Національна академія державного управління

при президентові України

сербинська Тетяна Олександрівна

УДК 35.01:303.094.7

СИСТЕМНОРІВНЕВИЙ АНАЛІЗ І МОДЕЛЮВАННЯ

СУБ’ЄКТНОЇ СКЛАДОВОЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

25.00.01 – теорія та історія державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

КИЇВ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії і методології державного управління в Національній академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник - | кандидат філософських наук, доцент

ВАСИЛЕВСЬКА Тетяна Едуардівна,

Національна академія державного управління

при Президентові України,

докторант кафедри філософії і методології державного управління.

Офіційні опоненти: | доктор філософських наук, професор

НЕДЮХА Микола Петрович,

Інститут законодавства Верховної Ради України,

завідувач сектору методології;

кандидат наук з державного управління

КАРЛОВА Валентина Володимирівна,

Національна академія державного управління

при Президентові України,

докторант Інституту проблем державного

управління і місцевого самоврядування.

Провідна установа - | Національний університет державної

податкової служби України,

кафедра філософії та політології,

м. Ірпінь.

Захист відбудеться 4 жовтня 2007 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 в Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, к. 212.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розісланий 4 вересня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.О.Чмига

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Становлення демократичної, правової, соціальної держави, розвиток засад громадянського та інформаційного суспільства, європейська інтеграція України вимагають поетапного оновлення державного управління, в тому числі й якісно нового, системного підходу до суб’єктів державно-управлінських впливів. Динамічність суспільного життя, процеси глобалізації, інформатизації, демократизації суспільства, підвищення вимог громадян до якості державних послуг вимагають від системи державного управління не лише вирішення конкретних управлінських завдань, а й бачення загальної перспективи управлінської діяльності. Для цього слід запроваджувати оптимальні “плоскі” структури управління, ставити чіткі цілі як для держави в цілому, так і для її окремих структур, здійснювати перехід до вироблення багаторівневих орієнтирів в управлінській діяльності. У цьому процесі використання системного аналізу як специфічного різновиду методології є необхідною складовою цілеспрямованого, системного наукового обґрунтування перспективних напрямів розвитку українського суспільства.

Демократизація політичного життя України та становлення правової держави вимагають розширення кола суб’єктів державного управління та активного залучення до управлінських процесів громадян, що, у свою чергу, передбачає розробку моделей взаємодії державних органів з громадянським суспільством, виявлення засад та механізмів налагодження суспільного діалогу. Ретельний аналіз системи якостей, знань та навичок, необхідних для професійної та етично вмотивованої діяльності державних управлінців, дає можливість створити системнорівневі моделі суб’єктів державного управління. Такі моделі суб’єктів державного управління спроможні виявити критерії оцінки ефективності, професійної придатності персоналу та напрями підвищення кваліфікації управлінських кадрів.

Водночас перспектива приєднання України до європейської спільноти вимагає підвищення інституційної спроможності системи державного управління, а отже, розробки нових підходів до планування, прогнозування та реалізації державно-управлінської діяльності. Підготовка державних службовців до майбутнього функціонування має здійснюватися таким чином, щоб максимально підвищити ефективність їх праці та надати їм можливості досягти професійної досконалості.

Для оптимізації внутрішніх державно-управлінських та міжнародних відносин, вирішення проблем, що виникають у процесі суспільного розвитку, необхідне застосування багаторівневих підходів, які ґрунтуються на нових парадигмах взаємодії людини та суспільства, врахуванні загальноцивілізаційних закономірностей, національних та регіональних особливостей, економічних, історико-генетичних, етнічних, географічних, соціальних, культурних, психологічних та інших чинників.

Ці підходи дадуть змогу вирішувати важливі проблеми державного управління, чітко визначити суб’єкти та об’єкти державно-управлінських впливів, зв’язки між ними, критерії ефективності державного управління, враховувати високий рівень динаміки управлінських процесів та їх дію на розвиток суспільства в цілому.

Крім того, системний аналіз та моделювання дадуть змогу комплексно розв’язувати існуючі проблемні питання, що надаватиме повноти і цілісності функціонуванню систем державного управління, елімінуватиме однобічність їх розвитку, запобігатиме неефективним рішенням.

Серед зазначених проблем ключове місце займає вивчення поняття суб’єкта державного управління. Різні його аспекти досліджувалися в працях Г.В.Атаманчука, В.Д.Бакуменка, В.М.Князєва, О.А.Машкова, П.І.Надолішнього, Н.Р.Нижник, В.В.Цвєткова та ін. Однак унаслідок своєї невизначеності та дискусійності поняття “суб’єкт державного управління” потребує подальших теоретичних досліджень.

Особливо важливою для досягнення високого рівня розвитку системи державного управління в Україні на наукових засадах є зростаюча роль системних методів як основи аналізу та синтезу процесів, що відбуваються в українській управлінській практиці. У XX–XXI столітті системний підхід розробляли А.Н.Авер’янов, І.А Аглуллін, П.К.Анохін, А.Г.Асмолов, В.Г.Афанасьєв, І.В.Блауберг, В.Н.Волкова, В.А.Воронков, В.А.Ганзен, В.А.Геодакян, А.А.Денисов, Д.Н.Колесніков, Л.О.Петрусенко, А.В.Пікулькін, Г.Саймон, В.С.Тюхтін, Е.Г.Юдін та ін.

У сучасній науці вивчення і розуміння явищ, що безпосередньо впливають на державне управління або проявляються в ньому, мають набути характеру обґрунтованого процесу. Загальні системні закономірності особливо детально висвітлюються у працях українських вчених О.М.Малюти, М.П.Недюхи, В.А.Полякова, Р.А.Фатхутдінова та ін., у державному управлінні це питання розглядають В.Д.Бакуменко, В.М.Князєв, Н.Р.Нижник, О.Ю.Оболенський, Ю.П.Сурмін та ін.

Суб’єктну частину державного управління, а саме проблеми освіти, розвитку персоналу, кадрової політики, етичних вимірів державно-управлінської діяльності досліджували Ю.В.Бакаєв, Л.Д.Бевзенко, Т.Е.Василевська, Р.В.Войтович, В.І.Зацепін, А.Т.Ішмуратов, В.В. Карлова, М.М.Логунова, Л.С.Мамут, І.Ф.Надольний, М.А.Нинюк, Е.В.Охотський, М.М.І.Пірен, Н.Г.Протасова, В.А.Ребкало, М.І.Рудакевич, В.А.Скуратівський, В.В.Тертичка, В.В.Токовенко, І.Ю.Шахлевич, І.Р.Юхновський та ін.

Віддаючи належне науковій і практичній значущості наукових праць вітчизняних і зарубіжних учених, присвячених вивченню системних підходів у державному управлінні, слід, однак, зауважити, що дослідницькі інтереси науковців були зосереджені лише на деяких аспектах зазначеної проблеми. У цих роботах було приділено менше уваги застосуванню новітніх системних методів у державному управлінні для створення моделей цілеорієнтованого розвитку суб’єкта державного управління та прогнозування на основі таких моделей найбільш ефективних шляхів його формування. У зв’язку з цим виникає потреба в проведенні комплексного дослідження суб’єкта державного управління крізь призму системного аналізу, його сутності та особливостей, у моделюванні та визначенні найбільш дійових шляхів його формування. Отже, актуальність теми дисертації, її теоретичне та практичне значення та недостатнє висвітлення певних аспектів у наявних наукових працях визначили науковий інтерес автора до проблемного ряду дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота безпосередньо пов’язана з науково-дослідною роботою кафедри філософії та методології державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за темами “Розроблення філософсько-методологічних засад функціонування суб’єктів державного управління” (номер державної реєстрації 0304U001618) і “Розроблення методологічних засад філософії державного управління” (номер державної реєстрації 0106U004375), в розробці яких дисертант брала безпосередню участь.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розроблення, наукове обґрунтування і застосування основних системнорівневих моделей цілеорієнтованого розвитку суб’єкта державного управління та визначення на цій основі напрямів і шляхів удосконалення діяльності суб’єкта державного управління.

Для досягнення мети було поставлено такі завдання:–

здійснити аналіз проблеми системного розгляду суб’єкта державного управління в теоретичній спадщині мислителів минулого; –

проаналізувати досвід застосування вітчизняними і зарубіжними ученими основних системних підходів до аналізу державно-управлінської проблематики; –

виявити основні тенденції формування суб’єктної частини державного управління на сучасному етапі розвитку державного управління;–

розкрити сутнісні системні особливості суб’єкта державного управління та засади його розвитку шляхом виявлення його багаторівневої структури та рівнів діяльності; –

сформувати та обґрунтувати теоретичні системнорівневі моделі суб’єктів державного управління; –

розширити методологічне забезпечення формування сукупності напрямів розвитку, а також постановки цілей і завдань суб’єкта державного управління в державних організаціях і установах; –

визначити основні чинники, що справляють вирішальний вплив на розвиток суб’єктів державного управління; –

установити основні перспективні напрями формування суб’єкта державного управління шляхом використання його цілеорієнтованого моделювання.

Об’єкт дослідження – суб’єктна складова державного управління.

Предмет дослідження – системнорівневі моделі суб’єкта державного управління як чинник підвищення ефективності його діяльності.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що системне дослідження та моделювання суб’єкта державного управління дасть змогу підвищити дієвість державного управління шляхом аналізу та моделювання цілей діяльності суб’єкта державного управління, його структури, особливостей, напрямів розвитку, його цілеспрямованого формування як вирішального фактора державного управління; сприятиме створенню необхідних умов не тільки для цілеорієнтованих формування та підготовки суб’єкта державного управління, а й для оцінки результативності такої підготовки.

Методи досліджень. У дисертації використано комплекс філософських, загальнонаукових і спеціальних методів. Відповідно до актуальності проблеми, стану її розробки в дослідженнях галузі державного управління передбачена необхідність узагальнення науково-практичного досвіду використання системних методів.

Методологічною базою дослідження став системнорівневий підхід, завдяки якому виявлені особливості суб’єкта державного управління як системні характеристики елемента державного управління. Цей метод став основою аналізу і моделювання суб’єкта державного управління як системи, що дало змогу розглянути суб’єктну складову державного управління комплексно та у взаємозв’язку з іншими складовими системи державного управління.

У процесі дослідження довів свою ефективність порівняльно-історичний метод, який дозволив виявити тенденції до оптимізації діяльності суб’єкта державного управління.

За допомогою структурно-функціонального методу досліджено завдання, функції та основні рівні діяльності суб’єкта державного управління, який відіграє основну роль у формуванні і реалізації державної політики; з’ясовано, наскільки його діяльність відповідає системним властивостям, вимогам та процесам, що відбуваються в житті суспільства.

Суттєве місце в роботі відіграють методи аналізу та синтезу у їх взаємозв’язку. Для розробки рекомендацій щодо способів підготовки суб’єкта державного управління були використані методи моделювання і прогнозування. Крім того, з метою всебічного дослідження суб’єкта державного управління та визначення шляхів його формування в дисертації застосовані методи аналогії, єдності історичного та логічного, органічної єдності теорії та практики.

У дослідженні використовувався джерельний аналіз філософської, соціологічної, психологічної, управлінської літератури, що зумовлено міждисциплінарним характером роботи. Внаслідок цього виявлено низку принципів, методів, закономірностей становлення суб’єкта державного управління в Україні. Важливу роль відіграв метод узагальнення, який дав змогу застосувати універсальні закономірності розвитку систем у часткових випадках і виявити можливі шляхи розвитку суб’єкта державного управління як елемента системи державного управління.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному системному науковому дослідженні і розробці концепції моделювання суб’єктної складової державного управління; обґрунтуванні, побудові і описі системнорівневих моделей для оптимізації і підвищення ефективності діяльності суб’єктів сучасного державного управління. Найбільш значущими науковими результатами дисертаційного дослідження, які автор подає на захист, є:

уперше:

- запропоновані та науково обґрунтовані системнорівневі моделі суб’єкта державного управління, а саме модель цілеорієнтованого формування суб’єкта державного управління, модель його поетапного формування, матрична модель потенціалів суб’єкта державного управління, які можуть застосовуватись як інструмент підвищення ефективності діяльності суб’єкта державного управління;

- визначені та обґрунтовані основні перспективні напрями і шляхи розвитку суб’єктної складової державного управління в Україні на основі системнорівневого підходу, зокрема формування системного розуміння цілей та завдань державного управління, врахування системнорівневих особливостей та засад діяльності суб’єкта державного управління;

удосконалено:

- методологічне забезпечення формування сукупності напрямів розвитку, постановки цілей і завдань розвитку суб’єктної складової державного управління шляхом застосування системнорівневих моделей;

- концептуальні підходи до визначення основних системних властивостей суб’єктів державного управління таких як цілісність, нададитивність, відкритість та інші, засад системнорівневого аналізу і моделювання суб’єкта державного управління: дуальність, наступність, причинна обумовленість, циклічність, альтернативність;

- розгляд основних системних підходів та перспектив застосування системнорівневого аналізу і моделювання суб’єктної складової державного управління;

дістали подальшого розвитку:

- дослідження історичних та науково-теоретичних підходів щодо сутності поняття “суб’єкт державного управління” в європейській науковій думці; виявлено наявність в них системних характеристик, таких як цілісність, цілеорієнтованість, ціннісні засади і норми, якість синергічних та ієрархічних відносин тощо;

- аналіз основних тенденцій формування і розвитку суб’єкта державного управління, які характеризують сучасний стан системи державного управління в Україні, таких як демократизація і диференціація державного управління, зростання ролі громадськості в управлінні державою, зростання значення якості управління та інші;

- дослідження основних чинників, які є істотними на сучасному етапі для формування ефективно діючого суб’єкта державного управління на основі системнорівневого підходу, зокрема колективної стратегії на різних рівнях суб’єктної складової державного управління, громадянської освіти та виховання, а також рівня культури та етики державного управління.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що основні положення й висновки дисертаційного дослідження розширюють наукові уявлення стосовно розуміння історії становлення, теоретико-методологічного обґрунтування поняття “суб’єкт державного управління” і практики його формування, що сприятиме формуванню суб’єктної складової державного управління нового типу, модернізації державного управління, розвитку демократії та громадянського суспільства в Україні.

Наукові результати дисертаційного дослідження стали основою розроблення:–

методики системнорівневого аналізу та моделювання суб’єкта державного управління та визначення ефективних шляхів його актуалізації;–

рекомендацій щодо діагностики та моделювання ефективної діяльності суб’єктів державного управління;–

методики консультаційного забезпечення діяльності суб’єктної складової державного управління.

Результати, отримані в процесі дисертаційного дослідження, можуть бути використані для розробки методики діагностики та прогнозування розвитку суб’єкта державного управління, опрацювання лекційних курсів та тренінгів з даної проблематики, а запропоновані в дисертаційній роботі теоретичні положення, висновки і рекомендації – в навчальному процесі Національної академії державного управління при Президентові України та інших вищих навчальних закладів України; в програмах підготовки магістрів державного управління, підвищення кваліфікації управлінських кадрів, у процесі підготовки аспірантів та докторантів, зокрема при розробці або вдосконаленні навчальних курсів з філософії, теорії та методології аналізу державної політики, етики державного службовця, психології державного управління, ефективних методів менеджменту, управління суспільним розвитком та ін.

Основні теоретичні положення, висновки і рекомендації дисертаційного дослідження були використані в науково-дослідних роботах за участю автора: “Розроблення філософсько-методологічних засад функціонування суб’єктів державного управління”, “Розроблення методологічних засад філософії державного управління” та при написанні монографії Державне управління: філософські, світоглядні та методологічні проблеми: / Кол. авт.; За ред. д-ра філос.наук, проф. В.М.Князєва. – К.: Вид-во НАДУ. – Міленіум, 2003. – 320 с., підрозд. 3.2 “Методологічні підходи до професійної етики: етика державного службовця в контексті психосистемного аналізу” (довідка № 29-к від 30 січня 2004 р.).

Результати та висновки дисертаційної роботи щодо цілеспрямованої підготовки суб’єктів державного управління враховано при розробці курсів “Колективна стратегія як основоположний чинник успішності організації” та “Універсальне моделювання різнорівневих суб’єктів управління” у муніципальному університеті “Львівський Ставропігіон” (довідка № 3 від 5 лютого 2004 р.), а також при реалізації в рамках програми професійної підготовки фахівців (підвищення кваліфікації) з напряму “Державне управління” курсу “Державне управління природоохоронною діяльністю”, а саме блоків “Етика державного службовця” і “Психологія управління” в Державному екологічному інституті Міністерства природи України (довідка № 16-04/20 від 6 березня 2006 р.).

У найбільш повному обсязі результати дисертаційного дослідження були використані при реалізації українсько-польського проекту з впровадження системнорівневого аналізу та моделювання на підприємстві “Laskomex”, м.Лодзь (акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження від 15.12.2006 р.)

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Основні теоретичні положення та висновки отримані та сформульовані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертаційного дослідження викладені у низці наукових доповідей, повідомлень, виступів на науково-практичних конференціях та семінарах: “Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (Київ, 2001), “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (Київ, 2002), “Шляхи вдосконалення етики державних службовців” (Київ, 2002), “Перспективи громадської співпраці. Моделі та механізми впровадження” (Київ, 2003), “Громадянське суспільство в стратегіях розвитку правової демократичної держави” (Київ, 2003), “Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування” (Київ, 2007).

Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри філософії і методології державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи висвітлюються в семи наукових працях, зокрема у чотирьох статтях у наукових фахових виданнях України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації – 255 сторінок, із них 202 сторінки основного тексту. Список використаних джерел включає 234 найменування. Робота містить 4 таблиці, 10 рисунків і додатки на 31 сторінці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу і методи дослідження, оцінено ступінь опрацювання дефініції категорії “суб’єкт державного управління” та системних методів моделювання в державному управлінні, висвітлено наукову новизну й практичне значення отриманих результатів, наведено дані щодо їх упровадження й апробації.

У першому розділі – “Теоретичні підходи до вивчення поняття суб’єкта державного управління” – проведено історичний аналіз поглядів теоретиків та практиків державного управління на суб’єкт державного управління, простежено еволюцію застосування принципу системності в діяльності суб’єктів управління стародавнього Шумеру та в концепціях мислителів давньої Греції (Платон, Аристотель), а також у працях Н.Макіавеллі, Т.Мора, Ф.Бекона, Ж.Бодена, Т.Гоббса, В. фон Гумбольта, Ш.Монтеск’є, Г.Гегеля, К.Маркса, Ф.Енгельса, К.Ясперса. Зроблено висновок, що поняття системності залишилось актуальним і в наш час, що в своїх працях сучасні вчені розширили сутність поняття системності суб’єкта державного управління, досліджуючи його в різних аспектах. Разом з тим зростання обсягу знань в предметних областях ускладнює їх засвоєння, виявляє неефективність низки існуючих у науці і практиці методів, тому доцільно застосовувати системні методи, які дають змогу не тільки сегментувати інформацію, знання та досвід, але й встановлювати пріоритети та доцільність їх використання.

Аналіз праць філософів стародавнього Шумеру та мислителів давньої Греції (Платон, Аристотель) показав, що вони персоніфікували владу з царем, проектуючи його божественну сутність на державу і владу, в епоху античних грецьких філософських шкіл держава як головний суб’єкт державного управління ототожнювалася із спільнотою громадян, які характеризувалися як “союз” і єдність. Далі в західноєвропейській філософії це твердження почало трансформуватися в інше поняття держави, що радикально конкурує з попереднім, яким виділено правителя як уособлення влади і гаранта суверенітету. Надалі держава у творах класиків марксизму-ленінізму перетворилася на машину для придушення іншої частини “союзу” громадян, а саме одного класу іншим. Таким чином, головним суб’єктом державного управління переважно виступає держава, час від часу – її правитель, суверен, інколи її персоніфікують з органом державного управління, який здійснює певні владні повноваження. Одночасно існують інші підходи, за яких державу розглядають як єдність, а громадян – як суб’єктів державного управління, відповідальних не тільки за вибір влади, а і за її дії.

Розглянуто поняття суб’єкта і суб’єктивності, враховуючи, що однією з основних вихідних умов та вимог дослідження процесу формування державно-управлінських рішень є покладення в основу досліджень теоретичних моделей суб’єкт-об’єктних відносин (універсальної моделі управлінського циклу), суб’єкта (модель управлінського процесу) та об’єкту управління. При цьому суб’єктивність притаманна як особам, так і організаціям, соціальним групам, суспільству. Суб’єктивність реалізувується через створення певних організаційних механізмів.

У розділі показано, що в наукових працях щодо суб’єкта державного управління недостатньо використовувалися постулати теорії ієрархічних систем (поданих у підрозділі 2.2), що ускладнює визначення напрямів розвитку держави та комплексне прогнозування її еволюції. Опис аспектів діяльності чи характеристики суб’єктів державного управління були досить фрагментарними, вилученими із загального контексту історії, тому термін “суб’єкт державного управління” залишався значною мірою не визначеним. Це зумовило необхідність системно розглянути саме поняття “суб’єкт державного управління”, його характерні риси та спрямованість розвитку цього суб’єкта на вибір найбільш ефективних методик його формування.

Зроблено висновок, що в сучасній науці вивчення і розуміння об’єктивних явищ, що безпосередньо впливають на державне управління або проявляються в ньому, повинні мати характер обґрунтованого процесу і якомога більш адекватно відображати реальні управлінські проблеми.

Зазначається, що останні роки характеризуються бурхливими змінами не тільки в розвитку державного управління, а й суспільними, соціальними, демографічними та іншими трансформаціями. Відповідно змінюється і розуміння ролі суб’єкта державного управління як елемент системи управління державою.

Визначено основні тенденції розвитку суб’єктної частини державного управління, такі як демократизація процесів державного управління і неготовність головних суб’єктів державного управління діяти в нових умовах. Сьогодні держава відмовляється від патерналістичної опіки та від частини своїх функцій на користь громадянського суспільства, вона передає частину політичних ініціатив економічним суб’єктам і недержавним організаціям. Відбувається зростання громадянської, суспільної свідомості і громадськість включається в демократичні зміни в Українській державі. Дедалі більша диференціація обов’язків у самій системі державного управління пов’язана зі зміною цілей, завдань і обов’язків держави, включенням у державне управління громадян і громадських організацій, перерозподілом функцій і відповідальності в суспільстві. Як наслідок відбуваються поглиблений поділ праці і спеціалізація в прийнятті певних управлінських рішень.

Обгрунтована необхідність оновлення законодавчого врегулювання, пов’язана, насамперед, з нечіткістю, протиріччями й змінами законодавчо-нормативної бази, недосконалістю судових механізмів. Ситуація загострюється через неетичну поведінку деяких державних чиновників, їх безвідповідальність та безкарність, низький рівень їх особистої, організаційної, державницької культури. Виявлені тенденції допомагають сформувати підходи до вивчення поняття суб’єкта державного управління та виявити шляхи його вдосконалення.

У другому розділі – “Теоретико-методологічні засади системнорівневого аналізу і моделювання в державному управлінні” – здійснено огляд досліджень у сфері системного аналізу, показано розвиток ідеї системності від уявлень мислителів Давньої Греції і Відродження до сучасних наукових підходів. Відображено становлення системного мислення в традиціях європейської філософської думки. При цьому поділяється позиція деяких дослідників, згідно з якою негаразди в Європі спричинені руйнуванням цілісного світосприйняття, переходом до занадто деталізованої, вузької, мозаїчної системи світогляду, коли цілісність світу визнається, відчувається, декларується, але не забезпечується її домінування в науковій картині світу.

Розглянуто основні поняття та методологію системнорівневого аналізу, визначено його сучасне розуміння і можливості застосування в теорії та практиці державного управління. Вивчення основних положень методу дає можливість здійснити багаторівневий аналіз суб’єкта державного управління з найбільш повним охопленням всіх рівнів його функціонування.

Дослідження основних властивостей систем та їх характеристик супроводжувалося підбором найбільш суттєвих для державного управління системних властивостей, таких як первинність цілого, наддадитивність, розмірність і складність системи. Їх слід врахувати, будуючи системнорівневу модель суб’єкта державного управління, а також такі багаторівневі моделі, які б відображали всі аспекти державного управління, показували б їх взаємозв’язок, взаємозалежність, спільну спрямованість розвитку, відображали механізми та алгоритми функціонування системи державного управління.

Проаналізувавши застосування поняття суб’єкта державного управління, доходимо висновку, що його природа надзвичайно різноманітна та багаторівнева. Під назвою суб’єкт державного управління може виступати і державний службовець, і орган державної влади, і сама держава як головний суб’єкт державного управління. Під суб’єктом державного управління може розумітися увазі регіон, громадська організація чи громадянин. На нашу думку, слід узагальнити та одночасно системно охарактеризувати дане поняття, що дасть змогу користуватися ним у більш дефінітивний та однозначний спосіб.

Оскільки найменшим розглядуваним правоспроможним і дієспроможним елементом державного управління є людина, то ієрархія суб’єктів починається саме з особи державного управлінця або громадянина, які, в свою чергу, об’єднуються в суб’єкти державного управління вищого рівня – організації – органи державної влади чи об’єднання громадян. Сукупність вищеназваних суб’єктів державного управління утворює державу чи суспільство. Тому розглянемо суб’єктні складові державного управління як багаторівневу систему, що складається щонайменше з трьох системних рівнів:

1) державний службовець | 1) | громадянин | 2) | орган державної влади | 2) | об’єднання громадян | 3) | держава | 3) | суспільство | Установлено, що модель включає в себе дві паралельні ієрархії суб’єктів державного управління (перша – державний службовець – орган державної влади – держава; друга – громадянин – об’єднання громадян – суспільство), які, на перший погляд, можна визначити як суб’єкт і об’єкт державного управління. При подальшому розгляді доведено, що складові обох ієрархій мають ознаки суб’єкта державного управління і можуть ним бути за певних обставин. Таким чином, розглядаємо поняття “суб’єктної складової державного управління” як сукупність вищезгаданих суб’єктів державного управління з трьох системних рівнів.

Пропонується застосувати системнорівневий підхід до аналізу суб’єкта державного управління, який ґрунтується на представленні його як двох сфер прояву – причинної і наслідкової. Суб’єкт системних відносин державного управління можна показати як причинно-наслідкову модель, що відповідає принципам багаторівневості та вкладеності систем. Кожний з рівнів можна деталізувати, виділивши подібні підрівні в причинній і наслідковій сферах, що дає змогу уточняти цілі, структуру, функції суб’єктів та об’єктів державного управління.

Запропонована системнорівнева причинно-наслідкова модель надає можливість виявити ієрархічну сутність поняття “суб’єкт державного управління” та глибше зрозуміти його зміст та значення, відобразити суттєві для державного управління рівні діяльності державного управлінця та використати їх для побудови системних моделей державного управління. Такі моделі дають змогу системно дослідити, діагностувати та прогнозувати процеси, що відбуваються в системі державного управління.

Основою системнорівневих моделей є виділення ієрархії систем для певного суб’єкта державного управління, рівнів його діяльності, опис його системних характеристик та системних відносин з об’єктом державного управління, управлінським середовищем. Запропоновано три моделі: модель № 1 – алгоритм цілеорієнтованого формування (на основі системи 14 атракторів); модель № 2 – алгоритм поетапного формування (на основі системи 12 детермінант); матрична модель № 3 – прогнозування потенційних станів суб’єкта державного управління.

Цілеорієнтовані моделі системи державного управління (ЦМСДУ), побудовані на основі повторюваних закономірностей універсального характеру, дає можливість прогнозувати спрямованість та етапи комплексного формування суб’єкта державного управління незалежно від складності його структури, та місця в ієрархії системи державного управління.

Установлено, що системнорівневий аналіз дає змогу виділити подібні риси, властивості та тенденції розвитку суб’єктів державного управління, сформувати вимоги до їх формування, скласти оцінку їх рівню підготовленості чи відповідності своїм цілям, завданням та функціям в системі державного управління, визначити критерії вимагань до підготовленості суб’єктів державного управління. Такий підхід дозволяє підвищити інституційну спроможність системи державного управління та її відповідність нормам європейської та міжнародної спільноти.

У третьому розділі – “Складові становлення та розвитку суб’єкта державного управління” – характеризуються сучасний стан проблеми швидкозмінного середовища державного управління. Розглядаються ті складові формування ефективного суб’єкта державного управління, які були виявлені в результаті застосування системнорівневих моделей, представлених у попередньому розділі, але ще не використовуваних чи широкого не розповсюджених в практиці навчання, підготовки та перепідготовки державних управлінців.

На основі системнорівневої моделі суб’єкта державного управління визначається ієрархія систем, які задають ієрархію чинників, зумовлюючих ефективний розвиток та комплексну взаємодію всіх її ланок.

Вказано, що державний службовець виходить із середовища високосвідомих громадян, тому громадянські виховання та освіта відіграють важливу роль у формуванні ефективнодіючого державного управлінця. Сильна держава може бути тільки за наявності потужної громадянської підтримки її програми, а значить за наявності високоосвіченного та висококультурного громадянського суспільства.

Для побудови гармонійного і сильного громадянського суспільства необхідними є кардинальні зміни свідомості громадян: поступова заміна консервативних заідеологізованих світоглядних концепцій прогресивними, в яких домінуватиме цілісне світосприйняття людини. Якщо в тоталітарних суспільствах домінувала ідеологія пригноблення, то для суспільств нової епохи фундаментом є свідоме буття його членів, які повинні стати цілісними творчими індивідуальностями – співучасниками у процесі управління суспільством.

Тому нагальною є потреба формування цілісного багатовимірного світогляду у представників нового покоління українців і нової генерації українських державних управлінців зокрема. Таке формування стає можливим при привнесенні системних змін в громадянську та професійну освіти, а також при залученні державних управлінців до участі в організації та проведенні неперервної системи громадянської освіти.

Спробою формування цілісного багатовимірного світогляду у громадян України був проект концепції громадянського суспільства в Україні під назвою “Кроки до громадянського суспільства. Концептуальні підходи до розвитку громадянського суспільства в Україні”. Автори цього дослідження були ініціаторами створення і організації широкого громадянського обговорення проекту концепції. Слід зазначити, що ця концепція була однією з перших спроб реалізувати системний підхід в свідомій участі громадян в державному управлінні. Після проведення численних круглих столів в обласних центрах України і підсумовуючої конференції в Києві концепція отримала схвалення, а згодом стала одним з основних проектів, вибраних Кабінетом Міністрів України і Міністерством юстиції України для створення національної концепції громадянського суспільства в Україні.

Побудована системнорівнева модель ієрархії психо-культурних цільових чинників, які дають змогу виділити пріоритетні напрями формування системи громадянської освіти та виховання, визначити основні засади, цілі, напрями, зміст, форми і методи громадянського виховання. Це дасть змогу цілеспрямовано та ефективно забезпечувати процес формування як громадянина, так і державного управлінця, тобто особистості, в якій органічно поєднуються високі моральні чесноти, громадянська зрілість, патріотизм, професійна компетентність, соціальна активність, креативність, потреба у самовдосконаленні, почуття обов’язку й відповідальності перед суспільством, Батьківщиною. Тут особливу роль відіграватиме підвищення рівня професійної етики державного управлінця.

Для подолання дезінтеграційних процесів у нашій державі рекомендовано застосування універсальних моделей та методик колективної стратегії, які могли б відіграти важливу роль у досягненні цілей і завдань з підвищення інституційної спроможності Української держави. Колективна стратегія як метод демократичного стилю державного управління є потужним засобом цілеспрямованої підготовки суб’єкта державного управління, який посилює синергічні відносини в суб’єктній складовій державного управління.

Доведено, що тільки чітко розуміючи мету і суть розвитку більшої системи (у даному випадку – держави і ширше – суспільства), підсистема (колектив державних службовців) може усвідомити і конкретизувати свою мету і своє призначення. Саме та мета, яка буде відповідати меті надсистеми, буде володіти рушійною силою до успішних дій. Тобто, головними елементами організаційної поведінки установ державної служби є постійне утримування мети – слідування державним інтересам та усвідомлення конкретної функції певного державного підрозділу. Для державного управлінця обов’язковим є постійне звірення і дотримування своїх службових обов’язків з цілями державної організації. Тому важливо, щоб ієрархія цілей – управлінська вертикаль знаходила своє відображення у всіх видах навчання, підготовки, перепідготовки державних службовців, ефективно поєднувалася з синергічною складовою управління. Для цього слід використовувати на місцях проходження служби тренінги, рольові ігри тощо.

Запропоновано модель цілеорієнтованого формування команди державних службовців. Подальші дослідження та практична робота в даному напрямку можуть відкрити перспективи позитивних зрушень в організаційній культурі державного управління, сприяти стабілізації державницької позиції свідомості державного управлінця, прийняттю ним ефективних управлінських рішень, зміцненню ієрархічних та синергічних зв’язків в державі, дотриманню основних принципів державного управління.

Оскільки все більшої популярності в державному управлінні набувають методи менеджеризму, розглянуто досвід застосування системнорівневого підходу на підприємстві “LASKOMEX” (м. Лодзь, Польща) як приклад організаційної реструктуризації на основі системнорівневого аналіза і моделювання ефективної діяльності організації. Описано ієрархію структурованих цілей, які підприємство поставило перед собою, перелік міжфункціональних систем, які допомагають підприємству вийти на новий якісний рівень управління.

Дослідницька діяльність автора дисертаційного дослідження полягала в опрацюванні разом з керівництвом підприємства ієрархії цілей організації; розробці принципово нової методики інноваційного потенціалу підприємства; підготовці та підвищенні кваліфікації керівного складу та персоналу підприємства; проведенні координаційної роботи між підрозділами підприємства, де за нашими пропозиціями були розроблені і впроваджені системнорівневі моделі і механізми управління інноваційним розвитком; впровадженні нових методик прийому на роботу та укомплектування персоналу; вдосконалення структури управління підприємством та його підрозділів; впровадженні неперервної системи навчання і консультацій для працівників підприємства.

Використання на підприємстві “Laskomex” результатів цього дисертаційного дослідження дозволило йому працювати усталено в швидкозмінному ринковому середовищі, підвищити якість роботи керівного складу, продуктивність і ефективність праці, покращити психологічний клімат в колективах відділів, зменшити витрати виробництва. Враховуючи все зростаюче значення менеджеризму та тенденцію до трактування державних інституцій як підприємств, що надають послуги для громадян, досвід реорганізації “Laskomex” може бути корисним прикладом для адміністраційного реформування державних інституцій.

установлено, що діяльність будь-якої організації має бути спрямована на виконання своєї суспільної ролі, усвідомлення соціальної відповідальності перед громадянами держави за якість виробів і послуг, які надаються населенню, підтримку політики держави, регіонального ринку, які є надсистемами цієї організації.

Запропоновано рекомендації в галузі громадянського виховання і освіти, які дають змогу підвищити не тільки рівень професійної підготовки державних службовців, а й загальний рівень громадянської лояльності і патріотизму громадян, що, у свою чергу, зміцнить і якісно змінить суб’єкт-об’єктні зв’язки в системі державного управління.

ВИСНОВКИ

Одержані в процесі дослідження результати дали змогу вирішити актуальне наукове завдання побудови системних моделей суб’єктної складової державного управління, що має велике значення для розвитку теорії і практики державного управління. Зокрема, запропоновані, розроблені і науково обґрунтовані основні системнорівневі моделі цілеорієнтованого розвитку суб’єкта державного управління та визначені на цій основі напрями і шляхи його формування на всіх рівнях, оптимального підбору та ефективної підготовки державних службовців до виконання своїх обов’язків, їх кар’єрного зростання та кадрового просування, розвитку взаємозв’язків між суб’єктами державного управління. Отримані у процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізовані мета і завдання дають змогу сформувати такі висновки.

1. Аналіз вітчизняних і зарубіжних літературних джерел свідчить про зростання ролі системності управлінської діяльності в системі державного управління. Досліджено історичні та науково-теоретичні підходи щодо сутності поняття “суб’єкт державного управління” та еволюції цього поняття в європейській науковій думці. Виявлено особливості його формування в історії європейської філософської думки, наявність в них цілісного підходу, системних характеристик, таких як цілеорієнтованість, ціннісні засади і норми, якість синергічних та ієрархічних відносин.

2. Простежено еволюцію поняття системності від філософів Давньої Греції до сучасних вітчизняних і зарубіжних науковців. Встановлено, що поняття системності залишилось актуальним і дістало широкого розвитку в наш час. Сучасні вчені розширили сутність поняття системності, досліджуючи його в різних аспектах. Разом з тим зростання обсягу знань породжує труднощі в їх засвоєнні, виявляє неефективність низки методів, використовуваних у науці і практиці. Слушною з точки зору системного підходу є думка, що всі негаразди в Європі спричинені руйнуванням цілісного світосприйняття, переходом до занадто деталізованої, вузької, мозаїчної системи світогляду, коли цілісність світу визнається, відчувається, декларується, але не забезпечується домінування в свідомості наукової картини світу.

3. Проведено аналіз основних тенденцій розвитку суб’єктної частини державного управління, які характеризують сучасний стан системи державного управління в Україні, такі як демократизація і диференціація державного управління, зростання ролі громадськості в управлінні державою, зростання значення якості управління та інші Перехід від патерналістичного до демократичного управління розбудив громадянськість і суспільну свідомість, спонукав бажання включитися в демократичні зміни в Українській державі. У процесі становлення громадянського суспільства громадяни стають дійовими суб’єктами державно-управлінських процесів, активніше беруть участь в управлінні на етапах постановки, обговорення проблем та контролю за виконанням державними структурами ухвалених рішень.

На чільне місце виходить сьогодні духовно-моральнісна атмосфера в суспільстві. Професійна етика живиться ідеалами, цінностями та нормативними установками суспільної моралі. Сьогодні поляризація суспільства, духовна криза, зміна багатьох провідних ціннісних орієнтацій людей, пошук оновлених духовних основ життя позначаються на неусталеності цінностей влади. Важливими тенденціями є також диференціація обов’язків і в самій системі державного управління, зменшення ролі вертикальної ієрархії, перехід до ринкових засад функціонування. Одночасно у зовнішній політиці значення держави все більше зумовлюється якістю управління.

4. На основі вивчення системних підходів та перспектив застосування системнорівневого аналізу і моделювання в області державно-управлінських відносин виявлено й описано багаторівневу структуру суб’єкта державного управління та рівні його діяльності, зокрема порядок структуроутворення суб’єкта, інтеграцію його елементів, напрацювання професійних якостей, перехід до колективно-свідомого рівня пізнання і виконання своєї ролі в надсистемі, інтеграцію з іншими суб’єктами того самого рівня, чітке і докладне усвідомлення своїх цілей і завдань. Розкрито сутнісні особливості суб’єкта державного управління у його багаторівневій структурі та на рівнях діяльності, що дає змогу не тільки вдосконалити його цілеспрямоване формування, а й розробити критерії оцінки його підготовленості до діяльності в системі державного управління.

5. Запропоновані та науково обґрунтовані системнорівневі моделі суб’єкта державного управління, а саме модель цілеорієнтованого формування суб’єкта державного управління, модель його поетапного формування, матрична модель потенціалів суб’єкта державного управління, які можуть застосовуватись як інструмент підвищення ефективності діяльності суб’єкта державного управління. Вони доповнюють методологічне забезпечення формування сукупності напрямів, постановки цілей і завдань, а також їх виконання суб’єктом державного управління в державних організаціях і установах.

Такий підхід дав змогу визначити елементи і етапи формування суб’єкта державного управління шляхом використання його цілеорієнтованого моделювання.

6. Розширено методологічне забезпечення формування сукупності напрямів, постановки цілей і завдань суб’єктної складової державного управління в державних організаціях і установах. Використання апарату системного моделювання в системі державного управління дає можливість аналізувати і формувати суб’єкт державного управління як комплексне багаторівневе поняття. Описані застосування вказаних моделей з метою цілепокладання, формування і оцінки потенціалів суб’єкта державного управління для всіх його системних рівнів.

7. Проведено дослідження основних чинників, які є істотними на сучасному етапі для формування ефективно