КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ГІОРГАДЗЕ Галина Василівна

УДК 1(091)

ГУМАНІСТИЧНА ІДЕЯ В ФІЛОСОФІЇ СТАРОДАВНОСТІ

Спеціальність 09.00.05 – історія філософії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії філософії філософського

факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Ярошовець Володимир Іванович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри історії філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Ільїн Володимир Васильович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

професор кафедри економічної теорії;

кандидат філософських наук, доцент

Бойченко Олександр Іванович,

Центр гуманітарної освіти НАН України,

заступник директора.

Захист відбудеться «23» червня 2008 р. о 10

годині на засіданні спеціалізованої вченої ради

Д 26.001.27 у Київському національному університеті

імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 64, ауд.330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій

бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського

національного університету імені Тараса

Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.

Автореферат розісланий «21» травня 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.В. Караульна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблема людини впродовж багатьох століть є однією з найбільш актуальних і фундаментальних проблем філософії. В її межах виокремлюється специфічне коло питань, яке формує власне гуманістичну тематику – питання цінності і самосвідомості людини, її гармонійного розвитку і самовдосконалення, самореалізації, реалізації гуманності та філософії ненасильства. Починаючи з XIX століття визначні філософи західноєвропейської та східної традицій наголошують на необхідності переосмислення засад і принципів гуманізму, що диктується неоднозначним впливом технократичних та індустріальних процесів на людину і суспільні відносини. Сучасні тенденції глобалізації та інтеграції людства особливо актуалізують потребу вироблення нового розуміння гуманізму, його мети і засобів, – як основи діалогу культур та міжнародної комунікації.

Переосмислення гуманізму відповідно до реалій сьогодення має починатися з осмислення джерел гуманізму, його зародження і становлення, оскільки лише шляхом відновлення історичного зв’язку століть і континууму історико-філософської думки можливо зрозуміти особливості сьогочасної людини та сучасного тлумачення гуманізму. В кожну історичну епоху виникає своєрідне розуміння людини, її сутності, самоцінності та призначення, що відображається в гуманістичній думці тієї чи іншої епохи. Важливо простежити процес формування і становлення гуманістичної ідеї, починаючи з філософії Стародавності, проаналізувати історичні метаморфози суспільної свідомості, що дало б можливість глибшого розуміння природи сьогочасних цінностей, а також аналізу і оцінки всесвітніх інтеграційних процесів.

Дана проблематика становить безперечну актуальність і для сучасної української філософії, в межах якої переосмислюються ціннісні орієнтири і морально-гуманістичні засади, проте, на жаль, доводиться констатувати малочисельність українських досліджень гуманістичної тематики, і тим паче історико-філософського становлення гуманістичної думки в філософії Стародавності та гуманістичного потенціалу східної філософії.

Головним спрямуванням даного дослідження є пошук тих гуманістичних зародків, які слугували підґрунтям для подальшої ґенези гуманізму, і власне визначають формування змісту гуманістичної ідеї в філософії Стародавності. З’ясування спільного і відмінного в тлумаченні гуманістичної ідеї східною і західною філософією, а також спільного і відмінного у світоглядних позиціях обох традицій дає можливість їхнього глибшого взаєморозуміння, а отже діалогу і взаємозбагачення, що для сучасної світової інтеграції є одним з найактуальніших завдань. Слід визнати дискурсивність теми даного дисертаційного дослідження, оскільки визнання гуманістичного потенціалу філософії Стародавності, а тим паче східної філософії потребує ґрунтовного дослідження та аргументації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Наукові проблеми державотворення України", НДР №06БФ041-01 "Філософія та політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання".

Мета дослідження: розкриття історико-філософського змісту гуманістичної ідеї в філософії Стародавності через виявлення відмінностей і подібностей гуманістичних тенденцій в філософських вченнях Стародавніх Індії, Китаю та Греції.

Завдання дослідження:

Визначити параметри гуманістичної ідеї та її змісту у філософії Стародавності;

З’ясувати обумовлену соціо-культурним середовищем специфіку філософування у Стародавніх Індії, Китаї та Греції;

Виявити особливості становлення гуманістичної ідеї у філософських текстах Стародавніх Індії, Китаю, Греції;

Здійснити аналіз основних гуманістичних понять філософських учень Стародавності та розкрити їх зміст;

Розглянути східне і західне тлумачення гуманістичної ідеї на основі компаративного аналізу гуманістичних тенденцій.

Об’єкт дослідження: філософія Стародавніх Індії, Китаю та Греції, відображена в текстах першоджерел (веданти, буддизму, конфуціанства, даосизму, платонізму, епікуреїзму).

Предмет дослідження: історико-філософський зміст гуманістичної ідеї в філософії Стародавніх Індії, Китаю, Греції.

Теоретико-методологічна основа дослідження: використовуються праці українських і зарубіжних дослідників, присвячені загальнотеоретичним та методологічним проблемам історії філософії – Г. Аляєва І. Бичка, В. Горського, С. Кримського, П. Копніна, В. Лекторського, В. Ляха, І. Нарського, Т. Ойзермана, В. Шинкарука, В. Ярошовця. Для з’ясування історико-філософського підґрунтя ґенези гуманістичної ідеї залучені праці сучасних українських дослідників, а саме: І. Бичка, О. Бойченка, Г. Волинки, С. Наливайка, В. Ільїна, С. Кримського, В. Ляха, В. Пазенка, В. Табачковскього, В. Ярошовця, а також праці зарубіжних авторів: М. Бахтіна, Л. Васильєва, П. Гуревича, В. Лекторського, О. Лосєва, Т. Панфілової, С. Радхакрішнана, І. Семененка, А. Сиркіна, А. Тахо-Годі, Є. Торчинова, Ю. Щуцького та ін. Враховуючи порівняльну спрямованість дослідження, теоретико-методологічною основою для компаративного аналізу східної та західної філософії слугували праці К. Жоля, М. Конрада, М. Корнєєва, А. Павлової, І. Романової, М. Степанянца, С. Шейнман-Топштейна, В. Шохіна.

Джерельна база дослідження включає тексти шести філософських учень Стародавності, а саме веданти, буддизму, даосизму, конфуціанства, платонізму та епікуреїзму – Упанішади, Дхаммапада, Дао де цзин, Луньюй, діалоги Платона та фрагменти з творів і листів Епікура, які стали основою для аналізу гуманістичних зародків і тенденцій у філософії Стародавності.

Методологія даного дисертаційного дослідження завбачує використання парадигмального підходу і ґрунтується на загальнонаукових принципах історизму, принцип системності і цілісності. Основними в процесі дослідження стали такі методи історико-філософського пізнання: метод культурно-історичного аналізу, застосований з метою вивчення специфіки світоглядних позицій філософських учень Стародавності і задіяний при вивченні соціальних та культурно-етнічних формотворчих чинників; аналітичний метод, застосований при вивченні філософської літератури для формування методологічних та теоретичних засад дослідження; герменевтичний метод, задіяний при дослідженні та інтерпретації тестів першоджерел філософських учень Стародавності; метод термінологічного аналізу, застосований для вивчення історії термінів та опису, аналізу і уточнення змісту означуваних ними гуманістичних понять Стародавності; генетичний метод, що є необхідним для з’ясування ґенези гуманістичної ідеї у трьох: давньоіндійському, давньокитайському та давньогрецькому автономних інваріантах; метод компаративного аналізу, застосування якого обґрунтовано метою та предметом даного дослідження; метод актуалізації, застосований при інтерпретації текстів Стародавності з метою занурення історично віддалених ідей і поглядів у сучасну філософію.

Наукова новизна полягає у системному розгляді гуманістичної ідеї, розкритті її змісту в філософії Стародавності через іманентний зв’язок понять "нірвана", "жень" і "атараксія", та в компаративному аналізі гуманістичних тенденцій давньоіндійського, давньокитайського і давньогрецького інваріантів гуманістичної ідеї.

Основні результати дослідження відображені в наступних положеннях, що розкривають наукову новизну роботи:

з’ясовано, що гуманістична ідея в філософії Стародавності є формою організації історично обумовлених знань, які становлять гуманістичні зародки, гуманістичні тенденції і елементи гуманізму, що відображають самоусвідомлення людини, її відношення до світу, ствердження сутності і повноти людського існування, права на свободу і задоволення потреб, а також прагнення самовдосконалення, самореалізації і звільнення від страждань;

виявлені гуманістичні тенденції, особливості яких зумовлені специфікою філософії: тенденція "злиття" з абсолютом, деперсоніфікація як умова віднайдення людської сутності (індійська філософія); необхідність "покірності" і "подолання себе" заради гуманізації суспільства, пріоритет суспільних інтересів над індивідуальними (китайська філософія); тенденція автономності людини, зародження основоположного поняття гуманізму – поняття особистості (грецька філософія);

розкрито понятійну характеристику гуманістичної ідеї у термінах: "нірвана", "жень", "атараксія", що відображають спільне для філософії Стародавності прагнення до досконалості: "нірвана" – певний ідеальний стан просвітлення і самототожності, що відкриває істинну сутність людського існування; "жень" – моральна досконалість (сумління і покірність) і розуміння сутності людського існування як соціальної складової єдиного організму суспільства; "атараксія" – ідеальний стан безтурботності і гармонії та ідеальна ситуація реалізації свободи;

сформовано цілісну семіотичну структуру інтерпретації для системного аналізу текстів Стародавності і як наслідок розкрито взаємозв’язок та взаємообумовлення основних понять; даний інтерпретаційний підхід уможливив розгляд шести відмінних вчень відповідно до єдиної структури та компаративне порівняння гуманістичних зародків, частково відображених в означених поняттях;

встановлено відмінності в тлумаченні гуманістичної ідеї стосовно світоглядних засад всеєдності, природоцентризму і деперсоніфікації в східній традиції та автономності, антропологізму і розвитку особистісного виміру в давньогрецькій філософії; однак встановлені також подібності – розгляд пізнавальної діяльності та мотиву самообмеження як основоположних чинників гуманізації індивідуального та суспільного життя.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що системний розгляд гуманістичної ідеї в філософії Стародавності певною мірою заповнює прогалину в історії гуманістичної думки і доповнює існуючі в сучасному філософському дискурсі уявлення про ґенезу гуманістичної ідеї, а також сприяє перегляду і новому осмисленню самого феномена гуманізму завдяки теоретичній реконструкції ідей філософії Стародавності загалом та східної філософії зокрема.

Практичне значення дослідження полягає у можливості залучення теоретичних положень та висновків роботи до подальших досліджень даної проблематики. Матеріали дисертації можуть бути використані для розробки нормативних курсів з історії філософії і філософії Сходу, при викладанні спецкурсів, присвячених гуманістичній та компаративній тематиці, а також при створенні навчальних та методичних посібників і підручників.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки і положення наукової новизни зроблені автором самостійно на основі результатів, отриманих в процесі дослідження.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення і висновки дослідження знайшли відображення у публікаціях та обговорювались на засіданнях кафедри історії філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також були апробовані на Міжнародних наукових конференціях: “Дні науки філософського факультету” (м. Київ, 2003 р., 2005 р., 2006 р., 2007 р.).

Публікації. Впровадження основних положень та результатів дослідження здійснено у формі наукових публікації – чотирьох статей, з яких три були вміщені у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та чотирьох тез, опублікованих в матеріалах конференцій.

Структура дисертаційної роботи обумовлена метою дослідження та послідовністю розв’язання поставлених завдань. Дисертація складається із вступу, трьох розділів (6 підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 181 сторінку, з них 165 сторінок основного тексту. Список використаної літератури включає 189 найменувань і складає 16 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначається мета, завдання, об’єкт і предмет, вказується теоретична основа і методологічний інструментарій дослідження, формулюється наукова новизна, теоретичне і практичне значення дисертації, наводяться дані про публікації та апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади та джерельна база дослідження” визначаються джерела і методологічний інструментарій дослідження, а також аналізуються визначення і принципи гуманізму та розкривається конкретно-історичний зміст гуманістичної ідеї в її історичній динаміці.

Джерельною основою дослідження обрані філософські тексти Стародавності, а саме тексти давньоіндійської філософії – веданти і буддизму (Упанішади, Дхаммапада), давньокитайської філософії – даосизму і конфуціанства (Дао де цзин, Луньюй), давньогрецької філософії – платонізму і епікуреїзму (діалоги Платона та фрагменти з творів і листів Епікура), які стали свідченням значущості в філософії Стародавності проблем самопізнання і самообмеження як способу самовдосконалення, самореалізації та досягнення гармонії. Стародавні тексти аналізуються як відображення гуманістичних зародків і тенденцій тогочасної філософії, а також як підґрунтя формування подальших теоретичних пошуків гуманістичного спрямування.

Здійснено огляд філософської та історико-філософської літератури гуманістичної проблематики, внаслідок чого констатується малодослідженість гуманістичного потенціалу східної та давньогрецької філософії, що засвідчує необхідність дослідження даної теми як історико-філософського підґрунтя для переосмислення сучасних засад гуманістичного світогляду.

У зарубіжній філософії антропологічна і гуманістична тематика різнобічно досліджується такими філософами як М. Бубер, М. Гайдеггер, А. Гелен, В. Гьосле, А. Камю, Ж. Марітен, А. Печчеї, Х. Плеснер, Ж.-П. Сартр, П. Тейяр де Шарден, Е. Фромм, М. Шелер, К. Юнг, К. Ясперс та інші. А також такими російськими вченими як А. Баруліна, М. Бахтін, І. Вдовина, П. Гайденко, А. Герасименко, Б. Григорян, П. Гайденко, П. Гуревич, В. Кувакін, В. Лекторський, О. Лосєв, А. Маковецький, А. Назаретян, Т. Панфілова, Н. Попова, Б. Раушенбах, В. Розін та інші.

Дослідження В. Асмуса, А. Боннара, Т. Васильєвої, Г. Волинки, П. Гіро, Т. Гончарової, В. Ільїна, О. Лосєва, Д. Робертсона, А. Тахо-Годі, Е. Целлера присвячені історії давньогрецької філософії; серед найбільш значущих досліджень східної філософії – праці східних дослідників Ш. Ауробіндо, П. Раджу, С. Радхакршнан, Д. Судзукі, а також такі західні (стосовно Сходу) дослідники як А. Бадак, Г. Бонгард-Левін, В. Буров, Л. Васильєв, А. Вассоєвич, І. Войнич, Н. Волчек, А. Кобзєв, А. Лукьянов, В. Малявін, С. Нестьоркін, С. Ольденбург, В. Пупишев, О. Розенберг, І. Семененко, А. Сиркін, А. Сухочев, М. Титаренко, Є. Торчинов, А. Уотс, Є. Штейнер, Ф. Щербацький, Ю. Луцький, Л. Янгутов та інші.

Українські дослідження східної філософії, на жаль, є малочисельними. Однак серед існуючих варто відзначити компаративні дослідження східної філософії К. Жоля і О. Бойченка, праці А. Усик, присвячені етично-соціальним аспектам конфуціанської філософії, та розвідки з індійської філософії Ю. Завгороднього і Д. Луценко, а також дослідження українського санскритолога С. Наливайка.

Порівняльним дослідженням східної і західної філософії присвячені праці перших дослідників-компаративістів У. Джонса, Г. Кольбрука, Л. фон Шрёдера, Ф. Шлегеля, Р. Гарбе, А. Дюпперона, А. Шопенгауера, П. Дойссена, М. Мюллера. Серед сучасних компаративних досліджень відзначаються праці К. Жоля, М. Конрада, М. Корнєєва, А. Павлової, І. Романової, М. Степанянца, С. Шейнман-Топштейна, В. Шохіна.

Серед малочисельних досліджень гуманістичного потенціалу східної філософії слід відзначаються праці Л. Аганіної, Є. Каліннікової, Т. Панфілової, О. Фішмана, Є. Челишева.

В якості методологічного інструментарію були задіяні спеціальні методи історико-філософського пізнання (метод культурно-історичного аналізу, аналітичний метод, герменевтичний метод, генетичний метод, метод актуалізації, метод компаративного аналізу), використання яких обумовлене обраною темою та поставленими завданнями і скероване загальнонауковими принципами історизму, цілісності і системності. Слід також відзначити виконання дисертаційного дослідження на межі історії філософії, психології, релігієзнавства та етики, що зумовлює трансдисциплінарний підхід до аналізу історичного буття людини в його цілісності та аналізу аксіологічного зрізу зокрема, що потребує врахування низки природних, соціально-етнічних, культурних, релігійних, психологічних, моральних та інших чинників.

Автор дослідження проводить аналіз сучасного визначення гуманізму та його основних принципів, задекларованих провідними інтернаціональними гуманістичними об’єднаннями. Даний аналіз уможливлює виокремлення складових елементів поняття гуманізму – визнання цінності людини (самоцінності, цінності як особистості, гідності); визнання незалежності, свободи і відповідальності людини як свідомого суб’єкта діяльності; визнання права на повноцінний розвиток (розвиток здібностей, можливостей, повнота існування); визнання блага людини критерієм суспільного розвитку – та встановлення системного зв’язку взаємообумовлення і взаємовизначення елементів, що відображено в наведеній в дисертаційному дослідження ілюстрації (рис. 1.2.1.). Проведений аналіз поняття і принципів гуманізму унеможливлює ствердження існування гуманізму як системи поглядів у філософії Стародавності, однак в межах останньої виявляються несистематизовані розрізненні гуманістичні зародки і тенденції, які слугували підґрунтям для подальшого генезису гуманізму, і формою організації яких виступає досліджувана гуманістична ідея.

Також в межах розділу розглядаються історичні форми прояву гуманістичної ідеї і варіації її конкретно-історичного змісту у відповідності до історичних епох (гуманістична ідея християнства, гуманізм Відродження, гуманістична думка Нового часу і т.д.). Зрештою, окреслюється тлумачення гуманістичної ідеї в філософії Стародавності як форми організації історично обумовлених знань, що становлять гуманістичні зародки, гуманістичні тенденції і елементи гуманізму, в яких відображається самоусвідомлення людини, її відношення до світу, ствердження сутності і повноти людського існування, права на свободу і задоволення потреб, а також прагнення самовдосконалення і самореалізації. Слід зауважити, що в філософії Стародавніх Індії, Китаю та Греції (які ми об’єднуємо під терміном "філософія Стародавності", маючи на увазі період від V століття до н.е. і до початку нашої ери) тлумачення гуманістичної ідеї набуває своєї специфіки і розкривається у наступних розділах.

У другому розділі “Гуманістичні витоки філософії Стародавності” розглядаються формотворчі чинники специфіки філософії Стародавніх Індії, Китаю і Греції та обумовлена ними особливість гуманістичних тенденцій; детально розглядається специфіка східної філософії, виражена в деперсоніфікації, яка постає умовою гуманістичних тенденцій східної філософії; аналізується понятійне відображення гуманістичної ідеї в філософії Стародавності.

У підрозділі 2.1. “Історико-філософський аналіз етнічної та соціальної обумовленості гуманістичних начал в філософії Стародавності” здійснено спробу історичної реконструкції соціальних та етнокультурних факторів формування своєрідності філософії Стародавніх Індії, Китаю та Греції. На основі культурно-історичного аналізу проводиться виявлення зародків гуманістичної спрямованості філософської думки. Специфіка індійської філософії зумовлена такими чинниками, як колективний спосіб життя, внаслідок чого сім’я розглядається як клітина суспільства і впливає на формування ідеї єдності; соціальна стратифікація пов’язана з функціональним розрізненням, але в той же час взаємозалежністю варн і як наслідок розумінням єдності суспільства (що метафорично відображається у порівнянні суспільного устрою з цілісним тілом Пуруші, органи якого виконують окремі функції: рот – брахмани, руки – кшатрії, стегна – вайш’ї, ступні – шудри), позаісторичність і релігійність свідомості, тлумачення зв’язку між богом і людиною як взаємозалежності визначають заглибленість індійської філософії в онтологічну тематику, тенденцію "зняття" суб’єкт-об’єктного розмежування та домінуючу ідею єдності, що пов’язано з основним гуманістичним змістом індійської філософії. Специфіка китайської філософії зумовлена наступними чинниками: історичність свідомості, тлумачення зв’язку між богом і людиною як родинного, що виражено в культі предків, соціальні антагонізми та зміна династій при збереженні єдності соціального простору визначають соціальне забарвлення китайської філософії, ідею діалектичного зв’язку Інь та Ян, що становлять діалектичну єдність (Дао), ідею універсальної єдності, яка (так само як і в індійській філософії) виступає основою філософствування та світоглядною установкою, що означує гуманістичний потенціал давньої китайської філософії. Специфіка давньогрецької філософії зумовлена такими чинниками, як трансформація соціального простору – перехід від одиниць полісів до імперії, зміна натурфілософської проблематики антропологічною, настанова самопізнання як пізнання світу, що аргументує зв’язок мікрокосмосу і макрокосмосу та визначає зосередження давньогрецької філософії на етично-індивідуальному вимірі філософії, а також вкорінює установку суб’єкт-об’єктного розмежування, з чим пов’язане формування філософського підґрунтя для зародження і осмислення поняття "особистості" (як вихідного поняття гуманізму).

У підрозділі 2.2. “Деперсоніфікація як умова і особливість гуманістичних тенденцій східної філософії” з’ясовуються погляди східних вчень на проблему особистісно-індивідуального виміру людського існування. Виявлено, що східні вчення збігаються в тлумаченні проблеми особистісно-індивідуального та необхідності вивільнення від "я" задля злиття з абсолютом (Єдиним) і в цьому смислі однаково протилежні європейському прагненню розвитку індивідуально-особистісного. Як давні індійські, так і китайські школи наполягають на ілюзорній природі індивідуального "я" ("атман" – в індійській традиції, "цзи", "у", "во" – в китайській), з яким пов’язане породження пристрастей, гніву, заздрощів та інших емоцій, що глибше вкорінюють людину в її помилковому, з точки зору східної філософії, світобаченні і зумовлюють безперервні страждання. Умовою і шляхом вивільнення постає розглянутий механізм депересоніфікації як "зняття" особистісного виміру і суб’єкт-об’єктного протистояння, суперечності між "я" і "не-я" та перехід на новий, вищий рівень свідомості, який не відкидає попередній, але формується на його основі, уможливлюється ним і зберігає його як свою передумову (індивідуальні якості і риси людини не зникають, проте відбувається зміщення акценту з "Я" на взезагальне) і усвідомлюється єдина сутність світу, тобто уявлення про свою відособленість, окремішність "Я" трансформується в уявлення про глибинну єдність власної природи з природою інших людей і природою як такою, внаслідок чого уможливлюється звільнення від страждань, гармонізація і гуманізація індивідуального і суспільного існування. Ця властивість східної філософії фактично становить її гуманістичний потенціал, який розкривається у спробі подолання відчуження людини від світу й власного єства. Деперсоніфікація забезпечується "зняттям" особистісного начала людини, що докорінно суперечить гуманізму західної філософської традиції, який базується на розвитку особистісного, і тим самим виступає лінією демаркації між східним і західним тлумаченням гуманістичної ідеї.

У підрозділі 2.3. “Гуманістичний зміст понять "нірвани", "жень" та "атараксії"” здійснюється термінологічний аналіз понятійного відображення гуманістичної ідеї. Дані поняття відображають спільне для філософії Стародавності прагнення до досконалості і означують ідеальний стан, однак кожне з понять має своє автентичне тлумачення досконалості:

- понятійним вираженням давньоіндійського інваріанту гуманістичної ідеї є термін "нірвана", яким позначається ідеал самореалізації, пов’язаний із загасанням бажань та прагнень, а отже зі звільненням від страждань, породжених прив’язаністю людини до ілюзорного феноменального світу. Поняття "нірвани" відображає досягнення самототожності через "зняття" особистісного начала та мінливих форм світу і відкриття істинної сутності людського існування, що задовольняє глибинну духовну потребу людини та звільняє від страждань, і становить основний гуманістичний зміст поняття;

- понятійним вираженням давньокитайського інваріанту гуманістичної ідеї є термін "жень", який перекладається як "людяність" і виражає ідеал розвитку індивідуальних моральних якостей. Дане поняття задає ієрархію світобудови і визначає місце людини в цій ієрархії, у відповідності до її ступеню гуманності. Подібна регламентація суспільних відносин зумовлює розуміння індивідом сутності людського існування як соціальної складової, і забезпечує ефективніше функціонування суспільства як єдиного організму. Тому специфіка гуманістичного змісту китайської філософії пов’язана з соціально-функціональною спрямованістю думки, яка розглядає людину в єдності із соціальним цілим і пріоритетом суспільних інтересів перед індивідуальними, при цьому свобода людини розглядається як внутрішня свобода індивіда внаслідок "подолання" себе і слідування закону Неба. Важливо зауважити, що з позиції традиційного західного тлумачення гуманізму конфуціанський "функціональний гуманізм" перетворює людину на підкорений елемент системи, однак у відповідності до східних уявлень зв’язок цілого (суспільства) і одиничного (людина) має відмінну від підкорення і пригноблення природу – це зв’язок взаємозалежності і єдності. Відповідно пріоритет суспільних інтересів не означає нівелювання особистісних, а зумовлений свідомим вибором людиною суспільних інтересів як особистісних за умови її розуміння власної самості як колективної, а отже належного рівня самовдосконалення і досягнення "жень";

- понятійним відображенням давньогрецького інваріанту гуманістичної ідеї є термін "атараксія", яким позначається душевний спокій людини, здатної розрізнити природу бажань і обмежуватись лише необхідними, що уможливлює вищий рівень свободи яка тлумачиться як свобода від страждань, свобода від нездійсненних бажань і свобода від страхів. Атараксія виступає свого роду ідеальною ситуацією реалізації свободи та досягненням гармонії, що можливо за умови балансування на межі, де задоволення переходить у страждання, інакше кажучи – за умови дотримання рівноваги у визнанні потреб чуттєвості та помірному їхньому задоволенні. Тому міра виступає в ролі гуманістичного начала і уможливлює для людини звільнення від страждань.

У третьому розділі “Компаративний аналіз гуманістичних тенденцій філософії Стародавніх Індії, Китаю та Греції” досліджується взаємопокладання гуманістичної природи східної та західної філософських традицій, проводиться порівняння гуманістичних зародків у філософії давніх Індії, Китаю та Греції на основі системного аналізу текстів філософських вчень Стародавності і зрештою узагальнюється східне і західне тлумачення гуманістичної ідеї, внаслідок чого виявляються спільні і відмінні риси.

У підрозділі 3.1. “Взаємопокладання гуманістичної природи східної та західної філософських традицій” оглядаються історія компаративістики та результати досліджень відомих компаративістів (У. Джонса, Г. Кольбрука, Л. фон Шрёдера, Ф. Шлегеля, Р. Гарбе, А. Дюпперона, А. Шопенгауера, П. Дойссена, М. Мюллера), на основі узагальнення котрих виділяються дві теорії зв’язку східної і західної традицій – теорія міграції та теорія типологічних паралелей. Розгляд та узагальнення компаративних досліджень уможливили також виокремлення основних спільних і відмінних рис, що виявляється в подібності онтологічних уявлень (розрізнення двох рівнів реальності, ідея мінливості та ідея всеєдності), космологічних уявлень (походження світу з першоречовини, визнання 5 стихій), психологічних (визнання реінкарнації), а також в опозиційності поглядів у сфері гносеології – щодо засобів пізнання (логіка та інтуїція), критеріїв пізнання (відтворення і вживання) і мети пізнання (практична істина і моральна цінність), образної і понятійної форми мислення, алфавітної та ієрогліфічної мови; в області етики – щодо центральної осі світогляду (природоцентризм і антропоцентризм); в області естетики – щодо особливостей живопису (портретний і пейзажний живопис, симетрія і асиметрія, наявність і відсутність перспективи, авторство і відсутність підпису).

Дослідження взаємопокладання східної та західної філософських традицій уможливлює розуміння їхньої гуманістичної специфіки через співставлення відмінних уявлень та слугує теоретичним підґрунтям для компаративного аналізу текстів, здійсненого в наступному підрозділі.

У підрозділі 3.2. “Тексти в філософії Стародавності як підґрунтя гуманістичних ідей” було проведено компаративний аналіз текстів філософських учень Стародавності – Упанішади, Дхаммапада, Дао де цзин, Луньюй, діалоги Платона та фрагменти з творів і листів Епікура – як відображення гуманістичних тенденцій тогочасної філософії, а також як основи формування подальших теоретичних пошуків гуманістичного спрямування.

Порівняння текстів здійснювалося через аналіз основних понять, які відображають гуманістичні тенденції філософії Стародавності, а також через дослідження взаємозв’язку та взаємообумовлення визначених понять, внаслідок чого була сформована семіотична структура інтерпретації, основа якої визначається трьома основними поняттями (шлях до самовдосконалення, ідеал самовдосконалення, результат самовдосконалення), відповідні аналоги яких були віднайдені у філософських вченнях Стародавності і відображені в наведеній у дисертаційному дослідженні таблиці 3.2.1. Даний інтерпретаційний підхід уможливив розгляд шести відмінних вчень у відповідності до єдиної структури та порівняння гуманістичних зародків, частково відображених в означених поняттях.

Результатом компаративного аналізу текстів є виявлення спільних і відмінних гуманістичних тенденцій. А саме, для шести вчень властиве спільне прагнення свободи від страждань, а також розуміння гуманістичного потенціалу пізнавальної діяльності і самообмеження (приборкання чуттєвості) як засобів досягнення і шляху до самовдосконалення (пізнання, самообмеження, жертвопринесення, ритуал, міра). Були виявлені також відмінності в тлумаченні ідеалу самовдосконалення ("Той, хто знає Брахмана" веданти, "Доброчинний і мудрий" буддизму, "Благородний муж" конфуціанства, "Досконально мудрий" даосизму, "Мудрий" епікуреїзму, "Знаючий благо" платонізму) та результату самовдосконалення як кінцевої мети гуманістичних інтенцій ("Єдність Брахмана і Атмана" веданти, "Нірвана" буддизму, "Жень" конфуціанства, "Недіяння" даосизму, "Атараксія" епікуреїзму, "Благо" платонізму), що пов’язано з відмінностями в тлумаченні належного об’єкту пізнання та суб’єкт-об’єктного відношення. Подібна систематизація (автор наголошує на її умовному характері) дозволяє виявити спільну структуру гуманістичної думки давнини та відмінності в тлумаченні окремих понять.

Підрозділ 3.3. “Східне і західне тлумачення гуманістичної ідеї: відмінності і подібності” має характер певного підсумку і синтезування положень, розглянутих вище, і починається з узагальненого співставлення давньоіндійського, давньокитайського та давньогрецького інваріантів гуманістичної ідеї для порівняння східного і західного тлумачення.

Гуманістичний потенціал гносеологічної діяльності визнається вченнями як східної, так і давньогрецької філософії, однак спостерігаються відмінності в тлумаченні належного об’єкту пізнання у відповідності до онтогносеологічних та етичних уявлень вчень:

- об’єкт пізнання в межах давньоіндійської філософії – істинна реальність, що уможливлює звільнення від страждань, пізнання якої пов’язано зі "зняттям" суб’єкт-об’єктного розрізнення;

- об’єкт пізнання в межах давньокитайської філософії – структура, ієрархія чи порядок світу, відображення якого конфуціанство вбачає в соціумі, а даосизм – у вічному й незмінному Дао;

- об’єкт пізнання в межах давньогрецької філософії – світобудова: пізнання двох рівнів реальності (феноменального і ноуменального) – світу ідей та світу речей в платонізмі; пізнання природи небесних явищ, природи смерті та природи задоволень шляхом філософських роздумів.

Розкривається зв’язок ідейних положень, які визначають гуманістичну специфіку кожної з традицій: ідея єдності пов’язана з домінуванням синтезуючих властивостей мислення і формуванням світоглядної установки природоцентризму, що відображається в безособистісному, деперсоніфікованому характері східної філософії. Важливо відзначити, що східні вчення не заперечують існування індивідуально-особистісних рис і якостей людини, однак своєю метою бачать віднайдення повноти існування, що передбачає зміщення акценту з персонального на всезагальне та встановлення зв’язку людини з універсальною єдністю світу, що й зумовлює необхідність "зняття" суб’єкт-об’єктного розмежування. У давньогрецьокій філософії, на противагу, зароджуєтьсяється ідея автономності мікрокосмосу (людини), яка взаємообумовлюється аналітичною схильністю мислення і прагненням понятійної визначеності, що формує світоглядну установку антропологізму та відображається в розвитку індивідуально-особистісного зрізу давньогрецьокої філософії, що згодом розвивається в антропоцентризм західної традиції.

Висновки відображають виконання поставлених на початку дисертаційного дослідження завдань і підсумовують основні результати здійсненого дослідження:

Здійснено історичну реконструкцію соціальних та етнокультурних факторів формування своєрідності філософії Стародавності – з’ясовано обумовлюючий вплив даних чинників на специфіку філософії Стародавніх Індії, Китаю та Греції загалом та специфіку їхньої гуманістичних тенденцій зокрема.

Розглянуто властиве східній філософії прагнення "зняття" суб’єкт-об’єктного розмежування та особистісного виміру, що позначається терміном "деперсоніфікація" і визначає специфіку східної філософії, пов’язану з домінуванням ідеї універсальної єдності усього сущого та тлумаченням природи людського "я" як ілюзорного.

"Деперсоніфікація" як умова віднайдення повноти людського існування виявляє особливість тлумачення гуманістичної ідеї східною філософією – гуманістичний потенціал пов’язується з усвідомленням всеєдності та зміщенням акценту з персонального на всезагальне, що уможливлює подолання відчуження від світу і власного єства людини.

Проаналізовано гуманістичний зміст понять "нірвана", "жень" і "атараксія", які відображають спільне для філософії Стародавності прагнення самовдосконалення та самореалізації, спробу звільнення від страждань та гармонізації людського життя.

Виділено низку рис взаємопокладання східної та західної філософських традицій, що виявляється в подібності онтологічних уявлень, космологічних уявлень, психологічних, а також в опозиційності поглядів гносеологічного, етичного та естетичного характеру – на основі узагальнення компаративних досліджень.

Здійснено системний аналіз філософських текстів Стародавності та основних понять, розкрито взаємозв’язок та взаємообумовлення визначених понять, що уможливило розгляд шести відмінних вчень Стародавності відповідно до єдиної структури та компаративне порівняння гуманістичних тенденцій, частково відображених в означених поняттях.

Досліджено комплекс ідейних положень західної і східної філософії, які визначають гуманістичну специфіку кожної з традицій: зв’язок ідеї єдності, природоцентризму і безособистісного, деперсоніфікованого характеру східної філософії в противагу ідеї автономності, антропологізму та особистісного характеру західної філософії.

Список опублікованих праць за темою дисертації:

Триліс Г. Деперсоніфікація в гуманістичних обріях східної філософії // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України та Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка. – Київ-Полтава, 2006. – Випуск 16. – С.45-54.

Триліс Г.В. Витоки гуманістичних тенденцій філософії Стародавності // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – К.: ВПЦ Київський університет, 2007. – Випуски 84-86. – С.152-155.

Триліс Г.В. Східне і західне тлумачення гуманістичної ідеї філософії Стародавності // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. / Гол.ред В.В. Лях. – К.: Український центр духовної культури, 2007. – Вип.66. – С.156-165.

Триліс Г.В. Гуманістичний зміст понять "нірвани", "жень" та "атараксії" // Гуманітарні студії: Зб. наук. пр. – К.: ВПЦ Київський університет, 2007. – Випуск 2. – С. 143-149.

Триліс Г.В. ”Негуманний гуманізм” східної філософії // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – К.: ВПЦ Київський університет, 2003. – Випуски 54-55. – С.67-68.

Триліс Г.В. Гуманізм: реальність та ідея // Дні науки філософського факультету-2005: Міжнародна наукова конференція (26-27 квітня 2005 року): Матеріали доповідей та виступів. – К.: ВПЦ Київський університет, 2005. – Ч.1. – С.76-78.

Триліс Г.В. "Зняття" особистісного як особливість східного гуманізму // Дні науки філософського факультету-2006: Міжнародна наукова конференція (12-13 квітня 2006 року): Матеріали доповідей та виступів. – К.: ВПЦ Київський університет, 2006. – Ч. 1. – С.58-60.

Триліс Г.В. Гуманістичний вимір східної та західної філософії // Дні науки філософського факультету-2007: Міжнародна наукова конференція (18-19 квітня 2007 року): Матеріали доповідей та виступів. – К.: ВПЦ Київський університет, 2007. – Ч. 1. – С.62-63.

АНОТАЦІЇ

Гіоргадзе Г.В. Гуманістична ідея в філософії Стародавності. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 – історія філософії. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2008.

Дисертація присвячена дослідженню гуманістичної ідеї в філософії Стародавності, а саме в філософії давніх Індії, Китаю та Греції, як форми організації гуманістичних зародків і тенденцій, які відображають відношення людини до світу, ствердження сутності і повноти її існування, прагнення самовдосконалення, самореалізації і гармонії, проблеми самообмеження і свободи.

На ґрунті системного аналізу текстів філософських учень як відображення гуманістичних тенденцій тогочасної філософії, а також як основи формування подальших теоретичних пошуків гуманістичного спрямування, виявлений конкретно-історичний зміст гуманістичної ідеї в філософії Стародавності загалом, та специфіка тлумачення гуманістичної ідеї в автономних давньоіндійському, давньокитайському і давньогрецькому інваріантах, яка отримує понятійне відображення в термінах "нірвана", "жень" та "атараксія". Внаслідок компаративного аналізу виявлені спільні й відмінні риси гуманістичного потенціалу східної і західної філософських традицій.

Ключові слова: гуманістична ідея, філософія Стародавності, самовдосконалення, деперсоніфікація, східна та західна філософські традиції.

Гиоргадзе Г.В. Гуманистическая идея в философии Древности. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 – история философии. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2008.

Диссертация посвящена исследованию гуманистической идеи в философии Древности, а именно в философии древних Индии, Китая и Греции, как формы организации гуманистических начал и тенденций, в которых отражается отношение человека к миру, утверждается сущность и полнота его существования, стремление к самосовершенствованию, самореализации и гармонии, самоограничению и свободе.

В диссертации проводится системный анализ текстов шести философских учений Древности – веданты, буддизма, конфуцианства, даосизма, платонизма и эпикуреизма – как отражениия гуманистических тенденций философии данного периода, а также как идейного основания для формирования дальнейших гуманистически направленных поисков. Вследствие анализа текстов определено конкретно-историческое содержание гуманистической идеи философии Древности. Также на основании компаративного анализа гуманистических тенденций в философии древних Индии, Китая и Греции определена специфика трактовки гуманистической идеи автономными древнеиндийским, древнекитайским и древнегреческим инвариантами. В случае древнеиндийской философии данная специфика связана со стремлением "слияния" с абсолютом и деперсонификацией как условием возвращения к истинной человеческой сущности. В древнекитайской философии специфика трактовки гуманистической идеи связана с постулируемой необходимостью "покорности" и "преодоления себя", а также приоритетом общественных интересов и ценностей индивидуальным. В древнегреческой философии толкование гуманистической идеи приобретает свою специфику вследствие признания и культивирования автономности человека, а также формирования философской базы для зарождения и осмысления основополагающего понятия гуманизма – понятия личности.

Исследуемая специфика понятийно отражается в терминах "нирвана", "жень" и "атараксия", терминологический анализ которых способствует определению гуманистического содержания понятий. Данные понятия сходны в обозначении определенного идеала и выражают общее для философии Древности стремление к совершенству, однако каждое из понятий отражает аутентичное толкование идеала и совершенства. Так, в древнеиндийской философии речь идет об идеальном состоянии просветления и самотождественности, которое открывает истинную сущность человеческого существования ("нирвана"); в дрвенекитайской философии речь идет о моральном совершенстве (совесть и покорность) и понимании человеческой жизни как составляющей единого социального организма общества ("жень"); в древнегреческой – об идеальном состоянии безмятежности и гармонии ("атараксия").

Путем сравнения результатов анализа текстов философских учений и исследуемой специфики философии древних Индии, Китая и Греции выделяется общее и различное в толковании гуманистической идеи восточной и западной философских традиций. Философские учения Древности едины в понимании гносеологической деятельности (познания и самопознания), а также мотива самоограничения как основополагающих факторов гармонизации индивидуальной и общественной жизни, как средств самосовершенствования и достижения бессмертия, что отражает гуманистический смысл философии Древности. Однако учения различны в понимании надлежащего объекта познания и субъект-объектного познавательного отношения, а также ряда таких мировоззренческих установок, как идея единства, природоцентризма и деперсонификации в восточной философской традиции и идея автономности, антропологизма и развития индивидуально-личностной проблематики в древнегреческой философии, что обуславливает специфику гуманистического потенциала философских традиций.

Ключевые слова: гуманистическая идея, философия Древности, самосовершенствование, деперсонификация, восточная и западная философские традиции.

Giorgadze G.V. Humanistic idea of ancient philosophy. - Manuscript.

The thesis is submitted for acquisition of scientific degree of the candidate of philosophical sciences by speciality 09.00.05 – History of Philosophy. – Kyiv National Taras Shevchenko University. – Kyiv, 2008.

The thesis is devoted to the research investigation of humanistic idea of ancient philosophy, in particular of ancient Indian, Chinese and Greek philosophy, as a form of organization humanistic origins and tendencies, which are reflecting the human relation to the world, which are maintaining the essence and fullness of human existence, striving for self-perfection, self-actualization and harmony, problems of self-restriction and freedom.

The philosophical texts were analyzed as the reflection of humanistic tendencies of ancient philosophy and also as the ideological foundation for