ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ХАЛИМОН СЕРГІЙ ІВАНОВИЧ

УДК 343.851.3

ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ СЕРЕД

ОСІБ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ НА ОБЛІКУ

В КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧІЙ ІНСПЕКЦІЇ

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Дніпропетровськ-2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України

Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор

Богатирьов Іван Григорович,

Дніпропетровський державний університет

внутрішніх справ, завідувач кафедри

кримінально-правових дисциплін

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Джужа Олександр Миколайович,

Київський національний університет внутрішніх

справ, проректор з наукової роботи

кандидат юридичних наук

Батиргареєва Владислава Станіславівна,

Інститут вивчення проблем злочинності

Академії правових наук України,

вчений секретар

Захист відбудеться 18 квітня 2008 р. о 9-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.727.02 в Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ за адресою: 49005, м. Дніпропетровськ, проспект Гагаріна, 26

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (м. Дніпропетровськ, проспект Гагаріна, 26)

Автореферат розісланий “18” березня 2008 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради С.М. Школа

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Пануюча тривалий час у кримінально-виконавчій політиці держави концепція, згідно з якою широке призначення покарання у виді позбавлення волі здатне позитивно вплинути на зниження рівня злочинності, поступово втрачає свої позиції. Кожного року кількість осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції і відбувають покарання, не пов’язані з позбавленням волі або ж звільнені від відбування покарання з випробуванням, суттєво не зменшується. Так, станом на 1 грудня 2007 р. на обліках у кримінально-виконавчій інспекції перебувало 139407 осіб, а в минулі роки показники є такими: 2003 р. – 297,3 тис., 2004 р. – 298,5 тис., 2005 р. – 316,5 тис., 2006 р. – 277,5 тис. За 12 місяців 2007 р. кримінально-виконавчими інспекціями виконано 252,973 тис. судових рішень.

Аналіз абсолютних показників злочинності серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції, за останні роки (2003-2007 рр.) показує, що серед даної категорії засуджених зберігається досить значний рівень рецидивних злочинів, при тому що загальний стан злочинності в державі знижується. У 2003 р. повторно вчинили злочини 2980 осіб, 2004 р. – 3210; 2005 р. – 3413, 2006 р. – 3288, 2007 р. – 3101.

Разом з тим, широке застосування судами такого засобу кримінально-правового впливу, як звільнення від відбування покарання з випробовуванням (ст.ст. 75, 83, 104 КК України), призводить до того, що таке гуманне рішення виноситься за формальними ознаками – без урахування кримінологічної характеристики особи винного, обставин вчинення злочину й інших чинників, що характеризують зміст конкретного злочину. У свою чергу, це призводить до зростання кількості тяжких, особливо тяжких злочинів, вчинених особами, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції.

У даний час проблеми діяльності щодо запобігання вчиненню злочинів кримінально-виконавчими інспекціями малодосліджені порівняно із системою установ виконання покарань. Зокрема, Концепція реформування Державної кримінально-виконавчої служби України до 2012 р. лише фрагментарно розглядає роль кримінально-виконавчої інспекції.

З урахуванням змін у сучасному законотворенні та завдань, що стоять перед кримінально-виконавчим законодавством, наближення до гуманізації та демократизації всіх сторін життя суспільства є необхідним здійснення ґрунтовних наукових досліджень у сфері запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції.

У юридичній літературі проблемам запобігання злочинності приділяли увагу такі вчені, як П.П. Андрушко, Л.В. Багрій-Шахматов, В.С. Батиргареєва, М.О. Беляєв, В.В. Василевич, І.М. Гальперін, В.В. Голіна, В.О. Глушков, О.М. Джужа, І.М. Даньшин, Т.А. Денисова, В.А. Єлеонський, І.І. Карпець, В.О. Негодченко, І.С. Ной, В.В. Похмєлкін, С.В. Полубінська, В.С. Прохоров, А.Л. Ременсон, О.Б. Сахаров, М.О. Стручков, Є.Л. Стрельцов, О.Г. Фролова, М.Д. Шаргородський, І.В. Шмаров та ін.

Під час дослідження кримінально-правових засобів запобігання злочинності неможливо не згадати роботи вчених, які розробляли теорію запобігання злочинності у співвідношенні правових і соціальних факторів. Серед них: С.В. Бородін, М.М. Голоднюк, В.М. Дрьомін, А.Е. Жалінський, А.П. Закалюк, В.С. Зеленецький, М.І. Зубков, О.Г. Кальман, В.М. Куц, О.М. Костенко, А.Г. Лєкарь, В.А. Мисливий, Е.І. Раска, А.П. Тузов та ін. Окремі питання запобігання злочинам у процесі виконання покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, досліджували І.Г. Богатирьов, С.І. Комарицький, А.С. Мацко, В.Г. Павленко, О.В. Ткачова, В.О. Уткін, О.В. Філімонов, С.В. Черкасов, С.В. Чубраков.

Безумовно, роботи зазначених авторів збагатили кримінологічне уявлення про загальні питання теорії запобігання злочинності в цілому та окремих її видів, та мають значну наукову та пізнавальну цінність. Поряд з тим, за останнє десятиріччя в Україні відбулися суттєві зміни соціально-економічного й політичного характеру, що, в свою чергу, викликало переоцінку кримінологічних засад запобігання злочинам. Монографічні дослідження з окресленої проблематики здебільшого підготовлені відповідно до раніше чинного законодавства. Оновлене законодавство ХХІ ст. та широке застосування в ньому покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, зумовило необхідність проведення нових досліджень у сфері запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження затверджена Вченою радою Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ 31 січня 2006 р. (протокол № 5). Обраний напрямок дисертаційного дослідження спрямовано на виконання Концепції Комплексної програми профілактики правопорушень на 2006-2008 рр., схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 01 березня 2006 р. № 116-р. Тема дослідження відповідає програмі науково-дослідної роботи Державного департаменту України з питань виконання покарань (наказ ДДУПВП від 11 липня 2000 р. № 5/1–18).

Мета і завдання дослідження полягають у розв’язанні комплексного наукового завдання з позицій сучасних досягнень кримінологічної науки щодо запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції.

Відповідно до поставленої мети сформульовано такі завдання:

- проаналізувати поняття і зміст запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції;

- визначити правове положення кримінально-виконавчої інспекції як суб’єкта запобігання злочинам та її взаємодії з іншими суб’єктами запобігання;

- дослідити кримінологічні ознаки осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції;

- виявити характерні особливості рецидивіста, який вчинив новий злочин, перебуваючи на обліку в кримінально-виконавчій інспекції, з метою складання типового портрету такої особи;

- сформулювати загальносоціальні, спеціально-кримінологічні та індивідуальні заходи запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції;

- розробити конкретні теоретичні та практичні рекомендації щодо вдосконалення діяльності кримінально-виконавчої інспекції у сфері запобігання злочинам;

- надати пропозиції щодо вдосконалення кримінального, кримінально-виконавчого законодавства та нормативно-правових актів інших галузей права у сфері запобігання злочинам.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у діяльності кримінально-виконавчої інспекції щодо запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку.

Предметом дослідження є запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції.

Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети, завдань, об’єкта та предмета дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складає загальнонауковий діалектичний метод, застосування якого дало можливість досліджувати сутність, зміст і характерні риси запобігання злочинам з боку осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції. Формально-логічний метод використовувався як універсальний спосіб аргументування. Формально-юридичний аналіз норм чинного кримінального та кримінально-виконавчого законодавства дозволив виявити властиві йому переваги і недоліки та сформулювати пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання профілактичних заходів у процесі виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі. Статистичний метод застосовувався для опрацювання офіційної державної та іншої власноруч сформованої емпіричної бази як одного з джерел отримання відомостей про предмет дослідження. Соціологічні методи використовувалися при здійсненні анкетування та інтерв’ювання співробітників кримінально-виконавчої інспекції і працівників органів внутрішніх справ, а також засуджених щодо питань удосконалення кримінально-правових заходів у сфері запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції.

Висновки і рекомендації автора ґрунтуються на матеріалах вивчення особових справ і анкетуванні осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції. Усього вивчено 1200 особових справ осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції. Опитано 100 співробітників кримінально-виконавчої інспекції. Окрім цього, проаналізовано статистичні дані Державного департаменту України з питань виконання покарань, МВС України, Міністерства юстиції України, Верховного Суду України, що відображають практику призначення і виконання покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, за період з 2001 по 2007 р.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на сучасному етапі реформування кримінально-виконавчої служби України дисертація є першою у вітчизняній кримінологічній науці спробою комплексного розв’язання наукового завдання щодо запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку кримінально-виконавчої інспекції.

Це дало змогу виявити недоліки чинного законодавства і можливість сформулювати низку пропозицій щодо вдосконалення кримінального, кримінально-виконавчого законодавства, а також діяльності суб’єктів запобіжної роботи.

У дисертації сформульовано нові у концептуальному плані положення, досить важливі для юридичної практики, а саме:

вперше:

- складено кримінологічний портрет засудженого, який вчинив умисний злочин, перебуваючи на обліку в кримінально-виконавчій інспекції:

- встановлено, що це переважно особи чоловічої статі, віком до 30 років, які не мають власної сім’ї, забезпечені житлом. За освітнім рівнем вони практично не відрізняються від рецидивістів, які відбувають покарання у виді позбавлення волі;

- доведено, що дані особи не зайняті суспільно-корисною працею, в основному мають третю судимість, схильні до антисоціальної поведінки, зокрема до порушення громадського порядку, зловживання спиртними напоями та наркотичними речовинами;

- визначено, що вчинені ними злочини спрямовані проти власності (56,3%), 80% – мають вимушену потребу у вчиненні нових злочинів, із них 45,4% вчинені на першому році перебування на обліку в кримінально-виконавчій інспекції.

- обґрунтовано необхідність запровадження інституту громадських інспекторів (волонтерів) у діяльність кримінально-виконавчої інспекції, доведено, що це сприятиме вирішенню таких проблем, як перевантаження співробітників кримінально-виконавчої інспекції; участь громадськості у виправленні та ресоціалізації засуджених; створення дієвого контролю й нагляду за ними з метою запобігання вчинення засудженими нових злочинів;

- запропоновано проект Положення про громадських інспекторів (волонтерів) кримінально-виконавчої інспекції (у вигляді наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань).

удосконалено:

- форми взаємодії кримінально-виконавчої інспекції з іншими суб’єктами запобігання злочинам, якими охоплюється організований відповідно до вимог чинного законодавства, відомчих та міжвідомчих нормативних актів процес взаємодії (спільних або погоджених дій), спрямований на досягнення цілей покарання та завдань КВК України (виправлення і ресоціалізацію засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів з їх боку). Доведено, що рівень взаємодії цих суб’єктів погіршився після відокремлення кримінально-виконавчої інспекції від МВС України;

- норми чинного законодавства, які регулюють діяльність кримінально-виконавчої інспекції, доведено необхідність переорієнтування КВІ на нову роль у системі суб’єктів запобігання за рахунок збільшення обсягу профілактичних функції;

- загально-соціальні та спеціально-кримінологічні заходи запобігання злочинам, ефективність впливу на причини й умови, що сприяють вчиненню злочинів засудженими до покарань, не пов’язаних із позбавленням волі;

дістало подальший розвиток:

- визначення поняття запобігання злочинам, під яким розуміється комплекс заходів загально-соціальної, спеціально-кримінологічної та індивідуальної спрямованості щодо недопущення вчинення особами нових злочинів або припинення злочинної діяльності на різних стадіях її розвитку, які проводяться кримінально-виконавчою інспекцією у тісній взаємодії з іншими суб’єктами;

- дослідження кримінологічних особливостей осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції. Доведено необхідність більш ґрунтовного вивчення осіб, відносно яких суди застосовують звільнення від відбування покарання з випробуванням;

- вивчення закріплення на законодавчому рівні досудової та післясудової функції в роботі кримінально-виконавчої інспекції з огляду на актуальність пробаційних форм роботи із засудженими в інших країнах;

- внесені пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінального, кримінально-виконавчого законодавства та нормативних актів інших галузей права щодо регулювання суспільних відносин у сфері запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції, а саме розширення переліку обов’язків, які можуть покладатися на осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, що надасть змогу кримінально-виконавчій інспекції ефективніше здійснювати контроль за такими особами;

- використання закордонного досвіду запобігання злочинам серед осіб, засуджених до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі.

Провідною ідеєю дисертації є науково обґрунтоване вдосконалення кримінологічних засобів запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані висновки та пропозиції можуть використовуватися та деякі з них вже використані:

а) у науково-дослідній сфері – сформульовані та викладені положення, узагальнення, висновки і рекомендації мають як загальнотеоретичне, так і практичне значення для кримінологічної науки. Можуть бути використані для подальших наукових розробок у теорії запобігання злочинам;

б) у законотворчій діяльності – висновки та пропозиції, сформульовані у дисертації, були використані як вихідні положення при підготовці відомчих нормативно-правових актів ДДУПВП та розробці загальнодержавних і регіональних програм (акт впровадження ДДУПВП від 09 липня 2007 р. № 19/315);

в) у правозастосовчій діяльності – розроблено та впроваджено в практику органів виконання покарань методичні рекомендації щодо запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції (акт впровадження Управління ДДУПВП у Чернігівській області від 19 листопада 2007 р. № 1809-1);

г) у навчальному процесі – під час викладання дисциплін «Кримінально-виконавче право», «Кримінологія», при підготовці підручників, навчальних посібників, у науково-дослідницькій та навчальній роботі студентів і курсантів (акт впровадження Чернігівського юридичного коледжу ДДУПВП від 19 вересня 2007р. № 1708, акт впровадження ДДУВС від 12 грудня 2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Викладені в дисертації положення, що складають новизну роботи, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, які належать співавторам опублікованих праць, у дисертаційному дослідженні не використовувалися. Особисті теоретичні розробки дисертанта в наукових працях, опублікованих у співавторстві, полягають у пропозиціях щодо проекту Положення про громадських інспекторів (волонтерів) кримінально-виконавчої інспекції.

Апробація результатів дисертації. Результати наукового дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, а також на Міжнародній науково-практичній конференції «Уголовная и уголовно-исполнительная политика современной России: проблемы формирования и реализации» (м. Вологда, 2006 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Піднесення до права. Реформування кримінального та кримінально-виконавчого законодавства – головний чинник корегування політики України у сфері виконання кримінальних покарань» (м. Запоріжжя, 2006 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми професійного становлення особистості сучасного юриста» (м. Суми, 2006 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Від громадянського суспільства до правової держави» (м. Харків, 2006-2007 рр.), Науково-практичному семінарі «Державна політика у сфері кримінальної юстиції та забезпечення правопорядку в Україні» (м. Дніпропетровськ, 2008 р.).

Публікації автора складаються із шести статей, підготовлених за результатами дослідження, опублікованих у фахових наукових виданнях. Окремі висновки, пропозиції викладено в п’яти тезах доповідей на зазначених конференціях та семінарі. Окремі питання дослідження відображено в навчальному посібнику “Виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та основи пробації” (м. Чернігів, 2007 р.), підготовленому у співавторстві.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають дев’ять підрозділів, висновків, восьми додатків, списку використаних джерел (252 найменування). Загальний обсяг роботи складає 195 сторінок, додатки – 35 сторінок, список використаних джерел – 24 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, ступінь її наукової розробки, методологія дослідження, визначаються об'єкт, предмет, мета та завдання роботи, наукова новизна, показано практичне значення отриманих результатів дослідження, апробація результатів дисертації та її структура, формулюються положення та висновки, що виносяться на захист.

Розділ перший “Кримінологічні основи запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Поняття та зміст запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції” розглядаються історичні погляди та тлумачення понятійного апарату запобігання злочинам. Автор констатує, що в кримінологічній науці та у кримінально-виконавчому праві на даний час дослідження проблем запобігання злочинам серед осіб, засуджених до покарань, не пов’язаних із позбавленням волі проводились недостатньо, що обумовило науковий пошук.

Пріоритетне місце в цьому напрямку відведено запобіганню рецидивної злочинності серед осіб, засуджених до позбавлення волі або ж звільнених з місць позбавлення волі. Внаслідок цього питання рецидивної злочинності серед осіб, які відбувають покарання, не пов’язані з позбавленням волі або звільнені від відбування покарання з випробуванням, залишились недослідженими.

Визначено, що сучасний стан кримінально-правової політики держави не дозволяє залишатися на такому рівні розробленості зазначеної проблеми, оскільки загальна гуманізація кримінального законодавства і практика його застосування вказує на розширення сфери застосування покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та інших кримінально-правових заходів.

На підставі критичного аналізу, поглядів вчених кримінологів на поняття запобігання автор формулює наступне доктринальне його визначення: «запобігання злочинам – це комплекс заходів загально-соціальної, спеціально-кримінологічної та індивідуальної спрямованості щодо недопущення вчинення особами нових злочинів або припинення злочинної діяльності на різних стадіях її розвитку, які проводяться кримінально-виконавчою інспекцією у тісній взаємодії з іншими суб’єктами.

Констатовано, що умови реформування кримінально-виконавчої служби України вимагають від кримінологічної науки вирішення нових складних проблем і, передусім, створення державної системи запобігання злочинам, визначення принципово нових підвалин щодо вчення про запобігання злочинам як самостійного наукового завдання, а також його ключових категорій (попередження, профілактика, припинення) шляхом пошуку наукового консенсусу серед кримінологів замість поглиблення понятійної плутанини.

У підрозділі 1.2. “Кримінально-виконавча інспекція як суб’єкт запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на її обліку” дисертант досліджує проблеми функціонування кримінально-виконавчої інспекції як суб’єкта запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на її обліку. Автор наголошує, що відсутність наукових розвідок щодо ролі кримінально-виконавчої інспекції в процесі запобігання злочинам серед осіб, які перебувають у неї на обліку, не дає можливості в повній мірі використовувати потенціал інспекції.

Подальший розвиток діяльності кримінально-виконавчої інспекції щодо запобігання злочинам повинен здійснюватися за умов урахування змін національного законодавства, впровадження у практику новітніх наукових розробок у сфері запобігання злочинності, вирішення питань матеріально-технічного забезпечення цієї вкрай важливої для суспільства сфери відносин.

На основі аналізу діяльності кримінально-виконавчої інспекції щодо запобігання злочинам встановлено, що серед суб’єктів запобігання злочинам особливе місце належить кримінально-виконавчій інспекції, яка здійснює спеціально-кримінологічні та індивідуальні заходи запобігання, а також сприяє проведенню таких заходів іншими органами, установами, громадськими організаціями, створюючи для цієї діяльності сприятливі умови та використовує їх можливості. З метою усунення прогалин та суперечностей щодо функцій кримінально-виконавчої інспекції, запропоновано доповнити ч. 3 ст. 13 КВК України словами: «здійснює запобігання вчиненню нових злочинів особами, які перебувають на її обліку».

Автор на підставі дослідження приходить до висновку, що кримінально-виконавча інспекція, як суб’єкт запобігання злочинам серед осіб, які перебувають у неї на обліку: по-перше, відноситься до спеціалізованих суб’єктів запобігання; по-друге, сутність її діяльності полягає у виявленні та усуненні криміногенних обставин, які впливають на поведінку осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції; по-третє, виявлення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів; по-четверте, запобігання вчиненню нових злочинів.

У підрозділі 1.3. “Взаємодія кримінально-виконавчої інспекції з іншими суб’єктами запобігання злочинам серед осіб, які перебувають у неї на обліку, та шляхи її вдосконалення” розглядаються теоретичні та практичні аспекти взаємодії кримінально-виконавчої інспекції з іншими суб’єктами запобігання злочинам. Актуальність взаємодії кримінально-виконавчої інспекції з іншими суб’єктами щодо запобігання злочинам визначається одним із основних пріоритетів діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України.

Узагальнюючи понятійний апарат, що вживається при визначенні терміна „взаємодія”, автор формулює поняття взаємодії кримінально-виконавчих інспекцій з іншими суб’єктами запобігання злочинам серед осіб, що перебувають на її обліку, визначає основні форми взаємодії означених суб’єктів, до яких відносить: взаємне інформування про стан злочинності та судимості; використання даних судової статистики та матеріалів судової практики під час розроблення заходів на посилення боротьби зі злочинністю; проведення семінарів та конференцій; направлення інформаційних листів, довідок, оглядів; аналіз стану злочинності і прогнозування тенденцій її розвитку; розробка і реалізація регіональних програм профілактики правопорушень; координація профілактичної діяльності; проведення цільових заходів і операцій з розшуку засуджених, місце яких невідоме;

Дисертант обґрунтовує потребу залучати до запобіжної діяльності із засудженими громадських інспекторів (волонтерів) кримінально-виконавчої інспекції за аналогом діяльності волонтерів у службах пробації зарубіжних країн.

Розділ другий “Кримінологічна характеристика осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції” містить три підрозділи.

У підрозділі 2.1. “Вивчення особи злочинця як невід’ємна складова запобігання злочинам” аналізуються погляди на поняття особистості злочинців, запропоновані у працях вчених-кримінологів.

Дисертант зазначає, що практичне і наукове значення вивчення особи злочинця зводиться до такого: по-перше, аналіз вказаної групи властивостей дозволить пояснити причини злочинної поведінки; по-друге, вивчення негативних властивостей особи злочинця, які обумовлюють злочинну поведінку за кількістю і якістю, допоможе віднести злочинця до певного типу, прогнозувати ймовірність вчинення ним злочинів у майбутньому, з урахуванням такого прогнозу обрати заходи запобігання злочинам; по-третє, знання негативних властивостей, які обумовлюють злочинну поведінку, дозволить ефективно організувати процес виправлення осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції.

Проведене здобувачем вивчення осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції, стало складовою частиною соціально-правового дослідження, що сприяло отриманню уявлень про те, як злочинець оцінює свої життєві перспективи, ставиться до роботи, освіти, сім'ї і наскільки він занедбаний у моральному відношенні.

У підрозділі 2.2. “Характеристика осіб, що перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції” зазначається, що в ході дослідження було вивчено понад 1200 особових справ осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції, що забезпечило достатній ступінь репрезентативності дослідження. Результати дослідження сукупності респондентів свідчать, що 89,1 % засуджених становлять особи чоловічої статі і 10,9 % – жіночої.

Питома вага осіб молодіжного віку становить 69,5 %, (16–19 років – 17,5 %, 20–24 – 26,6 %, 25–29 – 25,4 %, 30–49 – 24,1 %). Найменша частка припадає на найстаршу категорію осіб – 50-60 років (6,3% від загальної кількості опитаних). 47,7% осіб опитаних під час перебування на обліку в кримінально-виконавчій інспекції не працевлаштувалися, що, у свою чергу, свідчить про наявність основних детермінант вчинення цими особами рецидивних злочинів, адже такі особи не мають засобів для існування і вимушені їх відшукувати у різні способи, в тому числі й незаконні.

Переважну більшість осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції, становлять засуджені, звільнені від відбування покарання з випробуванням (199 тис. осіб протягом 2007 р., що складає 90,3% від загальної кількості засуджених, які пройшли за обліком кримінально-виконавчої інспекції). За останні шість років динаміка застосування звільнення з випробуванням була такою: у 2002 р. за обліком пройшло – 13,4 тис., 2003 р. – 109,2 тис., 2004 р. – 134,5 тис., 2005 р. – 170,9 тис., 2006 р. – 144,3 тис., 2007 р. – 215 тис. осіб.

Аналіз вчинених злочинів даною категорією осіб показав, що найчастіше суди застосовують ст. КК України за такі злочини: проти життя та здоров’я (ст. 119 КК України – 1,2 %; ст. 121 КК України – 3,02 %; ст. 122 КК України – 2,7 %; ст. 129 КК України – 0,3 %; ст. 142 КК України – 0,3 %.), проти волі, честі та гідності (ст. 146 КК України – 0,3 %; ст. 152 КК України – 0,3 %; ст. 153 КК України – 0,3 %; ст. 175 КК України – 0,3 %; ст. 176 КК України – 0,3%), проти власності (ст. 185 КК України – 23,3%; ст. 186 КК України – 11,2 %; ст. 187 КК України – 4,2 %; ст. 188 КК України – 0,3 %; ст. 189 КК України – 0,3 %; ст. 190 КК України – 1,8 %; ст. 191 КК України – 1,8 %; ст. 198 КК України – 0,6 %;), проти громадської безпеки (ст. 263 КК України – 2,3%), проти безпеки руху та експлуатації транспорту (ст. 286 КК України – 4,8 %; ст. 289 КК України – 1,5 %), проти громадського порядку та моральності (ст. 296 КК України – 5,4 %; ст. 302 КК України – 0,3 %; ст. 303 КК України – 0,3 %), у сфері обігу наркотичних речовин (ст. 307 КК України – 7,8 %; ст. 309 КК України – 16,9 %; ст. 317 КК України – 0,6 %). Встановлено, що 80,9 % опитаних засуджені вперше, 19,1% раніше притягалися до кримінальної відповідальності.

У підрозділі 2.3. “Особистість рецидивістів, засуджених до покарань, не пов’язаних із позбавленням волі та звільнених від відбування покарання з випробуванням” автором запропоновано поняття рецидиву злочинів серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчої інспекції. Розглянуто характеристику особи рецидивіста і встановлено, що злочинці-рецидивісти за статевою ознакою характеризуються таким чином: чоловіків – 313, що становить 89,9 % від загальної кількості вивчених осіб; жінок – 35 (10,1 %). За віком вивчені особи розподілилися на шість груп: неповнолітніх (у віці до 18 років) – 55 чоловік, що становить 15,8 %; молодого віку (до 30 років) – 196 чоловік (56,3 %); середній вік (від 30 до 50 років) – 91 чоловік (26,1 %); старші (понад 50 років) – лише 6 чоловік (1,7 %).

Сімейний стан осіб, що досліджувалися, характеризується таким чином: одружених серед рецидивістів – 21,8 %, що складає меншість, ніж неодружених (58,3 %), розлучених – 12,9 %, таких, що проживають у незареєстрованому шлюбі, – 6,9 %. Вивчені засуджені мали такий рівень освіти: початкова освіта – 48,6 %, 10 класів – 8,6 %, середня спеціальна освіта – 38,8 % і лише по 2% осіб мали відповідно незакінчену вищу та закінчену вищу освіту. Характерним є те, що майже 40 % вивчених осіб мають спеціальну освіту і, відповідно, певну професійну підготовку, що давало їм можливість знайти собі роботу на відміну від інших категорій рецидивістів.

Трудова зайнятість вивчених осіб характеризується таким чином. На момент вчинення злочину працювали 32,5 %, непрацюючих осіб було більше вдвічі (67,5 %), що в абсолютному значенні становить 235 чоловік. Розглядаючи категорію непрацюючих осіб, з’ясовується, що не бажали працювати 87,2 % від непрацюючих і лише 12,8 % не працювали з поважних причин. Автором зазначено, що високий рівень безробіття та відсутність загальнодержавних програм з соціальної адаптації осіб, що вчинили злочини, є головною проблемою сьогодення. Встановлено, що в переважній більшості рецидивні злочини, вчинені засудженими, мають корисливу спрямованість, тобто злочини проти власності – 56,6 %. Друга за величиною група – це злочини у сфері обігу наркотичних речовин (19 %) і третя група – злочини проти життя та здоров’я (15,5%). Злочини проти громадського порядку – 4,9%.

Що стосується категорій осіб рецидивістів, то засуджених до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю – 1 чоловік, що становить 0,3% від загалу. Засуджених до виправних робіт та громадських робіт – 16 (6,6%) та – 6 (1,7%) відповідно. Найбільша група рецидивістів, що перебувають на обліку кримінально-виконавчої інспекції, – це особи, звільнені від відбування покарання з випробовуванням (91,4 %).

Розділ третій „Кримінологічні заходи запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. „Загальносоціальні заходи запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчої інспекції” дається поняття загальносоціальних заходів запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції. Автор визначає стратегічні напрями, за якими повинна здійснюватися розробка запобіжних заходів, та надає практичні рекомендації щодо можливостей позитивного впливу держави на відповідні суспільні відносини. Дисертантом доводиться, що загальносоціальне запобігання злочинам пов’язано з досить значними і довготривалими видами соціальної діяльності, розвитком економіки, забезпеченням прав, свобод, законних інтересів громадян, зміцненням законності, соціального захисту населення.

Серед загальносоціальних заходів запобігання, що спрямовуються на осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції, автор виділяє такі: прийняття законодавчих актів, нормативне визначення участі громадськості в процесі впровадження покарань, не пов’язаних з позбавленням волі; інформування широких кіл населення через засоби масової інформації про відповідальність за злочини; покращення соціальних та економічних умов, що позначаються на життєдіяльності населення; розбудова державних інституцій, які ведуть боротьбу зі злочинністю (суди, органи внутрішніх справ, прокуратура, органи виконання покарань).

Оскільки запобігання рецидивним злочинам серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції, необхідно розглядати як частину державної програми запобігання злочинності, вона повинна включати в себе наступне: 1) удосконалення правового регулювання запобігання рецидивним злочинам серед осіб, які перебувають на обліку в КВІ; 2) заходи соціального і економічного характеру та їхнє правове забезпечення, прийняття підзаконних актів, які будуть визначати організаційні, фінансові та технічні основи для реалізації заходів запобігання рецидивним злочинам. Застосування запропонованих заходів, на нашу думку, значною мірою сприятиме підвищенню ефективності запобіжної роботи серед осіб, які перебувають на обліку в КВІ.

У підрозділі 3.2. „Спеціально-кримінологічні заходи запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції” досліджуються спеціально-кримінологічні заходи запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку в КВІ, що включають заходи, спрямовані на усунення, послаблення чи нейтралізацію причин та умов злочинів, а також запобіжну роботу з особами, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції.

Дисертант детально аналізує діяльність кримінально-виконавчої інспекції щодо проведення спеціально-кримінологічних заходів запобігання злочинам, звертає увагу на те, що прогалини в законодавстві не дають змоги повною мірою реалізувати запобіжний потенціал покарань, не пов’язаних з позбавленням волі та інших заходів кримінально-правового впливу, пропонуючи внести зміни до чинного законодавства.

Серед спеціально-кримінологічних заходів запобігання автор виділяє такі: удосконалення кримінального, кримінально-виконавчого законодавства; удосконалення структури і методів діяльності кримінально-виконавчої інспекції; створення організаційного, технічного, матеріального, ресурсного механізму діяльності кримінально-виконавчої інспекції; забезпечення безпеки співробітників кримінально-виконавчої інспекції; створення служби профілактики в структурі кримінально-виконавчої інспекції; створення спеціальних центрів з підготовки і перепідготовки співробітників кримінально-виконавчої інспекції; організація взаємодії кримінально-виконавчої інспекції з органами внутрішніх справ на базі спільного планування профілактичної діяльності, проведення колегій, оперативних нарад, нарад-семінарів, перевірок, рейдів і спецоперацій, обмін інформацією про поведінку, спосіб життя умовно засуджених і застосування до них заходів профілактичної дії; регулярне інформування органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури, судів про стан правопорядку серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції; залучення до профілактичної роботи адміністрації організацій, в яких працюють засуджені, трудових колективів, шефських формувань, профспілкових та інших громадських організацій, родичів і членів сімей засуджених, громадських інспекторів (волонтерів), а також інших осіб, які можуть позитивно впливати на таких осіб.

У підрозділі 3.3. „Індивідуальні заходи запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчої інспекції” детально аналізується поняття „індивідуальна профілактика”. На основі наукових підходів автор формулює визначення індивідуальної профілактики серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції. Це діяльність співробітників кримінально-виконавчих інспекції, дільничних інспекторів, міліції і громадськості, яка спрямована на виявлення осіб, схильних до вчинення злочинів, та здійснення щодо них профілактично-виховного впливу шляхом застосування системи заходів переконання і примусу з метою усунення та нейтралізації суб’єктивних причин злочинної поведінки, а також негативних детермінантів з найближчого оточення такої особи.

Автор наводить аргументи, що запобіжна робота кримінально-виконавчої інспекції з особами, які перебувають на її обліку, повинна будуватися за двома напрямами: 1) безпосереднє запобігання вчиненню нових злочинів даною категорією осіб; 2) запобігання вчиненню адміністративних правопорушень та контроль за виконанням покладених на засуджених обов’язків. Виокремлення такого напряму роботи викликане тим, що переважна більшість осіб, які перебувають на обліку, а також вчиняють нові злочини, – це особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням.

Дисертант на основі аналізу діяльності органів, що виконують покарання, не пов’язані з позбавленням волі, в зарубіжних країнах, доходить висновку про доцільність впровадження в діяльність кримінально-виконавчої інспекції досудової функції, яка передбачатиме всебічне вивчення особи злочинця.

Встановлено, що основним засобом запобігання злочинам залишається покарання і, як наслідок, переоцінка значення каральної функції. Лише 15опитаних співробітників кримінально-виконавчої інспекції вважають, що профілактично-виховна діяльність щодо індивідуальних заходів запобігання достатньо врегульована, 68– однією з причин низького рівня такої діяльності вважають недостатність її врегулювання на законодавчому рівні.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення питань запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції, наведено підсумки проведеного дослідження, викладено основні його результати, сформульовано пропозиції та рекомендації щодо їх наукового та практичного використання.

З наукової та практичної точки зору дане завдання ще не було предметом самостійного кримінологічного дослідження, тому його результати, які викладені в цій праці, дають можливість сформулювати такі висновки й надати пропозиції:

1. Доведено, що в сучасних умовах назріла необхідність створення оптимальної моделі діяльності кримінально-виконавчої інспекції щодо запобігання злочинам, яка б передбачала: визначення державної кримінологічної політики боротьби зі злочинністю; створення законодавчої бази та вдосконалення інших нормативних актів, що регулюють діяльність із запобігання злочинам; удосконалення структури та діяльності кримінально-виконавчої інспекції; постійний моніторинг ефективності покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, та інших засобів кримінально-правового характеру.

2. Визначено, що запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції, слід розглядати як комплекс заходів загально-соціальної, спеціально-кримінологічної та індивідуальної спрямованості щодо недопущення вчинення особами нових злочинів або припинення злочинної діяльності на різних стадіях її розвитку, які проводяться кримінально-виконавчою інспекцією у тісній взаємодії з іншими суб’єктами.

3. Доведено, що серед суб’єктів запобігання злочинам особливе місце належить кримінально-виконавчій інспекції, яка здійснює спеціально-кримінологічні заходи, а також сприяє проведенню таких заходів іншими органами, установами, громадськими організаціями, створюючи для цієї діяльності сприятливі умови та використовує їх можливості. З метою усунення прогалин та суперечностей щодо функцій кримінально-виконавчої інспекції, запропоновано доповнити ч. 3 ст. 13 КВК України словами: «здійснює запобігання вчиненню нових злочинів особами, які перебувають на її обліку».

4. Визначено такі форми взаємодії суб’єктів запобігання: аналіз стану злочинності і прогнозування тенденцій її розвитку; розробка і реалізація державних та регіональних програм профілактики правопорушень; координація профілактичної діяльності; взаємне інформування про стан злочинності та судимості; проведення цільових заходів і операцій з розшуку засуджених, місце яких невідоме; використання даних судової статистики та матеріалів судової практики під час розроблення заходів на посилення боротьби зі злочинністю; проведення семінарів та конференцій; направлення інформаційних листів, довідок, оглядів.

5. На основі системного аналізу зарубіжного досвіду (Японія, США, Франція, Великобританія, Швеція, Німеччина) зроблено висновок, що запобігання злочинам є загальною тенденцією сучасних правових систем розвинутих країн і його основні напрямки збігаються із системою запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції, і це положення відповідає загальній та індивідуальній превенції в Україні.

6. Характеризуючи нормативно-правову базу запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку кримінально-виконавчої інспекції, доведено необхідність запровадження в її діяльність інституту громадських інспекторів (волонтерів), що сприятиме розв’язанню таких проблем, як перевантаження співробітників кримінально-виконавчої інспекції; реалізація норм кримінально-виконавчого законодавства щодо участі громадськості у виправленні та ресоціалізації засуджених; створення дієвого нагляду за засудженими, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції, з метою запобігання вчинення ними рецидивних злочинів.

7. Досліджуючи проблеми рецидиву серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції, обґрунтовано положення про те, що рецидив злочинів серед цих осіб – це вчинення нового умисного злочину під час іспитового строку особою, яка перебуває під контролем кримінально-виконавчої інспекції, або ж нового умисного злочину під час відбування покарання, не пов’язаного з позбавленням волі (позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю), чи протягом року після його відбування (громадські роботи, виправні роботи).

8. Використовуючи різноманітні способи збору та обробки інформації, отримано можливість поглибити існуюче уявлення про природу феномена особистості рецидивіста. Аналіз емпіричного матеріалу надав можливість сконструювати типовий портрет особистості рецидивіста, який вчинив новий умисний злочин, перебуваючи на обліку в кримінально-виконавчій інспекції.

9. На основі аналізу ефективності виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та запобігання злочинам серед засуджених до таких видів покарань, доведено необхідність на законодавчому рівні запровадити у діяльність кримінально-виконавчої інспекції досудової та післясудової функцій, що є важливим напрямком діяльності служб пробації країн Європейського співтовариства.

10. Для вирішення питання запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчої інспекції, доцільно розробити нову структуру служби виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, збільшивши нормативно-штатну чисельність кримінально-виконавчої інспекції до міжнародних