НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО
ДАШКОВСЬКА ОЛЕНА РОСТИСЛАВІВНА
УДК 340.11:341.231.14
ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ЖІНКИ В АСПЕКТІ ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ
Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук
Харків – 2008
Дисертація є рукописом
Робота виконана на кафедрі теорії держави і права Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України
Науковий консультант – доктор юридичних наук, професор Цвік Марко Веніамінович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри теорії держави і права, академік Академії правових наук України.
Офіційні опоненти: – доктор юридичних наук, професор Скрипнюк Олександр Васильович, Київський регіональний центр Академії правових наук України, начальник відділу міжнародних наукових зв’язків, академік Академії правових наук України;–
доктор юридичних наук, професор Заєць Анатолій Павлович, Агенція з питань інновацій та інвестицій, перший заступник керівника, член-кореспондент Академії правових наук України;–
доктор юридичних наук, професор Мурашин Олександр Геннадійович, Навчально-науковий інститут підготовки управлінського персоналу ОВС Академії управління МВС України, начальник
Захист відбудеться 28 березня 2008 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.
Автореферат розісланий 25 лютого 2008 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради В.Л. Яроцький
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Гарантування рівності чоловіка і жінки є невід’ємною частиною прогресу людства, елементом демократії і важливою умовою розбудови правової держави. Сучасний стан суспільних відносин вимагає все більше використовувати знання, навички та творчі здібності жінок, потребує активного залучення їх у різні сфери суспільного життя. Лише в умовах верховенства права, коли реально забезпечуються не тільки рівні права, але й рівні можливості їх реалізації різноманітними організаційно-правовими засобами, стверджується принцип рівності чоловіка і жінки.
Проголосивши стратегію європейського розвитку, Україна обрала шлях забезпечення прав і свобод людини і громадянина, впровадження стандартів рівних прав і рівних можливостей чоловіка і жінки. У зв’язку з цим необхідний комплексний науковий аналіз загальних закономірностей формування, розвитку і гарантування прав, свобод і законних інтересів жінки як суб’єкта права, з урахуванням міжнародних гендерних стандартів у різних сферах суспільного життя, розробка рекомендацій щодо законодавчого забезпечення реалізації конституційного принципу рівних прав і можливостей чоловіка і жінки.
Для проведення відповідних юридичних досліджень важливо використовувати як гендерний підхід, так і сучасні політичні теорії. У дисертації жінка розглядається насамперед як член суспільства зі своїм особистим статусом і власною стратегією правової поведінки. Сенс гендерного підходу, на думку авторки, полягає не просто у виявленні відмінностей між чоловіком і жінкою, а й у впровадженні в право нових моделей суспільних відносин, що підлягають правовому регулюванню. Гендерний підхід як один з методологічних прийомів дає можливість нового погляду на традиційні проблеми суспільно-правових процесів, позитивно впливає на модернізацію і демократизацію українського суспільства.
У роботі акцентується увага на цінності права як знаряддя соціального прогресу, гаранта загальної свободи та рівності, які не мають абсолютного характеру і підлягають нормуванню заради задоволення інтересів окремої особи і суспільства в цілому.
Авторка виходить з того, що в умовах гендерної рівності чоловік і жінка наділені власним колом прав і обов’язків. Це обумовлено об’єктивним процесом розвитку людської цивілізації, відповідає потребам суспільства і залежить від особливих біологічних та психологічних характеристик чоловіка і жінки. Право не може змінювати основоположні об’єктивні процеси суспільного розвитку і відповідно не може урівняти соціальний статус чоловіка і жінки. Воно може різними методами правового регулювання за допомогою надання додаткових і спеціальних прав частково вирівнювати правовий статус різних учасників правовідносин, створювати рівні можливості для реалізації їх суб’єктивних прав, що повною мірою стосується чоловіків і жінок.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах державної цільової комплексної програми “Загальнотеоретичні проблеми правотворення та правозастосування в умовах формування правової держави” (державна реєстрація № 0106u002283).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення закономірностей формування і розвитку правового статусу жінки як суб’єкта права, що повинно сприяти визначенню змісту гендерної рівності, шляхів її досягнення та правових засобів її забезпечення. Відповідно до поставленої мети вважається необхідним вирішення таких завдань:
· проаналізувати витоки та історичний розвиток ідеї рівноправності статей у політико-правовій думці для визначення тенденції поступового підвищення цінності жінки як учасника суспільних відносин;
· сформулювати поняття гендерної рівності та визначити його співвідношення з поняттям “правова рівність”;
· дослідити види та форми гендерної рівності;
· визначити зміст та види дискримінації за ознакою статі;
· розглянути різні прояви дискримінації за ознакою статі та засоби їх ліквідації;
· вивчити досвід зарубіжних країн щодо подолання соціальних стереотипів про роль жінки і чоловіка в суспільстві та шляхи подолання дискримінації за ознакою статі;
· розглянути особливості реалізації жінкою своїх прав у різних сферах суспільного життя;
· дослідити міжнародні, регіональні й внутрішньодержавні правові механізми захисту прав жінки.
Об’єктом дослідження є сфера суспільних відносин, в яких відбувається реалізація принципу гендерної рівності.
Предметом дослідження є загальні закономірності формування правового статусу жінки в гендерному вимірі.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є система принципів, прийомів та підходів, заснована на філософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методах. В основу роботи покладено антропологічний підхід та онтологічний метод. Згідно з ними проаналізовано сутність прав жінки, які є формально рівними з правами чоловіка, але через біологічні відмінності статі потребують особливого правового забезпечення та захисту. Діалектичний метод дозволив виявити основні закономірності розвитку ідеї рівності чоловіка і жінки та особливості її прояву в різних правових системах. Історико-правовий підхід використовувався при аналізі процесів і подій, які вплинули на формування та розвиток правового статусу жінки, а також при узагальненні поглядів на роль жінки в історії політико-правової думки, визначенні етапів розвитку феміністичного руху, вивченні релігійних доктрин тощо. Аксіологічний підхід дозволив встановити, як визнання цінності жіночого початку впливало на розширення кола прав і свобод жінки, правове закріплення повторювальних суспільних відносин за участю жінки. Формально-догматичний метод використовувався при аналізі нормативних приписів щодо жінки як суб’єкта права, які зафіксовані в міжнародних договорах і вітчизняних нормативно-правових актах. Тексти міжнародних договорів і національних нормативно-правових актів інтерпретувалися з позицій забезпечення принципу недискримінації щодо суб’єктів права як чоловічої, так і жіночої статі. Метод системно-структурного аналізу став основним прийомом при дослідженні правового механізму захисту прав жінки, що включає внутрішньодержавні, регіональні та міжнародні механізми правового захисту, за допомогою яких забезпечується реалізація принципу гендерної рівності. Порівняльно-правовий метод використовувався при вивченні досвіду інших країн щодо питань, пов’язаних з реалізацією принципу гендерної рівності. Телеологічний метод дав можливість розкрити мету прийняття Закону Україні “Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків” та інших важливих документів та програм.
Використовуючи конкретно-історичний підхід, авторка дослідила погляди на права жінки багатьох видатних мислителів минулого: Платона, Арістотеля, Августина Блаженного, Томи Аквінського, Т. Гоббса, Дж. Локка, Ш. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, І. Канта, Г. Гегеля, Ж. Кондорсе, Ш. Фур’є, Дж. Ст. Міля, К. Маркса, Ф. Енгельса, А. Бебеля, Л. Браун, К. Цеткін, В. Леніна, та інших.
Науково-теоретичною основою дисертаційного дослідження та зроблених у дисертації висновків стали праці учених, які заклали підвалини дослідження прав людини та проблем впровадження гендерної рівності в суспільні відносини. Зокрема, йдеться про таких вітчизняних учених-правознавців, як: М. Баймуратов, М. Буроменський, А. Заєць, О. Зайчук, М. Козюбра, О. Копиленко, А. Колодій, Т. Мельник, К. Левченко, С. Максимов, О. Мурашин, Ю. Оборотов, А. Олійник, Н. Оніщенко, О. Петришин, В. Погорілко, С. Погребняк, П. Рабінович, В. Селіванов, О. Скрипнюк, Ю. Тодика, М. Цвік, В. Шаповал, С. Шевчук та інші; таких російських учених, як: М. Бондар, Г. Гаджієв, Л. Завадська, Є. Заковряшина, О. Здравомислова, А. Квачевський, Т. Кліменкова, О. Лукашева, В. Нерсесянц, К. Орович, С. Поленіна, Й. Покровський, В. Четвернин, Г. Шершеневич та інші; таких зарубіжних учених, як: Ж.-Л. Бержель, Ф. Гайєк, Р. Давід, П. Жид, Ф. Люшер, Дж. Ролз, Н. Рулан, А. Токвіль, Л. Фуллер, М. Фрідман, К. Цвайгерт, Р. Циппеліус та інші.
Наукова новизна одержаних результатів визначається насамперед тим, що дисертація є першим в українській юридичній науці монографічним дослідженням особливостей становлення і розвитку правового становища жінки в аспекті гендерної рівності. Особистим внеском автора є розробка понять та класифікацій загальнотеоретичної концепції правового становища жінки в аспекті реалізації принципу гендерної рівності як певного напрямку в проблематиці теорії держави і права з позицій урахування постійного підвищення соціальної цінності жіноцтва, закономірного поступового розширення обсягу правосуб’єктності жінки відповідно до уявлень про справедливість, які визначають міру свободи і рівності жінки на різних етапах розвитку суспільства.
У дисертації обґрунтовуються нові в концептуальному плані і важливі для практики поняття, положення і висновки, одержані особисто здобувачкою, які виносяться на захист.
Уперше в українській юридичній науці
1. Запропонована загальнотеоретична концепція правового становища жінки в аспекті реалізації принципу гендерної рівності як певного напрямку в проблематиці теорії держави і права з позицій закономірного поступового розширення обсягу правосуб’єктності жінки відповідно до уявлень про справедливість.
2. Проаналізовано правове становище жінки з урахуванням теоретико-історичного значення соціальної цінності жіноцтва на різних етапах історичного розвитку суспільства та різних уявлень про справедливу міру свободи і рівності жінки і чоловіка.
3. Досліджено принцип гендерної рівності в контексті понять формальної і фактичної рівності чоловіка і жінки. Визначено гендерну рівність як один з видів рівності, яка повинна бути побудована з урахуванням усіх можливих факторів, що здатні врахувати позитивні риси та компенсувати недоліки формальної і фактичної рівності.
4. Доведено, що гендерна рівність, яка передбачає насамперед рівні можливості чоловіка і жінки, забезпечується не лише закріпленням рівності перед законом разом із забороною дискримінації, але й політикою позитивних дій.
5. Обґрунтовано провідне значення принципу справедливості для реалізації гендерної рівності в процесі еволюції суспільства. Доведено, що справедливість має пріоритетне значення для визначення нормативного змісту принципу гендерної рівності.
6. Запропоновано нову інтерпретацію поняття “гендер” як приналежності до певної групи, класу, виду, категорії. Гендер розглядається як соціальна приналежність до певної статі, як уявлення кожного індивіда про рольові характеристики та поведінкові особливості індивідів тієї статі, до якої він належить.
7. Визначено зміст, форми і види дискримінації за ознакою статі. Запропоновані ознаки дискримінації за ознакою статі. Підкреслено, що ця дискримінація: 1) проявляється у певних діях та/або бездіяльності; 2) обов’язковим об’єктом цих дій є стать, незалежно від сімейного становища; 3) зазначені дії спрямовані на ослаблення чи зводять нанівець визнання або здійснення жінкою своїх прав; 4) внаслідок зазначених дій порушується рівноправність статей; 5) їх сферою є всі суспільні відносини, що регулюються правом.
8. Запропоновано класифікацію держав залежно від закріплення в національній правовій системі юридичних гарантій реалізації принципу гендерної рівності.
9. Підкреслено важливу роль гендерної рівності у створенні належних умов і засобів гармонійного функціонування індивіда, суспільства, держави і всього світового співтовариства.
По-новому:
1. Обґрунтовано положення, що рівність чоловіка і жінки не слід трактувати як ідентичність їх правового статусу; у тій сфері, що не пов’язана з природними відмінностями чоловіка і жінки, їх юридична і фактична рівність можуть збігтися.
2. Проведено системний аналіз історичного розвитку ідеї рівноправності жінки і чоловіка, виходячи з висновку, що питання про місце і роль жінки в суспільстві обговорювалося у тісному зв’язку з вченням про сутність влади в державі і в сім’ї.
3. Висвітлено значення впливу християнської релігії і канонічного права в процесі формування принципу рівноправності статей.
4. Обґрунтовано уявлення про абсолютистський характер патріархальної влади, якій повинні підпорядковуватися усі індивіди і яка покликана карати за будь-які відхилення від патріархального раціоналізму.
5. Акцентується увага на значенні ідей епохи Просвітництва для виникнення нових поглядів на напрямки розвитку жіночих інтелектуальних здібностей та необхідність зміни підлеглого становища жінки з використанням політичних засобів і законотворчої діяльності.
6. Проаналізовано розвиток ідеї рівноправності статей в ідеології ХIХ ст., відповідно до яких основою жіночої емансипації повинні стати належне виховання і забезпечення рівноправності з чоловіками в результаті визнання за жінкою невід’ємних природних прав.
7. Дано оцінку соціалістичного політичного вчення в питаннях про роль жінки в суспільстві, яке передбачало нові для того часу шляхи емансипації жінки.
8. Запропоновано визначення змісту, видів і форм рівності чоловіка і жінки щодо економічної, політичної, соціальної, культурної та інших сфер життя, зокрема, рівності можливостей, рівності здібностей, рівності потреб, рівності результатів, рівності інтересів.
9. Доведено, що важливим аспектом забезпечення рівних прав і можливостей чоловіка і жінки є удосконалення виборчого законодавства та законодавства про політичні партії; зокрема, запропоновано встановити норму, відповідно до якої кількість чоловіків і жінок у списках кандидатів не може бути меншою певного відсотка від загальної кількості кандидатів, висунутих виборчим об’єднанням.
10. Сформульовано положення, що для повноцінної реалізації кожною особою своїх трудових прав необхідні нові підходи в правовому регулюванні, зокрема, визначення кола осіб, що потребують соціальних гарантій у зв’язку із сімейними обов’язками. Виходячи з однакової відповідальності батьків за виховання дітей, необхідно перейти від надання пільг жінкам до надання пільг усім працівникам у зв’язку з виконанням сімейних обов’язків.
Набули подальшого розвитку ідеї та положення:
- про важливість усвідомлення гідності як передумови досягнення гендерної рівності; в зв’язку з чим виникає необхідність державної підтримки в створенні умов, що забезпечують реалізацію, охорону та захист права на гідність і особисту недоторканість чоловіка і жінки в умовах гендерної рівності;
- про роль сформованих у суспільстві стереотипів, що обумовлюють рольове призначення жінки, які підтримувалися державою та забезпечувалися правом, як основних обмежувачів свободи вибору жінкою життєвого шляху; запропоновано з метою усунення зазначених перепон популяризувати ідеї егалітарних відносин між статями, що передбачають як для чоловіка, так і для жінки опанування тих сфер діяльності, з яких вони протягом століть витіснялися;
- про існування в радянські часи нерівності чоловіка і жінки у розподілі сімейних обов’язків і в сфері оплати праці, що було пов’язано з пануванням думки про невисоку ефективність жіночої праці через перерви в роботі та подвійне навантаження у зв’язку з народженням дітей і доглядом за ними, оцінкою жінок як осіб, які не прагнуть до підвищення своєї кваліфікації і професійного статусу, і як наслідок залучення їх у галузях виробництва з рівнем оплати праці нижче середнього;
- про необхідність впровадження нових підходів до захисту прав жінки, що виникли в середині ХХ ст.; замість патерналістського підходу до створення механізму захисту прав жінки, який базувався на ставленні до жінки як до більш слабкої за чоловіка істоти, а отже такої, яка потребує додаткового піклування слід віддавати перевагу гендерно-нейтральному підходу, який визнає, що біологічні відмінності між чоловіком і жінкою не повинні перешкоджати жінкам у реалізації рівних з чоловіками прав.
Практичне значення одержаних результатів спрямовано на подальший розвиток загальної теорії держави і права, поглиблення знань про особливості реалізації принципу гендерної рівності, вони можуть стати основою для подальшої розробки концепції розширення правосуб’єктності жінки в аспекті впровадження в українське суспільство принципу гендерної рівності, методологічною основою для досліджень принципу гендерної рівності галузевими юридичними науками;
- висновки та пропозиції, що містяться в дисертації, можуть бути використані при розробці цілісної системи законодавства щодо впровадження принципу гендерної рівності в українське суспільство на виконання Закону України “Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків”, удосконалення конституційного, трудового та інших галузей права;
- запропоновані рекомендації можуть сприяти вдосконаленню діяльності державних органів у забезпеченні рівних прав і можливостей чоловіків і жінок;
- висновки та окремі положення дисертації можуть бути використані при підготовці підручників і навчальних посібників з теорії держави і права історії вчень про державу і право, порівняльного правознавства, а також можуть стати основою для спеціального факультативного курсу під назвою “Проблеми забезпечення гендерної рівності (досвід України та зарубіжних країн)” для викладання в гуманітарних вузах, у тому числі юридичних.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Результати дослідження доповідалися на міжнародних, всеукраїнських, регіональних та міських наукових конференціях, зокрема на Міжнародній науково – практичній конференції “Жінки за духовну безпеку суспільства” (Харків, 11-12 червня 1999 р.); Науково-практичній конференції “Конституція України – основа модернізації держави та суспільства” (Харків, 21-22 червня 2001 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Методологічні проблеми правової науки” (Харків, 13-14 грудня 2002 р.); Науково-практичній конференції “Проблеми вдосконалення правового регулювання місцевого самоврядування” (Харків, 4-5 грудня 2001 р.); Міжнародній конференції “Проблеми правового забезпечення економічної і соціальної політики в Україні” (Харків, 24-25 травня 2005 р.); Міжнародній науковій конференції “Трансформація політики в право: різні традиції та досвіди” (Харків, 11-12 листопада 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Теоретичні та практичні проблеми реалізації Конституції України” (Харків, 29-30 червня 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Гендер. Екологія. Здоров’я” (Харків, 23-24 жовтня 2007 р.).
Результати дослідження використані при розробці навчальних програм та методичних рекомендацій, читання лекцій та проведення семінарських занять з навчальних курсів “Теорія держави і права”, “Історія вчень про державу і право”, “Порівняльне правознавство”. А також при написанні відповідних глав підручників “Загальна теорія держави і права” та “Історія вчень про державу і права”.
Публікації. Узагальнені результати дослідження знайшли своє відображення в 34 публікаціях, зокрема, монографії, 2 навчальних посібниках, 24 статтях у провідних фахових виданнях та збірниках наукових праць, перелік яких затверджено ВАК України, 7 тезах доповідей на наукових і науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Відповідно до мети, предмета та логіки дослідження дисертація складається із вступу, п’яти розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку літератури (374 джерела). Загальний обсяг дисертації 392 сторінки, основний текст – 362 сторінки.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі наводиться загальна характеристика роботи, обґрунтовується актуальність теми дослідження і характеризується стан її розробки, визначається об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження, його методологічні основи, висвітлюються наукова новизна, теоретичне та практичне значення одержаних результатів роботи; вказуються дані про апробацію результатів дослідження і публікації.
Розділ 1 “Ідейно-політичні джерела рівноправності статей” складається з п’яти підрозділів, які присвячені історіографічному огляду основних етапів розвитку ідеї рівноправності статей. В ньому розкрито основні погляди на роль і місце жінки у суспільному і політичному житті, які панували в період античності, середніх віків, Просвітництва, ХIХ та ХХ століття. Досліджено концептуальні основи теоретико-історичного значення соціальної цінності жінки на різних етапах історичного розвитку суспільства. Для цього були враховані різні погляди на справедливість існуючих відносин, які впливають на уявлення про справедливу міру свободи і рівності жінки і чоловіка.
У підрозділі 1.1 “Ідея рівноправності статей у політико-правовій думці періоду античності та середніх віків” проаналізовано погляди таких відомих вчених, як Демосфен, Платон, Арістотель, Августин Блаженний, Тома Аквінський та інші.
Так, для періоду античності традиційним був погляд на жінку як на нижчу порівняно з чоловіками істоту. Вперше до теоретичного обґрунтування ідеї рівноправності статей наблизився Платон. Проте, оцінка його поглядів як феміністичних є невиправданою, адже надання жінкам і чоловікам рівних прав в трактаті “Держава” стало лише наслідком його ідеї щодо скасування родини і сімейного виховання дітей. Типові погляди часів античності на місце жінок у суспільстві зайняли своє місце у філософії Арістотеля, який відвів жінкам другорядну, обслуговуючу роль.
Християнська релігія зробила крок уперед на шляху формування ідеї рівності статей. Вона визнавала шлюб духовним союзом, в якому чоловік і дружина мають однакові обов’язки один перед одним, а канонічне право встановило, що божественний закон однаковий як для чоловіка, так і для дружини.
Філософія схоластики через погляд на жінку як на річ, яка принципово не відрізняється від інших речей, знарядь праці і якою чоловік може розпоряджатися на власний розсуд, сформувала уявлення про абсолютистський характер патріархальної влади використовуючи для цього аналогію з владою Бога, якій повинні підпорядковуватися всі індивіди і яка покликана карати за будь-які відхилення від раціонального плану патріарха.
У підрозділі 1.2 “Ідея рівноправності статей у політико-правовій думці періоду Просвітництва” встановлено ідейні витоки феміністичної теорії, проаналізовано основні погляди на роль жінки, що панували в той період.
Проаналізовано погляди французької письменниці Христини Пізанської, яка вперше виступила проти упередженого ставлення до жінки. Христина Пізанська виходила з християнської доктрини, що Бог створив зовсім однакові, рівні благі і шляхетні душі і для чоловічого, і для жіночого тіла, хоча при цьому велів, щоб чоловік і жінка служили йому, виконуючи різні обов’язки, допомагали і підтримували один одного. Кожній статі він дав особливі здібності і схильності, що відповідають їх призначенню. Вона шкодувала, що природні здібності жінок не можуть проявитися, тому що вони не здобувають однакову з чоловіками освіту, і закликала авторів жіночих творів формувати в інтелектуальних колах більш сприятливу для жіночої освіти суспільну думку.
Визначальними для цього періоду в історії феміністичної ідеології стали також погляди М. Уоллстонкрафт, твори якої відрізнялись від інших трактатів на захист прав жінки вимогою використовувати політичні засоби і законотворчу діяльність для зміни підлеглого становища жінки. Вона стверджувала, що поглиблення жіночої освіти лише для допомоги чоловіку є несправедливим не лише з теоретичної, але і з практичної точки зору, оскільки не кожна жінка зрештою пов’язує своє життя з чоловіком. Надання жінці повної громадянської рівноправності є не тільки вимогою справедливості, але і неодмінною умовою гармонійного розвитку суспільства. Лише політичне й економічне звільнення, підкреслювала вона, дозволить жінці вирішити її особливі специфічні завдання.
Основні етапи подальшого розвитку феміністичної теорії представлені іменами Ф. П. де ля Барр, Б. Мейкін, М. Астелл. Головною ідеєю феміністичного напрямку з моменту його зародження було визнання підлеглого становища жінок як соціальної групи таким, що суперечить природі суспільних відносин і потребує негайної зміни в напрямку утвердження принципу рівноправності статей.
Епоха Просвітництва ознаменувала появу значної кількості різних, іноді суперечливих точок зору на проблему статі, різні погляди на можливість розвитку жіночих інтелектуальних здібностей. Більшість філософів негативно оцінювали перспективи освіти для жінок, у творах видатних мислителів того часу Дж. Локка, Ш.Л. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, виправдовувалась пасивна роль жінок в управлінні демократичною державою. незважаючи на визнання позитивної ролі жінки в суспільстві. Зокрема у своїй теорії наглядового жіночого виховання Ж.-Ж. Руссо відстоював патріархальні позиції, оскільки єдиною умовою участі жінок у громадських справах вважав чоловічий раціональний контроль, а єдино можливою сферою реалізації жінкою своїх здібностей — патріархальну родину.
Підрозділ 1.3 “Рівноправність статей у політико-правовій думці ХIХ століття” присвячено розкриттю значного внеску в розвиток ідеї рівноправності статей таких представників ліберального напрямку, як Дж. Ст. Мілль, Є. Дюрінг, які вважали, що причинами нерівного становища жінок є стійкі забобони та консервативні погляди на жінку. Відповідно шляхами жіночої емансипації, на їх думку, повинно бути належне виховання і забезпечення рівноправності з чоловіками. Правова рівність, що встановлюється внаслідок визнання за жінкою невід’ємних природних прав, стане її повним визволенням.
У XIX ст. особлива увага громадськості до “жіночого питання” була привернута творами Дж. Ст. Мілля, насамперед його роботою “Про підпорядкованість жінки”. Він вважав, що відносини між статями є легальним підпорядкуванням жінки чоловіку, однією з найголовніших перешкод людському прогресу. Цей принцип повинен бути замінений принципом ідеальної рівності, що не допускає ніякої влади або привілеїв для жодної із сторін.
Поряд з ліберальним напрямком у ХIХ столітті набув розвитку консервативний напрямок, який представляли О. Конт, А. Шопенгауер, Ф. Ніцше та інші. Так, О. Конт вважав, що історія постійно доводила суспільну підпорядкованість жінки чоловікові, яка криється в її природній слабості, завдяки чому жінка не може посідати в суспільстві становище, рівне з чоловіком. Ще більш непримиренно висловлювався проти незалежності жінок Ф. Ніцше, який вважав, що жінка – нерозважлива, безтурботна, нездатна до розумових занять особа, яка може тільки прикрашати себе, щоб сподобатися чоловікові і панувати над ним. Тому жінки прикидаються і ошукують довірливих чоловіків, виховують у собі чоловічі смаки і схильності на шкоду своєму природному призначенню бути дружиною і матір’ю. Ф. Ніцше наполягав розвивати в жінок природні схильності і вважав, що в такий спосіб буде реалізоване їх природне (ідеальне) призначення бути “слабкою статтю”, яка мимоволі скоряється більш сильній.
З появою соціалістичного політичного вчення погляди на роль жінки в суспільстві були переглянуті виходячи з принципово інших ідеологічних засад. Соціалісти розглядали боротьбу за рівноправність статей як частину боротьби за зміну суспільного ладу і вважали нерівноправність статей, рас і класів внутрішньо властивими буржуазному суспільству. Марксистське вирішення жіночого питання передбачало, що економічна незалежність жінок, заснована на їх участі у виробництві і звільненні від домашньої праці, неодмінно покращить їх життя за умов, що відносини між чоловіком і жінкою будуть засновані на вільному виборі і рівноправності, а не на залежності й експлуатації.
У підрозділі 1.4 “Ідея рівноправності статей у політико-правовій думці ХХ століття” на основі проведеного аналізу теорій радикального і ліберального фемінізму зроблено висновок, що базовою позицією фемінізму щодо ідеї рівноправності статей є концепція, згідно з якою відносини між чоловіком і жінкою не обмежені лише публічними сферами життя, а пронизують усі напрямки життєдіяльності. Це означає, що всупереч традиційній політичній теорії фемінізму родина, репродуктивні права і сексуальність повинні бути включені в політико-правовий аналіз сучасної науки. Визначено, що існуючі в суспільстві ідеї і цінності не є гендерно-нейтральними і зазвичай віддзеркалюють уявлення чоловіків. Тому ними неможливо користуватися як готовими інструментами для гендерного аналізу суспільних відносин. Їх можна критикувати, модифікувати або використовувати для створення більш повноцінних концепцій. Наприклад, критичний підхід до ліберальних цінностей допускає можливість формулювання нової концепції рівності. Сучасна феміністська теорія визнає, що проблеми гендерної рівності не мають простого пояснення або легкого вирішення, тому необхідні гнучкість і плюралізм у всіх формах феміністської політичної діяльності, які взаємодоповнюють, а не конкурують з феміністськими стратегіями. Феміністська теорія повинна забезпечити можливість робити правильний політичний вибір і не дозволити плюралізмові перетворитися на абсолютний релятивізм.
ХХ ст. стало етапом, коли в більшості країн світу жінки домоглися значних успіхів у вирішенні питання про політичну і юридичну рівноправність з чоловіками. У цей період принцип рівності статей отримав визнання і закріплення на рівні міжнародно-правових договорів і внутрішньодержавного законодавства, створено юридичний механізм забезпечення реалізації принципу гендерної рівності.
Підрозділ 1.5 “Релігійні аспекти рівноправності статей” містить аналіз доктринальних положень християнських теологів і церковних діячів, а також представників мусульманського віросповідання.
Зроблено висновок про спільність позицій представників різних течій християнської ідеології з низки питань щодо місця і ролі жінки в суспільстві. Підтвердженням цього є існування змішаних християнських жіночих організацій у країнах, де поширені католицизм, протестантство та православ’я, подібність завдань і методів досягнення спільної мети. У той же час виділено певні специфічні відмінності в підходах до жіночого питання, характерні для різних церков.
У роботі підкреслюється, що модернізація соціально-етичної доктрини християнства, почата представниками феміністської теології, спрямована на те, щоб зберегти за релігією статус соціально значущого і духовно-морального явища. Для цього вони пропонують переглянути деякі традиційні догмати про роль жінки в суспільстві з метою залучення жінок у суспільно-політичні процеси як представниць християнської церкви, яка прагне активно впливати на правотворчі та правореалізаційні процеси в різних державах світу.
В умовах демократичних перетворень суспільства окремих мусульманських країн відбулося чимало змін у соціально-правовому становищі жінки, а питання про емансипацію мусульманки стало предметом пильної уваги урядових структур. Наприклад, в арабських країнах соціально-демократичної орієнтації створені необхідні умови для залучення жінок у суспільно-політичне життя, помітні зусилля по вдосконаленню чинного законодавства. Однак обрання жінки депутатом парламенту, висування на посаду судді, прокурора або керівника навчального закладу поширюється лише на окремі особистості, які посіли ці високі посади завдяки перемозі національно-демократичних сил. Проте й дотепер більшість жінок залишається поза громадсько-політичними процесами; тому реальне впровадження принципу гендерної рівності в суспільні відносини мусульманських держав є справою майбутніх поколінь.
Розділ 2 “Принцип гендерної рівності: філософсько-правовий аналіз” складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 2.1 “Рівність як загальноправовий принцип” досліджено становлення принципу рівності, визначено його сутність та співвідношення з іншими загальноправовими принципами, зокрема принципами свободи і справедливості. Проаналізовано його основні аспекти, досліджено їх прояв у різних сферах суспільного життя. Розглянуто проблеми, що пов’язані із забезпеченням недискримінації та позитивної дискримінації, які постають у зв’язку з необхідністю додержання принципу рівності як при прийнятті юридичних актів, так і під час їх реалізації.
В дисертації зазначено, що безмежна різноманітність людської природи, широкий діапазон відмінностей в індивідуальних здібностях і можливостях є однією із найхарактерніших ознак людського роду. Проте спільні ознаки людей з точки зору права є набагато важливіші за очевидні розбіжності між ними, і це дає принципову можливість утвердження вимоги рівності перед законом.
У своєму дослідженні авторка виходить з того, що в юридичній науці існує два підходи до співвідношення свободи і рівності. Перший визнає свободу умовою рівності, а другий передбачає можливість таких ситуацій, коли рівність стає умовою свободи. Оцінку кожного з них доцільно проводити з врахуванням різних напрямків у праворозумінні та політичній філософії. Але в сфері гендерних відносин саме свобода є необхідною умовою поступового досягнення рівності.
Оскільки, матеріальні й розумові здібності людей, умови й обставини, серед яких вони розвиваються, зазвичай є нерівними, то і результати їх діяльності не можуть бути однаковими. Тому впроваджуючи формальну рівність, право лише встановлює рівну міру поведінки для всіх.
Принцип рівності має універсальне значення для всіх історичних типів і форм права і виражає специфічні риси правового способу регулювання суспільних відносин. Він може бути як загальним, так і таким, що діє лише в певній сукупності правовідносин.
У роботі проаналізовано співвідношення рівності і справедливості, яка найбільшою мірою виражає загальносоціальну сутність права, прагнення до пошуку належного балансу між учасниками правових зв’язків, між особистістю і суспільством, громадянином і державою. Справедливість вимагає правильно вирішувати суперечність між природною нерівністю і духовною рівністю людей.
Авторка звертає увагу на те, що основними шляхами досягнення рівності є забезпечення рівних можливостей і рівних результатів. Рівність можливостей вимагає гарантування кожному індивіду однакових шансів для досягнення певних успіхів у житті. А рівність результатів вимагає гарантування рівності суб’єктів завдяки запровадженню так званої позитивної дискримінації, що є можливим лише за умов обмеження вільної конкуренції.
У дисертації розглянуто також ліберальну та соціальну концепції рівності, проведено розмежування таких понять, як “рівність” та “рівноправність”. Рівність людей — це фактична, реальна однаковість їхніх соціальних можливостей у використанні прав і свобод людини й у виконанні соціальних обов’язків. Рівноправність — це належність кожній людині однакових юридичних можливостей, необхідних для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, які об’єктивно визначаються досягнутим людством рівнем розвитку.
Водночас слід враховувати, що люди не однакові за своїми фізичними та психічними можливостями, за рівнем життя та за іншими характеристиками. Тому права людини не можуть бути однаковими для різних груп (певні обмеження можуть існувати для іноземців, особливі права можуть надаватися молоді тощо), але вони мають бути рівними в межах групи для всіх її членів. У сучасних правових системах можна визначити певні групи суб’єктів права, які формуються на основі відмінностей між людьми, що мають соціальний, а не індивідуальний характер. Для особи, яка належить до певної категорії, цей факт належності обумовлює особливі правові наслідки порівняно з іншими особами. Він визначає специфіку в характері і умовах реалізації прав і свобод, особливості закріплення певних прав, наявність додаткових пільг і гарантій. Ці особливості повинні закріплюватись у законах, що регулюють правове становище окремих груп громадян.
Підрозділ 2.2 “Гендерна рівність: поняття та ознаки” присвячено визначенню поняття та ознак гендерної рівності, зміст яких формувався поступово, неоднозначно і суперечливо.
Гендер розглядається як соціальна приналежність до певної статі, як уявлення кожного індивіда про рольові характеристики та поведінкові особливості індивідів тієї статі, до якої він належить. Формальна рівність не може подолати фактичну нерівність, що існує між чоловіком і жінкою й проявляється в різних аспектах. Але вона є юридичною основою для поступової ліквідації найнебезпечніших для суспільства проявів гендерної нерівності. При цьому гендерна рівність розглядається як складова загальної рівності, що збагачує принцип рівності і сприяє його поширенню на широке коло суспільних відносин.
У своєму дослідженні авторка виходить з того, що джерелом набуття суспільними відносинами (у тому числі за участю чоловіків і жінок) нормативного характеру є їх постійна повторюваність, завдяки чому складаються загальні правила поведінки в усіх сферах суспільного життя.
Виходячи з такого розуміння, в роботі акцентується увага на тому, що з появою парної родини відносини між чоловіком і жінкою, що складалися стихійно, набувають постійного характеру в результаті їх багаторазового повторення. Правовідносини, що охоплюють розподіл обов’язків між чоловіком і дружиною, діяльність щодо спільного господарювання та управління майном, питання спадщини, продовження роду, виховання дітей та ін., згодом одержують державний захист через суд або компетентні державні органи і набувають свого юридичного вираження у вигляді сімейних правовідносин. Вони становлять основу правового регулювання, яка поступово розширюється за рахунок дрібних і мінливих деталей сімейних відносин, що додатково регулюються державою у законодавстві.
Природно, що чоловік і жінка наділені різними колом прав і обов’язків: це обумовлено об’єктивним процесом розвитку людської цивілізації, відповідає потребам суспільства і залежить від особливих біологічних та психологічних характеристик чоловіка і жінки. Отже, право не може змінювати основоположних об’єктивних процесів суспільного розвитку і відповідно не може зробити однаковим правовий статус чоловіка і жінки. Проте воно може за допомогою надання додаткових спеціальних прав частково вирівнювати їх правовий статус, створювати рівні можливості для реалізації суб’єктивних прав чоловіка і жінки.
Звертається увага на те, що у сфері гендерних відносин існує багато напрямків, у яких жінки мають менші можливості використання рівних з чоловіками прав. На основі проведеного дослідження зроблено висновок, що гендерна рівність як один з видів рівності повинна бути побудована на справедливому поєднанні елементів формальної і фактичної рівності, що враховує позитивні ознаки і здатна компенсувати недоліки цих видів рівності. У сфері гендерних відносин існують різні форми рівності чоловіка і жінки: рівність прав; рівність можливостей; рівність здібностей; рівність потреб; рівність інтересів; рівність результатів тощо.
Отже, рівність чоловіка і жінки не слід трактувати як ідентичність їх правового статусу. Як різні суб’єкти права вони наділені різними правомочностями. У тій сфері, яка не пов’язана з природними відмінностями чоловіка і жінки, їх юридична і фактична рівність повинні збігатися.
Сенс гендерного підходу полягає не просто у виявленні відмінностей між чоловіком і жінкою, а у дослідженні можливих моделей нових суспільних відносин. Авторка вважає, що зазвичай немає статевої обумовленості до занять тією чи іншою діяльністю, а є соціальні чинники, що диктуються, виховуються і формуються у процесі соціалізації гендерної обумовленості.
У підрозділі 2.3 “Дискримінація за ознакою статі” розкрито зміст, форми та види дискримінації за ознакою статі та визначено шляхи подолання цієї дискримінації.
Поняття “дискримінація за ознакою статі” визначається через сукупність понять і категорій, які щораз наповнюється змістом або в ході судового розгляду конкретної справи, або в процесі законотворчості, коли ці поняття використовуються для розширення сфери формальної та практичної дії права.
Розглянуто різні моделі забезпечення рівності чоловіка і жінки: формальна, протекціоністська та субстантивна, досліджено такі види дискримінації за ознакою статі, як формальна і фактична, позитивна та негативна, що проявляються в прямій і непрямій формі, визначено способи подолання дискримінації за ознакою статі.
У роботі також визначається зміст і сфери дії принципу недискримінації, який означає заборону необґрунтованого відмінного ставлення до осіб, які
