ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Г. С. СКОВОРОДИ

Ступакова Олена Сергіївна

УДК: 821.161.1 (09)

Ф. СОЛОГУБ ТА Ан. ЧЕБОТАРЕВСЬКА: ПРОБЛЕМА ТВОРЧОЇ ВЗАЄМОДІЇ

10.01.02 – російська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Харківському національному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник — доктор філологічних наук, професор

Андрущенко Олена Анатоліївна,

Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди,

професор кафедри російської та світової літератури.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Гусєв Віктор Андрійович,

Дніпропетровський національний університет,

завідувач кафедри порівняльного і російського

літературознавства;

кандидат філологічних наук, доцент

Штейнбук Фелікс Маратович,

Республіканський вищий навчальний заклад

“Кримський гуманітарний університет”,

декан історико-філологічного факультету.

Провідна установа — Донецький національний університет,

кафедра російської літератури,

Міністерство освіти і науки України,

м. Донецьк.

Захист відбудеться “27” _березня_ 2007 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.03 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. 216

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215-В

Автореферат розісланий “23” лютого 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т. І. Тищенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Ф.К.Сологуб – видатний прозаїк, публіцист, драматург, один з теоретиків російського символізму, яскравий та своєрідний талант якого був широко відомий у дореволюційній Росії. На сучасному етапі його спадщина, яка протягом тривалого часу не вивчалася, плідно досліджується. Сьогодні у науковий та читацький обіг активно вводяться архівні матеріали, відкриваються невідомі сторінки літературної спадщини письменника, публікуються твори, які ніколи не видавалися.

В останні десятиліття до творчості письменника зверталися Л. Борисова, Ю. Галаніна, Ю. Герасимов, А. Грачова, Н. Дворяшина, М. Дикман, В. Єрофеєв, В. Келдиш, Л. Колобаєва, А. Лавров, М. Любимова, Д. Максимов, Т. Мисникевич, О. Михайлов, М. Павлова, Н. Пустигіна, Є. Силард та ін. Втім, незважаючи на активне вивчення творчості Сологуба, поза увагою дослідників й дотепер залишається така важлива частина його спадщини, як твори, написані у співавторстві з дружиною, літератором, дослідником літератури, перекладачкою Ан. Н. Чеботаревською. Її ім'я згадується у сучасній літературі лише у зв'язку з біографією Сологуба, її власні творчі здобутки ніколи спеціально не вивчалися, про неї немає спеціальних досліджень, дотепер не визначено місце її творчості в історії російської літератури. Проте саме у творчому співробітництві із Сологубом вона сформувалася як яскрава творча особистість, як письменниця, що пройшла шлях від народницької ідеології до символістського світосприйняття. Її творча співдружність із Сологубом суттєво впливала й на його творчий світ.

Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена, насамперед, необхідністю всебічно оцінити феномен творчої співдружності Ф. Сологуба та Ан. Чеботаревської, що формувалася та функціонувала у відповідності до символістської теорії життєтворчості. Сологуб і Чеботаревська створили оригінальні зразки малої прози, блискучі літературно-критичні статті й нотатки, спільно ними було написано також драматургічні твори, які знаходилися у центрі полеміки та істотно вплинули на становлення символістського театру. Дисертаційне дослідження вперше дає змогу встановити роль та визначити місце творчої співдружності Сологуба та Чеботаревської в історії російської літератури того часу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснювалося у межах плану науково-дослідної роботи кафедри російської та світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди.

Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, аби запропонувати більш повне уявлення про внесок результатів спільної діяльності Ф. Сологуба та Ан. Чеботаревської у розвиток російської літератури кінця XIX – початку XX ст., усвідомити місце цього феномену у контексті символістської теорії життєтворчості.

Поставлена мета передбачає розв'язання низки завдань:

– визначити характер творчої співдружності Ф. Сологуба та Ан. Чеботаревської; встановити повний обсяг творів, написаних ними спільно, та напрямки їхньої діяльності;

– ґрунтуючись на аналізі художньої творчості та теоретичних деклараціях, показати своєрідність їхньої естетичної платформи;

– виявити основні ідейно-художні особливості творів Ф. Сологуба та Ан. Чеботаревської;

– дослідити, як у спільній творчості Ф. Сологуба та Ан. Чеботаревської формувалися і відобразилися основні принципи символістської естетики;

– встановити їхній внесок у розвиток символістської драми і теорії символістського театру;

– охарактеризувати феномен цієї творчої співдружності у контексті символістської теорії життєтворчості.

Об'єктом дисертаційної роботи є оповідання Ф. Сологуба й Ан. Чеботаревської: “Старый дом” (1909), “Путь в Дамаск” (1910) і “Венчанная” (1913), їхні драматичні твори: “Мечта-победительница”, “Война и мир” (1912), “Любовь над безднами” (1913) і “Камень, брошенный в воду” (1915); критичні статті Чеботаревської про творчість Сологуба ““Творимое” творчество” (1908), “К инсценировке пьесы “Мелкий бес”” (1909), “Несколько слов к новой драме Сологуба “Заложники жизни”” (1911) і “Чья победа?” (1912); її антології з передмовами Сологуба “Любовь в письмах выдающихся людей XVIII и XIX вв.” (1913), “Думы и песни” (б.р.), “Россия в родных песнях” (1915), “Война в русской поэзии” (1915); робота Чеботаревської “Женщина накануне революции 1789 г.” (1922), лекція “Искусство наших дней”, яку написано співавторами для виступів Сологуба, часопис “Дневники писателей” (1914), що його спільно видавали Сологуб і Чеботаревська.

Предметом дослідження є специфіка та характер творчої співдружності Ф. Сологуба та Ан. Чеботаревської.

Методами дослідження є комбінації літературознавчих підходів, які базуються на поєднанні описового, генетичного, порівняльного і типологічного методів. У дисертації також використовуються загальнотеоретичні висновки вітчизняного і зарубіжного літературознавства щодо творчості Ф. Сологуба.

Наукова новизна отриманих результатів. У дисертації вперше запропоновано вважати співпрацю Ф. Сологуба та Ан. Чеботаревської особливим літературним явищем, сутність якого полягає у реалізації символістської теорії життєтворчості. Вперше здійснено спробу цілісної і розгорнутої характеристики їхньої творчої спадщини. Подібних робіт у сучасному вітчизняному і зарубіжному літературознавстві немає, тому у дисертації окремі відомості про спільну творчість Ф. Сологуба й Ан. Чеботаревської не тільки узагальнюються і систематизуються, а й істотно доповнюються запропонованим аналізом поезії, прози, літературно-критичних праць і драматургії. У науковий обіг вперше вводяться маловідомі, невивчені і забуті статті, нотатки, п'єси, зокрема статті, антології, підготовлені Чеботаревською, а також лекції Сологуба.

Практичне значення отриманих результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у подальшому вивченні російської літератури кінця XIX – початку XX ст., у загальних курсах історії російської літератури у вищих навчальних закладах. Підготовка дипломних і курсових робіт, читання спецкурсів і проведення спецсемінарів також є сферою використання результатів дослідження.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Матеріали дисертаційної роботи знайшли відображення у доповідях на Восьмих, Дев'ятих, Десятих і Одинадцятих міжнародних читаннях молодих учених пам'яті Л. Я. Лівшиця (Харків, 2003, 2004, 2005, 2006), на конференціях “Драма. Вистава. Глядач...” (Харків, 2004, 2006), на Міжнародних наукових конференціях “Література в контексті культури” (Дніпропетровськ, 2003, 2004, 2005) та “Російська мова і література: проблеми вивчення і викладання в Україні” (Київ, 2003).

Робота у повному обсязі обговорювалася на засіданні кафедри російської та світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди.

Публікації. Основні положення дисертації відображено у дев'ятьох публікаціях, п'ять з яких надруковано у спеціалізованих наукових виданнях, ліцензованих ВАК України. Загальний обсяг публікацій 2 д. а.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури, який налічує 228 найменуваннь. Дисертацію викладено на 208 сторінках тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, зв'язок роботи з науковими программами, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено новизну та практичну значущість роботи, а також методи аналізу.

Перший розділ дисертації “Основні етапи вивчення творчої спадщини Ф. Сологуба та Ан. Чеботаревської” містить огляд досліджень, присвячених творчості письменників. Встановлюється, що за життя обох авторів плідно вивчалася лише творчість Ф. Сологуба. Твори та просвітницька діяльність Ан. Чеботаревської майже не привертали увагу сучасників. Їхню підвищену зацікавленість викликала своєрідність художнього світу Ф. Сологуба, його репутація “модного” письменника, якого усвідомлювали прихільником декадентського мистецтва. Значним внеском у вивчення поетичної творчості Ф. Сологуба були критичні розвідки В. Брюсова, А. Волинського, В. Гіппіуса та ін. Бурхливу реакцію сучасників викликала проза Ф. Сологуба. У статтях А. Горнфельда, А. Ізмайлова, М. Морозова, Ю. Стеклова, К. Чуковського йшлося про створену письменником систему соліпсизму, про страх життя та прославляння смерті, протиставлення реального та ідеального світів тощо.

Спочатку творча співпраця Ф. Сологуба з Ан. Чеботаревською сприймалася як спроба відомого письменника допомогти дружині знайти своє місце у літературі, як логічний наслідок спільного життя двох письменників. Втім, вже сучасники звернули увагу на плідність їхньої творчої співпраці, на значний внесок їхніх творів у розвиток теорії та практики символізму.

Радянські роки можна, без перебільшення, назвати періодом замовчування, оскільки до проблеми, яка досліджується, майже не зверталися, за винятком кількох робіт (вступні статті О. Цехновіцера до роману Ф. Сологуба “Мелкий бес” та збірки його поезій, “Поэтическое творчество Федора Сологуба” М. Дікман, “Путеводитель по Сологубу” К. Чуковського), у яких йдеться про деякі наскрізні мотиви та образи поезії та прози Ф. Сологуба. Значний внесок належить також американським та європейським славістам: Є. Сілард, С. Д. Рабіновічу, Е. Успенські, Ш. Розенталь та Х. Р. Фоулі, які зосередилися на окремих аспектах творчості Ф. Сологуба.

Новим етапом наукового вивчення у дисертації визначається час з кінця 80-х рр. ХХ ст., коли творчість письменників почали повертати у науковий та читацький обіг: активно досліджуються архівні матеріали, відкриваються нові сторінки літературної спадщини письменників, публікуються твори, які до цього часу існували лише у рукописах. Втім, і сьогодні твори Ан. Чеботаревської не перевидано, відомості про неї містяться лише у спеціалізованих довідниках та у коментарях до творів Ф. Сологуба. Аналіз сучасних наукових розвідок доводить, що літературознавча думка щодо даної наукової проблеми розвивається за декількома напрямками. По-перше, предметом наукових досліджень є художній світ Ф. Сологуба, поетика його романів (Н. Дворяшина, М. Павлова, В. Єрофеєв). По-друге, окрему групу складають праці, присвячені світогляду Ф. Сологуба, його соліпсизму, а також тим з них, що пов'язані з його суспільно-політичними поглядами (С. Бройтман, Л. Колобаєва). По-третє, останню групу становлять статті та дослідження про його поезію та творчу еволюцію (А. Грачова, М. Дікман).

Проте у жодній із проаналізованих праць спеціально не досліджується своєрідність творчої співпраці Ф. Сологуба з Ан. Чеботаревською, їхня співдружність не усвідомлюється як спроба реалізувати у власному житті символістський життєтворчій проект.

У другому розділі “Ф. Сологуб у критиці Ан. Чеботаревської” розглядається співдружність Ф. Сологуба та Ан. Чеботаревської у контексті символістської теорії життєтворчості, проблеми переосмислення у етиці та естетиці символізму сутності та змісту шлюбу, а також діяльність Ан. Чеботаревської як критика.

Відзначається, що родина для багатьох діячів російського символізму перестає відігравати роль, притаманну інституту шлюбу у XIX ст. Останній не сприймався як неодмінна умова для продовження роду: митці вбачали у ньому засіб реалізації нових етичних та естетичних прагнень. У розділі розглядаються різні типи творчих співдружностей: Д. Мережковського, З. Гіппіус, Д. Філософова; В'яч. Іванова та Л. Зинов'євої-Аннібал та інш. Доводиться, що результатом переосмислення завдань шлюбу, усвідомлення його перш за все духовною єдністю була спільна розробка естетичної, іноді – релігійно-філософської програми та фактичне руйнування уявлень про авторство. Головними формами реалізації шлюбної та творчої єдності були літературно-культурні форми, в яких втілювалося спільне розуміння завдань родини та мистецтва. Наводяться приклади спільних творчих проектів письменників.

У цьому контексті творча співдружність Сологуба та Чеботаревської розглядається у дисертації як спроба поєднання звичайного людського щастя і символістської теорії життєтворчості. Міцність цій співдружності надавала духовна єдність письменників, прагнення підтвердити її не тільки засобами літературних вечорів, бесід, зібрань, тобто через форми, розповсюджені у символізмі: дійсним підтвердженням плідності їхньої співдружності були спільно написані твори, як і у співдружності Мережковських, коли проблема авторства відходила на другий план.

Підстави розглядати шлюб Сологуба та Чеботаревьскої саме у такий спосіб бачить А. В. Лавров, який стверджує, що 1908 р. був роком перетворення письменника Ф. Сологуба на нову життєву та творчу двуєдність, а відомий спеціаліст з творчості Сологуба доводить, що Чеботаревська сподівалася “предстать вместе с ним перед общественным мнением своеобразным ”андрогином” – идеальным двуединством “Сологуб-Чеботаревская”” (М. Павлова). Цієї ж точки зору дотримується й американський славіст Дж. Меррілл. У російському символізмі ідея створення “андрогіну” була надзвичайно популярною, розроблялася, наприклад, у естетиці З. Гіппіус.

У розділі аналізуються статті Чеботаревської ““Творимое” творчество” (1908), “К инсценировке пьесы “Мелкий бес”” (1909) і “Несколько слов к новой драме Сологуба “Заложники жизни”” (1911), у яких виявилася спільність поглядів письменників. У статті ““Творимое” творчество” Чеботаревською вперше здійснено спробу репрезентувати власну концепцію творчості Сологуба. Статтю було написано з метою охарактеризувати творчість Сологуба у цілому, як її розуміла авторка. Встановлено, що Чеботаревській вдалося сформулювати істотні принципи, які визначають символістське світосприйняття Сологуба. Незаперечним здобутком її статей є ретельний аналіз творчості письменника, виявлення його головних ідей. Авторка встановила риси творів, що споріднюють їх з літературою нового покоління письменників, а також те індивідуальне, унікальне, що відрізняло творчість Сологуба.

Еволюція Чеботаревської-критика простежується у статтях “К инсценировке пьесы “Мелкий бес”” і “Несколько слов к новой драме Сологуба “Заложники жизни””, присвячених однойменним п'єсам Сологуба. Проведений аналіз доводить, що Чеботаревська не дбала про врахування театральних традицій того часу, тих протиріч, які існували між реалістичним театром і символістськими п'єсами. Критик намагалася висловити точку зору Сологуба, як вона її розуміла. Вона виконувала, скоріше, роль ретранслятора його ідей, аніж роль самостійного критика, розглядала його твори у контексті його власної творчості. Відзначаються також недоліки, властиві як зазначеним статтям, так і літературно-критичним розвідкам Чеботаревської у цілому: зайва емоційність, нервовість, несприйняття іншої точки зору, непослідовність, прямолінійність та інш.

Висвітлюється спільна культурно-громадська діяльність творчого союзу: організація літературних вечорів та диспутів, заснування власного журналу, спроба створення літературного кабаре, співробітництво з кінематографом. Відзначаються зміни, які відбулися у житті та творчості Сологуба під впливом Чеботаревської. Наголошується, що родинний союз перетворювався на творчий, у якому літературна діяльність усвідомлювалася як результат та необхідне продовження духовної єдності, як одна з її форм.

У третьому розділі “Мала проза Ф. Сологуба й Ан. Чеботаревської” досліджується творча історія оповідань співавторів, аналізуються нечисленні рецензії, які вийшли після публікації оповідань, жодна з яких не має дослідницького характеру та містить лише переказ творів. На підставі аналізу біографічного матеріалу виявляються прототипи образів головних героїв оповідань.

У результаті аналізу назви оповідання доведено, що вона розкриває внутрішній сюжет твору, містить його основну ідею. “Путь в Дамаск” є міфологемою біблійної легенди про діяння апостолів (перетворення язичника Савла на апостола Павла), яка дає змогу провести паралель з образом головної героїні оповідання, виявити зміни її світогляду. Зміст назви оповідання “Венчанная” є також пов'язаним з Біблією і розкривається з урахуванням внутрішнього сюжету твору: “Венчанная” – “наречена Христова”, а не людська.

Аналіз предметного світу та світу символів в оповіданнях Сологуба та Чеботаревської здійснюється у контексті всієї творчості Сологуба, а також на матеріалі оповідання Чеботаревської “Холодный сочельник” (1908). Шляхом зіставлення з ранньою прозою Сологуба виявляються головні риси: відкритість та доброзичливість до героїв зовнішнього світу, наділення неживої природи і предметів рисами живих істот. На конкретних прикладах показано, що особливості, які формуються у цих оповіданнях, властиві й наступним творам Сологуба, зокрема “Золотой лестнице” (1909), “Ивану Ивановичу” (1909), “Наивным встречам” (1910), “Пути в Эммаус” (1910), “Поцелую нерожденного” (1911) та ін.

Порівняльний аналіз оповідання “Старый дом” з оповіданням Чехова “Дом с мезонином” забезпечив можливість виявити імпресіоністські тенденції, не властиві творчості Сологуба у цілому. Доводиться, що Сологуб та Чеботаревська свідомо використовували мотиви “Будинку з мезоніном”, передаючи спільність трагедії головних героїв. В обох оповіданнях образ старого будинку асоціюється з минулим життям, приємним для головних героїв; спільною рисою є й біль від втрати коханої людини, свідком чого стає будинок. Також у прозу письменників входить чеховський культ скороминущого, а також споглядальність, які є притаманними і їхній драматургії. У результаті аналізу тексту оповідання Чеботаревської “Холодный сочельник” виявлено, що на поетиці “Старого дома” позначився саме її художній стиль. Засоби художньої виразності, якими в “Старом доме” зображено будівлю та неживі істоти, використано в оповіданні “Холодный сочельник” для зображення міста та предметів, які його наповнюють (транспорт, проспекти, магазини).

Визначено також і характер впливу творчості О. Блока на поетику творів Сологуба та Чеботаревської: образ старого будинку в однойменному оповіданні є навіяним статтею Блока “Безвременье” (1906); образ головної героїні оповідання є близьким до образу Прекрасної Дами. Засоби художньої виразності, які є властивими творчості О.Блока, використовуються й Сологубом та Чеботаревською. На рівні мовної організації вплив зокрема позначається на використанні неозначених займенників.

У ході дослідження виявлено трансформацію наскрізних мотивів та образів творчості у Сологуба. У центрі його концепції світу, зокрема у збірках оповідань “Земные дети” та “Недобрая госпожа”, знаходилося відчуття ворожості, неприйнятності цього світу для людини. Символ життя – сонце, усвідомлювалося ним майже в усіх творах як “вогнений” чи “лютий” змій, “дракон небесний”. Проте в оповіданнях Сологуба і Чеботаревської мотив сонця переосмислено: зі злісного чудовиська воно перетворюється на “милое светило, земное наше солнце, источник жизни и радости”. Доводиться, що з 1908 р. під впливом Чеботаревської письменник поступово відмовляється від мотиву сонця-змія. У творах Сологуба цей мотив або відсутній взагалі, або носить позитивний характер; та ж тенденція простежується й у його ліриці. Йдеться, насамперед, про збірки “Очарования земли. Стихи 1913”, “Небо голубое” (1921) та “Одна любовь” (1921).

У результаті порівняння творчості Сологуба і Чеботаревської до 1908 р. із творами, написаними ними спільно, встановлено, що концепція світу і концепція людини зазнають істотних змін. Культ смерті, який займав провідне місце у творчості Сологуба, наприклад, в оповіданнях “Червяк” (1896), “Земле земное” (1898), “Жало смерти. Рассказ о двух отроках” (1903), “В толпе” (1907), “Смерть по объявлению” (1907) та інш., змінюється на пафос прийняття життя та насолоди від його радощів. Деякі зміни зазнає й публіцистика Сологуба: на перше місце висувається культ любові та краси, людського руху (танець), прекрасного оголеного тіла.

У творах Сологуба і Чеботаревської домінує прийняття світу, а не його осуд чи відторгнення. Змінилася і концепція людини – герої вже не іграшки у руках долі, “п'яної Айси”, які байдуже ставляться до життя, а сильні й життєрадісні люди. Молоді революціонери Борис та Наташа Озорєви, їхні друзі в оповіданні “Старый дом” сповнені життя та юнацького запалу; на відміну від сологубівських героїв, що йдуть з життя заради блаженства смерті, вони свідомо приносять себе у жертву заради кращого, на їхню думку, життя. Жага до життя перетворює персонажів “Пути в Дамаск” і “Венчанной”, допомагає їм у нещастях зберігати людську гідність і залишатися вільними. Зміни такого типу торкнулися не тільки трьох спільно написаних оповідань: вони стосуються поетики усієї малої прози Сологуба 1909 – 1914 рр.

Доведено, що під впливом Чеботаревської, активної учасниці жіночого руху, у 1910-х рр. Сологуб переходить від винятково онтологічних, позачасових до злободенних соціальних проблем. В оповіданні “Старый дом” співавтори піднімають питання волі людської особистості та проблему страти у сучасному суспільстві. Наголошується, що зацікавленість суспільно-політичними проблемами зростала у літературі того часу, була притаманна й творам їх сучасників. При зіставленні з прозою символістів виявлено, що проблематика оповідань була близькою проблематиці творів А. Бєлого та Л. Андрєєва. Втім, незважаючи на близькість кола проблем, що їх висвітлено у російській прозі, в оповіданнях письменників їх втілено дещо інакше. Наприклад, в оповіданні “Рассказ о семи повешенных” (1908) Андрєєв зображує внутрішній світ героїв, концентрується на їхніх почуттях перед стратою та духовному перетворенні. Сологуб і Чеботаревська відтворюють не тільки відношення людини до смерті, а й висловлюють протест проти будь-яких обмежень, які під впливом суспільних умовностей держава накладає на людську свободу.

У ході аналізу хронотопу малої прози встановлено, що він є пов'язаним із авторською концепцією світу: в оповіданнях продовжується тема взаємин людини з природою, яка знайшла своє відображення у ранній прозі Сологуба (зб. “Земные дети”, романи “Тяжелые сны”, “Мелкий бес”) та в оповіданнях і романах останніх років (оповідання “Звериный быт”, романи “Слаще яда”, “Творимая легенда”, “Заклинательница змей”). Як доводить аналіз ранньої творчості Сологуба, у його концепції людина може бути по-справжньому щасливою тільки у єднанні з природою, у той час як місто є для неї в'язницею. Чеботаревська поділяла його думку, що підтверджує хронотоп оповідання “Холодный сочельник”. Героїня цього оповідання порівнює місто з кінематографом, у якому життя “немов не дійсність, а тільки схоже на дійсність”, де всі ворожі один до одного і схожі один на одного. У творах, написаних спільно, природа перебуває в опозиції до замкненого простору міста.

У четвертому розділі “Драматургія Ф. Сологуба та Ан. Чеботаревської у контексті російської драматургії початку ХХ століття” аналізуються п'єси, створені Сологубом та Чеботаревською спільно. Аналіз поетики цих творів проводиться з урахуванням теоретичних положень, висунутих письменниками у їхніх статтях про театр, а також у контексті розвитку російської драматургії цього часу.

У розділі розглядається широке коло проблем, пов'язаних з творчою історією драматургії спіавторів. З'ясовуються причини, які спонукали Сологуба звернутися до драматургії, зокрема йдеться про розквіт символістського руху, про зміни, які відбулися в російському театрі, про відкриття 1906 р. у Петербурзі Драматичного театру В. Ф. Коміссаржевської, про активну діяльність Чеботаревської щодо залучення до родинних мистецьких вечорів провідних акторів, режисерів та літераторів російської столиці тощо. Реконструюється історія створення та постановки драматичних творів Сологуба і Чеботаревської. В результаті розвідок вдалося поглибити відомості про історію публікації та постановок п'єс.

Досліджуються причини, які спонукали Сологуба і Чеботаревську звернутися до інсценівки “Войны и мира” за мотивами однойменного роману Л. М. Толстого. Аналіз публіцистики Сологуба доводить, що письменник серйозно зацікавився особистістю, життєвою філософією та творчістю Толстого. Ідея інсценівки саме “Войны и мира” виникла у зв'язку із ювілейними святами з нагоди перемоги у Вітчизняній війні 1812 року. Встановлено, що, незважаючи на зусилля Мейерхольда, Теляковського та завідувача репертуаром Александринського театру М. Котляревского, які неодноразово допомагали драматургам-сиволістам (Д. Мережковському, З. Гіппіус та інш.) провести їхні п'єси через комітет, дирекція Імператорських театрів не схвалила постановку. Замість неї на честь ювілею у Александрінському театрі 26 серпня 1912 р. відбулася постановка інсценівки А. І. Бахмет'єва “Дванадцятий рік. Хроніка в 11 картинах”.

Аналізуються зміни у проблематиці драматургії Сологуба і Чеботаревської. Автори повернулися до порушеної ними у прозі 1910-х рр. теми “творимого” щастя як такого, що визначає життєвий шлях героїв. У результаті аналізу ранньої драматургії Сологуба, зокрема його п'єс “Дар мудрых пчел” (1907), “Победа смерти” (1907), “Ванька-ключник и паж Жеан” (1908), “Мелкий бес” (1909), виявлено, що невдала спроба здійснення мрії була не результатом неспроможності того або іншого персонажу, а закономірним наслідком концепції світу письменника, у центрі якої знаходилася дія “Єдиної волі”, що грає з людьми-маріонетками. Це пов'язано з провідною для Сологуба філософією соліпсизму.

Встановлено, що у п'єсах, написаних у співавторстві з Чеботаревською, Сологуб відмовляється від філософії безглуздості життя. Їхні персонажі втілюють ідею, відповідно до якої кожна людина прийшла у світ, аби пройти життя своїм власним шляхом. Показано, що ранні драматичні твори Сологуба мають неоміфологічний характер, а п'єси, які написані ним разом з Чеботаревською, характерізуються тісним зв'язком із сучасністю. Проблематика сологубівських п'єс завжди спиралася на онтологічні, тобто позачасові загальнолюдські філософські проблеми (любов, життя, смерть тощо). Сологуб і Чеботаревська поряд з вічними, піднімають актуальні проблеми, що хвилювали суспільство на межі XIX – XX ст. У п'єсі “Мечта-победительница” йдеться про становлення нового символістського театру, у п'єсах “Любовь над безднами” і “Камень, брошенный в воду” – про науково-технічний прогрес та його наслідки: конфлікт між матеріальними і духовними цінностями, утилітаризм, вульгарність та бездуховність. Подібні перетворення давалися взнаки й у творах інших символістів, передусім, Д. Мережковського, З. Гіппіус, пізніше – О. Блока, А. Бєлого, Л. Андреєва та ін. Втім, Сологуб і Чеботаревська, на відміну від сучасників, не намагалися будувати власну церкву або надавати мистецтву не властивих йому функцій.

У розділі розглядається інсценівка “Война и мир” у порівнянні з текстом роману Толстого. Виявлено, що сценічна версія була досить вдалою адаптацією роману: співавтори обрали з тексту роману чотирнадцять найбільш яскравих та сценічних епізодів, створили гранично стислу дію, ввели розповідь про події, що відбувалися за лаштунками. Зокрема, до інсценівки введено епізод у вітальні Анни Павлівні Шерер, перший бал Наташи Ростової та інш. Текст Толстого було залишено практично без змін, сценічні вказівки добиралися у суворій відповідності до тексту роману. Враховано не тільки зовнішній вигляд, вік та стан дійових осіб, їхній темперамент, манеру поведінки, рухів тощо, а й приділено увагу акторам у мізансценуванні, щодо поглядів, міміки, одягу аж до дрібних деталей. Виявлено і деякі недоліки п'єси: введення у дію основних героїв Толстого (59), незважаючи на те, що вихід у кожній картині нових дійових осіб, як правило, не виправдовувався сюжетом та суперечив законам сцени. Дія виявилася затягнутою також через введення до п'єси розлогих діалогів.

П'єса “Мечта-победительница” містить у собі вдале співвідношення типів сюжету та конфлікту: незважаючи на ліризацію, характерну для символістської драми, у п'єсі функціонують концентричний сюжет та конфлікт-казус, властиві реалістичній драмі; конфлікт вирішується волею окремих персонажів. У драмі “Любовь над безднами” поєднуються концентричний сюжет (дію п'єси зумовлено причинно-наслідковими зв'язками, відсутні будь-які вказівки на час та місце дії) та субстанціональний конфлікт (протиріччя виявляються тривалими та сталими і не вирішуються у межах драматичної дії). Сологуб і Чеботаревська створюють вічний, актуальний для будь-якої епохи конфлікт, який не може бути вирішеним силами окремих персонажів. Але завдяки типу сюжету п'єса є досить видовищною і має логічну завершеність, що наближує цей твір до драматургії Андрєєва та Чехова.

П'єсам “Война и мир” та “Камень, брошенный в воду” є притаманним сполучення хронікального сюжету та субстанціонального конфлікту. Втім, “Война и мир” при цьому співвідношенні є досить видовищною, інформативно насиченою і такою, що утримує увагу глядача. Драма “Камень, брошенный в воду” є недостатньо видовищною, у фіналі доля героїв залишається невизначеною. Виявлено й головну відмінність п'єс одна від одної: у “Войне и мире” війна є тлом щодо розвитку долі головних героїв, а в “Камне, брошенном в воду”, за задумом Сологуба та Чеботаревської, долі героїв є тлом війни.

Відмінність цих п'єс від ранньої драматургії Сологуба дається взнаки й у функції ремарок. Письменник використовував переважно технічні ремарки, вказуючи імена діючих осіб п'єси, іноді – вік, соціальний стан, родинні зв'язки. У драматичних творах Чеботаревської та Сологуба подаються ремарки змістовні. Показано, що замість абстрактних персонажів у творчості Сологуба з'являються герої з індивідуальними рисами, соціально та психологічно зумовленими, багато уваги приділяється й побутовим деталям. У підрозділі аналізуються ремарки, які містять докладні вказівки, несуттєві для постановки п'єси на сцені, однак важливі для розуміння задуму авторів.

Аналіз ранніх драм Сологуба (“Победа смерти”, “Дар мудрих пчел”, “Любви”) довів, що серед них переважають похмурі тони та півтони (чорний та сірий), а також усі відтінки криваво-червоного. П'єсам “Ночные пляски”, “Ванька-ключник и паж Жеан”, “Отравленный сад” є притаманними яскраві, строкаті, кричущі фарби без півтонів та відтінків: яскраві кольори давали драматургу можливість маркувати у відповідний спосіб той чи інший образ, доносити до читача основну ідею твору через колір, а не за через розлогі описи.

Досліджено звукову палітру п'єс і показано, що у ранніх п'єсах Сологуба переважають людські голоси, різні за тоном та експресією, звуки природи – солодкий плач, сміх ніжний і дзвінкий, шелест очеретів, лемент ворон, дзижчання комах, вигуки тих, що танцюють ритуальний танець (“Дар мудрых пчел”); голосні пісні, сміх, лементи і регіт, дзенькіт келихів і виття собак (“Перемога смерті”); пісні, сміх та сльози у “Ночных плясках”; передаються звуки музичних інструментів для створення настрою епохи: флейта, кіфара, кимвали і бубон у “Даре мудрых пчел”, гусла у “Ночных плясках”, лютня у “Ваньке-ключнике...”.

П'єси, написані у співавторстві Сологубом і Чеботаревською, суттєво відрізняються за звуко-колірною гамою. В них найчастіше використовується білий колір та ніжні пастельні тони. Доведено, що Сологуб і Чеботаревська свідомо створюють “бліду” колірну гаму, на тлі якої виразніше виявляються саме почуття персонажів. Звукову гаму створюють музичні інструменти: піаніно у вітальні Марії (“Мечта-победительница”), пастушача сопілка (“Любовь над безднами”), звуки вальсу та спів романсів (“Камень, брошенный в воду”). Якщо у ранніх п'єсах Сологуба музика найчастіше супроводжує якийсь танець чи ритуал, то тут вона є спонтанною: у сталому символізмі музика ототожнювалася із відповідностю між землею і космосом та усвідомлювалася як символ їхнього співзвуччя.

У розділі досліджується одна з відмінних рис драматургії Сологуба і Чеботаревської – використання інтертекстуальності, що було нехарактерно для ранньої творчості Сологуба-драматурга, зокрема для його п'єс “Победа смерти”, “Дар мудрых пчел”, “Любви”, “Ночные пляски”, “Ванька-ключник и паж Жеан”. На конкретних прикладах використання “чужого” слова, яке функціонує у вигляді ремінісценцій, прямих цитацій, автоцитацій, алюзій, доведено, що Сологуб і Чеботаревська розширюють сферу зображуваного. “Чуже” слово вводиться до творів як елемент іншої (чи власної) творчості, у зв'язку з чим народжується цілий комплекс нових значень. “Чуже” слово допомагає співавторам доповнити та збагатити сюжет додатковим змістом, виявити внутрішній план твору, забезпечити створення багатогранного образу. У підрозділі встановлено джерела інтертексту та показано, що до текстів п'єс залучено фрагменти поезій Сологуба, цитати з творів Блока, Грибоєдова, Шекспіра та ін.

В оповіданнях та п'єсах співавторів особливе місце займають біблійні мотиви та образи. Показано, що найважливіше місце у творчості Сологуба посідає цитата з Євангелія від Матфея: “будьте как дети... Истинно говорю вам, если не обратитесь и не будете как дети, не войдете в Царство Небесное” (Мф 18:3). Цей біблійний вірш є наскрізним для усієї творчості Сологуба, його використано в оповіданнях (збірки “Земные дети”, “Недобрая госпожа”, “Дни печали” тощо) та віршах. Біблійний текст функціонує у творах у вигляді цитат і ремінісценцій, які мають для авторів особливе значення: спираючись на біблійні сюжети, Сологуб та Чеботаревська створюють внутрішній сюжет, за допомогою якого втілюється одна з наскрізних ідей їхньої творчості: “творимое” диво, осяяння, внутрішнє переродження людини.

Висновки дисертації узагальнюють результати дослідження.

Творча співдружність Ф. Сологуба та Ан. Чеботаревської існувала більше десяти років. Родинний союз перетворився на творчий та став своєрідною реалізацію символістської теорії життєтворчості. За час з 1909 по 1915 рр. ними спільно були створені оповідання та п'єси, але вони залишалися поза увагою сучасників, зосереджених переважно на творчості Ф. Сологуба. І це природньо, враховуючи його репутацію як одного з видатних діячів російського символізму, яскравого та оригінального митця. Чеботаревська, письменниця “другого ряду”, зосереджена на суспільній та просвітницькій діяльності, не мала змоги конкурувати з його популярністю.

Співавторство двух письменників перетворилося майже на творчий союз завдяки таким чинникам, як спільність творчих прагнень, переосмислення інституту шлюбу, спільна естетична платформа, риси якої виявляються у значній кількості творів, різноманітна культурна та просвітницька діяльність, теоретичні декларації, тощо. Чеботаревська увійшла до цього союзу спочатку як інтерпретатор творчості Сологуба, його біограф, імпресаріо, літературний агент. Літературні вечори, диспути, співбесіди та т.і., які вона організовувала, мали на меті популярізацію творчості письменника. Чеботаревська обрала для себе також роль посередника між Сологубом-драматургом та театральною спільнотою і була активною учасницею постановок його п'єс. Проте найважливішою справою їхньої спільної діяльності було написання творів. Аналіз цих творів доводить, що обидва митці пережили суттєву еволюцію, яка далася взнаки на рівні проблематики та поетики творів, причому ці зміни в однаковій мірі торкнулися як прози, так і драматургії письменників.

Порівняльний аналіз творів Сологуба і Чеботаревської до 1908 року з творами, які було написано спільно, нами встановлено, що істотних змін зазнала насамперед концепція світу та концепція людини. Культ смерті, який посідав значне місце у поетиці Сологуба, змінюється пафосом прийняття життя. Герої його творів вже не маріонетки у руках долі, а сильні життєрадісні люди, що відповідають за власну долю. Сологуб і Чеботаревська відмовляються від філософії безглуздості життя, а центральною темою їхньої творчості стає тема “прекрасного життя, що твориться з волі”. Ця тема є найважливішою й в одноосібній творчості Сологуба 1910-х рр.

Твори Сологуба та Чеботаревської присвячено темі трансформації людського життя у кризову епоху, що взагалі властиво російській літературі тієї доби. Але роль людини переосмилено: вона “творить” власне життя, зазнає дива внутрішнього переродження, без якого щастя є неможливим. У твори Сологуба та Чеботаревської вводяться автобіографічні елементи. Співавтори свідомо користуються цим прийомом, щоб втілити у творчості свій життєвий “сюжет”, зробити власне життя мистецтвом. Сологуб і Чеботаревська виходили із символістської теорії життєтворчості, включаючи її до власної естетичної платформи.

Про істотні зміни у поетиці Сологуба свідчить, насамперед, предметний світ та світ символів. У творах, написаних ними спільно, світ, що оточує героя, перестає бути ворожим. Під впливом співраці з Чеботаревською зазнає істотних змін один з наскрізних міфів творчості Сологуба – міф про сонце. У прозі співавторів сонце зі злісного чудовиська перетворюється на джерело життя та радості для всього живого. Зазнає змін і звуко-колірна гама: якщо у ранній творчості Сологуба переважали похмурі тони та напівтони, яскраві або кричущі фарби без напівтонів та відтінків, то у творах Сологуба і Чеботаревської, в основному, використані білий колір та ніжні фарби. Змін зазнала й звукова гама: співавтори наповнили свої оповідання та п'єси звуками музичних інструментів, співом, розмовами людей, звуками природи, що свідчить про свідоме прийняття ними цього світу.

Творча співдружність Сологуба і Чеботаревської була оригінальним явищем у російській літературі початку XX століття. Вона виросла з родинного союзу двох письменників, була важливою подією у їхньому творчому житті та значно змінила їхнє ставлення до власної творчості, до навколишнього світу. Чеботаревська як письменниця народницького спрямування бачила своє завдання у захисті прав жінок і чимало зробила для цього. Вона, безперечно, потрапила під значний вплив Сологуба як митця та наближалася до символістського світосприйняття. Трансформацію зазнало також її відношення до мистецтва: від його сприйняття як утилітарної діяльності, спрямованої на вирішення щоденних практичних завдань, вона рухалася до усвідомлення його особливої цінності.

Спільна творчість з Чеботаревською стала також визначним етапом для творчості Сологуба. Цей союз виявився своєрідною перевіркою символістської теорії життєтворчості, яка вимагала перевтілення життя за законами мистецтва. Втім, у процесі цього перевтілення народжувалася нова якість мистецьких пошуків, спрямованих на зображення звичайного людського життя з його радощами та трагедіями.

Основні положення дисертації викладені у наступних публікаціях:

1. Трушлякова Е. С. Ф. К.Сологуб в оценках А. Н. Чеботаревской // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Серія літературознавство. – Вип. 2 (34). – Харків, 2003. – С. 91 – 96.

2. Трушлякова Е. С. Малая проза Ф. К. Сологуба и А. Н. Чеботаревской // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Серія літературознавство. – Вип. 1 (37). – Харків, 2004. – С. 91 – 99.

3. Трушлякова Е. С. О поэтике драмы Ф. К. Сологуба и А. Н. Чеботаревской “Мечта-победительница” // Література в контексті культури. Зб. наукових праць. – Вип. 14.