НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

БУДЗЯК ВАСИЛЬ МИРОНОВИЧ

УДК 332.32: 502.35

ЕКОНОМІКО–ЕКОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЕФЕКТИВНОГО СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ:

ТЕОРІЯ, МЕТОДОЛОГІЯ, ПРАКТИКА

Спеціальність 08.00.06 – економіка природокористування та охорони навколишнього середовища

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України.

Науковий консультант: | доктор економічних наук, професор, член-кор. УААН, Хвесик Михайло Артемович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, в.о. Голови Ради, завідувач відділу економічних проблем водокористування та рекреації |

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, член-кор. УААН Добряк Дмитро Семенович, Національний аграрний університет, професор кафедри управління земельними ресурсами;

доктор економічних наук, професор, член-кор. УААН Лендєл Михайло Андрійович, Ужгородський національний університет, завідувач кафедри міжнародних економічних відносин;

доктор економічних наук, професор Лисецький Анатолій Степанович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідувач відділу проблем розвитку і розміщення сільськогосподарського виробництва.

Захист відбудеться 26 лютого 2008 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.160.01 Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

Автореферат розіслано „ 24 ” січня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор економічних наук, професор Я.В. Коваль

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Реформування земельних та власнісних відносин в Україні, які склалися у сфері сільськогосподарського землекористування покликано підвищити ефективність власне землекористування різними суб’єктами-землекористувачами. Натомість була проведена масова приватизація земель сільськогосподарського призначення, яка не сприяла пошуку не тільки ефективного землекористувача, але й ефективного землевласника.

Багато надій покладалося на новостворені організаційно-правові форми господарювання. Проте більшість з них повільно адаптуються до ринкових умов господарювання. Велика кількість дрібних землекористувачів загострює екологічні проблеми землекористування, оскільки здебільшого вони не в змозі вживати комплексних заходів щодо охорони земель та відтворення їх продуктивності.

Наступний важливий блок невирішених питань пов’язаний із введенням приватної власності на землі сільськогосподарського призначення та запровадженням на цій основі ринку земель. Зокрема, в правовому полі не створено необхідних обмежень щодо нераціонального, з екологічної точки зору, землекористування на приватних земельних наділах. Не завжди на практиці існує рівність усіх форм власності на землю. Крім цього, у стані формування знаходяться окремі інституції щодо забезпечення ефективного функціонування ринку земель сільськогосподарського призначення.

Важливим є питання рентної політики в галузі сільськогосподарського землекористування та урівноваження економічних інтересів між усіма суб’єктами господарювання в сільському господарстві України. Економічна оцінка земель сільськогосподарського призначення в ринкових умовах не може базуватися лише на нормативній ціні земель. Відповідно екологічна оцінка цих земель має враховувати як якісний стан земель, так і рівень інтенсивності сільськогосподарського землекористування.

Нині багато науковців займаються вирішенням проблем щодо раціонального використання, охорони та відтворення земель сільськогосподарського призначення. Серед відомих вітчизняних науковців (економістів, аграрників, екологів, ґрунтознавців) цього напряму можна відмітити: П.П. Борщевського, І.К. Бистрякова, Б.М. Данилишина, Д.С. Добряка, С.І. Дорогунцова, Я.В. Коваля, Д.Ф. Крисанова, М.А. Лендєла, А.С. Лисецького, Л.Я. Новаковського, Я.Б. Олійника, П.Т. Саблука, А.Я. Сохнича, В.М. Трегобчука, А.М. Третяка, Ю.Ю. Туницю, М.М. Федорова, М.А. Хвесика, М.К. Шикулу та інших, а серед відомих іноземних вчених: Геєра, А. Юнга, Ф. Харісона, М. Геффні, Г. Джапа, Р. Кемпелла, Стенлі, Л. Брю та інших.

Проте, здебільшого, нині в наукових працях розглядаються окремі аспекти ефективного сільськогосподарського землекористування. Водночас дослідження вимагає комплексного підходу, тобто формування цілісної системи ефективного сільськогосподарського землекористування на різних організаційно-правових рівнях. При цьому подальша трансформація земельних відносин має здійснюватися на науково обґрунтованих засадничих принципах, що зрештою і обумовило вибір теми, мети і основних завдань дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження безпосередньо пов’язане з тематикою науково-дослідних робіт Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, зокрема таких як: „Схема (прогноз) розвитку і розміщення продуктивних сил України та її регіонів (областей) на тривалу перспективу” (№ держ. реєс.0100U000657), де автором розроблено прогноз змін земельно-ресурсного потенціалу в Рівненській та Волинській областях; „Теоретико-методологічні основи вдосконалення інституціональних аспектів землекористування в Україні” (№ держ. реєс.0199U000783), в якій досліджено історичну ретроспективу форм власності на землю в Україні; „Проблеми сталого розвитку і основні напрямки структурних трансформацій в економіці України” (№ держ. реєс.0101U007882), де автор запропонував напрями щодо сталого сільськогосподарського землекористування; „Розробка теорії і методів оцінки, оптимізації використання та відтворення земельних ресурсів в умовах сучасного землекористування” (№ держ. реєс.0102U006925), де розкрито економічну та правову сутність приватної власності на землю та визначено пріоритети розвитку земельних відносин; „Концептуально-методологічні основи і стратегія формування регіонального землегосподарювання в контексті сталого розвитку” (№ держ. реєс.0105U008893), де досліджено ефективність сільськогосподарського землекористування; „Дослідження проблем модернізації національного господарства в контексті світових тенденцій сталого розвитку” (№ держ. реєс.0105U008892), де виявлено динаміку змін величини земельної ренти.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка та обґрунтування теоретичних та методологічних основ і практичних рекомендацій щодо забезпечення економічно та екологічно ефективного сільськогосподарського землекористування на сучасному етапі реформування земельних відносин в Україні.

Виходячи з цієї мети, у дисертаційній роботі поставлені такі основні задачі:

- обґрунтувати науково-теоретичні основи економічно і екологічно ефективного сільськогосподарського землекористування;

- поглибити сутність та визначити складові загальної системи ефективного сільськогосподарського землекористування, що забезпечить розробку еколого-орієнтованих напрямів землекористування;

- розробити нові науково обґрунтовані підходи до організації ефективного використання, охорони та відтворення земель сільськогосподарського призначення;

- обґрунтувати напрями стимулювання організаційно-правових форм господарювання щодо ефективного сільськогосподарського землекористування в Україні на основі досвіду інших країн;

- виявити економіко-правові передумови формування ринку земель сільськогосподарського призначення в Україні;

- проаналізувати зрушення, що відбулися в процесі здійснення земельної і аграрної реформ в Україні;

- розкрити закономірності і особливості трансформації відносин власності на землі сільськогосподарського призначення в Україні;

- доповнити принципи реформування земельних відносин на сучасному етапі;

- поглибити теоретико-методологічні засади економічної, екологічної та рентної оцінки земель сільськогосподарського призначення;

- розробити економіко-матиматичну модель щодо оптимізації площ землекористувань у новій системі ефективного сільськогосподарського землекористування;

- визначити стратегічні напрями ефективного сільськогосподарського землекористування.

Об’єктом дослідження є процес формування та реалізації загальної системи ефективного сільськогосподарського землекористування в умовах трансформації земельних відносин.

Предмет дослідження – теоретико-методологічні аспекти економічно та екологічно ефективного сільськогосподарського землекористування на сучасному етапі трансформації земельних та власнісних відносин.

Методи дослідження. В основу дисертаційного дослідження покладено систему економічних законів, понять та категорій, а також фундаментальні положення й основні принципи сучасної економічної теорії та практики з питань раціонального сільськогосподарського землекористування. Методологічною основою дисертаційного дослідження є наукові методи пізнання на основі системного підходу до розв’язання поставлених проблем.

Для досягнення поставленої в дисертації мети використано низку загальних та спеціальних наукових методів дослідження: системний аналіз – при дослідженні теоретико-методологічних засад формування системи ефективного сільськогосподарського землекористування на різних організаційних рівнях; абстрактно-логічний – для уточнення сутності основних понять, визначень і категорій сфери землекористування; метод аналогій та порівнянь – при порівнянні різноманітних процесів, явищ та тенденцій щодо їх впливу на різні групи землекористувачів; комплексний аналіз – для встановлення загальних закономірностей трансформації земельних та власнісних відносин; графічно-аналітичний – при визначенні величини диференційного рентного доходу; факторний аналіз – для оцінки системи ефективного сільськогосподарського землекористування тощо.

Окрему групу склали економіко-статистичні методи дослідження, за допомогою яких оцінювалася ефективність сільськогосподарського землекористування дрібних, середніх та великих землекористувачів, а також здійснювалася економічна й екологічна оцінка земель сільськогосподарського призначення. Методи економічного моделювання використовувалися для прогнозу обсягів вирощених сільськогосподарських культур та для виявлення загальних тенденцій у сільськогосподарському землекористуванні.

Інформаційну базу дослідження складають: наукові праці вітчизняних та закордонних вчених у галузі економіки природокористування і охорони навколишнього середовища; законодавчі та нормативні акти Верховної Ради і Кабінету Міністрів України та окремих міністерств; економіко-правові і статистичні документи Державного агентства земельних ресурсів України.

Наукова новизна одержаних результатів. Результати виконаного дисертаційного дослідження у сукупності вирішують важливу науково-прикладну проблему – формування принципово нової системи економічно та екологічно ефективного використання, охорони та відтворення земель сільськогосподарського призначення. Наукова новизна дисертаційного дослідження відображається такими конкретними результатами:

вперше

- обґрунтовано теоретичні засади трирівневої системи сільськогосподарського землекористування, суть якої полягає у виборі найбільш економічно вигідного та екологічно допустимого рівня ефективності використання земель сільськогосподарського призначення на кожному з її організаційно-правових рівнів;

- сформульовано методичні підходи щодо розвитку в Україні різновидів сумісної форми власності на землі сільськогосподарського призначення, в основі яких лежить власна система економічної мотивації кожного із її носіїв;

- розроблена система сільськогосподарського землекористування окремо взятого сільськогосподарського підприємства, ефективність якої визначається впливом як зовнішніх, так і внутрішніх виробничо-економічних і природно-кліматичних факторів;

удосконалено

- функції системи ефективного сільськогосподарського землекористування, які, на відміну від існуючих, включають механізми узгодження спірних питань, захисту інтересів суб’єктів цієї системи, усунення кризових ситуацій;

- методологічні підходи щодо підвищення ефективності відтворення та охорони земель сільськогосподарського призначення, які ґрунтуються на використанні комплексних показників, що характеризують природні властивості ґрунтів та економічні наслідки їх використання;

- напрями підвищення ефективності сільськогосподарського землекористування на основі використання нових вітчизняних організаційно-правових форм господарювання та досвіду розвинутих країн світу;

- методичні підходи комплексної оцінки земель сільськогосподарського призначення, яка враховує потенційні збитки від екологічно неефективного сільськогосподарського землекористування та від зміни режиму землекористування;

- економіко-математичну модель, критерієм якої є максимізація прибутку від землекористування, а обмежуючими факторами допустимі площі землекористувань, кількість працюючих і обсяги виробництва сільгосппродукції;

дістали подальший розвиток

- обґрунтування основних напрямів реформування земельних відносин, які, на відміну від існуючих, враховують правові, екологічні та соціальні чинники;

- пропозиції щодо поглиблення персоніфікації дрібних земельних власників відповідно до об’єктивних природних і економічних обмежень, які виникають при сільськогосподарському землекористуванні, зокрема обмежень щодо інтенсивності самого землекористування;

- методичні підходи визначення попиту на землі сільськогосподарського призначення в різних регіонах України, що враховують якісні та просторові характеристики земель, напрями їх використання та платоспроможність потенційних покупців;

- теоретико-методологічні підходи до економічної оцінки земель сільськогосподарського призначення, що враховують просторові фактори та обмеження щодо їх якості та доходності.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані в роботі науково-практичні результати можуть використовуватися для розробки регіональних програм з охорони та відтворення земель сільськогосподарського призначення. Відповідно теоретичні засади щодо формування загальної системи ефективного сільськогосподарського землекористування слугуватимуть підґрунтям для розробки високоефективних індивідуальних систем землекористування для різних землевласників та землекористувачів та дадуть змогу здійснювати більш достовірну економічну оцінку земель сільськогосподарського призначення, а отже сприятимуть формуванню ринку цих земель.

Окремі наукові розробки здобувача вже використовуються в сучасній практиці сільськогосподарського землекористування. Зокрема, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України прийняло для впровадження рекомендації здобувача щодо раціонального екологобезпечного сільськогосподарського землекористування, в тому числі і щодо порядку обчислення величини екологічного збитку та встановлення механізму матеріального відшкодування землекористувачами за порушення ними якості земель (довідка Мінприроди України № 19/1/299-05 від 29.11.2005 р.). Держземагенство України використало наукові записки Будзяка В.М. при підготовці аналітичних матеріалів з питань реформування земельних відносин, про що свідчить відповідна довідка № 14-22-13/5778 від 06.11.07 р.

Практичну реалізацію отримали авторські висновки та пропозиції, які стосуються заходів підтримки вітчизняних сільгоспвиробників та прогнозування і планування виробничо-економічної діяльності при сільськогосподарському землекористуванні в умовах вступу України до Світової організації торгівлі (довідка Мінекономіки № 2/914-44 від 12.04.2005р.).

Напрями щодо підвищення ефективності регіонального сільськогосподарського землекористування знайшли своє практичне втілення в сільському господарстві Львівської області, що підтверджено Державним підприємством „Львівський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут землеустрою” (довідка № 1/389 від 6.07.2005 р.).

Практичне застосування наукові розробки дисертанта отримали в науково-дослідних темах Київського національного торговельно-економічного університету Міністерства освіти і науки України. Вони торкаються питань відтворення земельно-ресурсного потенціалу України та рекомендацій щодо грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення (відповідно довідка № 1108/33 від 6.06.2003р. і довідка № 1107/33 від 9.06.2003 р.).

Деякі з положень дисертаційного дослідження використано при викладанні курсів „Основи екології”, „Розміщення продуктивних сил”, „Регіональна економіка” в Київському національному торговельно-економічному університеті.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є одноособовою авторською науковою працею з питань ефективного використання, охорони та відтворення земель сільськогосподарського призначення. Наведені в роботі науково-практичні положення виконані здобувачем особисто. Із наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використано лише власні авторські розробки.

Апробація результатів дисертації. Отримані теоретико-методологічні та практичні положення доповідалися на 31 міжнародній і всеукраїнській науково-практичній конференції: „Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України” (Київ, 2001); „Державне регулювання торгівлі в ринкових умовах” (Київ, 2001); „Формування торговельних режимів у перехідних економіках в умовах глобалізації (приклад України)” (Київ, 2001); „Земельна реформа в Україні. Сучасний стан та перспективи подальшого удосконалення земельних відносин” (Київ, 2001); „Освіта як фактор національної безпеки” (Київ, 2002); „Теорія і методи оцінювання, оптимізації використання та відтворення земельних ресурсів” (Київ, 2002); „Регіональні проблеми розвитку агропромислового комплексу України: сучасний стан і перспективи вирішення” (Київ, 2002); „Регіональні екологічні проблеми” (Київ, 2002); „Внесок академіка В.І. Вернадського у дослідження проблем розвитку і розміщення продуктивних сил України” (Київ, 2003); „Solul-una din problemele principale ale secolului XXI” (Moldova, Chisinau, 2003); „Екологічні проблеми виробництва та споживання екологічно чистої продукції АПК” (Суми, 2003); „Реформування фінансово-кредитної системи і стимулювання економічного зростання” (Луцьк, 2003); „Економіка підприємства: проблеми теорії та практики” (Дніпропетровськ, 2003); „Україна у світовій економічній спільноті” (Дніпропетровськ, 2003); „Регіональна політика: досвід Європейського Союзу та його адаптація до умов України” (Львів, 2003); „Фінансово-кредитна система України” (Дніпропетровськ, 2003); ”Проблемы развития предприятий и новых экономических структур в современных условиях” (Донецьк, 2004); „Управління земельними ресурсами в умовах ринкової економіки” (Львів, 2004); „Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України” (Київ, 2004); „Проблеми управління регіональним економічним і соціальним розвитком” (Рівне, 2004); „Формування стратегії розвитку регіону на інноваційній основі” (Чернівці, 2004); „Проблеми організації і управління економікою регіону в умовах самоврядування” (Івано-Франківськ, 2004); „Розвиток підприємницької діяльності в Україні: історія та сьогодення” (Тернопіль, 2004); „Динаміка наукових досліджень 2004” (Дніпропетровськ, 2004); ”Інвестиційні стратегії сталого розвитку” (Дніпропетровськ, 2004); „Роль молоді у формуванні екологічного менеджменту” (Київ, 2004); ”Наука і освіта 2004” (Дніпропетровськ, 2004); „Економічні проблеми виробництва та споживання екологічно чистої агропромислової продукції” (Суми, 2005); „Земельні відносини і просторовий розвиток в Україні” (Київ, 2006); „Проблеми модернізації лісоресурсної сфери в контексті просторового розвитку” (Київ, 2007); „Актуальні проблеми формування рентної політики в сучасних умовах” (Київ, 2007).

Публікації. За темою дисертації опубліковано два підручника у співавторстві, одна одноосібна монографія, 31 стаття у наукових фахових виданнях та 19 тез виступів на наукових конференціях загальним обсягом 106,97 друк. арк., у тому числі 44,25 друк. арк. належать особисто автору.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі „Теоретико-методологічні основи ефективного сільськогосподарського землекористування” викладено теоретичні підходи щодо економічно та екологічно ефективного сільськогосподарського землекористування, розкрито сутність та критеріальні ознаки нової системи ефективного сільськогосподарського землекористування, визначено принципи відтворення земельно-ресурсного потенціалу, розроблено основні методологічні засади ефективного використання і охорони земель сільськогосподарського призначення в регіональному вимірі та з врахуванням існуючих трансформаційних змін у системі земельних відносин.

Екологічна безпека при сільськогосподарському землекористуванні стає ключовою проблемою людства, оскільки передбачає гарантоване збереження біосфери у зрівноваженому стані та дозволяє використовувати земельні ресурси без перевищення меж їх відтворення та відновлення. Вона має базуватися на підвищенні природної якості земель сільськогосподарського призначення та покращенні умов сільськогосподарського землекористування. Таке тлумачення поняття “екологічної безпеки” як необхідної умови розвитку суспільства вимагає перегляду основоположних засад взаємодії людини з навколишнім середовищем та соціально-економічних особливостей використання земель сільськогосподарського призначення. При цьому необхідно врахувати всі екологічні й соціально-економічні чинники та компоненти навколишнього середовища і ресурсів, які задіяні у процес сільськогосподарського землекористування.

У роботі доведено, що економічно та екологічно ефективне сільськогосподарське землекористування завжди пов?язане із певними обмеженнями, зокрема в обсягах залучених ресурсів, а також у масштабах та в інтенсивності власне землекористування. Нераціональне використання залучених у сільськогосподарське землекористування ресурсів спричинює насамперед, загострення екологічних проблем, внаслідок цього землі сільськогосподарського призначення досить інтенсивно втрачають свої природні властивості. А це вимагає розробки дієвих заходів щодо попередження виснаження і забруднення земель.

Отже, ефективне сільськогосподарське землекористування – це процес формування економічно вигідних та одночасно екологічно збалансованих напрямів використання земель сільськогосподарського призначення за допомогою дієвих економічних, екологічних, правових, організаційних та соціальних механізмів.

Складність системи ефективного сільськогосподарського землекористування полягає у різних ступенях (масштабах та інтенсивності) використання земель сільськогосподарського призначення, залучення суб?єктів-землекористувачів до власне землекористування, а також в цільовому призначенні земель. Звідси виникає необхідність вертикального (галузевого) і горизонтального (територіального) розмежування інтересів суб?єктів земельних відносин в аграрній сфері. Чітке розмежування інтересів та функцій таких суб?єктів є підгрунттям для створення нової системи сільськогосподарського землекористування. Важливою умовою високої ефективності системи сільськогосподарського землекористування є формалізація земельних відносин, тобто власне організація і самоорганізація землевласників та землекористувачів у різні форми господарювання. Така формалізація має будуватися на основі різноманітності інтересів суб?єктів земельних відносин.

Загалом пропонується формувати систему ефективного сільськогосподарського землекористування як трирівневу (табл.1). Перший рівень – це рівень дрібних форм господарювання. Другий рівень включає середні та великі організаційно-правові форми господарювання. Третій рівень – це рівень певної території із усією сукупністю землекористувачів та форм господарювання. Ефективність сільськогосподарського землекористування на кожному з рівнів залежатиме насамперед від вибору напрямів землекористування та встановлених економіко-екологічних обмежень. При цьому слід враховувати не лише інтереси суб?єктів земельних відносин в межах одного оганізаційно-правового рівня, але й міжрівневі інтереси.

Пропонується запровадити такі заходи: створити соціально-економічні та правові передумови щодо розвитку і самоорганізації як окремих форм господарювання, так і окремих суб?єктів земельних відносин; встановити чіткі права і обов’язки землевласників і землекористувачів в системі сільськогосподарського землекористування; запровадити взаємну відповідальність всіх суб?єктів земельних відносин за нераціональне сільськогосподарське землекористування. У відповідній нормативно-правовій базі слід відобразити єдину для всіх суб?єктів земельних відносин екологічну мету сільськогосподарського землекористування, а саме мінімізація втрат природних властивостей земель сільськогосподарського призначення. Зазначена мета має реалізовуватися у тому числі і за рахунок мінімізації залучених в сільськогосподарське землекористування земель.

Успішне функціонування нової системи сільськогосподарського землекористування має здійснюватися в такій послідовності: планування – організація – регулювання – координація – контроль. На стадії планування обов’язково передбачається прогнозування наслідків землекористування. Стадія організації покликана створити найбільш сприятливі для економічно та екологічно ефективного сільськогосподарського землекористування умови. А на стадії координації необхідно забезпечити ефективний зв’язок між усіма землекористувачами.

Таблиця 1

Структура загальнодержавної системи ефективного сільськогосподарського землекористування*

Рівень землекорис-

тування

Характеристи-

ка рівня |

Територіальний

(верхній) |

Сільськогосподарських підприємств

(середній) | Дрібних землекористувачів (нижній) | Основні суб’єкти землекористування | Види сільгосппідприємств.

Об’єднання кількох організаційно-правових форм сільгосппідприємств одного виду | Організаційно-правові форми окремого виду сільгосппідприємств | Безпосередні землекористувачі одноосібники і члени однієї сім’ї, а також наймані (постійно або тимчасово) працівники

Найбільш вагомі характеристики об’єкта землекористування | Родючість земель.

Оптимальна структура сільгоспугідь | Родючість земель.

Оптимальна площа земель

сільськогосподарського призначення | Родючість земель.

Оптимальна площа окремих видів сільгоспугідь | Обмежувальні параметри ефективного землекористування | Максимальна кількість землевласників.

Оптимальна площа землеволодінь і землекористувань | Максимальна кількість землекористувачів.

Максимальна і мінімальна площа землекористувань | Мінімальна кількість землекористувачів.

Мінімальна площа землеволодінь | Фактична ефективність управлінських рішень | Ефективні стратегічні рішення і неефективні поточні | Неефективні стратегічні та поточні рішення | Ефективні поточні рішення а стратегічні відсутні | Ступеневість внутрішньорівневої будови | Двоступенева (одна або кілька юридичних осіб приймають управлінські рішення) | Чотирьохступенева

(рішення в межах однієї юридичної особи приймає - одна фізична особа або група осіб виробничих підрозділів) | Одноступенева

(рішення приймає одна фізична особа або одна сім’я) | *Розробка автора

У роботі здійснено оцінку фактичної ефективності сільськогосподарського землекористування в регіонах України (рис.1). Інтегральний показник рівня ефективності сільськогосподарського землекористування (ІЕЗ) визначено на основі розрахунків по 4 - блочній системі показників (факторів) - фактору відтворення природних властивостей земель, фактора розвитку соціальної сфери на селі, фактору ефективності сільськогосподарського виробництва, фактору оптимальності екологічних процесів у грунті та навколо нього. Розрахунки здійснювалися по шкалі від 0 до 100% за формулою:

ІЕЗ = / p x 100%,

де ІЕЗ - інтегральний показник рівня ефективності сільськогосподарського землекористування за g фактором; p - кількість факторів; - фактичне значення фактору за і-м показником; - нормативне значення фактору за і-м показником; - ступінь значущості фактору за і-м показником; j - номер адміністративної одиниці території.

Обґрунтовано, що підвищенню ефективності сільськогосподарського землекористування сприятимуть не лише заходи щодо зменшення та ліквідації негативних антропогенних впливів на землі сільськогосподарського призначення, але й створення сприятливих умов з відтворення земельно-ресурсного потенціалу.

Рис.1. Ефективність землекористування на різних рівнях системи сільськогосподарського землекористування

Для цього слід передбачити заходи щодо відтворення родючості грунту, захисту земель від деградації та ерозії, вибору оптимального рівня інтенсивності та напрямів використання земель тощо.

Аргументовано необхідність перегляду порядку використання та розмірів площ залучених у сільськогосподарське землекористування високопродуктивних земель. Запропоновано впроваджувати нові напрями щодо адаптації сільськогосподарського землекористування до природних умов та посилити заходи економічної відповідальності землевласників і землекористувачів за порушення природного стану земель сільськогосподарського призначення.

Результати дослідження засвідчили, що масове використання грунтів окремих типів, а також часта зміна напрямів самого сільськогосподарського землекористування призводить до того, що ґрунти набувають нетипових властивостей або у кращому разі потрапляють у нетипові умови, а тому пропонується максимально сприяти покращенню природного стану навкологрунтового середовища. Отже, ефективна охорона і відтворення грунтів має передбачати, з одного боку, забезпечення їх екологічної стійкості, а з іншого – оптимізацію навкологрунтових процесів.

Доведено, що нині при сільськогосподарському землекористуванні в Україні домінує не регіональний, а загальний підхід. Змінити такий підхід значною мірою допоможе об’єктивна оцінка екологічного стану земель сільськогосподарського призначення, тобто своєрідна екологічна регіональна інвентаризація самих цих земель. При цьому слід оцінити як потенційні втрати природних властивостей земель, так і їх потенційні забруднення. Необхідно на рівні кожного регіону запровадити комплексну систему обліку забруднених земель та видів забруднень, що допоможе розробити ефективніші заходи щодо упередження та боротьби із забрудненнями. Більше того, доведеться виробляти і відповідну культуру сільськогосподарського землекористування та до певної міри і відповідний спосіб життя.

У другому розділі „Економічний механізм ефективного сільськогосподарського землекористування” сформульовано напрями ефективного сільськогосподарського землекористування, виявлено особливості економічного обороту земель сільськогосподарського призначення та досліджено умови формування ринку земель, проаналізовано стан нормативно-правового забезпечення щодо регулювання земельних відносин в Україні, а також запропоновано нові принципи сільськогосподарського землекористування на сучасному етапі.

Формування напрямів ефективного сільськогосподарського землекористування має здійснюватися не лише за рахунок розширення вже наявної системи економіко-екологічних обмежень і обтяжень, а насамперед на основі створення сприятливих умов реалізації інтересів різноманітних суб’єктів земельних відносин (рис.2). При цьому необхідно максимально заохочувати урізноманітнення як форм власності, так і форм господарювання.

Рис. 2. Механізм регулювання розвитку системи сільськогосподарського землекористування |

Виявлено, що однією із найбільш ефективних форм господарювання у світі є фермерські господарства сімейного типу. Такий факт можна пояснити вагомою державною підтримкою зазначених господарств та тривалою традицією їхнього існування. Внутрішня державна підтримка різноманітних форм господарювання формується залежно від соціально-економічних і природно-кліматичних умов, у яких вони працюють, напрямів їхньої виробничої діяльності та економічної ефективності такої діяльності.

Обґрунтовано три напрями державної підтримки сільгоспвиробників. Перший - це пряма фінансова допомога, наприклад, залежно від площ землекористувань. Другий напрям пов’язаний із регулюванням ціни на окремі види сільгосппродукції. Третій напрям - це комплекс організаційно-економічних заходів щодо гарантування сільгоспвиробниками мінімального прибутку.

Доведено, що найбільш вагомими у теперішній час напрямами щодо підвищення економіко-екологічної ефективності сільськогосподарського землекористування в різноманітних формах господарювання є: дотування, субсидіювання, квотування, страхування, пільгове оподаткування і кредитування, а також заходи протекціоністської політики.

Результати виконаного дослідження дозволяють виокремити три основні системи ефективного сільськогосподарського землекористування, які склалися у світі. Перша - суспільно-приватницька система, яка базується на посиленні різного роду економіко-екологічних та правових обмежень у сільськогосподарському землекористуванні та на суворому суспільному контролі за раціональним використанням цих земель. Найбільш типовими представниками цієї системи є ФРН і Франція. Друга - державно-приватницька система, яка ґрунтується на домінуванні державної форми власності (як це є в Китаї) або державних інтересів в аграрній сфері (прикладом може слугувати Японія), що дозволяє максимально розвивати оренду земель сільськогосподарського призначення. Третя - приватницька система характеризується домінуванням приватної форми власності на землі сільськогосподарського призначення та ефективним механізмом реалізації і захисту прав носіїв цієї форми власності.

Кожна із зазначених систем ефективного сільськогосподарського землекористування має свої переваги та недоліки. Тому формальне перенесення досвіду інших країн щодо сільськогосподарського землекористування на українські реалії не дає змоги досягнути бажаного економіко-екологічного ефекту. Необхідно створити якомога сприятливіші умови для землевласників і землекористувачів, які розширять їхні можливості щодо вибору екологічно безпечних та одночасно економічно ефективних напрямів сільськогосподарського землекористування.

Отже, концептуальні напрями в організації економічно та екологічно ефективного сільськогосподарського землекористування можна згрупувати у чотири основні блоки: економічний, екологічний, правовий і соціальний (рис. 3). При цьому критеріальними ознаками оцінки відповідних заходів є, з одного боку показники, що випливають із природних властивостей та напрямів використання земель, а з іншого – із наслідків та умов їх використання. Допомогти реалізувати цілі і завдання щодо економічно та екологічно ефективного сільськогосподарського землекористування має економічний оборот земель сільськогосподарського призначення, що пов’язаний, насамперед, із ринком цих земель.

Повноцінний ринок земель матиме місце за умови існування відповідного конкурентного середовища та присутності на ньому держави як землевласника, так і регулятора систем оподаткування, зборів, платежів тощо. Основним завданням держави при цьому має стати створення сприятливих умов щодо переходу земель сільськогосподарського призначення до найбільш ефективних землевласників, у тому числі і в економічному плані. При цьому зазначено основні ризики, які виникатимуть при ринковому перерозподілі земель

сільськогосподарського призначення між суб’єктами земельних відносин.

УМОВНІ ПОЗНАЧЕННЯ:

*Поглиблення механізму економічної відповідальності за нераціональне землекористування; удосконалення механізму інформаційного обміну між суб’єктами земельних відносин; удосконалення механізму платного землекористування; стимулювання економічного розвитку різноманітних форм господарювання.

**Посилення правової відповідальності за порушення земельного законодавства; розвиток сумісних форм власності на землю та власнісних відносин; розмежування форм власності на землю; розвиток орендних відносин.

***Відтворення та збереження родючості земель та підвищення їх екологічної стійкості; адаптація сільськогосподарського землекористування до природних умов; удосконалення структури природних та сільськогосподарських угідь; впровадження заходів з попередження забруднень земель.

****Поглиблення персоніфікації землекористувачів; розвиток соціальної інфраструктури села; створення сприятливих умов праці і відпочинку сільгосппрацівникам; досягнення екологічної безпеки землекористування та продовольчої безпеки держави.

Обґрунтовано першочергові заходи щодо запобігання спекуляції землями сільськогосподарського призначення. До них віднесено спеціальний податок на перепродаж земельних ділянок у розмірі не менше як третина від отриманого прибутку та повну заборону перепродажу земель протягом трьох років після їх купівлі.

Результати дослідження засвідчили, що повноцінний ринок земель сільськогосподарського призначення неможливий без функціонування прозорого механізму реєстрації прав на землі для всіх суб’єктів земельного ринку. При цьому необхідно сформувати чітку систему реєстрації прав землевласників та землекористувачів у системі кадастрової інформації. Також доцільно створити банк даних попиту і пропозиції земель сільськогосподарського призначення в різних регіонах України.

Враховуючи якість, місцеположення земельних ділянок та платоспроможність їх потенційних покупців в роботі визначено мінімальний та максимальний попит і пропозицію земель сільськогосподарського призначення. Проведені розрахунки свідчать про ймовірний дефіцит цих земель в більшості регіонів України. Такий дефіцит насамперед пов’язаний із дефіцитом земель відповідної якості та місцезнаходження. Тому для зменшення ймовірного дефіциту земель сільськогосподарського призначення відповідної якості необхідно вже сьогодні активізувати заходи направлені на відтворення продуктивності земель та підвищення родючості грунту.

Крім проблем, які пов’язані із формуванням ринку земель сільськогосподарського призначення, потребують свого подальшого вирішення проблеми землеустрою території України, ведення земельного кадастру, цільового використання земель, їх грошової оцінки, а також екологізації власне процесу сільськогосподарського землекористування.

Основним завданням землеустрою має стати не лише оптимізація площ землеволодінь та землекористувань, але й оптимізація правового, економічного і екологічного режиму землекористування. Обґрунтовано необхідність включення до державного земельного кадастру трьох основних груп даних. Перша група - це дані, які характеризують власнісний та орендний поділ земель сільськогосподарського призначення і його зміну. Друга група включає якісну та кількісну характеристику земельних ділянок. Третя група містить відомості про виробничо-економічну оцінку земельних ділянок.

Важливим є законодавче врегулювання способів реалізації права добросусідства як для надання земель у власність, так і для надання їх у користування. Вимагає розробки нормативно-правова база щодо охорони особливо цінних земель сільськогосподарського призначення. Для цього необхідно здійснити повну інвентаризацію цих земель.

Таким чином, фундаментальною основою нової системи сільськогосподарського землекористування має стати органічне поєднання економічних, екологічних підходів та методів ефективного використання земельних та інших видів ресурсів. При цьому до наріжних принципів економічно та екологічно ефективного сільськогосподарського землекористування віднесено: 1) принцип інтегрованої єдності природної та виробничої систем у процесі використання, охорони і відтворення земель сільськогосподарського призначення; 2) принцип комплексного вирішення економічних, виробничих, екологічних і соціальних завдань; 3) принцип обов’язковості відшкодування збитків за нераціональне землекористування; 4) принцип пріоритетності збереження і покращення стану природної екосистеми над виробничою. Тобто нині головним завданням сільськогосподарських землекористувачів та землевласників є максимальна адаптація виробничої системи до екологічних умов і особливостей використання земель сільськогосподарського призначення.

У третьому розділі „Економіко-екологічні засади формування земельних та власнісних відносин в аграрній сфері” наведена оцінка стану реформування земельних відносин в аграрній сфері, обґрунтовано шляхи подальшого проведення земельної реформи в Україні, визначено характер формування відносин власності в системі ефективного сільськогосподарського землекористування, надано пропозиції щодо формування різновидностей сумісної власності на землю та розвитку орендних відносин в аграрній сфері, а також обґрунтовано пріоритетні напрями розвитку земельних відносин в Україні.

Аналіз земельної реформи в Україні показав, що таке її важливе завдання, як інвентаризація земель було виконано здебільшого формально. Перерозподіл земель сільськогосподарського призначення відбувався не у напрямку оптимізації земельного фонду окремих регіонів країни. Земельна реформа не завжди супроводжувалась створенням нових земельних інститутів, а ті, що створювалися, у свою чергу, не завжди підкріплювалися достатньою нормативно-правовою базою. Також у перебігу земельної реформи недостатньо приділялась увага вирішенню екологічних проблем і визначенню принципів державної земельної політики. Суттєвим кроком у реформуванні земельних відносин стала поява нових форм власності і господарювання. Хоча їх розвиток також супроводжуються різного роду організаційно-економічними та правовими проблемами. Так, досі немає чіткого розмежування між різними формами власності та до кінця не узгоджено організаційно-правові відмінності між різними формами господарювання.

У роботі доведено необхідність розробки більш чіткого механізму реалізації різних форм власності і форм господарювання. При цьому основною метою земельної й аграрної реформ має стати не лише створення умов щодо появи ефективного землевласника і землекористувача, але й формування механізму екологічно та економічно ефективного сільськогосподарського землекористування. Досягти цього можна лише за рахунок всебічного розвитку різних форм власності і форм господарювання, пріоритетності заходів щодо збереження природної та соціально-економічної цінності земель сільськогосподарського призначення, оптимального узгодження інтересів усіх суб’єктів земельних відносин.

Обґрунтовано правову відповідальність за нераціональне сільськогосподарське землекористування. Така відповідальність має реалізовуватися двома основними способами. Перший спосіб - це вилучення окремих прав або їх обмеження і другий - це заміна окремих обов’язків землевласника і землекористувача або поява інших обов’язків. Окремі права і обов’язки землевласників мають бути взаємозалежними.

Виявлено, що сьогодні власність на землі сільськогосподарського призначення розглядається в основному через її правову сутність. Проте економічна сутність власності стає все більш значимою, а отже вимагає повнішого відображення в земельних відносинах. Пропонується таке трактування правової і економічної сутності власності на землі сільськогосподарського призначення: в правовому плані власність - це право на захист (повний або частковий) привласненого об’єкта (земельної ділянки); в економічному плані власність - це право на привласнення (повне або часткове) результатів використання об’єкта власності.

Встановлено необхідність удосконалення механізму платного землекористування. Обґрунтовано, що величина земельного податку та орендної плати має безпосередньо залежати від якості земель сільськогосподарського призначення та від рівнів її покращення або погіршення.

Утворення різних організаційно-правових форм господарювання сприяє розвитку міжвласнісних відносин і формуванню різновидностей сумісної власності, зокрема аргументується доцільність поділу спільної сумісної власності на сукупну, комбіновану та змішану. Так, під сукупною сумісною формою власності слід розуміти поєднання окремих прав носіїв однієї форми власності. Відповідно комбінована сумісна власність - це комбінування прав носіїв різних форм власності, а змішана сумісна власність передбачає як поєднання окремих прав носіїв однієї, так і різних форми власності, але в межах однієї організаційно-правової форми господарювання.

Поява значної кількості дрібних форм господарювання потребує розвитку орендних відносин в аграрній сфері. В роботі обґрунтовано такі види оренди, як сімейна, фермерська, підсобна, підприємницька, виробнича, господарська, державна і міждержавна. Величина орендної плати за землю має базуватись на величині земельної ренти. В договорі оренди необхідно закладати механізм контролю та стягнення за недотримання умов самої оренди як з боку орендаря, так і з боку орендодавця.

Важливим аспектом удосконалення земельних відносин в аграрній сфері є не лише оптимізація масштабу використання земель сільськогосподарського призначення, але й оптимізація інтенсивності використання окремих земельних угідь. Земельні відносини в правовому форматі мають сприяти переходу земель сільськогосподарського призначення у власність або користування найбільш ефективних землевласників та землекористувачів. З економічної точки зору, вони мають створити сприятливі умови щодо одержання максимального доходу від земель зазначеної категорії, а з правової - забезпечити використання цих земель без втрати ними своїх природних властивостей та без погіршення їх якості.

Для того, щоб уникнути більшості конфліктів та суперечностей у земельних відносинах, необхідно: гарантувати кожному суб’єкту земельних відносин вільний вибір форм господарювання, форм землекористування та форм власності; сприяти розвитку конкуренції як між окремими суб’єктами земельних відносин, так і між формами господарювання; створити умови з укрупнення форм господарювання та щодо раціонального використання земель сільськогосподарського призначення.

У четвертому розділі „Наукові підходи щодо удосконалення методики вартісної оцінки земель сільськогосподарського призначення” обґрунтовано напрями удосконалення методики економічної оцінки земель сільськогосподарського призначення, визначено основні принципи здійснення комплексної екологічної оцінки земель сільськогосподарського призначення та запропоновано методику оцінки збитків від нераціонального сільськогосподарського землекористування, а також розроблено науково-практичні підходи щодо удосконалення рентних відносин в аграрній сфері.

Економічно оцінити землі сільськогосподарського призначення означає виявити ступінь їх корисності, яка визначається трьома основними напрямами. Перший – це оцінка земель сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва в аграрній сфері. При цьому оцінюється продуктивність і дохідність земель та ефективність їх використання. Другий напрям пов’язаний із оцінкою земель сільськогосподарського призначення як просторового базису, а саме оцінкою зручності їх місцерозташування та розвитку інфраструктури відповідної території. Третій напрям – це оцінка земель сільськогосподарського призначення як соціально-економічних передумов відтворення трудових ресурсів у сільській місцевості.

Пропонується також економічно оцінювати природні та виробничі умови використання земель. Під кутом зору природних умов оцінюється у який спосіб саме ці умови впливають на процес сільськогосподарського землекористування та на його результат. Відповідно виробничі умови потрібно оцінювати за вдалістю вибору та цілісністю системи землеробства або її окремих елементів.

Існуючі нині методики економічної оцінки земель ґрунтуються на цільовому призначенні земель. Як наслідок оцінюються лише окремі властивості земель, а тому така економічна оцінка є необ’єктивною. В роботі обґрунтована необхідність здійснення диференційованої економічної оцінки земель сільськогосподарського призначення залежно від: якості земель, зокрема рівнів її родючості; виробничого призначення; режиму використання.

Виявлено всезростаючий вплив на вартість земельних ділянок сільськогосподарського призначення їх місця розташування відносно великих міст, а відтак, вартість таких земельних ділянок збільшуватиметься, що зумовлено: вартістю міських земель; близькістю ринків збуту сільськогосподарської продукції; перспективою приєднання приміських земель до міських земель; розвитком промислової інфраструктури на приміських територіях. Аргументовано, що зона впливу цих факторів на вартість зазначених земельних ділянок може коливатися на відстані від 5 до 50 км за міською межею.

Результати дослідження засвідчили, що при грошовій оцінці земель сільськогосподарського призначення поряд з