ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

ПОЧИНКОВ ДЕНИС ОЛЕКСАНДРОВИЧ

УДК 332.025.12

МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ

ЕКОНОМІКИ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

Спеціальність 08.00.01 – Економічна теорія та історія економічної думки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ-2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політичної економії факультетів управління та маркетингу ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» Міністерства освіти та науки України, м. Київ.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Диба Михайло Іванович,

ДВНЗ «Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана»,

декан кредитно-економічного факультету

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Малий Іван Йосипович,

ДВНЗ «Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана»,

професор кафедри політичної економії

обліково-економічних факультетів

кандидат економічних наук, доцент

Розинка Олександр Миколайович,

Інститут законодавства Верховної Ради

України, головний консультант

Захист відбудеться «_23_» червня 2008 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.006.01 у ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за адресою: 03680, м.Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд.317.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за адресою: 03113, м. Київ, вул. Дегтярівська 49-г, ауд.601.

Автореферат розісланий «_23_» травня 2008 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор економічних наук, професор Фукс А.Е.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний розвиток економіки характеризується зростанням ролі регіонів в двоякому аспекті: з одного боку - відбувається поглиблення регіоналізації між країнами в контексті глобалізаційних процесів, з іншого - загострюються проблеми динамічного та пропорційного розвитку регіонів в рамках національної економіки. Наслідком зосередженості зусиль та ресурсів держави на світову інтеграцію національної економіки стала недооцінка значимості та ролі територіально-регіонального розвитку, що призвело до напруженості у вирішенні питань культури, мови, побуту окремих районів, областей та цілих регіонів як в розвинених країнах, так і в країнах з трансформаційною економікою. Особливої актуальності дослідження проблеми регіонального розвитку набуває і в сучасній українській суспільно-політичній та соціально-економічній ситуації. Це обумовлено рядом обставин.

По-перше, на сучасному етапі ринкової трансформації в країні відбувався демонтаж вертикально інтегрованої адміністративно-командної системи влади, до чого фактично ні центр, ні регіони по-справжньому не були готові. Нині значно розширюються функції і завдання регіонів щодо раціонального використання природних ресурсів, забезпечення зайнятості населення, участі їх в зовнішніх зв'язках тощо.

По-друге, ейфорія ринкової трансформації, наслідки економічної політики в частині приватизації та реприватизації державного майна повністю відкинули визначальну роль держави в розвитку міст і сіл, виробничої та соціальної інфраструктури, що призвели до значних перекосів та диспропорцій в соціальному, економічному, територіальному та інфраструктурному розвиткові України.

По-третє, об'єктивно існує складність визначення ролі та місця економіки регіону в народногосподарській системі, оскільки найважливіші контури останньої ще повністю на терені України не стали реальністю. Перманентно нові проблеми виникають і в результаті ринкових змін управлінських функцій на рівні регіону, а також із-за відсутності дієвої системи інституціонального забезпечення регіонального розвитку.

По-четверте, наявний механізм регулювання регіонального розвитку є недостатньо ефективним, що обумовлено відсутністю системного підходу до реалізації регіональної політики, а відтак — аморфністю стратегічного планування і програмування перспектив розвитку українських регіонів. Такий стан призводить до подальшого поглиблення в країні соціально-економічних диспропорцій регіональної динаміки, неврегульованості проблем депресивності ряду територій та економічно-фінансової нерівноважності міжбюджетних відносин, а відповідно і фінансової слабкості місцевих бюджетів.

Значимість регіональних проблем в Україні на сьогодні визначається сучасною суспільно-політичною ситуацією. Адже «регіональне поле», на якому волею-неволею «грають» різні представники влади та їхні партійні репрезентанти — «політпартблоки» — дуже чутливе соціальне місце для розхитування засад формування державності, тим самим штучно нагнітається політична нестабільність, викривляються уявлення про співвідношення держави та регіонів. На генеровані ними проблеми (тренди) різні прошарки населення регіональних спільнот далеко не завжди адекватно реагують, оскільки у таких юридично неформалізованих ситуаціях нерідко плутаються навіть і кваліфіковані фахівці: економісти, політологи, правники, соціологи, не говорячи вже про державний менеджмент. В цьому контексті тема дисертаційного дослідження є актуальною та вкрай важливою для забезпечення стабільного та довготривалого розвитку національної економіки, її безпеки та конкурентоспроможності на світовому ринку.

Важливо зазначити, що питання функціонування регіональних економічних систем, їх адаптації до умов ринкової економіки активно розробляються як іноземними, так і вітчизняними дослідниками. Серед західних економістів це — Ф.Адамчик, У.Айзард, Р.Акофф, А.Вебер, Л.Гілмор, В.Кристаллер, А.Куклинський, Д.Медоуз, 3.Пшибила, Н.Річардсон, Е.Тоффлер та ін. Досить змістовно регіональні проблеми (за умов федералізації) розробляють російські науковці: В.Арзамаскін, С.Артоболевський, В.Городецький, Н.Гоффе, В.Заусаєв, Б.Зикін, Б.Ічтелеусов, П.Мінакір, Н.Найдьонов, А.Щуплецов і багато інших.

Останнім часом терміни «регіональна економіка», «регіональне регулювання» міцно закріплялися в науково-дидактичному лексиконі як українських вчених, так і практиків різних рівнів державного управління. Важливі аспекти регіонального розвитку розглядаються в працях О.Бєляєва, П.Бубенка, 3.Варналія, А.Гальчинського, В.Геєця, Б.Данилишина, М.Диби, М.Долішнього, С.Дорогунцова, С.Злупка, Б.Кваснюка, В.Керецмана, Е.Лібанової, І.Лукінова, І.Малого, М.Маніліна, Я.Олійника, Ю.Пахомова, В.Симоненка, А.Федорищевої, В.Чужикова, М.Чумаченка та ін. При цьому українські науковці-економісти внесли суттєвий вклад у формування системної палітри дослідження специфіки нашого національного регіонального середовища (архітектоніки — Д. П.), зокрема його ядра — регіональної економіки, механізму її функціонування і регулювання, а також аналізу їхньої специфіки та проблем розвитку в період ринкової трансформації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з планами науково-дослідницьких робіт кафедри політичної економії факультетів управління та маркетингу Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана і є складовою теми “Теоретичні проблеми соціально-економічного регулювання перехідної економіки” (№ державної реєстрації 0101U007345). Автором під час виконання цієї теми підготовлений окремий підрозділ “Механізм регулювання регіонального розвитку”.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний теоретико-методологічний аналіз механізму державного регулювання регіональної економіки за умов ринкової трансформації: його змісту, функцій, тенденцій. Відповідно до поставленої мети в роботі поставлені такі завдання:

—

—

—

—

—

—

—

Об'єкт дослідження — система соціально-економічних відносин держави і регіонів у контексті їхньої специфіки в транзитивній економіці України.

Предмет дослідження — механізм державного регулювання регіональної економіки та забезпечення динамічного і рівномірного розвитку національної економіки України на сучасному етапі ринкової трансформації.

Методи дослідження. Для реалізації поставлених у дисертаційній роботі задач були використані такі методи: діалектичний – при дослідженні закономірностей розвитку регіонів в трансформаційній економічній системі (п. 1.2, 1.3, 2.1, 2.2); синергетичний – щодо визначення місця структурно-функціональної ролі регіональної економіки у народногосподарському комплексі (1.3, 2.2); якісний аналіз і метод наукових абстракцій – при обґрунтуванні категоріального апарату (п. 1.1, 1.2); системний та структурно-функціональний підходи – для дослідження системи державного регулювання регіонального розвитку у взаємодії її складових (п. 2.1, 2.2.); статистичний аналіз – для аналітичного аналізу тенденцій соціально-економічного розвитку регіонів в трансформаційній економіці.

Інформаційною основою дослідження є монографічні праці вітчизняних та зарубіжних вчених, результати економічних та соціологічних досліджень, які проводились в Україні різними інституціями, матеріали Державного комітету статистики, довідкова література, законодавчі та нормативні акти України тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у теоретичному узагальненні, обґрунтуванні та уточненні ряду методологічних засад і підходів щодо змістовного аналізу державного регуляторного механізму функціонування та розвитку регіональної економіки в умовах ринкової трансформації з проекцією цих процесів на українські сучасні реалії. Наукові результати, що одержані автором і виносяться на захист, полягають у наступному:

вперше:— 

запропоновано авторській підхід до використання терміну «соціально-економічна архітектоніка регіону». Сутнісно останній трактується як загальна функціональна структура наявних в ньому виробничих потужностей, ринкової і соціальної інфраструктури, а також інституцій, які включають норми, правила, традиції, установи та інші соціальні утворення у їх співвідношенні з сутністю та стратегією функціонування відповідного адміністративно-територіального формування;

отримали подальший розвиток: — 

узагальнення функцій механізму державного регулювання регіональної економіки на основі включення в них елементів, здатних до відображення суперечностей та цілеспрямованості даного регуляторного процесу за умов регіональної економічної транспаритетності – відносин між регіонами, які «проходять» через усю національну економіку;— 

систематизація принципів регіонального прогнозування з урахуванням специфіки об’єкта: системність, узгодженість (мети і засобів), варіантність (альтернативність), безперервність, верифікація, рівність можливостей та ін.;— 

змістовне обґрунтування регіональної відтворювальної специфіки, яка визначається не тільки формами власності, а способами управління соціально-економічними відносинами на основі раціонального використання регіональних абсолютних і відносних переваг, а відповідно – формування власних конкурентних переваг;

—

удосконалено:— 

на основі репрезентативного статистико-аналітичного матеріалу обґрунтовано, що структурна регіонально-галузева диспропорційність і недосконалість української економіки унеможливлює збалансований розвиток ринку праці за критеріями капітало- і працемісткості виробництв, тобто праце- інтенсивності. Аргументовано, що підвищення останнього має стати ключовим ланцюгом регуляторної політики соціально-економічного розвитку фактично всіх регіонів України;— 

в практичному аспекті запропоновано на рівні мезоекономічного аналізу включати показники порівняння економічного зростання та рівнів безробіття різноманітних і неоднорідних регіонів - у системі національної статистики, а також облік руху факторів виробництва: капіталу (інвестицій) та робочої сили між регіонами, оскільки нині ці проблеми комплексно не відслідковує наша національна статистика.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані наукові результати мають не лише теоретико-методологічне, а й практичне значення для вирішення конкретних соціально-економічних проблем. Прикладна значимість проведеного дослідження полягає у розробці методичних рекомендацій щодо раціоналізації державної регуляторної політики економіки регіонів в транзитивній економіці. Узагальнення та пропозиції, які стосуються питань бюджетно-фінансового регулювання системи відносин «центр-регіони» для підвищення ефективності державної регіональної політики та вибору оптимальних форм і методів економічного стимулювання регіонів з метою посилення соціальної складової господарської діяльності використані Департаментом макроекономічного прогнозування Міністерства фінансів України при опрацюванні проекту Закону України „Про державний бюджет на 2008 рік” (довідка №31-05000-07-10/20459 від 05.10.2007р.). Висновки дисертаційної роботи стосовно унормування податкових функцій місцевих органів влади, систематизації регіональних програм та формування прозорого механізму надання трансфертів місцевим бюджетам для вирівнювання їх фінансових можливостей використані Вишневою міською радою для розробки «Плану соціально-економічного розвитку міста на 2008 рік» (довідка №114 від 16.10.2007р.). Ряд теоретичних положень дисертації використовуються у ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» в навчальному процесі при викладанні студентам лекційних курсів з дисциплін “Політична економія”, “Трансформаційна економіка”, “Соціальна економіка” та проведенні семінарських занять (довідка від 22.01.2008р.)

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідались на VІІІ Міжнародній науково-практичній конференції (“Наука і освіта 2005” (м. Дніпропетровськ, 7 лютого 2005 р.) і на Міжнародній науково-практичній конференції «Забезпечення сталого розвитку банківської діяльності» (м.Київ, 2007 р.).

Публікації. За результатами виконаного дослідження опубліковано 5 наукових праць загальним обсягом 3,05 друк. арк., з яких особисто автору належать 2,25 друк. арк., з них 4 статті - у наукових фахових виданнях, 1 – матеріали конференції.

Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 162 сторінок комп'ютерного тексту. Робота містить 13 таблиць на 10 сторінках, 6 рисунків на 3 сторінках та 6 додатків на 6 сторінках. Список використаних джерел включає 192 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У розділі 1 «Теоретико-методологічні засади аналізу регіональної економіки» — аналізуються основні концептуальні підходи щодо дослідження змісту, принципів та суперечностей функціонування економіки на мезорівні.

Аналітично-теоретичні узагальнення різних підходів до трактування поняття «економічний регіон» дають підстави розглядати його зміст і сутність не просто з позиції прийняття за вихідний критерії окремої ознаки: специфіка природних ресурсів чи виробничого потенціалу, економічна спеціалізація, обсяг та вид ринку, ступінь господарської чи фінансово-економічної автономності тощо, а через структурно-функціональну роль у національній економіці. Для подальшого системного аналізу категорії «регіональна економіка» автором методологічно дієвим було виокремлення поняття «економічний регіон» як специфічного економічно відособленого суб'єкту на адміністративно-територіальному просторі країни, який має інституціонально-економічний потенціал для реалізації відповідних функцій у загальній структурі національної економіки. В такому контексті сутність поняття «економічний регіон» визначена як соціально-економічна просторова цілісність (в системі народного господарства), яка характеризується наявністю відповідної структури виробництва і робочих місць, концентрацією населення, його соціально-духовної життєдіяльності, а також має місцеві органи управління та відносну економічно-фінансову оперативну відокремленість.

В дисертації в змістовно-функціональному аспекті економічний регіон розглянуто як соціально-економічна функція, а не просто як адміністративно-територіально «відгороджене» (виділене) утворення. Обґрунтовано, що в теоретико-практичному сенсі така система включає: наявний ресурсно-економічний потенціал, підсистему фінансової координації даної території з господарюючими суб'єктами та центром; відносну економічну, в т. ч. і бюджетно-фінансову та ринково-інфраструктурну відособленість; адресні потреби та інтереси регіональних мешканців; комплекс соціально-економічних цілей, завдань як відповідного мезорівня, так і в цілому макрорівня.

В діалектичному взаємозв'язку з розглянутими і обґрунтованими вище положеннями аргументовано, що основою регіональної економіки є територіальний поділ праці та наявні основні виробничі чинники, які охоплюють: сформований регіонально-економічний потенціал; потреби населення регіону та стан і динаміку його ринків; умов для оптимального пристосування структури економіки регіону до внутрішніх і зовнішніх завдань; регіональні інтереси та їхню кореляцію із загально функціональним інтересами. При цьому засадничі функції регіональної економіки класифіковані за фазами відтворювального процесу на мезорівні (за сферами виробництва, обміну, розподілу і споживання).

Автором, на основі даних Держкомстату України, здійснена репрезентативна аналітична систематизація спеціалізації регіонів за питомою вагою (на регіональному і загальнонаціональному рівнях) зайнятого населення в провідних галузях і сферах, що дозволило більш чітко охарактеризувати специфічний соціально-економічний «портрет» регіональної економіки. В подальшому такий методичний підхід сприяв і більш адресному аналізу проблем регіональної економічної політики щодо реальної обумовленості динаміки валового регіонального продукту та доходів на душу населення.

У дисертаційній роботі економічні інтереси досліджуються як спонукальний чинник розвитку регіонів. При цьому обґрунтовується, що у реальному житті єдність інтересів у системі «держава — регіони» цивілізовано досягається через реалізацію кожного з них в процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації. В даному аспекті важлива роль регіонального інтересу полягає у мінімізації негативних проявів територіально-економічної дезінтеграції на рівні регіонів, підтримці місцевих соціально-економічних трансформацій, формуванні і розвитку умов для максимального використання внутрішнього потенціалу відповідного регіону. Все це обумовлено зокрема і тим, що на рівні останнього відбувається специфічний «симбіоз» вертикального та горизонтального векторів соціальних і економічних інтересів.

Це стосується і реалізації усіх форм власності, і насамперед в управлінні, де найбільш повно можуть бути відтворені як суспільні, так і регіональні інтереси. Реалізація даного завдання розглянута через посилку автора щодо органічного поєднання власності, капіталу та праці із управлінням, в т. ч. і на основі принципу регіонального саморегулювання на базі відповідного загальнонаціонального законодавства.

Відповідно до цих завдань, вся система інтересів регіонального розвитку має бути орієнтована на розв'язання проблем впорядкування життєдіяльності людей на даній території. При цьому для аналізу регіональних проблем, замість традиційного терміну «регіональне середовище», пропонується методологічно більш дієве поняття «соціально-економічна архітектоніка регіону». За своєю сутністю, у авторській трактовці — це загальна функціональна структура наявних в регіоні виробничих потужностей, ринкової і соціальної інфраструктури та природно-ресурсного потенціалу, а також інституцій (норм, правил, традицій, установ та інших соціальних утворень) у їхніх співвідношеннях зі змістом стратегічного вектору функціонування і розвитку відповідного адміністративно-територіального формування. В даному контексті в науковий аналіз введено і поняття «регіональна економічна транспаритетність» — відносини між регіонами, що «проходять» через усю національну економіку.

Дослідження соціально-економічної архітектоніки регіонального розвитку в Україні, його тенденцій за період 2004—2006 pp. та проблем регіональної диференціації здійснено на основі аналітичної систематизації даних Держкомстату (у розрахунку на одну особу по регіонах) за такими показниками: валовий регіональний продукт, інвестиції в основний капітал та наявні доходи населення (див. табл. 1). Відмічаючи позитивні зрушення в динаміці цих показників практично у всіх регіонах, автором зазначено: по-перше, збереження регіональної диференціації, особливо в доходах населення; по-друге, відсутність лінійної кореляції між динамікою змін проаналізованих показників, які згідно загальної логіки економічного розвитку векторно взаємозв'язані.

Суттєві відмінності у рівні життя населення регіонів, перш за все у сільській місцевості та малих провінційних містах, свідчать, що за рядом його складових (доходів, можливостей отримання освіти та медичного забезпечення) регіональна диференціація в Україні перевищує загальноприйняті параметри для територій однієї країни.

Таблиця 1

Характеристика нерівності соціально-економічного

розвитку регіонів України*  |

Валовий регіональний продукт у розрахунку на одну особу грн. | Обсяги інвестицій в основний капітал на одну особу, грн. | Наявний доход у розрахунку на одну особу, грн. | Річна середня заробітна плата одного працівника, грн. | Витрати населення на придбання товарів та послуг на одну особу, грн.

2004 | 2006 | 2004 | 2006 | 2004 | 2006 | 2004 | 2006 | 2004 | 2006

Україна | 7273 | 11630 | 887,0 | 2687,4 | 4468,4 | 7771 | 7080 | 12492 | 4672,4 | 8243,0

Автономна Республіка Крим | 4951 | 8101 | 663,2 | 2375,6 | 3838,6 | 6567 | 6516 | 11424 | 3180,7 | 5741,8

Вінницька | 4700 | 7328 | 383,0 | 1478,7 | 4059,7 | 6980,5 | 5220 | 9516 | 3019,4 | 5741,8

Волинська | 4771 | 7397 | 476,1 | 1774,6 | 3729,5 | 6387,6 | 4944 | 9276 | 3065,1 | 5242,8

Дніпропетровська | 8609 | 15239 | 1041,3 | 3128,9 | 4907,3 | 8632,3 | 8004 | 13668 | 5530,7 | 10801

Донецька | 9713 | 15725 | 999,8 | 2555,8 | 4984 | 8855,9 | 8544 | 14424 | 6240,0 | 11145

Житомирська | 4397 | 6636 | 390,2 | 1167,4 | 3985,2 | 6754,3 | 5208 | 9516 | 2824,8 | 4703,4

Закарпатська | 4238 | 6576 | 412,7 | 1625,5 | 3444,6 | 5757,7 | 5748 | 10416 | 2722,6 | 4660,9

Запорізька | 8093 | 13369 | 785,3 | 2102,6 | 4994,4 | 8693,6 | 8052 | 13092 | 5199,2 | 9475,6

Івано-Франківська | 5238 | 8157 | 559,6 | 1892,5 | 3780,2 | 6463,4 | 6120 | 11076 | 3365,1 | 5781,5

Київська | 6652 | 10918 | 1058,3 | 4014,5 | 4426,8 | 7953,8 | 7104 | 12696 | 4273,5 | 7738,4

Кіровоградська | 5122 | 7723 | 574,3 | 1686,3 | 3885,5 | 6672 | 5460 | 9828 | 3290,6 | 5473,9

Луганська | 5973 | 10085 | 886,6 | 2316,2 | 4139 | 7343,4 | 7152 | 12264 | 3837,3 | 7148,0

Львівська | 5396 | 8351 | 835,0 | 2300,1 | 4396,1 | 7394,7 | 6276 | 11076 | 3466,6 | 5919,0

Миколаївська | 6424 | 9769 | 973,2 | 2565,9 | 4354,7 | 7318,4 | 6780 | 11460 | 4127,0 | 6924,0

Одеська | 7028 | 10379 | 873,4 | 3073,6 | 4221,4 | 7006,1 | 6792 | 11592 | 4515,0 | 7356,4

Полтавська | 8841 | 14330 | 1182,8 | 3091 | 4683,5 | 8064,2 | 6720 | 11532 | 5679,8 | 10156

Рівненська | 4817 | 7724 | 433,8 | 1856,9 | 3787,9 | 6540,6 | 6072 | 10656 | 3094,6 | 5474,6

Сумська | 5009 | 7848 | 555,1 | 1239 | 4141,1 | 7459,2 | 5676 | 10284 | 3218,0 | 5562,5

Тернопільська | 3516 | 5819 | 328,0 | 1098,1 | 3524,2 | 6283,4 | 4656 | 8724 | 2258,8 | 4124,4

Харківська | 7182 | 11353 | 1016,4 | 2836,7 | 4489,6 | 7819,6 | 6828 | 11688 | 4614,0 | 8046,7

Херсонська | 4546 | 6744 | 361,1 | 1341,2 | 3792 | 6492,2 | 5412 | 9600 | 2920,5 | 4780,0

Хмельницька | 4549 | 7023 | 467,3 | 1521,1 | 4024,1 | 6943,1 | 5028 | 9504 | 2922,4 | 4977,7

Черкаська | 4853 | 8209 | 739,8 | 2481,8 | 3883,4 | 6795,5 | 5580 | 10152 | 3117,7 | 5818,3

Чернівецька | 3589 | 5650 | 358,3 | 1605,2 | 3607,9 | 6078 | 5292 | 9828 | 2305,7 | 4004,6

Чернігівська | 5163 | 7714 | 507,6 | 1320 | 4228,7 | 7201,3 | 5256 | 9480 | 3316,9 | 5467,5

м.Київ | 23130 | 35210 | 3123,1 | 9329,5 | 7623,9 | 13566,9 | 11604 | 20748 | 14859,5 | 24955

м.Севастополь | 5847 | 10079 | 602,1 | 1904,8 | 4177 | 6790,6 | 7128 | 12060 | 3756,3 | 7143,7

* - Статистичний збірник «Регіони України» за 2006 рік

Це — сумарний результат негативної дії таких основних чинників: традиційно існуючих відмінностей економічного розвитку та спеціалізації економік регіонів; різної якості регіонального управління та різним характером адаптації до процесів ринкової трансформації; наявністю елементів надмірної фінансової централізації, успадкованої від попередньої системи.

У розділі 2 «Система державного регулювання регіонального розвитку в транзитивній економіці» дається змістовно-аналітична характеристика механізму державного регулювання регіональної економіки та досліджуються його особливості за умов ринкової трансформацій в Україні.

Дослідження регуляторного механізму регіонального розвитку здійснюється на основі обґрунтування функціональних відмінностей між процесами «державне управління економікою» та «державне регулювання економікою». Відмічено, що категорія «управління» має більш загальний характер ніж «регулювання» і включає останнє в якості зовнішньої складової частини, тобто — це частковий випадок управління. В даному контексті механізм державного регулювання регіональної економіки, згідно авторської трактовки, є процесом узгодження та включення її в систему поточних і стратегічних інтересів та цілей національної економіки з постійним нарощування виробничого, науково-технічного, інвестиційно-інноваційного потенціалу останньої (рис.1).

Рис. 1. Механізм державного регулювання регіонального розвитку

Водночас система суб'єктивно-об'єктивних суперечностей, яку включає механізм регіонального регулювання, формується і протікає у відносинах «центр — регіони» як конфлікт цілей і засобів управлінської (регуляторної) діяльності. На цій основі в теоретико-практичному аспекті виділено різні варіанти поєднання загальнодержавних і регіональних цілей. Запропоновано реальність неспівпадіння цілей регіонів і центру розглядати як феноменологію можливої альтернативної та узгодженої реалізації, а не як методологічний контрфорс, тобто не абсолютно протидіючі сили. На практиці прояв стратегічного характеру поєднання цілей держави і регіонів важливо забезпечувати на основі принципів абсолютних і відносних регіональних переваг.

З позиції теоретичного аналізу виокремлена і наступна системна проблема як комплексний розвиток регіону. З одного боку — це стратегія щодо досягнення головної мети, тобто формування умов для підвищення рівня і якості життя його населення, а з іншого — комплексність сама виступає в якості мети для регіонального механізму регулювання, в т.ч. й управління.

Регіонально-територіальна структура як підсистема народно-господарського комплексу методологічно розглянута і з позиції реалізації вимог, тобто функціонування законів теорії систем: «взаємної адаптації» та «взаємної випереджальної багаторівневої адаптації» як внутрішньої, так і зовнішньої. Такий підхід дозволяє передбачати характер пристосування складних і динамічних регіональних компонентів один до одного як на «власній території», так і їхню адаптацію до багатоаспектного народно-господарського, тобто «зовнішнього» середовища. А відтак, стратегія, тактика і методи регулювання та прогнозування регіонального розвитку отримали більш конструктивне наукове обґрунтування. Серед принципів регіонального прогнозування розглянуто наступні: системність, варіантність (альтернативність), безперервність, рівних можливостей та зростання ролі економічних методів у реалізації диверсифікованих стратегій на регіональному рівні.

Для дослідження специфіки державного регулювання регіонального розвитку в Україні, в якості вихідної посилки, розглянута роль держави як провідного інституту в умовах ринкової трансформації. Спираючись на теоретико-практичний аналіз сучасної української регіональної ситуації, в даному розділі серед головних специфічних проблем (перешкод) на шляху забезпечення ефективного регулювання динамічного розвитку регіонів виділено такі: методологічно-практична незавершеність концепції щодо формування стратегічних перспектив регіонального розвитку та відсутність на цій основі системного підходу до регіональної політики; недосконалість нормативно-правової бази державного регулювання регіонального розвитку; дискретне і відповідно недостатнє використання інструментів державного регулювання щодо стимулювання розвитку регіонів, в т. ч. депресивних територій; низька інституціонально-правова і фінансова спроможність органів місцевого самоврядування; відсутність гарантованих державою соціальних стандартів надання послуг населенню незалежно від місця його проживання; несистемність підходів до формування моделі управління, в т. ч. і регулювання на регіонально-адміністративному рівні. Комплексне розв'язання цих проблем — магістральний напрям підвищення якості регуляторної політики держави на рівні регіонів.

У розділі 3 «Інституціонально-правові засади забезпечення регіональної соціально-економічної динаміки в Україні» досліджено державне регулювання як пріоритетна форма реалізації економічної політики на мезорівні. Аналіз останньої ведеться з позиції двох аспектів — теоретичного і практичного. Запропоновано при методологічному дослідженні сутнісно розрізняти, в т. ч. і на регіональному рівні, «економічну політику» і «державне регулювання» за характером превалювання в них відповідно позитивної чи нормативної компоненти теоретичних економічних положень.

Регіональна економічна політика у авторській трактовці розглядається як науково обґрунтована, концентрована діяльність держави і відповідних регіональних структур щодо цілеспрямованого ефективного розвитку економіки мезорівня на основі оптимізації загальнодержавних і регіональних інтересів з метою перманентного забезпечення якісної життєдіяльності населення регіону.

В даному контексті аналізу узагальнена система економічних інструментів реалізації регіональної політики та формалізовано її цілі довгострокового і короткострокового характеру. Серед заходів по досягненню зазначених цілей, як обґрунтовано в роботі, пріоритетним є перерозподіл повноважень (прав, обов'язків) щодо вирішення конкретних завдань економічного розвитку регіонів між різними ієрархічними рівнями управління на основі концепції субсидарності. Остання передбачає делегування повноважень «знизу вгору» від органів самоврядування до регіональних владних структур і в подальшому — до відповідних державних органів. Для практичної реалізації такий «ланцюг» субсидарності потребує розробки адресного переліку делегованих повноважень державних інститутів влади місцевому самоврядуванню та реформування системи їхнього фінансового забезпечення.

Органічною складовою регулювання регіонального розвитку, як обґрунтовано в дослідженні, має стати зростаюча роль стратегічного планування, що дозволить не лише оцінювати існуючі тенденції соціально-економічної динаміки регіону, але й стати науковою базою її планування. В останньому змістовно пропонується враховувати, в першу чергу, такі два аспекти: по-перше, оцінку сильних ресурсно-економічних сторін регіонального розвитку, які формують його переваги та забезпечують економічне зростання; по-друге, оцінку відповідних слабих сторін, котрі гальмують соціально-економічний розвиток регіону. Такий двохаспектний підхід — вагомий адресний аргумент для обґрунтування стратегічних інвестицій для регіону.

Аналіз показав, що за останні десятиліття загальна методологія регіонального регулювання, в т. ч. і прогнозування та планування, поглибилася як наслідок певних напрацювань у сфері економічної теорії та змін пріоритетів у реальній економіці, в т. ч. і регіональній. Ці процеси обумовили і зміни у характері регіональної економічної політики, в основу якої, у багатьох державах, покладено перехід на новий тип інноваційно-інвестиційного розвитку, тобто до економіки знань.

На підставі відмічених тенденцій обґрунтовуються пріоритетні завдання і напрями регіональної економічної політики, спрямованої на підвищення конкурентоспроможності економіки країни на основі забезпечення подальшого розвитку науково-технологічного та інноваційно-інвестиційного потенціалу регіонів. За результатами аналізу виокремлено і досліджено такі стратегічно-функціональні напрями інституціональних трансформацій як наявної мережі науково-дослідних організацій, формування нових відповідних структур у регіонах, у т. ч. і в статусі технопарків, малих інноваційних і венчурних фірм, а також — поглибленої комерціалізації НДДКР та розвитку інноваційної інфраструктури. В даному контексті як специфічні інституціональні форми інтенсивного прориву регіонів на зовнішні ринки розглянуті регіональні програми конкурентних переваг, вільні економічні зони (ВЕЗ) та території пріоритетного розвитку (ТПР). При цьому обґрунтована необхідність більш системного інституціонально-правового унормування їхнього функціонування в Україні.

Серед особливо важливих стратегічних складових соціально-економічного розвитку регіонів розглянуто і основні напрями удосконалення бюджетно - податкової політики в системі відносин «держава—регіони». В теоретичному аспекті, відносно аналізу підходів до формування місцевих бюджетів, виділені принципи «фіскальної справедливості» та «національної солідарності». Водночас, аргументовано, що не слід їх абсолютизувати, а потрібна конструктивна кореляція з боку державного регулювання при реалізації даних принципів.

Зміст стратегії реформування міжбюджетних відносин в Україні, як показують аналітично-теоретичні узагальнення, має включати наступні послідовні заходи: по-перше, законодавче розмежування компетенцій між рівнями влади і чітке визначення функціонування повноважень державної та різних місцевих влад (область, район, місто тощо); по-друге, розподіл згідно функціональних повноважень видаткових зобов'язань між відповідними видами бюджетів, а також дієвий контроль за роботою апаратів управління різних рівнів; по-третє, унормування податкових функцій місцевих органів влади: зміна податкових ставок та одержання конкретних видів податків або їх частини; по-четверте, формування прозорого механізму надання трансфертів місцевим бюджетам для відповідного вирівнювання їх фінансових можливостей.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичні узагальнення і нове вирішення наукового завдання щодо системного дослідження механізму державного регулювання регіональної економіки та розробки практичних рекомендацій в умовах ринкової трансформації. Основні авторські результати теоретико-методологічного і науково-практичного спрямування є наступними:

1. На основі узагальнення теоретико-методологічних підходів і принципів системного дослідження регуляторного механізму функціонування регіональної економіки в транзитивних процесах, економічна регіоналізація обґрунтована як відносно новий тип інтеграційних процесів. З одного боку, це обумовлено посиленням відцентрових тенденцій, а з іншого — інтенсифікацією національної централізації за умов сучасної глобалізації. В результаті узагальнення різних альтернативних трактовок поняття «регіон» (в економічному сенсі) його сутність визначена як підсистеми народного господарства, що організується і функціонує на основі взаємодії галузевого і територіального поділу праці та відносній економічно-фінансовій відокремленості і господарсько-оперативній самостійності.

Регіональна економіка, з позиції функціональних залежностей та взаємозв'язків, теоретично розглянута з двох аспектів: мікро- та макрорівня. При цьому виділені її функції, які класифіковані за фазами суспільного відтворення.

2. З позиції теоретико-практичного аналізу регіональних проблем, згідно теорії систем, обґрунтовано методологічний підхід, який на основі загальних законів еволюції організаційних структур дозволяє передбачувати відповідні труднощі та упереджувальні заходи розвитку регіональної економіки в системі взаємозв'язку «центр-регіони». При цьому здійснено аналіз соціально-економічного «портрету» регіональної економіки України на основі системної класифікації регіонів за характером їхньої спеціалізації згідно розподілу зайнятого населення за основними галузями і сферами.

3. В контексті аналізу економічних інтересів, як спонукального чинника регіонального розвитку, обґрунтовано об'єктивні та суб'єктивні засади суперечливості системи інтересів між державою і регіонами. Розкрита двоїстість функціонального стану регіону: з одного боку — забезпечувати умови для формування нормального перебігу всього макровідтворення, а з іншого — здійснювати власне відтворення, як відносно відокремленої частки цілого (національної економіки), де відбувається своєрідний «симбіоз» вертикального та горизонтального векторів економічних і соціальних інтересів.

4. Замість поняття «регіональне економічне середовище» запропоновано і змістовно обґрунтовано методологічну правомірність використання для аналізу регіональних проблем термін «соціально-економічна архітектоніка регіону», як вираз форми закономірностей його побудови і функціонування в політико-економічному аспекті. В сутнісному трактуванні це поняття розглянуто як загальна функціональна структура наявних у регіоні виробничих потужностей, ринкової і соціальної інфраструктури та природно-ресурсного потенціалу, а також інститутів та інституцій у їхніх співвідношеннях зі стратегією функціонування і розвитку відповідного адміністративно-територіального формування.

5. Обґрунтовано сутнісні функціональні відмінності понять «державне регулювання» та «державне управління» регіональної економіки з позиції визначення їхніх стратегічних цілей і функцій.

Концептуально визначено: управління характеризує траєкторію стратегії руху і розвитку економіки, а регулювання — корекцію, уточнення заданої програмної траєкторії у відповідності до постійно змінюваних умов, тобто регулювання — це частковий випадок управління. Обґрунтовано правомірність визначення державного регулювання як системи заходів економіко-інституціонального характеру, що здійснюється державою з метою стабілізації і розвитку існуючої національної соціально-економічної системи на мікро-, мезо- та макрорівнях.

В контексті поглиблення теоретико-методологічного аналізу введено поняття «регіональна економічна транспаритетність» — відносини між регіонами, що проходять і реалізуються через усю національну економіку. Механізм державного регулювання регіональної економіки досліджено як процес узгодження та включення її у систему поточних і стратегічних інтересів національної економіки. На основі узагальнення положень теорії менеджменту виділені регуляторні елементи даного механізму, які здатні до змістовного відображення суперечностей, а також прояву функцій та його системної цілеспрямованості.

6. В аналітичному контексті цілей управлінського механізму взагалі, досліджено можливі варіанти (схеми) поєднання загальнодержавних і регіональних цілей. На основі цих положень обґрунтовано можливість більш конструктивного розв'язання суперечностей у системі взаємовідносин «держава-регіон», а також систематизовані основні форми державного регулювання регіональної економіки.

В системі класифікації державного регулювання регіональних процесів посилено обґрунтування щодо виокремлення двох традиційних блоків: по-перше, — опосередкованого стимулювання; по-друге, — адміністративно-розпорядчого. В даному аспекті при аналізі феномена регіонального розвитку узагальнена і запропонована авторська схема системи цілей державного регулювання регіональної економіки.

7. З позиції теоретичного аналізу сформульовані узагальнення такої системної проблеми економічної регіоналізації: комплексний розвиток регіону, з одного боку,— це стратегія щодо досягнення головної мети, тобто формування умов для підвищення рівня та якості життя його населення. А з іншого, — сама комплексність тут розглянута в якості мети регіонального механізму регулювання.

Проблема механізму державного регулювання регіональних процесів, згідно із законами теорії систем, поєднана з аналізом її законів: «взаємної адаптації» та «взаємної випереджальної багаторівневої адаптації», що дозволяє передбачати характер пристосування регіональних процесів до внутрішніх і зовнішніх умов.

8. Обґрунтовано процес економічного прогнозування як складову регіонального регулювання, а також узагальнені його методи, які базуються на даних динамічних рядів та використанні економетричної моделі. При цьому сформульовані такі принципи регіонального прогнозування: системність, варіантність, безперервність, верифіцірованість, рівних можливостей (для освітянських, культурних, медичних послуг тощо) та формування резервних фондів регіону.

Концептуально визначено, що сам зміст процесу такого прогнозування має сприяти реалізації в регіоні політики саморозвитку та самоорганізації його економічного, соціального та ринкового просторів, тобто — регіональній соціально-економічній архітектоніці. В даному дослідженні запропонована авторська схема показників регіональної стратифікації ринкового середовища.

9. На основі теоретико-методологічних узагальнень щодо місця держави в економічних системах, як інституту централізованого керування, головного суб'єкта з формування інституціонально-правового поля для ринку та провідного координатора демократичного регулювання економіки, в т.ч. і на мезорівні, доведено, що її роль у транзитивній економіці не зменшується, а навпаки — суттєво зростає.

Діалектичні взаємозв'язки, що постійно здійснюються в системі відносин «держава—регіон» розглянуто не лише по лінії прямих зв'язків: держава —» економіка —» регіони —» населення, а і — зворотніх: населення —» регіони —» держава та економіка. В даному контексті обґрунтована необхідність поступової «вбудови» держави в процес регулювання транзитивної економіки як на макро-, мікро-, так і мезорівнях.

Запропоновані наступні суттєві складові механізму державного регулювання регіонального розвитку: державне прогнозування і програмування економічного мезорозвитку; формування та забезпечення ефективного функціонування регіональної ринкової інфраструктури; бюджетно-фінансове регулювання системи відносин «центр — регіони»; розробка системної інституціонально-правової бази, яка регулює взаємовідносини між центром і регіонами.

10. Сутність категорії «регіональна економічна політика» трактується як концентрована, науково обґрунтована діяльність держави і відповідних регіональних управлінських структур щодо цілеспрямованого ефективного розвитку економіки мезорівня на основі оптимізації загальнодержавних і регіональних інтересів з метою забезпечення якісної життєдіяльності в регіоні. В даному аспекті узагальнено найбільш характерні напрями інституціонально-правового забезпечення якісної динаміки регіонального економічного розвитку як функціонально базових засад регіональної економічної політики на мезорівні. Здійснено теоретичний аналіз співвідношення та взаємозалежності між поняттями «система економічних відносин» та «система юридичних принципів».

В