АКАДЕМІя ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

ШАВКУН Ірина Григорівна

УДК: 141.5:338.242.2

МЕНЕДЖМЕНТ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНЕ ЯВИЩЕ:

СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філософських наук

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Запорізького національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий консультант: | доктор філософських наук, професор

Бех Володимир Павлович,

Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова, перший проректор, завідувач кафедри соціології управління та євроінтеграції

Офіційні опоненти: | доктор філософських наук, професор

Скотний Валерій Григорович,

Дрогобицький державний педагогічний університет iмені Івана Франка, ректор

доктор філософських наук, професор

Зязюн Іван Андрійович,

Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України, директор

доктор філософських наук, професор

Новіков Борис Володимирович,

Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут", декан факультету соціології

Захист відбудеться 15 травня 2008 року о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.456.01 в Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, 9-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту вищої освіти Академії педагогічних наук України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, к. 802, 8-й поверх.

Автореферат розісланий 7 квітня 2008 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук, доцент Л.С. Горбунова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю осмислення сутності менеджменту як головного інструменту перетворення людиною навколишнього світу. Для соціальної філософії проблема менеджменту є актуальною, оскільки вона зачіпає всі вузлові моменти генезису, функціонування та розвитку суспільства, його підсистем, нарешті, особистості. На користь цього «працює» низка аргументів. По-перше, цьому сприяє сучасна криза соціального світу, що модифікується у морфологічному вимірі і набуває нової якості у функціонуванні. Вихід із неї є організація нового остову цивілізації, на основі усунення «внутрішніх» перешкод до переструктурування соціального світу. По-друге, наступ інформаційної доби спричинив низку перетворень глобального масштабу: утворення наддержавних об’єднань у політичній, економічній, культурній та інших сферах життя суспільства сприяло перехід до нових форм та методів управління. По-третє, кардинальні зміни в суспільстві спричиняють і зміни форм життя людини, які визначають форму думки, мислення, свідомості, від чого актуальність вивчення проблеми менеджменту набуває особистісного виміру. По-четверте, філософських узагальнень більш високого ґатунку потребує теорія управління. Сьогодні очевидно, що традиційні методи управління, які базувались на використанні жорстких інструментів регулювання трудової поведінки (організаційна структура, плани, бюджети) не виправдовують себе. Альтернативою тут є формування якісно нової організаційної культури. По-п’яте, важливість теми визначається й тим, що у вітчизняній науковій думці не подолане негативне ставлення до кібернетики як універсальної науки про управління технічними, біологічними і соціальними системами. На практиці склалась диспропорція, що негативно впливає на стан формування загальної теорії управління. По-шосте, корпус вітчизняних управлінців, навіть найвищого, державного, рівня, не позбувся ідеологічних кліше технократизму, що проявляється в однобічній абсолютизації науково-технічних факторів теоретичної й практичної діяльності, у тому числі й технологій управління людьми в різних сферах діяльності. По-сьоме, людина почала інтенсивно оволодівати законами духовного виробництва, а це означає, що організаційний простір значно розширюється, оскільки виникла якісно нова сфера прояву організаційних реалій. Необхідно знати, у чому вони полягають, щоб координувати перетворення фактів досвіду у стрункі угрупування – думки й системи думок, тобто теорії, доктрини, науки та ін. По-восьме, гостроту диктує суспільна потреба модернізувати національну систему освіти, що має обслуговувати потреби суспільства знань, що вимагає якісно нової організаційної свідомості і організаційної культури особистості людини взагалі і менеджера конкретно. По-іншому, людству потрібна принципово нова точка зору на організацію, новий спосіб мислення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до комплексної цільової програми №0194У043134 Міністерства освіти і науки України «Вдосконалення змісту і методики викладання філософських дисциплін у вузі як фактор формування свідомості молодого спеціаліста незалежної України» та планів науково-дослідної роботи кафедри філософії Запорізького національного університету.

Головною гіпотезою дослідження є припущення про те, що ціннісно-смислова регуляція і «суб’єкт–суб’єктні відносини» є головними системоутворюючими чинниками, що відрізняють управління соціальними процесами від управління технічними і біологічними системами у теоретичному полі науки кібернетики;

Допоміжні гіпотези дослідження:

- для подолання плутанини між поняттями «управління» і «менеджмент» потрібно в якості критерію розмежування використати вид речовини (кісна, жива, розумна жива), що є об’єктом управлінського впливу, регуляції;

- менеджмент як самостійне соціокультурне явище зароджується у момент підняття почуття особистості, а до цього він існував як протоменеджмент;

- менеджмент, або управління соціальними процесами, швидче набуде більш сталого теоретичного характеру і самостійності, якщо філософія концептуально обґрунтує його світоглядно-ідеологічні компоненти, що виокремлюють його від управління технічними і біологічними процесами.

Метою дослідження є філософська рефлексія головних світоглядно-ідеологічних характеристик менеджменту, як соціокультурного явища.

Досягненню цієї мети сприятиме вирішення цілої низки завдань:

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Об’єктом дослідження є соціум та механізм його самоорганізації і саморегуляції у кібернетичному вимірі або на засадах загальної теорії управління.

Предметом дослідження є менеджмент як соціокультурне явище та чинники його оптимізації.

Методи дослідження. Виходячи з полікультурного характеру менеджменту, в процесі вирішення завдань дослідження використовуються елементи різних підходів. Методологічною основою дисертації є соціокультурний підхід, що дозволяє сконцентруватися на глибинних історично сформованих і стійких соціальних цінностях, зумовлюючих об'єктивні межі розвитку менеджменту і виявити соціокультурні підстави щодо пояснення різноманіття проявів цього соціокультурного явища в різних культурно-історичних контекстах. Соціокультурний підхід уможливлює дослідження менеджменту в полікаузальному аспекті з урахуванням впливу на його становлення і розповсюдження як політичних, економічних, так і культурно-національних, морально-психологічних, духовно-ментальних, ціннісно-орієнтаційних чинників.

Крім того, у роботі використовуються елементи таких підходів, як:

- синергетичний – менеджмент розглядається як відкрите, нелінійне, багатосценарне за розвитком явище, що дозволяє регулювати перехід соціальних процесів від хаосу до порядку;

- діяльнісний –менеджмент аналізується як певний вид людської діяльності, специфікою якої є цілеспрямований, за допомогою певних засобів і методів, вплив суб’єкта менеджменту на об’єкт менеджменту для досягнення наміченого результату;

- системний - менеджмент вивчається як складна цілісна система з властивими їй елементами, підсистемами в сукупності відносин і зв'язків між ними і соціальним середовищем;

- історико-філософський – явище менеджменту досліджується відповідно до періодів розвитку суспільства і розвитку гуманітарного та філософського знання; з‘ясовується логіка історичного розвитку менеджменту, проявів загального й окремого в менеджменті;

- феноменологічний – розглядається потік свідомості в аспекті смислоутворюючих конструктів менеджерських рішень;

- компаративістський - порівнюється світоглядна спрямованість менеджменту і виявляються особливості його функціонування в різних соціокультурних системах з метою досягнення об‘єктивного знання про явище і виокремлення особливостей його соціокультурних форм.

Регулятивною методологічною ідеєю дисертаційного дослідження є також ідея комплементарності та зв‘язку різноманітних дисциплінарних дискурсів менеджменту, що дозволяє осмислити багатовимірність цього явища та орієнтує на вихід за межі вузькодисциплінарного бачення зазначеної проблеми.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у філософському обґрунтуванні автором цілісної концепції проблемного поля теорії менеджменту як складової загальної теорії управління, що за родо-видовими ознаками, разом із теорією управління технічними системами і теорією управління біологічними системами, утворює онтологічне поле сучасної науки кібернетики; своїм предметом має «суб’єкт-суб’єктні відносини», а людиноцентризм визначає як провідну ідеологему; теоретичним ядром є доктрина людських відносин; у морфологічному вимірі подається як система специфічних органів функціонального походження, що і інституалізується у вигляді держави і міждержавних утворень на кшталт ООН, ЮНЕСКО, ОБСЄ, різноманіття політичних систем та систем місцевого самоврядування, об’єднань профспілок, громадських рухів і організацій; у функціональному вимірі проявляє себе як цілераціональна організаційна діяльність, що детермінується організаційною свідомістю людини і регулюється ціннісно-смисловим субстратом; має оригінальні атрибутивні властивості – стохастичність, відкритість, демократизм, гуманізм, децентралізація, а також стилі, принципи і методи, що відрізняють її від інших інгредієнтів кібернетичного знання.

Результати дослідження, що резюмують наукову новизну і виносяться на захист, можуть бути сформульовані у вигляді окремих положень.

Вперше:

- використано в якості критерію для розмежування складових загальнокібернетичного поля рівні буття: неорганічний (кісна речовина), органічний (жива речовина) і надорганічний, або соціальний (розумна жива речовина), у відповідності до якого складовими загальної теорії управління визнано: теорія управління технічними системами, теорія управління біологічними системами і теорія управління соціальними системами, або теорія менеджменту;

- подано філософську рефлексію явища менеджменту, що складається з наступних складових: причиною формоутворення явища визнано поділ праці, у якому найвищим сегментом є виокремлення організаційної діяльності, що має енергоінформаційну природу; її сутність визначається як цілераціональна діяльність фахівців з менеджменту, або лідерів, на основі ціннісно-смислового субстрату з метою забезпечення сталого розвитку у напряму виходу планетарного людства у космічне середовище; зміст саморозгортається як організаційна діяльність, що спрямована на прийняття рішень з метою налагодження взаємодії людей та колективів між собою, у тому числі й таких організаційних утворень, як країна, держава, фінансово-промислові групи, окремі промислові фірми, корпорації, нарешті, асоціації громадських організацій, особистості; форми її існування в горизонтальній площині подаються як види, а у вертикальній - як рівні менеджменту; в залежності від семантичного фільтра форма може бути: демократичною або тоталітарною, особистісною (самоменеджмент) або колективною (соціальний менеджмент); види менеджменту визначаються сферами їх застосування і тому є необмеженими у диференціації: існує, наприклад, адміністративний, інноваційний, кризовий, інвестиційний, державний, транснаціональний, галузевий, регіональний, корпоративний, фінансовий, нарешті, самоменеджмент; організаційний простір, у якому він функціонує і де утворюються надорганізменні системи на кшталт наддержавних утворень (ООН, ЮНЕСКО, ОБСЄ), суспільство, фірма, корпорації, рід, плем’я, сім’я; часовий вимір визначається пульсацією систем управління, що детермінується так званим циклом прийняття управлінських рішень; нарешті, тут діє так звана вільна причинність, оскільки учасники соціальної взаємодії наділені свідомістю і є самокерованими і самовідтворювальними суб’єктами культурно-історичного процесу;

- доведено, що теорія менеджменту досягне теоретичного виокремлення в специфічну галузь наукового знання на основі обрання у якості свого предметного поля «суб’єкт–суб’єктних відносин» на відміну від «об’єкт - об’єктних відносин» у царині теорії автоматизованого управління (ТАУ) і «суб’єкт-об’єктних відносин» у теорії управління біологічними процесами; вона спирається на організаційну свідомість і психологію, утворює інформаційну базу організаційних знань, формує у менеджерів організаційні уміння і навички, накопичує відповідний досвід; корпорації мають організаційний клімат/атмосферу, володіють організаційною культурою; головною ідеологемою цієї галузі є людиноцентризм, а її теоретичним ядром виступає доктрина людських відносин; закони і закономірності цього сегменту науки замикаються на загальноеволюційний процес саморозгортання світової спільноти;

- виділено етап протоменеджменту, що складається з трьох періодів, а саме: табу-тотемного, полісно-державного, церковно-релігійного; на його основі відбувається момент зародження менеджменту, що логічно пов’язується з підйомом почуття особистості в історії, до якого значних зусиль доклала церква; етап становлення датується початком ХХ століття, а завершується сходженням з історичної арени індустріальної цивілізації, тобто наприкінці ХХ століття; етап функціонування розпочався з наступом інформаційної доби (на початку ХХІ століття) і характеризується глобалізацією управління, поглибленням демократичних тенденцій, поступовим переходом важелів управління до громадянського суспільства; етап подальшого розвитку має наступити в момент залучення до управління всього населення планети і має ознаменуватися сходженням зі сцени держави;

- подана морфологія менеджменту, що утворюється на основі інституалізації таких соціальних інститутів, як наддержавні утворення, наприклад, ООН, ЮНЕСКО, ОБСЄ, держава, політичні системи, органи місцевого самоврядування, профспілки, політичні рухи і партії, система освіти, культура, наука тощо; головним елементом її є безтілесий суб’єкт - кібернетична система, – що утворена на основі природної семантичної системи - людини, збагаченої штучною комп’ютерною мережею у суспільстві; рівень її розвитку визначається рівнем розвитку інтелекту людини та специфікою етапу НТР; типовою реакцією на управлінський вплив є самоорганізація новостворених структур і переструктурування уже існуючих; атрибутивними рисами морфологічних конструкцій менеджменту є відкритість, динамічність, самовідтворення, здатність до демократизації, гуманізації, деконцентрації, децентралізації, делегування повноважень, екологізації, інтенсифікації та ін.

Дістало подальшого розвитку:

- ідея розмежування понять «управління» і «менеджмент», що пов’язані між собою видо-родовими зв’язками і тому мають загальні і відмінні риси на основі не тільки філософських ознак, але й морфологічних, функціональних і когнітивних відмінностей, носіїв управлінського впливу, об’єктів регулювання, технологій регуляційних процесів, розташування органів управління, суб’єктів управління та багатьох інших параметрів;

- семантичне поле сучасної вітчизняної теорії менеджменту і загальної теорії управління, оскільки в нього залучено значний обсяг теоретичної інформації з іноземних філософських, наукових і літературних джерел, а також позитивного досвіду;

- уявлення про функціональну характеристику менеджменту, що має комбіновані підходи у використанні влади у формі фізичного насилля і семантичного впливу; обґрунтовано методологію визначення провідних функцій менеджменту, що напрацьовані людиною у ході культурно-історичного процесу, що мають бути замкнені на управлінський цикл прийняття рішень; теоретично формалізовані методи соціального менеджменту: економічні, соціальні, політичні, ідеологічні, організаційні, психологічні; тип впливу визнано як ідеально-ціннісний, обумовлений проектно-ціннісною свідомістю людини; процес функціонуваня подається як стохастичний, вірогіднісний, обумовлений метою, цінностями, бажаннями людини або її колективних утворень; провідним каналом впливу на людину і колективи визнано соціальний метаболізм, що підсилюється використанням штучних приладів і технологій, наприклад, психолінгвістичного програмування поведінки людини; специфічними визнана низка параметрів, наприклад, стиль управління (ліберальний, авторитарний, демократичний, консервативний, тоталітарний, новаторський) або критеріальна база для оцінки якості менеджменту, що ґрунтується на якісних показниках і визнає такими добробут людини, свободу і творчість суб’єктів історичного процесу;

- розуміння того, що теорію менеджменту слід досліджувати системно, з одного боку, інтегруючи існуючі знання з наробками в галузі знань про самоорганізацію і саморегуляцію, а з іншого, - з теорією управління технічними і біологічними системами, оскільки процеси технічного спрямування, нанотехнології і інформаційні системи, а тим більше біологічного синтезу, особливо трансгенної інженерії (мутації) рослин і клонування тварин уже зайшли надто далеко;

- потреба модернізувати сучасну систему професійної підготовки майбутніх фахівців з менеджменту, оскільки інформаційна доба докорінним образом оновлює зміст виробництва, робить його всеціло духовним, насичує ринок і наші домівки більш досконалою комп‘ютерною технікою, бібліотеки переходять на мережеві технології використання наукової інформації, сучасні навчальні заклади на основі електронної педагогіки розвивають дистанційні форми освіти, що вимагає значного накопичення методологічного потенціалу особистості для забезпечення якісної управлінської роботи і посилення мовної підготовки для кроскультурної комунікації.

Поглиблено:

- знання про складний характер архітектури менеджменту, що обумовлена подвійною ціннісно-смисловою детермінацією; визначена сутність концептів «суб’єкт менеджменту», «об’єкт менеджменту» та їх взаємозаміна в ході реалізацій функцій менеджменту; виявлено підстави для класифікації менеджменту, якими виступають: вид людської діяльності, масштаб менеджменту, суб’єкт менеджменту, об’єкт менеджменту; визначено механізм реалізації менеджменту, який включає адміністративні, законодавчо-правові, економічні, політичні, соціально-психологічні, інформаційні та ідеологічні засоби;

- уявлення про характерні ознаки менеджмент-освіти як послідовного і передбачуваного формування затребуваних суспільством якостей людини; з’ясовано об’єктивні та суб’єктивні передумови, що викликали потребу в новому форматі менеджера; висвітлено його сутнісні характеристики, визначальними серед яких є інтелектуалізація праці, забезпечення умов для самореалізації творчого потенціалу особистості, зв’язок фундаментальних теоретичних знань із високопрофесійними практичними навичками й уміннями.

Удосконалено:

- знання про менеджерські рішення, їхній зміст та технологію прийняття, а також чинники, що впливають на ухвалення ефективних менеджерських рішень - глобалізацію, інформатизацію, кроскультурну комунікацію і соціокультурну контекстуалізацію;

- знання про творчість у структурі менеджерської діяльності, про формування нових культурних сенсів інноваційного мислення сучасного менеджера.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони наповнюють більш конкретним змістом цілу низку соціально-філософських понять, за допомогою яких досліджується життєдіяльність суспільства, слугують методологічним підґрунтям створення сучасної моделі менеджмент-освіти, а також раціонального понятійного апарату для розуміння менеджменту як соціокультурного явища.

Результати роботи можуть бути також використані для подальших соціально-філософських, соціологічних, економічних, психологічних досліджень у царині проблеми менеджменту, в лекційній роботі (курси «Філософія», «Соціальна філософія», «Філософія управління», «Менеджмент», «Теорія управління», «Етика бізнесу» тощо), а також можуть бути враховані при формуванні державної політики щодо регулювання соціальних процесів, при пошуках оптимальних шляхів реформування соціуму.

Результати дисертаційного дослідження було використано для формулювання концепції розвитку факультету менеджменту при отриманні ліцензії, акредитації (ІV-й рівень) підготовки менеджерів у Запорізькому національному університеті, де автор дисертаційної роботи працює деканом факультету менеджменту з 1995 року.

Особистий внесок здобувача в розробку теми дисертації. Дисертація є самостійною роботою. Висновки й положення наукової новизни отримані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й висновки дослідження викладено у публікаціях дисертанта та доповідях на засіданнях кафедри філософії Запорізького національного університету, на міжнародних науково-практичних конференціях, серед яких, зокрема: ІІ Міжнародна конференція “Університети і суспільство. Співробітництво університетів у ХХІ столітті” (Москва, 2003); Всеукраїнська науково-практична конференція «Методологія соціального пізнання: здобутки й проблеми» (Запоріжжя, 2005); Міжнародна наукова конференції «Пошукові моделі вищої школи» (м. Леґніца, Польща, 2005); наукова конференція «Філософія та методологія гуманітарних наук: історія, концепції, можливості» (Чернівці, 2005); Міжнародна наукова конференція «Україна у контексті євроінтеграції» (Суми, 2005); Всеукраїнська науково-практична конференція «Формування і розвиток гуманістичного менеджменту як нової парадигми ХХІ століття» (Запоріжжя, 2005); П‘ятий міжнародний семінар «Релігія і громадянське суспільство: через міжкультурні комунікації – до діалогу цивілізації» (Ялта, 2005); Всеукраїнська науково-практична конференція «Влада і суспільство: проблеми взаємодії» (Запоріжжя, 2005); Міжнародна наукова конференція «Людина, культура і суспільство у контексті глобалізації» (Москва, 2005); Всеукраїнська науково-практична конференція «Американська філософія освіти очима українських дослідників» (Полтава, 2005); Шостий міжнародний семінар «Освіта у багатокультурному суспільстві: традиції і інновації» (Сімферополь, 2006); Міжнародна науково-практична конференція «Україна у системі сучасних цивілізацій: трансформації держави і громадянського суспільства» (Одеса, 2006); Щорічна міжнародна науково-практична конференція «Запорізькі правові читання» (Запоріжжя, 2006); ХІУ Харківські міжнародні Сковородинівські читання (Харків, 2006); ІІ Міжнародна науково-практична конференція «Антропологізм в освіті: джерела, досягнення та перспективи» (Мелітополь, 2006); Філософсько-антропологічні читання пам‘яті В.Г. Табачковського „Філософська антропологія та сьогодення” (Київ, 2007); Міжнародна науково-теоретична конференція „Філософія освіти і сучасність” (Дніпропетровськ, 2007); Міжнародна науково-практична конференція „Менеджмент за умов трансформаційних інновацій: виклики, реформи, досягнення” (Суми, 2007); Перша всеукраїнська наукова конференція “Перспективи розвитку філософії освіти (Запоріжжя, 2007), наукові конференції викладачів, аспірантів та докторантів Запорізького національного університету (Запоріжжя, 2000-2007).

Результати дослідження відображено в 38 наукових публікаціях, серед яких - 1 монографія («Філософія менеджменту»; 16,375 умовно.-друк. арк.), 21 стаття у фахових виданнях.

Структура і обсяг дисертації зумовлені логікою дослідження відповідно до поставленої мети та комплексу завдань. Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, що включають п’ятнадцять підрозділів, висновків, переліку використаних джерел. Дисертація містить 406 сторінок основного тексту та 44 сторінки списку використаних джерел (518 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначається мета й завдання дослідження, формулюється наукова новизна й основні положення, які виносяться на захист, практична значущість одержаних результатів; показано апробацію результатів дисертаційного дослідження.

Розділ перший –«Когнітивно-методологічні основи дослідження менеджменту» - присвячений визначенню специфіки соціально-філософського аналізу досліджуваного явища.

У підрозділі 1.2. - «Поняття «менеджмент» - як головний концепт дослідження» - обґрунтовується самостійність існування поняття «менеджмент» і його родо-видові зв’язки з поняттям «управління». На обширному масиві закордонних джерел автор доводить майже повне співпадіння цих понять і тому вводить власний критерій для їх розмежування. У дослідженні роль критерію виконує вид речовини, що покладений за об’єкт регуляційного впливу з боку людини. Застосування кісної речовини, живої речовини і розумної живої речовини в якості розмежування управління технічними, біологічними і соціальними процесами уможливило визначити різницю між ними в межах єдиної кібернетичної теорії. На цій підставі доведено, що будь-яка менеджерська дія є результатом управлінської діяльності, але не всяка управлінська дія є менеджментом.

У підрозділі 1.2. - «Багатовимірність підходів до вивчення проблеми становлення теорії менеджменту в сучасній суспільствознавчій думці» - дисертант виокремлює економічний; політологічний; соціологічний; психологічний підходи до визначення філософських рис менеджменту. У рамках економічного підходу він віддзеркалює предмет дослідження в працях засновників наукового менеджменту (Ф. Тейлор, А. Файоль), а також представників «школи людських відносин» (Ф. Герцберг, Д. Лайкерт, К. Арджирис, Мацусита, Р. Кантер, Ч. Хенді), «емпіричної школи» (П. Друкер, А. Слоун, Г. Мінцберг, У. Беннис, Дж. Коттер, Д. Пью), «школи соціальних систем» (Ч. Барнард, Г. Саймон, Дж. Марч), прихильників об‘єднання у менеджменті понять "людина" і "система" (П. Сенге, К. Бартлетт і С. Гошал, Г. Хамел, К. Прахалад, І. Нонака і Х. Такеучи). Автор також з‘ясовує, що дане явище розуміється, передусім, як самостійний вид професійно здійснюваної управлінської діяльності в умовах ринкової економіки. Політологічний підхід до менеджменту вбачає його сутність в управлінні політичними подіями, що зорієнтовано на реалізацію певних політичних інтересів їх учасників (Г. Пушкарьова, В. Цвєтков, С. Cаханенко, В. Жуков., А. Карпов, Г. Малкіна, О. Москаленко, Д. Наріжний, Л. Руіс Мендісабаль, А. Ідиатулліна, Г. Ситник, М. Харитончук, В. Токовенко, Л. Бойко-Бойчук, Т. Верхейн, В. Чиркин, М. Анохин, В. Комаровський, Ю. Матвеєнко, В. Брустінов, В. Баштанник, Р. Роудз, Й. Kooйманн, Ван Влайєт, Т. Васильєва, С. Cаханенко). Психологічний підхід визнає менеджмент як сукупність певних дій, чинених людиною (суб'єктом) стосовно об'єкта, щоб забезпечити рух до заданої мети. Тут визначальними є ідеї неформального лідерства, «гармонії взаємовідносин», «піраміди потреб» (Е. Мейо, М. Фоллет, А. Маслоу, Д. Мак-Грегор). Серед актуальних є явища організаційних змін (розвиток організацій), неспроможності (банкрутства) підприємств, компоненти оргкультури, взаємодії психологічних (особистісних) і організаційних (середовищних факторів) в управлінні персоналом (С. Карналл, К. Левін, Р. Блейк, Дж. Мутон, Т. Коно, Т. Авдулова, А. Журавльов, Н. Коломінський, С. Баранова, Л. Хьєлл, Дж. Куик, Л. Дебра, Дж. Джозеф, Д. Зиглер). Аналізуються факти, закономірності і механізми індивідуальної і групової діяльності (Т. Адорно, С. Тидор, А. Франческо, Бери Аллен Гоулд, Д. Шваб, Л. Каммингз, Стефен П. Робинз, Т. Шеломова, М. Байрамуков, А. Тихончук, В. Павлов, Ю. Громико). Особливої значущості набули доробки щодо впливу національної культури і менталітету на менеджмент організації (М. Алексєєв, К. Дрилов, К. Гриєр, Дж. Стефенс, Ю. Аксененко, Л. Фаткин, К. Морозова, Р. Кристофер, Р. Шонбергер). Соціологічний підхід зумовлений прагненням дистанціюватися як від абстрактних підходів на метарівні, у яких він інтерпретується як універсальна субстанція, що охоплює всі сфери суспільної діяльності, так і від менеджералістського утилітарного підходу (Е. Бабосов, Т. Галкина, М. Рид, П. Романов). Він передбачає вивчення менеджменту як соціального інституту, що включає сукупності принципів, форм і методів управління, соціальних ролей і статусів (М. Maликовський, В. Матусевич, Р. Макивер, У. Томас, Т. Парсонс, Т. Ньюкомб.). Наукові доробки також висвітлюють проблеми ефективності соціальних механізмів і технологій менеджменту (Дж. Грейсон, К. О`Делл, П. Штомпка, П. Герси, К. Бланшар, Г. Тульчинский, Д. Смитбург, В. Томпсон, В. Бурега), культури управлінського спілкування (Ф. Херцберг, Р. Емерсон, А. Етционі, Д. Горин, Р. Інглехарт, Г. Хофстед, У. Бейкер, Е. Шумахер, Фей Карл.).

У підрозділі 1.3. - «Специфіка соціально-філософського аналізу менеджменту» - формуються понятійний апарат, принципи, теоретичні моделі і концепції, що розглядають в історичній і логічній динаміці процес розвитку знань про менеджмент у дискурсі його онтологічної, гносеологічної і аксіологічної (ціннісної) складових. Онтологічна сторона забезпечує вивчення його закономірностей, тенденцій функціонування і розвитку. Гносеологічна - передбачає вивчення таких проблем, як механізм здійснення менеджменту і можливості пізнання і формування такого механізму; роль суспільної практики в соціальному пізнанні менеджменту і значення в цьому суб'єкта, що пізнає; роль різних управлінських експериментів і соціальних досліджень. Аксіологічна - спрямована на аналіз явища з огляду його функціонування у діалогічному і толерантному просторі людського буття. Досягненню мети сприяв соціокультурний підхід. Позитивним є застосування елементів історико-філософського, синергетичного, діяльнісного, системного, феноменологічного, компаративістського підходів.

Другий розділ - «Ґенезис та етапи саморозгортання менеджменту» - присвячений алгоритму саморозгортання менеджменту. Автор доводить, що менеджмент є універсальною організаційною діяльністю, що спостерігається уже у первісних суспільствах разом із виникненням перших штучних спільнот (мисливських груп, сусідських спільнот, пізніше - держав).

У підрозділі 2.1. – «Протоменеджмент, або соціально-політичні умови визрівання та специфіка саморозгортання змісту менеджменту» - на основі такого критерію, як підйом почуття особистості, автор виділяє протоменеджмент, як передісторію явища з трьома специфічними періодами: табу-тотемним, полісно-державним, церковно-релігійним. Подається розгорнута характеристика протоменеджменту. Характерною рисою табу-тотемного періоду розвитку менеджменту була потестарність. При цьому суб‘єктом такого потестарного менеджменту вважався лідер, об‘єктом - сімейна громада, а основні методи і засоби менеджменту базувалися на жорсткому примушенні через наявність табу. Ознакою полісно-державного періоду є те, що норма-табу поступово заміщується конкретною волею управлінця, його інтелектом і відчуттям справедливості. Адміністративний апарат набуває ознаки знаряддя не тільки менеджменту, але і панування над суспільством. Ускладнюється інструментарій менеджменту, що передбачає, поряд із державним примусом у разі необхідності, також врахування такої духовної цінності як свобода особистості громадянина. Церковно-релігійний період характеризується зростанням впливу церкви на управління соціально-економічними процесами, що поступово перетворює її в церкву пануючу, а християнство набуває вирішальної значущості в ідеологічному житті суспільства. Етап зародження менеджменту припадає на розвиток індустріального суспільства, в той час як етап його становлення співпадає з переходом світової спільноти до інформаційної фази розвитку.

У підрозділі 2.2. - «Етап зародження наукового менеджменту» - висвітлюються розвиток явища, починаючи з періоду Нового часу. Цей етап пов’язується з наступом індустріального суспільства, завдяки якому відбулась інтеграції технічних і економічних сфер суспільного виробництва, що зумовило підвищення ролі менеджменту як соціально-економічного явища і створило умови для виокремлення такої самостійної галузі знання як науковий менеджмент. Вперше за всю попередню історію цивілізацій відбулося усвідомлення необхідності удосконалення в умовах капіталістичного виробництва методів управління не державою, а організацією. Менеджмент стає самостійною областю знань, що відповідає на потреби підприємництва у зв’язку з загостренням конкуренції і формуванням крупних підприємств. Головним революційним перетворенням цього періоду було відокремлення від власності і зародження професійного менеджменту. Його засадовими ознаками починають виступати принципи, тотожні принципам управління механізмами - ефективність досягається шляхом спеціалізації, стандартизації дій кожної людини, централізації менеджерських впливів і тотального контролю над усіма процесами. Суб’єктом менеджменту стає державна бюрократія як ідеал технічної ефективності, домінуюча форма управління в індустріальному суспільстві, що привела до прояву такого негативного явища як технократизм, з яким представники Римського клубу розпочали боротьбу в середині ХХ століття.

У підрозділі 2.3. - «Етап становлення сучасної парадигми менеджменту» - розглядається специфіка явища на етапі формування суспільства знань. Цей етап пов’язується автором з переходом світової спільноти до інформаційної фази розвитку. Виникнення глобального менеджменту обумовлено появою глобальних інфраструктур (інформаційних, освітніх, транспортних тощо), якими відмічені кінець минулого і початок поточного століття, що призвело до зміни парадигми соціально-економічного розвитку. Суб’єктом такого глобального менеджменту стають міжнародні організації, транснаціональні компанії, а об’єктом – глобальна «нова», або інформаційна, економіка, - економіка, що базується на знаннях і інформаційних технологіях. Інформаційні системи стають не просто інструментом менеджменту, а самі породжують вироби і послуги, засновані на інформації. На відміну від індустріального суспільства в епоху постмодернізму теоретичні знання й інформація стали ключовими факторами суспільного розвитку, вирішальним компонентом продуктивних сил, такими, що безпосередньо створюють матеріальний продукт і, більш того, такими, що детермінують інституціональну структуру нашої цивілізації в цілому. У порівнянні з попереднім етапом, у постіндустріальну добу відбувається зміна системи цінностей. Актуалізується глобальне мислення, позитивне ставлення до культурного різноманіття, особиста майстерність, уміння працювати з командою і партнерами, колективне лідерство, технологічна компетентність, прагнення до конкурентної переваги.

Третій розділ – «Філософсько-світоглядні засади формування теорії менеджменту: природа, сутність, зміст, форми та структура» - висвітлює рефлексію світоглядно-ідеологічних рис теорії менеджменту як різновиду управління соціальними системами на відміну від управління технічними і біологічними процесами.

У підрозділі 3.1. - «Філософська рефлексія складових менеджменту: природа, сутність, зміст та форми» – аналізується місце і роль філософії менеджменту і обґрунтовуються його головні філософські риси. Автор зазначає, що спроби осмислити управлінську діяльність і дійсність у філософських категоріях відбувалися протягом XX століття у багатьох областях, таких як критика ідеології (М. Мангейм, Л. Альтюссер, М. Хоркхаймер, С. Жижек), філософія влади (М. Вебер, М. Фуко), політична філософія (Х. Арендт), теорія комунікативної дії (Ю. Хабермас), методологія, системно-думко-діяльнісний підхід (Г. Щедровицький, П. Щедровицький, О. Генисаретський). Використанню рефлексивних розумових технік в управлінні також сприяли доробки психологів, що застосовували методологію гуманітарних наук при аналізі організації в цілому (Б. Теплов, В. Соснін, С. Рощин, Г. Кунц, С. О'Доннел, Г. Питерс, Р. Уотермен та інші). Філософським аспектам проблем управління присвячені доробки В. Афанасьєва, який розуміє це явище як функцію організованих систем (біологічних, технічних, соціальних), що забезпечує збереження їхньої структури; підтримку режиму діяльності, реалізації її програми, мети, так й у більш вузькому плані — як соціальне управління, що розуміється як вплив на суспільство з метою його упорядкування, збереження якісної специфіки, удосконалення і розвитку. Критичне філософське осмислення соціальних відносин, визначення категоріальних апаратів предметних областей з урахуванням необхідності метапозиції щодо них зумовило виникнення нових засад управлінської діяльності (К. Нордстрем, Й. Риддерстрале, Р. Фарсон, П. Сенге). Такі міркування про явище менеджменту, лідерство та організацію зумовили формування нової області знань - філософії менеджменту, що має на меті: вивчення соціокультурних причин становлення менеджменту як професійної діяльності; визначення соціальних і культурних функцій менеджера; з’ясування сутності явища менеджменту і осмислення загальнолюдського внеску різних наук в області менеджменту в розкриття сутності людського буття; узагальнення наукових доробок у царині менеджменту задля розглядання управлінського світу як єдиного; визначення спадкоємності між загальною філософією і світовою теорією менеджменту; описання філософської сутності демократичного способу в області менеджменту і можливості його застосування в різних суспільствах (П. Щедровицький, І. Богачек, С. П’янзін). Спираючись на відомі доробки в галузі кібернетики, державного управління і громадянського її сектору, можна погодитись з тим, що менеджмент має інформаційну, або семантичну, природу, оскільки існує генетичний зв’язок із державною владою. Це легалізує його семантичну природу, відношення «командування-підкорення», комунікативну діяльність, самоорганізаційну свідомість особистості і організаційну культуру колективів, здійснює каталітичний вплив на родове життя людини. Крім того, маючи однакову природу, взаємодіє з владою громадянського суспільства, у сфері якої виявляє інші властивості, а саме: панування принципу верховенства приватних інтересів, договірний характер їх взаємореалізації, що відбувається, на відміну від державної вертикалі, в горизонтальній площині. Таким чином, менеджмент має вертикальний і горизонтальний вимір, тобто він має універсальний характер і торкається будь-яких соціальних процесів і систем. Сутністю явища менеджменту є сенс вважати, на думку автора, ціннісно-смисловий вплив на особистість людини та на ті організаційні утворення, що вона породжує імперії, державу, регіони, галузі, фірми, нарешті, сім’ю, оскільки саме вона є джерелом і генератором будь-якого соціального процесу, діяльності, відносин. Поряд із поняттями «соціальні відносини», «соціальна діяльність», для розуміння сутності явища менеджменту як інструментального центру вважаються також суттєвими поняття «діяльність», «координація», «регулювання», «комунікація» як похідних понять від поняття «соціальна діяльність». При цьому автор звертає увагу на подвійний характер сутності менеджменту, що зафіксовано поняттям «ціннісно-смисловий вплив». Ціннісна складова має безпосереднє відношення до культури, попереднього історичного розвитку і ментальності народу, у середовищі якого культивується менеджмент. Звідси походять побоювання щодо загрози для національної культури, пов’язаної з поступовим заміщенням поняття «управління» поняттям «менеджмент» і, як результат, вестернізацією і розмиванням національних особливостей суспільних стосунків. Проте, національні, ментальні ознаки різних культур не можуть стати причиною відмови від об’єктивних світових загальновизнаних досягнень сучасного менеджменту як типу і філософії управління, який, будучи соціальним по суті, проголошує вищою цінністю людиновимірність, а не власне виробництво продукції. Смислова складова сутності явища менеджменту пов’язана з принципово іншою сферою діяльності людини, а саме - з атрибутивною властивістю людини продукувати нові смисли і використовувати їх в якості інструменту управління власною поведінкою і, нарешті, життєдіяльністю окремої людини і всього людського роду. Сенс виявляється вирішальним і у визначенні поняття «соціальна дія». Зміст явища менеджменту визначається як не сам по собі субстрат соціального, а його внутрішній стан, сукупність організаційних процесів, що характеризують взаємодію утворюючих соціальний світ елементів – людей та їх природних утворень, - між собою й із середовищем і зумовлюють їхню кореляцію, упорядкування, взаємоузгодження існування, розвиток і зміну. Соціальні відносини, відтак, вбачаються своєрідним підґрунтям для регулюючого їх явища – управління, що виявляється у вигляді специфічної соціальної дії – прийняття управлінських рішень - основної операції, що відбуваються у менеджерських структурах підприємств, закладів і організації. Операція є цілеспрямованою соціальною діяльністю, що реалізує менеджер, який безпосередньо зв’язаний з алгоритмом процесу ухвалення управлінських рішень. Отже, ухвалення рішень є найважливішим видом професійної діяльності, що виконується менеджерами в організаціях усіх типів і на будь-якому рівні. Це - той самий вид діяльності, який краще всього характеризує поведінку менеджерів і який відрізняє менеджмент від іншої соціальної діяльності людини. Ухвалення ефективних управлінських рішень є найбільш важливим видом діяльності, здійснюваної менеджерами, однією з найбільш важливих умов успішного розвитку організації, її виживання в конкурентній боротьбі, її успішної адаптації до змін зовнішнього середовища. Саме управлінські рішення є найбільш ефективним показником управлінських навиків і умінь, найбільш істотним внеском, який кожен менеджер може зробити у професійну організацію будь-якого типу. Взаємопов’язана зі змістом категорія форми означає зовнішній вид, зовнішній обрис внутрішнього організаційного стану соціального життя. Оскільки форма змінюється під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх чинників, то можна говорити про зміну внутрішніх станів організації соціального життя в його розвитку, що дає можливість аналізувати його різні прояви як форми – у горизонтальній площині, і як рівні – по вертикалі. Ця теза - надто важлива для класифікації видів і рівнів менеджменту, і тому у подальшому питання форми розглядається окремо й більш детально. Тут автор зазначає, що прояв форм у горизонтальній площині дає змогу отримати фінансовий, політичний, інноваційний, кризовий, соціальний менеджмент, а у вертикальній – державний, галузевий, територіальний, корпоративний рівні менеджменту.

Підрозділ 3.2. - «Суб’єкт–суб’єктні відносини» як системоутворюючий чинник теорії менеджменту» - вирішує важливу методологічну проблему при розгляді менеджменту як соціокультурного явища. Класична теорія менеджменту визначає суб‘єкт менеджменту як ланку системи управління, що здійснює цілеспрямований вплив на інші елементи системи управління, а об'єкт менеджменту – як орган, що сприймає дії з боку суб'єкта менеджменту і діє відповідно до них. Установлено, що, з огляду на комплексні трансформації сучасного світу, збільшення невизначеності, непередбачуваності зовнішнього середовища, розвиток нових потреб, класичні застиглі «суб'єкт-об'єктні» і «суб'єкт-суб'єктні» моделі поступово заміщуються. З одного боку, як об’єкт менеджменту наймані робітники розробляють високотехнологічну продукцію і створюють так звану «інформаційну вартість». З іншого - нематеріальний капітал у виді інформації, знань, «ноу-хау» забезпечує їм відносну незалежність від національного капіталу, конкретної корпорації і уможливлює вільний вибір умов власної праці в масштабі світового господарства. У такий спосіб вони стають складовою не лише національної, але й світової еліти – а й, відтак, і частиною суб’єкта менеджменту. Набуває популярності гнучкий ситуативний підхід до менеджменту організації. Концептуально змінюється розуміння релевантних для визначення сутності цієї соціальної практики понять «суб‘єкт» і «об‘єкт». У некласичних підходах поширюється «партисипативний» менеджмент, що передбачає спрощення ієрархії. Відбувається поєднання, перетинання ролі