ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Романінець Руслан Миколайович
УДК 330.341.1
ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ
ІННОВАЦІЙНОЇ АКТИВНОСТІ
Спеціальність 08.00.01 – економічна теорія та історія економічної думки
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Донецьк – 2008
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі економічної теорії Донецького національного університету (м. Донецьк).
Науковий керівник:
доктор економічних наук, професор Чаусовський Олександр Михайлович, Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України, професор кафедри економічної теорії (м. Донецьк).
Офіційні опоненти:
доктор економічних наук, професор Осецький Валерій Леонідович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри економічної теорії (м. Київ);
кандидат економічних наук, доцент Антонюк Валентина Полікарпівна, Інститут економіки промисловості НАН України, завідувач сектором проблем розвитку людського капіталу (м. Донецьк).
Захист дисертації відбудеться 1 липня 2008 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.01 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 198 а, великий зал засідань.
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.
Автореферат розісланий 30 травня 2008 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Г.С. Овечко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Економічна політика України останніми роками була направлена на підтримку макроекономічної стабільності, внаслідок чого були досягнуті певні позитивні результати: зафіксовано зростання ВВП і обсягу промислового виробництва, пожвавлюється інвестиційна діяльність, збільшуються валютні резерви, підвищується ліквідність банківської системи. Прогрес виробництва, соціально-економічного розвитку суспільства значною мірою визначається досягненнями в області розробки і впровадження науково-технічних нововведень. У зв’язку з цим активізація інноваційної діяльності стає найважливішим напрямком науково-технічного прогресу, пріоритетним елементом науково-технічної та інноваційної політики в багатьох розвинутих країнах.
Дослідження західних економістів свідчать, що більше 70% приросту валового національного продукту економічно розвинутих країн забезпечується інвестуванням інноваційних процесів. В Україні, всупереч численним декларативним заявам, наука реально ніколи не відносилася до пріоритетів державної політики. Протягом 15 років ринкової трансформації економіки України частка витрат державного бюджету на такі цілі знизилася з 0,82% до 0,3% ВВП, тобто досягла рівня слаборозвинених країн. Лише останнім часом економічне зростання набуло зв’язку з розширенням внутрішнього ринку, початком інтенсивного оновлення основних виробничих фондів, певними зрушеннями в інноваційній діяльності суб’єктів господарювання.
У зарубіжній і вітчизняній літературі є ряд досліджень, присвячених проблемам розробки механізму інноваційної діяльності. Слід зазначити наукові роботи І. Шумпетера, Б. Санто, В. Геєця, М. Долішнього, А. Чухна, Н. Йохна, О. Амоши, П. Завліна, А. Гальчинського Б. Малицького, Н. Гончарової, Л. Федулової, Д. Черваньова, В. Осецького, А. Яковлєва, О. Чаусовського, Л. Дмитриченко, А. Семенова, Ю. Лисенка, А. Волкова,
Д. Богині, І. Малого, І. Лютого, Б. Данілішина, А. Василика, А. Філіпенка, В. Бочарова, В. Аньшина та ін.
Таким чином, існує значна кількість наукових досліджень теоретичного і емпіричного характеру, але більша частка робіт переважно освітлює лише проблеми практики фінансування і реалізації інноваційного продукту. Без уваги залишається визначення місця категорії „інновація” в системі виробничих відносин, недостатньо освітлюються проблеми повного аналізу залежності ефективності механізму інноваційної активності від реформування відносин власності в сучасній економіці, аналізу ефективності розробки і впровадження інновацій на мікро- та макрорівні.
Все це обумовлює актуальність теми дослідження, її мету і завдання.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах держбюджетних тем кафедри економічної теорії Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України „Інвестиційна політика держави в перехідній економіці” (номер державної реєстрації 0101U005728), Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки України „Розробка макроекономічної стратегії управління економікою” (номер державної реєстрації 0100U003071). При виконанні названих тем автором дисертації досліджено чинники і джерела формування інновацій в трансформаційній економіці, проблеми реалізації інноваційної продукції.
Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в тому, щоб провести аналіз і запропонувати ефективні напрямки вдосконалення механізму інноваційної активності суб’єктів господарювання в транзитивній економіці, що дозволить виявити фінансові резерви, показати раціональні шляхи використання їх на підприємстві, визначити чинники формування економічного механізму інноваційної активності та їх вдосконалення в сучасній економіці України.
Для досягнення поставленої мети було поставлено і вирішено наступні завдання:
- дано визначення категорії „інновація” як відношення між суб’єктами господарювання на різних рівнях економіки;
- проведено аналіз теоретичного і методичного матеріалу, який дозволяє сформувати концепцію побудови економічного механізму інноваційної активності в умовах поліморфізму форм власності;
- досліджено інноваційну активність як умову подальшого розвитку продуктивних сил;
- визначено роль фінансових чинників в активізації інноваційної діяльності в умовах ринкової економіки;
- досліджено значення функцій малого та середнього бізнесу для підвищення інноваційної активності в умовах транзитивної економіки;
- досліджено вплив формальних і неформальних інститутів на формування інновацій в транзитивній економіці;
- визначено частку децентралізованих детермінантів у формуванні інноваційної стратегії фірми, за результатами аналізу статистичних показників доведено їх ефективність.
Об'єктом дослідження є процес інноваційної діяльності у структурі функціонування господарського механізму ринкової економіки.
Предметом дослідження є економічний механізм формування інноваційної активності суб’єктів господарювання в умовах ринкової економіки.
Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дисертаційної роботи є праці вітчизняних і зарубіжних авторів в області економічної теорії, закони і постанови Уряду України з питань економічної і соціальної політики, вдосконалення управління розвитком економіки, прискорення науково-технічного прогресу і розвитку інноваційної діяльності.
У ході дослідження використовувався метод порівняння, за допомогою якого одержано висновок про відставання інноваційної діяльності суб'єктів господарювання України від розвинутих країн світу. Метод угрупувань дозволив диференціювати галузі з використання й впровадження інновацій. Статистичний аналіз показників роботи підприємств надав можливість виявити проблемні питання, пов'язані зі складністю фінансового забезпечення розробок і впровадження нововведень. Програмно-цільове управління і графічний метод дозволили виявити резерви і напрямки вдосконалення механізму інноваційної активності.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у вирішенні актуального наукового завдання теоретико-методологічного обґрунтування об'єктивної необхідності формування механізму інноваційної активності в умовах різноманіття форм власності з метою ефективного функціонування української економіки. При цьому отримано такі наукові результати:
вперше:
розроблено концепцію економічного механізму інноваційної активності, яка базується на сучасних теоріях управління інноваційною діяльністю національної економіки в контексті світового досвіду та в якій визначено роль держави і враховано вплив різноманіття форм власності на інноваційну діяльність в ринковій економіці України, що дозволяє ефективно використовувати переваги кожної з форм власності;
визначено систему децентралізованих чинників, що використовуються при створенні економічного механізму інноваційної активності, що позитивно змінює інноваційну політику на всіх рівнях господарювання, особливо при неспроможності держави фінансово забезпечити інноваційну діяльність в той час, як зростає значення власної мотивації у впровадженні новітніх досягнень та розробок у виробництво;
удосконалено:
визначення категорії „інновація” як відносини господарюючих суб'єктів з приводу нововведень (відкриттів, ліцензій, патентів, ноу-хау і ін.); надано визначення інновацій в широкому і вузькому значенні, що дало змогу визначити місце досліджуваної категорії в системі продуктивних сил та визначити роль малого та середнього бізнесу в активізації використання інновацій, а це, в свою чергу, сприятиме підвищенню конкурентноздатності ринкової економіки України;
одержало подальшого розвитку:
визначення напрямків деформалізації інституціонального простору в умовах перехідних економік, що активізує інноваційну діяльність, та визначення головної причини деформалізації формальних інститутів, яка полягає у відсутності законів і працездатних механізмів контролю за їх дотриманням.
Практичне значення одержаних результатів дисертації полягає у визначенні основних напрямків формування економічного механізму інноваційної активності в транзитивній економіці, що дозволяє обрати прийнятні методи і використати їх у господарській діяльності.
Дисертація направлена на визначення значущості інституційних механізмів формування і впровадження нововведень, можливостей більш ефективного використання науково-технічного потенціалу і обмежених фінансових ресурсів у здійсненні інноваційної діяльності.
Реалізація запропонованих напрямків вдосконалення механізму інноваційної діяльності сприятиме підвищенню ефективності використання різних чинників підвищення інноваційної активності на підприємстві. Теоретичні положення використовуються при викладенні окремих тем економічної теорії, мікро- і макроекономіки, а також в науково-дослідній роботі.
Результати наукового дослідження були використані Центром законодавчих ініціатив Донецької обласної громадської організації (м. Донецьк) при розробці проектів Законів України: “Про внесення змін в статтю 24 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння іноземним інвестиціям”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання заходів по енергозбереженню”, що підтверджується актом про впровадження результатів.
Особистий внесок здобувача. Основні положення і висновки дисертації отримані автором самостійно. В них висловлено авторський підхід до визначення структури інновацій і системи чинників, що впливають на підвищення інноваційної активності суб'єктів господарювання в умовах транзитивної економіки. Теоретичні висновки і практичні результати обговорювалися на конференціях і семінарах різних рівнів. З публікацій, які написані в співавторстві, використані тільки результати, які отримані автором самостійно.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дослідження доповідалися і отримали позитивну оцінку на наукових семінарах кафедри економічної теорії Донецького національного університету (м. Донецьк), на 3-й Міжнародній науковій конференції студентів і молодих вчених „Економіка і маркетинг в XXI сторіччі” (Донецьк, 2002 р.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених „Проблеми ефективного функціонування підприємств у сучасних умовах” (Севастополь, 2003 р.); на 7-й Міжнародній науковій конференції „Економіка і маркетинг в XXI сторіччі” (м. Донецьк, 2006 р.); на Восьмій міжнародній конференцій студентів та молодих вчених „Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стійке економічне зростання” (м. Донецьк, 2007 р.).
Публікації. Основні результати досліджень за темою дисертації опубліковані в 10 наукових роботах загальним обсягом 2,25 д.а., з них особисто автору належить 1,75 д.а.
Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, який складається з 132 найменувань, 7 додатків. Повний обсяг дисертації складає 165 сторінок, робота містить 24 таблиці і 9 рисунків.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, задачі, предмет, об'єкт і методологію дослідження, розкрито наукову новизну і практичне застосування одержаних результатів, наведено загальну характеристику роботи.
У першому розділі - Методологічні принципи побудови механізму інноваційної активності і форми його організації - розкривається економічна сутність інновацій, визначається місце досліджуваної категорії в системі економічних відносин; проведено аналіз чинників формування інноваційної активності в транзитивній економіці та визначено методологічний підхід до побудови ефективного механізму інноваційної активності.
В Україні інноваційна активність формується під впливом об'єктивних чинників: наявності природних і трудових ресурсів, географічного положення, особливостей історичного розвитку, наявності і дієздатності інститутів держави і форм підприємницької діяльності.
Економічна реформа, проведена у вітчизняній економіці, і пов'язані з нею процеси приватизації, акціонування, формування ринку цінних паперів, ринку капіталу, праці, інновацій і т.д. змушують промислові підприємства не тільки впроваджувати нові форми і методи організації управління, але й вдосконалювати механізм реалізації досягнень НТП. Від того, наскільки успішно формуватиметься і діятиме механізм реалізації досягнень НТП в ринкових умовах господарювання, залежить подальший розвиток виробничої сфери нашої країни, створення конкурентного середовища, інтеграція її в світову економічну спільноту і, зрештою, проходження самих економічних реформ, що стає можливим завдяки реальній інноваційній діяльності.
Дослідження даної проблеми представляється доцільним почати з характеристики змісту поняття „інновація”, оскільки в сучасній літературі воно розкривається неоднозначно, що багато в чому пояснюється відмінністю підходів до визначення цього складного і багатогранного питання. Визначення інновації як певного економічного відношення між суб’єктами господарювання з приводу використання новітніх досягнень НТП з метою підвищення ефективності виробництва, задоволення потреб суспільства дає можливість залучати до участі в інноваційних процесах усіх ринкових суб’єктів. Дане визначення має економіко-теоретичну спрямованість і не акцентує увагу тільки на техніко-технологічних відносинах, як це висвітлюють більшість вітчизняних і зарубіжних економістів.
Важливим показником, який об'єктивно характеризує стан інноваційної діяльності, є рівень суспільних витрат на науково-технічну інноваційну діяльність в загальному балансі національного господарства; наукоємність валового внутрішнього продукту, особливо витрати на дослідження і розробки в процентному відношенні до ВВП.
Розрахунки витрат коштів на науку, проведені за даними Державного комітету статистики України, майже не змінилися за останні роки і навіть зменшилися (табл.1). Ці показники свідчать про недостатність національних витрат на наукові дослідження, особливо в порівнянні з такими витратами в розвинутих країнах.
Звичайно, інноваційна активність залежить від форм власності, які притаманні економіці країни і є головним чинником активізації інноваційної діяльності, тому слід надавати більшої можливості приватним підприємствам займатися нововведеннями. Слід враховувати, що різні національні інноваційні системи формуються за рахунок власних механізмів і відрізняються за їх глибиною і структурою. В економіці, де домінує приватна власність, роль приватного сектора полягає в розробці технологій на основі власних досліджень і в ринковому освоєнні інновацій, роль держави – в сприянні виробництву фундаментальних знань і комплексу технологій стратегічного характеру, а також в створенні інфраструктури і сприятливих інституційних умов для інноваційної діяльності приватних компаній.
Таблиця 1
Національні витрати на дослідження і розробки в Україні
в % до ВВП (у фактичних цінах)
№
п/п | Рік
Показники | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006
1 | ВВП | 170070 | 204190 | 225810 | 267344 | 345113 | 424741 | 537667
2 | Всього витрат на НДКР | 2046,3 | 2450,3 | 2611,7 | 3597,4 | 4251,7 | 5160,4 | 6160
3 | % до ВВП | 1,2 | 1,2 | 1,1 | 1,3 | 1,2 | 1,2 | 1,1
Даний напрямок вимагає формування дієвих інституцій, які сприятимуть активізації інноваційної діяльності ринкової економіки.
Аналіз галузевого напрямку розвитку інноваційного процесу показує зміщення акценту процесу впровадження з фундаментальних (базових ) галузей у нові наукоємні галузі (авіакосмічні, мобільний зв'язок, комп'ютерні технології), оскільки ці галузі повною мірою перетворюють науку в продуктивну силу і визначають сучасний розвиток науково-технічної революції.
Доцільне використання інновацій в практичній діяльності зумовлює необхідність відповідного механізму, який би регулював інноваційні процеси, що виходять за межі окремих підприємств. Важливе значення мають різноманітні інститути (установи, організації, заклади) при доведенні, впровадженні і освоєнні інновацій.
При формуванні економічного механізму інноваційної активності слід зважувати на роль держави та приватного сектора у виконанні впроваджувальних процесів; значення великого та дрібного бізнесу; співвідношення фундаментальних та прикладних досліджень та розробок; динаміку розвитку галузевої структури інноваційної діяльності.
Дослідження сучасного стану та перспектив розвитку інноваційної діяльності в Україні визначило сутність концепції економічного механізму інноваційної активності (рис. 1).
Досягнення мети активізації інноваційної діяльності передбачає удосконалення механізму інноваційної активності в економіці України.
У другому розділі - Структура і функції економічного механізму інноваційної активності - досліджено інновації як комплексу взаємопов'язаних процесів наукової, виробничої і збутової діяльності. Для цього необхідною є узгодженість дій інноваційних фондів, дослідницьких організацій, проектно-впроваджувальних, виробничих структур, збутових підрозділів і спеціалізованих фірм на взаємовигідній основі.
Централізовані і децентралізовані джерела фінансування інноваційної діяльності зникли з розпадом єдиного народногосподарського комплексу, а успадковані недоліки залишилися. Поставлені в умови виживання, сьогоднішні підприємства навіть за наявності прибутків неохоче виділяють грошові кошти на діяльність, яка принесе віддачу лише у віддаленій перспективі (ще й з високою вірогідністю взагалі не окупитися). Властиві ринковим умовам інститути акумуляції заощаджень – банківська система і фондовий ринок – також не готові до зайвого ризику, оскільки оперують залученими грошовими коштами і зобов'язані забезпечити хай невисоку, але гарантовану прибутковість.
Рис. 1. Концепція економічного механізму інноваційної активності
Фінансові можливості України є досить обмеженими: ВВП як головне джерело фінансових ресурсів країни має дуже низький рівень, темпи його зростання теж є повільними. Який би відсоток ВВП не направлявся на науково-дослідні розробки, в абсолютному значенні обсяг таких вкладень буде незначним.
У 2006 році обсяги фінансування науки складали 3378,5 млн. грн., або 0,60% до ВВП, порівняно з критерієм, який пропонується ЄС, він є меншим на 1,9% (табл.2).
Поступове нарощування і ефективне використання вкладень в науку забезпечить розвиток НТП, що має виплинути на зростання ВВП. Деякі економісти визначають вплив цього чинника на рівні 70-80%. В цілому ж питома вага науково-технічної сфери у ВВП на рівні менше 1,5% є притаманною країнам з сировинною орієнтацією економіки.
Можна вважати, що інвестиційні ресурси в Україні є, але вони не прямують туди, де це найбільш необхідно суспільству – у виробничі інновації. Приватний капітал прагне швидкого отримання максимального прибутку з мінімальними витратами, тому він більш охоче йде в торговельно-посередницьку сферу і сферу фінансових спекуляцій. Він не прямує у високотехнологічні наукоємкі галузі виробництва, які вимагають значних капіталовкладень в науковий пошук і розробки, а віддачу від вкладених грошових коштів доводиться чекати достатньо довго. Таким же поглядам дотримується і іноземний капітал, який, з огляду на конкуруючі галузі, зацікавлений збутом в Україні свого власного кінцевого продукту.
Таблиця 2
Фінансування досліджень і розробок коштів зведеного бюджету
в % до загальних витрат об'єднаного бюджету і до ВВП
(у фактичних цінах)
№ п/п | Роки
Показник
витрат | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006
1 | Витрати загального бюджету на науку | 713,3 | 786,3 | 998,7 | 1342,8 | 1475,0 | 2680,1 | 3378,5
2 | Загальні витрати бюджету | 48148,6 | 55528,0 | 60318,9 | 75792,5 | 102384,8 | 141989,5 | 175512,2
3 | % до загальних витрат | 1,4% | 1,4% | 1,66% | 1,7% | 1,44% | 1,89% | 1,9%
4 | ВВП | 170070,0 | 204190,0 | 225810,0 | 267344,0 | 344822,0 | 441452 | 537667
5 | % до ВВП | 0,41% | 0,38% | 0,45% | 0,50% | 0,43% | 0,60% | 0,60%
У фінансуванні інноваційної діяльності промислових підприємств спостерігається явна перевага власних засобів підприємств. За їх рахунок виконується майже 80% загального об'єму інноваційних робіт (в 2000 році – 79,6%, 2001 – 83,9%, 2002 – 71,1%, 2003 – 70,2%, 2004 – 77,2 %, 2005 - 87,7%, 2006 -84,6%).
Одним з напрямів подолання проблеми повільної інноваційної діяльності є використання потенціалу регіону. Можливості регіональної ланки державного управління щодо вирішення цієї проблеми визначаються особливостями бюджетного процесу в Україні.
Підприємці розуміють, що інновації - це прерогатива в основному державного фінансування. Але в ринкових умовах необхідне створення побудованих на суто ринкових принципах механізмів і інституцій, які б забезпечували інвестування в інноваційну сферу в цілях отримання прибутку.
В розвинутих країнах держава створює максимально сприятливі умови для інвестування приватних капіталів в науково-технічну сферу. В цьому ж напрямку орієнтована і політика постсоціалістичних держав. Економічна система, що розвивається, повинна включати всі прогресивні напрямки, інакше держава, навіть якщо вона і знаходилася в колі розвинутих, опиниться у стані відстаючих від світового прогресу. Відзначимо, що в Україні таких механізмів і такої системи зовсім не існує, а фундаментальна наука та кваліфіковані кадри, які збереглися, не можуть задовольнити ринковий попит застарілими виробами (табл. 3).
Проте вітчизняна наука працює більше на зовнішніх замовників, а споживчий попит в сучасній високотехнологічній продукції задовольняє в основному імпорт. Налаштування власного виробництва сучасної продукції потребує грошових коштів, але вітчизняна банківська система і фондовий ринок не забезпечують фінансовими ресурсами розширене відтворення – основним джерелом інвестицій залишаються держава і власні грошові кошти суб'єктів економічної діяльності .
Таблиця 3
Кількість зайнятих та потреба робочої сили
за окремими галузями, тис. осіб
№
п/п | Галузь
Роки | Зайнятість робочої сили | Попит на робочу силу
Всього | Пром. | Освіта | Всього | Пром. | Освіта
1. | 2001 | 19971,5 | 4484,0 | 4386,2 | 68,2 | - | -
2. | 2002 | 20091,2 | 4386,2 | 1634,8 | 96,9 | - | -
3. | 2003 | 20163,3 | 4123,2 | 1637,2 | 123,9 | 49,6 | 4,5
4. | 2004 | 20295,7 | 4077,1 | 1648,7 | 166,5 | 63,1 | 4,6
5. | 2005 | 20680,0 | 4072,4 | 1668,2 | 186,6 | 65,8 | 3,9
6. | 2006 | - | - | - | 170,5 | 55,8 | 4,1
В той же час, в Україні існує досить значний інвестиційний потенціал, який незадіяний у суспільному виробництві. Про це свідчить оцінка наявності значних валютних заощаджень населення, які перевищують обсяги надходжень іноземних інвестицій майже вдвічі. Більш того, інвестиційні ресурси, що є в Україні, направляються не в необхідні для суспільства галузі, а в сферу, яка дає швидке отримання максимального прибутку (торговельно-посередницьку та фінансову сфери). В такому ж аспекті недостатньо використовується потенціал регіонів, приватних підприємств, який можна активізувати шляхом надання визначених пільг; створення державної та економічної системи залучення іноземних інвесторів, використання переваги спеціальних зон інвестування та інші.
Необхідне більш активне використання інших джерел фінансування інноваційної діяльності (у тому числі залучення до неї іноземних інвесторів і банківського кредитування, тенденція до зростання ролі якого останніми роками стає достатньо помітною і в майбутньому повинна бути істотною за умови зниження ставок рефінансування кредитів до зарубіжних стандартів), тобто формування ефективного фінансового забезпечення розвитку інноваційної діяльності. В перспективі в Україні залучення іноземних інвесторів до фінансування науково-технічної і інноваційної діяльності повинне стати важливим чинником тривалого впливу на її результативність, а отже – і одним із стратегічних напрямів фінансування науково-інноваційної діяльності.
Стимулом інноваційної діяльності повинен бути прибуток інноватора, що забезпечується непрямими методами регулювання, ефективність яких підтверджується досвідом економічно розвинутих країн. Таким чином, удосконалення інституційних механізмів формування інновацій має відбуватися в напрямку поліпшення їх інструментарію.
Інституційно-організаційний чинник істотно впливає на науково-технічну сферу, структуру і кількість наукових організацій, їх науковий потенціал і фінансово-організаційне забезпечення, а також форми управління науково-технологічним розвитком.
Аналіз організаційно – економічних форм інноваційної діяльності в розвинутих країнах дає можливість сформулювати вимоги до формування інноваційної сфери в економіці України.
У третьому розділі - Сучасні форми організації механізму інноваційної активності в Україні - визначено, що вдосконалення економічного механізму інноваційної активності в ринковій економіці повинно здійснюватися за багатьма напрямками, які підвищують ефективність як окремого підприємства, так і економіки в цілому.
Проведене дослідження децентралізованих чинників формування економічного механізму інноваційної активності показало, що найперспективнішим напрямом є залучення корпоративного сектора економіки з відповідними державними гарантіями фінансового забезпечення науково-технічної і інноваційної діяльності і тісно пов'язаного з ним залучення венчурного капіталу.
Не можна не звернути увагу на значення малого бізнесу у формуванні інноваційної економіки. Сектор малого підприємництва стає вагомим доповненням до сфери науки. Він представлений 2,9 тис. малих підприємств; обсяг наукових і науково-технічних робіт, виконаний ними, досягає 22% сукупного обсягу наукової сфери; в них зайнято 16% загальної чисельності працівників наукових організацій; вартість робіт, яка припадає на одного співробітника малого підприємства, досягає 19 тис. грн. і перевершує середній показник у сфері науки в 1,34 раз; середньомісячна заробітна плата одного працівника малого підприємства складає 418 грн., або 89% середнього рівня у сфері науки. Проведений аналіз показує, що малі підприємства виконують значний обсяг досліджень і розробок, результативність їх роботи є високою, а витрати – поміркованими. Малі підприємства є первинними ланками інноваційної інфраструктури, яка відповідає за реалізацію технологічних розробок, які були підготовлені науковими установами. Вони займаються також розробкою програмних продуктів, питаннями модернізації продукції, яку випускають великі підприємства, маркетинговими дослідженнями і посередництвом на ринку наукових продуктів і т.д.
Для порівняння: для середнього підприємництва аналогічний показник складав понад 15%, а для великого – майже 40% (тоді як для малого підприємництва розвинутих країн – понад 60%). Це підкреслює помітне відставання по темпах розвитку інноваційних процесів вітчизняного малого підприємництва від економіки України в цілому і майже десятиразове – від інноваційної активності малого підприємництва в Європі.
Це дозволяє використовувати незначні кошти різних суб'єктів господарювання для фінансування інноваційної діяльності.
Стримування розвитку інноваційної економіки відбувається також через нерозвиненість різних науково-технічних структур (технопарків, технополісів, інкубаторів і ін.).
Результати інноваційної діяльності визначаються кількісно та якісно в натуральному, трудовому і вартісному виразі. Будь-який результат інновацій у вартісному виразі узагальнюється економічним ефектом.
Формування якісних інноваційних систем визначається перш за все станом людських ресурсів, що є носієм системи знань і середовищем її розвитку, джерелом і реалізатором інновацій. Згідно з опублікованим Міжнародним інститутом розвитку менеджменту (Швейцарія) звіту про індекс конкурентоспроможності за 2000 р., з 88 факторів, що впливають на конкурентоспроможність, 43 відносяться до якості людських ресурсів, що підкреслює значення особистісного фактору у виробництві.
Великі корпорації надають виняткового значення кадровим проблемам. Сучасні високі технології є, як правило, міждисциплінарними, народженими на стику різних областей знання, отже, для їх реалізації необхідні фахівці різних напрямків.
Проте, за 1995-2006 рр. загальна чисельність працівників основної діяльності в наукових організаціях зменшилася з 293,1 тис. до 160,8 тис. (або в 1,8 раз), середня чисельність працівників в наукових установах академічного сектора науки – з 287 до 142, а заводського – з 339 до 124. Все це позначилося на результативності наукових досліджень: кількість виконаних розробок скоротилася з 82 тис. до 63,5 тис. (або в 1,3 рази).
Однак, статистичний аналіз показує , що з 1995 по 2002 рр. відбувалося падіння рівня впровадження нових технологічних процесів, а з 2003 року він став зростати; впровадження нових видів техніки зменшилося з 1000 в 1995 до 520 в 2002 р., а в 2004 р. відбулося зростання до 769 і знову спостерігалося падіння впроваджень в 2005 р. до 657, в 2006 році впровадження зросли до 786, тобто спостерігаються коливання в інноваційній діяльності в Україні.
На рівні підприємства розробка і впровадження інноваційної політики залежить від потреби, бажань і можливостей суб'єкта господарювання: місткості ринку, обсягів виробництва, номенклатури продукції, рентабельності, фінансового стану та ін.
Аналіз таблиці 4 показує, що значних зрушень в інноваційній діяльності на промислових підприємствах не спостерігається і навіть за деякими видами діяльності знижується.
Дослідження інноваційної діяльності в регіональному аспекті показує, що навіть в одній з провідних областей України, Донецькій, підприємства, які впроваджують нову техніку, складають тільки 3% від їх загальної кількості.
Аналіз показників, які характеризують економічну ефективність впровадження нововведень, дозволяє зробити висновки, що оцінювання інновації дає можливість точніше враховувати всі результати і наслідки, які очікуються від її втілення в життя, і ухвалити вірне рішення щодо доцільності її реалізації.
До класичних методів фінансової оцінки інновацій належить визначення показників прибутковості інвестицій і продажів, коефіцієнтів поточної і довгострокової ліквідності, показників стабільності акціонерного капіталу.
Таблиця 4
Динаміка основних показників інноваційної
діяльності промислових підприємств в Україні
№
п/п | Роки
Інновації | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006
1. | Кількість підприємств, які
впроваджували інновації |
1491 |
1503 |
1506 |
1120 |
958 |
810 |
999
% до попереднього року | 100,8 | 100,1 | 74,3 | 77,4 | 84,5 | 123,3
2. | Кількість освоєних
нових видів техніки | 1372 | 1395 | 1362 | 917 | 742 | 630 | 466
% до попереднього року | 101,6 | 97,6 | 67,3 | 77,5 | 77,8 | 46,6
3. | Кількість впроваджених нових технологічних про-цесів |
416 |
392 |
354 |
476 |
473 |
402 |
272
% до попереднього року | 93,7 | 90,8 | 134,5 | 99,4 | 85,0 | 67,7
4. | з них маловідходних,
ресурсозберігаючих |
172 |
160 |
151 |
230 |
224 |
208 |
161
% до попереднього року | 93,0 | 94,4 | 152,3 | 97,4 | 92,3 | 77,4
Якщо переважна частина цих показників викликає велику зацікавленість інвесторів з погляду контролю ризику активів, які розміщені у вже існуючому підприємстві, яке працює за традиційною технологією, то показники прибутковості продажів і прибутковості інвестицій здатні допомогти в аналізі фінансової ефективності і доцільності реалізації окремого проекту.
Таким чином, оцінювання ефективності впровадження нововведень є обов'язковою передумовою їх реалізації. Визначення економічної ефективності інноваційних проектів і програм дає можливість підприємствам обґрунтовано обирати стратегію і тактику їх розвитку і реально оцінювати результати інноваційної діяльності.
Офіційна статистика показує, що обсяги реалізованої інноваційної продукції неухильно зростають, особливо останніми роками. У 2000-2006 рр. вони зросли в 2,5 раз, у 2004 р. у відношенні до 2000 року – в 1,6 раз, в 2005 р. у відношенні до 2000 року - в 2,1 раз, в 2006 порівняно з 2000 роком - в 2,5 раз.
На підставі залучення корпоративного капіталу, малого бізнесу, венчурного капіталу, створення технопарків, технополісів і ін. як напрямків активізації інноваційного механізму можна прискорити використання новітніх досягнень в практиці господарювання на всіх рівнях економіки та отримати значну ефективність в умовах ринкової трансформації.
ОСНОВНІ ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ
У дисертаційній роботі запропоновано на теоретичному, методологічному і практичному рівні вирішення завдання активізації інноваційної діяльності і розробки рекомендацій щодо практичного застосування економічного механізму інноваційної активності. В межах досліджуваної проблеми було одержано висновки, що носять принциповий характер і науково-практичне значення:
1. На основі проведення досліджень теоретичних проблем інноваційної діяльності з позицій економічної теорії визначено категорію „інновація” як відношення між суб'єктами господарювання з приводу використання наукової продукції в цілях підвищення ефективності виробництва. Це дозволяє підходити до даної категорії не тільки з позицій інструменту досягнення мети, але і як до системної категорії, яка формується на всіх етапах відтворювання.
2. Розроблено концепцію формування економічного механізму інноваційної активності, яка враховує встановлені форми власності. В такому разі зміщуються акценти активного формування інноваційної політики як функцій виключно держави на функції всіх суб'єктів, що беруть участь у суспільному виробництві. Таким чином, особливо активно виявляється творча функція приватної власності і конкуренції.
3. Обґрунтовано, що без активної інноваційної політики неможливо вивести продуктивні сили національної економіки на передові позиції в світовому розвитку. Такого результату можливо досягти тільки в умовах, коли підприємства безпосередньо проводитимуть заходи щодо скорочення часу життєвого циклу інновацій.
4. Досліджено основний важіль у формуванні інноваційної активності - фінансові чинники, які стимулюють інновації, але в ринковій економіці при використанні вони повинні бути оптимізовані за рівнями господарювання. Визначено необхідність максимально розвивати систему установ, які виконують функції доведення, впровадження і освоєння результатів програмно-цільових НДДКР. В реальній господарській практиці слід досягати втілення положень Закону України „Про інноваційну діяльність”.
5. Запропоновано широко використовувати можливості малих та середніх форм бізнесу для підвищення інноваційної діяльності в умовах транзитивної економіки. Малі інноваційні організації якнайповніше відповідають самій ідеології інноваційної економіки, орієнтованої на безперервне удосконалення і оновлення, завдяки широкому полю діяльності малого бізнесу. Їм легше перебудувати власні технологічні лінії відповідно до нагальних вимог ринку.
6. Визначено місце інституційних механізмів у формуванні інноваційної активності. В українській економіці майже не використовуються важелі формальних та неформальних інститутів активізації інноваційної діяльності, але їх значення доведено практикою економік розвинутих зарубіжних країн. Слід об'єднати різні інституційні органи в один і надати їм максимальні повноваження (планування, розподілу, маркетингу, заохочення і ін.).
7. Встановлено, що в проведенні активної інноваційної стратегії фірми в транзитивній економіці зростає значення децентралізованих детермінантів, які мають значну частку в показниках ефективності фірми.
8. Основні результати наукового дослідження були використані Центром законодавчих ініціатив Донецької обласної громадської організації (м. Донецьк) при розробці проектів Законів України: “Про внесення змін в статтю 24 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння іноземним інвестиціям”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання заходів по енергозбереженню”, що підтверджується актом про впровадження результатів.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
у наукових фахових виданнях:
1. Баранник Ю.Г., Романинец Р.Н. Влияние интеграционных процессов на социальные проблемы региональной экономики // Социально- экономические аспекты промышленной политики. Социальная политика и человеческое развитие: Сб.науч.тр. – Т.2 / НАН Украины. Ин-т экономики пром-сти. – Донецк, 2003. – С.164-169. (Особистий внесок здобувача: дослідження використання зарубіжних інвестицій в розвиток регіональної економіки).
2. Баранник Ю.Г., Романинец Р.Н., Задачи формирования экономического механизма инновационной активности в транзитивной экономике // Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія: економіка. Випуск 69.- Донецьк, ДонНТУ, 2004. – С.48-52. (Особистий внесок здобувача: визначення основних елементів механізму підвищення інноваційної активності).
3. Романінець Р.М. Проблеми інноваційної активності в транзитивній економіці // Экономические проблемы и перспективы стабилизации экономики Украины: Сб. науч. тр./ НАН Украины. Ин-т экономики пром-сти; Редкол.: Землянкин А.И.(отв. Ред.) и др. – Донецк, 2005. – С.497-505.
4. Романинец Р.Н. Институциональные механизмы формирования инноваций в транзитивной экономике // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 213: в 6 т. Том 2.- Дніпропетровськ: ДНУ, 2006.- С.376-380.
5. Романінець Р.М., Єсіна А.С. „Проблеми попиту на інновації в Україні” Збірник наукових праць ДонДУУ: „Соціальні та Економічні проблеми розвитку України, регіонів та підприємств”: Серія „Економіка”. – Т.VIII, вип. 84 – Донецк: ДонДУУ, 2007 – С.59-64. (Особистий внесок здобувача: визначення напрямків формування ринку інновацій).
за матеріалами конференцій:
6. Романинец Р.Н. Проблемы эффективного функционирования предприятий в современных условиях // Материалы всеукраинской научно-практической конференции студентов, аспирантов и молодых ученых. – Севастополь: Изд-во СевНТУ, 2002. – С.132-133.
7. Баранник Ю.Г., Романинец Р.Н. АО как форма повышения эффективности хозяйствующих субъектов рыночной экономики // Матеріали 3-ї Міжнародної наукової конференції студентів і молодих учених „Економіка і маркетинг в XXI сторіччі”.- Донецьк: РВА ДонНТУ, 2002. – С. 193-194. (Особистий внесок здобувача: аналіз ефективності інновацій в АТ).
8. Романинец Р.Н. Внешние резервы инвестиционной деятельности предприятий // Материалы всеукраинской научно-практической конференции студентов, аспирантов и молодых ученых „Проблемы эффективного функционирования предприятий в современных условиях”. – Севастополь: Изд-во СевНТУ, 2003. – С.227-228.
9. Романінець Р.М. Основні напрямки інноваційної активності в Україні // Материалы 7-й Международной научной конференции «Экономика и маркетинг в XXI столетии». – Донецк: ДРУК-ІНФО, 2006. – С. 94-96.
10. Романінець Р.М., Шульга Г.В., Казієв Р.А. Проблеми залучення іноземних інвестицій в енергетику україни // Праці Восьмої міжнародної конференції студентів та молодих учених „Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання”. – Донецьк: ДонНУ, 2007. (Особистий внесок здобувача: визначення привабливих галузей для іноземних інвестицій).
АНОТАЦІЯ
Романінець Р.М. Економічний механізм інноваційної активності. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.01 – економічна теорія та історія економічної думки. Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України. Донецьк, 2008.
У роботі комплексно досліджується категорія „інновація”, на відміну від інших наукових досліджень визначено, що інновація виражає, перш за все, певні економічні відносини. Разом з уточненням категорії показано механізм дії інновацій в ринкових умовах і його особливості в Україні. Досліджено недоліки економічної діяльності з впровадження інновацій і показано можливі підходи до активізації інноваційних процесів.
Розглянуто чинники, які впливають на формування механізму інноваційної активності, серед яких виділено інституційні, приватні і державні. Визначено, що в умовах сьогоднішнього стану економіки України відсутня мотивація впровадження інновацій, особливо на стадії розробки, у відособлених суб'єктах господарювання. Порівняння з інноваційною роботою в зарубіжних країнах дозволяє зробити висновок, що без злагодженої взаємодії держави і підприємств інших форм власності неможливо конкурувати на світовому ринку. Пропонується оптимізувати власні засоби підприємств та держави для їх використання в інноваційних процесах.
Ключові слова: інновація, інноваційні процеси, механізм інноваційної активності, мотивація впровадження інновацій.
АННОТАЦИЯ
Романинец Р.Н. Экономический механизм инновационной активности. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.01 – экономическая теория и история экономической мысли. Донецкий национальный университет Министерства образования и науки Украины. Донецк, 2008.
В работе комплексно исследуется категория „инновация”, в отличии от других научных исследований и определено, что инновация выражает, прежде всего, определенные экономические отношения. Наряду с уточнением категории, показан механизм действия инноваций в рыночных условиях и его особенности в Украине. Исследованы недостатки экономической деятельности по внедрению инноваций и показаны возможные пути активизации инновационных процессов.
Рассмотрены факторы, которые воздействуют на формирование механизма инновационной активности, среди которых выделены институциональные, частные и государственные. Определено, что в условиях сегодняшнего состояния экономики Украины отсутствует мотивация внедрения инноваций, особенно на
