ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РОЄНКО Віта Іванівна

УДК: 930.2: 94(477) “1920/1933” Яворський М.І.

М.І. ЯВОРСЬКИЙ – ІСТОРИК УКРАЇНИ: ЖИТТЯ І НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ

07.00.06 - Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Запоріжжя – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української історії та етнополітики Дніпропетровського національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Якунін Віктор Кузьмич

Дніпропетровський національний університет,

професор кафедри української історії та етнополітики

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор,член-кореспондент

НАН України

Солдатенко Валерій Федорович

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень

імені І.Ф. Кураса НАН України,

завідувач відділу етноісторичних досліджень

кандидат історичних наук, доцент

Шевченко Андрій Юрійович

Дніпропетровський державний аграрний університет, доцент кафедри філософії, соціології та історії

Захист відбудеться “28” березня 2008 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 17.051.01 у Запорізькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корпус 5, ауд.326.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Запорізького національного університету за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корпус 2.

Автореферат розіслано “28” лютого 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Г. Ткаченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сьогоденна Україна – це сформована, самостійна, незалежна держава, яка має свою Конституцію, націлену на майбутнє. У період становлення незалежної української держави значно зріс інтерес громадськості до вивчення свого історичного минулого, особливо до сторінок, що не були достатньо висвітлені внаслідок ідеологічної заангажованості, кон`юнктурних міркувань, і тривалий час подавались у спотвореному вигляді.

Сьогодні важливим завданням істориків є переосмислення процесу формування та розвитку української iстоpичної думки i української iстоpичної науки, вийти з усталених жорстких меж і постулатів радянської ідеології. Це необхідно для очищення соціальної пам`яті від piзних ідеологічних нашарувань і впливів політичного хаpактеpу. У цьому контексті треба вивчати iстоpiю становлення радянської iстоpичної науки в Україні та її пpедставникiв, особливо тих, хто стояв на початку її розвитку.

Саме такою нагальною проблемою є твоpчiсть Матвія Iвановича Явоpського, який у 20-ті роки ХХ століття мав значний вплив на розвиток української радянської iстоpичної науки. Його твори з iстоpії України, як i твори Й.Ю. Геpмайзе, Д. Фpiда, В. Десняка, М.А. Рубача, I.Ю. Кулика, М.М. Попова та інших, закладали основу нової, хоч i дуже суперечливої, концепції українського iстоpичного процесу.

Важливим завданням сучасних вчених є вивчення життя, діяльності та праць першого загону iстоpикiв, котpi стояли на початку розвитку радянської iстоpичної науки, але були невиправдано забуті пiзнiше через сталiнськi pепpесiї.

Реабілітація цих людей, повернення пам`яті про них, аналіз їхніх наукових праць – громадянський обов`язок науковців України. Протягом останніх pокiв триває велика робота по відновленню історичної справедливості. З небуття повертаються імена тисячі людей, котpi жили та творили в тi pоки. Завдання сьогоднішніх вчених полягає в тому, щоб не тільки зробити аналіз наукових робіт минулого, але й визначити їхнє місце в українській історіографії. Одним із таких “забутих” вчених в радянські часи був Матвій Іванович Явоpський. В інтелектуальному житті України 20-х років ХХ століття одне з головних місць належало саме йому.

М.I. Явоpський – яскрава особистість, яка залишила свій слід в історії. Постать і трагічна доля вченого є типовою для української інтелігенції першої половини ХХ століття, а відтак дослідження його життя та спадщини має неабияке наукове та суспільно-політичне значення.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах науково-дослідницької роботи, яка проводиться кафедрою української історії та етнополітики Дніпропетровського національного університету з теми “Актуальні проблеми суспільно-політичного розвитку України ХІХ – початку ХХІ століття: історія, історіографія, методологія’’.

Об'єктом дисертаційного дослідження є життя і творчість історика М.І. Яворського в умовах формування радянського суспільства 20–30-х років ХХ століття.

Предметом дослідження є процес становлення М.І. Яворського як історика України 20–початку 30-х років ХХ століття, зміст його iстоpичних праць з iстоpії України в контексті розвитку радянської історичної науки.

Мета дисертації – дослідити і об`єктивно висвітлити життя та діяльність М.І. Яворського – історика України. Реалізації поставленої мети сприятиме розв`язання таких дослідницьких завдань:

- на основі раніше не опублікованих історичних джерел, свідоцтва сина історика, відтворити життя та діяльність М.І. Яворського у контексті доби, в якій він жив; написати біографію вченого;

- з`ясувати фактори, що вплинули на формування та становлення М.І. Яворського як історика;

- розкрити характер і зміст його організаційної, громадської й педагогічної діяльності в АН УРСР та в Українському інституті марксизму-ленінізму;

- проаналізувати історичну концепцію М.І. Яворського та дати їй всебічний історіографічний аналіз;

- скласти перелік праць вченого.

Хронологічні рамки дослідження зумовлені часом життя і творчості М.І. Яворського, тобто кінець ХІХ – перша третина ХХ століття.

Територіальні межі дослідження визначені місцем проживання М.І. Яворського, де він народився, навчався і працював упродовж життя.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній історіографії спеціальним дослідженням, яке присвячене видатному українському історику 20–30-х років ХХ століття – М.І. Яворському.

На основі аналізу документів, раніше не введених до наукового обігу, з`ясовано чимало маловідомих фактів із життя вченого: участь М.І. Яворського у Першій світовій війні, робота вченого в Українському інституті марксизму-ленінізму, останні роки життя на Соловках, стосунки між М.І. Яворським і його сучасниками, партійність вченого. Встановлено, що М.І. Яворський виступав невід`ємним учасником суспільного і наукового життя України зазначених років. Показано, що М.І. Яворський стає в 20-ті роки ХХ століття офіційним марксистським істориком в Україні, навколо якого за допомогою уряду гуртуються історики-марксисти та організовуються марксистські заклади. Доведена роль історика в реорганізації ВУАН в кінці 20-х років ХХ століття.

Вперше зроблено наукову періодизацію історіографії життя і робіт вченого. При цьому в її основу покладено зміну умов існування історичної науки в Україні та пов`язану з цим зміну оцінок тогочасними істориками і політиками поглядів на життя та історичну концепцію вченого.

Проаналізовано погляди М.І. Яворського на історію України та порівняно їх з поглядами сучасників вченого. Вперше зроблено аналіз поглядів М.І. Яворського на революційні події в Україні 1917–1920 років.

Прослідковано трансформацію поглядів вченого, які змінювалися протягом життя тричі. На прикладі діяльності історика продемонстровано залежність розвитку історичної науки від суспільно-політичних процесів; показано важкі духовні та ідеологічні муки вчених того періоду.

На основі вивчення та аналізу робіт вченого визначено місце М.І. Яворського в українській історіографії. Доведено, що М.І. Яворський – непослідовний марксист. З`ясовано, що М.І. Яворський – національний, оригінальний історик, котрий відстоював свою самостійну точку зору з питань історії України, що не завжди співпадала з офіційною ідеологією.

Вперше складено бібліографію праць вченого (58 робіт та наукових статей історика).

Практичне значення роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані при створенні узагальнюючих праць з української історіографії, історії України, а також при підготовці відповідних спецкурсів у викладацькій роботі.

Апробація результатів дослідження здійснена під час їхнього обговорення на засіданнях кафедри української історії та етнополітики Дніпропетровського національного університету. Основні положення та висновки дослідження знайшли відображення у доповідях і повідомленнях на конференціях: ІХ Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Технологія-2006” (Сєвєродонецьк, 2006); ІІ Всеукраїнській науковій конференції “Національна інтелігенція в історії та культурі України в ХХ-ХХІ ст.” (Вінниця, 2006); Міжнародній науковій конференції викладачів “Проблеми світового розвитку в історичному контексті” (Луганськ, 2006).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 6 наукових робіт, із них 4 – у фахових виданнях.

Структура дисертації. Робота підпорядкована виконанню поставлених у ній дослідницьких завдань і складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (306 позицій). Загальний обсяг дисертації 198 сторінок, з них 174 – основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, об`єкт і предмет дослідження, його хронологічні та територіальні межі, визначено мету і завдання дослідження, розкрито наукову новизну роботи, практичне значення та висвітлено процес апробації отриманих результатів.

Перший розділ роботи – “Історіографія, джерельна база, методологія” – присвячений аналізу сучасного рівня наукової розробки теми у вітчизняній та зарубіжній історіографії; визначає методологічні принципи та методи дослідження, дає характеристику джерельної бази роботи.

Періоди вивчення життя та творчості М.І. Яворського в українській історичній літературі співпадають з періодизацією радянської історичної науки, запропонованої сучасними вченими В.К. Якуніним та А.Г. Болебрухом 1 Якунин В.К., Болебрух А.Г.Методология истории: поиск новых основ // Грані. – 2000. – № 2. – С. 3-10.. Невелика різниця в роках носить несуттєвий характер, вона пов`язана з конкретними подіями в особистому житті вченого.

Історіографію праць та життя М.І. Яворського можна умовно поділити на чотири періоди: перший – початок 20-х – 1929-й рік; другий – 1929-й – 1933 рік включно. Третій – 1957 – 1989 роки; четвертий – бере початок з 1989 року. В центрі уваги дослідників перебували два питання: особисте життя М.І. Яворського та його концепція українського історичного процесу.

Характеризуючи перший період, треба зазначити, що історичні погляди М.І. Яворського визнавалися владою, його праці перевидавалися майже щороку, часто без доповнень і переробок. Все це робилося за всебічної підтримки партійно-державного апарату УСРР, який, виходячи із власних політичних цілей, був також зацікавлений у такого роду історіографії Настевич М., Ястребов Ф. Професор М.І. Яворський: До виборів нових академіків ВУАН. – Пролетарська правда. – 1929. – 16 травня..

Але вже в той час виявилися інші точки зору на діяльність М.І. Яворського. Дискусія, що відбулася між Д.І. Багалієм та останнім, підтвердила, що М.І. Яворський стоїть на марксистських позиціях в історії, але не вміє вести наукові дискусії, а деякі його тези носять декларативний, догматичний характер Багалiй Д.I. Рецензiя на пpацю М.I. Явоpського “Hаpис історії України” // Чеpвоний шлях. – 1923. – № 9. – С. 67-70; Багалiй Д.I. З приводу антикритики проф. М.I. Яворського // Червоний шлях. – 1924. – № 6. – С. 149-152..

Другий період історіографічних досліджень з даної теми, що припадає на 1929 – 1933 роки, знаменується початком боротьби з М.І. Яворським та “яворщиною”. Причин до цього, на наш погляд, декілька. Перша причина – це згортання процесу українізації в країні. Друга – конфлікт між останнім та М.М. Покровським з питань утворення Товариства “Історик-марксист”. Характер історіографічних досліджень цього періоду ґрунтовно відрізняється від першого. До середини 1929 року, тобто до заяви колишньої дружини М.І. Яворського до одного з райвідділів суду м. Харкова, критика вченого носила лише науковий характер. Цей лист співпадав з початком широкого наступу сталінізму в ідеології та суспільних науках. На адресу М.І. Яворського посипалися політичні звинувачення. По відношенню до історика не соромилися на вислови. Хто як міг, захищаючи себе, таврував вченого і чіпляв на нього політичні ярлики (“націоналіст”, “вульгарний соціолог”, “буржуазний націоналіст”, а дехто й “фашистом” називав). В історіографічній літературі почали говорити не тільки про помилки в роботах академіка, а й про помилки юнацтва, помилки особистого життя історика.

Наприкінці грудня 1928 року – на початку січня 1929 року в Москві проходила загальносоюзна конференція істориків-марксистів, на якій М.І. Яворського, котрий очолював українську делегацію, було піддано критиці з боку П.О. Горіна – співробітника інституту марксизму Комакадемії та учня М.М. Покровського Труды Первой Всесоюзной конференции историков-марксистов. – М.;1929. – С.1-71.. Звинувачення зводилося до того, що М.І. Яворський у підручнику видання 1926 року відстоював “немарксистські погляди на історію України”.

Дискусію винесли за рамки конференції. Газета “Правда” вже в лютому 1929 року вмістила на своїх сторінках рецензію П.О. Горіна на сьоме видання підручника М.І. Яворського “Історія України в стислому нарисі” (Харків.: ДВУ, 1928), витриману в більш різких тонах, ніж його виступ на конференції Горiн П.О. М.I. Яворський. Iсторiя України в стислому нарисi. – Правда. – 1929. – 10 лютого.. Вона містила цілу низку звинувачень політичного характеру. Починалася кампанія наукової та політичної дискредитації М.І. Яворського, який видавався за фігуру, що уособлює націоналістичний і правоопортуністичний ухил в історіографії. Таку ж оцінку вченому в той час дали і видні історики в галузі історіографії Н.Л. Рубінштейн та Й.Ю. Гермайзе Рубинштейн М.Л. Матвей Иванович Яворский // Классовая борьба на историческом фронте. – Ивано-Вознесенск, 1931. – 37 с..

Політбюро ЦК КП(б)У відреагувало на ці обвинувачення. На ХІ з`їзді Компартії України С.В. Косіор вказав на те, що теорія історика наскрізь антимарксистська і антиленінська XI з"їзд КП(б)У. Стенографічний звіт. – Харків, 1930. – 285 с.. Ці ж самі думки висловив М.С. Волін у листі до ЦК КП(б)У “О положении на историческом фронте Украины” Волин М.С. О положении на историческом фронте Украины. Записка в ЦК КП(б)У от 16 декабря 1930. - ЦДАГОУ. –Ф. 1,Оп 1-1,Спр. 1727. – С.16. і закликав боротися не тільки з М.І. Яворським, а й з наслідками його діяльності – “яворщиною”.

Таким чином, в зазначений період окремі роботи з характеристикою поглядів вченого не друкувалися. Рецензії на роботи історика, журнальні та газетні статті, доповіді провідних вчених на загальносоюзній конференції істориків-марксистів визначали погляди М.І. Яворського як такі, що не відповідають марксистському напрямку.

З середини 50-х років, у період хрущовської “відлиги”, події в економічному і політичному житті суспільства обумовили зміни в історичній науці. Саме процеси демократизації суспільства та науки вплинули на те, що ім`я М.І. Яворського як історика України 20–30-х років ХХ століття знову з`являється в науковій літературі.

Першим дослідженням після тривалого замовчування, а також першою працею третього періоду історіографії проблеми стала робота Н.В. Цимбала та А.Г. Черних 9 Цимбал Н.В., Черних А.Г. Викриття буржуазно-націоналістичної фальсифікації історії Жовтневої соціалістичної революції на Україні // Торжество ідей ленінізму. – К.: Наука, 1957. – С. 505-507. . У контексті боротьби з націоналістичними теоріями в галузі суспільних наук, автори, не аналізуючи праці М.І. Яворського, роблять висновок, що він проповідував класово-ворожу пролетаріату систему поглядів на історію України. Після видання цієї роботи і до середини 90-х років ім`я вченого завжди поєднували з наліпкою “буржуазний націоналіст”, а ще частіше зовсім не згадували про нього.

З кінця 50-х років ХХ століття історики-емігранти за кордоном також звертаються до життя та історичних поглядів М.І. Яворського. Вони розкривають лише деякі сторінки життя вченого Подгайный С.С. Портреты соловецких заключённых. Академик Матвей Яворский // Черное дело Кремля. Белая книга. – Торонто, 1953. – Т. 1. – 156 с.; Крупницький Б.Д. Українська iсторична наука пiд совєтами /1920-1950/. – Мюнхен, 1957. – Серiя ІІ. – 118 с.; Полонська-Василенко Н. Iсторична наука в Українi за совєтської доби та доля iсторикiв / Записки наукового товариства iм. Шевченка. Працi iсторично-фiлософiчної секції, збiрник на пошану українських учених, знищених бiльшовицькою Москвою. – Париж-Чiкаго, 1962. – Т. CLXXIІІ. – 356 с. . Саме від них ми вперше дізнаємося про стосунки, які склалися між М.І. Яворським і М.М. Покровським, М.І. Яворським і М.С. Грушевським; про життя вченого на Соловках.

У 1973 році вийшло монографічне дослідження “Розвиток історичної науки на Україні за роки радянської влади” Розвиток історичної науки на Україні за роки радянської влади. – К.: Наукова думка, 1973. – С. 24. , в якому є невеличка згадка про вченого. Але й вона носить негативний характер. Не аналізуючи праць М.І. Яворського, колектив авторів цієї монографії робить висновок, що головною помилкою схеми історика є переоцінення національного руху в революційній боротьбі в Україні, ідеалізація дрібнобуржуазних націоналістичних партій, недооцінення авангардної ролі пролетаріату та діяльності більшовицьких організацій.

З початку 80-х років з`являються праці С.С. Діброви та В.К. Якуніна Диброва С.С. У истоков историко-партийной науки на Украине. – К.: Политиздат Украины, 1984. – С. 53, 86-88, 94, 196-200; Якунин В.К. Борьба большевиков за победу Великого Октября против внешней и внутренней контрреволюции // Историография 1917 – второй половины 30-х гг. – Днепропетровск: ДГУ, 1985. – 88 с. з історіографії історії України 20–30-х років, які вперше з`ясували не тільки негативне, а й позитивне в концепції історії України М.І. Яворського.

Відкриття раніше закритих архівних фондів, демократизація суспільно-політичних процесів обумовили четвертий період історіографії проблеми. З 1989 року в пресі з`являються статті, присвячені деяким сторінкам життя історика Ігнатенко П.Р. Серед живих нікого немае. – Радянська Україна. – 1989. – 16 липня.; Абдуллин А., Логвин Э. Последнее слово. Жизнь и смерть академика Матвея Яворского. – Рабочая газета. – 1989. – 11,12,13 августа; 8 сентября; Лисенко М. Відродимо свій літопис. – Радянська освіта. – 1989. – І0 лютого; Чирков Ю. Соловецкая библиотека // Наука и жизнь. – 1989. – № 3. – С 42.; Касьянов Г.В. Академік М.І. Яворський: доля вченого // Український історичний журнал. – 1990. – № 8. – С. 75-82.; Рубльов О.С. Лідер “істориків-марксистів” України (М.І. Яворський) // Репресоване краєзнавство. – 1991. – С. 295-303., що сприяло ознайомленню широкої громадськості з долею вченого.

Монографії про життя та діяльність М.І. Яворського досі не підготовлено, але нема й жодного видання з тих, що вийшли в останній час, без згадки імені дослідника. Не обійшли його на цей раз і в підручниках Сторінки історії України : XX століття : посібник для вчителів / За ред. С.В. Кульчицького. – К.: Освіта, 1992. – С 281-282.; Історія України: нове бачення: У 2т. / Під ред. В.А. Смолія. – К.: Україна,1995. – С. 350.; Історія України / Кер. авт.кол. Ю Зайцев. – Львів: Світ, 1996. – С. 261-271.; Короткий довідник з історії України / І.Ф. Курас, М.О. Багмет, І.І. Федьков та ін. – К.: Вища школа, 1994. – 255 с.; Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України. – Львів: Вид-во Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, 1992. – С. 103; Історія України / Дєдков М.В., Іваненко Ю.В., Кладова Г.Л. та ін. – Запоріжжя: Дике поле, 2002. – 416 с.. У вузівських підручниках останніх років про М.І. Яворського тільки згадується і подаються деякі біографічні дані історика.

У 1995 році в Інституті історії України вийшла брошура А.В. Санцевича “М.І. Яворський: нарис життя та творчості” Санцевич А.В. М.І. Яворський: нарис життя та творчості. – К.: Вид-во Інституту історії України, 1995. – 60 с.. В цій першій роботі, повністю присвяченій історику, розглядаються два аспекти: життя вченого та його концепція історичного розвитку України. Автор звернув увагу на середовище, в якому формувалися погляди історика, детально показав, з ким товаришував і хто мав на нього вплив. Але біографія М.І. Яворського розкрита не повністю, багато фактів життя залишилося поза увагою дослідника. Характеризуючи погляди вченого, А.В. Санцевич вважає, що М.І. Яворський висловив самостійні наукові погляди щодо історії України. На нашу думку, погляди М.І. Яворського носять еклектичний характер. Це синтез і поглядів М.С. Грушевського (на національний рух України), і поглядів марксистського напрямку, наприклад, М.М. Покровського (вплив торговельного капіталу на розвиток капіталістичного способу виробництва).

Невеликі за обсягом біографічні відомості вміщено в сучасній довідковій літературі: “Енциклопедії Українознавства. Словниковій частині” та “Довіднику з історії України” Енциклопедія українознавства. Словникова частина. / Головний ред., проф. д-р В. Кубійович. – Париж – Нью-Йорк: Молоде життя, 1984. – С. 3958.; Довідник з історії України. – К.: Ґенеза , 2001. – С. 1117.. Цікаві дані про 20–30-ті роки ХХ століття, а також про М.І. Яворського як науковця ми зустрічаємо в сучасних наукових виданнях Пристайко В., Шаповал Ю. Михайло Грушевський і ГПУ-НКВД (трагічне десятиліття: 1924-1934). – К: Україна, 1996. – С. 84-86; Удод О.А. Iсторична наука та освiта i формування духовних цiнностей українського народу в 20-30 роках ХХ столiття: методологiя i iсторiографiя проблеми: Зб. наук. пр. iсторичного факультету. – Днiпропетровськ.: МП "Промiнь", 1997. – 284 с.; Вєдєнєєв Д., Шевченко С. Українські Соловки. – К.:”ЕксОб”, 2001. – 205 с.; Єфремов С.О. Щоденники, 1923 – 1929. – К.: ЗАТ ”Газета “Рада”, 1997. – 848 с.; Водотика С.Г. Взаємодія наукових шкіл української історіографії 1920-х років // Історична наука на порозі ХХІ століття: підсумки та перспективи: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Харків, 15-17 листопада 1995р. – Харків, 1995. – 354 с.; Рубльов О.С. Шляхами на Соловки: радянське десятиріччя Михайла Лозинського // Український історичний журнал. 1997. – № 5. – С. 106-107; Шаповал Ю.І., Верба І.В. Михайло Грушевський. – К.: Видавничий дім Альтернатива”, 2005. – 352 с.. Але всі ці статті носять оглядовий характер, розкривають одну із сторінок життя чи творчості історика.

Аналіз історіографії свідчить, що в публікаціях про М.І. Яворського до цього часу головна увага зосереджувалася на оглядовому вивченні життєвого і творчого шляху вченого. Одночасно поява цих досліджень залишає поза увагою низку аспектів, що обумовлює потребу комплексного вивчення життя та діяльності М.І. Яворського та визначення його ролі у розвитку історичної науки в Україні.

Джерельна база дисертації складається як з опублікованих матеріалів, так і з архівних документів. Всі джерела дисертації можна поділити на декілька груп: 1) архівні матеріали; 2) монографії, статті (наукового та науково-популярного характеру) вченого; 3) періодичні видання 20–30-х років ХХ століття; 4) праці тогочасних істориків і наших сучасників. Автор дисертації хоче підкреслити, що при розгляді даної теми і історичні, і історіографічні джерела пересічні. Не всі джерела можна вважати повністю достовірними. Дисертант намагався підходити до їхнього аналізу з позицій конкретно-історичної логіки та критики. Роботи, статті, які друкувалися при житті вченого (особливо з кінця 20-х років ХХ століття), не завжди давали об`єктивну оцінку подіям та поглядам історика. В той час друкувалися матеріали, які не розходилися з офіційною ідеологією. Інші погляди не мали права на життя.

Можна вважати, що і роботи М.І. Яворського також виступають як історіографічне джерело з історії України 20–30-х років. Своєрідність їх полягає в тому, що сам вчений був активним учасником подій початку ХХ століття, про які пізніше пише та аналізує.

До першої групи джерел віднесено, передусім, матеріали особистого архіву сина М.І. Яворського – Т.М. Яворського-Лук`янчука, який мешкав у Чернівцях.

Дисертант працював з документами, якi знаходяться в Аpхiвi СБУ; Центральному державному аpхiвi вищих органів влади та управління України; Центральному державному архiвi громадських об`єднань України та Державному архіві Харківської області. Це дало змогу використати понад 21 фонд 5-ти центральних i обласних державних аpхiвiв. Надзвичайно цінними для вивчення даної проблеми стали матеріали архіву СБУ, зокрема, справа № 59881 ФК т.22. У цьому архіві автор працював з документами періоду кінця 1929–початку 1932 року. Це – матеріали допиту вченого. Джерела Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України дали дисертанту змогу вивчити матеріали, пов`язані з формуванням товариства "Історик-марксист" та із педагогічною діяльністю історика в Харкові. Ця сторінка життя вченого знайшла відображення також у Державному архіві Харківської області. У Центральному державному архіві громадських об`єднань України (ЦДАГОУ) збереглася автобіографія М.І. Яворського, яку він написав у 1930 році. Остання відображає юнацькі роки вченого, допомагає зрозуміти погляди вченого

на події в Україні того часу.

До другої групи джерел віднесені праці М.І. Яворського Яворський М.І. Історія боротьби класів на Україні. Начерк лекцій. – Полтава, 1921. – 14 с; Яворський МІ.Нарис історії України. – Харків: Держвидав України, 1923-1924. – Ч.1, 11; Яворський М.І. Проблема української націонал-демократичної революції у 1917 році, її історичні основи та її рухові сили // Червоний шлях. – 1927. – № 2. – С. 108-135; Яворський М.І. Україна в епоху капіталізму. Випуск 1, 11, 111, Яворський М.І. Коротка історія України. – К.:ДВУ, 1929. – 148 с; Яворський М.І. Сковорода і громадянство // Український філософ Г.С.Сковорода. – Симферополь: ДВУ, 1922. – С. 51-64; Яворський М.І. Провідні думки в розвиткові історичної науки // Прапор марксизму. – 1929. – №1 – С. 89-116; Яворський М.І. Революція на Вкраїні в її головніших етапах. – Харків: ДВУ, 1923; Яворський М.І. Історія України /в стислому нарисі. – Харків. ДВУ, 1928. – 140 с.; Яворський М.І. Шевченко та соціалізм. – Харків: ДВУ, 1923. – 9 с.; Кулик Ю.І., Яворський М.І. Нариси історії Комуністичної партії (більшовиків) України. – Харків: Шлях освіти, 1923. – 73 с.. Вони сприяли вивченню поглядів історика на українську історію і особливо на революційні події початку ХХ століття.

До третьої групи джерел входять періодичні видання: центральні і місцеві газети, наукові і науково-публіцистичні журнали та вісники 20–30-х років (“Пролетарська правда”, “Червоний шлях”, “Комуніст”, “Літопис революції”, “Галицький комуніст”, “Діло”). Преса тих років віддзеркалює атмосферу суспільно-політичного життя, дає уявлення про умови, в яких проходила наукова діяльність професорсько-викладацьких кадрів українських вузів і зокрема – М.І. Яворського. На сторінках “Літопису революції” містяться матеріали дискусії з приводу концепції історії України М.І. Яворського Дискусія з приводу схеми історії України М.І. Яворського /травень 1929 року/. Матеріали та документи // Літопис революції. – 1930. – № 3-4 /42-43/. – С. 176-189..

Четверту групу джерел складають праці істориків, як сучасників М.І. Яворського, так і наших сучасників. Серед сучасників М.І. Яворського дисертант вивчав роботи М.С. Грушевського Грушевський М.С. Новий період історії України за роки від 1914 до 1919 року. – К.:Либідь, 1992. – 43 с; Грушевський М.С. Вільна Україна //Великий українець. - К.: Веселка, 1992. – С. 95-113; Грушевський М.С. Звідки пішло українство і до чого воно йде // Великий Українець. – К.: Веселка, 1992. – С. 76-94; Грушевський М.С. Очерк історії українського народу. – К.: Либідь, 1991. – 383 с.; Грушевський М.С. Історія України. – К.: Либідь, 1992. – 228 с., М.М. Покровського Покровський М.Н. Русская история в самом сжатом очерке. – М.: Мысль, 1967. – 536 с; Покровский М.Н. Роль рабочего класса в революции 1905 года. – М.: Мысль, 1962. – С. 580-611.; Покровский М.Н. О русском феодализме, происхождении и характере абсолютизма в России. – М.: Мысль, 1967. – С. 538-580., В. Сухино-Хоменка Сухино-Хоменко В. До особливостей пролетарської революції на Україні // Літопис революції. – 1928. – № 4. – С. 55-58.; Суxино-Xоменко В. Одміни і банкрутство українського націоналізму. – Харків: ДВУ, 1929., Н.Н. Попова Попов Н.Н. Очерк истории Коммунистической партии (большевиков) Украины. – Харьков: Пролетарий, 1928. – 323 с., М. Воліна Волін М. Історія КП(б)У в стислому нарисі. 2-е вид. – Харків: Держвидав “Пролетар”, 1931. – 202 с. та інших вчених. Ці видання допомогли виявити схожість та відмінність в поглядах М.І. Яворського з його сучасниками, допомогли визначити місце М.І. Яворського в українській історіографії. Автором були також використані матеріали закордонних видань Подгайный С.С. Портреты соловецких заключённых. Академик Матвей Яворский // Черное дело Кремля. Белая книга. – Торонто, 1953. – Т. 1. – 156 с.; Крупницький Б.Д. Українська iсторична наука пiд совєтами /1920-1950/. – Мюнхен, 1957. – Серiя ІІ. – 118 с.; Полонська-Василенко Н. Iсторична наука в Українi за совєтської доби та доля iсторикiв / Записки наукового товариства iм. Шевченка. Працi iсторично-фiлософiчної секції, збiрник на пошану українських вчених, знищених бiльшовицькою Москвою. – Париж-Чiкаго, 1962. – Т. CLXXIІІ. – 356 с..

20–30-ті роки ХХ століття – один з важких, трагічних і водночас цікавих періодів нашої історії, який наклав свій відбиток на всю історію України радянської доби. Розібратися з цим непростим періодом в економічному, політичному і науковому житті суспільства допомогли автору монографії сучасних вчених Якунин В.К. На пути к правде истории. – К.: Вища школа, 1989. – 86 с.; Шаповал Ю.I. У тi трагiчнi роки. Сталiнiзм на Українi. – К.: Полiтвидав України, 1990. – 88 с.; Шаповал Ю.I. Сталiнiзм i Україна // Український історичний журнал. – №7. – 1991. – С. 26-31.; Касьянов Г.В., Даниленко В.М, Сталiнiзм i українська iнтелігенцiя (20 – 30-тi pоки). – К.: Hаукова думка, 1991. – 95с.; Шаповал Ю.I. Україна 20-х–50-х рокiв: Сторiнки ненаписаної iсторiї. – К.: Наукова думка, 1993. – 176 с.; Пристайко В., Шаповал Ю. Михайло Грушевський i ГПУ-НКВД. Трагiчне десятилiття: 1924-1934. – К.: Україна, 1996. – 335 с.; Українська державнiсть у ХХ столiттi. – К.: Полiтична думка, 1996. – 434 с.; Грицак Я. Нарис iсторiї України. Формування модерної української науки ХIХ-ХХ століття / Навч. посiбник для учнiв гуманiтарних гiмназiй, лiцеїв, студентiв iст. фак. вузiв, вчителiв. – К.: Генеза, 1996. – 360 с.; “Українізація” 1920–30-х років: передумови, здобутки, уроки (Колективна монографія) /За ред. В.А.Смолія. – К.: Інститут історії України НАН України, 2003. – 302 с.; Удод О.А. Історія в дзеркалі аксіології: Роль історичної науки та освіти у формуванні духовних цінностей українського народу в 1920–1930-х роках. – К.: Генеза, 2000. – 292 с.; Солдатенко В.Ф. Українська революція: концепція та історіографія. – К.: Книга пам`яті України, 1997. – С. 389.; Ченцов В.В.Політичні репресії в Радянській Україні в 20-ті роки / Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук. – Дніпропетровськ, 2000. – 34 с.; Якунин В.К. Крах КПСС. – Днепропетровск: Издательство Днепропетровского университета, 2003. – 267 с.; Солдатенко В.Ф.Українська революція. Історичний нарис (Монографія). – К.:Либідь,1999. – 976 с.; Вєтров Р.І., Донченко С.П. Політичні партії України в першій чверті ХХ століття (1900-1925 рр.) – Дніпропетровськ – Дніпродзержинськ: Видавництво ”Поліграфіст”, 2001. – 245 с.; Турченко Ф.Г., Турченко Г.Ф. Південна Україна: модернізація, світова війна, революція (кінець ХІХ ст. – 1921 р.): Історичні нариси. – К.: Генеза, 2003. – 304 с.

. Саме ці видання не тільки підтвердили думку про те, які погляди М.І. Яворського виправдані часом, а які ні, але й чітко сформулювали місце вченого в українській історіографії.

Таким чином, різноманітний комплекс джерел до теми дисертації та їхній аналіз дали можливість висвітлити біографію та наукову спадщину М.І. Яворського.

Методологічною основою дисертації є принципи історизму та об`єктивності. Принцип об`єктивності у вивченні даної теми означає висвітлення життя і діяльності М.І. Яворського не тільки під кутом політичної історії, але й у контексті соціально-економічних процесів у тогочасному суспільстві; виключення особистих симпатій до окремих особистостей, розкриття дійсної ролі вченого в історії України. Принцип історизму вимагає дослідження не окремих фактів або періодів життя і діяльності М.І. Яворського, а його життя і діяльності в сукупності, у зв'язку з іншими явищами і конкретними подіями в суспільстві, з урахуванням конкретно-історичних обставин та епохи. Історизм дає можливість розглянути життя вченого і наукову діяльність в розвитку.

Застосовані також дослідницькі методи: хронологічний, порівняльно-історичний, періодизації. Використання хронологічного методу спрямоване на розгляд історіографічних фактів в часовій послідовності, в русі та історичних змінах. Це особливо важливо при висвітленні біографії М.І. Яворського. Завдяки порівняльно-історичному методу проведено аналіз робіт представників різних шкіл, напрямків історичної думки. Автором з`ясовані не лише відмінності, але й схожість, спадкоємність та взаємовплив між ними. Завдяки методу періодизації вдалося застосувати періодизацію всієї історіографії проблеми, враховуючи зміни в історіографічному процесі.

Комплексне використання різноманітних методів і підходів дозволило скласти найбільш повну та об`єктивну біографію М.І. Яворського та дати всебічний аналіз його творчості.

У другому розділі – “Життєвий і творчий шлях М.І. Яворського (1885-1937рр.)” – досліджуються проблеми, пов`язані з біографією вченого. М.І. Яворський перебуває у водоверті громадського життя свого часу. Розпочавши свою діяльність як аспірант-правознавець Львівського університету, пізніше хорунжий австро-угорської армії у Першій світовій війні, він приходить до повного визнання радянської влади, стає офіційним марксистським істориком України, академіком. Він був лідером серед істориків-марксистів України. А останні роки життя провів на Соловках. Саме тому навколо його імені, його творчої спадщини точились і по сьогодні відбуваються не тільки наукові дискусії, але й гостра ідейна боротьба, відображаючи протиборство різних, часто полярних світоглядних позицій окремих авторів і цілих напрямків в історичній науці. Складні стосунки були між М.І. Яворським і М.С. Грушевським, М.І. Яворським і М.М. Покровським. Саме вони, на нашу думку, вплинули на особисту долю вченого. Незважаючи на те, що М.І. Яворського в Україні називали “другим Покровським”, стосунки між ними були напружені. Спочатку – це боротьба з питання формування наукового товариства “Історик-марксист”, пізніше – критика (хоча інколи й справедлива) на сторінках наукової і партійної преси з питань історії України між М.І. Яворським і учнями М.М. Покровського. Після листа колишньої дружини історика починається політична критика. Все закінчилося тим, що історика заарештували та звинуватили в націоналізмі. До 1933 року вченого згадують, хоча й з негативними характеристиками, але пізніше “забули” про нього.

У цьому розділі розкриті нові сторінки з політичної біографії М.І. Яворського. Автор прослідкував, як змінювалися політичні погляди М.І. Яворського, чому із військового, перекладача австро-угорської армії, із людини, яка не вірила більшовикам, М.І. Яворський повертає саме до більшовизму, чому і коли відбувається більшовизація М.І. Яворського. Дисертант з`ясував, до якої партії належав історик. Доведено, що М.І. Яворський завжди виступав за самостійність та незалежність України. В період навчання і в перші роки після навчання в університеті він відчував вплив революційно налаштованих, передових галичан, насамперед – І. Франка, М. Павлика, В. Гнатюка та інших. М.І. Яворський стає членом УСДРП (Це партія української інтелігенції та студенства Наддніпрянської України, її представники поєднували соціалізм з українськими національними проблемами Вєтров Р.І., Донченко С.П. Політичні партії України в першій чверті ХХ століття (1900-1925 рр.) Дніпропетровськ–Дніпродзержинськ: Видавництво ”Поліграфіст”, 2001. – 245 с.; Вєтров Р.І. Ліквідація багатопартійності в Україні. – Дніпродзержинськ: Вид. ДДТУ, 2007. – С.119-121.

). З початком світової війни М.І. Яворський сподівався, що Німеччина допоможе українцям в їхній боротьбі за свої національні інтереси. Але ця віра швидко зникає в той час, коли Галичина стає осередком великих бойових дій. Зовсім інші події відбуваються тоді в Центральній Україні. З перемогою Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року, яка остаточно знищила царизм, в країні створюється принципово нова, небачена раніше політична ситуація для діяльності всіх і, перш за все, революційно-демократичних партій; виникає тривладдя – місцеві органи Тимчасового уряду, Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів та Українська Центральна Рада. Остання перетворюється за короткий час у дійсно всеукраїнський орган національної влади, орган, який представляв і захищав інтереси всього українського народу. Основним гаслом Центральної Ради було намагання створити національно-територіальну автономію України у складі нової демократичної федеративної Росії.

В роки української революції М.І. Яворський служив у австрійського уповноваженого з військової справи при Центральній Раді. Події, які відбувалися в Україні, він знав, сам в них брав участь, на той час підтримував Центральну Раду і сподівався, що саме тепер Україна отримає самостійність. Після прийняття Центральною Радою ІІ-ІV Універсалів погляди вченого на Центральну Раду та долю України змінюються. Доба гетьмана П. Скоропадського, встановлення Директорії привели М.І. Яворського до тієї думки, що ці сили не змінять політичну та національну ситуацію в країні. Саме в цей час М.І. Яворський стає членом УСДРП ( незалежників ). Це була нова ліва українська партія, яка трималась радянської форми влади – “За робітничо-селянську владу Рад”, – але у національному питанні виступала за самостійну Україну.

Після проголошення більшовиками Декретів про мир і землю, вплив більшовиків на маси росте і на М.І. Яворського теж. Він звертається до більшовизму. В цей час М.І. Яворський стає членом УКП(укапістів). І тільки наприкінці 1920 року М.І. Яворський стає членом КП(б)У, після того, як значна кількість укапістів увійшла до складу більшовицької партії.

На прикладі життя та діяльності вченого автор доводить залежність розвитку історичної науки від суспільного ладу, характеру влади, а також показує важкі духовні та ідеологічні муки вчених того періоду.

У третьому розділі – “Розробка М.І. Яворським проблем історії України від найдавніших часів до революційних подій першого десятиліття XX століття” – встановлено, що М.І. Яворський сприйняв і продовжив запропоновану М.С. Грушевським схему історії України. В її основу була покладена не московська династична генеалогія, на якій будувалася історія Російської імперії, а, як це прийнято в світовій історіографії, суспільно-політичний уклад, право і культура народу. За цими атрибутами виходило, що кожен із трьох східнослов`янських народів – українців, білорусів, росіян – має свої особливі корені, з якими пов`язана