НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

На правах рукопису

Степаненко Микола Андрійович

УДК: 634. 0. 62 (477)

НАПРЯМКИ СТРУКТУРНОЇ ПЕРЕБУДОВИ

РОЗВИТКУ ЛІСОРЕСУРСНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

Спеціальність 08.00.06 – Економіка природокористування

і охорони навколишнього середовища

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України.

Науковий керівник:

доктор економічних наук, професор

Коваль Ярослав Васильович,

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України,

завідувач відділу економічних проблем лісокористування та природоохоронних територій.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Бистряков Ігор Костянтинович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідувач відділу просторового розвитку та земельних відносин;

кандидат економічних наук, старший науковий співробітник Волошин Сергій Миколайович, заступник начальника Управління прогнозування Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Захист відбудеться "10" березня 2008 р. об 1430 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.160.01 Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Ради по вивченню

продуктивних сил України НАН України за адресою:

01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

Автореферат розісланий " 8 " лютого 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук, професор Коваль Я.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Лісоресурсний комплекс України внаслідок недостатньо ефективної охорони, збереження і відтворення лісів продовжує функціонувати в складній еколого–економічній ситуації: погіршилася породна структура лісових екосистем, знизилася їх продуктивність, виснажилися лісоексплуатаційні запаси, здеградували природно–захисні функції лісових насаджень, збіднилося біологічне різноманіття. Внаслідок обмеження необхідних коштів та інвестицій низькими залишаються обсяги посадки лісових культур, створення захисних насаджень, посилилась розбалансованість між лісосировинними ресурсами, обсягами лісоексплуатації та лісоспоживання. Теоретико–методологічні засади розвитку лісового господарства, лісової промисловості, організаційно–економічні, екологічні і правові механізми вважаються недостатньо опрацьованими. Розподіл земель лісогосподарського призначення і лісових насаджень за формами власності і господарювання, функції управління лісами і лісогосподарським виробництвом не узгоджуються з екологічно-збалансованими принципами господарювання і ринковими умовами.

Викладене вище є підставою необхідності подальшого удосконалення напрямків структурної модернізації лісового комплексу України, поглиблення науково-методологічних засад з питань еколого-економічної оцінки лісових ресурсів, визначення лісоресурсної сфери в системі еколого-економічної безпеки, розробки методологічних засад регулювання рентних лісоресурсних відносин, обґрунтування місця ренти в системі кадастрової оцінки лісових ресурсів, удосконалення інформаційного забезпечення даної оцінки, визначення еколого-економічних втрат лісоресурсної сфери від антропогенного навантаження. Особливої уваги заслуговують також дослідження екологічних аспектів господарювання в лісах, фінансове забезпечення лісоресурсного відтворення, напрямки регулювання лісогосподарським і лісопромисловим виробництвами. Не може залишатися поза увагою й розробка стратегічних пріоритетів подальшого зростання лісоресурсної сфери, приведення організаційно-економічного механізму всіх складових лісового комплексу до вимог ринкової системи господарювання, підвищення ефективності лісоресурсного відтворення, збільшення частки галузі в природно-ресурсному і економічному потенціалі країни.

Розробка теоретико-методологічних підходів з реформування економіки і природно-ресурсної сфери України, модернізації лісоресурсного комплексу, удосконалення еколого–економічної оцінки природних ресурсів, підвищення ефективності їх відтворення і використання в останні роки посилилася. Певний вклад в її вирішення внесли:

з питань модернізації економіки природокористування: Бистряков І.К., Варанкін В.В., Дорогунцов С.І., Данилишин Б.М., Добряк Д.С., Лисецький А.С., Мельник Л.І., Міщенко В.С., Олійник Я.Б., Трегобчук В.М., Хвесик М.А., Хлобистов Є.В. та інші;

з питань економіки лісоресурсної сфери: Генсірук С.А., Дяченко Я.Я., Коваль Я.В., Лакида П.І., Мішенін Є.В., Пила В.І., Петров А.П., Римар М.В., Синякевич І.М., Строчинський А.А., Туниця Ю.Ю. та інші.

Перебудова лісоресурсного комплексу вимагає подальшого розвитку його галузевих структур, поглиблення методологічних засад рентних лісоресурсних відносин, формування ринково–орієнтованого організаційно–фінансового механізму, відродження багатоукладної системи організації лісогосподарського виробництва, забезпечення комплексного збалансованого використання і відтворення лісових ресурсів, підвищення частки лісових ресурсів в природо–ресурсному потенціалі та національному багатстві країни. Актуальність та прикладна значимість дисертаційної роботи визначається тим, що вона спрямована на розв'язання вказаної проблематики, останнє і обумовило вибір теми дисертації, визначило мету, структуру та зміст дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення і висновки досліджень безпосередньо пов'язані з тематикою науково–дослідних робіт РВПС України НАН України, зокрема з темами: 3.1.5.85. "Схема (прогноз) розвитку і розміщення продуктивних сил регіонів (областей) України до 2015 року (комплексне фундаментальне дослідження)", (номер держреєстрації 0100U000657), в межах якої автором здійснена оцінка лісоресурсного потенціалу Львівської і Хмельницької областей, визначено напрямки його використання і відтворення; ІІІ–3–05(87) "Дослідження проблем модернізації національного господарства в контексті світових тенденцій сталого розвитку", номер держреєстрації 0106U005193(39), в межах якої автором розроблено пропозиції щодо інноваційно–технологічних пріоритетів розвитку лісоресурсного комплексу; ІІІ–7–06(90). Економічний простір і динаміка продуктивних сил України (виконувалася за постановою Бюро Відділення економіки НАН України від 29 грудня 2005 р., протокол № 9, в межах якої автором розроблено пропозиції щодо оцінки використання лісоресурсного потенціалу в контексті просторового розвитку.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є поглиблення пріоритетних напрямків щодо структурної перебудови розвитку лісоресурсного комплексу в умовах трансформації економіки. Для досягнення цієї мети були поставлені для вирішення такі завдання дисертаційного дослідження:

·

·

·

·

·

·

·

·

·

Об'єктом дослідження є еколого–економічні процеси структурної перебудови розвитку лісоресурсного комплексу в контексті його переходу на ринкові засади.

Предметом дослідження є сукупність теоретико–методологічних засад з пріоритетних напрямів перебудови лісоресурсного комплексу в умовах переходу на нові форми господарювання.

Методи дослідження – методологічною основою проведеного дослідження стали класичні положення сучасної економічної теорії, економіки природокористування, теорії управління, економічної теорії збалансованого розвитку. Для досягнення поставленої мети в дисертаційній роботі в основному використовувалися такі методи: системного підходу – для розкриття значення лісових ре6сурсів у стабілізації еколого-економічних систем, еколого–економічної оцінки втрат лісоресурсної сфери від антропогенного навантаження та удосконалення рентних лісоресурсних відносин; абстрактно–логічний – для поглиблення методологічних засад регулювання рентних лісоресурсних відносин та визначення місця ренти у системі кадастрової оцінки лісових ресурсів; діалектичний і причинно–наслідкових зв'язків – для формування ринково–орієнтованого фінансового механізму в сфері використання і відтворення лісових ресурсів; факторний аналіз і економіко–статистичний метод – для оцінки напрямків використання і відтворення лісових ресурсів та інформаційного забезпечення кадастрової оцінки лісоресурсного потенціалу; наукової абстракції – для удосконалення організаційно–економічного механізму лісоресурсного комплексу, структурної перебудови лісоресурсної сфери, розробки напрямків переходу лісового сектора економіки на засади збалансованого розвитку.

Інформаційну базу досліджень складають законодавчі і нормативно–правові акти України з питань природокористування, монографії та науково–аналітичні статті вітчизняних і зарубіжних авторів, інформаційні матеріали, статистичні дані Державного комітету статистики України, Державного комітету лісового господарства України, власні матеріали досліджень.

Наукова новизна одержаних результатів. Науковою новизною відзначаються такі теоретичні та методологічні результати дисертаційного дослідження:

вперше

визначено напрямки структурної перебудови плати і платежів за використання лісових ресурсів, в основу яких покладено частку рентного лісоресурсного доходу, не пов’язаного з лісогосподарською діяльністю;

поглиблено

зміст поняття "лісоресурсна рента", що, на відміну від існуючого, представляється як надприбуток ( порівняно з нормальним чи середнім), що не пов’язаний з підприємницькою діяльністю в галузі лісовирощування, лісозаготівель, обробки і переробки деревини, її утилізації та збуту;

зміст поняття "рентні лісоресурсні відносини", основу яких складають - форми власності на землі лісового фонду і лісові насадження, взаємовідносини між власниками лісоресурсної сфери з лісокористувачами (орендарями) і державними структурами з приводу розмежування рентних надходжень від використання лісів на державні та суспільні потреби, формування рентоносного лісоресурсного середовища та механізми щодо справедливого розподілу рентного доходу та необґрунтованого привласнення;

стратегічні напрямки подальшого зростання лісоресурсного комплексу, що на відміну від наявних, враховують адаптацію до соціально–орієнтованої економіки і ринкової системи збереження та відновлення біорізноманіття, створення сприятливого навколишнього середовища;

удосконалено

зміст поняття “еколого-економічна стабілізація”, що представляє собою специфічну складову еколого-економічної бехпеки зі своїми функціями і завданнями, спрямованими на збереження природно-ресурсних систем, забезпечення їх стійкості, раціональне використання без нанесення шкоди навколишньому середовищу;

напрямки державного екологічно-спрямованого регулювання лісового комплексу, основу якого складають лісогосподарське виробництво (відтворення лісових ресурсів, лісовирощування, охорона лісових екосистем), лісоексплуатація (заготовка деревини, ресурсів побічного користування тощо) і переробка ресурсів деревини в цілях максимально можливого забезпечення економіки держави і населення в різноманітних виробах із деревини та надання послуг;

одержало подальший розвиток

структура державного лісового кадастру, яка на відміну від традиційного, що розробляється лісовпорядними підприємствами “Ліспроект”, доповнюється компонентами: економічної оцінки земель лісового фонду і лісових насаджень, під якими розуміється їх доходність, формами власності на ліси, лісові ресурси та формами господарювання;

рентоформуючі фактори лісоресурсної сфери, що порівняно з наявними враховують ціннісні характеристики ресурсів, асиміляційні можливості лісових екосистем, здатних поглинати і трансформувати забруднення, технічні та організаційні умови лісовирощування, лісоексплуатації та переробки ресурсів деревини, форми власності та господарювання;

Практичне значення одержаних результатів. Висновки і рекомендації, що містяться в дисертації мають важливе практичне значення щодо обґрунтування науково-методологічних засад еколого-економічної оцінки лісових ресурсів, поглиблення методологічних аспектів регулювання рентних лісоресурсних відносин, формування організаційно-економічного механізму лісоресурсного комплексу, розмежування функцій управління лісами і лісогосподарською діяльністю, розробки стратегічних напрямків подальшого зростання лісоресурсного комплексу.

Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у комплексних розробках Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, відповідно до планів науково-дослідних робіт (довідка № 01-11/101 від 05.02.2008). Матеріали дисертації з питань екологічно-збалансованого розвитку лісоресурсної сфери використані кафедрою “Менеджмент лісового господарства” Навчально-наукового інституту лісового і лісопаркового господарства НАУ у навчальному процесі та знайшли своє відображення в науково-дослідних роботах Інституту (довідка № 354 від 19.12.2007 р.), а також при розробці напрямків структурної модернізації лісоресурсного комплексу Житомирської області (довідка № 77 від 14.01.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Сформульовані у дисертації наукові положення, висновки та пропозиції належать особисто автору та є його науковим доробком. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій розв’язано важливе наукове завдання з питань структурної перебудови лісового комплексу та практичних підходів до удосконалення організаційно-економічного механізму регулювання використання і відтворення лісових ресурсів як передумови переходу лісового господарства на засади екологічно збалансованого розвитку.

Наукові результати дисертаційного дослідження є внеском у розвиток економічної науки з питань природокористування і охорони довкілля.

Апробація результатів досліджень. Основні положення та результати досліджень обговорювалися на: четвертій Міжнародній науково-практичній конференції “Економічні проблеми виробництва та споживання екологічно-чистої агропромислової продукції” (Суми, 24-27 травня 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Наукові основи ведення сталого лісового господарства” (Івано-Франківськ, 24-25 жовтня 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Туризм в Україні: сучасний стан та пріоритети розвитку” (Львів, 20-22 жовтня 2005 р.); науковій конференції науково-педагогічних працівників, наукових співробітників та аспірантів Національного аграрного університету (Київ, 20 листопада 2006 р); науково-практичній конференції “Проблеми модернізації лісоресурсної сфери в контексті просторового розвитку“ (Київ, 20 квітня 2007 р. ).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковано у 12 наукових працях, з них 7 у фахових виданнях, загальним обсягом 4,2 друк. арк.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить до 190 стор. комп’ютерного тексту, який містить 7 таблиць та 2 рисунка. Список використаних літературних джерел із 170 найменувань викладено на 14 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі "Науково-методологічні засади еколого-економічної оцінки лісових ресурсів" розглянуто місце лісових ресурсів в соціально-економічному розвитку, розкрито поняття "лісоресурсна сфера", що представляє собою збалансовану систему, основними складовими якої є лісовирощування, лісокористування (лісозаготівля), переробка деревини, виробництво лісопродукції для задоволення потреб економіки в лісопродукції.

Лісоресурсна сфера у розумінні дисертанта – це поєднання різного рівня виробничих структур, в результаті якого здійснюється ефективне суміщення ресурсних компонентів лісогосподарського виробництва, лісоексплуатації, деревообробки, використання екологічних і соціальних функцій лісу, мисливства і побічного лісокористування. В дисертації показано, що лісові ресурси як продукти природи і праці використовуються для виробництва різноманітної продукції. Незважаючи на замінники деревини, асортимент виробів з неї не зменшується, навпаки, має тенденцію до збільшення. Лісогосподарські, деревообробні, меблеві, целюлозно-паперові підприємства та виробничі структури інших галузей економіки не тільки задовольняють попит населення країни в різних виробах із деревини, але і сприяють подальшому зростанню соціально-економічної сфери. Однак, місцеві ресурси лісу, як зазначається в роботі, вкрай обмежені, тому основним завданням лісоресурсної сфери є більш раціональне їх використання для виробництва лісопродукції.

В дисертаційній роботі зазначається, що без лісу і лісових ресурсів подальший розвиток економіки і соціальної сфери унеможливлюється. Основне достоїнство лісу як головного засобу виробництва проявляється в тому, що він, завдяки раціональним методам лісоексплуатації (різних рубок лісу) не вичерпується, а навпаки, відтворюється. Ця особливість лісу, порівняно з іншими ресурсами природи, займає вигідне місце в системі природокористування.

На основі аналізу й узагальнення літературних джерел поглиблено поняття "продукція лісу", яка в процесі лісогосподарської діяльності виступає у формі товарної і валової продукції. Вказане поняття, як нам представляється, є теоретико-методологічною основою раціонального лісокористування і лісовідновлення. Конкретизовано поняття "товарна продукція лісовирощування", що в розумінні автора представляється передусім предметами праці в лісогосподарській діяльності – ресурсами деревини від рубок головного користування, рубок, пов’язаних з веденням лісового господарства та ресурсами побічного лісокористування, тобто ресурсами недеревної рослинності, господарсько можливих для використання і споживання. Валова ж продукція лісовирощування формується на основі оцінки лісоресурсного потенціалу, тобто ресурсів запасу приросту деревини, можливих для накопичення як засобу праці і фонду споживання як предмету праці. У процесі лісогосподарського виробництва певного значення набуває продукція лісовирощування, що реалізується. Ця продукція, згідно літературних джерел, формується з тих же елементів, що і товарна, за винятком вартості лісопродукції, підготовленої для реалізації.

Не можна недооцінювати значення лісу в стабілізації еколого-економічних систем. Поглиблено зміст поняття "еколого-економічна стабілізація" як важлива складова екологічної і соціально-економічної безпеки. Це, по суті, – організаційно-управлінська функція зі своїми специфічними цілями і завданнями, спрямованими на збереження природно-ресурсних систем, забезпечення їх стійкості, збалансованості і раціонального використання, без нанесення шкоди навколишньому природному середовищу. З впевненістю можна підкреслити, що поняття "еколого-економічна стабілізація" ідентифікується як "еколого-економічна безпека", суттєвої різниці між цими поняттями немає, хоча перше з них (еколого-економічна стабілізація), в принципі, виступає як передумова досягнення еколого-економічної безпеки, тому необхідність його визначення та введення в лісогосподарський обіг обґрунтована.

Еколого-економічна стабілізація як важлива компонента безпеки в організаційно-управлінській структурі уже давно використовується як науково-методологічна парадигма в плані розробки концептуальних засад забезпечення економічної безпеки як складової національної безпеки країни. Вказане і є передумовою для переходу країни до нового етапу розвитку – постіндустріального, тобто до якісно нового етапу, що має враховуватися при удосконаленні еколого-економічної політики. Мається на увазі те, що економічний розвиток держави повинен формуватися на основі методології зростання та вдосконалення продуктивних сил і більше того – на основі організації технологічного способу виробництва та активізації інноваційно-інвестиційних процесів. Лісоресурсна сфера в цьому процесі не являється об’єктом виключення.

У загальній структурі безпеки показано місце лісових ресурсів в екологічній безпеці, яка по праву вважається однією з найважливіших потреб людства, захисту життєвих інтересів людини, суспільства та держави. Зміст екологічної безпеки нами інтерпретується як функціонально регулююча і контролююча складова природоресурсної політики, яка є важливим фактором забезпечення збалансованості соціально-економічного розвитку.

Подана оцінка еколого-економічних втрат лісоресурсної сфери від природних чинників і антропогенного навантаження. В роботі показано, що в результаті техногенного забруднення порушуються лісові ландшафти, що супроводжується їх фізичним руйнуванням, зниженням кількісних та погіршенням якісних характеристик лісових насаджень. По суті відбувається зміна одного типу ландшафту іншим, а інколи й деградація сприятливого для суспільства середовища. Під впливом як природних, так і антропогенних факторів погіршується і естетика лісових екосистем, що негативно відбивається на психічному стані населення, рекреантів і туристів.

Викладено основні заходи щодо поліпшення еколого-стабілізуючої ролі лісових екосистем та зниження негативного антропогенного і природного факторів впливу на них, зокрема техногенного забруднення, лісових пожеж, інвазій шкідників, хвороб лісу тощо.

У другому розділі "Методологічні засади регулювання рентних лісоресурсних відносин" розкрита сутність рентної лісоресурсної політики, застосування якої, на наш погляд, сприятиме модернізації лісоресурсної сфери, виходу її з бюджетного фінансування та переходу на ринкові засади розвитку. Конкретизовано поняття "рентні лісоресурсні відносини", основу яких складають: взаємовідносини між власниками лісоресурсної сфери з лісокористувачами (орендарями, посередниками) і державними структурами з приводу розмежування рентних надходжень від використання лісів на державні і суспільні потреби, формування рентного лісоресурсного середовища та механізми щодо справедливого розподілу і перерозподілу рентного доходу та необґрунтованого його привласнення.

В дисертації зазначається, що рентні лісоресурсні відносини, як складова державної лісової політики, представляє собою систему принципових підходів з питань лісівничих, лісотаксаційних і лісогосподарських заходів, пов’язаних з накопиченням лісового рентного доходу та його стягнення з метою ефективного використання в суспільних і господарських цілях як на державному, регіональному, так і місцевому рівнях. Всі питання, що пов'язані з використанням лісової ренти, передбачають відповідне нормативно-правове забезпечення.

У роботі підкреслюється, що виникнення лісової ренти є наслідком відносин власності на ліси, яка випливає із монополії власника на рентоносний ресурс як об’єкт володіння і господарювання. Завдяки обмеженому доступу до лісових ресурсів, де утворюються рентні доходи, останні, як правило, акумулюються у власників лісу. У вітчизняній літературі таке обмеження доступу до лісових ресурсів, які приносять рентні доходи, носять назву – монополія на ресурс лісу як на об’єкт господарювання.

Лісоресурсна рента, як підкреслюється в роботі, – економічно-просторове поняття. Її величина (цінність) в міру віддаленості запасів лісу, що експлуатуються від шляхів транспорту і місць споживання деревини та її переробки зменшується до критичного рівня. Цінність лісу відносно місць споживання також змінюється. Тому ділянки лісу з позитивною вартісною рентою, як правило, зосереджені біля пунктів лісоспоживання. Такі ділянки характеризуються якісними, високопродуктивними економічно стійкими лісовими насадженнями, непоганим станом лісових доріг, ефективністю лісового транспорту та іншими факторами.

Показано місце ренти в системі кадастрової оцінки різних компонентів лісу, сформульовано поняття рентного доходу, що представляє собою ефект у вигляді додаткової продукції, одержаної при експлуатації кращих за якістю лісових ресурсів та їх розташування у порівнянні з гіршими. Визначено, що лісоресурсна рента як економічна категорія характеризує будь-який дохід, що регулярно отримується з земель лісового фонду і лісових ресурсів як капіталу, що безпосередньо не залежить від підприємницької лісогосподарської діяльності, лісоексплуатації, переробки деревини та доставки її споживачу.

Результати проведеного дослідження дали змогу прийти до висновку, що рентна оцінка лісових ресурсів має стати важливою складовою лісоресурсного кадастру взагалі. Час відмовитися від Лісового кадастру, який розробляється на сьогодні лісовпорядними організаціями України виключно на підставі лісівничо-таксаційних показників, де відображаються передусім просторове розміщення лісових насаджень за адміністративними регіонами, природними зонами (Полісся, Лісостеп, Степ і Карпати тощо), породна і вікова структура лісів, продуктивність лісових насаджень, поділ їх за бонітетами і повнотами. Слід підкреслити, що вказані показники необхідні, але стосовно до умов ринкової економіки їх недостатньо. Останні потребують доповнення економічними показниками, без яких оцінка подальшого розвитку лісового господарства стає неможливою.

Рента в системі кадастру лісових ресурсів займає особливе значення. На жаль, зведені дані про рентоносні об’єкти лісового фонду і лісові ресурси, їх частка в структурі сукупного продукту регіону, кількісні і якісні параметри лісів, правова прив’язка їх за суб’єктами володіння, користування і розпорядження в сучасному лісовому кадастрі не відображаються. Необхідність розробки і ведення лісового кадастру з урахуванням ренти обумовлюється потребами реструктуризації лісового фонду, підвищення ефективності охорони, відтворення і використання лісових ресурсів, переведення лісогосподарського виробництва на більш прогресивні форми господарювання.

Перехід лісового господарства на ринкові засади, як це підтверджується досвідом передових країн світу, без економічної оцінки лісових ресурсів стає неможливою. Така економічна оцінка, перш за все потрібна для того, щоб оцінити вартість різних компонентів лісу, показати їх місце в соціально економічному розвитку держави чи окремого регіону. До цього часу, як відомо, результати господарської діяльності підприємств лісового господарства оцінюються за витратами на управління лісами їх відтворення, проведення рубок, пов'язаних із веденням лісового господарства, здійснення охорони лісових насаджень від шкідників і хвороб лісу та лісових пожеж. Це означає, що чим більше витрачається коштів на лісогосподарські заходи, тим більш результативною вважається їх господарська діяльність. Але ж це нонсенс. Така система господарювання суперечить ринковим відносинам. Тому виникає потреба введення в лісогосподарське виробництво економічної оцінки всіх компонентів лісу і залучення їх в економічні відносини.

Економічна оцінка лісових ресурсів, мається на увазі земель, наданих для лісовирощування, лісових насаджень на корені, ресурсів побічного лісокористування, екологічних функцій лісу ( використання лісових насаджень для захисту земель від ерозійних процесів, продукування кисню, поглинання вуглекислого газу тощо) може бути використана для обґрунтування економічної ефективності різних лісогосподарських заходів, які мають безпосереднє відношення до проблеми природокористування. Слід підкреслити, що такі оцінки в різних сферах природокористування уже використовуються для обґрунтування плати і платежів за спеціальне використання ресурсів природи.

Викладено методологічні підходи до інформаційного забезпечення економічної оцінки лісових ресурсів, які на відміну від наявних, дають можливість враховувати в їх структурі додаткові рентоформуючі компоненти лісу (дикоросла продукція, лікарсько-технічна сировина, ресурси мисливської фауни тощо) та соціально-економічні функції лісових насаджень, які суттєво впливають на якісні та кількісні характеристики лісоресурсної сфери. Ліси не однакові за цільовим призначенням, продуктивністю, місцерозташуванням, доступністю до експлуатації. Звідси неоднакові методи підготовки інформації як складової кадастрової і рентної оцінки лісових ресурсів.

У третьому розділі "Удосконалення організаційно-економічного механізму лісоресурсного комплексу" викладено напрямки структурної перебудови плати і платежів за природні ресурси лісового комплексу та адаптації галузі до ринкової системи господарювання. В дисертації акцентується увага на те, що податкові правовідносини розглядаються як виконання необхідних обов’язків галузі перед державою. Проблемним є визначення реального виконавця цих правовідносин, яким в природоресурсній сфері, зокрема у лісовому господарстві, є безпосередній користувач: фізична чи юридична особа. Основними завданнями оподаткування та податкової політики, згідно законодавства є створення в Україні передусім такої ситуації, в межах якої суб’єктами природокористування лісоресурсного комплексу здійснювалась би своєчасна й у повному обсязі сплата податків і платежів за виконання податкових зобов’язань перед державою. Причому механізм сплати податків, на наш погляд, має розглядатися відповідно до вимог чинного законодавства з оподаткування.

Виходячи з аналізу й оцінки літературних джерел з питань оподаткування, як зазначається в роботі, випливає, що основні положення податкової політики, у тому числі її сутність у сфері природокористування, не мають однозначного тлумачення і осмислення. Податкова політика у загальному плані визначається, наприклад, як діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків з природокористувачів різного призначення. Але таке визначення, на наш погляд, надто спрощене. У більш широкому плані податкова політика охоплює питання формування державних доходів за рахунок постійних податків, тимчасових позик та інших платежів, що мають забезпечити необхідними ресурсами фінансування видатків держави, сприяти подальшому зростанню будь-якого виробництва, поліпшенню соціальної сфери та стимулюванню інноваційного розвитку.

Викладено напрямки структурної перебудови організаційно-фінансового механізму лісового сектора економіки як основи його подальшого зростання на базі власних ресурсів і можливостей. З цього питання основне місце присвячено трансформації власності на землі лісового фонду і ліси та організації на їх базі різних форм господарювання. Приватна форма власності на землі лісового фонду і лісові ресурси в різних варіантах наявні у багатьох країнах світу (рис. 1). Для всіх суб’єктів господарювання в лісах різних країн відносини власності, їх права регулюються законодавством.

Всі ліси України до цього часу, за винятком частки лісів колишніх колгоспів і радгоспів, залишаються власністю держави. Однак, вказана форма власності недостатньо ефективна. Вона характеризується відчуженням широких мас населення від лісу як засобу виробництва, а також відриву лісового господарства від інтересів суспільства і екології. Тому виникає потреба реформування наявної власності на землі лісогосподарського призначення, що передбачає: роздержавлення і приватизацію частки земель лісового фонду і лісових ресурсів, удосконалення системи лісогосподарського виробництва та системи управління лісами і лісогосподарською діяльністю. Сформульовано напрямки модернізації відносин власності на землі лісового фонду і лісові насадження та приведення їх до ринковоорієнтованих форм власності і господарювання.

Рис. 1. Питома вага приватних лісів в загальній лісовій площі деяких країн світу (за літературними джерелами).

Формування ефективної організації лісовирощування, лісокористування і лісогосподарського виробництва взагалі не вирішуватиметься без реформування і фінансування галузі. Без цієї компоненти, як зазначається в роботі, подальший розвиток галузі не реалізовуватиметься. Ми впевнені, що в умовах ринкової системи господарювання лісовирощування (у широкому розумінні цього слова) не зможе успішно функціонувати за рахунок державного бюджету, що зараз має місце. Бюджетна форма фінансування галузі, за оцінкою відомих вчених і спеціалістів лісового господарства, себе вичерпала і стала гальмом її розвитку. За таких умов лісове господарство стає заручником фінансових органів, а отже неспроможним вирішувати власні проблеми.

Подальший розвиток підприємств лісового господарства, враховуючи нестійкий фінансовий стан і екологічну кризу держави, без створення власної ринковоорієнтованої системи фінансування, стає неможливим, хоча можливість переходу лісового господарства України на самофінансування є. Основним джерелом фінансування лісогосподарського виробництва повинна стати реформована плата за лісокористування. Резерви і можливості збільшення плати за лісові ресурси і землі лісового фонду ще не вичерпані, їх необхідно визначити і використати. Слід підкреслити, що не всі ресурси лісу є платними, зокрема, не справляється плата за використання деревини від рубок, пов’язаних з веденням лісового господарства, санітарних та інших рубок, насаджень захисного і рекреаційного призначення. Земельні угіддя лісогосподарського призначення також не оподатковуються, що є причиною зниження ефективності їх використання.

Викладено сценарій розвитку лісового комплексу та формування в його структурі ефективного лісогосподарського і лісозаготівельного виробництв як основи нарощування лісоресурсного потенціалу та ефективної системи лісокористування для найбільш повного задоволення потреби галузей економіки в ресурсах лісу, ресурсах недеревної рослинності, соціальних і екологічних функціях лісових насаджень при мінімальних затратах на їх охорону, відтворення і використання (рис. 2). Подальше зростання галузі, як зазначається в дисертації, стає неможливим без реформування організації і управління лісами, лісогосподарською і лісозаготівельною діяльністю. В нових умовах господарювання, виходячи із багатофункціонального значення лісу, основними функціями управління галузі на державному рівні мають бути:

? розробка державних і регіональних програм розвитку і розміщення лісів та лісогосподарського виробництва стосовно до ринкових умов господарювання;

? розробка нормативно-правової бази у галузі лісового господарства та приведення її у відповідність з міжнародними принципами;

? налагодження ефективної системи інформаційного забезпечення про стан лісових екосистем, біорізноманіття та макроекономічних показників діяльності галузі;

? забезпечення державного управління лісами всіх форм власності і лісокористувачів, оскільки значення лісу виходить за межі галузевої сфери, набуває міжвідомчого характеру;

? встановлення лімітів спеціального використання лісових ресурсів всіх форм власності і нормативів плати за лісокористування.

Враховуючи виключно важливу екологічну роль лісів в Україні, необхідно забезпечити державну підтримку лісовому господарству. Цим самим державні структури, які користуються послугами, лісу сприятимуть фінансово підтримувати відтворення екологічно захисних функцій лісів України, згідно чинного законодавства.

Викладено основні напрями розвитку деревообробної і целюлозно-паперової промисловості. З цього питання сформульовано пропозиції щодо підвищення ефективності виробництва на основі удосконалення його структури, інтенсифікації і зростання виробничого потенціалу, комплексного використання лісосировинних ресурсів, підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності, нарощування виробництва імпортозамінюючих виробів і зміцнення експортного потенціалу.

Рис. 2. Складові моделі розвитку лісоресурсного комплексу

Пріоритетом розвитку галузі є випереджаюче зростання прогресивних виробництв, насамперед, деревних плит, паперу, картону, тароматеріалів та іншої продукції, що користується підвищеним попитом і найбільш повно задовольняють потреби споживачів і вимог ринку.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі теоретично узагальнені й розроблені заходи з вирішення наукового завдання – поглиблення науково-методологічних засад щодо структурної перебудови розвитку лісоресурсного комплексу України. Це дало змогу зробити висновки науково-методологічного спрямування, основними з яких є:

1. Економічні, соціальні і екологічні особливості лісу визначили його важливу цінність в народногосподарському комплексі. Ліс як і земля в сільському господарстві, виступає як головний засіб виробництва, просторовий базис розміщення лісозаготівельної промисловості, розвитку мисливства, заготівлі продукції недеревинного походження, сфери обслуговування (рекреація і т. ін.), ефективний чинник стабілізації економіки, збереження і поліпшення навколишнього природного середовища.

2. Характер продукції лісу обумовлюється перш за все природно-кліматичними умовами. Частка праці в цьому процесі дуже мала. Це означає, що ліс може зростати і відновлюватися без впливу суспільної праці. Запаси лісу в даному випадку, виключно виступають як продукти природи, тому важко визначити їх вартість. На думку деяких економістів, вказані запаси лісу не являються товаром і не мають вартості. Але це помилкове твердження. Всі лісові насадження на даному етапі опосередковані працею, тому мають споживчу вартість і вважаються товаром.

3. Лісові ресурси як продукти природи використовуються як предмети праці для виробництва різноманітної лісопродукції. Незважаючи на замінники деревини, асортимент виробів з неї не зменшується, а навпаки має тенденцію до збільшення. Лісові, деревообробні, меблеві та целюлозно-паперові підприємства інших галузей економіки не тільки задовольняють попит населення країни в різних виробах із деревини, але і сприяють подальшому зростанню соціально-економічної сфери. Однак, місцеві ресурси лісу вкрай обмежені, тому основним завданням є більш раціональне їх використання для виробництва лісопродукції.

4. Еколого-економічна стабілізація – важлива складова екологічної і соціально-економічної безпеки. Це по суті - організаційно-управлінська функція зі своїми специфічними цілями і завданнями, спрямованими на збереження економічного і природно-ресурсного потенціалу, забезпечення необхідних умов для життєдіяльності суспільства, стійкості і збалансованості між економічним середовищем і темпами економічного зростання, завдяки чому досягається суспільний прогрес без нанесення шкоди природному навколишньому середовищу.

5. Поняття “еколого-економічна стабілізація” в принципі можна з впевненістю підкреслити ідентифікується, як “еколого-економічна безпека”, суттєвої різниці між даними поняттями не має. Виокремлені з них складові, зокрема “екологічна безпека” і, відповідно “економічна безпека” представляють собою окремо взяті автономні компоненти зі своїми власними цілями і завданнями, що широко використовуються в практичних і наукових цілях, наприклад, для аналізу і оцінки стану національної безпеки та розробки напрямків соціально-економічного розвитку територіально-соціально-економічних систем різного спрямування.

6. Стратегія екологічно збалансованого розвитку держави має будуватися на пріоритетах національних інтересів з урахуванням стійкої рівноваги в довготерміновому періоді. Національні природні ресурси незалежно від форм власності повинні використовуватися з урахуванням потреб нинішнього й майбутніх поколінь, а діяльність держави і людини підпорядковуватися законам природи й обмеженням, які визначаються цими законами.

7. Основними показниками, на підставі яких визначається ступінь техногенного та антропогенного впливу на ліси, є показники стану лісових насаджень, які виявляються на основі моніторингових досліджень, що представляє собою пріоритетний напрямок лісоресурсної політики України. Доведено, що без організації належної системи моніторингу важко забезпечити інформаційну підтримку державної політики щодо охорони лісів та підвищення ефективності лісокористування і відтворення лісових ресурсів. Матеріали лісового моніторингу є основою для оцінки змін, що відбуваються в лісових екосистемах та визначення тенденцій як такі зміни відбуватимуться в майбутньому.

8. Рентні лісоресурсні відносини – важлива складова лісоресурсної політики, основу якої складають: взаємовідносини між власниками лісоресурсної сфери з лісокористувачами (орендарями, посередниками) і державними структурами з приводу розмежування рентних надходжень від використання лісів на державні і суспільні потреби; форми власності на землі лісового фонду і лісові насадження; напрямки формування рентного лісоресурсного середовища та механізмів щодо справедливого розподілу рентних доходів, їх розподілу та необґрунтованого привласнення.

9. Сформульовано поняття “лісоресурсна рента” – що представляє собою ефект у вигляді додаткової продукції, одержаної при експлуатації кращих за якістю лісових ресурсів та їх розташування у порівнянні із гіршими. Визначено, що лісоресурсна рента як економічна категорія характеризує будь-який дохід, що регулярно отримується з земель лісового фонду і лісових ресурсів як капіталу, що безпосередньо не залежить від підприємницької лісогосподарської діяльності, лісоексплуатації, переробки деревини та доставки її споживачу.

10. Визначено, що лісоресурсна рента реалізується не у вигляді класичної форми ренти, як такої, а рентного доходу, оскільки чиста рента важко піддається визначенню і вилученню із загального її обсягу, яка представляє собою частку прибутку суб’єктів господарської діяльності від використання лісових ресурсів. Показано, що основними складовими лісового рентного доходу як і природоресурсного взагалі, є такі види ренти : абсолютна, монопольна і диференційна.

11. Рента розглядається як одна з важливих факторів подальшого соціально-економічного розвитку, регіонального економічного зростання і лісового комплексу взагалі. Виходячи з зазначеного, виникає необхідність удосконалення цільових установок (місія, мета, цілі) рентних відносин у лісоресурсній сфері та створення на їх основі державно-регулюючих механізмів, які забезпечували б більш повне вилучення лісової ренти для наповнення бюджету, раціональне розподілення її між власниками лісу та запобігали б необґрунтованому привласненню.

12. Проблема фінансування лісоресурсної сфери тісно пов'язана з її специфічними особливостями – довготривалим періодом лісовирощування та поєднанням у процесі лісовирощування сил природи і праці. Лісовирощування і лісокористування не збігаються в часі і просторі, в цьому процесі немає прямого зв'язку між витратами на виробництво лісопродукції і виручкою від її реалізації, як це властиво іншим галузям економіки з коротким періодом ротації.

13. Система управління, що створена в період адміністративно?командної системи, проявляє дуже значну інерцію і, не дивлячись на корінні економічні реформи останнього десятиріччя ситуація у сфері лісокористування ще не зазнала якісних змін. Структура державних органів і їх функції, ще не перебудовані так, щоб держава могла реально здійснювати весь комплекс правомочностей власника. Ліси і лісові ресурси в основному (за винятком окремих лісоземельних ділянок) не ідентифіковані в якості об’єктів власності.

14. Основним завданням лісового господарства, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості є забезпечення, перш за все, поступового нарощування виробництва. Розвиток їх в перспективі повинен спрямовуватися в напрямку підвищення ефективності виробництва на основі удосконалення його структури, інтенсифікації і зростання виробничого потенціалу, комплексного раціонального лісокористування. Особливе значення має підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності, нарощування імпортозамінюючих виробів і зміцнення експортного потенціалу.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділи в колективних наукових виданнях:

1. Лісові ресурси / Я.В. Коваль, О.А. Голуб, І.М. Лицур, І.Я. Антоненко, О.М. Дзюбенко, М.А. Степаненко // Прогноз розвитку і розміщення продуктивних сил Львівської області та період до 2015 р. – К.: РВПС України НАН України, 2005. – С. 32-34. Особистий внесок: розраховано прогнозні параметри з лісовідновлення і лісокористування.

2. Лісові ресурси / Я.В. Коваль, В.С. Бондар, О.А. Голуб, І.М. Лицур, І.Я. Антоненко, Р.Б. Бабич, Ю.І. Бистрякова, О.М. Дзюбенко, М.А. Степаненко // Прогноз розвитку і розміщення продуктивних сил Хмельницької області на період до 2015 р. – К.: РВПС України НАН України, 2005, с. 33-34. Особистий внесок: наведена оцінка стану земель лісового фонду і лісових ресурсів області.

Статті у наукових фахових виданнях:

3. Дзюбенко О.М., Степаненко М.А. Лісові ресурси в структурі продуктивних сил України // Продуктивні сили і регіональна економіка: Зб. наук. пр.: У 2 ч. – К.: РВПРС України НАН України. – 2005. – Ч.2. – С. 211-216. Особистий внесок: викладено лісівничо-таксаційні показники в структурі продуктивних сил України.

4. Лицур І.М., Дзюбенко О.М., Степаненко М.А. Плата за ресурси у сфері фінансування лісового господарства України // Економіка природокористування і охорони довкілля: Зб. наук. пр. - К.: РВПС України НАН України, 2005. – С. 95-100. Особистий внесок: сформульовано основні важелі внесення податку за лісові ресурси.

5. Антонечко І.Я., Дзюбенко О.М., Степаненко М.А. Пріоритети лісоресурсного розвитку України // Економіка природокористування і охорони довкілля: Зб. наук. пр. – К.: РВПС України НАН України, 2006. – 376 с. Особистий внесок: визначено пріоритети з питань лісовідновлення і лісокористування.

6. Степаненко М.А. Оцінка впливу радіаційного забруднення на лісові