органів адміністративної юрисдикції до потерпілого, а захід правового примусу, передбачений в ст. 40 КУпАП, змінить правову природу з адміністративної на цивільно-правову.

9. Визначено основні напрямки вдосконалення законодавства про адміністративну відповідальність та надаються пропозиції щодо поліпшення конкретних норм чинного КУпАП.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони мають як науково-теоретичну, так і практичну сферу застосування і використання. Положення та висновки дисертації можуть бути: підґрунтям подальшого розроблення проблем правового регулювання статусу учасників провадження в справах про адміністративні правопорушення; використані для внесення змін і доповнень до чинного законодавства про адміністративну відповідальність та в правозастосовній сфері.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювались на засіданні кафедри адміністративного і господарського права Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.

Окремі результати дослідження висвітлювалися на трьох наукових конференціях: на 59-й (22-24 листопада 2004 р.) і 60-й (23-25 листопада 2005 р.) наукових конференціях професорсько-викладацького складу і наукових працівників економіко-правового факультету Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова; Міжнародній конференції Одеського політехнічного університету ”Сучасні технології менеджменту, маркетингу, PR: економічний, політичний, правовий і психологічний аспекти” (22 жовтня 2004 р.).

Публікації. Основні положення, висновки та пропозиції дисертаційного дослідження висвітлені в шести наукових роботах, з яких чотири статті, опубліковані у фахових виданнях та двоє тез наукових доповідей на конференціях.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація містить вступ, чотири розділи, які поділяються на вісім підрозділів, висновки, список використаних джерел (168 найменувань). Загальний обсяг дослідження – 201 сторінка, з яких 174 – основний текст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, її зв’язок із науковими програмами, планами, темами, висвітлено сутність розробки і методи наукового аналізу та практичне значення одержаних результатів, подано відомості щодо публікацій, апробацій та впровадження здобутих результатів.

Перший розділ ”Поняття адміністративно-правового захисту прав потерпілого та його зміст” - складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. ”Адміністративно-правова охорона та адміністративно-правовий захист: поняття, зміст, суб’єкти і співвідношення” аналізуються існуючі сьогодні напрями дослідження такого правового явища як адміністративно-правовий захист прав потерпілого.

Звернувши увагу на розбіжності термінології в чинному законодавстві України і в науковій літературі, проаналізувавши різні підходи щодо визначення та співвідношення понять ”охорона прав”, ”правова охорона”, ”захист прав”, ”правовий захист”, в роботі пропонується зосередитись на змісті понять ”охорона” і ”захист”.

На відміну від більшості вчених, які в одних випадках не розрізняють ці поняття та розглядають їх як синоніми, в інших – поняття ”захист” розглядають як частину більш об’ємного поняття ”охорона”, в дисертації пропонується розглядати їх як окремі поняття, що не охоплюють один одне за змістом.

Основним критерієм поділу понять ”охорона” і ”захист” повинен стати факт порушення норм права. Тобто до вчинення порушення норм права йдеться про охорону, після – про захист. Другий критерій, який необхідно враховувати при розмежуванні ”охорона прав” і ”захист прав” – це приналежність одного з цих понять до поняття ”право в об’єктивному розумінні”, а другого – до поняття ”право в суб’єктивному розумінні”. І нарешті, третій критерій, що необхідно враховувати при розмежуванні понять ”охорона прав” і ”захист прав”, це прив’язка поняття ”охорона” до норм матеріального права, а поняття ”захист” до норм процесуального права.

Урахування всіх трьох критеріїв вказує на необхідність виділення ще одного поняття, яке охоплює собою і охорону прав, і захист прав і не обмежується тільки ними. Ідеться про ”забезпечення прав”.

Враховуючи запропоновані критерії були зроблені наступні визначення понять ”адміністративно-правова охорона” и ”адміністративно-правовий захист”.

Адміністративно-правова охорона – це система встановлених адміністративним законодавством матеріальних правових гарантій, а також діяльність уповноважених на те органів по їх реалізації з метою попередження порушень норм чинного законодавства.

Адміністративно-правовий захист – це система процесуально-правових гарантій, установлених нормами адміністративного права, а також діяльність уповноважених на те органів і організацій по їх реалізації з метою відновлення порушеного права, усунення перешкод в його реалізації, усунення реальної загрози порушення суб’єктивних прав протиправними діями порушника, а також з метою застосування до порушника заходів правового примусу.

В підрозділі 1.2. ”Адміністративно-правовий захист прав потерпілого: поняття, зміст, види та праве регулювання” розглядається зміст адміністративно-правового захисту прав потерпілого в провадженні в справах про адміністративні правопорушення.

Виходячи з запропонованого визначення поняття „адміністративно-правовий захист”, пропонується систему процесуальних гарантій захисту прав потерпілого розглядати в такому вигляді:

- принципи провадження в справах про адміністративні правопорушення;

- вирішення питання про те, хто може бути потерпілим;

- закріплення правового статусу потерпілого на всіх стадіях провадження в справах про адміністративні правопорушення;

- чітке визначення кола та компетенції органів і посадових осіб, які ведуть адміністративний процес та процесуальні дії яких спрямовані на захист прав потерпілого;

- установлення переліку та процесуального статусу учасників провадження, що беруть участь у захисті прав потерпілого;

- установлення адміністративно-правового механізму відшкодування шкоди, яка була заподіяна в результаті вчинення адміністративного проступку потерпілому.

Запропонований перелік процесуальних гарантій захисту прав потерпілого не є вичерпним. До того ж сам процес визначення кількості матеріальних чи процесуальних правових гарантій завжди в юридичній літературі має суб’єктивний характер.

Другий розділ – ”Адміністративно-процесуальний статус потерпілої особи” – складається з двох підрозділів.

В підрозділі 2.1. ”Потерпілий як учасник провадження в справах про адміністративні правопорушення” визначається адміністративно-процесуальний статус потерпілого загалом в адміністративному процесі і безпосередньо в провадженні в справах про адміністративні правопорушення.

Дослідження адміністративно-процесуального статусу потерпілого в провадженні в справах про адміністративні правопорушення можливий через загальний аналіз адміністративно-процесуального статусу суб’єктів адміністративного процесу. Але такий аналіз має декілька недоліків, на які звертається увага в дисертаційному дослідженні. Тому зосередившись на аналізі адміністративно-процесуального статусу потерпілого як учасника провадження в справах про адміністративні правопорушення, були зроблені наступні висновки.

Розглянувши існуючі в юридичній літературі точки зору відносно співвідношення понять ”суб’єкт провадження” і ”учасник провадження”, у дисертації зазначається, що співвідношення цих понять залежить від того, що розуміється під поняттям ”провадження”. Якщо провадження розглядати як один із видів правозастосовної діяльності, то ”суб’єктом провадження” будуть виступати органи адміністративної юрисдикції, що ведуть провадження в справах про адміністративні правопорушення, а ”учасником провадження” будуть виступати всі інші зацікавлені і не зацікавлені в справі особи. Якщо ж провадження розглядати як сукупність специфічних однорідних процесуальних правовідносин, то між поняттям ”суб’єкт провадження” і ”учасник провадження” виникне наступне співвідношення – суб’єкт провадження в конкретних правовідносинах може і не бути учасником провадження, а учасник провадження завжди є суб’єктом провадження.

Виходячи з цього робиться висновок, що потерпілий є суб’єктом адміністративного процесу, суб’єктом адміністративно-юрисдикційного процесу, суб’єктом провадження в справах про адміністративні правопорушення, а також є учасником правозастосовної діяльності, що здійснюється компетентними адміністративно-юрисдикційними органами (посадовими особами) в межах провадження в справах про адміністративні правопорушення.

У підрозділі 2.2. ”Правове закріплення процесуальних прав і обов’язків потерпілого в провадженні в справах про адміністративні правопорушення” визначаються процесуальні права і обов’язки потерпілого, що реалізуються ним в межах провадження в справах про адміністративні правопорушення.

Загальний аналіз правового закріплення статусу потерпілого в провадженні в справах про адміністративні правопорушення дав можливість виявити недоліки чинного законодавства та розробити рекомендації щодо поліпшення норм чинного КУпАП.

Так пропонується положення ст. 269 КУпАП викласти в такій редакції:

”Потерпілим є фізична особа, якій заподіяно адміністративним проступком фізичну, моральну чи майнову шкоду, а також юридична особа, якій заподіяно майнову або немайнову шкоду.

Фізична і юридична особи визнаються потерпілими від адміністративного проступку посадовою особою, яка має право складати протокол про адміністративні правопорушення, чи органом (посадовою особою), що має право розглядати справу про адміністративне правопорушення, з відповідною фіксацією про це в протоколі про адміністративне правопорушення і постанові про накладення адміністративного стягнення.

Потерпілий має право знайомитися з матеріалами справи і процесуальними документами по справі на всіх стадіях провадження, давати письмові та усні пояснення, заявляти клопотання, подавати докази, користуватися юридичною допомогою захисника, виступати рідною мовою та користуватися послугами перекладача, оскаржувати рішення по справі про адміністративний проступок, брати участь у розгляді справи про адміністративний проступок особисто або через свого представника.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності потерпілого. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Потерпілого може бути опитано як свідка відповідно до статті 272 цього Кодексу. Посилаючись на статтю 63 Конституції України, потерпілий може відмовитись від обов’язку з’явитися як свідок на виклик органу (посадової особи), у провадженні якого перебуває справа, для надання пояснень і відомостей по справі та відповідей на поставлені запитання”.

Главу 19 КУпАП пропонується доповнити статтею ”Пояснення особи, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілого і свідків” такого змісту:

”Особа, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілий та свідки можуть до протоколу про адміністративні правопорушення надати письмові пояснення щодо обставин справи.

У письмових поясненнях вказується прізвище, ім’я, по батькові та адреса особи, що надає пояснення; обставини, що стосуються справи, і інші відомості, які, на думку особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілого чи свідка, мають значення для вирішення справи.

Письмове пояснення підписується особою, яка його склала”.

Третій розділ – ”Захист майнових і немайнових прав потерпілого, порушених адміністративним проступком” – складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. ”Загальна характеристика майнових і немайнових прав потерпілого, порушених у результаті вчинення адміністративного проступку” аналізуються наслідки адміністративного проступку, які пов’язані з порушенням майнових і немайнових прав потерпілого.

Ознайомившись з особливостями порушення майнових і немайнових прав фізичних і юридичних осіб у результаті вчинення адміністративного проступку, робиться висновок, що такі права захищаються в основному самим фактом притягнення порушника до адміністративної відповідальності.

У тих випадках, коли вчиненням адміністративного проступку спричиняється моральна (немайнова) шкода, то особа, якій завдали таку шкоду, повинна визнаватися в межах провадження в справах про адміністративні правопорушення потерпілим, але відшкодування такої шкоди повинне відбуватись виключно в межах цивільного судочинства. Це не означає, що в КУпАП слід закріпити норми щодо визнання потерпілими тих фізичних і юридичних осіб, яким заподіяно в результаті вчинення адміністративного проступку моральну (немайнову) шкоду. Ця процесуальна дія важлива для того, щоб потім у межах цивільного судочинства позивач міг як доказ надати копію постанови про накладення адміністративного стягнення, де б чітко вказувалось, що в результаті розгляду справи потерпілим визнано конкретну фізичну чи юридичну особу. Це спрощувало б перебіг цивільного процесу, бо суд, розглядаючи справу, сприймав би факт спричинення моральної шкоди, як уже доказаний факт з боку іншого компетентного органу – органу адміністративної юрисдикції, що розглядав справу про адміністративне правопорушення та виніс відповідну постанову.

Спричинення адміністративним проступком майнової шкоди є досить поширеним фактом, про що свідчить велика кількість матеріальних складів в Особливій частині КУпАП. Незважаючи на те, що цивільне законодавство вказує на необхідність відшкодування майнової шкоди в повному обсязі, у дисертації наводяться аргументи щодо неможливості поширення цього правила й на адміністративне провадження.

Указується на те, що досить часто між моментом вчинення адміністративного проступку та винесенням постанови по справі проходить лише декілька днів, а у справах про дрібне хуліганство навіть менше доби. Це не дозволяє, з одного боку, потерпілому вчасно надати всі необхідні докази (довідка з лікувального закладу, довідки з роботи та ін..), а з іншого боку, - органу адміністративної юрисдикції об’єктивно дослідити всі матеріали справи відносно завданих потерпілій особі збитків або скористатись послугами експерта.

Тому пропонується в межах провадження в справах про адміністративні правопорушення відшкодовувати майнову шкоду не в повному обсязі, а лише шкоду, завдану майну потерпілого. Усі інші збитки майнового характеру повинні відшкодовуватись тільки в порядку цивільного судочинства.

В підрозділі 3.2. ”Форми захисту майнових прав потерпілого в провадженні в справах про адміністративні правопорушення” аналізуються існуючі в чинному законодавстві форми захисту майнових прав потерпілого.

Проаналізувавши різні точки зору щодо визначення форм захисту майнових прав потерпілого в провадженні в справах про адміністративні правопорушення, пропонується виділити наступні форми: 1) покладення на правопорушника компетентним органом обов'язку відшкодувати завдану шкоду (ст. 40 КУпАП); 2) повернення майна за належністю (ч. 1 ст. 265 КУпАП); 3) добровільне відшкодування збитків або усунення завданої шкоди правопорушником (п. 2 ч. 1 ст. 34 КУпАП).

На підставі проведеного аналізу норм чинного законодавства та точок зору вчених робиться висновок про те, що до критеріїв, які підтверджують адміністративно-правову природу відшкодування майнової шкоди в провадженні в справах про адміністративні правопорушення, належать: 1) ініціатива щодо порушення питання про відшкодування майнової шкоди, заподіяної адміністративним проступком, закріплена за органами адміністративної юрисдикції (ст. 40 КУпАП); 2) майнова шкода виникає в результаті вчинення адміністративного проступку, а механізм її відшкодування регулюється нормами адміністративно-процесуального права та реалізується в межах провадження в справах про адміністративні правопорушення. Серед указаних критеріїв, перший є головним, а другий – має допоміжний характер.

У роботі обґрунтовується доречність зміни правової природи відшкодування майнової шкоди в адміністративному провадженні з адміністративної на цивільно-правову, а разом з тим, і виключення цього заходу з групи адміністративно-відновлювальних заходів. При цьому не заперечується можливість існування в системі заходів адміністративно-правового примусу адміністративно-відновлювальних заходів. Наприклад, відстоюється точка зору, що до адміністративно-відновлювальних заходів примусу слід зарахувати такий захід, як повернення майна за призначенням.

На підставі аналізу різних підходів до вирішення теоретичної проблеми щодо визначення правової природи відшкодування майнової шкоди в адміністративному провадженні, пропонується змінити правову природу цього заходу з адміністративно-правової на цивільно-правову. Така зміна правової природи примусового заходу можлива шляхом внесення відповідних змін до ст. 40 КУпАП, тобто щоб ініціатива з відшкодування заподіяної майнової шкоди надходила не від органу адміністративної юрисдикції, а від самого потерпілого у вигляді цивільного позову.

В зв’язку з цим положення ст. 40 КУпАП пропонується викласти в такій редакції:

”Стаття 40. Цивільний позов у провадженні в справах про адміністративні правопорушення

Особа, якій у результаті вчинення адміністративного проступку заподіяно шкоду майну і яка визнана потерпілим, має право в провадженні у справах про адміністративні правопорушення пред’явити до особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, цивільний позов, який розглядається вповноваженим органом (посадовою особою) разом зі справою про адміністративне правопорушення.

Цивільний позов може бути пред’явлений потерпілим як із моменту складання протоколу про адміністративне правопорушення, так і під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Особа, яка не пред’явила цивільного позову в справі про адміністративне правопорушення, а також особа, цивільний позов якої залишився без розгляду, має право пред’явити його в порядку цивільного судочинства.

Державне мито не сплачується у випадках пред’явлення цивільного позову в провадженні у справах про адміністративні правопорушення”.

Четвертий розділ – ”Роль органів адміністративної юрисдикції і інших учасників провадження в справах про адміністративні правопорушення у захисті прав потерпілого” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 4.1.” Роль та значення органів адміністративної юрисдикції у захисті прав потерпілого” розглядається діяльність органів адміністративної юрисдикції в забезпеченні захисту прав потерпілого в провадженні в справах про адміністративні правопорушення.

Аналізуючи особливості такої форми захисту майнових прав потерпілого, як повернення майна за належністю, у роботі звертається увага на те, що процедура повернення майна за належністю цілком залежить від належного оформлення вповноваженими на те органами адміністративної юрисдикції процесуальних документів на стадії адміністративного розслідування.

В зв’язку з цим пропонується зміст частини першої ст. 256 КУпАП викласти в такій редакції:

” Стаття 256. Зміст протоколу про адміністративне правопорушення

У протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім’я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу порушника; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків, якщо вони є; пояснення порушника; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду, про це також зазначається в протоколі з вказівкою прізвища (найменування), адреси потерпілого”. А частину четверту ст. 256 КУпАП викласти в такій редакції:

”При складенні протоколу порушникові та потерпілим роз’яснюються їхні права й обов’язки, передбачені статтями 268 і 269 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі”.

До того ж ст. 265 КУпАП необхідно доповнити положеннями такого змісту:

”Вилучені речі, що піддаються швидкому псуванню чи вимагають постійного за ними догляду та великих витрат на зберігання, після належного процесуального оформлення повертаються їхнім законним володільцям до розгляду справи”.

Зважаючи на те, що в дисертації пропонується закріпити в межах провадження в справах про адміністративні правопорушення інститут цивільного позову, а також вказується специфіка процесуального порядку визнання особи потерпілим, рекомендується ст. 280 КУпАП викласти в такій редакції:

”Стаття 280. Обставини, що підлягають з’ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення

Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду, чи підлягає задоволенню пред’явлений цивільний позов та в якому розмірі, чи є підстави для передання матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи”.

У зв’язку з цим пропонується частину третю ст. 283 КУпАП викласти в такій редакції:

”Якщо при вирішенні питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення одночасно вирішується питання про задоволення цивільного позову, то в постанові по справі вказується розмір шкоди, порядок і строки її відшкодування”. Слід також ст. 283 КУпАП доповнити положеннями такого змісту:

”Якщо з матеріалів справи буде встановлено факт заподіяння адміністративним проступком моральної, фізичної чи майнової шкоди конкретній фізичній чи юридичній особі, то дана особа може бути визнана потерпілим у справі, про що робиться відповідний запис у постанові та вказуються її прізвище (найменування) і адреса”.

В дисертації пропонується КУпАП доповнити ст. 2831, яка б закріплювала особливості розгляду та вирішення цивільного позову.

”Стаття 2831. Розгляд цивільного позову

Виносячи постанову по справі про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) залежно від доведеності підстав і розміру цивільного позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

При винесенні постанови про закриття справи цивільний позов залишається без розгляду”.

У підрозділі 4.2. ”Участь в адміністративному провадженні прокурора та інших учасників як гарантія захисту майнових прав потерпілого” розглядаються особливості участі учасників провадження в справах про адміністративні правопорушення в захисті прав потерпілого.

Дослідивши особливості участі в провадженні в справах про адміністративні правопорушення прокурора, робиться висновок про те, що процесуальний статус прокурора в адміністративному провадженні є специфічним і неоднозначним. Так прокурор бере участь у провадженні в справах про адміністративні правопорушення і як правоохоронний орган, який здійснює наглядові повноваження, і як правозахисний орган, який реалізує в певних випадках і адміністративно-юрисдикційні повноваження.

Щодо перспектив вдосконалення процесуального статусу законних представників і захисника (адвоката), то пропонується в КУпАП закріпити:

по-перше, положення, які вказують, що представниками в провадженні в справах про адміністративні правопорушення можуть виступати: 1) законні представники фізичної особи, яка притягується до адміністративної відповідальності або є потерпілою від адміністративного проступку, і яка є неповнолітньою або особою, що через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати свої права у справах про адміністративні проступки, 2) законні представники юридичної особи, яка притягується до адміністративної відповідальності або є потерпілою від адміністративного проступку, 3) захисник за бажанням потерпілого чи особи, яка притягується до адміністративної відповідальності (при цьому і потерпілий і особа, яка притягується до відповідальності, можуть бути як фізичними, так і юридичними особами);

по-друге, вказівку на те, що усі перелічені вище представники користуються в провадженні в справах про адміністративні правопорушення процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють;

по-третє, положення щодо моменту вступу захисника (адвоката) в провадження в справах про адміністративні правопорушення. Участь адвоката в адміністративному провадженні, на нашу думку, можлива з моменту складання протоколу про адміністративне правопорушення або інших протоколів, передбачених в главі 20 КУпАП.

У розділі досліджується процесуальний статус і інших учасників провадження в справах про адміністративні правопорушення та їхня роль у захисті прав потерпілого від адміністративного проступку, а також пропонуються відповідні зміни в КУпАП, пов’язані з покращанням існуючого механізму захисту прав потерпілого в адміністративному провадженні.

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні сутності поняття ”захист прав потерпілого в провадженні в справах про адміністративні правопорушення” та удосконалено його правові форми, механізм і регулювання.

Виходячи із цілей та завдань дисертаційного дослідження були зроблені такі висновки:

- чинне законодавство України містить розбіжності щодо визначення та використання змісту понять ”охорона прав”, ”правова охорона”, ”захист прав”, ”правовий захист”, ”забезпечення прав”, на що було звернуто увагу в дисертації та запропоновано чіткі критерії їх термінологічного розмежування;

- з’ясовано зміст та надається визначення поняттям ”адміністративно-правова охорона” і ”адміністративно-правовий захист”;

- запропоновано систему адміністративно-процесуальних гарантій захисту прав потерпілого в провадженні в справах про адміністративні правопорушення, до яких відносяться: 1) принципи провадження в справах про адміністративні правопорушення; 2) вирішення питання про те, хто може бути потерпілим; 3) закріплення правового статусу потерпілого на всіх стадіях провадження в справах про адміністративні правопорушення; 4) чітке визначення кругу та компетенції органів і посадових осіб, які ведуть адміністративний процес, та процесуальні дії яких спрямовані на захист прав потерпілого; 5) встановлення переліку та процесуального статусу учасників провадження, що приймають участь у захисті прав потерпілого; 6) встановлення адміністративно-правового механізму відшкодування шкоди, яка була заподіяна в результаті вчинення адміністративного проступку потерпілому;

- здійснено розгорнутий аналіз адміністративно-процесуального статусу потерпілого від адміністративного проступку та констатується, що Кодекс України про адміністративні правопорушення має з цього питання безліч прогалин та недоліків;

- досліджено особливості порушення майнових і немайнових прав фізичних та юридичних осіб у результаті вчинення адміністративного проступку і розкритий, по-перше, механізм захисту цих прав у межах провадження в справах про адміністративні правопорушення, що закріплений чинним законодавством, по-друге, можливий механізм захисту майнових і немайнових прав потерпілого в майбутньому;

- розкрито види та особливості форм захисту прав потерпілого, що існують в адміністративному провадженні, а саме: 1) покладення на правопорушника компетентним органом обов'язку відшкодувати завдану шкоду; 2) повернення майна за належністю; 3) добровільне відшкодування збитків або усунення завданої шкоди правопорушником;

- розглянуто особливості участі органів адміністративної юрисдикції і учасників провадження в справах про адміністративні правопорушення в захисті прав потерпілого від адміністративного проступку;

- проаналізовано чинне законодавство України щодо якості закріплених у ньому адміністративно-процесуальних норм та надаються наукові пропозиції і рекомендації про поліпшення ефективності механізму захисту прав потерпілого від адміністративного проступку.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Сиротяк М.Р. ”Потерпіла особа як учасник провадження в справах про адміністративні правопорушення” // Науковий вісник Львівського юридичного інституту, 2004. - № 3. – С. 123-129.

2. Сиротяк М.Р. ”Захист майнових прав потерпілої особи в провадженні у справах про адміністративні правопорушення” // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права, 2005. - № 1-2 (13-14). – С. 197-201.

3. Сиротяк М.Р., Миколенко О.І. Процесуальні гарантії захисту майнових прав потерпілого в провадженні в стравах про адміністративні правопорушення // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2005. - № . – С. 109-113.

4. Сиротяк М.Р. Адміністративно-правова охорона і адміністративно-правовий захист: порівняльний аналіз // Південноукраїнський правничий вісник. – 2006. - № 1. – С. 166-169.

5. Сиротяк М.Р. ”Особливості відшкодування майнової шкоди в межах