ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
ДЕРЖАВНА УСТАНОВА
“ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ НАН УКРАЇНИ”
ФЕРТІКОВА Тетяна Михайлівна
УДК 330.59:330.354:316.442
ДОБРОБУТ ЯК ФАКТОР ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ
В НАЦІОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ
08.00.01 – економічна теорія та історія економічної думки
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Київ - 2008
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Миколаївському державному
гуманітарному університеті імені Петра Могили.
Науковий керівник кандидат економічних наук, доцент
Верланов Юрій Юрійович,
Миколаївський державний гуманітарний
університет імені Петра Могили,
доцент кафедри економічної теорії та економетрії.
Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор
Грішнова Олена Антонівна,
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка,
професор кафедри теоретичної та прикладної економіки;
кандидат економічних наук,
старший науковий співробітник
Близнюк Вікторія Валеріївна,
Державна установа “Інститут економіки та прогнозування НАН України”, завідуюча
відділом соціально-економічних проблем праці.
Захист відбудеться 9 квітня 2008 р. о 14 годині 30 хвилин на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.239.01 Державної установи „Інститут економіки та прогнозування НАН України” за адресою: 01011, м. Київ-11, вул. Панаса Мирного, 26.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Державної установи „Інститут економіки та прогнозування НАН України”, 01011, м. Київ-11, вул. Панаса Мирного, 26.
Автореферат розісланий 7 березня 2008 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Левчук Н. І.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Трансформаційні процеси в країнах пострадянського простору з початку 90-х років ХХ ст. обумовили виникнення нових, актуальних для дослідження, проблем. Після тривалого скорочення ВВП, що мало місце в перші роки економічних перетворень в Україні, вдалося досягти економічного зростання. Для відновлення і нарощення потенціалу держави воно має бути довгостроковим та ґрунтуватися на системних чинниках. Відтак, важливим завданням теоретичних досліджень є визначення та науковий аналіз факторів, які забезпечують економічне зростання у довгостроковому періоді.
Актуальність теми. Як стимулом, так і перешкодою подальшому економічному росту може виступати рівень добробуту, що формується в даних соціально-економічних умовах. Добробут створює доволі вагомі стимули до зміни економічної поведінки населення, є засобом реалізації людських можливостей. У такому контексті його можна вважати одним із факторів економічного зростання.
Підвищення добробуту населення України проголошується важливим політичним пріоритетом держави. Утім, механізм впливу добробуту на економічне зростання проаналізований недостатньо і на теоретичному, і на емпіричному рівнях. Тому дослідження добробуту як фактора зростання економіки країни сприятиме підвищенню ефективності державної соціально-економічної політики.
Проблематика сутності добробуту та окремих його взаємозв’язків з економічним зростанням досить широко представлена в зарубіжній економічній теорії. Наукові пошуки вітчизняних вчених спрямовані головним чином на визначення сутності добробуту, вивчення впливу економічного зростання на його рівень, аналіз методології оцінки добробуту. Можливості стимулювання економічного зростання підвищенням рівня добробуту досліджені набагато менше, особливо щодо національної економіки.
Із зарубіжних вчених найбільший внесок у розвиток теоретичних концепцій добробуту зробили такі дослідники, як Р. Адамс, І. Адельман, Р. Барро, А. Бігстен, Р. Бенабоу, І. Бентам, Дж. Галлуп, O. Галор, К. Дайнінгер, К. Ерроу, Дж. Кларк, С. Кузнєц, К. Моріс, В. Нордхауз, В. Парето, Р. Перотті, А. Пігу, М. Пундарік, Л. Путерман, М. Равальйон, С. Раделет, Дж. Ролз, П. Самуельсон, А. Сен, А. Сміт, Дж. Сміт, П. Таунсенд, Дж. Тобін, М. Тодаро, М. Фрідман, Дж. Цваймюллер.
Значну увагу приділили дослідженню категорій добробуту, рівня життя, якості життя, проблематики людського розвитку такі вчені: Є. Антосенков, В. Близнюк, В. Бочкарьова, О. Грішнова, В. Кряжев, М. Кузнєцов, Е. Лібанова, В. Мандибура, В. Можина, С. Мочерний, Н. Римашевська, Л. Семів. Серед багатьох українських дослідників, які присвятили свої роботи теоретичному та емпіричному аналізу особливостей національної економіки, проблем і факторів її розвитку, можна виділити О. Бебела, О. Бєляєва, Д. Богиню, В. Будкіна, В. Гейця, М. Долішнього, М. Козоріза, І. Комарницького, І. Малого, С. Мочерного, Ю. Пахомова, Р. Пустовійта, Є. Черковця, Д. Чистіліна, А. Чухна та ін. Використання їх розробок дало можливість проаналізувати особливості формування добробуту та його впливу на економічне зростання в Україні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження є частиною науково-дослідної роботи кафедри економічної теорії та економетрії Миколаївського державного гуманітарного університету ім. Петра Могили, що проводилося в рамках комплексного дослідження “Фактори економічного розвитку в трансформаційній економіці” (№ДР 0103U004007). Автором у межах даної теми розглянуто механізм впливу добробуту на економічне зростання в національній економіці та подано рекомендації щодо покращання добробуту населення України.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є теоретичне та емпіричне обґрунтування механізму впливу добробуту на економічне зростання та розробка рекомендацій щодо підвищення рівня добробуту в національній економіці.
Основні завдання, вирішені в дисертаційному дослідженні, полягають у наступному:
- визначено сутність категорії добробуту та її співвідношення з іншими соціально-економічними категоріями;
- досліджено способи вимірювання добробуту населення;
- узагальнено особливості впливу економічного зростання на добробут населення, виявлені в різних країнах світу, та обґрунтовано механізм оберненого впливу;
- проаналізовано специфіку механізму впливу добробуту населення на економічне зростання в Україні з урахуванням особливостей становлення і розвитку національної економіки;
- досліджено основні напрями підвищення добробуту населення в Україні;
- розроблено з урахуванням досвіду розвинутих країн світу комплекс напрямів та завдань ефективної державної соціально-економічної політики, спрямованої на підвищення добробуту з метою стимулювання економічного зростання в Україні.
Об’єктом дослідження є система економічних відносин, що відображають взаємозв’язок добробуту з економічним зростанням у національній економіці.
Предметом є механізм впливу добробуту на економічне зростання.
Вихідна наукова гіпотеза дослідження полягає у тому, що підвищення рівня добробуту населення України може бути представлено не лише як безпосередній наслідок, а як важливий чинник економічного зростання. Це обумовлює необхідність розробки такої державної соціально-економічної політики, яка сприяла б підвищенню добробуту населення і завдяки цьому забезпечила б зміни його економічної поведінки, що позитивно впливатимуть на темп економічного зростання.
Методи дослідження. У роботі використано сучасні методи теоретичного та емпіричного дослідження: логічний та історичний методи – для виявлення сутності категорії добробуту, її місця в системі інших соціально-економічних категорій; структурного аналізу – для дослідження методів оцінювання добробуту, рівня, якості життя та розробки власного підходу до вимірювання добробуту; логічний, статистичний – для аналізу особливостей впливу економічного зростання на добробут у різних країнах світу; структурно-функціонального аналізу – для обґрунтування механізму впливу добробуту на економічне зростання; статистичний і графічний – для виявлення особливостей функціонування даного механізму в умовах національної економіки; метод кореляційно-регресійного моделювання – для емпіричного підтвердження впливу особливостей економічної поведінки населення, що обумовлена певним рівнем добробуту, на економічне зростання в Україні; історичний, порівняльний, прогнозний і метод експертних оцінок – при визначенні чинників підвищення добробуту та напрямів державної соціально-економічної політики в сфері регулювання добробуту населення України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненні системного наукового дослідження закономірностей зв’язку добробуту з економічним зростанням у національній економіці.
Уперше:
- розкрито зміст передавального механізму впливу добробуту населення на економічне зростання. Сутність його дії полягає в тому, що поточний рівень добробуту формує економічну поведінку населення, яка проявляється у виборі: 1) благ між достатніми для підтримки поточної життєдіяльності та необхідними для нагромадження людського капіталу; 2) місця працевлаштування, а саме: регіону, галузі, легального чи тіньового сектору; 3) міри участі в кредитно-інвестиційній діяльності; 4) типу соціальної поведінки, яка може відповідати або суперечити чинним соціальним та правовим нормам. Сформована внаслідок здійсненого вибору модель економічної поведінки сприяє або перешкоджає економічному зростанню;
- доведено, що відносно низький рівень добробуту населення України стримує економічне зростання через: недостатнє споживання благ, які сприяють збереженню та нагромадженню людського капіталу, що обмежує підвищення продуктивності праці; низьку інвестиційну активність населення, що не дає можливості суб’єктам господарювання повною мірою використовувати заощадження домогосподарств; обмеження можливостей творчої самореалізації людини, що обумовлює пріоритетність деструктивних потреб та сприяє погіршенню якості соціального капіталу.
Дістало подальшого розвитку:
- уявлення про зміст категорії добробуту та її співвідношення з такими соціально-економічними категоріями, як рівень життя, якість життя, бідність. Якщо рівень життя розуміють як ступінь задоволення потреб, що і прийнято у вітчизняній науці, то добробут може бути визначено як сукупність умов життєдіяльності людини (населення), що створюються під час виробництва, розподілу, обміну, споживання, формують ієрархію потреб та визначають рівень їх задоволення. За такого уявлення дані категорії є одного рівня та пов’язані між собою причинно-наслідковими зв’язками. У свою чергу, і добробут, і рівень життя рівноправно визначають якість життєдіяльності індивіда (населення);
- методика вимірювання добробуту, в якій, на відміну від існуючих, показник добробуту комплексно представлено через показники умов життєдіяльності, що безпосередньо визначають рівень задоволення потреб. До кола показників віднесено: 1) рівень купівельної спроможності населення, 2) міра забезпеченості товарами тривалого користування, 3) ступінь нерівності розподілу доходів (активів), 4) рівень бідності, 5) наявність пропозиції якісних ринкових і суспільних благ.
Удосконалено:
- структуру пріоритетних напрямів соціально-економічної політики держави щодо підвищення добробуту населення України. Незважаючи на об’єктивну важливість кожного напряму, доведену в процесі аналізу практики підвищення добробуту, з огляду на бюджетні можливості, поточні дії держави та досягнуті результати в процесі реалізації даних напрямів визначено таку їх ієрархію: 1) підвищення доступності освітніх, медичних послуг з метою покращання якості людського капіталу, надання якісних суспільних благ; 2) зменшення доходної диференціації населення, що має сприяти послабленню соціальної напруги та мотивації до скорочення опортуністичної поведінки; 3) підвищення реальних середніх доходів населення.
Практичне значення одержаних результатів. Висновки і рекомендації мають практичне значення для оцінювання добробуту населення, розробки програм політичних партій, державних програм соціально-економічного розвитку, що дозволить підвищити ефективність державного регулювання економіки.
Наукові результати дослідження використано при розробці проекту “Стратегії розвитку міста Миколаєва” (Довідка про впровадження № 116/20/43 від 15.01.2007).
Окремі результати дослідження використано в навчальному процесі на курсах підвищення кваліфікації працівників державної служби зайнятості.
Основні положення дисертаційного дослідження впроваджено в навчальний процес Миколаївського державного гуманітарного університету ім. Петра Могили під час викладання курсів “Основи економічної теорії”, “Державне регулювання економіки”, “Політекономія”, “Історія економічних вчень”.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження доповідалися й обговорювалися на засіданні кафедри економічної теорії та економетрії Миколаївського державного гуманітарного університету ім. Петра Могили, а також кафедри економічної теорії Національного університету “Києво-Могилянська Академія”. Матеріали роботи та результати досліджень оприлюднені на міжнародних науково-практичних конференціях: “Глобалізація як джерело конкуренції, конфліктів та можливостей” (Миколаїв - Очаків, 2003 р.), “Економічна влада та економічний успіх” (Київ, 2004 р.); “Науковий потенціал світу – 2005” (Дніпропетровськ, 2005 р.); на всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Могилянські читання” (Миколаїв, 2003, 2005, 2006 рр.), “Дні науки НаУКМА” (Київ, 2004, 2005 рр.), “Ольвійський форум” (Очаків, 2006 р.), “Миколаївська область: вектори розвитку” (Миколаїв, 2007 р.); на круглих столах, проведених у рамках обговорення Стратегії розвитку міста Миколаєва (Миколаїв, 2005 р.).
Публікації. Основні результати дослідження опубліковані у 8-ми наукових працях загальним обсягом 3,5 д.а., з них у фахових виданнях – 4, за матеріалами виступів на конференціях – 4.
Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Обсяг дисертації – 205 сторінок, наявні 20 таблиць на 10 сторінках та 16 рисунків на 9 сторінках. Список використаних джерел включає 191 найменування на 16 сторінках. Дисертація має два додатки на 2 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У першому розділі – “Сутність добробуту як соціально-економічної категорії та зв’язок добробуту з економічним зростанням” – визначено зміст категорії добробуту та її місце в системі соціально-економічних категорій, проаналізовано методологічні засади оцінки кількісних та якісних характеристик добробуту населення, виявлено ймовірні наслідки економічного зростання для рівня добробуту, досліджено передавальний механізм впливу добробуту на економічне зростання.
Визнання значимості результатів функціонування економіки з точки зору їх відповідності людським потребам та інтересам обумовило формування в економічній науці системи соціально-економічних категорій, таких, як рівень життя, якість життя, добробут, бідність.
У зарубіжній науці сформовано теорію добробуту, представники якої під добробутом розуміють певний стан задоволення потреб індивідів, суспільства, певний досягнутий рівень корисності, сформований, перш за все, кількістю доступних благ. Останнє ставиться в залежність від створеного багатства, обумовлених ним доходів та їх розподілу. Вживаючи категорії “рівень життя”, “якість життя”, сучасні зарубіжні дослідники конкретизують перелік благ, умов, наявність яких обумовлює той чи інший рівень задоволення потреб.
На думку більшості вітчизняних науковців категорія “рівень життя” виражає ступінь задоволення потреб. У наукових поглядах стосовно сутності категорій добробуту, якості життя та їх співвідношення з категорією “рівень життя” єдність відсутня: 1) деякі науковці представляють рівень та якість життя як складові добробуту, який розуміють як найбільш загальну категорію; 2) з точки зору інших якість життя виступає як вимірник рівня добробуту й ставиться у залежність від значної кількості умов, у т. ч. і рівня життя; 3) “добробут”, “якість життя” відносять до проявів рівня життя, так само, як “бідність”, “злидні” тощо. Зазначені відмінності обумовлюють проблему співвідношення різних соціально-економічних категорій.
Пропонуємо розрізняти рівень життя та добробут, залишаючи визначення першого, як ступеня задоволення потреб, і визначаючи другий сукупністю умов життєдіяльності людини (населення), які створюються під час виробництва, розподілу, обміну, споживання, формують ієрархію потреб та визначають рівень їх задоволення. За таких тлумачень дані категорії - одного рівня і рівноправно визначають якість життя індивіда (населення) та результативність економіки в цілому.
Більш доречним, як відправна точка дослідження впливу якості життєдіяльності на економічне зростання, представляється використання добробуту. Адже оцінка добробуту, як сукупності умов життєдіяльності, є більш адекватною, ніж оцінка рівня задоволення потреб.
Аналіз впливу добробуту на економічне зростання передбачає вимірювання поточного рівня добробуту. Різноманіття тлумачень добробуту обумовлює наявність кількох підходів до його вимірювання, які можна розглянути в контексті відповідних поглядів на сутність основних соціально-економічних категорій.
Згідно з теорією суспільного добробуту добробут вимірюється переважно шляхом аналізу поточного стану і динаміки ВВП та нерівності розподілу багатства (доходів).
Зарубіжні вчені, які працюють за межами теорії суспільного добробуту, пропонуючи методики оцінювання добробуту, рівня, якості життя, що вживаються як синоніми, по суті вимірюють забезпеченість населення тими чи іншими благами та її результат для людського розвитку. Для цього використовується ряд показників: скоригований ВВП (“міра економічного добробуту”), індекс соціального розвитку, індекс людського розвитку.
Вітчизняними науковцями запропоновано переважно методики оцінювання рівня життя. Оцінювання здійснюється через перелік факторів, що обумовлюють доступність благ, та через кількість наявних благ у індивіда (населення). Загалом даний підхід тотожний попередньому. Відмінності полягають лише в назві об’єкта вимірювання, а також конкретних умовах, благах, що враховуються різними дослідниками або організаціями.
На відміну від існуючих методик, у яких добробут вимірюється або занадто загально, через ВВП та нерівність його розподілу, або через перелік факторів, серед яких – і причини, і наслідки певних умов життєдіяльності, пропонується вимірювати добробут за допомогою показників, які характеризують ключові умови життєдіяльності населення:
- рівень купівельної спроможності населення;
- міра забезпеченості товарами тривалого користування;
- ступінь нерівності розподілу доходів (багатства) населення;
- рівень бідності;
- наявність пропозиції якісних суспільних та ринкових благ.
Вимірювання рівня добробуту через сукупність зазначених показників представляє його як базис для реалізації можливостей населення. Не кожна особа здатна повною мірою ним скористатися, але покращання такого базису є важливою передумовою і економічного зростання, і людського розвитку.
Аналіз впливу економічного зростання на динаміку добробуту в багатьох країнах світу, зокрема на такі його показники, як ступінь нерівності, бідності, дає можливість виокремити добробут та економічне зростання як різні, хоч і взаємопов’язані об’єкти державного регулювання. Наприклад, емпіричне дослідження Р. Адамса, здійснене з урахуванням спостережень за 1980 – 1999 рр., свідчить, що економічне зростання може супроводжуватися як скороченням, так і ростом нерівності (табл. 1), а значить, і кількості бідних, мати різну якість, зважаючи на шляхи його досягнення та наслідки для людського розвитку.
Таблиця 1
Середні за країнами темп зміни ВВП на душу населення та темп зміни дохідної нерівності, % на рік
Регіон | Темп зміни ВВП
на душу населення | Темп зміни
дохідної нерівності
Східна Азія | 7,33 | 1,64
Східна Європа та Центральна Азія | -3,48 | 4,34
Латинська Америка та Кариби | 3,28 | 0,56
Середній Схід та Північна Африка | 2,95 | -2,02
Південна Азія | 5,95 | 0,82
Південна Африка | 2,36 | -1,67
Усього | 2,66 | 0,04
Джерело: Adams R. H. Economic Growth, Inequality and Poverty: Findings from a New Data Set // World Bank Policy Research. Working Paper 2972. – 2002. – February.- 43 p.
У свою чергу, з’ясовано, що рівень добробуту впливає на темп економічного зростання. Такий вплив має місце через передавальний механізм, що відображає формування поточним рівнем добробуту певної моделі економічної поведінки, сприятливої чи суперечливої щодо економічного зростання (рис. 1).
Передавальний механізм передбачає стимули до зміни економічної поведінки, що має місце по кількох каналах: 1) вибір населенням структури споживчих благ обумовлює якісні та кількісні характеристики людського капіталу, а через це – продуктивність праці, отже, надання переваги благам, що сприяють не лише відтворенню, але і нагромадженню людського капіталу, є стимулом економічного зростання; 2) характер фінансової діяльності, яка визначається обсягами заощаджень, інвестицій, кредитів, обумовлює можливості й стимули суб’єктів господарювання здійснювати виробничу діяльність; 3) вибір на ринку праці, а саме: сфери діяльності, території, кількості місць працевлаштування, обумовлює рівень кадрового забезпечення галузей та видів діяльності; 4) формування соціальної поведінки визначає ступінь її відповідності соціально-правовим нормам, рівень соціально-політичної стабільності в суспільстві.
Уявлення щодо комплексного механізму залежності зростання від обраної моделі поведінки, яка обумовлена поточним рівнем добробуту, дає можливість, підвищуючи рівень добробуту та змінюючи таким чином поведінку, сприяти економічному зростанню.
У другому розділі – “Аналіз взаємодії добробуту та економічного зростання в національній економіці” – проведено дослідження особливостей економіки України, що обумовлені тривалим періодом трансформації, їх впливу на рівень добробуту населення; проаналізовано механізм впливу поточного рівня добробуту на економічне зростання в Україні; емпірично встановлено залежність економічного зростання від рівня добробуту населення.
У процесі трансформації економіки України мали місце інституційні, технологічні, соціально-культурні перетворення. Характер інституційної трансформації, з одного боку, сприяв розширенню можливостей вибору людей, в тому числі, і в економічній діяльності. З другого - обумовив зменшення державної відповідальності за результати функціонування економіки; розшарування населення; підвищення правової незахищеності певних груп економічних агентів, що призвело до загальної нестабільності та підвищення рівня ризику економічних операцій. Сформувався некерований тіньовий сектор та відбулася монополізація значної кількості галузей економіки країни.
Характер інституційних перетворень ускладнив проведення технологічної трансформації. Пристосування економічних агентів до нових умов ведення господарської діяльності в структурно незбалансованій дефіцитній економічній системі України здійснювалося дуже повільно. Це обумовило зростання інфляції, падіння обсягів виробництва, ріст безробіття, збільшення заборгованості по зарплаті. Кредитні та інвестиційні ресурси, як джерело коштів для реструктуризації виробництва, стали малодоступними внаслідок зменшення обсягів накопичення капіталу. Уповільнення технологічної трансформації за умов знецінення оборотних коштів та високої вартості кредитних ресурсів призвело до падіння прибутків суб’єктів господарювання і зменшення доходів основної маси населення. Останні почали зростати лише з 2000 р..
Соціальна трансформація призвела до перетворення суспільства відносної рівності на суспільство, що складається з прошарків, які значно відрізняються один від одного за доходами, соціальним статусом, пристосованістю до нових умов економічної активності.
В останні роки в Україні спостерігається економічне зростання. Але середній рівень добробуту населення залишається відносно низьким, виходячи з аналізу основних його показників.
Середній дохід на душу населення незначно перевищує прожитковий мінімум, при тому що останній є істотно меншим за мінімальний споживчий бюджет (табл. 2).
Таблиця 2
Доходи та купівельна спроможність населення України
Показник | Рік
2001 | 2004 | 2005 | 2006
Обсяг середньомісячного доходу на одну особу, грн. (1) | 203,8 | 372,4 | 527,7 | 657,3
Прожитковий мінімум (у середньому на одну особу, грн.). (2) | 311,3 | 362,2 | 423,0 | 472,0
Співвідношення (1) та (2), разів | 0,7 | 1,03 | 1,2 | 1,4
Джерело: www.ukrstat.gov.ua.
Аналіз наявності в домогосподарствах товарів тривалого користування, зокрема товарів, які дозволяють економити час, підвищують комфортність проживання, свідчить, що домогосподарства не повною мірою забезпечені ними. Окремою проблемою залишається недоступність нового житла.
Протягом останніх років в Україні зростає нерівність. Лише офіційно за статистикою співвідношення сумарних витрат 20% найбільш та 20% найменш забезпеченого населення з 2000 р. до 2006 р. підвищилося з 4,4 до 4,7 разів. Унаслідок значного розшарування населення зростає суб’єктивна бідність, не дивлячись на зменшення бідності об’єктивної.
Представленість ринкових та суспільних благ в Україні характеризується таким чином. Ринкові блага в середньому представлені в достатньо широкому асортименті. Недоступність даних благ обумовлюється скоріше низькою купівельною спроможністю населення, ніж їх відсутністю.
Якщо обираючи ринкові блага, споживач, орієнтуючись на ціну, відомості про виробника, товар, місце реалізації, здатний зменшити ризик споживання неякісної продукції, то у випадку надання суспільних благ такий ризик є набагато вищим. Це стосується благ, що надаються як на загальнодержавному рівні (правова безпека, екологічний захист, фінансування соціальної сфери тощо), так і на регіональному. Недостатньою в більшості регіонів України залишається якість послуг, що надаються природними монополіями (наприклад, підприємствами житлово-комунального господарства).
Таким чином, внаслідок трансформаційних перетворень і особливостей економічного зростання в Україні сформувалося кілька соціальних груп. Створилися невеликі за чисельністю прошарки, що мають відносно високий рівень добробуту та стабільні можливості його збереження і підвищення. Більш чисельними є такі, що мають низький рівень добробуту з дуже обмеженими можливостями його підвищення. Найбільшими за кількістю представників є прошарки, рівень добробуту яких є відносно низьким, що в цілому передбачає стимули до активної економічної поведінки. Утім, дана частина населення потребує створення додаткових можливостей реалізації цих стимулів.
Поглиблений аналіз економічної поведінки населення з відносно низьким добробутом дозволив дійти до таких основних висновків:
1. Під час вибору структури споживчих благ перевага надається продуктам харчування (частка витрат на них – близько 60 %), причому фактичні обсяги споживання продовольства не відповідають нормативам, розробленим Всесвітньою організацією охорони здоров’я. Потреба в благах довгострокового споживання, що підвищують комфортність проживання, а також потреба в якісних благах, необхідних для відтворення і розвитку людського капіталу (перш за все освітніх, медичних послугах), залишається недостатньо задоволеною. Поточний рівень добробуту обмежує можливості інвестування у власний розвиток значної частини населення.
На відтворення людського капіталу негативно впливає зменшення можливостей отримання благ, необхідних для народження і виховання дітей. Так, з 2000 р. до 2006 р. кількість домогосподарств, що мають одну дитину, зросла на 8 %, тоді як кількість домогосподарств, що мають двох, трьох і більше дітей скоротилася, відповідно, на 12,6 % та 12,3 %.
2. Специфіка поведінки на ринку праці проявляється в посиленні внутрішньорегіональних, міжгалузевих, міждержавних міграційних потоків, що має як позитивні, так і негативні наслідки для економічного зростання в Україні. З одного боку, міграція населення свідчить про активність індивідів на ринку праці, що допомагає вирішити проблему зайнятості та забезпеченості працівника та його сім’ї. Завдяки працевлаштованим за кордоном в Україну надходять перекази обсягом від 5 до 20 млрд. грн. за рік. З іншого боку, тимчасова або постійна міграція кваліфікованих працівників за кордон або у низькотехнологічні галузі призводить до втрат інтелектуального потенціалу, що є перешкодою для економічного зростання. Унаслідок еміграції здорових громадян, у т. ч. молодих дівчат та жінок, знецінюється людський капітал нації.
3. Фінансова діяльність населення характеризується зменшенням у 90-х роках і поступовим зростанням на початку нашого століття заощаджень та інвестицій. Їх подальше збільшення слід вважати додатковим чинником підвищення прибутковості підприємств, розвитку підприємницької діяльності та, відповідно, прискорення темпів економічного зростання в Україні.
Можливості отримання і обсяги позичених коштів для збільшення споживчих витрат (вплив на структуру попиту), здійснення підприємницької діяльності (безпосередній вплив на економічне зростання) поступово зростають, але поки що кредитна активність населення в Україні менша, ніж у розвинутих країнах світу.
4. Соціальна нестабільність за умови низького рівня добробуту зростає, що проявляється в поширенні тіньового сектору, розвитку корупції, активізації кримінальної діяльності, поширенні таких соціальних хвороб, як алкоголізм, наркоманія тощо.
Таким чином, теоретичний аналіз особливостей розвитку національної економіки, дослідження специфічного характеру економічної поведінки більшої частини населення України дозволяють висунути гіпотезу щодо потенціалу підвищення темпів і якості економічного зростання, який полягає у створенні умов активізації економічної діяльності населення.
Емпірична перевірка гіпотези здійснювалася через регресивний аналіз за період 1992 – 2006 рр. залежності реального ВВП від показників, що відображають специфіку економічної поведінки, яка, в свою чергу, обумовлюється даним рівнем добробуту. До первинного переліку показників включено: частку витрат на продукти харчування; частку вкладів у фінансово-кредитні установи у витратах населення, кількість зареєстрованих злочинів, міграційний приріст населення. В процесі емпіричного аналізу моделі дві останні змінні вилучено внаслідок їх статистичної незначимості.
У результаті отримано двофакторне регресійне рівняння вигляду
у = 119,7 – 0,93x2 + 2,62x3,
де у – реальний ВВП;
x2 – частка витрат на продукти харчування у витратах населення (%);
x3 – частка вкладів у фінансово-кредитні установи у витратах населення (%).
Параметри рівняння підтверджують наявність прямо пропорційної залежності між часткою вкладів у фінансово-кредитні установи у витратах населення і реальним ВВП, а також обернено пропорційну залежність між часткою витрат на продукти харчування та реальним ВВП. Результати емпіричного аналізу дають підстави стверджувати, що між економічною поведінкою населення та темпами економічного зростання наявна статистично значима залежність. Це переводить добробут до площини важливих об’єктів державної соціально-економічної політики.
У третьому розділі – “Шляхи забезпечення зростання добробуту населення в національній економіці” – проаналізовано шляхи підвищення добробуту населення України для сприяння економічному зростанню, досліджено досвід розбудови „держав добробуту” в розвинутих країнах світу, з його урахуванням розроблено напрями та завдання державної соціально-економічної політики в Україні, спрямованої на підвищення добробуту з метою забезпечення економічного зростання.
Теоретичний аналіз дозволяє основними факторами підвищення добробуту визначити такі: зростання реальних доходів, зменшення нерівності в розподілі доходів, збільшення доступності благ, необхідних для нагромадження людського капіталу та підвищення комфортності проживання.
1. Зростання такого виду доходу, як заробітна платня, можливе внаслідок росту зайнятості, підвищення продуктивності праці. Факторами зростання і зайнятості, і продуктивності праці є: забезпечення відповідності освіти та професійних навичок потребам сучасного ринку праці, покращання фізичного та психічного здоров’я населення. Також зайнятість зростає внаслідок підвищення доступності інформації щодо стану на ринку праці, розвитку підприємницької діяльності.
Збільшення доходів від власності та заощаджень можливо за умови реалізації таких вимог, як забезпечення прозорості фінансового ринку, в т.ч. ринку цінних паперів; скорочення трансакційних витрат, пов’язаних з безпосереднім чи опосередкованим здійсненням інвестицій населенням; стимулювання розвитку підприємництва. Звичайно, участь в операціях на фінансовому ринку впливає на середні доходи залежно від рентабельності суб’єктів господарювання, але так чи інакше у населення має бути можливість продуктивно використовувати заощадження
Ріст соціальних трансфертів може мати місце лише за умов росту бюджетних надходжень внаслідок збільшення доходів платників податків та зваженої політики при визначенні категорій громадян, що потребують такої допомоги.
2. Зменшення нерівності в розподілі доходів має здійснюватися шляхом скорочення тіньового сектору та перерозподілу доходів через поступове запровадження прогресивної системи оподаткування. Опосередковано зменшенню нерівності сприятиме підвищення для всіх верств населення доступності благ, що є базовими для людського розвитку.
3. До конкретних благ, що забезпечують відновлення і нагромадження людського капіталу, підвищують комфортність проживання, перш за все, відносяться освітні та медичні послуги, а також блага довгострокового споживання, суспільні блага.
Освітні послуги можуть стати більш доступними внаслідок розвитку системи кредитування, накопичувального страхування, впровадження гнучких форм оплати навчання. Якість освітніх послуг поліпшується завдяки створенню конкуренції на даному ринку, а також посиленню державного контролю за виконанням освітніх стандартів. З другого боку, у ВНЗ має бути можливість швидко реагувати на зміни вимог роботодавців відкриттям нових спеціальностей та модернізацією навчального процесу.
У сфері медичних послуг важливим є чіткий розподіл благ на індивідуальні й суспільні, легалізація оплати медичних послуг і підвищення за рахунок цього заробітної платні працівникам даної сфери, розвиток приватної медицини, що сприятиме посиленню конкуренції на даному ринку.
Підвищення доступності благ довгострокового споживання залежить як від рівня доходів, фактори підвищення яких уже було розглянуто, так і від подальшого розвитку системи кредитування і страхування.
Умовою надання якісних суспільних благ у необхідній кількості є забезпечення їх фінансування державою.
Достатнє поле для дослідження представляє собою досвід розбудови “держав добробуту” в розвинутих країнах світу. Його аналіз дає можливість окреслити перелік напрямів та завдань органів державного управління щодо підвищення добробуту населення.
Як приклади країн, де здійснювалися спроби розбудови “держав добробуту”, було обрано Швецію, Канаду, США, Німеччину.
Оцінка значимості напрямів державної політики підвищення добробуту дала можливість визначити, що актуальними в більшості „держав добробуту” вважалися: сприяння підвищенню зайнятості, збільшення соціальних трансфертів, розширення доступності суспільних благ, при тому що достатньо важливим завданням визначалося забезпечення підтримки ринкових інститутів. Найбільш активна політика забезпечення державної соціальної підтримки проводилася в Швеції, тоді як принципи німецької „держави добробуту” вимагали активізації політики в сфері підтримки інститутів, більше властивих ліберальній ринковій економіці.
Разом із цим, підвищення відповідальності держави за соціальну захищеність населення стало із часом перешкодою економічному зростанню внаслідок обмеження приватної діяльності та послаблення конкуренції. Це поставило питання про заміну соціальної економіки на ефективну.
Аналіз досвіду державного регулювання в “країнах добробуту” та факторів його підвищення в національній економіці дав можливість визначити основні напрями й завдання державної політики, спрямованої на підвищення добробуту з метою стимулювання економічного зростання в Україні.
1. У рамках напряму підвищення реальних доходів населення наобхідною є реалізація таких завдань: а) сприяння росту зайнятості населення шляхом підвищення його інформованості про стан на ринку праці, здійснення державою міграційної політки; б) стимулювання пропозиції шляхом покращання інвестиційного клімату, перш за все через зменшення політичних ризиків, сприяння розвитку підприємницької діяльності шляхом усунення (зменшення впливу) корупційної складової в процесі її здійснення; в) стимулювання продуктивності праці шляхом збільшення доступності освітніх та медичних послуг; г) забезпечення соціальної підтримки малозабезпеченого населення.
2. Такий напрям як підвищення доступності благ, у першу чергу передбачає реалізацію завдання підвищення доступності якісних освітніх, медичних послуг, суспільних благ. Поточними діями держави є фінансування надання перелічених благ, але це не забезпечує їх якості й доступності для всіх верств населення. Необхідно розробити шляхи вирішення даної проблеми, не залежні від бюджетного фінансування. Так, у потенційних студентів мають бути розширені права щодо вибору схеми оплати навчальних послуг. Нововведення в сфері медичних послуг мають передбачати запровадження загальнообов’язкового медичного страхування, а також чітке розмежування платних і безкоштовних видів медичної допомоги з недопущенням неофіційної їх оплати. Кроком до підвищення якості суспільних благ (правовий захист, розвиток фундаментальної науки, екологічна безпека) є упровадження механізму програмно-цільового бюджетування, що дозволить більш раціонально використовувати наявні ресурси, співставляючи цілі з засобами їх досягнення.
3. У межах напряму зменшення нерівності населення пропонується реалізація таких завдань, як зменшення дохідної нерівності, скорочення тіньового сектору економіки. Перше реалізується через запровадження прогресивної системи оподаткування для фізичних осіб (мається на увазі прибутковий податок та /або податок на майно). Скорочення тіньового сектора має передбачати зменшення податкового навантаження на суб’єктів господарювання (наприклад, через зменшення нарахувань на фонд оплати праці).
Наведений перелік напрямів й завдань є досить різнорідним, адже і мета підвищення добробуту є багатогранною та не може бути реалізована за допомогою обмеженого кола заходів. З іншого боку, така різнорідність потребує ранжирування напрямів за пріоритетністю реалізації. Пріоритетність визначено, зважаючи на важливість напряму з точки зору підвищення добробуту населення; поточні дії держави щодо реалізації певного напряму; правові та фінансові можливості держави активізувати діяльність для реалізації певного напряму.
Із цієї точки зору, найбільш пріоритетним є підвищення доступності благ, а саме: освітніх та медичних послуг, суспільних благ. Освіта і здоров’я є базовими складовими людського розвитку, тими вихідними умовами, на основі яких формуються можливості населення до самореалізації. Цінність освіти і здоров’я полягає не лише у їх впливі на продуктивні здібності людини, але і в їх ролі у формуванні культурного рівня особистості та її повноцінного життя. Суспільні блага являються базовими для продуктивної економіки і високого рівня добробуту, а їх надання, за визначенням, прерогатива держави.
Реалізація такого напряму, як зменшення доходної диференціації населення наступна за пріоритетністю. Необхідно брати до уваги, що більша частина українського населення негативно сприймає наявний ступінь розшарування. Злочини в економічній сфері часто мотивуються тим, що капітал найбільш забезпечених членів суспільства накопичений незаконним шляхом. Зусилля держави в сфері скорочення диференціації населення на сьогодні мінімальні, але треба визнати, за значного тіньового сектору рекомендовані заходи можуть не забезпечити бажаного ефекту. Тому їх упровадження має сенс за умови скорочення нелегальної економіки.
Завдання підвищення доходів населення є третім за пріоритетністю. По-перше, темп зростання реальних доходів вже є значним. По-друге, держава робить певні кроки щодо скорочення безробіття, соціальної підтримки населення, підтримки підприємницької діяльності. По-третє, запровадження деяких з перелічених завдань у рамках даного напряму може потребувати додаткового бюджетного фінансування або супроводжуватися зменшенням надходжень до бюджету. Нарешті, підвищення доходів має корелювати з ростом обсягів виробництва, а надмірне державне втручання може порушити пропорційність їх динаміки. Таким чином, завдання підвищення доходів у більшій мірі має реалізовуватися ринком, ніж державою.
Запропонована система завдань державної соціально-економічної політики в Україні певним чином відповідає завданням, що реалізовувалися при розбудові “держав добробуту”. Це дає змогу співставити їх важливість через порівняння середніх бальних оцінок пріоритетності завдань у “державах добробуту” з бальними оцінками пріоритетності завдань в Україні.
Ґрунтуючись на авторській оцінці, можна зазначити, що в Україні, порівняно з узагальненим зарубіжним досвідом, відносно більш важливими є завдання збільшення доступності освітніх і медичних послуг, суспільних благ, скорочення тіньового сектору. Менш важливими можна назвати завдання збільшення соціальних трансфертів, сприяння підвищенню зайнятості. Перше – внаслідок обмеженості бюджетних ресурсів та загрози інфляції, друге, зважаючи на те, що реалізація більш пріоритетних заходів має сприяти реалізації і даного завдання. Приблизно такими ж важливими визнано завдання вирівнювання доходів, підтримки стабільності цін, забезпечення політичної стабільності.
ВИСНОВКИ
Основний науковий висновок дослідження полягає в доведенні впливу рівня добробуту на економічне зростання через специфіку економічної поведінки населення країни. Існуючі на сьогодні наукові розробки стосуються переважно аналізу залежності добробуту від економічного зростання, тоді як автором на теоретичному рівні розроблено передавальний механізм оберненого впливу, а також проаналізовано особливості дії даного механізму в Україні.
Це дало можливість визначити фактори підвищення добробуту та розробити напрями державної соціально-економічної політики, спрямованої на забезпечення зростання національної економіки. Отримані в дослідженні результати призначені для розробки конкретних політичних механізмів реалізації тих чи інших напрямів як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях.
Нижче надано найбільш важливі наукові та практичні результати дисертаційного дослідження.
1. Ґрунтуючись на наукових поглядах щодо сутності категорії добробуту та її співвідношення з іншими соціально-економічними категоріями, добробут визначено як сукупність умов життєдіяльності індивіда (населення), що створюються в процесі виробництва, розподілу, обміну, споживання, формують ієрархію потреб та визначають рівень їх задоволення. Категорії “добробут” та “рівень життя” рівнозначно характеризують якість життєдіяльності. Але, зважаючи на можливості більш об’єктивної оцінки добробуту, саме його обрано для дослідження зв’язку якості життєдіяльності з економічним зростанням.
2. Добробут запропоновано вимірювати через систему таких показників, як рівень купівельної спроможності населення, ступінь забезпеченості товарами тривалого користування, ступінь нерівності розподілу доходів (багатства), рівень бідності, наявність пропозиції якісних ринкових і суспільних благ.
3. Доведено, що економічне зростання не приводить до однозначного підвищення рівня добробуту, оскільки економічне зростання може супроводжуватися як скороченням, так і збільшенням нерівності, бідності, здійснюватися за рахунок росту виробництва благ, які мало пов’язані з добробутом населення. Тому останній має виступати окремим об’єктом державної соціально-економічної політики.
4. Обґрунтовано передавальний механізм впливу рівня добробуту на економічне зростання. Рівень добробуту визначає темпи
