ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ
НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ»

ВАСИЛЬЄВА ТЕТЯНА АНАТОЛІЇВНА

УДК 336.71:330.322:001.895

ДІЯЛЬНІСТЬ БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВ
НА РИНКУ ІННОВАЦІЙНОГО ІНВЕСТУВАННЯ:
МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ

Спеціальність 08.00.08 – Гроші, фінанси і кредит

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук

Суми – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Державному вищому навчальному закладі «Українська академія банківської справи Національного банку України».

Науковий консультант – доктор економічних наук, професор

Козьменко Сергій Миколайович,
Державний вищий навчальний заклад
«Українська академія банківської справи
Національного банку України»,
проректор з наукової роботи

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Гуцал Ігор Степанович,
Тернопільський національний
економічний університет
Міністерства освіти і науки України,
завідувач кафедри банківського
менеджменту та обліку;

доктор економічних наук, професор
Грушко Віктор Іванович,
Університет економіки та права «КРОК»
завідувач кафедри фінансів
та банківського бізнесу;

доктор економічних наук
Мещеряков Андрій Адольфович,
Академія митної служби України
Державної митної служби України,
завідувач кафедри фінансів і кредиту

Захист дисертації відбудеться “27” червня 2008 р. о 11.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 55.081.01 у Державному
вищому навчальному закладі «Українська академія банківської справи Національного банку України» за адресою: 40030, м. Суми, вул. Петропавлівська, 57, зала засідань вченої ради.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Державного вищого навчального закладу «Українська академія банківської справи Національного банку України» за адресою: 40030, м. Суми, вул. Петропавлівська, 57.

Автореферат розісланий “27” травня 2008 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради І.М. Бурденко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Підвищення рівня конкурентоспроможності економіки України значною мірою залежить від темпів, напрямків і механізмів реалізації інноваційних процесів. Cтруктурно-інноваційне відновлення економіки України вимагає наявності цілісної ефективної системи її фінансового забезпечення, підвищення адаптивності інвестиційного сектора, його здатності адекватно реагувати на появу нововведень. Реалізація ефективних форм фінансової взаємодії інвесторів та інноваторів потребує визначення місця або ринкового простору руху інвестиційного капіталу, об'єднання розрізнених ресурсів та їх трансформації в інноваційно спрямовані капіталовкладення. Саме тому дослідження теоретичних засад і практичних механізмів оптимального та органічного поєднання інвестиційного та інноваційного факторів забезпечення макроекономічної збалансованості економіки України є вкрай актуальним.

Характерною рисою сучасного розвитку окремих країн – лідерів світового ринку – є зростання ролі кредитних важелів фінансового забезпечення інноваційної діяльності. На жаль, сьогодні в Україні можливості банківської системи щодо фінан-сового забезпечення інноваційної дія-льності реалізуються не повністю. Проблеми полягають у відносно обме-жених обсягах акумульованих ресурсів, складності та ризикованості інноваційного кредитування, відсутності необхідних технологій та досвіду ефективного проектного та венчурного фінансування, наявності законодавчих обмежень тощо. Для більшості вітчизняних банків ці операції можна вважати новими, але перспективними з погляду стрімкого зростання уваги до інноваційного розвитку в суспільстві, що обумовлює актуальність дослідження механізмів стимулювання взаємодії банківського капіталу та інновацій як гарантів забезпечення стійкого економічного зростання в Україні.

Теоретичні засади інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності та ролі банківських установ у цьому процесі активно досліджуються у світовій та вітчизняній науковій літературі. Серед зарубіжних вчених різні аспекти цієї проблеми вивчали: Х. Барнет, С. Кузнець, Г. Менш, Б. Санто, Дж. Сінкі, Р. Солоу, Дж. Стиглиць, Б. Твісс, Ф. Фабоцци, Х. Фрідмен, Х. Хауштайн, Я. Хонко, А. Шпідгофф, Й. Шумпетер та інші. Здобутки російської науки й практики в цьому науковому напрямку представлені у працях О. Анчишкіна, Л. Бляхмана, С. Глазьєва, Д. Єндовицького, П. Завліна, Ю. Зикова, В. Катасонова, М. Кондратьєва, Д. Кокуріна, В. Маганова, Л. Оголевої, Р. Фатхутдінова, В. Шеремета, Ю. Яковця та ін. Чи-ма-ло до-слі-джень у зазначеній сфе-рі з’яв-и-ло-ся також остан-ні-ми ро-ка-ми і у вітчизняній на-у-ці. Мо-ж-на від-мі-ти-ти пра-ці В. Александрової, О. Амоші, Ю. Бажала, Л. Безчасного, О. Василика, О. Васюренка, А. Власової, А. Гальчинського, В. Гейця, В. Грушка, І. Гуцала, Б. Данилишина, М. Данька, М. Долішнього, А. Єпіфанова, М. Савлука, М. Козоріза, С. Козьменка, В. Корнєєва, Т. Косової, М. Крупки, А. Кузнєцової, О. Кузьміна, О. Лапко, Б. Луціва, І. Лютого, А. Мороза, А. Мещерякова, С. Онишко, В. Опаріна, А. Пересади, А. Поручника, І. Сала, Л. Федулової, В. Хобти, А. Чухна, С. Юрія та ін.

Разом з тим узагальнення досягнень економічної думки засвідчує, що незважаючи на значну кількість наукових досліджень щодо інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності та підвищення актуальності цієї проблеми, вона поки що залишається не вирішеною остаточно. Подальшого розвитку потребує комплекс питань, пов’язаних з формуванням принципово нового механізму ресурсного забезпечення інноваційного процесу, впорядкуванням руху інвестиційних потоків, визначенням перспективних технологій управління ними, формуванням спеціалізованих фінансових інститутів та інтеграційних об’єднань у цій сфері, поглибленням методологічних засад банківського інвестування інновацій. Зростаючі теоретичні та практичні потреби у формуванні та розвитку цілісного уявлення про механізм інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності, в тому числі за рахунок банків, а також недостатність їх висвітлення у наукових публікаціях стали визначальними при обґрунтуванні актуальності теми дослідження, обумовили його мету, завдання та зміст.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення та висновки дисертаційного дослідження було використано при виконанні конкретних науково-дослідних робіт ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України»: «Сучасні технології фінансово-банківської діяльності» (№ держ. реєстрації 0102U006965), «Розвиток механізму функціонування банківської системи України під впливом іноземного капіталу (№ держ. реєстрації 0107U012112), «Формування страхового ринку України в контексті сталого розвитку» (№ держ. реєстрації 0107U01213), «Стан і перспективи розвитку банківської системи України» (№ держ. реєстрації 0190044204) та Сумського державного університету: «Удосконалення фінансового механізму управління еколого-інноваційним розвитком економіки України» (№ держ. реєстрації 0106U008508), «Фінансовий механізм кредитно-інвестиційного забезпечення сталого еколого-економічного розвитку» (№ держ. реєстрації 0106U008510), «Аналіз сучасної концепції управління НТП та особливостей процесу оновлення капіталу в умовах трансформації економіки України» (№ держ. реєстрації 0106U008509), «Теоретичні і методологічні питання оцінки і прогнозування економічного потенціалу соціально-економічних систем» (№ держ. реєстрації 0107U009203), «Розробка організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком суб’єктів господарської діяльності в умовах формування інформаційної економіки» (№ держ. реєстрації 0106U001934). До звітів за цими темами включено пропозиції автора щодо визначення: зв’язку інноваційного розвитку економіки та його інвестиційного забезпечення; місця інноваційного інвестування в системі факторів економічного зростання; загальних положень формування та функціонування ринку інноваційного інвестування та визначення його місця в системі міжринкової взаємодії; ролі банківських установ на цьому ринку; оцінки можливостей участі банківських установ у венчурному бізнесі, операціях інвестування, проектного фінансування та кредитування інновацій.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є формування теоретико-методологічних засад функціонування ринку інноваційного інвестування, розробка концептуальних основ, методичних і практичних рекомендацій щодо вдосконалення діяльності банківських установ на ньому.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:

- узагальнити системні взаємозв’язки інноваційного розвитку економіки та його інвестиційного забезпечення, розробити механізм структуризації чистого внутрішнього продукту та його окремих складових за критерієм інноваційності, визначити ідентифікаційні ознаки інноваційно орієнтованого типу економічного розвитку;

- розкрити сутність інноваційно орієнтованих інвестицій як економічної категорії, дослідити їх роль в процесі формування інвестиційної основи економічного розвитку, визначити системні взаємозв’язки з традиційно орієнтованими інвестиціями, особливості їх кругообігу та формування попиту на них;

- розробити теоретико-методологічні засади функціонування ринку інноваційного інвестування, обґрунтувати його функції, здійснити структуризацію, виокремити місце в системі міжринкової взаємодії, дослідити основні макроекономічні індикатори та визначити особливості моделювання попиту та пропозиції;

- обґрунтувати тенденції розвитку ринку інноваційного інвестування в Україні, довести його відповідність ідентифікаційним критеріям олігополії, виявити статистичні взаємозалежності між факторами формування попиту та пропозиції;

- визначити основні напрямки суб’єктно-об’єктного взаємозв’язку ринку інноваційного інвестування та банківської системи, виокремити місце та дослідити основні функції банківських установ на ньому, особливості взаємовідносин банків з іншими суб’єктами цього ринку;

- визначити концептуальні засади та поглибити окремі механізми державного стимулювання діяльності банків на ринку інноваційного інвестування;

- дослідити концептуальні основи та фінансові механізми участі банків в кредитуванні, інвестуванні, проектному та венчурному фінансуванні інновацій;

- визначити основні напрямки спеціалізації банків на ринку інноваційного інвестування та їх участі в інтеграційних об’єднаннях на цьому ринку;

- дослідити загальні тенденції розвитку венчурного бізнесу в Україні, визначити шляхи трансформації взаємовідносин держави та банків при реалізації програми його стимулювання.

Об’єктом дослідження є економічні відносини, що виникають у процесі інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності та участі банків у ньому.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади формування та розвитку ринку інноваційного інвестування та удосконалення механізмів банківського фінансування інноваційної діяльності суб’єктів господарювання.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складають фундаментальні положення інвестиційної теорії та інноватики, сучасні концепції управління, інвестиційного та інноваційного менеджменту, а також наукові праці вітчизняних і закордонних економістів, присвячені проблемам фінансово-кредитного забезпечення інноваційного розвитку взагалі
та банківського інвестування в цій сфері зокрема. У процесі дослідження використано такі сучасні методи дослідження, як: аналіз, синтез і наукова абстракція (при уточненні базових економічних категорій наукового дослідження); порівняльний і статистичний аналізи, метод логічного узагальнення (при дослідженні особливостей ринку інноваційного інвестування в Україні); системно-структурний і багатофакторний аналізи (в процесі структуризації макроекономічних індикаторів економічного розвитку за критерієм інноваційності); методи графічного й економіко-математичного моделювання, кореляційно-регресій-ного аналізу (при дослідженні особливостей формування попиту та пропозиції на ринку інноваційного інвестування); метод експертних оцінок, індексний метод і метод групувань (при розробці методологічної бази банківського інноваційно орієнтованого інвестування).

Інформаційно-фактологічну базу дослідження склали: зібрані, опрацьовані й узагальнені особисто автором первинні матеріали техніко-економічного обґрунтування інноваційних проектів, що фінансуються банками; офіційні дані Державного комітету статистики України; законодавчі і нормативні акти Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України; нормативні документи, аналітичні огляди, статистичні звіти міністерств і відомств, інших органів державного і регіонального управління; звітні дані науково-дослідних центрів; монографічні дослідження та наукові публікації з питань фінансово-кредитного забезпечення інноваційного розвитку.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у вирішенні наукової проблеми формування ринку інноваційного інвестування, розвитку відомих та розробці і обґрунтуванні нових теоретичних і методичних положень банківського фінансування інноваційної діяльності суб’єктів господарювання.

Найбільш вагомими науковими результатами дисертаційного дослідження є такі:

вперше:

- обґрунтовано, що однією з причин неефективного фінансово-кредитного забезпечення інноваційного процесу є невпорядкованість руху інвестиційного капіталу від його власників до споживачів, неокресленість інституційного та правового поля і ринкового простору акумуляції ресурсів, їх трансформації у продуктивний капітал. Для вирішення цієї проблеми запропоновано у структурі фінансового ринку виокремити ринок інноваційного інвестування, а також розроблено методологічні засади його формування і функціонування, а саме: введено в науковий термінологічний обіг економічну категорію «ринок інноваційного інвестування»; в межах єдиного теоретико-методологічного підґрунтя визначено функції та фактори ефективного розвитку цього ринку, здійснено його сегментацію, формалізовано суб’єкти та виокремлено інфраструктурні підсистеми;

- доведено, що як товар на ринку інноваційного інвестування виступають інноваційно орієнтовані інвестиційні ресурси, визначено їх сутність, особливості та послідовність кругообігу, фактори та специфіку формування попиту та пропозиції, розроблено класифікацію напрямків подальшого використання даних ресурсів;

- запропоновано при розгляді макроекономічних індикаторів економічного розвитку в структурі валових інвестицій виокремлювати інноваційно орієнтовані та традиційно орієнтовані інвестиції залежно від їх втілення у кінцевому товарі, виявлено ряд закономірностей щодо їх структурного співвідношення, які стосуються: особливостей та факторів формування попиту та пропозиції, впливу на розмір результативних показників розвитку економіки і на темпи зростання рівня її забезпеченості основним капіталом, формування структури інвестицій на відновлення та ін.;

- визначено напрямки системної взаємодії фінансового ринку, ринку товарів і послуг та ринку факторів виробництва у процесі інвестування в інновації; виявлено специфічні особливості інноваційного сегмента ринку товарів і послуг, а також інновацій як товару на цьому сегменті;

- виявлено особливості українського ринку інноваційного інвестування на основі побудови функціональних статистичних моделей формування попиту та пропозиції, а також його ідентифікації за рівнем конкуренції як олігополістичного;

- визначено напрямки суб’єктно-об’єктного взаємозв’язку банківської системи та ринку інноваційного інвестування, форми та напрямки впливу банків на функціонування досліджуваного ринку;

набули подальшого розвитку:

- методологічні основи визначення ролі банків у фінансово-кредитному забезпеченні інноваційного розвитку економіки, які, на відміну від існуючих, дозволяють розглядати їх не як малозначущих посередників, а як провідних та самостійних суб’єктів ринку інноваційного інвестування, що займають відокремлене місце на ньому, мають ряд фундаментальних відмінностей та переваг порівняно з його небанківськими посередниками, специфічні функції та широкий спектр взаємодії з іншими суб’єктами цього ринку;

- методологічні засади розвитку спеціалізованого інвестиційно-інноваційного банкінгу, що дозволило суттєво поглибити існуючі підходи до розуміння організаційно-економічного механізму функціонування спеціалізованих інноваційно-інвестиційних банків різних рівнів, розробити концептуальні основи створення системи цих банків в Україні та визначити напрямки інвестиційно-інноваційної спеціалізації в рамках окремого банку;

- обґрунтування мотивів, умов та переваг участі банків у інвестиційно-інноваційних інтеграційних процесах в Україні, а також класифікацію форм інтеграції банків з іншими суб’єктами ринку інноваційного інвестування, що дозволило сформувати організаційно-економічні та правові засади створення нового типу інтеграційних об’єднань, які б, на відміну від ПФГ, мали значно більші можливості щодо реалізації взаємозв’язку «фундаментальна наука – промислові підприємства – банки – інститути фондового ринку»;

- концептуальні основи, форми та організаційні механізми участі банків у венчурному інвестуванні, що дозволило розробити загальні напрямки та фінансові механізми трансформації взаємовідносин держави та банків при реалізації загальнодержавної програми розвитку венчурного бізнесу в Україні, удосконалити правові та організаційно-економічні засади участі банків у функціонуванні венчурних фондів в Україні;

удосконалено:

- концептуальні основи та механізми державного стимулювання участі банків у фінансово-кредитному забезпеченні інноваційного розвитку економіки, а саме: механізми державного гарантування інноваційних кредитів, обов’яз-кового резервування банківських ресурсів, довгострокового цільового рефінансування банків тощо;

- науково-методичні підходи до вибору форм банківського фінансування інноваційної діяльності залежно від стадії життєвого циклу інновації. За авторською системою критеріїв здійснено системний порівняльний аналіз кредитування, інвестування, проектного та венчурного фінансування інновацій, що дозволило обґрунтувати перспективні напрямки та основні фактори ефективного розвитку банківського кредитування інновацій, виділити ряд нових специфічних особливостей банківських інвестицій та скорегувати визначення цієї економічної категорії, виявити напрямки невідповідності операцій проектного фінансування інновацій в Україні традиційному уявленню про них;

- концептуальні основи структуризації чистого експорту, державних витрат та витрат на споживання як складових чистого внутрішнього продукту за критерієм інноваційності, що дозволило: обґрунтувати необхідність врахування інноваційної спрямованості складових споживчих витрат та наявність різної схильності споживачів до споживання традиційних та інноваційних товарів і послуг; розробити механізм оцінки інноваційної спрямованості чистого експорту; виявити функціональну залежність між досліджуваними видами витрат та чистим внутрішнім продуктом на основі граничної схильності до цих витрат; удосконалити механізм розрахунку мультиплікатора приросту чистого внутрішнього продукту;

- систему індикаторів ступеня інноваційності економіки за рахунок включення до неї ряду показників (коефіцієнта співвідношення чистих інноваційно орієнтованих і чистих традиційно орієнтованих інвестицій, коефіцієнта інноваційної спрямованості споживчих витрат, коефіцієнта інноваційної спрямованості державних інвестиційних витрат та ін.), які характеризують інноваційну спрямованість структурних елементів чистого внутрішнього продукту, що дозволило формалізувати ідентифікаційні ознаки інноваційно орієнтованого типу економічного розвитку за визначеними критеріями;

- систему ідентифікаційних критеріїв венчурного бізнесу, що дозволило обгрунтувати невідповідність основних напрямків його розвитку в Україні загальносвітовим тенденціям.

Практичне значення одержаних результатів полягає у використанні теоретичних і методологічних узагальнень та висновків дисертаційної роботи для побудови цілісної системи інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності суб’єктів господарювання, що дозволяє підвищити дієвість засобів державного регулювання і самоорганізації ринку інноваційного інвестування під час управління кредитно-інвестиційними потоками капіталу в умовах трансформаційної економіки.

Наукові і методичні положення дисертаційного дослідження щодо реалізації механізму державно-приватного партнерства при формуванні регіональної мережі приватних венчурних фондів впроваджено в діяльність головного управління економіки Сумської обласної державної адміністрації в контексті розробки практичних заходів щодо реалізації Стратегії соціально-економічного розвитку Сумської області на період до 2015 р. відповідно до розділу IV «Мета та стратегічні завдання регіональної політики та соціально-економічного розвитку області на період до 2015 р.», підрозділу 2 «Формування сприятливого інвестиційного середовища та інноваційна політика» (довідка № 01-04/418 від 04.03.2008). Пропозиції дисертанта щодо удосконалення нормативно-правових засад участі банківських установ у функціонуванні венчурного бізнесу впроваджено в діяльність Національного банку України (довідка № 40-108/966-2934 від 13.03.2008); щодо визначення факторів ефективного кредитного забезпечення вітчизняних суб’єктів інноваційної діяльності та формування механізмів надання спеціалізованих консорціумних кредитів --– в діяльність Сумської філії ВАТ «VAB Банк» (довідка № 10-01/421 від 19.03.2008); щодо удосконалення організаційно-економічного механізму проектного фінансування інновацій за рахунок банківських ресурсів – в діяльність філії ВАТ КБ «Надра» Сумського РУ «Слобожанщина» (довідка № 30-07/б від 21.01.2008).

Результати наукових розробок автора використовуються у навчальному процесі ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України» при викладанні дисциплін «Проектне фінансування», «Інноваційний менеджмент», «Інвестування», «Фінансовий ринок» (акт від 06.05.2008) та Сумського державного університету при викладанні дисциплін «Банківські операції», «Фінансовий менеджмент в банку», «Інвестування», «Управління інноваційним розвитком», «Інфраструктура товарного ринку» (акт від 05.05.2008).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним завер-шеним дослідженням. Наукові положення, розробки, результати, висновки і реко-мендації, що виносяться на захист, одержані автором самостійно. Особистий внесок у працях, опублікованих у співавторстві, вказано у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні та методологічні положення дисертаційної роботи доповідалися, обговорювалися й одержали позитивну оцінку на наукових і науково-практичних конференціях, зокрема: Міжнародній науково-практичній конференції «Міжнародна банківська конкуренція: теорія і практика» (м. Суми, УАБС НБУ, 2006-2008 р.), Третій Всеукраїнській науково-практичній конференції «Розвиток фінансово-кредитної системи України: здобутки, проблеми, перспективи» (м. Львів, ЛІБС УБС НБУ, 2007 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України» (м. Суми, УАБС НБУ, 2004-2007 рр.); Міжнародній науково-практичній конференції «Забезпечення сталого розвитку банківської діяльності» (м. Київ, КНЕУ, 2007 р.); Десятій Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми і перспективи становлення фінансової системи України» (м. Севастополь, СевНТУ, 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Фінансові механізми сталого економічного розвитку» (м. Харків, ХІБМ, 2007 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Державна політика та стратегія реформування економіки України в ХХІ сторіччі» (м. Полтава, ПДАА, 2007 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Інтеграційні процеси та розвиток фінансової системи України» (м. Харків, ХНЕУ, 2006 р.); Третій Міжнародній науково-практичній конференції «Економічний і соціальний розвиток України в ХХІ столітті: національні ідентичності та тенденції глобалізації» (м. Тернопіль, ТДЕУ, 2006 р.); Шостій міжнародній науковій конференції «Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання» (м. Донецьк, ДонНУ, 2005 р.); П’ятій міжрегіональній науково-практичній конференції «Оподаткування у промисловому регіоні: теорія, практика та перспективи розвитку» (м. Донецьк, ДонДУЕТ ім. М. Туган-Барановського, 2005 р.) та ін.

Публікації. Основні наукові положення, висновки і результати дослідження опубліковано в 61 науковій праці загальним обсягом 100,5 друк. арк., з яких особисто автору належать 56,5 друк. арк., у тому числі 2 одноосібні монографії, 7 колективних монографій, 31 стаття у наукових спеціалізованих виданнях, 19 публікацій у збірниках матеріалів конференцій, 2 підручники (у співавторстві).

Структура і зміст роботи. Дисертація складається із вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків.

Повний обсяг дисертації – 504 сторінки, у т.ч. на 122 сторінках розміщено 32 таблиці, 100 рисунків, 3 додатки і список літератури з 434 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, зв’язок роботи з науковими програмами, наведено інформацію про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі «Інноваційне інвестування в системі макроекономічних факторів економічного розвитку» досліджено системні взаємозв’язки інноваційного розвитку економіки та його інвестиційного забезпечення, здійснено структуризацію за критерієм інноваційності складових чистого внутрішнього продукту (ЧВП) як макроіндикатора економічного розвитку.

Аналіз трансформаційних перетворень в економіці дозволив констатувати системні взаємозв’язки інноваційного розвитку та процесів інвестування.
З одного боку, наявність інвестиційних ресурсів, достатніх для підтримання заданих пропорцій відтворення та темпів зростання, обумовлює інноваційну активність, а з іншого – тенденції в інноваційній діяльності визначають напрямки вкладання капіталу, формуючи галузеву та відтворювальну структуру економіки, визначаючи динаміку інвестиційних потоків та їх ефективність. Аналіз моделей взаємного впливу інноваційних та інвестиційних циклів доводить необхідність орієнтації на модель їх суміщення, яка забезпечує ефективне відтворення нововведення за рахунок синхронізації процесів інвестування та освоєння, створення додаткових результатів у процесі освоєння, скорочення тривалості циклу інвестування, можливість оптимізації передвиробничих стадій інноваційного циклу, зниження ступеня ризику, створення умов для реінвестування, урахування можливостей реалізації нововведення.

При дослідженні структури макроекономічних індикаторів економічного розвитку як критерій ефективності економічної системи обрано ЧВП, який за витратами традиційно розраховується як сума споживчих витрат, чистих внутрішніх інвестицій, державних витрат та чистого експорту. З метою визначення рівня інноваційності економічного розвитку запропоновано в структурі кожного з цих елементів ЧВП оцінювати інноваційно орієнтовану та традиційно орієнтовану складові.

Автором запропоновано під інноваційно орієнтованими інвестиціями розуміти витрати на придбання будь-яких (традиційних або інноваційних) факторів виробництва з метою подальшого їх використання для створення інноваційних продуктів (інноваційних факторів виробництва, товарів, послуг) та виведення їх на ринок, в той час як кінцевою метою традиційно орієнтованих інвестицій слід вважати їх втілення в традиційних продуктах. Кожен з виділених типів інвестицій пропонується структурувати за критерієм залежності від ЧВП (цю залежність визначають коефіцієнти схильності до відповідних типів інвестицій). Було проведено розмежування економічних категорій «інвестиційні ресурси» та «інвестиції», в основу якого покладено ринкове середовище їх формування (інвестиційні ресурси розглядаються на фінансовому ринку, а інвестиції – на ринку факторів виробництва).

Дослідження факторів формування попиту на кожен з виділених видів інвестицій довело їх різний вплив (за розміром та характером) на ці види інвестицій, а також різну міру його залежності від реальної ставки відсотка. Всі фактори формування попиту автор поділяє на три групи залежно від напрямку впливу, а саме, на такі, що: 1) одночасно змінюють попит на традиційно орієнтовані та інноваційно орієнтовані інвестиції, відповідно змінюючи попит на сукупні інвестиції; 2) змінюють попит лише на один з досліджуваних видів інвестицій, одночасно змінюючи попит на сукупні інвестиції; 3) одночасно впливають на попит на кожен з цих видів інвестицій, не змінюючи попиту на сукупні інвестиції. Демонстрація впливу кожної групи факторів на інвестиційний попит наведена на прикладі таких інструментів державного регулювання, як податки та державні гарантії. У результаті дослідження рівня забезпеченості економіки основним капіталом доведено факт наявності циклічного зворотного зв’язку між обсягом кожного виду інвестицій та окремими факторами формування попиту на них (деякі фактори, які впливають на розмір інвестицій в поточному періоді, в подальшому безпосередньо залежать від величини цих інвестиції). З’ясовано, що в переважній більшості випадків темпи приросту рівня забезпеченості основним капіталом в традиційних та високотехнологічних сферах економіки не співпадають.

У складі валових інвестицій запропоновано виокремлювати витрати на відновлення капіталу як різницю між валовими та чистими інвестиціями в економіці, тобто величину інвестицій, якої потребує економічна система для відновлення капіталу, що був використаний протягом певного періоду, та обґрунтовано наявність ряду особливостей щодо відновлення використаного капіталу з урахуванням розподілу за критерієм інноваційності. Виходячи з аналізу співвідношення структури витрат на відновлення капіталу (інноваційно орієнтованих та традиційно орієнтованих) зі структурою інвестицій, автором розглядаються три базові варіанти: 1) структура інвестицій на відновлення дублює структуру кумулятивних (накопичених) інвестицій на початок періоду; 2) протягом певного періоду зміни у структурі інвестицій на відновлення повністю відповідають змінам у структурі чистих інвестицій; 3) структура інвестицій на відновлення не відповідає ані первісній структурі кумулятивних інвестицій, ані структурі чистих інвестицій, що формується протягом досліджуваного періоду.

У структурі споживчих витрат як елемента ЧВП виокремлено витрати на споживання традиційних та інноваційних товарів і послуг, доведено різну схильність споживачів до придбання кожного з них, модифіковано кількісне представлення сукупних витрат на споживання як функції від доходу після сплати податків з урахуванням традиційної та інноваційної спрямованості їх складових. Державні витрати в структурі ЧВП розподілено на державні витрати на споживання традиційних та інноваційних товарів та послуг, а також державні традиційно орієнтовані та інноваційно орієнтовані інвестиційні витрати; обґрунтовано жорстку регламентованість їх співвідношення. Дослідження чистого експорту як складової ЧВП дозволило виокремити чистий експорт традиційних та інноваційних товарів та послуг, а також традиційно орієнтованих та інноваційно орієнтованих інвестицій; визначити критерії оцінки інноваційної спрямованості експорту. Автором з’ясовано, що визначальне значення для дослідження рівня інноваційності економічної системи в контексті експортно-імпортної діяльності суб’єктів господарювання має оцінка не стільки безпосередньо обсягу чистого експорту, скільки співвідношення абсолютних значень його базових складових, структурованих за критерієм інноваційності. Виходячи з вищевикладеного, обґрунтовано, що критеріями оцінки впливу зміни визначених видів витрат на розмір ЧВП є коефіцієнти граничної схильності до відповідних витрат та запропоновано підходи до їх розрахунку, а також механізм їх врахування при оцінці мультиплікатора приросту ЧВП.

Запропонована автором класифікація складових ЧВП склала основу для розширення системи індикаторів рівня інноваційності економіки за рахунок включення до неї показників, що характеризують інноваційну спрямованість структурних елементів ЧВП, в тому числі: рівень інноваційності економічної системи, коефіцієнт співвідношення темпів приросту основного капіталу в інноваційно орієнтованій та традиційно орієнтованій сферах економіки, коефіцієнти інноваційної спрямованості споживчих витрат, державних інвестиційних та споживчих витрат, експортних (імпортних) споживчих та інвестиційних витрат тощо. Це дозволило формалізувати ідентифікаційні ознаки інноваційно орієнтованого типу економічного розвитку за визначеними критеріями.

У другому розділі «Концептуальні основи розвитку ринку інноваційного інвестування» розроблено засади формування й функціонування ринку інноваційного інвестування.

Обґрунтовано, що однією з причин неефективного фінансово-кредитного забезпечення інноваційного процесу є невпорядкованість руху капіталу від його власників до споживачів, неокресленість інституційного й правового поля та ринкового простору акумуляції ресурсів, їх трансформації в продуктивний капітал, невідповідність між попитом та пропозицією, а також неврегульованість дій учасників комерційних угод в цій сфері. Для вирішення цієї проблеми запропоновано в структурі фінансового ринку виокремити ринок інноваційного інвестування та визначити його як сукупність економічних відносин між постачальниками інвестиційних ресурсів, їх споживачами (суб’єктами інноваційної діяльності), посередниками з приводу акумуляції розрізнених інвестиційних потоків та трансформації їх у продуктивний капітал на основі взаємодії попиту та пропозиції в межах інституційного й правового поля з метою подальшого використання його для виробництва інновації та еквівалентного обміну платоспроможного попиту покупця права володіння, користування і розпорядження нею на споживчу цінність, укладену в ній.

На думку автора, в економічній системі цей ринок має виконувати наступні функції: акумуляція розрізнених інвестиційних ресурсів, консолідація їх в обсягах, придатних для фінансування великомасштабних та витратних інноваційних заходів; впорядкування руху інвестиційних ресурсів від їх власників до споживачів, створення умов для реалізації перспективних технологій управління цим рухом; трансформація ресурсів суб’єктів інвестування безпосередньо у продуктивний капітал, який у подальшому буде використаний в інноваційному процесі; інфраструктурне забезпечення фінансування інноваційних процесів; формування, оцінка та реалізація ринкової вартості суб’єктів інноваційної діяльності, в тому числі шляхом розміщення їх цінних паперів на ринку; інформаційна підтримка процесів інвестування в інновації; організаційне забезпечення ефективної взаємодії інвесторів та інноваторів; встановлення, індикація та стабілізація ціни на інноваційно орієнтовані інвестиційні ресурси; перерозподіл потоку інвестицій з метою формування інноваційно орієнтованої структури відтворювальних процесів в економіці; прискорення концентрації інвестиційного капіталу в інноваційному секторі економіки; встановлення відповідності (рівноваги) між попитом на інноваційно орієнтовані інвестиційні ресурси та їх пропозицією за обсягом і вартістю; окреслення правового поля та врегулювання дій учасників комерційних угод у сфері інвестування в інновації; забезпечення адаптивності та оперативної реакції на зміну потенціалу ресурсних можливостей фінансування інновацій, тенденцій розвитку інноваційних процесів в економіці; зниження ризику інвестування в інноваційну сферу.

Автором доведено, що основними факторами, від яких залежать стан і темпи розвитку цього ринку, є: співвідношення доходності та ризику інвестування в інноваційну сферу, а також вартості традиційно орієнтованих та інноваційно орієнтованих інвестиційних ресурсів, наявність альтернативних можливостей для інвестування, розмір ринку, рівень конкуренції, інформаційна забезпеченість, успішність дії комунікаційних систем, ефективність інституційного середовища, розвиненість інфраструктури, загальні фактори формування обсягу інвестиційних ресурсів та стан економічного розвитку в країні тощо.

Товаром на ринку інноваційного інвестування є інноваційно орієнтовані інвестиційні ресурси, процес кругообігу яких представлено на рис. 1.

Рис. 1. Кругообіг інноваційно орієнтованих інвестиційних ресурсів
(в межах та поза межами ринку інноваційного інвестування)

Напрямками подальшого використання цього товару є результати інноваційної (інтелектуальної) діяльності, які запропоновано розглядати у наступних формах:

- упредметненій: нові та удосконалені засоби та предмети праці основного та допоміжного виробництва, окремі інноватори-дослідники, наукові колективи, наукові та проектні установи; нові та удосконалені споживчі
товари;

- неупредметненій: нові та удосконалені технологічні процеси, методи організації виробництва, «ноу-хау», патенти, ліцензії, інформація як самостійний товар, послуги консультаційно-аналітичного супроводження інноваційного підприємництва та інші результати НДДКР, подані у вигляді опису, конструкторської та технічної документації, аналітичного звіту тощо;

- інноваційний проект як комплексний об’єкт інвестування, що передбачає як упредметнене, так і неупредметнене використання ресурсів.

Головною умовою та рушійною силою розвитку ринку інноваційного інвестування можна вважати конкурентоспроможність його складових, які згруповано в окремі інфраструктурні підсистеми (формування пропозиції, формування попиту, організаційно-супроводжуючу, інформаційно-консультаційну) та виділено завдання і склад кожної з них.

Визначення критеріїв структуризації ринку інноваційного інвестування дозволило виокремити та дослідити наступні його сегменти: за формою трансформації інвестиційних ресурсів в інноваційні заходи (кредитний, фондовий, прямого інвестування); за масштабом економічних систем, що обслуговуються ринком (місцевий, регіональний, національний, міжнаціональний рівні); за інституційною формою посередництва (банківського та небанківського посередництва); в залежності від подальших напрямків використання товару (інвестування в продуктові та процесні інновації, об’єкти інтелектуальної власності, НДР, інформаційне забезпечення інноваційного процесу, сферу його консультаційно-аналітичного супроводження, проектного фінансування); за критерієм строковості (короткострокового, середньострокового та довгострокового інноваційного інвестування); за формою організації (біржовий та позабіржовий).

На основі дослідження напрямків системної взаємодії фінансового ринку, ринку товарів і послуг та ринку факторів виробництва в процесі інвестування в інновації (рис. 2) автором виокремлено місце ринку інноваційного інвестування у просторі міжринкової взаємодії. У структурі цих ринків запропоновано виділяти традиційний та інноваційний сегменти, визначено особливості інноваційного сегмента ринку товарів та послуг, а також інновацій як товару на ньому.

Рис. 2. Місце ринку інноваційного інвестування у просторі
міжринкової взаємодії:

1 – отримання інноваційно орієнтованих інвестиційних ресурсів суб’єктами інноваційної
діяльності (споживачами) від їх постачальників за участю (або без) посередників на ринку інноваційного інвестування; 2 – придбання за рахунок інноваційно орієнтованих інвестиційних ресурсів суб’єктами інноваційної діяльності факторів виробництва (традиційних або
інноваційних) від їх власників на ринку факторів виробництва; 3 – виробництво інноваційної продукції суб’єктами інноваційної діяльності (за рахунок інноваційно орієнтованих інвестиційних ресурсів, з використанням традиційних або інноваційних факторів виробництва);

4 – продаж готової інноваційної продукції суб’єктами інноваційної діяльності її кінцевим споживачам на сегменті інноваційних товарів і послуг

Аналіз особливостей формування попиту (D) та пропозиції (S) на ринку інноваційного інвестування показує, що основними факторами, що їх визначають, є:

, (1)

, (2)

де rтр, rінн, rг – відповідно рівні реальних ставок відсотка на капітал на сегменті традиційно орієнтованого інвестування, ринку інноваційного інвестування та грошовому ринку; Мs – ступінь монополізації постачання на ринку інноваційного інвестування; ДВінн – обсяг державних інноваційно орієнтованих інвестиційних витрат; ВРінн – обсяг власних ресурсів інноваційно-активних підприємств; КР – обсяг довгострокових кредитних ресурсів в економіці; ДН – рівень реального доходу населення; РТТЗінн – рівень технічної та технологічної забезпеченості діяльності інноваційно-активних підприємств; МD – ступінь монополізації споживання на ринку інноваційного інвестування; РК – загальний рівень кваліфікації трудових ресурсів; С1 …Сn – ціни на неінвестиційні ресурси; n – кількість досліджуваних неінвестиційних ресурсів; Оінн – рівень оподаткування інноваційної діяльності.

У третьому розділі «Врахування особливостей українського ринку
інноваційного інвестування» було формалізовано окремі тенденції розвитку вітчизняного ринку інноваційного інвестування.

Моделювання попиту та пропозиції на ринку інноваційного інвестування склало основу для оцінки реального стану досліджуваного ринку в Україні. Як основний параметр прийнято сукупний обсяг інноваційно орієнтованих інвестиційних витрат, який розраховано як суму загальних витрат на наукові й науково-технічні роботи та витрат на інноваційні заходи підприємств. Дана величина і визначила рівень попиту та пропозиції на інвестиційні ресурси на ринку.

При дослідженні попиту як характеристики окремих факторів, що найбільш суттєво впливають на нього, було обрано: за фактором «рівень реального доходу населення» – обсяг споживчих витрат населення (СВ); за фактором
«рівень технічної та технологічної забезпеченості діяльності інноваційно-активних підприємств» – обсяг чистого нагромадження основного капіталу (ОКч); за фактором «загальний рівень кваліфікації трудових ресурсів» – кількість докторів (Кдн) та кандидатів наук (Ккн). В результаті отримано наступну функціональну статистичну залежність величини попиту на інноваційно орієнтовані інвестиційні ресурси:

. (3)

При аналізі пропозиції відповідними характеристиками було обрано: за фактором «обсяг державних інноваційно орієнтованих інвестиційних витрат» – загальні державні витрати (ДВ); за фактором «обсяг власних ресурсів інноваційно-активних підприємств» – величина чистого прибутку підприємств (ЧП); за фактором «обсяг довгострокових кредитних ресурсів в економіці» – обсяг довгострокових кредитів (ДК). В результаті отримана наступна функціональна статистична залежність величини пропозиції інноваційно орієнтованих інвестиційних ресурсів:

. (4)

Дослідження вітчизняного ринку інноваційного інвестування щодо рівня конкуренції на ньому дозволило ідентифікувати його як олігополістичний, оскільки:

- кількість реально діючих суб’єктів ринку є обмеженою;

- існує взаємозалежність учасників ринку, яка обумовлена: інтеграцією політичної влади з фінансово-кредитною системою та найбільшими компаніями; високим рівнем трансакційних витрат ринку, що складає підґрунтя для зростання корупції та змови між основними економічними агентами; незадовільним станом розвитку бізнес-культури в інноваційно-інвестиційній сфері; орієнтацією суб’єктів інноваційної діяльності на споріднені напрямки технологічного розвитку; входженням економіки України у фазу кризи як етап загального об’єктивного середньострокового економічного циклу; викривленням економічної інформації та ін.;

- недосконалість інформаційної інфраструктури ринку створює умови для контролю над ціною ресурсів з боку провідних учасників ринку, а незначна диференціація об’єктів інвестування – умови для нецінової конкуренції;

- доступ на ринок для нових суб’єктів ускладнений, що обумовлено обмеженнями щодо залучення іноземних агентів, створення спеціалізованих фінансово-кредитних установ (формування банків розвитку є виключно результатом політичної ініціативи), здійснення операцій технологічного обміну тощо;

- існують тенденції до витіснення з ринку слабких учасників в результаті банкрутства або внаслідок злиття та поглинання.

У четвертому розділі «Теоретичне забезпечення функціонування банківських установ на ринку інноваційного інвестування» визначено роль та місце банків на ринку інноваційного інвестування, напрямки державного стимулювання, форми та механізми їх діяльності, взаємозв’язок банківської системи та цього ринку.

На думку автора, чим більшою мірою створювана інновація підлягає комерціалізації, тим меншою повинна бути участь держави в її фінансуванні та, відповідно, більшою – участь суб’єктів господарювання та фінансових установ, зокрема, банків. Це обумовлює їх інтенсивну експансію у сферу інноваційних виробництв і високотехнологічних розробок у промислово розвинутих країнах.

Проведений аналіз дозволив дійти висновку, що банківська сфера і ринок інноваційного інвестування як підсистеми загального економічного простору, здійснюють взаємний вплив одна на одну, що носить суб’єктно-об’єктний характер (банки є суб’єктами, що безпосередньо впливають на цей ринок, який, у свою чергу, є об’єктом, тобто частиною сфери діяльності банківської системи). Напрямки цього взаємозв’язку представлено на рис. 3.

Автор вважає необґрунтованим зведення ролі банків у фінансуванні інновацій лише до посередництва, а пропонує поряд з цим розглядати їх як самостійних гравців досліджуваного ринку. У роботі сформовано перелік операцій, що здійснюються банками в рамках обох видів діяльності та визначено напрямки опосередкованого впливу банків на цей ринок. Основними функціями банків на ринку інноваційного інвестування запропоновано вважати мобілізаційну, стимулюючу, експертну, контрольну, платіжну, допоміжно-інфраструктурну, фінансового забезпечення та інформаційного посередництва. Автором розроблено перелік конкретних операцій в рамках кожної з зазначених функцій.

У роботі виділяється ряд особливостей у діяльності банків, які дозволяють стверджувати про їх особливе (відокремлене) положення серед інших суб’єктів досліджуваного ринку. Так, порівняно з небанківськими посередниками банки мають ряд переваг, а саме: можливість встановлення взаємин з усіма учасниками ринку; більш широкий перелік функцій; краща поінформованість про стан ринку та фінансове становище клієнтів; універсальність та контрольованість з боку держави; більші обсяги акумульованих та розподілених ресурсів; більші можливості щодо вирішення проблеми асиметрії інформації між кредитором та постачальником, а також трансформації ресурсів за строками; здатність вирішувати комплекс завдань щодо управління специфічними ризиками інноваційного інвестування; широкий доступ до позикових ресурсів тощо.

Рис. 3. Суб’єктно-об’єктний взаємозв’язок банківської системи
і ринку інноваційного інвестування

У роботі визначено напрямки та форми взаємодії банківських установ з іншими суб’єктами ринку інноваційного інвестування, а саме: підприємствами-інноваторами, іншими банками, державою, малими венчурними компаніями, приватними особами -– інноваторами, венчурними фондами, небанківськими фінансовими установами, інфраструктурними елементами підтримки інноваційного бізнесу, науково-дослідними установами, громадськими організаціями, інвесторами.

Дослідження напрямків стимулюючого впливу держави на функціонування банків на ринку інноваційного інвестування дозволило виділити загальні заходи щодо підтримки стабільного розвитку