ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

СОКІЛ НАТАЛІЯ ВАСИЛІВНА

УДК 811.161. 2’373.21

МІКРОТОПОНІМІЯ СКОЛІВЩИНИ

10.02.01 – українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Львів – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Бучко Дмитро Григорович,

Тернопільський національний

педагогічний університет імені

Володимира Гнатюка,

завідувач кафедри українського

та загального мовознавства

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Сабадош Іван Васильович,

Ужгородський національний університет,

завідувач кафедри української мови

кандидат філологічних наук

Редьква Ярослав Петрович,

Чернівецький національний університет імені

Юрія Федьковича,

доцент кафедри історії і культури української мови

Захист відбудеться 29 листопада 2007 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.06 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці національного університету імені Івана Франка (м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий “26” жовтня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради К 35.051.06 І. М. Кочан

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Власні назви відіграють важливу роль у житті людей, оскільки сама людина є творцем і носієм онімів. Вони виникають як необхідний елемент мови, як віддзеркалення потреб ідентифікації об’єктів та суб’єктів. Склалося так, що антропоніми, гідроніми, ойконіми в українському мовознавстві досліджені значно більше й глибше, ніж мікротопоніми. Проте останнім часом у широкій типологічній парадигмі онімних класів особливий науковий інтерес становлять назви невеликих географічних об’єктів. Цьому сприяє кілька чинників, які й окреслюють актуальність запропонованого дослідження.

По-перше, досі фактографічний матеріал ще недостатньо зібраний та належним чином не проаналізований, зважаючи на величезну кількість мікротопонімів на різних теренах України. Вони хіба частково фіксувалися при з’ясуванні ойконімікону певних регіонів, адже деякі мовознавці вважають їх першим етапом у з’ясуванні топонімії загалом.

По-друге, мікротопоніми належать до унікальних одиниць, оскільки їхня креація залучає різні фактори: лінгвістичні, історичні, географічні, етнокультурні. Це зумовлено здатністю зберігати в собі різночасові елементи та відображати цілісну лінгвогеографічну історію окремої території. Мікротопонімні феномени є невичерпним джерелом історичного минулого українського народу, що містять важливу інформацію про розвиток краю, ландшафт, господарську діяльність, культуру, традиції тощо.

По-третє, вивчення мікротопонімії важливе й тим, що це сфера живого мовлення. Мікротопоніми як елементи цього мовлення швидко реагують на зміну природних умов, більш рухливі, змінні, нестійкі, варіативні порівняно з назвами великих об’єктів. Через те їх потрібно фіксувати й досліджувати відразу, поки вони існують у живому мовленні. Найменування невеликих об’єктів, безумовно, піддаються часовим змінам, які призводять іноді до цілковитого зникнення онімів.

По-четверте, дотепер залишаються нез’ясованими чимало питань загальнотеоретичного рівня, чітко не окреслені межі та обсяг мікротопонімів. Скажімо, у східнослов’янській ономастиці прийнято вважати, що мікротопонім – це власне ім’я природного фізико-географічного мікрооб’єкта чи створеного людиною, що має вузьку сферу вживання і функціонує на певній мікротериторії. Воно відоме обмеженому колу людей, які живуть поблизу названого об’єкта. Східнослов’янські мовознавці трактують мікротопоніми як назви незаселених, так і заселених мікротериторій. У західнослов’янському мовознавстві, насамперед у польському та чеському, до мікротопонімів зараховують найменування лише незаселених місцевостей. Іноді їх окреслюють як анойконіми, на противагу ойконімам.

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю комплексного вивчення мікротопонімії, що охоплює семантику, етимологію мотивувальної бази, словотвірні моделі мікротопонімів у синхронії та діахронії. Перелічене коло наукових проблем допоможе оцінити творення і функціонування назв у лексичній системі мови. Розгляд мікротопонімії Сколівщини цінний не лише новим онімним фактажем, а й вирішенням практичних завдань, розширенням деяких теоретичних розробок.

Крім того, мікротопоніми виступають носіями різних регіональних і говіркових ознак. Деякі апелятиви збереглися винятково в онімах або вживаються в певній говірковій практиці. У мікротопонімній базі містяться елементи як літературного, так і діалектного мовлення, тому завдяки мікротопонімній лексиці можна виявити особливі діалектні утворення, характерні для досліджуваного реґіону.

Отож, актуальність дослідження визначається необхідністю різнобічного вивчення мікротопонімного матеріалу на регіональному рівні, у конкретному випадку Сколівщини, оскільки такої студії в українській лінгвістиці ще не було. Особливо важливим є те, що в дисертації акцентується увага на побутуванні та розвитку мікротопонімії кінця ХVІІІ – початку ХХІ століття. Такий принцип розгляду питання вагомий, адже до цього часу мікротопоніми вивчали винятково на синхронному зрізі функціонування.

Дисертація присвячена вивченню мікротопонімів Сколівщини, що у Львівській області. Згідно з адміністративно-територіальним поділом України, район налічує 52 села. За етнографічною приналежністю він входить до Центральної Бойківщини. Ця територія багата на архаїчну лексику, яка ще недостатньо повно вивчена в царині топонімії.

Джерельною базою роботи послужили насамперед матеріали Йосифінської та Францисканської метрик, “Sіownik geograficzny Krуlestwa Polskiego i innych krajуw sіowiaсskich”, “Матеріали до географічного словника Буковини і Галичини” М. Кордуби, архівні записи Г. Дем’яна та власні польові фіксації мікротопонімів, здійснені впродовж 2003-2006 рр. Унаслідок обстеження території виявлено близько 5000 географічних об’єктів з властивими їм назвами. Опитування проводилося згідно з положеннями “Програми збирання матеріалів для вивчення топоніміки України” К. Цілуйка.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у Львівському національному університеті імені Івана Франка в рамках дослідження кафедри української мови теми “Структура української мови в діахронії та синхронії” (шифр – 0103U005955), яка є її складовою частиною. В ній на рівні досліджуваного матеріалу з’ясовано питання семантики, етимології твірних основ мікротопонімів, їхню структуру та словотвір, а також враховано історичний аспект. Праця узгоджена з планами кафедри, відповідає науковим засадам теорії і практики вивчення мікротопонімів. Тема дисертації затверджена на вченій раді університету та координаційній раді Інституту української мови НАН України (протокол № 307/427 від 17 червня 2005 року).

Мета роботи – здійснити лексико-семантичний та етимологічний розгляд твірної бази мікротопонімів, виявити основні словотвірно-структурні типи мікротопонімів на синхронному та діахронному рівнях. Мета дослідження передбачає розв’язання таких завдань:

1) зафіксувати назви мікрооб’єктів на території Сколівщини та укласти словник;

2) охарактеризувати мікротопоніми, основою яких є апелятивна та онімна лексика;

3) порівняти бойківську мікротопонімну лексику з її відповідниками в гуцульських, лемківських, поліських, буковинських говірках, а також з найменуваннями Волині та Центральної України;

4) простежити основні словотвірні моделі мікротопонімів та їх структурні різновиди;

5) виявити структурні та лексичні зміни в мікротопонімах кінця ХVІІІ – початку ХХІ ст.

Об’єктом дослідження є мікротопоніми Сколівщини, тобто назви невеликих гір, вершин, схилів, берегів, полів, полян, полонин, урвищ, западин, ярів, доріг, криниць, балок, боліт, джерел, потоків, кутків села, кладовищ, млинів тощо, у яких закладена цінна інформація про ландшафтні особливості території, історію краю, господарську діяльність її мешканців, етнокультурний розвиток. Таким чином, для дослідження залучаються як природні об’єкти, так і рукотворні.

Предмет дослідження – лексико-семантична природа базової основи мікротопонімів, їхня етимологія, словотвір і структура на синхронному та діахронному рівнях.

Теоретико-методологічним підґрунтям дисертації послужили концепції багатьох українських учених. Особливо плідним було звернення до праць М. Сумцова, І. Франка, М. Кордуби, Я. Рудницького, Ю. Карпенка, Є. Черепанової, Є. Черняхівської, Д. Бучка, М. Худаша, З. Купчинської, І. Чеховського, О. Михальчук, Л. Костик, Н. Лісняк. Важливу інформацію почерпнуто у зарубіжних дослідників: І. Яшкіна, М. Бірили, Р. Козлової, В. Никонова, О. Суперанської, Н. Подольської, С. Роспонда, В. Ташицького, Г. Борека, Р. Мрузека, Я. Ріґера та ін.

Відповідно до завдань дослідження у дисертації застосовано різні методи. Щоб описати мікротопоніми та різноманітні явища і процеси, які з ними відбуваються, знадобився дескриптивний метод. Завдяки кількісному аналізові встановлено склад і продуктивність різних груп мікротопонімів та топоформантів. За допомогою структурного прийому виявлено мікротопонімні моделі та лексеми й афікси, які їх наповнюють. У підрахунку мікротопонімних одиниць чільне місце зайняв статистичний метод. Щоб виявити походження найменування чи групи найменувань, застосовано етимологічний метод. Завдяки формантному методу виокремлено низку мікротопонімів на основі ідентичних формантів. Порівняльний метод допоміг провести паралелі між уживанням однакових мікротопонімів на окремих теренах України та зіставити особливості мікротопонімних систем різних історичних етапів.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є першою спробою комплексного дослідження мікротопонімії Сколівщини. В українському мовознавстві введено в науковий обіг новий мікротопонімний матеріал, розглянуто відповідні оніми крізь призму діахронії. Це дозволило відтворити певним чином лінгвістичну, географічну, історичну та етногенетичну характеристику краю.

Теоретичне значення дисертації полягає в детальнішому з’ясуванні лексико-семантичних та структурно-словотвірних особливостей мікротопонімів Сколівщини. Проаналізовані джерельні матеріали, результати і висновки дисертації відкривають нові можливості для подальшого вивчення української мікротопонімії. Важливу роль мають структурний, семантичний та історичний аспекти розгляду мікротопонімів, з’ясування їхнього зв’язку з дійсністю. Висновки та узагальнення сприяють розробці цілісної концепції мікротопонімії, усвідомленню тяглості української етнокультурної традиції та її впливу на історичну пам’ять народу. Систематизований фактичний матеріал увиразнює лексикографічні перспективи вивченння мікротопонімії як важливого компонента лексичного складу української мови.

Практичне значення одержаних результатів виявляється в тому, що положення дисертації можна використти для проведення ономастичних семінарів, читання лекцій, спеціальних курсів у вищих навчальних закладах. Вони знадобляться для краєзнавчої роботи. Зібраний першоджерельний матеріал слугуватиме при укладанні мікротопонімного словника Сколівщини, який необхідний для формування майбутнього словника мікротопонімів України, а також національного ономастичного лексикону.

Апробація результатів дисертації. Матеріали й головні положення дисертації обговорено на засіданнях кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка. Результати дослідження апробовані на наукових семінарах кафедри, звітних наукових конференціях викладачів та аспірантів, а також на конференціях різних рівнів.

1) Міжнародна ономастична конференція “Традиційне і нове у вивченні власних імен” (Донецьк – Горлівка – Святогірськ, 2005) – “Мікротопонімія Сколівщини: лексико-семантичний аспект”;

2) 9-а Міжнародна наукова конференція “Проблеми української термінології” (Львів, 2006) – “Географічні терміни в мікротопонімії Центральної Бойківщини: порівняльний аспект”;

3) Міжнародний науковий конґрес “Іван Франко: дух, наука, думка, воля” (Львів, 2006) – “Мікротопоніми села Тухлі у повісті Івана Франка “Захар Беркут”;

4) Міжнародна науково-теоретична конференція “Актуальні проблеми дослідження граматики та лексикології” (Вінниця, 2006) – “Мікротопоніми суфіксальної деривації (на матеріалі мікротопонімії Сколівщини)”;

5) Всеукраїнська наукова конференція “Іван Ковалик і сучасне мовознавство” (Івано-Франківськ, 2007) – “Морфологічний спосіб деривації мікротопонімів Сколівщини”;

6) Науковий ономастичний семінар “Ойконімія України” (Київ, 2007) – “Мікротопоніми і ойконіми: питання взаємозв’язку”;

7) Звітна наукова конференція Львівського національного університету імені Івана Франка за 2005 рік (Львів, 2006) – “Відантропонімні мікротопоніми Сколівщини”;

8) Звітна наукова конференція Львівського національного університету імені Івана Франка за 2006 рік (Львів, 2007) – “Лексико-семантичний спосіб деривації мікротопонімів”.

Публікації. Основні положення дисертації та результати дослідження викладено у восьми наукових працях, п’ять із яких уміщено у фахових виданнях, передбачених ВАК України. Загальний обсяг – 3 друковані аркуші.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (229 позицій), переліку умовних скорочень та додатків. Загальний обсяг роботи – 351 сторінка, з них 185 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі з’ясовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету, розкрито завдання та методи дослідження, наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, подано основну джерельну базу студії, викладено зв’язок з науковими програмами, планами, темами, зазначено кількість та обсяг публікацій, які відбивають основні положення дисертації.

Перший розділ “Мікротопоніми як об’єкт вивчення” присвячено історіографії дослідження. У ньому подано аналітичний огляд літератури, окреслено сучасний стан і наукове осмислення проблеми мікротопонімії в українському та зарубіжному мовознавстві.

У підрозділі 1.1. “Огляд джерел” з’ясовуються питання фіксації мікротопонімів Сколівщини у виявлених джерелах. Важливу інформацію містять Йосифінська та Францисканська метрики, що відображають мікротопонімікон кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст. Вагомий фактографічний матеріал потрапив у “Slownik geograficzny Krуlestwa Polskiego i innych krajуw sіowiaсskich”, де зазначені не тільки найменування, а й конкретизовані географічні об’єкти. У мікротопонімних матеріалах М. Кордуби відтворено окремі назви невеликої кількості сіл Сколівського району на початку ХХ ст. Цілеспрямованим дослідженням стали роботи першої половини ХХ ст. Я. Рудницького та другої половини – Г. Дем’яна, які представляють чималий арсенал назв дрібних об’єктів Сколівщини. Власні записи, здійснені впродовж 2003 – 2006 рр., відображають найновіші мікротопонімні одиниці, головні структурно-словотвірні типи кінця ХХ – початку ХХІ ст.

Аналіз матеріалу показав, що історія збирання та публікування джерел пройшла тривалий і динамічний шлях – від принагідних фіксацій до цілеспрямованих наукових записів. Усе це дало підстави стверджувати, що сьогодні є надійна джерельна база для об’єктивного й різнобічного висвітлення теми, пов’язаної з мікротопонімами Сколівщини.

1.2. “Історія дослідження мікротопонімів”. У другому підрозділі проаналізовано основні досягнення у вивченні як української, так і зарубіжної мікротопонімної науки, окреслено принципи класифікації онімів, напрямки регіональних студій. З’ясовано, що раніше назви невеликих об’єктів розглядали здебільшого в контексті історії, етнографії та географії. Часто місію фіксаторів таких найменувань здійснювали священики при описах церков, монастирів і загалом парафії. Тому тлумачення назв не було фахове, однак саме збереження мікротопонімів містить цінну інформацію для сучасних лінгвістів.

На сьогодні з мікротопонімного боку краще простудійована західна територія України, частково північна та центральна, однак схід та південь практично не опрацьовані. Найвагоміші праці, які стали орієнтирами при вивченні окремих аспектів мікротопонімії ХІХ – початку ХХІ ст., представили науковому світові М. Сумцов, М. Кордуба, Я. Рудницький, С. Грабець, Ю. Карпенко, Є. Черепанова, Г. Аркушин, Д. Бучко, І. Чеховський, О. Михальчук, Н. Лісняк та ін.

В Україні дослідження мікротопонімії перебуває на стадії становлення і поступового розвитку, в деяких слов’янських країнах воно сягає апогею. Скажімо, добре опрацьована мікротопонімія Білорусії, Польщі, Чехії, Словенії. Тут зібрано чималий онімний фактаж, встановлено засади розмежування власних географічних найменувань, створено теоретичне підґрунтя, розроблено новітні підходи до вивчення мікротопонімії. Тому нестача україномовного фактографічного матеріалу певним чином гальмує розв’язання теоретичних мовознавчих питань, що насамперед пов’язано і з спільнослов’янськими завданнями.

У другому розділі “Семантика базових основ мікротопонімів” акцентується увага на з’ясуванні дотопонімного значення мікротопонімів, виявленні етимології. Вони розглядаються як важливе джерело краєвидної характеристики, історії краю, господарсько-виробничої та духовної культури мешканців Сколівщини.

Підрозділ 2.1. “Відапелятивні утворення” представляє групи назв, утворених від географічних термінів та від найменувань на позначення культурно-історичних реалій.

З’ясовано, що основною базою для творення мікротопонімів послужила географічна термінологія. Встановлено, що у межах цієї групи кількісно домінують оніми, похідні від термінів на окреслення рельєфу. Вони виражають особливості підвищень, заглибин та рівнин досліджуваної території. Багато на Сколівщині зафіксовано мікротопонімів, мотиваторами яких стали апелятиви на позначення підвищень: Берег, Бердо, Верх, Бескид. Кількісно менше виявлено назв, похідних від апелятивів з характеристикою заглибин і рівнин досліджуваної території (Долина, Западня, Яма, Яр, Поле, Полонина, Площа). Фізико-природне розташування краю сприяло масовому виникненню власне відорографічних назв. Частина термінологічної лексики має прозору семантику і поширена по всій території України.

Важливу роль у мікротопонімотворенні відіграє гідротермінологія, яка становить архаїчний шар онімної лексики. Часто такі найменування виражають фізичні властивості водних об’єктів, позначають самі об’єкти (Гнила, Теплиця, Кирниця). Мікротопоніми Сколівщини мотивують в основному апелятиви млака, мочар, багно, звір, що виявляють особливості водної сітки досліджуваної місцевості.

Лексеми на позначення рослинного світу, специфіки ґрунтів, форми об’єкта заховані в назвах Буковець, Житища, Сигла, Гай, Смерек, Ялина, Камінь, Кремінь, Пісок, Кут, Кривуля, Рівне. Вони становлять вагому частку в мікротопоніміконі території і виражають певним чином мовну картину світосприйняття мешканців Сколівщини, що й відбилося у процесі номінації.

Мікротопоніми, мотивовані апелятивами на позначення культурно- історичних реалій та об’єктів, диференціюють різні групи, з яких кількісно найбільша вказує на тип освоєння земель (Згарь, Зруб, Копанина, Черенище, Чертеж). Важливими для розкриття промислів краю є мікротопоніми Гута, Пилорама, Фірас, Токарня. Окремо згруповано мікротопоніми, мотиваторами яких стала метрична лексика (Помірки, Лан, Морґи, Біги), лексика, пов’язана з садибами та поселенням (Селище, Городище).

Виявлено, що більшість онімів у своїй основі слов’янського походження, з незначними вкрапленнями запозичень (переважно румунських), що засвідчені в мікротопоніміконі досліджуваного реґіону (Рипа, Шпінь). Такі лексеми пристосувались до українського мовного середовища і вже функціонують як усталені географічні терміни.

У підрозділі 2.2. “Відонімні утворення” йдеться про зв’язок різних класів онімів (антропонімів, ойконімів, гідронімів). Здійснений аналіз засвідчив, що кожна з груп (антропонімна, ойконімна та гідронімна) має низку особливостей, згідно з якими класифікуються та етимологізуються топоніми.

Серед виявлених мікротопонімів домінують відантропонімні утворення. Вони характеризуються наявністю традиційних антропонімних основ і низкою топоформантів, що вказують на приналежність об’єкта певній особі. До складу мікротопонімів можуть входити антропоніми як у повній формі (Кіндрат, Петрів Чертіж), так і в усіченій або усічено-суфіксальній формах (Митрівки, Михасьова Ялинка, Олеші). Твірні основи мікротопонімів є переважно носіями антропонімійної спадщини, що не зафіксована в жодних інших джерелах. Це стосується онімів, які побутували переважно в розмовному мовленні. Тому відантропонімні мікротопоніми становлять цінний матеріал і для вивчення антропонімії, оскільки аналіз таких назв допомагає сформулювати певні положення про поширеність у конкретному реґіоні того чи іншого типу власних імен.

Вагомими для відтворення етногенетичної характеристики краю є слов’янські імена у мікротопонімах. На Сколівщині у географічних найменуваннях їх виявлено відносно небагато (Святослав, Блажківське, Маньківське).

Найбагатшим джерелом для мікротопонімотворення послужили слов’янські відапелятивні імена чи пізніші прізвиська або прізвища, що віддзеркалюють увесь спектр антропонімійної системи Бойківщини. Так, виявлено чимало мікротопонімів, мотивувальною базою яких стали антропоніми, що походять від апелятивів на означення назв тварин (Баранківці, Курів Кут), рослин (Бураків, Корчів, Ясенів), характерних зовнішніх ознак та внутрішніх властивостей носія (Гладунчино, Плаксів Кут, Синюкова Поточина) та ін.

Мікротопонімний матеріал Сколівщини свідчить, що між ойконімами, гідронімами та мікротопонімами існує тісний зв’язок. Первісні ойконіми часто переходили в розряд мікротопонімів, що було спричинене певним об’єднанням кількох населених пунктів в один. Мікротопоніми, мотивувальну базу яких становлять ойконіми, просторово прив’язані до певного населеного пункту і здебільшого мають прозору етимологію. Мікрооб’єкт (поле, ліс) міг розташовуватися біля певного населеного пункту, назва якого й відбилася в мікротопонімі. Загалом відойконімних назв на Сколівщині зафіксовано небагато, що вказує на невисоку продуктивність цієї групи (Волосянські Ораниці, Либохоря, Синевідська Дорога).

Мікротопоніми відгідронімного походження вживаються переважно при називанні кутків села, пасовищ, полів. Мікрооб’єкти отримували відгідронімні назви тоді, коли були розташовані на берегах відповідної ріки. Гідронім переходив здебільшого у мікротопонім без жодних змін, іноді ускладнювався суфіксом (На Миті, Рожаночка, Орява, Славка). Таких назв зовсім мало, оскільки неможливо утворити багато ойконімів від назви однієї річки.

Традиційний поділ базових основ мікротопонімів Сколівщини виявив, що найменувань, мотивувальною основою яких є апелятивна лексика, у досліджуваному реґіоні зафіксовано 2565 одиниць, а відонімних – 1055, що становить відповідно 59 – 41 %. Серед відапелятивних основ першість становлять ті, що містять означення рельєфу території. З-поміж відонімних утворень провідне місце посідають відантропонімні, зокрема мікротопоніми, мотивовані давніми відапелятивними іменами, що послужили основою для майбутніх прізвиськ чи прізвищ. Таким чином, мікротопонімна система Сколівщини формувалась за традиційними для власних імен принципами і ввібрала в себе як загальнонаціональні риси, так і реґіональні.

У третьому розділі “Структурно-словотвірний аспект мікротопонімів” розглядається одно- та багатокомпонентні структури в межах різних способів творення мікротопонімів.

Підрозділ 3.1. “Мікротопоніми простої структури” охоплює основні способи творення мікротопонімів: лексико-семантичний, морфологічний та морфолого-синтаксичний. Проста структура в мікротопонімії Сколівщини побутує досить активно. Такі оніми представляють основний структурний фонд мікротопонімних одиниць досліджуваного реґіону. Монооформлення характерне для багатьох власних назв і тим самим уводить їх в один ряд. У межах простої структури чільне місце посідає семантичний спосіб творення найменувань. Лексико-семантичні деривати з’являються внаслідок онімізації апелятивів (Горб, Яма, Болото, Дебрі, Полянки) та трансонімізації (Парашка, Олеші, Мелетята). Суфіксальні деривати, які оформилися ще на апелятивному рівні, зараховуємо теж до цієї групи (Бучник, Долинка, Ярки).

Суфіксальні похідні, що є результатом морфологічного способу деривації, теж не поодинокі в мікротопонімії Сколівщини і виявляють головні тенденції у творенні мікротопонімікону та виражають основні риси антропонімікону досліджуваної території. Провідними є мікротопоніми, репрезентовані присвійно-релятивними формами. Домінують утворення на -ів (-ов-а, -ов-о, -ов-е; -ин-а, -ин-е) (Максимів, Матагів, Булеґове, Гладунчино). Важливими у мікротопонімотворенні є моделі з суфіксом -ськ- (Андріївське, Гарасимське, Маньківське), -щин-а (Лапеївщина, Масляниківщина), -івк-а (Дацівка, Мишківка), -ов-ець, -ин-ець (Дановець, Івашковець, Кожановець).

Префіксальні найменування становлять типову рису мікротопонімів. Однак таких назв на Сколівщині виявлено небагато (Підберег, Межигороди, Надполянки). З’ясовано, що вони утворені внаслідок лексикалізації прийменникових словосполук з подальшим занепадом флексії орудного відмінка.

Мікротопоніми-субстантиви, які виникли внаслідок морфолого-синтаксичного способу деривації, ілюструють процес спрощення складених структур з метою своєрідної економії мовних ресурсів (Кругла, Широке, Узке).

Нечасті в мікротопонімії Сколівщини й найменування, утворені в результаті основоскладання. Здебільшого відбувалося складання прикметникової та іменникової основ, зрідка – дієслівної та іменникової (Чорногора, Давиполянки).

У підрозділі 3.2. “Мікротопоніми складеної структури” йдеться про багатокомпонентні формування. Вони поділяються на: а) власне прийменникові конструкції (За Ділом, Поза Зомклом, Під Прочівком, На Кичірці); б) номінативно-прийменникові (Маківка під Кіндратом, На Задному Потоці).

Атрибутивні сполуки виступають у межах моделей: а) прикметник + іменник (Кругла Яма, Широке Поле); б) числівник + іменник (Три Кіпці, Другі Долини). Важливе місце серед них займають утворення присвійно-релятивного характеру (Довганичові Біги, Карпина Яма, Куньова Долина), де головним компонентом є географічний термін або апелятив на позначення певних культурних реалій, а означальним – антропонім.

Проаналізувавши мікротопоніми простої і складеної структури, встановлено, що в досліджуваному реґіоні двокомпонентні сполуки займають вагоме місце (920 одиниць), однак домінує проста форма вираження мікротопонімів (3165), відповідно 29 – 71 %. Перевага певних формальних структур залежить як від назвотворчої традиції обстежуваної території, так і від просторово-географічних реалій.

Четвертий розділ “Структурні та лексичні зміни мікротопонімів у діахронії” інформує про історичну динаміку мікротопонімів досліджуваного реґіону.

З’ясовано, що мікротопоніми як розмежувальні знаки фіксувались у Йосифінській та Францисканській метриках наприкінці ХVІІІ – початку ХІХ ст. Вони часто використовувалися при описах сіл, а вже з початку ХХ ст. стали предметом наукових студій.

Історичний розвиток мікротопонімії Сколівщини засвідчив різноманітність семантики твірних баз та структурних різновидів назв на тлі стабільних тенденцій мікротопонімотворення. Незважаючи на специфічність окремих назв, загалом проглядається абсолютна перевага традиційного лексичного наповнення, характерного для мікротопонімів усіх досліджуваних століть.

Системний розгляд мікротопонімів кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст. дав підстави ствердити, що мікротопонімія того часу функціонувала як повнозначна одиниця лексичного фонду. Проаналізувавши мікротопонімікон кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст., з’ясовано, що у більшості населених пунктів мікротопонімні одиниці збереглися впродовж усього досліджуваного періоду. Однак, порівнявши дані кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст., виявлено значну кількісну перевагу мікротопонімів кінця ХVІІІ ст. Поява великої кількості онімів ХХ – початку ХХІ ст. пояснюється об’єктивними причинами, оскільки вони записувалися з конкретною лінґвістичною метою, тому показники сучасних фіксацій мікротопонімів перевищують на кілька десятків, а то й сотень назв.

Історико-порівняльна характеристика мікротопонімів Сколівщини показує, що за три століття більшість найменувань стабільно зберігалася в аналізованих реєстрах. Лексичне наповнення назв теж виявляє певну сталість. Найбільше збереглося найменувань, похідних від географічних термінів: Mogіlki – Могивки, Doliny – Долини, Kiczera – Кичера, Dombrowa – Дуброва, Brzezyny – Березини. Культурно-історична лексика виявила меншу стабільність: Czetwertyny – Четвертини, Pohar – Погар, Posiecz – Посіч.

Найменш частотними були відонімні мікротопоніми, особливо відантропонімні. Цей факт свідчить про різне лексичне наповнення у всі часи, що пов’язується з різними власниками. Виявлено, що зникали реалії, а відповідно й найменування. Скажімо, відомі факти занепаду назв Корчма, Млин, Ужварня в окремих селах Сколівщини.

Мікротопонімна динаміка кінця ХVІІІ – початку ХХІ ст. характеризується своєрідним розподілом продуктивності між певними структурними типами. Домінантну групу назв становили прийменникові одиниці (Na Bezkidze, Na Pіaiu, Nad Zlobem, Pod Dylom, W Jalinkach, Za Jasiniem та ін.). Їхня перевага наприкінці ХVІІІ – початку ХІХ ст. зумовлена тим, що назви, фіксовані у метриках, вживалися для окреслення полів, лісів, лугів, тобто обмежовувалося територію від і до, з’ясовувалося де, під чим, біля чого розташований той чи інший об’єкт.

Важливими в історичному мікротопоніміконі виявилися складні синтаксичні конструкції. Вони об’єднувалися за допомогою одного або кількох прийменників (Garbek nad Wygonem, Na Jami za Lysyczyny). Значна кількість номінативно-прийменникових конструкцій виражала ідеї на той час неповної сформованості онімів та допомагала чіткіше злокалізувати об’єкт (Na Zarynku miкdzy Wod№ Stynaw№, Nad Potokiem Lesiowym miкdzy Smerekami, Na Perenyzy od Mіaczek koіo Babczowki та ін.).

Вагому частку в історичному мікротопоніміконі зайняли двокомпонентні атрибутивні сполуки, в яких диференційний член найчастіше відантропонімного походження (Babin Horbek, Dziaі Harasymiakow, Gronow Werch, Ubocz Krawczyszyna та ін.).

Загалом у мікротопонімії кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст. домінувала багатокомпонентність (70 – 30 %). Монолексемне оформлення стало превалюючим у ХХ – на початку ХХІ ст. (77,5 – 22,5 %). Це випливає з того, що мікротопоніми все більше виходили з апелятивної оболонки і задекларували себе як окремі власні одиниці. У ході роботи з’ясувалося, що, незважаючи на перевагу певних структур у різні століття, багатокомпонентність як основна риса мікротопонімів залишалась пріоритетною, з більшою чи меншою похибкою.

Отже, мікротопонімія кінця ХVІІІ – початку ХХІ ст. представлена як повнозначний елемент лексичної системи української мови. Вона творилася впродовж віків за відповідними мовними законами та правилами.

ВИСНОВКИ

У висновках представлені теоретичні узагальнення результатів дослідження. Внаслідок розгляду джерельних матеріалів з’ясовано, що мікротопоніми Сколівщини становлять невід’ємний компонент онімної системи і входять до загальнонаціональної мікротопонімної системи. Як виразники певних історичних особливостей суспільства, природно-географічних умов, суспільно-економічних і культурних традицій народу, вони мають свої специфічні риси.

Встановлено, що мікротопоніми Сколівщини вперше системно зафіксовані в одному з найдавніших реєстрів – поземельному кадастрі Галичини “Йосифінській метриці” (1785 – 1788), відтак у “Францисканській метриці” (1819 – 1820). У них представлено назви мікрооб’єктів з усіх обстежуваних сіл, хоча в неоднаковій кількості та в різному мовному оформленні. Важливим джерелом виявився “Slownik geograficzny Krуlestwa Polskiego i innych krajуw sіowiaсskich”. Зі спеціальною історико-культурологічною та лінгвістичною метою на початку ХХ ст. були укладені “Матеріали до географічного словника Буковини і Галичини” М. Кордуби. Багатий на мікротопонімні одиниці список мікротопонімів у праці Я. Рудницького “Географічні назви Бойківщини”, складений за спеціальним питальником автора. Чималий мікротопонімний фактаж зібрав Г. Дем’ян. Найбільш репрезентативними є власні польові дослідження з усіх сіл Сколівщини.

З’ясовано, що в українській мікротопоніміці досі ще немає узагальнюючої праці, яка охопила б увесь національний матеріал. Однак є цінні наукові розробки регіонального характеру (Я. Рудницький, С. Грабець, З. Штібер, Ю. Карпенко, Г. Аркушин, Д. Бучко, З. Купчинська, Є. Черепанова, Я. Пура, І. Чеховський, О. Михальчук, Л. Костик, Н. Лісняк та ін.).

Виявлено, що для мікротопонімікону Сколівщини характерні відапелятивні та відонімні утворення, з яких найбільша кількість відапелятивного походження. Група назв, похідних від географічних термінів на означення рельєфу, найчисельніша (1055 назв). Один і той самий географічний апелятив на різних етнографічних теренах, насамперед гірських, мав практично ідентичну семантику. Однак якщо йдеться про Полісся, Волинь, Буковину чи Центральну Україну, то там існували певні відмінності у значеннях. Семантична диференціація у межах однієї лексеми випливає з існування синонімічних рядів у народній географічній термінології.

Аналіз матеріалів показав, що окрему групу творять мікротопоніми, які походять від назв на позначення рослинного і тваринного світів (410 одиниць). Високою продуктивністю характеризуються мікротопоніми, похідні від гідрографічної номенклатури (400 найменувань). Географічні найменування, твірні основи яких відображають форму, розмір, розташування, забарвлення об’єктів, становлять невисоку частотність (150 назв). Мікротопонімів, утворених від термінів на позначення специфіки грунтів, на Сколівщині існує доволі мало (80 одиниць).

Деякі назви містять загальнокультурологічну інформацію. Мікротопоніми, основою яких виступає лексика, пов’язана з культурно-історичними реаліями, формують менший, однак вагомий для пізнання досліджуваного регіону пласт. У своїй основі вони вказують на спосіб освоєння земель, одиниці виміру земель, промисли тощо (420 найменувань).

Мікротопоніми, походження яких пов’язується з іншими класами власних назв, на зазначеній території репрезентовані менше (1055 назв). Їхню твірну основу становлять антропоніми, ойконіми та гідроніми. Серед представлених онімів домінують відантропонімні утворення (550 одиниць).

Етимологічні засади вивчення мікротопонімів дозволяють ствердити, що досліджувані назви формують переважно апелятиви слов’янського походження. Інколи твірну базу становлять румунські запозичення, що є закономірним явищем, оскільки Українські Карпати виступають межевою територією з постійними міграційними процесами.

Згідно з структурними особливостями мікротопонімів, виявлено прості та складені назви. Проста структура в мікротопонімії Сколівщини побутує досить активно. Найменування такого характеру превалюють у лексичному фонді. Прості мікротопоніми лексико-семантичного способу творення займають чільне місце в мікротопоніміконі Сколівщини (2520 одиниць). Цей спосіб властивий для назв дрібних об’єктів і представлений двома різновидами – онімізацією апелятивів та трансонімізацією.

Серед морфологічного способу деривації мікротопонімів Сколівщини найпродуктивнішими виявились суфіксальні моделі з формантами -ів, -ин-а, -ськ, -щин-а, -івк-а, -их-а. Їх зафіксовано 170 одиниць. Мікротопоніми, виражені субстантивами, теж входять до активного складу лексики Сколівщини (145 назв). Найменування префіксального типу менш характерні для досліджуваного регіону (80 одиниць), як і для інших українських територій. Основоскладання не було визначальним при мікротопонімотворенні на досліджуваній території (15 одиниць).

Назви складеної структури важливі у з’ясуванні регіонального мікротопонімікону, оскільки для них, як для жодних інших власних назв, характерні цілі синтаксичні конструкції в ролі іменування об’єктів. Серед складених структур провідне місце займають прийменникові назви. Найхарактерніші моделі з прийменниками за, під, на, оскільки вони найчіткіше окреслюють розташування об’єкта в просторі (424 мікротопоніми). Встановлено, що номінативно-прийменникові конструкції застосовуються нечасто в сучасному мікротопоніміконі (50 одиниць).

Двокомпонентні атрибутивні сполуки виражають в основному якісну характеристику об’єктів, яка часто грунтується на засадах полярних оцінок. Значна частотність спостерігається у двокомпонентних назвах з означальною антропонімною основою. На території сучасної Сколівщини їх засвідчено 396 одиниць.

Усі зазначені способи у межах простої та складеної структур чітко віддзеркалюють важливі принципи мікротопонімотворення на тлі інших власних назв та у зв’язку з ними. Пріоритетною виявилася проста структура оформлення мікротопонімів – 3165 найменувань. Багатокомпонентніих структур зафіксовано 920 одиниць.

Історична тяглість мікротопонімів Сколівщини у просторі й часі показала, що основний фонд найменувань (близько 2000 одиниць), зафіксованих наприкінці XVІІІ – початку ХІХ ст., перейшов у мікротопонімний обіг ХХ ст. – початку ХХІ ст. Продуктивними виявилися багатокомпонентні одиниці. Незважаючи на те, що з кінця XVІІІ – початку ХІХ ст. така структура була домінантною, у ХХ – початку ХХІ ст. переважали все ж однокомпонентні структури. Більшість назв залишалася переважно стійкою з погляду лексики, особливо топографічні утворення.

Таким чином, проведений аналіз мікротопонімного матеріалу Сколівщини засвідчив чимало нових специфічних назв на фоні загальноукраїнських, подав важливу інформацію про особливості мікротопонімікону цієї території. Виявлені найменування становлять цінне джерело для мовознавчих студій з історії мови, діалектології, міжмовних та міждіалектних зв’язків.

ОПУБЛІКОВАНІ ПРАЦІ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Відонімні мікротопоніми Сколівщини // Наукові записки. Серія: Мовознавство. 1(13). – Тернопіль, 2005. – С. 117-128.

2. Географічні терміни в мікротопонімії Центральної Бойківщини: порівняльний аспект // Проблеми української термінології. – Львів, 2006. – № 559. – С. 288-292.

3. Мікротопоніми Сколівщини, що походять від термінів на означення рельєфу місцевості // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. – Львів, 2006. – Вип. 38. – Ч. І. – С. 192-202.

4. Морфологічний спосіб деривації мікротопонімів Сколівщини // Вісник Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Філологія. – Вип. ХV-ХVІІІ. – Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2007. – 460-463.

5. Мікротопоніми і ойконіми: питання взаємозв’язку // Студії з ономастики та етимології. – К., 2007. – С. 267-272.

6. Мікротопоніми суфіксальної деривації (на матеріалі мікротопонімії Сколівщини) // Актуальні проблеми дослідження граматики та лексикології: Матеріали Міжнародної науково-теоретичної конференції, 4-5 жовтня 2006. – Вінниця, 2006. – С. 88-93.

7. Топоніми як важливе джерело для формування світогляду туриста-краєзнавця (за матеріалами с. Тухлі та повісті І. Франка “Захар Беркут”) // Вісник Львівського інституту економіки і туризму. – Львів, 2007. – № 2. – С. 124-128.

8. Мікротопонімія Сколівщини: лексико-семантичний аспект // Традиційне і нове у вивченні власних імен. Тези доповідей Міжнародної ономастичної конференції, 13-16 жовтня 2005 р. – Донецьк – Горлівка – Святогірськ, 2005. – С. 113-115.

АНОТАЦІЯ

Сокіл Н. В. Мікротопонімія Сколівщини. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10. 02. 01 – українська мова. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2007.

У дисертації комплексно досліджуються мікротопоніми Сколівщини з метою повного і всебічного розгляду цього класу лексики на загальнонаціональному тлі. У роботі використано друковані, архівні матеріали, власні польові записи. Встановлено, що переважає географічна термінологія та антропонімна лексика у мотивації мікротопонімів, а з-поміж структурних різновидів – проста форма. Основний спосіб творення найменувань – лексико-семантичний. Мікротопонімікон обстежуваної території проаналізовано крізь призму синхронії та діахронії у межах семантичних, структурних та лексичних особливостей. Укладено словник мікротопонімів.

Ключові слова: мікротопонім, апелятив, онім, гідронім, ойконім структура, словотвірна модель, дериват.

ANNOTATION

Sokil N. V. Microtoponymy of Skole Region. – Manuscript.

Dissertation for the Candidate of Filology. Specialty: 10. 02. 01 – Ukrainian Language. – The Ivan Franko National University of Lviv. – Lviv, 2007.

The objekt of the dissertation is a complex research of microtoponyms of the Skole Region to completely classify thys type of lexicon against the nation-wide background. Word-processed, archive and personal field-word data were used in the research. It has been established that the geographical terminology and anthroponomic lexicon were prevailing in the microtoponyms motivation, while simple form was to mostly be found within structural varieties. Lexico-semantic is the main way of forming names. Microtoponimycon of discovered territory has been analyzed through the prism of synchronous and diachronical appoaches within semantic, structural and lexical peculiarities. The dictionary of microtoponyms has been compiled.

Key words: microtoponym, appelative, onym, hydronym, oukonym, structure, word-building model, derivative.

АННОТАЦИЯ

Сокил Н. В. Микротопонимия Сколевщины. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 – украинский язык. – Львовский национальный университет имени Ивана Франко. – Львов, 2007.

Во введении выясняются цели и задания исследования, определяются объект и предмет, методологические принципы, научная новизна, теоретическая и практическая значимость результатов исследования, излагается связь с научными программами, планами, темами, указываются количество и объем публикаций, которые отражают основные положения диссертации.

Первый раздел “Микротопонимы в качестве объекта изучения” посвящен историографии исследования. В нем подан аналитический обзор литературы, определено современное состояние и научная осмысленность проблемы микротопонимии в украинском и зарубежном языкознании.

Изложение материала показало, что история сбора и публикации источников прошла длительный и динамический путь. В работе исследованы источники конца ХVІІІ – начала ХХІ вв. Поэтому можно уверенно утверждать, что сегодня есть надежная база для объективного и разностороннего освещения темы, связанной с микротопонимами Сколевщины.

Главные работы в области микротопонимики представили научному миру следующие украинские исследователи: Н. Сумцов, М. Кордуба, Я. Рудницкий, С. Грабец, Ю. Карпенко, Е. Черепанова, Д. Бучко, З. Купчинская, И. Чеховский, О. Михальчук, Н. Лисняк и др.

Зарубежная микротопонимика, особенно белорусская, польская, чешская, по сравнению с украинской исследована значительно больше. Здесь собрано довольно большой онимный фактаж, установлено принципы разграничения собственных географических названий, создано теоретическую почву, разработано новейшие подходы по изучению микротопонимии. Отсутствие украиноязычного фактографического материала тормозит решение некоторых теоретических общенациональних вопросов, что, в свою очередь, связано и с общеславянскими заданиями.

Во втором разделе “Семантика базовых основ микротопонимов” закцентировано внимание на значении апелятивной лексики, которая послужила для микротопонимообразования, а также выясняется происхождение отдельных онимов, участвующих в процессе номинативности микрообъектов. Для сравнительного анализа наводится семантика аналогических апелятивов с разных регионов Украины, в частности Гуцульщины, Лемковщины, Буковины, Полесья и центральной Украины, показано семантические смещения в пределах одной лексемы.

С точки зрения семантики образующие апелятивы делятся на две группы: производные от географических терминов и производные от апелятивов, обозначающих культурно-исторические реалии. Относительно этимологических особенностей исследуемой лексики оказывается значительное преобладание славянского наполнения апелятивов. Онимы, мотивирующие микротопоними, диференцирируют антропонимную, ойконимную и гидронимную лексику, среди которой количественно доминирует первая.

В третьем разделе “Структурно-словообразующий аспект микротопонимов” собственные