НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СХОДОЗНАВСТВА ім. А. КРИМСЬКОГО

АДЖІМУРАТОВА ЗАРЕМА НАРІМАНІВНА

УДК 811.512.145’373.4

ЗВУКОЗОБРАЖАЛЬНА ЛЕКСИКАКРИМСЬКОТАТАРСЬКОЇ МОВИ

10.02.13 – мови народів Азії, Африки, аборигенних народів Америки та Австралії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримськотатарського мовознавства Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, профессор

Меметов Айдер Меметович,

декан факультету кримськотатарської та східної філології

Таврійського національного університету

ім. В.І. Вернадського (м. Сімферополь)

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Мусаєв Кенесбай Мусайович,

академік НАН Республіки Казахстан,

головний науковий співробітник відділу урало-алтайських

мов Інституту мовознавства РАН (м. Москва)

кандидат філологічних наук

Мазінов Ахтем Сеїд-Аметович,

викладач латинської мови Кримського державного

медичного університету ім. С.І. Георгієвського (м. Сімферополь)

Захист відбудеться «6» червня 2008 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.174.02 в Інституті сходознавства ім. А. Кримського НАН України за адресою: 01001, Київ-1, вул. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту сходознавства НАН України (м. Київ, вул. Грушевського, 4, к. 207).

Автореферат розіслано «6» травня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради Мотріченко О.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема явища звукозображальності, його природа і зв’язок складових відомого трикутника (денотат – сигнифікат – фонетична форма) завжди давали широкий плацдарм для наукових досліджень.

Первісна назва, що грунтується на формуванні узагальненого образу, проходить через такі етапи пізнання, при яких важливу роль відіграють органи чуття. Певні закономірності зорового і дотикового сприйняття можуть мотивувати систему назв предметів, які зустрічаються в людській практиці у зв’язку з цими видами відчуттів.

Під звукозображальними словами ми розуміємо звучання навколишніх речей, предметів та явищ, наслідування звучання (звуконаслідувальна лексика), психічні і душевні враження від речей та їхнього звучання (звукосимволічна лексика). Уява начебто формує для себе звукову оболонку слова. Функція позначення (найменування, називання) розглядається як одна з основних функцій повнозначних номінативних знаків, а первісне позначення – як результат пізнавально-відображальної діяльності мовного колективу. При цьому звуковий чи графічний комплекс мовного знака є матеріальною оболонкою, необхідною для вираження значення і повідомлення його іншим, а також для його виникнення, формування, існування та розвитку.

Досі в мовознавстві питання про природу первісного найменування речей викликає великий інтерес. У сучасній науці протиріччя, що виникають внаслідок різних поглядів на цю проблему, котрі вже існують і з’являються згодом, досить гострі.

У кримськотатарській мові обрана тема раніше не зазнавала наукового дослідження. У цій роботі автором вперше зроблена спроба здійснити типологічне зіставлення звуконаслідувальних слів деяких споріднених мов та виділити загальні характеристики їхньої звукозображальності.

Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами і темами.Дисертаційна робота «Звукозображальна лексика кримськотатарської мови» прийнята для дослідження кафедрою кримськотатарського мовознавства ТНУ ім. В.І. Вернадського як самостійний актуальний науковий напрямок на період з 2006-го до 2010 року в рамках теми «Проблеми вивчення історичної граматики і граматичної структури кримськотатарської мови», № держ. реєстрації 0106U003979 (керівник теми – доктор філологічних наук, професор А.М. Меметов). Дисертаційне дослідження співвідноситься також із науково-методичними і навчальними програмами кафедри кримськотатарського мовознавства.

Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертації є монографічне дослідження і виявлення фонетичної структури, морфемний і лексико- семантичний аналіз звукозображальних слів в сучасній кримськотатарській мові.

З поставленої мети витікають наступні завдання дослідження:

1) узагальнивши існуючий нині теоретичний матеріал із проблеми звукозображальності, показати положення, що найбільше відповідають істинним властивостям кримськотатарської мови з точки зору сучасної лінгвістики;

2) вивчити шляхи виникнення та походження звукозображальних слів;

3) дослідити фонетичну структуру звукозображальних коренів кримськотатарської мови, виявити фонетичні моделі кореневих морфем кримськотатарської мови, визначити їхні особливості та функції;

4) здійснити морфемний аналіз звукозображальних слів кримськотатарської мови, визначити морфологічний склад звукозображальних основ;

5) зібрати, проаналізувати та систематизувати різноманітні типи звуконаслідувальних слів у сучасній кримськотатарській мові;

6) вивчити природу явища звукосимволізму і класифікувати звукосимволічні слова;

7) на основі зібраних автором матеріалів скласти словник звукозображальних слів сучасної кримськотатарської мови.

Об’єктом нашого дослідження було явище звукозображальності, предметом – матеріальна основа цього явища, що викликає стійкі асоціації у представників мовних спільнот.

Методи дослідження та методологічна основа. Методологічну основу дисертації становлять роботи вітчизняних і зарубіжних вчених. Питання звукозображальності здавна цікавило багатьох учених. Теоретичне вивчення звукозображальності було розпочато О. Есперсеном у 20-х рр. XX ст. Питання зв’яку між звуком та значенням вивчались і вивчаються за матеріалами щонайрізноманітніших мов: у кримськотатарській мові проблему звуконаслідувань порушував А.М. Меметов, у казахській вивченням звуконаслідувальних слів займались К.М. Мусаєв, К.Ш. Хусаїнов, А.Т. Кайдаров, С.Р. Ібраєв, Ш.Ш. Сарибаєв, Б.Ш. Катембаєва, А.І. Іскаков; у німецькій – Е.А. Глухарьова, В.Т. Косов та інші, у шведській – А. Нурен, у датській –К. Ніроп, у французькій – М. Грамон і Е.Е. Корді, в румунській – І. Джордан, А. Росетті, в іспанській – B. Дієго, в литовській – А. Лескін, у слов’янських мовах – Р. Смаль-Стоцький, С.М. Толстая, в російській мові – А.І. Германович, В.Н. Добровольський, Л.А. Капанадзе, Е.В. Красильникова, C.А. Карпухін та інші.

Теоретичною основою цієї роботи стали праці С.В. Вороніна, А.Е. Супруна, А.М. Газова-Гінзберга, К.Ш. Хусаїнова, Е. Сепіра, Н.І. Ашмаріна, М.М. Гінатуліна та багатьох інших.

У цьому дослідженні використовувались такі методи: метод обмеженої вибірки; порівняльно-зіставний і компонентний аналіз; класифікація та узагальнення звукосимволічного і звуконаслідувального матеріалу мови для виявлення відповідних рисзвукозображальності; статистичний аналіз і експеримент, метою якого було довести спільність звукосимволічних асоціацій у носіїв кримськотатарської та інших мов, а також наочне зображення результатів дослідження у вигляді таблиці. Збір фактичного матеріалу проводився за творами кримськотатарських письменників.

Наукова новизна. Дисертація, вперше у кримськотатарському мовознавстві, присвячена монографiчному дослідженню звуконаслідувальних та звукосимволічних слів. У ній визначається місце звукозображальної лексики в системі будови кримськотатарської мови. Виявлені фонетична і морфологічна структури, зображальні функції звукозображальних слів. Встановлені типи звуконаслідувальної лексики в сучасній кримськотатарській мові, проведена класифікація звукосимволічних слів та етимологізація звукозображальної лексики сучасної кримськотатарської мови.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що її висновки можуть бути використані в типологічних і порівняно-історичних дослідженнях.

Практичне значення отриманих результатів. Практична цінність роботи полягає у можливості використання результатів дослідження в курсі лекцій із граматики, лексики і семантики кримськотатарської мови, у розробці спецкурсів із проблем морфології, лексикології і семасіології, в написанні студентами курсових та дипломних робіт, в укладанні різних типів словників кримськотатарської мови.

Апробація результатів дисертації. Матеріали наукового дослідження обговорювались на засіданнях кафедри кримськотатарського мовознавства ТНУ ім. В.І. Вернадського, а також на міжнародних конференціях: на II Міжнародній науково-практичній конференції «Наука і освіта – 2006» (23-31 січня 2006 р.) – тема доповіді «Характеристика звуконаслідувальних слів у кримськотатарській мові»; I Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні наукові досягнення – 2006» (20-28 лютого 2006 р.) – тема доповіді «Синтаксична роль звуконаслідувальних слів у кримськотатарській мові»; на конференції професорсько-викладацького складу ТНУ ім. В.І. Вернадського (2007 р.) – у доповідях «Роль звуконаслідувальнх слів у художній літературі» (2006 р.), «Метатеза і варіативність звукозображального кореня в кримськотатарській мові» (2007 р.).

Структура роботи: дисертаційна робота (204 с.) складається із вступу (25 с.), основної частини (115 с.), яка містить 3 розділи, і висновку (6 с.). У кінці дисертації подано список літератури (20 с.). Додаток містить короткий словник звуконаслідувальних слів кримськотатарської мови (8 с.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовуються актуальність дослідження, його новизна, визначаються основна мета, завдання, предмет, об’єкт та методи дисертаційного дослідження. Висвітлюється історія вивчення досліджуваної теми, відображаються загальні положення теорії звукозображальності.

Перший розділ «Фонетична і морфологічна структура та звукозображальна функція зображальних слів» складається із 3 підрозділів:

1) «Фонетична стуктура і звукозображальна функція кореня», 2) «Фонетико-морфологічний аналіз звукозображальних коренів», куди входять «Метатеза та варіативність звукозображального кореня», «Морфологічний склад звукозображальних основ» і 3) «Редуплікація як одна з лексико-граматичних ознак звукозображальних слів».

1. Основою виникнення звукозображальної лексики кримськотатарської мови є фонетична, морфологічна та семантична мотивованість.

Звукозображальна лексика поділяється на два види: звуконаслідувальна і звукосимволічна. Звуконаслідувальна лексика в номінативному плані грунтується на ознаках предметів або дій, що сприймаються у слуховій модальності (такъ, шыр, хур). Ознаками номінації звукосимволічних слів можуть служити ті чи інші властивості або якості, інформацію про які ми отримуємо через зір, нюх, дотик, смак чи органічні відчуття: рух – враховуючи його характер і швидкість, форма предметів, світло, душевний стан, розмір, віддаленість, звукові явища мовного апарату тощо (лап-луп, йыл-тырамакъ).

З лексико-морфологічної точки зору звукозображальні корені розподіляються на дві основні групи: корені, які мають статус самостійного слова, та корені, які зустрічаються тільки у складі будь-якої частини мови (найчастіше у складі дієслова). В окремих граматиках звукозображальні слова відносяться до вигуків або прислівників. Однак вони мають ряд релевантних ознак і властивостей, які відрізняють звукозображальну лексику від названих частин мови. У плані похождення вони, на відміну від вигуків та прислівників, мають зовсім іншу мотиваційну основу, оскільки генетично пов’язані з певним символізуючим елементом чи наслідувальним комплексом звуків. У реченні звукозображальні слова виконують більш широкі функції, ніж прислівники, при цьому найчастіше вони семантично пов’язані з позначенням різноманітних звуків навколишньої дійсності.

Фонетико-морфологічний аналіз звукозображальних коренів дав можливість виявити три структурнi типи: ПГ, ГП, ПГП (ПГПП, ПГПГП – утворені шляхом приєднання модифікаторів до структурного типа ПГП), де П – приголосний, Г – голосний. Вони серйозно відрізняються частотністю вживання.

Корені типу ПГ в кореневій морфемі зображальних слів у кримськотатарській мові вживаються рідко (му – насл. мукання корови, бика, теляти, мэ(бэ) – насл. мекання овець, кіз).

Односкладних звукозображальних коренів типу ГП у кримськотатарській мові зустрічається небагато (ыр-ылдамакъ ‘гарчати’, ав-улдамакъ ‘гавкати’, инъ-ильдемек ‘стогнати’, уф-юрьмек ‘дути, надувати’).Найрозповсюдженішим є структурний тип ПГП. Зі 180 виявлених нами звукозображальних коренів 122 відносяться до цього типу (тук у дієслові тукюрмек ‘плювати’, гуд у дієслові гудюрдемек ‘впасти з гуркотом’, дюк у дієслові дюкюльдемек ‘стукати’, пат у дієслові патламакъ ‘вибухнути, лопнути’, тап у дієслові таптамакъ ‘топтати’).

В результаті фонетичного аналізу звукозображальних коренів ми прийшли до таких висновків: для анлаута кримськотатарських звукозображальних коренів найтиповішими є: щілинний ш, передньопроривний т, увулярний къ, гъ, африката ч, глухий проривний п. Такі звуки, як нъ, ц, й, р в анлауті не зустрічаються. Для інлаута найбільш характерні: вузький нелабіальний заднього ряду ы, широкий нелабіальний заднього ряду а та вузький лабіальний переднього ряду у. В ауслаутній позиції своєю частотністю різко виділяються дрижачий р, глухий проривний п та увулярний къ. У цій позиції не зустрічаються такі приголосні, як б, д, ж, дж, н, ц, щ.

В комбінаторних варіантах анлаутних п і б, що відрізняються за силою лабіального змикання, тобто напруженості артикуляції, можна помітити, що у кримськотатарській мові частотність глухого п вища, ніж дзвінкого б. Спільність звукозображальної функції анлаутних приголосних у тюркських мовах спостерігається і в проривних д і т – у значенні наслідування деренчання, торохтіння тощо: тыр, дыр. Диференціація значень відбувається на основі глухості/дзвінкості початкових проривних (за ознакою вертикальної варіації).

Отже, в усіх трьох позиціях звукозображальна функція залежить від акустико-артикуляційних характеристик голосних або приголосних фонем. Диференціація значень у випадку чергування інлаутних голосних відбувається за ознакою вертикальної варіації.

Будь-яка мовна одиниця у процесі свого утворення та функціонування зазнає уніфікації і надалі може проявляти певну несталість як форми, так і змісту. Досліджуваний тип варіативності, що являє собою взаємне переміщення анлаутного та ауслаутного приголосних у коренях, зустрічається в цілому ряді сучасних тюркських мов у вигляді відповідних пар з однаковими або подібними значеннями. У кримськотатарській мові є такі приклади: пат-ламакъ ‘вибухнути, лопнути’, тап-тамакъ ‘топтати’, пат-ыр-дамакъ ‘тріщати, стукати’, тап-ыр-дамакъ ‘топтати’.

У кримськотатарській мові нижчеподані пари приголосних можуть зазнавати взаємної перестановки: г – д, д – к; п – с, с – п; п – т, т – п; в – з, з – в; къ – ч, ч – къ; ф – ш, ш – в; п – ш, ш – п. Ці приголосні, що відрізняються один від одного за місцем утворення, при переміщенні або стають дзвінкими, або зберігають вихідну форму. В семантичному плані спостерігається певна градація ступеня можливої тотожності, при якій значення одних коренів та основ цілком ідентичні, других – близькі одне до одного, третіх – подібні, четвертих – дещо віддалені, п’ятих – логічно зіставні, тобто відбувається певна філіація значень, здатна призвести до значних семантичних зрушень.

З наведених прикладів можна зробити висновок, що досліджуване явище має ряд характерностей, притаманних одночасно варіативності (наявність у двох або кількох подібних форм одного значення), метатезі (перестановка компонентів звукового комплексу) та анастрофі (зворотна перестановка звуків). Враховуючи те, що в наведених прикладах переміщення зазнає багато приголосних із найрізнамонітнішими диференційними ознаками, та беручи до уваги відносність поняття про зручність/незручність вимовляння тих чи інших сполучень приголосних, очевидно, більш прийнятним поясненням природи цього явища слід визнати гіпотезу, що ґрунтується на закономірностях психіки сприйняття звуку/звукокомплексу, яка охоплює досліджуване явище в цілому, тобто це явище обумовлене об’єктивними закономірностями рецепторної поведінки людини.

2. Різні точки зору стосовно морфологічного складу звукозображальних дієслів на -къыр/-кир можна звести до такого: коренева морфема виділяється або як звукозображальна одиниця ПГ(П), або з фонетичними типами ПГ чи ПГП; афіксальна частина розглядається або як складне утворення, що виникло в результаті приєднання двох морфем, які утворилися від допоміжних дієслів, або як односкладний афікс, що має неясне джерело утворення чи бере початок від дієслівної форми. Принциповою відмінністю двох варіантів інтерпретації кореня є віднесення його до зображальних слів або до звичайних, а афіксальної частини – до складних чи простих.

Коренева морфема звукозображального дієслова бакъыр- у кримськотатарській мові може бути відновлена за допомогою зіставлення з гомогенними дієсловами тюркських і алтайських мов: ба- збігається за формою з якутським ба-ба насл. крику пугача, тетерева, полетухи. Однак якутське наслідувальне ба-ба має вигуковий характер, лексикалізованою формою якого в тюркських мовах є бар, бак, баж (пор.: ме – насл. мекання овець, кіз, мо насл. мукання тощо).

У звукозображальних основах модифікатор т передає уривчастість, різкість, несподіваність звуку, характерні для хрускоту, тріскоту, вибуху, лускання: гъарт-гъурт – насл. хрускоту, чырт – насл. черкання сірником, шырт – насл. різкого хрускоту. У кримськотатарській мові в основах типу ПГПП у ролі модифікаторів можуть виступати приголосні к/къ, г/гъ, т/д, с, ч, n, тобто проривні та щілинні, при цьому д, б є дзвінкими варіантами відповідно до глухих т, п.

У двоскладних звукозображальних основах кримськотатарської мови на -(ы) л/-(а) л, -(у)л/-(ю)л (наприклад: балкъылдамакъ ‘мелькати’, гурюльдемек ‘гриміти’, авулдамакъ ‘гавкати’) сонант виступає в ролі іменного афікса зі значенням назви дії, процесу, після якого часто йдуть дієслівні афікси дії -да/-де/-та/-те, -а, -ла/-ле і т.ін. Звукозображальна функція дрижачого р досить ясно проявляється при порівнянні наслідувальних слів з -р і -л, що чергуються: шакъылдамакъ ‘реготати’, шакъырдамакъ ‘хрускотіти, тріщати’; пысылдамакъ ‘шепотіти’, пысырдамакъ ‘шепотіти, «тріщати»’.

Розглянувши морфологічний склад похідних основ наслідувальних слів, звукозображальну функцію модифікаторів та наступних морфем, ми прийшли до висновку, що звукозображальні основи типу ПГПП як похідні від відповідних коренів не є результатом механічного поєднання кореневої морфеми з модифікатором, а являють собою усічений варіант дієслівного чи іменного утворення. Метою та причиною такого усічення або скорочення є створення експресивної форми звукозображальних слів. Похождення ж модифікаторів має тривалу історію і проходить ряд стадій: самостійне слово + допоміжне дієслово + афікс + модифікатор.

Звукозображальна функція модифікатора – результат його наступного асоціювання з конкретними видами звучання в навколишньому середовищі. Однією з ознак звукозображальних слів, їхньої ідентифікації є редуплікація, яка надає значення інтенсивності, багаторазовості. Редуплікація є однією із суттєвих лексико-граматичних ознак звукозображальних слів кримськотатарської мови (як і інших мов). Виділяють а) чисті повтори (тыр-тыр, такъ- такъ); б) редуковані повтори (тар-мар, лап-луп, шап-шуп); в) афінійовані повтори (чимир-чимир); г) лексикалізовані (зий-чув, шыр-сув).

Другий розділ «Типологія звуконаслідувальних слів. Етимологія звукозображальної лексики у кримськотатарській мові» складається з двох частин: 1. «Типологія звукозображальних слів», який містить два підрозділи – «Звуконаслідування у психологічному та лінгвістичному аспектах» і «Порівняльно-типологічний аналіз звуконаслідувальних слів»; 2. «Етимологія звукозображальних слів».

I.1. Природу наслідувальних слiв важко пояснити лише фонетичними, семантичними та лексикологічними методами дослідження. Зв’язок наслідувальних слів з онтогенезом ґрунтується на психологічних особливостях приматів у процесі їхньої еволюції. Безумовні рефлекси, або прояви прадавнього інстинкту, можна розділити на зорово-рухову та слухо-вокативну імітації, що ґрунтуються відповідно на зоровому і слуховому сприйнятті руху чи звуку.

Таким чином, жестикуляція, міміка та інші види реакцій на зовнішні подразнення у процесі еволюції індивіда і раси поступово витісняються системою звукових реакцій. Виходячи зі спостережень психологів, можна зробити висновок, що наслідування відіграє важливу роль не тільки у процесі оволодіння мовою дітьми, а й у тривалому процесі виникнення та формування членороздільної мови людини, служачи тією базою і тим способом, на основі яких відбулося становлення функціональної специфіки органів мовлення.

2. Здійснення порівняльно-типологічного аналізу звукозображальних слів дало можливість виділити наступні класифікаційні типи:

1) Такъ-, тикъ-, дакъ-, дикъ-, дік-, дукъ(х)-, дюк- , чакъ-, чикъ-, ­щилкъ-, пикъ-, жийкъ – насл. різноманітних стукотів (ударів жорстких недзвінких предметів): такъ-такъ етмек, такъылдамакъ ‘стукати, видавати характерний звук при ударах об дерев’яну поверхню; торохтіти, говорити без упину’, тыкъырдамакъ ‘постукувати, торохтіти’. В поданих прикладах основним показником сили звучання є інлаутний голосний, вертикальні варіації якого відповідають звукам сильного або слабкого приглушеного удару. Дзвінкість/глухість анлаутного приголосного в семантичному плані також виявляється релевантною. Проривний приголосний у кінці передає короткість звучання при ударі по твердих, найчастіше дерев’яних, предметах. Утворення наслідувальної основи відбувається шляхом приєднання афіксів -ал/-ыл, -ар/-ыр,що надають значення багаторазової дії.

2) Тап-, туп-, тип-, дап-, дуп-, сип-, пат-, пут-, шап-, шарт-, чат-, шит- – насл. тупоту, різкого стуку по м’якому предмету, уривчастого приглушеного звуку: ктат. тап-туп этмек ‘стукати, цокати, тупати, капати’, тыпырдамакъ ‘барабанити (про дощ)’, насл. звуку шурхоту, тып-тып этмек ‘капати’. При позначенні цього виду шуму диференціація сили звучання відбувається за рахунок вертикальних варіацій голосних і глухості/дзвінкості приголосного в анлауті. Приглушеність звуку, характерного при тупоті, передається губним проривним, який у випадку втрати значення звукозображальності може одзвінчуватись (тап>табан ‘ступня’).

3) Гур-, гъур-, гъыр-, гуд-, гъыд-, гъадж-, гъудж-, гъыдж-, гуд-, гъыд-, дыр-, зыр-, къыр-, тар-, тыр-, чыр- – насл. грому, гуркоту, торохтіння, деренчання та інших шумів, що виникають у результаті багаторазово вібруючих рухів предметів. У кримськотатарській мові похідних, утворених від зазначених звукозображальних форм, багато, тому наведемо лише деякі з них: гур-юльдемек ‘гриміти (про грім)’, чыр-ылдамакъ ‘стрекотіти’, гъыр-ылда- макъ ‘скрипіти, хрипіти’, шыр-ылдамакъ ‘дзюрчати’. Анлаутні приголосні та інлаутні голосні позначають лише відтінки і силу звучання. Лабіальні голосні вживаються при передачі глухого розкотистого звуку. Плоскощілиннй з в анлауті, дещо відрізняючись у звукозображальному плані від проривних, вказує на більш високу тональність наслідуваного звуку.

4) Дан-, дун-, дынъ-, дин-, танъ- – насл. дзвону, дзвякання, гучних звуків. У кримськотатарській мові від цих звукозображальних форм утворюються похідні: дангъыр-дунгъыр ‘шум, гуркіт, галас’, дынъылдамакъ ‘дзвеніти, гудіти’, динкильдемек ‘глухо дзвеніти’, танълай ‘піднебіння’. Наслідувальне позначення різноманітних видів дзвону у кримськотатарській та інших тюркських мовах пов’язане перш за все з акустичною своєрідністю анлаута і голосного в середині звукозображальної моделі ПГП, оскільки спільним для всіх назв із цим значенням є увулярний сонорний (у сингармонічно м’яких словах – середньоязиковий) нъ.

5) Джанъ-, зынъ-, чанъ-, чынъ-, я(йа)нъ-, инъ-, там- – насл. звуків високої тональності. На відміну від попередніх звукозображальних слів, у кримськотатарській мові можна виділити групу слів, які означають різноманітні види дзвону з характерним нъ в ауслауті та з плоскощілинними дж, з, ч, й в анлауті: джанъгъырдамакъ ‘бряцати ланцюгами’, чынъ- ылдамакъ ‘дзвеніти, дзвонити’, чанъ ‘дзвін, дзвінок, дзвіночок’, чанъкильде- мек ‘дзвеніти’, янъгъырамакъ ‘звучати’.

Щілинний і плоскощілинний анлаут цих звукозображальних форм у комплексі з увулярним сонорним нъ в ауслауті при однакових голосних порівняно з проривним анлаутом означає більш тихе звучання з тонким деренчанням. Наслідувальні слова означеної групи частіше передають звук більш високої тональності. Протяжність щілинних приголосних сприяє звукозображенню протяжного дзвінкого звучання.6) Ту[к]- – насл. плювання, тукюрмек ‘плювати’, тукюрюк ‘плювок, слина’, бетке тукюрмек ‘ображати, проклинати’.

У лексикалізованних формах наведених прикладів із кримськотатарської мови в анлауті зображального кореня – глухий передньоязиковий проривний, в інлауті – вузький огублений переднього ряду, в ауслауті – глухий проривний середньоязиковий. Отже, вигукове похождення цього кореня безперечне, виходячи з чого виділяється корінь ту, що відповідає моделі ПГ. Фізичною основою артикуляції як вигуку, так і звукозображального кореня є фізіологічний процес плювання.

7) Шыр- – насл. звуків струменіючої води, смоктання, хляпання: шырылда- макъ ‘дзюрчати, текти із шумом’, шыркъылдамакъ ‘шльопати по воді, хляпати’, шорба ‘суп’. З точки зору звукозображальності щілинний звук передає текучість, протяжність дії, руху, дрижачий сонорний – тривалий шумовой ефект.8) Пыс-, пыш-, фыш-, къаш- – насл. сопіння, шмигання, шипіння: пышыл- дамакъ ‘шепотіти, шипіти’, пысылдамакъ ‘шепотіти, сопіти’, пысырдамакъ ‘шепотіти, торохтіти’.

9) Хур-, хыр-, къыр- – насл. хропіння, хрюкання, хриплих звуків низької тональності: ктат. хурылдамакъ ‘хропіти’, хырылдамакъ ‘хрипіти’, (къ)хы- рылдавукъ (сес) ‘хриплий голос’. Звукозображення хропіння та інших хриплих, клекотливих звуків низької тональності у кримськотатарській мові передається звукокомплексом, в анлауті якого – увулярний проривний, в інлауті – широкий губний переднього і заднього ряду, в ауслауті – дрижачий сонорний. Цей склад звуків зумовлений природними рухами при хропінні, хрипі: вібрація м’якого піднебіння чи язичка, який наближається або торкається кореня язика чи задньої стінки носоглотки. Звук більш тихого похропування у кримськотатарській мові передається звукозображальним коренем фыр: фырылдамакъ ‘хропіти, похропувати, фиркати (про коня); спурхнути, видавати характерні звуки ударів крилами при злеті (про птахів)’, фырыл ‘звуки похропування, бурчання, фиркання’. Як бачимо, цей корінь, крім вказаного, може передавати звуки ударів крилами, що відповідають російському фррр. Звукозображення тихого похропування досягається використанням передньоязикових проривних та вузького голосного заднього ряду.

У кримськотатарській мові з додаванням до звукозображального кореня къыр модификатора с утворюються основи-наслідування хрускоту, скреготу, хрумкання: къырсылдамакъ ‘шкребти, скрипіти’, къурс-къурс чайнамакъ ‘хрускотіти’.

10) Сыз-, выз-, дыз- – насл. свистячих звуків. Пор.: ктат. сызгъырмакъ ‘свистіти’, сызгъырыкъ ‘свисток’, сызгъырув ‘свист’, вызылдамакъ, выз-выз эт- мек, вызнен кечмек, вызыр-вызыр этмек, дызылдамакъ ‘свистіти, проїжджати зі свистом, з вищанням’.

Звукозображальність грунтується на акустичній характеристиці глухого щілинного, при вимовлянні якого потік повітря, проходячи через вузьку щілину між кінчиком язика й альвеолами, за рахунок тертя утворює шиплячий звук. Вузький негубний ы доповнює наслідувальний ефект, оскільки за ознакою вертикального положення язика він більш близький до щілинного с, ніж широкі голосні.

11) Ыр-, ар- – насл. гарчання, злобного рявкання. У кримськотатарській мові від звуконаслідувальних коренів ар-, ыр- утворюються такі похідні, як ырыл- дамакъ ‘гарчати, ревіти’, арслан ‘лев’, ыр-р етмек ‘загарчати’.

Основним звукозображальним елементом тут є дрижачий р, акустичні характеристики якого сприяють досить адекватному позначенню гарчання тварин. При спеціальной імітації природних звуків у наслідувальних словах вимова дрижачого значно подовжується, перетворюючись у суцільне дрижаче рррр<...>

12) Ма-, ме-, бе-, манъ-, мыр-, мыд- – насл. мукання, мекання. У тюркських мовах ці форми утворюють ряд дієслівних та іменних основ: ктат. маламакъ, мелемек ‘мекати, мукати’, манърамакъ ‘мукати’, манъкъ – насл. звуку, вимовленого через ніс, манъкъаланмакъ ‘говорити нерозбірливо’, ынъкъ-мынъкъ этмек ‘говорити нерозбірливо’.

II. Провівши етимологічні дослідження, ми виявили звукозображальне похождення деяких назв птахів і тварин (у тому числі комах), таких як:

1) Кукуккъуш (зозуля). Назва зозулі є наслідуванням її характерного крику, який не зустрічається в інших птахів. Пор.: каз. кокек; тур. kuku, ku uk; узб. какку; тат. кяке, кукы; башк. кокук; шор. кццк; балк. гугук; ног. коькек<…>. Для морфологічної структури орнітоніма характерна редуплікація наслідувальної форми. У фонетичному плані спостерігається конкретна відповідність звуковій будові представлених мов, у цьому випадку типовою для споріднених та неспоріднених мов є наявність у складі орнітоніма глухого середньоязикового к і одного з губних голосних.

2) Пугъу (пугач). Пор.: каз. укi; узб. укки; кирг. якя; к.-калп. яки; уйг. як?; тат. цкц; др.тюрк. uqi/ ьki.В.Г. Єгоров, Д.Х. Базарова, Л.П. Петров відносять досліджуваний орнітонім до загальнотюркського, утвореного в результаті звуконаслідування. Ми приєднуємось до вищевказаного.

3) Къаргъа (ворона). Пор.: каз. ?арга; тур., тат., кирг. qarya; уйг. qarya, qaryu, qaya; к.-калп. гarya; кумык. къаргъа. Наведені приклади підтверждують звуконаслідувальне похождення назви ворони.

4) Кеклик (куріпка сіра). Пор.: каз. кекiлiк (кам’яна куріпка, кеклик); кирг. кекилик (гірська куріпка), кекилик-кекилик ‘звуконаслідування співу, крику куріпки’; туркм. к?келе (к.келе ‘кудкудакати’); узб. каклик (какилла ‘співати (про кекликів, куріпок)’). Збереження кореневої морфеми в дієслівному та іменному утвореннях тут пояснюється фонетичною мотивованістю орнітоніма: крик птаха служить ніби самоназвою.

5) Лейлек (лелека). Пор.: каз. лейлек; тат. л?кл?к; узб. лайлак; кирг. леклек; туркм. легле; тур., азерб. л?йл?к. За Рясяненом, це слово запозичене з арабської. Звідти слово леклек отримало розповсюдження і в інших тюркських мовах. У вузьколокалізовані говори воно проникло, очевидно, через татарську мову. Чужорідність (арабське похождення) розглянутого терміна доводиться, по-перше, тим, що ініціальний приголосний л не зустрічається у власне тюркських словах, а по-друге, тим, що в більшості випадків араб. а ? чув. е (э). Крім тюркських, цей орнітонім розповсюджений у слов’янських мовах: укр. лелека; болг., сер.-хорв. лелек і т.д. Дослідники відносять його до тюркських запозичень через російську мову.

6) Тавукъ (курка). Пор.: др.-тюрк. taq?гu, taquq; каз. тауы?; башк. tauya; чув. иaх; монг. тaxia; бурят. тaxja; калм. taqа; кор. taq; кирг. tooq; узб. tovuq; башк. диал. taxan; хак. taзaх. Тут необхідно виділити корінь за аналогією з тав< такъ. Отже, воно розкладається на taq-yq, де yq – назва ознаки, результату, засобу, носія процесу, дії, а taq – наслідування різкого уривчастого стуку (такъылдав, такъ-такъ этмек ‘стукати різко, уривчасто’).

7) Ирильчик (чайка). Пор.: каз. ?ызгыш; узб. qizгiи; кирг. qyzгyи. У словнику К.К. Юдахіна відзначається спільність значення слів: qyzyи, yzгyt, yzгyc. Назва птаха відображає настирливе, гугняве і тужливе чьии-вы.

8) Турна (журавель). Пор.: каз., к.-калп. тырна; кирг., узб., уйг., кумык., ног., карач., тур., ойр., хак. турна; тат., башк. торна; аз., туркм. дурна; тат., башк. торна; к.-калп. тырна; тув. дурьяа. Зведення орнітоніма до звуконаслідувального слова грунтується, з одного боку, на лінгвістичних фактах (виділення кореня tur-/tyr- у тюркських мовах відносно стійкого сполучення приголосних tr/kr у різносистемних мовах), з другого – на екстралінгвістичних (відносна відповідність звукового комплексу в назві характерному крику журавля).

9) Чагъала (чайка). В основі назви лежать звуки, що видаються птахом, які, за описами орнітологів, являють собою регочуче ха-га-га (в польоті), дзвінке йах-йах-йах чи горлове кьяуу (в повітрі під час тривоги). Пор.: д.- тюрк. зображальне иaq (уривчастий звук), иaq-иuq (уривчасті звуки), иay- иay (шум, метушня); каз. ша?ала; каз. Сak – насл. звуків при ударі, кипінні води, голосному розкотистому сміхові; кирг. Шак – насл. різкого та уривчастого звуку, клацання, шльопання, чак – те саме, що ша?; туркм. ?аг-?аг – насл. голосної розмови, жагак-?агак – насл. криків фазана; узб. ча?ирла- ‘скрекотіти, щебетати’, ча?ир-чу?ур – насл. скрекотання, щебету, голосної розмови, шуму, гаму, гвалту; ча?- ча?. – насл. крику галки; як. ча?ыр?аа- ‘кричати чах-чах (про горностая)’.

10) Такътакъкъуш (дятел). Коренева морфема орнітоніма має значення уривчастого приглушеного стуку, характерного для стуку дзьобом по дереву. Звукозображальний ефект приглушеності передається за рахунок глухих приголосних т, къ. Такъылдамакъ ‘видавати різкий, уривчастий, приглушений звук’. Пор: кирг. то?кулдак/ до?кулдак ‘дятел’; каз. то?ылда?; узб. тўк; тув. дог; хак. tох; туркм. то?; др.-тюрк. ток.

11) Къарылгъач (ластівка). При зіставленні моделей звукозображальних основ, від яких утворені деякі орнітоніми тюркських мов, виявляються окремі паралелі як в одній, так і в декількох тюркських мовах. Так, широко розповсюджена в тюркських мовах назва пташки ластівки в туркм. має форму гарлавач, де гарла – основа, вач – афікс, при цьому гар/кар зустрічається у складі ряду інших назв птахів та звукозображальних слів. Пор.: туркм. гарга ‘ворона’; казах. ?арлы?аш; каз. ?ар?, ?ар?ара ‘цапля’ ‘чапля’ і т.п. На думку М. Худайкулієва, похідні іменники, утворені за допомогою суфікса -вач, вказують на назву знарядь дії, птахів. Пор.: к.-калп. ?ар- ?ар – насл. крякання качок, ?а?ылдау ‘крякати’; тат. кор-кор – насл. клекоту, курликання; узб. ?арилла ‘каркати’; чув. кур-ак ‘грак’ [11, 49].

12) Бакъа (жаба). Пор.: кирг. бака, бак-бак эт-/ бакылда-/ бакыр- ‘горлати, кричати, ревіти’; казах. ба?а; туркм. ба?ыр- ‘жалібно плакати, голосно кричати’. За допомогою цього слова у кримськотатарській мові утворено къаплыбакъа ‘черепаха’: къаплы (покрита) + бакъа; къурбакъа ‘жаба’, бакъылдамакъ ‘квакати’. Пор.: туркм. гур-гур- – насл. тривалого квакання, гуррук-гуррук- – насл. уривчастого багаторазового квакання жаби. Що стосується кореневої морфеми звукозображального бакъа, то, якщо вона є гомогенною з дієсловом бакъыр, як зазначалося раніше, її треба повертати до вихідної форми бар-, а форму бак розглядати як пізнє утворення, в якому випав дрижачий р. А якщо ні, то р у звукозображальній основі необхідно розглядати як результат метатези з к у дієслові бакыр.

13) Арслан (лев). У сучасних тюркських мовах: алт., кумик., ног., тат., туркм. арслан; башк., к.-калп. арыслан; каз., кирг. арыстан; аз., гаг., тур., балк. аслан; тув. арызлан; узб. арслон; чув. араслан; чув. (діалектне) услан. Це складне утворення, що складається з арс – наслідувального слова зі значенням ‘гарчати, гавкати’ – та афікса лан. Пор.: в каз., кирг., к.-калп. арсылда- ‘гарчати, гавкати’.

У багатьох тюркомовних народів як у минулому, так і в наші дні широко розповсюджене ім’я, яке, як і в західноєвропейських народів, дається синам та символізує хоробрість, сміливість, мужність, відвагу, наприклад у ктат. Руслан, Арсен; каз. Арыстан, Арыстанбек, туркм. Арслан, кирг. Арстан тощо.

14) Къаплан (тигр). Зустрічається в ряді тюркських мов: каз. ?абылан; башк., ног., тат. каплан; кумык. ?аплан; узб. коплан; к.- калп. каблан; кирг. кабылан; туркм. гаплан. У деяких із цих мов це слово може мати значення ‘барс, пантера, леопард’. У значенні ‘тигр’ каплан зустрічається і в давньотюркських пам’ятках. Морфологічна структура слова къаплан аналогічна структурі слова арслан та складається зі звукозображального къап ‘хапати, кусати’ й афікса лан.

15) Чегертки (коник). В основі назви лежить наслідувальне слово: тур. чекирге ‘сарана’ від чекир-чекир – насл. тріску, стуку. У кримськотатарській мові, крім слова чегертки, використовуються чыр-чыр мазин ‘коник’, чыр-чырна ‘степовий цвіркун’, чырлакъ ‘цвіркун’, які ведуть свій родовід від наслідування звуку чыр-чыр ‘скрекіт’.

Розглянувши зоотоніми та орнітоніми у кримськотатарській мові, ми дійшли висновку, що назви деяких птахів і тварин мають звуконаслідувальне походження.

Отже, наведені лексикографічні дані свідчать, що певну їхню частину складають звукозображальні слова. Поява цих слів у тій формі, в якій вони функціонують, пояснюється наявністю в об’єктів найменування розпізнавальної ознаки: того чи іншого характерного звуку (звуконаслідувальне слово) або зовнішнього вигляду (звукосимволічне слово), виділеної людиною у процесі номінації. Вони утворились шляхом асоціативного перенесення позначень конкретних звучань на об’єкт номінації за визначеними, раніше сформованими моделями. В цілому у словах звукозображального похождення виділяється фоносемантичний етимон, выражений узагальненим фонемотипом, що виконує звукозображальну функцію.

III. Третій розділ «Звукосимволізм у кримськотатарській мові». Звукосимволізм – відношення між означуваним і означуючим, значенням та формою, при якому зв’язок між ними має не довільний, а залежний характер. Принципова різниця між звукосимволізмом і звуконаслідуванням полягає в розбіжності мотивуючих ознак денотата, що диференціюються шляхом почуттєвого сприйняття.

У розумінні природи звукосимволізму ми додержуємося гіпотези С.В. Вороніна про синестемію, що стала результатом розвитку і уточнення положень Ж.М. Петерфальві та І.Н. Горєлова, про синестезію як психофізіологічну основу звукосимволізму у процесі похождення і розвитку мови. Синестемія, за С.В. Вороніним, – це «різного роду взаємодії між відчуттями різних модальностей (рідше між відчуттями однієї модальності) і відчуттями та емоціями, результатом яких на першосигнальному рівні є перенесення якості відчуття (або перенесення нервових імпульсів), на другосигнальному рівні – перенесення значення, в тому числі перенесення значення у звукосимволічному слові». Нині існують три основні точки зору на причини, що породжують звукосимволізм:

1. Основу звукосимволичних слів складають фізичні (акустичні та артикуляторні) властивості звуків. «Відкритий рот, висунуті вперед щелепи, стиснуті губи утворюють значення, які характеризують вимовлені звуки». У цьому випадку ми маємо справу із транспозицією одних видів відчуттів у інші (моторні в акустичні, акустичні в зорові і т.д.), тобто із синестезією (С. Ньюмен, Е. Вейрон, М. Бентлі, М.С. Майрон та інші).

2. Теорія Р. Брауна. В основі звукосимволізму лежить досвід, набутий людиною у процесі своєї практичної діяльності. Людина вчиться тому, що більші предмети (наприклад, важка шафа) видають (наприклад, при пересуванні) низькі та грубі звуки, а маленькі предмети – приємні та високі звуки.

З цієї причини досліджувані пов’язують у ході експерименту високі звуки з чимось маленьким, а низькі – з чимось більшим.

3. Концепція І. Тейлор. В основі звукосимволізму лежить мовна звичка, лінгвістичний «тренінг». В англійській мові фонема [g] зустрічається у словах зі значенням «великий», тому досліджувані оцінюють сполучення з початковим g як дещо більше.

Першу теорію С.М. Ервін-Тріпп та Д.І. Слободін називають синестетичною, другу – референтною і третю – асоціативною. Синестетична і асоціативна теорії подібні тим, що вони обидві «передбачають» значення, а не референт. Синестетична і референтна подібні тим, що обидві передбачають існування універсальності звукосимволічних правил, асоціативна ж виключає універсальність.

Отже, ці теорії можна звести до двох основних: 1) в основі звукосимволізму лежить транспозиція одних відчуттів у інші; 2) в основі звукосимволізму лежить мовна звичка.У кримськотатарській мові є такі приклади звукосимволічних слів.

1) Къап – ця односкладна дієслівно-іменна коренева морфема у кримськотатарській мові має ряд похідних: къап(макъ) ‘кусати’, къаптырмакъ ‘покласти в рот комусь, дати вкусити’, къапу ‘двері’, къапатмакъ ‘закрити, накрити’, къапакъ ‘кришка’, къапакъламакъ ‘накрити кришкою, перекинути’, къапкъан ‘капкан’, къабукъ ‘кора, лушпиння’, къаптан (північний діалект) ‘сукня’.

2) Шап/чап, зув – звукозображальне слово зі значенням швидкої дії, моментальної реакції, плескання, чап відповідає рос. цап, ктат. шап ‘плескання’, шапылдамакъ ‘плескати, аплодувати’, шапылдавлар ‘аплодисменти’, шап этип ‘моментально’, чапа ‘сапка’, чапаламакъ ‘хапати’, чабик ‘швидкий’, чапмакъ ‘бігти’.

3) Ынкъ/ик ‘пікати’, ынкъ этмемек ‘не пікнути, не видавати ні звуку’, ынъкъылдамакъ ‘заїкатися, запинатися’. При гиканні спостерігається мимовільне стиснення м’язів горла, яке різко припиняє втягування повітря, в результаті чого видається характерний звук. Це звукосимволічне позначення складається з негубного заднього ряду ы та увулярного проривного къ, артикуляція якого ніби повторює, відтворює дію м’язів при гиканні. Вживання в цьому випадку саме увулярного къ пояснюється тим, що цей приголосний у фонетичній системі кримськотатарської мови з-поміж проривних приголосних є найбільш заднім.

4) Йал-/йыл-, лап-, луп-, лип-, пар- – насл. блиску, блискотіння, мерехтіння. У кримськотатарській мові від цього кореня утворюються: ялкъ этмек ‘йокнути (про серце), блиснути, спалахнути (про блискавку), плюхнути’, йылтырамакъ ‘блискати, блищати’, йылтыравукъ ‘блискучий’, йылды-рым ‘блискавка’, йылдыз ‘зірка’, ялпакъ ‘плоский’, яламакъ ‘лизати’, ялдама- къ ‘плавати’, ялдамлы ‘плавний’, ялдавуч ‘поплавок, плавник’, ялпатмакъ ‘сплющуватись’, ялын ‘грива, полум’я’, ялынаякъ ‘босоногий’, парылдама- къ, липильдемек, лап-луп – насл. блиску, мерехтіння, блищання.

У наведених прикладах основним звукозображальним елементом є й, основними значеннями – блиск, блищання, колихання (полум’я) і зіткнення плоских предметів. Звукосимволічне позначення блиску, блищання за рахунок сонорних л/р у цьому випадку закономірне, оскільки, з одного боку, виникнення блиску є результатом відбивання світла від гладкої, рівної поверхні, а з другого – артикуляція латерального природно викликає тактильне відчуття плоскої поверхні. Отже, розглянувши ряд звукозображальних коренів та їхніх похідних, зіставивши звукозображальну функцію окремих елементів у найрізноманітніших мовах, можна стверджувати, що існуючий у лексиці сучасної кримськотатарської мови певний пласт має явно звукосимволічну функцію і в цьому плані