ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

БЄЛОВА ОЛЕНА ІЛАРІОНІВНА

УДК 341.225.5+347.795

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ

ДЕРЖАВНОЇ МОРСЬКОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ТА

ЮРИДИЧНІ ПРОБЛЕМИ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

12.00.11 – міжнародне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародного права Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, професор

АНЦЕЛЕВИЧ Герольд Олександрович,

завідуючий кафедрою міжнародного права

Українського державного університету

фінансів та міжнародної торгівлі

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,

академік Академії правових наук України

МАЛИШЕВА Наталія Рафаелівна

Міжнародний центр космічного права

Національної академії наук України

кандидат юридичних наук, доцент

ІВАНОВ Юрій Анатолійович,

Національна академія Служби безпеки України,

завідуючий кафедрою економіки

та фінансового права

Захист відбудеться “03” липня 2008 року о 12.00 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

Автореферат розісланий “31” травня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат юридичних наук О.М. Биков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Морська політика держав динамічно пов'язана з сучасним міжнародним морським правом. Конкретні зовнішньополітичні дії держав у сфері міжнародних морських відносин не можуть здійснюватися у відриві від існуючого в Світовому океані міжнародного правопорядку. В процесі практичного проведення морської політики, держави через відстоювання своєї позиції активно впливають на формування міжнародно-правових умов різних видів морської діяльності.

Опублікуванням 7 червня 2006 р. "Зеленого документу" з морської політики ЄС, Європейська комісія відкрила тим самим консультаційний процес, що передбачає дискусії, аналіз і обговорення політичних, економічних й правових питань використання Світового океану всіма зацікавленими сторонами. Однією з основних проблем, що залишається невирішеною, є проблема визначення подальшого розвитку правопорядку в Світовому океані, а також всебічного і оптимального врегулювання правовідносин між країнами щодо використання його ресурсів. При такому положенні і враховуючи, що стійкий економічний розвиток України, забезпечення її національної безпеки можливий лише при спиранні на морську діяльність, Україна як морська держава, не може стояти осторонь від вирішення питань, що стосуються вивчення, освоєння і використання Світового океану. Це, природно, робить необхідним подальше прогнозування як самих міжнародних морських відносин, так і їх міжнародно-правового регулювання.

В той же час, в чинному законодавстві України, яке лежить в основі її державної політики, океанічна проблематика відображена прямо або побічно тільки в рамках секторальних напрямів використання морських просторів і ресурсів (наприклад, національна оборона, судноплавство, рибальство та інше). Тому проблема правової підтримки і розвитку морського потенціалу України є в даний час вельми актуальною. Для визначення можливостей і напрямів розвитку вітчизняної морської діяльності необхідним є вироблення спеціального системного підходу до розвитку, організації та регулювання всіх видів морекористування. А це можливо лише на основі єдиної державної морської політики України, постійного дослідження процесів формування міжнародно-правових умов морської діяльності в різних районах Світового океану.

З огляду на це, розробка на законодавчому рівні Концепції державної морської політики, яка б визначила єдину стратегію розвитку всіх видів морекористування і на основі якої могла б бути сформована уніфікована законодавча база для правового врегулювання морських правовідносин та регламентації діяльності в галузі національного морського права, набуває особливої актуальності.

Ступінь дослідженості державної морської політики з позицій міжнародного морського права та проблем її реалізації в сучасних умовах характеризується тим, що вони недостатньо науково розроблені та висвітлені в юридичній літературі. Зокрема, досі немає жодного монографічного дослідження на цю тему.

Окремі аспекти зазначеного питання вже розглядались в науковій юридичній літературі. Зокрема, були досліджені наукові праці як вітчизняних вчених: Г. Анцелевича, О. Висоцького, О. Гончаренка, С. Горчакова, М. Грушевського, В. Демиденка, В. Дергачова, І. Дмитриченка, М. Драгоманова, В. Єфремова, Г.Іванова, О. Іщенка, О. Котлубай, С. Переверзєва, Н. Примачова, С. Рудницького, Л. Тимченка, В. Цемко, О. Шемякіна, Ю. Шемшученка, О. Щипцова, так і зарубіжних П. Бланша, Д. Гембела, Р. Госса, А. Кафруні, Д. Коломбоса, О. Коннела, Х. Маккіндера, А. Мехена, Х. Моргентау, Ф. Ратцеля, М. Роя, зокрема таких російських, як В. Анашкін, П. Бараболя, Ю. Барсегов, А. Вилєгжанін, С. Виноградов, В. Гуцуляк, Г. Даниленко, Б. Дранов, А. Колодкін, О. Кунц, С. Миронова, С. Молодцов, Е. Свиридов, В. Суворова та інших.

Вивчення та аналіз праць вищевказаних вчених дали змогу визначити й оцінити коло та стан проблем у здійсненні державної морської політики, виділити питання, які залишились поза увагою вчених, та визначити шляхи їх розв’язання. Емпіричну базу дослідження становили матеріали з питань нормотворчої діяльності органів державної влади, статистично-аналітичні дані.

Нормативно-правовими джерелами дослідження є: Конституція України; Кодекс торговельного мореплавства України, Водний кодекс України, Закони України «Про міжнародні договори», «Про державний кордон України», «Про виключну (морську) економічну зону», «Про транспорт», «Про основи національної безпеки», «Про загальнодержавну програму розвитку рибного господарства України на період до 2010 року», «Про національну програму будівництва суден рибопромислового флоту України на 2002-2010 роки» та інші нормативно-правові акти, міжнародні Конвенції та Угоди з морського права.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у відповідності з планом науково-дослідної роботи кафедри міжнародного права Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі. Обраний напрямок дослідження також перебуває у безпосередньому зв’язку з виконанням організаційно-правових заходів щодо реалізації Послання Президента України до Верховної Ради України «Європейській вибір. Концептуальні засади стратегії та соціального розвитку України на 2002-2011 роки»; Концепції розвитку транспортно-дорожнього комплексу України на середньостроковий період та до 2020 року; Угоди України про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС в сфері транспорту.

Мета і завдання дослідження. Мета полягає в розкритті змісту державної морської політики з позицій міжнародного морського права, а також в розробці науково-практичних рекомендацій, спрямованих на формування засад державної морської політики, основних напрямів її реалізації.

Відповідно до мети в дисертації сформульовано та реалізовано такі завдання:

- визначити міжнародно-правові умови, засади й особливості формування змісту державної морської політики;

- розкрити зміст національних інтересів в сфері морської діяльності та їх значущість для вирішення міжнародно-правових проблем;

- сформулювати цілі, принципи, задачі та пріоритетні напрями міжнародно-правового забезпечення державної морської політики, виходячи з сучасної геополітичної обстановки;

- проаналізувати чинне морське законодавство України на предмет його відповідності міжнародно-правовим нормам, розробити рекомендації щодо використання морських просторів і ресурсів з урахуванням сучасних внутрішніх, міжнародних економічних і політичних умов, довгострокових національних і геополітичних інтересів України, а також інтересів України в Азово-Чорноморському басейні і за межами її національної юрисдикції;

- розкрити вплив геополітичного, економічного та безпекового факторів на формування міжнародно-правової позиції України в сфері реалізації її морської політики;

- дослідити сучасні міжнародно-правові проблеми, пов’язані з правовим статусом і регламентацією використання Чорного моря і Чорноморських проток, Азовського моря та Керченської протоки;

- запропонувати конкретні правові заходи та засоби щодо розв’язання спірних ситуацій та забезпечення успішної реалізації державної морської політики України в Азово-Чорноморському басейні.

Об’єктом дисертаційного дослідження є міжнародні правовідносини у сфері реалізації державної морської політики України.

Предметом дослідження є міжнародно-правові акти у сфері міжнародної морської діяльності держави, а також національно-правові акти України, які містять норми, що регламентують основи та порядок реалізації державної морської політики України.

Методи дослідження. Теоретико-методологічні засади дослідження ґрунтуються на низці методів класичної інтелектуальної традиції, визначальними серед яких є: діалектичний, історико-правовий, системного аналізу, порівняльно-правовий, формально-юридичний, єдності логічного й історичного аналізу. Використаний також теоретико-евристичний потенціал структурно-функціонального методу, методу статистичного аналізу, а також методів прогнозування та узагальнення отриманих результатів.

Так, зокрема, застосування діалектичного методу та методу системного аналізу дозволило визначити сутність державної морської політики як міжнародно-правової діяльності держави, розкрити її змістовні та структурні взаємозв’язки з іншими елементами правової системи.

За допомогою структурно-функціонального та порівняльно-правового методів встановлено специфіку норм міжнародного морського права, яка визначає особливості реалізації морської політики. Застосування методу єдності логічного й історичного аналізу дало можливість виокремити основні етапи становлення та розвитку державної морської політики України, а також визначити змістовні, структурні та функціональні взаємозв’язки державної морської політики як правової теорії й міжнародної практики її реалізації. Метод системного аналізу дозволив виділити основні недоліки створеного в Україні механізму імплементації норм міжнародного морського права, розкрити актуальні теоретичні та практичні проблеми, що виникають в зв’язку з реалізацією державної морської політики України. При визначенні правового статусу та режиму Азовського моря і Керченської протоки, а також при вирішенні проблеми делімітації континентального шельфу і виключної економічної зони між Україною і Румунією використовувались історико-правовий та формально-юридичний методи. На основі методів системного та статистичного аналізу проаналізовано зміст міжнародно-правових актів в морській сфері та доведено необхідність прийняття відповідних національних законодавчих актів для вирішення проблеми ефективного використання морського потенціалу України.

Узагальнення отриманих результатів як метод дослідження дозволив сформулювати висновки щодо напрямів реалізації морської політики України, врегулювати деякі суперечності між нормами міжнародного морського права і національного законодавства України в морській сфері. На основі методу прогнозування розроблено рекомендації та пропозиції щодо подальшого реформування морського законодавства України.

Наукова новизна одержаних результатів та особистий внесок автора полягають в комплексному дослідженні природи, змісту й сутності державної морської політики, а також міжнародно-правових проблем її ефективної реалізації. Проведене дослідження дозволило сформулювати й обґрунтувати нові наукові положення й пропозиції, що виносяться на захист:

вперше:

- здійснено цілісний науковий аналіз законодавчого забезпечення державної морської політики України та юридичних проблем її реалізації з позиції міжнародного морського права;

- дано авторське визначення державної морської політики як міжнародно-правової діяльності держави, спрямованої на реалізацію та розвиток морського потенціалу, а також забезпечення національних інтересів України щодо використання морських ресурсів і акваторій Азово-Чорноморського басейну, окремих районів Світового океану за допомогою юридико-економічних засобів;

- досліджено особливості національних інтересів України в Азово-Чорноморському басейні та окремих районах Світового океану;

- запропоновано під національними інтересами країни в Світовому океані розуміти сукупність збалансованих інтересів особи, суспільства і держави у сфері морської діяльності, які реалізуються на основі морського потенціалу держави і виражаються в нормативному комплексі цілей;

- обґрунтовано принципи, завдання, пріоритетні напрями, цілі та заходи міжнародно-правового забезпечення й ефективної реалізації сучасної морської політики держави;

- доведено необхідність на законодавчому рівні визначити єдину державну морську політику України шляхом прийняття відповідного закону, який би зайняв місце системоутворюючого в морському законодавстві держави;

- визначено систему і місце морської безпеки в межах міжнародного порядку діяльності на морі, а також виявлені міжнародно-правові інститути та зацікавлені національні актори, які здатні здійснювати регулюючий та контролюючий вплив на безпеку морського судноплавства;

набули подальшого розвитку:

- пропозиції щодо вдосконалення та приведення у відповідність норм чинного законодавства України до практики міжнародного морського права;

- тенденції створення належного правового статусу і правового режиму використання територіального моря, виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу України;

- погляди та концепції вчених щодо впливу геополітичної ситуації на формування міжнародно-правової позиції України в сфері реалізації її морської політики;

- тенденції розвитку міжнародного співробітництва та підвищення ролі України в міжнародних морських організаціях під егідою ООН, ІМО;

- міжнародно-правові концепції щодо прискорення процесу інтеграції морегосподарського комплексу в світову економічну систему;

- концептуальні пропозиції з проблем гармонізації українського законодавства в сфері забезпечення морської безпеки;

- сучасні тенденції розмежування морських просторів Азово-Чорноморського басейну та вирішення проблемних питань щодо свободи судноплавства в Чорноморських протоках;

удосконалено:

- нормативно-правове забезпечення використання територіального моря, виключної (морської) економічної зони й континентального шельфу;

- міжнародно-правові засоби захисту українських судноплавних компаній на міжнародному ринку морських перевезень;

- шляхи реформування міжнародного співробітництва України в програмній і координаційній діяльності в структурах Європейського Союзу, Чорноморського економічного співробітництва, ГУАМ, Балто-Чорноморського Союзу та інших міжнародних організаціях;

- нормативно-правову базу щодо запобігання загроз національній безпеці України з морського напрямку;

- договірно-правове оформлення українсько-російського кордону в Азовському морі і Керченській протоці;

- шляхи вирішення проблеми делімітації континентального шельфу та виключних економічних зон між Україною та Румунією;

- механізм дотримання принципу свободи судноплавства в Чорноморських протоках та перегляду Конвенції Монтре 1936 року.

Практичне значення отриманих результатів дисертації полягає в тому, що її зміст та висновки дозволяють поглибити розуміння досліджуваної проблематики, заповнити значну прогалину в українській юридичній науці. До того ж, матеріали дисертації дають змогу отримати цілісне уявлення про зміст державної морської політики, національні інтереси України в Азово-Чорноморському регіоні, інших ділянках Світового океану, в яких зацікавлена Україна, з міжнародно-правових позицій.

Практична цінність результатів дослідження обумовлюється запропонованими пропозиціями та сформульованими висновками, які можуть бути використані для подальшого вдосконалення чинного морського законодавства. Автор вважає, що реалізація цих пропозицій в Законі України «Про державну морську політику України» сприятиме забезпеченню політичного та економічного суверенітету, утвердження України як морської держави. Наукові узагальнення і висновки, що сформульовані за результатами дослідження, а також матеріали дисертації можуть бути використані в процесі читання курсу лекцій з міжнародного морського права.

Результати дослідження можуть бути також використані:

а) Верховною Радою України – в процесі законотворчої діяльності, зокрема, при опрацюванні законопроектів України «Про Концепцію державної морської політики України»; «Про континентальний шельф України»; «Про внутрішні води, територіальне море й прилеглу зону України»; «Про український другий (міжнародний) реєстр суден»; «Про морську безпеку України»;

б) Міністерством закордонних справ України — при обґрунтуванні позиції України в переговорах, участі в інших процедурах щодо врегулювання міждержавних морських спорів за участю України;

в) міністерствами, відомствами й установами, що відповідають за формування політики в області використання і освоєння водних ресурсів, – при здійсненні різних видів діяльності, пов'язаних з використанням Азово-Чорноморського басейну та в інших районах Світового океану, в яких зацікавлена Україна.

Висновки і рекомендації дисертаційного дослідження також можуть застосовуватись в практиці діяльності суб’єктів державної морської політики при розробці, прийнятті та застосуванні нормативно-правових актів в галузі морського права.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою. Сформульовані в ній положення, узагальнення, оцінки та висновки, рекомендації й пропозиції одержані здобувачем на власних дослідженнях в результаті опрацювання та аналізу наукових, нормативно-правових джерел та юридичної практики.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та результати дисертаційного дослідження пройшли апробацію на таких міжнародних науково-практичних конференціях: „Міжнародно-правове та економічне регулювання торгівлі: проблеми теорії та практики”(м. Київ, 27-28 травня 2004 р.); „Міжнародна торгівля у контексті європейської інтеграції: проблеми теорії і практики” (м. Київ, 27 травня 2005 р.); «Моделі та стратегії євроінтеграції України: економічний і правовий аспекти» (м. Київ, 30 травня 2006 р.); «Новітні тенденції і стратегії розвитку міжнародної торгівлі: фінансово-економічний та правовий аспекти» (м. Київ, 30 травня 2007 р.) в тезах «Проблеми гармонізації українського законодавства в сфері міжнародно-правової безпеки на морі»; а також в поглибленому курсі „Питання врегулювання суперечок в рамках СОТ”, який проводився 27 липня – 1 серпня 2005 р. в м. Києві доктором юридичних наук, член-кореспондентом університету Льєжа, адвокатом асоціації адвокатів Брюсселя Девідом Лаффом і спеціалістом юридичного Департаменту секретаріату СОТ Марією Ісус Перейра-Фрідріхсен. За підсумками участі в зазначеному курсі здобувачем було отримано відповідний сертифікат.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані у дев`яти наукових статтях та тезах доповідей, з яких п’ять – у виданнях, що визнані ВАКом України фаховими з юридичних наук.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, одинадцяти підрозділів, висновків та списку використаних джерел – 266 найменувань на 24 сторінках. Загальний обсяг дослідження – 215 сторінок, з яких 191 сторінка основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і рівень дослідженості тематики дисертації, визначаються її мета і завдання, дається характеристика об’єкту, предмета та методології роботи, формулюється наукова новизна, зазначається зв'язок роботи з науковими програмами, планами та темами, розкривається теоретичне і практичне значення отриманих результатів, а також рівень їх апробації.

Перший розділ «Сутність державної морської політики України: міжнародно-правові аспекти» складається з чотирьох підрозділів і присвячений визначенню суті морської політики в світлі сучасного міжнародного морського права. У підрозділі 1.1. «Сутність і особливості юридичного забезпечення державної морської політики України на сучасному етапі» досліджуються умови і особливості формування міжнародно-правового змісту морської політики держави; приділяється увага теоретичним аспектам даного дослідження. Аналізуються підходи до визначення сутності морської політики такими вченими, як Ю. Барсегов, О. Висоцький, В. Лернер, М. Ненашев, А. Мехен, розглядається використання цього поняття в морських доктринах інших країн, а також в контексті Європейської транспортної політики. Проведений аналіз існуючих теоретичних підходів, дозволив здобувачу надати авторське визначення поняття «державної морської політики» з позицій міжнародного морського права і детально розкрити рівень законодавчого забезпечення розвитку морегосподарчого комплексу України на сучасному етапі.

Аналізуючи відповідність національних норм положенням міжнародного морського права, автор приходить висновку, що держава позбавлена можливості ефективного використання ресурсів Азово-Чорноморського басейну та інших районів Світового океану, в яких є інтереси держави, через відсутність належного законодавчого забезпечення, зокрема закону «Про морську політику України».

У підрозділі 1.2. «Національні інтереси України та їх захист міжнародно-правовими засобами в водах Світового океану», через призму загальнонаціональних інтересів України автор визначає національні інтереси держави в Азово-Чорноморському басейні та окремих районах Світового Океану і, розкриваючи їх зміст, приходить висновку, що невирішеність таких міжнародно-правових проблем як визначення статусу і правового режиму Азовського моря та Керченської протоки; розмежування континентального шельфу та виключної економічної зони між Україною та Румунією в Чорному морі; неврегульованість з Румунією питання про український судноплавний канал Дунай – Чорне море; недосконалість існуючого законодавства та зволікання держави у визначені морської політики, зокрема відсутність Концепції державної морської політики України, зумовлює значне відставання розвитку морського потенціалу України від морських держав Чорноморського регіону і не дозволяє забезпечити економічне зростання морегосподарського комплексу держави в цілому.

У підрозділі 1.3. «Цілі, принципи та завдання державної морської політики України з позицій міжнародного морського права» зазначається, що у зв’язку зі зміною політичної і економічної ситуації, в якій опинилася Україна після розпаду СРСР, внаслідок чого змінився характер морських районів, які знаходяться під суверенітетом країни, в межах дії її суверенних прав і юрисдикції в Чорному морі; а також у зв’язку з незавершеністю договірно-правового оформлення розмежування морських просторів України з суміжними державами; появою у України своїх власних військово-стратегічних, економічних, науково-технічних інтересів практично у всіх районах Світового океану виникла необхідність оновлення цілей, принципів і задач міжнародно-правового забезпечення сучасної морської діяльності України в водах Світового океану. Тому, виходячи з позицій міжнародного морського права і загальнонаціональних інтересів України в Світовому океані, здобувач пропонує авторське визначення основних цілей, принципів, завдань та пріоритетних напрямків морської діяльності України.

У підрозділі 1.4. «Проблеми реалізації та міжнародно-правового захисту державних інтересів України щодо використання морських просторів і ресурсів: аналіз законодавства і практики» проведено аналіз чинного законодавства України, що встановлює правовий режим використання територіального моря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу. В підрозділі показується, що одним з важливих завдань державної морської політики України є забезпечення суверенітету, територіальної цілісності держави, її суверенних прав і юрисдикції у виключній економічній зоні й на континентальному шельфі України відповідно до національного законодавства, а також завершення оформлення державного кордону в міжнародно-правовому відношенні й розмежування прилеглих морів з урахуванням національних інтересів України. Відзначається, що Україна відповідно до вимог Конвенції ООН з морського права повинна розробити і упровадити в зміст своєї морської політики систему заходів і дій по захисту всіх видів ресурсного і територіального суверенітету, створенню виключних економічних зон. Для цього Україні необхідна відповідна нормативно-правова база, яка б враховувала національні інтереси України і відповідала міжнародно-правовим нормам. На підставі детального аналізу українського законодавства, що встановлює правовий режим використання територіального моря, виключної економічної зони та континентального шельфу, в дисертації сформульовані конкретні пропозиції щодо його вдосконалення і приведення у відповідність до практики міжнародного морського права.

У другому розділі «Міжнародно-правове забезпечення морської політики України в водах Світового океану» розглядається вплив геополітичних і геоекономічних інтересів України на формування її міжнародно-правової позиції, а також визначаються основні загрози в області морської безпеки, перспективні напрями й форми взаємодії України і міжнародного співтовариства в цій сфері.

У підрозділі 2.1. «Вплив геополітичної ситуації на формування міжнародно-правової позиції України в сфері реалізації її морської політики» розкривається необхідність активної участі України в діяльності основних міжнародних організацій під егідою ООН, ІМО шляхом укладання й реалізації багатосторонніх та двосторонніх договорів у галузі розробки морських ресурсів, морського судноплавства, проведенні морських наукових досліджень, охороні й захисті морського середовища, співробітництва у військово-морській сфері, тощо. Зазначається, що участь України в різних формах міжнародної співпраці, особливо в Причорноморській інтеграції, цілком відповідає економічним і зовнішньополітичним інтересам України, і дозволить забезпечити необхідне врахування інтересів України при розробці перспективних норм міжнародного морського права і всебічного використання потенціалу та можливостей національного морського господарства України у структурах Європейського Союзу та Чорноморського економічного співробітництва.

В розділі особлива увага приділяється важливій функції міжнародно-правової співпраці – узгодження транспортної політики європейських країн. Зазначається, що інтеграція України у Європейський Союз неможлива без створення відповідних національно-правових передумов, без забезпечення відповідності національної правової системи регулювання морегосподарської діяльності нормам міжнародного морського права.

Проведений аналіз чинного українського законодавства у підрозділі 2.2. «Економіко-правові засоби забезпечення розвитку національного морського транспортного потенціалу України» дає підстави вважати, що українське правове поле до теперішнього часу не враховує реалій міжнародного фрахтового ринку, в Україні на державному рівні відсутнє чітке розуміння необхідності мати національний морський транспортний флот. Навіть в основоположних документах державного рівня практично відсутні положення про відродження і розвиток флоту, не визначено, який флот потрібен Україні. Такий підхід призвів до різкого зниження тоннажу і старіння флоту під українським прапором, а також до економічного витіснення українських судновласників в офшорні зони, під так звані «зручні прапори».

В зв’язку з цим, пропонується скористатись одним з порівняно нових в світовій практиці і не використаних в Україні міжнародно-правових заходів щодо виходу з кризової ситуації торгового судноплавства – створити Український другий (міжнародний) реєстр суден. Для цього можливо використання території острова Зміїний. Вибір острівних територій для розміщення нового реєстру полегшує законодавчу сторону введення міжнародного реєстру. Перш за все з можливістю використання автономних прав острівної території відносно особливого оподаткування.

Аналіз «проблем гармонізації українського законодавства в сфері морської безпеки з нормами та стандартами міжнародного морського права» в підрозділі 2.3. дозволяє констатувати, що не дивлячись на те, що поняття морської безпеки являється одним з центральних в міжнародному морському праві, а пов'язана з морем людська діяльність все більш перетворюється на складний багатогалузевий комплекс, всі види якого взаємозв'язані і взаємодіють, будучи з'єднаними Світовим океаном, питання транспортної безпеки в українському законодавстві не знайшли належного відображення, до них застосовується галузевий, несистемний підхід.

В зв’язку з цим, в дисертації досліджуються чинники, з якими можуть бути пов’язані можливі загрози національній безпеці України з морського напрямку, а саме: незавершеність міжнародно-правового розмежування морських просторів і існуючі в зв’язку з цим територіальні претензії окремих сусідніх держав; неврегульованість питань щодо міжнародно-правового розмежування виключних економічних морських зон і континентального шельфу; утиск економічних інтересів держави і посягання на її природні багатства; інтенсивна і протиправна розвідувальна діяльність інших держав в українських водах; скоєння злочинів міжнародного характеру; загрози екологічного характеру; неналежний рівень нормативно-правового забезпечення розвитку та безпеки мореплавства, судноплавства, роботи портів, здійснення морських перевезень; іноземна військова присутність Чорноморського флоту Російської Федерації на території України.

На підставі детального аналізу українського законодавства у зазначених вище сферах морської діяльності в дисертації робиться висновок про те, що стан імплементації норм міжнародного морського права у внутрішнє законодавство України є недостатнім, в зв’язку з цим вносяться конкретні пропозиції щодо приведення норм національного законодавства у відповідність до вимог міжнародного морського права. Окремо звертається увага на необхідність відображення морських стратегічних інтересів України в єдиному концептуальному документі держави – Морській доктрині України.

У третьому розділі «Міжнародно-правові проблеми реалізації державної морської політики України в Азово-Чорноморському басейні» досліджуються сучасні тенденції розмежування морських просторів Чорного моря (підрозділ 3.1.); міжнародно-правові проблеми делімітації континентального шельфу і виключної економічної зони між Україною і Румунією в Чорному морі (підрозділ 3.2.); міжнародно-правові проблеми реалізації морської політики України в Чорноморських протоках (підрозділ 3.3.); а також в Азовському морі та Керченській протоці (підрозділ 3.4.).

У підрозділі 3.1. «Сучасні тенденції розмежування морських просторів Чорного моря» розглядається становлення і розвиток правового режиму використання морських просторів Чорного моря. Зазначається, що сукупність правових рис напівзамкненого моря із спеціальним проливним режимом складають специфіку правового статусу даного регіону Світового океану. Проведений аналіз відповідності національних актів положенням Конвенції ООН з морського права 1982 року дозволяє стверджувати, що в цілому законодавство всіх причорноморських держав відповідає загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права, однак існує потреба у більш чіткому дотриманні Конвенції ООН, зокрема щодо інституту мирного проходу в територіальному морі. Крім того, формування правового режиму просторів Чорного моря обумовлено, окрім міжнародно-правових чинників, політичними та економічними інтересами держав, що зумовлює зволікання договірних процесів і перешкоджає ефективному використанню цих морських просторів. Зокрема, дотепер залишаються не делімітованими континентальний шельф і виключна економічна зона між Україною та Румунією, негативних наслідків неефективного управління зазнають Чорноморські протоки.

У підрозділі 3.2. «Міжнародно-правові проблеми делімітації континентального шельфу і виключної економічної зони між Україною і Румунією» досліджуються питання розмежування континентального шельфу і виключної економічної зони між Україною і Румунією в Чорному морі

Аналіз відповідних нормативно-правових актів і історичних подій свідчить, що на сьогоднішній день суть проблеми зводиться передусім до визначення правового статусу острова Зміїний і не обтяжена встановленням приналежності територій або проходженням державних кордонів, оскільки ці питання врегульовані договором про режим українсько-румунського державного кордону від 17 червня 2003 р.

Зазначається, що майбутня лінія розмежування морських просторів між цими країнами залежить виключно від визначення статусу острова Зміїний. Тому одне з головних завдань української сторони в Міжнародному суді ООН довести, що острів Зміїний – це острів, придатний для життя людини і його господарської діяльності. В зв’язку з цим, автор самим детальним чином обґрунтовує конвенційні та доктринальні положення щодо можливості віднесення острова Зміїний до категорії «острів» відповідно до статті 121 Конвенції ООН з морського права 1982 р.

Питання, пов'язані з міжнародно-правовим режимом Чорноморських проток, мають життєво важливе значення для економіки, політики, взаємостосунків і майбутнього країн усього Причорноморського регіону, й України зокрема, тому вони детально розглянуті в підрозділі 3.3. «Міжнародно-правові проблеми реалізації морської політики України в Чорноморських протоках». У дисертації зазначається, що введені Туреччиною в односторонньому порядку національні законодавчі акти, направлені, з одного боку, на посилення безпеки судноплавства, зменшення рівня завантаженості й забрудненості проток, в той же час порушують чинні норми сучасного міжнародного морського права та багаторічну практику міжнародного судноплавства в Чорноморських протоках, оскільки підміняють міжнародно-правові норми встановленнями національного законодавства.

Аналізуючи неузгодженості внутрішніх актів Туреччини з чинним міжнародним морським правом, автор приходить висновку, що перегляд Конвенції про режим проток 1936 року і доповнення її новими положеннями на міжнародному рівні, узгодженими між державами Чорноморського басейну та іншими зацікавленими країнами, дозволить не тільки вирішити вище зазначені нерозв’язані проблеми щодо використання Чорноморських проток з позицій міжнародного морського права, а й уникнути в майбутньому підміни в односторонньому порядку міжнародно-правових норм актами національного законодавства окремих країн.

У підрозділі 3.4. «Міжнародно-правові проблеми реалізації морської політики України в Азовському морі та Керченській протоці» розглядаються питання неврегульованості правового оформлення українсько-російських морських кордонів. Аналіз можливих варіантів статусу Азовського моря, дає підстави вважати, що закріплення правового статусу Азовського моря як замкнутого або напівзамкнутого історично внутрішнього моря України та Російської Федерації і режиму використання цього моря, який визначається національним законодавством кожної з держав та їх міжнародними зобов'язаннями, є найбільш прийнятним варіантом розв’язання цієї міжнародно-правової проблеми, й одночасно дозволяє узгодити між собою як різноманітні наукові концепції, так і норми Конвенції ООН з морського права 1982 р. та Договору між Україною і Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки 2003 р.

Розглядаючи питання правового режиму Керченської протоки (підпункт 3.4.1.), автор приходить висновку, що воно обтяжене як проблемами публічно-правового, так і приватноправового характеру. Публічно-правова складова полягає у відсутності державного кордону між Україною і Російською Федерацією, а також остаточної правової регламентації не тільки в протоці, а й в просторах Азовського моря в цілому. Приватноправовий аспект проблеми полягає в тому, що хоча угода про судноплавство між двома країнами відсутня, судноплавство в протоці здійснюється і хтось повинен нести витрати за утримання обладнання, а хтось повинен платити відповідні збори за надані послуги.

Таким чином, чітке розмежування національних юрисдикцій в Азовському морі і Керченській протоці між сусідніми державами, територіальна цілісність яких підтверджена юридично, являється нагальною потребою сьогодення і відповідає вимогам міжнародного права.

У Висновках узагальнюються результати дослідження, формулюються основні наукові положення, що становлять зміст дисертації.

1. В умовах зміненої геополітичної і економічної ситуації, появи нових морських кордонів і загострення конкуренції між країнами за право використання океанічних ресурсів і просторів, а також масштабність, складність і важливість для України проблем, пов'язаних з діяльністю в Азово-Чорноморському басейні і окремих районах Світового океану, вимагають для їх вирішення програмно-цільового підходу. Враховуючи це, а також з метою підвищення внеску морської діяльності в стійкий економічний розвиток, національну безпеку і міжнародний авторитет України представляється необхідним на законодавчому рівні визначити єдину державну морську політику країни.

2. Початковим етапом такого підходу є прийняття Закону «Про морську політику України» (надалі Закон), який би зайняв місце системоутворюючого в морському законодавстві України, став основним його компонентом та створив надійну правову базу для захисту інтересів України як крупної морської держави. Представляється, що розробка Закону допоможе забезпечити реалізацію в сучасних умовах положень Конституції України; реалізацію прав і виконання зобов'язань України з міжнародного морського права, перш за все, Конвенції ООН з морського права 1982 р., в тому числі в її частинах II, V, VI, IX, XII, XIII; цілісність державного управління морською діяльністю, включаючи її зовнішньополітичний компонент, і, відповідно, попередити надалі виникнення помилок у сфері управління морською діяльністю.

3. Для ефективної реалізації морської політики України необхідним є удосконалення і усунення невідповідностей між нормами міжнародного морського права і національного законодавства України, а також посилення в процесі законодавчої ініціативи і законотворчості в морській сфері ролі і значення обов'язкових для України міжнародно-правових основ. Проведений аналіз чинного законодавства України, яке встановлює правовий режим використання територіального моря, виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу, дозволяє констатувати, що воно (законодавство), безумовно, в цілому відповідає міжнародно-правовим нормам. Але в той же час, в законодавчому регулюванні цієї групи специфічних суспільних відносин є певні прогалини і суперечності між різними актами.

Зокрема, ухвалення законопроекту «Про внутрішні води, територіальне море й прилеглу зону України», на думку дисертанта, сприяло б реалізації Україною прав і повноважень у межах своєї території і позитивно вплинуло б на міжнародний імідж України, оскільки цим законопроектом пропонуються реальні механізми здійснення верховенства нашої держави в її прибережних водах з належним врахуванням існуючих міжнародно-правових норм. В напрямку створення належного правового статусу і правового режиму використання континентального шельфу необхідним і послідовним кроком є завершення договірно-правового оформлення його делімітації і розробка відповідного законопроекту про континентальний шельф України.

4. Проведений аналіз національного законодавства, регулюючого використання морських просторів і ресурсів, свідчить про наявність значного масиву відомчих актів з управління морською діяльністю, що призводить до подвійності тлумачення нормативних актів, і підтверджує необхідність розробки Закону «Про морську політику України», як зведеного закону про державне управління морською діяльністю й основи інституційного забезпечення такого управління в загальнодержавних інтересах на морі.

Створення державно-правового механізму регламентації морегосподарської діяльності в береговій зоні Чорного і Азовського морів, у тому числі правових основ використання національного побережжя, видобутку корисних копалин на шельфі України, промислу риби у виключній (морський) економічній зоні, судноплавства, використання рекреаційного потенціалу і охорони навколишнього природного середовища, забезпечить реалізацію і захист державних інтересів України в сфері морської діяльності.

5. Україна, виходячи зі свого геополітичного положення і морського потенціалу, є важливим стратегічним партнером для будь-якої європейської держави і, в зв’язку з цим, повинна прагнути до створення багатосторонньої системи міжнародного співробітництва. Тільки активна участь та підвищення ролі України в програмній і координаційній діяльності в структурах Європейського Союзу, Чорноморського економічного співробітництва, ГУАМ, Балто-Чорноморського союзу, а також в інших міжнародних морських організаціях під егідою ООН, ІМО дозволить забезпечити необхідне врахування її інтересів при розробці перспективних норм міжнародного морського права, прискорить процес інтеграції економіки України в світову економічну систему і сприятиме зміцненню загальноєвропейської та регіональної системи безпеки.

6. Для успішної реалізації державної морської політики вирішальне значення має захист міжнародно-правовими засобами економічних інтересів України. Аналіз чинного законодавства України, регулюючого морський торговий флот, свідчить про відсутність на державному рівні чіткого розуміння необхідності мати національний морський транспортний флот. Послідовним кроком в цьому напрямі було б ухвалення законопроекту про український другий (міжнародний) реєстр суден, який би забезпечив в оптимальному поєднанні комплекс взаємозв'язаних законодавчих заходів (у тому числі податкових і митних) і вирівняв для українських судноплавних компаній умови конкурентної боротьби на міжнародному ринку морських перевезень. Для цього можливо використання території острова Зміїний. Вибір острівних територій для розміщення нового реєстру полегшує законодавчу сторону введення міжнародного реєстру. Перш за все з можливістю використання автономних прав острівної території щодо особливого оподаткування.

7. Одним з базових елементів державної морської політики, як в міжнародно-правовому масштабі, так і в рамках політичної організації, що входять в міжнародну морську співдружність країн, є морська безпека держави. Зокрема, вдосконалення і розвитку потребує нормативно-правове забезпечення безпеки мореплавства, системи руху суден, створення в державі єдиних систем навігаційного, гідрографічного, гідрометеорологічного забезпечення та картовидавництва, інформаційної системи висвітлення надводної обстановки в акваторіях Чорного та Азовського морів і Керченській протоці. Відповідно до рекомендацій Міжнародної морської організації необхідно створити Державну систему безпеки судноплавства України; привести технічний стан суден у відповідність з вимогами міжнародних конвенцій й національних правил; ввести стандарти якості підготовки плавскладу у відповідності до вимог міжнародних конвенцій ПДНВ-78 з поправками та ПДНВ-95р., тощо.

8. Однією з передумов ефективної реалізації державної морської політики є юридично оформлені морські кордони, розв’язання проблем, пов'язаних з правовим статусом і регламентацією використання морських просторів Азово-Чорноморського басейну, а також забезпечення свободи судноплавства по міжнародних морських шляхах. Пов'язані з цим проблеми дуже актуальні для багатьох держав, й особливо для України.

Зростаюча умовність державних кордонів, загрожує тотальним переглядом системи міжнародних гарантій територіальної цілісності і недоторканності. Для молодих незалежних держав це один з ключових викликів в затвердженні суверенітету. Україна, в умовах невирішеності територіальних питань з Росією — щодо договірно-правового оформлення українсько-російського кордону в Азовському морі і Керченській протоці — і Румунією — з приводу делімітації континентального шельфу і виключних економічних зон в Чорному морі, – знаходиться в зоні підвищеного ризику.

9. Довготривалість делімітаційного процесу, недостатня повнота національної законодавчої бази, невизначеність України в деяких міжнародно-правових питаннях перешкоджають ефективному використанню морських просторів Азово-Чорноморського басейну. Тому створення дієвої законодавчої бази є необхідною умовою відродження України як крупної морської держави і повинно бути складовою частиною науково обґрунтованої морської політики України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1) Бєлова О.І. Міжнародно-правові проблеми реалізації морської політики України в Азово-Чорноморському