НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

ЗУБАТЕНКО Олена Миколаївна

НКО Олена Миколаївна

УДК 346.2+347.19

ПРИПИНЕННЯ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Спеціальність 12.00.04 – господарське право,

господарсько-процесуальне право

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Донецьк – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Інституті економіко-правових досліджень Національної академії наук України (м. Донецьк).

Науковий керівник – кандидат юридичних наук, доцент

Шелухін Микола Леонідович,

Донецький юридичний інститут

Луганського державного університету

внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка,

заступник начальника кафедри

цивільного права та процесу (м. Донецьк)

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук,

старший науковий співробітник

Замойський Ігор Євгенович,

завідувач кафедри господарського права

Донецького університету економіки та права (м. Донецьк)

кандидат юридичних наук, доцент

Богун Віктор Павлович,

професор кафедри цивільного та господарського

права Національного гірничого університету

МОН України (м. Дніпропетровськ)

Захист відбудеться “  ” червня 2008 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .170.02 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий “  ” травня 2008 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Грудницька С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Економічна система сучасної України перебуває в стані розвитку, що породжує необхідність постійно вдосконалювати правові норми, які регулюють господарську діяльність суб’єктів господарювання. В умовах економічних перетворень, що тривають в Україні, господарсько-правовий інститут припинення діяльності суб’єктів господарювання набуває усе більшого значення. Це зумовлено рядом причин:

ринкові відносини у вітчизняній економіці на сучасному етапі характеризуються активним перерозподілом капіталу і власності, а юридичними формами такого перерозподілу виступають реорганізація і ліквідація суб’єктів господарювання;

реорганізація і ліквідація є основними способами здійснення політики роздержавлення і приватизації;

за роки перетворень розроблено широку законодавчу базу, яка регулює створення, діяльність і припинення суб’єктів господарювання різних форм, однак прогалини у законодавстві про реорганізацію або ліквідацію часто спричиняють тяжкі негативні наслідки для майнового обігу;

проблема захисту майнових інтересів кредиторів (у першу чергу громадян) набула вже не юридичного і навіть не економічного, а політичного характеру.

Підстави та порядок реорганізації і ліквідації суб’єктів господарювання знаходять своє закріплення у ряді нормативно-правових актів, що належать до законодавства про приватизацію, банкрутство, перетворення державних підприємств, антимонопольно-конкурентного законодавства. Тут слід враховувати дві обставини: по-перше, його багаторівневість (Кодекс, закони, укази, постанови уряду, нормативно-правові акти міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади), а по-друге, наявність актів як загальної, так і галузевої дії. Це не полегшує ані теоретичного осмислення, ані практичного застосування зазначених норм права.

Помітний крок уперед у регулюванні процесів припинення суб’єктів господарювання було зроблено з прийняттям Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року (далі – ГК України). Це дало початок абсолютно новому етапу розвитку вітчизняного господарського права і, як наслідок, спричинило розвиток наукових досліджень ряду актуальних проблем, зокрема тих, що вирішуються в цьому дисертаційному дослідженні. Крім того, до прийняття ГК України не існувало диференційованого регулювання реорганізації та ліквідації суб’єктів господарювання.

Необхідно визнати, що чинне законодавство про припинення суб’єктів господарювання не є досконалим. Норми не забезпечують повною мірою регулювання відносин, що виникають між учасниками господарського обігу в ході його здійснення. Прийняті відповідно до ГК України законодавчі та підзаконні акти нерідко суперечать один одному і нормам самого ГК України, що викликає нестабільність у господарському обігу та судовій практиці. Судова практика демонструє різні підходи до вирішення спірних питань, що виникають під час здійснення реорганізації і ліквідації підприємств. Однією з причин нестабільності судової практики є відсутність детально розробленої теоретичної бази припинення суб’єктів господарювання.

Серед наукових досліджень правового регулювання припинення суб’єктів господарювання практично відсутні комплексні наукові роботи. Сучасні публікації у наукових виданнях лише фрагментарно, крізь призму загальних питань господарського права висвітлюють проблеми з питань правового регулювання припинення суб’єктів господарювання та у більшості своїй є коментарями чинного законодавства з цього питання.

Питання законодавчого регулювання припинення суб’єктів господарювання з початку розбудови ринкової економіки в Україні тією чи іншою мірою були предметом дослідження як учених-господарників, так і цивілістів. Зокрема, вирішенню проблем, що виникали при припиненні суб’єктів господарювання, приділяли увагу: Р.Г. Афанасьєв, О.М. Вінник, Г.Д. Джумагельдієва, В.В. Джунь, Г.Л. Знаменський, О.Р. Кібенко, О.В. Кузнєцов, І.М. Кучеренко, В.А. Малига, В.К. Мамутов, В.І. Марков, Б.М. Поляков, І.О. Пушко, Н.О. Саніахметова, В.В. Радзивілюк, І.В. Спасибо-Фатєєва, С.О. Тєньков, М.І. Тітов, О.В. Тітова, Я.М. Шевченко, В.С. Щербина, О.С. Янкова та інші. Проте в теорії господарського права та у практиці діяльності суб’єктів господарювання залишаються проблеми, які необхідно вирішувати.

Вищевикладеним зумовлюється актуальність і доцільність комплексного дослідження за темою дисертаційної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт, здійснюваних Інститутом економіко-правових досліджень НАН України за темою „Гармонізація законодавства про зовнішньоекономічну діяльність в контексті міжнародної інтеграції України” (державний реєстраційний номер 0105U001662), у реалізації якої авторка брала участь як співвиконавець. У межах зазначеної теми дисертанткою здійснено дослідження правового регулювання припинення суб’єктів господарювання та обґрунтовано відповідні пропозиції з удосконалення законодавства.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка наукових положень і пропозицій з удосконалення припинення суб’єктів господарювання на основі комплексного аналізу вітчизняного господарського законодавства та зарубіжного досвіду, практики його застосування та відповідних теоретичних засад.

Для досягнення сформульованої мети було поставлено і вирішено наступні завдання:

проаналізувати правову природу реорганізації та ліквідації як способів припинення суб’єктів господарювання;

здійснити узагальнення особливостей реорганізації та ліквідації суб’єктів господарювання;

класифікувати способи припинення суб’єктів господарювання;

дослідити питання щодо підстав ліквідації суб’єктів господарювання;

проаналізувати питання відповідальності учасників процедури припинення суб’єктів господарювання;

виявити прогалини та суперечності в законодавчому регулюванні припинення суб’єктів господарювання і виробити пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства і практики його застосування.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі припинення суб’єктів господарювання, судова практика припинення таких суб’єктів.

Предметом дослідження є правові питання припинення суб’єктів господарювання.

Методи дослідження. Для досягнення визначеної мети і поставлених завдань було використано загальнонаукові (діалектичний, історичний, системний, аналізу і синтезу) і спеціальні (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм) методи наукового пізнання. За допомогою діалектичного та історичного методів визначено основні закономірності розвитку такого інституту господарського права, як припинення суб’єктів господарювання на різних стадіях формування суспільства. Узагальнення явищ і процесів, що супроводжують організацію та припинення суб’єктів господарювання, аналіз правових дефініцій і категорій, правозастосовної та судової практики здійснено за допомогою системного методу і методів аналізу та синтезу. Завдяки порівняльно-правовому методу досліджено законодавство (правові норми) із припинення суб’єктів господарювання різних правових систем (зарубіжних країн) та проведено порівняння з національним законодавством. Для виявлення відповідності норм права суспільним відносинам застосовувався метод тлумачення правових норм.

Теоретичною основою дослідження були праці вітчизняних і російських учених (крім названих) у галузі господарського права та інших юридичних наук, а саме: А.Г. Бобкової, В.П. Богуна, В.М. Гайворонського, Д.В. Задихайла, І.Є. Замойського, В.В. Лаптєва, В.С. Мартем’янова, І.Г. Побірченка, Д.М. Притики, Г.В. Пронської, Б.Г. Розовського, О.О. Чувпила, М.Л. Шелухіна та інших.

Емпіричну основу дослідження склали нормативно-правові акти України і зарубіжних країн, які регулюють загальні і спеціальні питання припинення суб’єктів господарювання; існуюча практика застосування вказаних нормативно-правових актів, як опублікована, так і зібрана самостійно; дослідження провідних учених-юристів у галузі господарського і цивільного права.

У роботі використано досвід законодавчого регулювання припинення суб’єктів господарювання у ФРН, РФ, США, Франції, Великій Британії.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що на основі аналізу новітнього законодавства України вперше проведено комплексне дослідження правових питань, які стосуються припинення суб’єктів господарювання, та запропоноване нове вирішення проблемних питань.

Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає у тому, що:

Уперше:

запропоновано для узгодження приватних і публічних інтересів передбачити у законі заміну примусової ліквідації суб’єктів господарювання, що мають стратегічне загальнодержавне або місцеве значення, такими наслідками, як: реорганізація та/або примушення до усунення правопорушень тощо;

проведено класифікацію припинення суб’єктів господарювання за критеріями: а) законності – правомірне, неправомірне; б) органів, що приймають рішення про припинення – за рішенням учасників (засновників); за рішенням власника або органа, уповноваженого створювати такі суб’єкти господарювання; за рішенням органів державної влади; в) цільової спрямованості – внутрішньоцільове (на користь учасників (засновників) або власника самого суб’єкта, що припиняє свою діяльність), зовнішньоцільове (на користь третіх осіб); г) наявності (відсутності) вольового моменту – пов’язане з волевиявленням власника або іншого органу; пов’язане з настанням певних юридичних фактів.

Удосконалено положення щодо:

підстав ліквідації суб’єкта господарювання, зокрема, запропоновано виключення з них систематичного або грубого порушення суб’єктом господарювання законодавства і ненадання органам державної податкової служби податкової декларації, документів фінансової звітності;

порядку проведення примусової реорганізації суб’єкта господарювання з урахуванням доцільності її проведення виключно на підставі рішення суду за позовами уповноважених органів державної влади, а не на підставі прямих рішень цих органів;

кількісного складу комісії з ліквідації чи реорганізації суб’єкта господарювання, зокрема, запропоновано його визначення з урахуванням розміру останнього;

процедури банкрутства суб’єктів господарювання шляхом введення процедури нагляду за діяльністю боржника, яка передуватиме процедурі розпорядження майном боржника, а також спрощеної процедури банкрутства окремих категорій боржників, зокрема, відсутнього боржника, малих підприємств.

Дістали подальший розвиток положення щодо:

особливостей ліквідації і реорганізації суб’єктів господарювання (злиття, приєднання, поділу, перетворення), зокрема, здійснено їх узагальнення в залежності від підстав ліквідації і реорганізації та організаційно-правової форми суб’єктів господарювання;

прав суб’єкта господарювання, що ліквідується, зокрема, запропоновано з метою скорочення термінів ліквідації та захисту інтересів суб’єкта господарювання і кредиторів передбачити в законі його право вимагати від своїх боржників (дебіторів) дострокового виконання обов’язків;

забезпечення відповідальності членів ліквідаційної комісії, арбітражних керуючих, а також гарантій дотримання прав суб’єктів господарювання, зокрема, запропоновано запровадження системи обов’язкового страхування відповідальності на випадки завдання шкоди боржникам, кредиторам та іншим особам у процесі реорганізації чи ліквідації;

відповідальності керівників суб’єктів господарювання, зокрема, запропоновано запровадження щодо них кримінальної відповідальності, якщо вони знали про незадовільне становище в керованих ними підприємствах, але продовжували збиткову діяльність, вчасно не заявили клопотання про початок процедури врегулювання; відповідальності арбітражних керуючих, зокрема, запропоновано розроблення заходів адміністративної відповідальності арбітражних керуючих за правопорушення, допущені ними при припиненні суб’єктів господарювання.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що пропозиції відносно правового регулювання припинення суб’єктів господарювання мають слугувати підставою для внесення змін до ряду норм чинного законодавства. Дисертанткою запропоновано зміни і доповнення до деяких нормативно-правових актів.

Окремі положення, висновки та пропозиції, викладені у дисертації, мають дискусійний характер і можуть бути основою для подальших наукових досліджень.

Положення дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі при викладанні дисципліни „Господарське право” у Донецькому юридичному інституті Луганського державного університету внутрішніх справ МВС України (довідка №1524 від 17.05.2007 р.), у практичній діяльності Юридичної фірми “Ай.Сі.Джі” (довідка № від 17.05.2007 р.) і Державного департаменту з питань банкрутства Міністерства економіки України (довідка № /1397 від 18.05.2007 р.).

Особистий внесок здобувачки. У дисертації викладено наукові результати, отримані особисто авторкою протягом 2001-2007 років, які сприятимуть вирішенню теоретичних і практичних проблем, що виникають під час припинення суб’єктів господарювання. Особистий внесок у праці, опубліковані у співавторстві, полягають в аналізі з точки зору господарського процесуального права питання господарських спорів по припиненню суб’єктів господарювання.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і теоретичні висновки дисертаційного дослідження, були предметом виступів і обговорень на: підсумкових наукових конференціях професорсько-викладацького складу економіко-правового факультету Донецького національного університету з питань правознавства (Донецьк, 1999-2002); засіданнях Круглих столів: „Проблеми вдосконалення господарського законодавства України” (Київ, 2001), „Субъекты хозяйствования и экономическая преступность: вопросы предупреждения” (Донецьк, 2001) та „Рекомендации по внесению изменений в законодательство в связи с принятием Хозяйственного и Гражданского кодексов Украины” (Донецьк, 2003); Міжнародній науково-практичній конференції „Господарське законодавство України: практика застосування та перспективи розвитку в контексті європейського вибору” (Донецьк, 2004); Регіональній науково-практичній конференції „Регіональні проблеми боротьби з економічною злочинністю” (Донецьк, 2004); науково-практичній конференції „Реалізація чинних Цивільного та Господарського кодексів України: проблеми та перспективи” (Київ, 2005); Міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми господарського права і методика його викладання” (Донецьк, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції „Розвиток господарсько-правового забезпечення сучасної економіки” (Донецьк, 2006) та ін.

Публікації. Основні положення дисертації викладено в 14 наукових працях, з яких 3 – у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України. 13 наукових статей належать особисто здобувачці.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків. Загальний обсяг дисертації складає 178 сторінок комп’ютерного тексту. Робота містить також список використаних джерел із 237 найменувань та додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ . Загальнотеоретичні положення припинення суб’єктів господарювання складається з трьох підрозділів, у яких розглядаються поняття і правова основа припинення суб’єктів господарювання; розвиток законодавства України, що регулює припинення суб’єктів господарювання; зарубіжний досвід правового регулювання припинення суб’єктів господарювання.

У підрозділі .1. „Поняття і правова основа припинення суб’єктів господарювання” розглянуто теоретичні аспекти припинення суб’єктів господарювання, особливості законодавчого і доктринального визначення поняття припинення суб’єктів господарювання.

На початку 90-х років ХХ століття після отримання Україною незалежності існувала значна кількість державних підприємств, що потребували зміни організаційно-правової форми та форми власності. Функціонували і підприємства, що максимально використовували прогалини у законодавстві або просто його порушували. Цим було викликано необхідність припинення існування таких суб’єктів у добровільному чи примусовому порядку, і це постало основною причиною створення власної теоретичної основи та законодавчої бази для регулювання таких процесів.

У підрозділі доводиться, що ЦК України визначає лише окремі питання припинення діяльності юридичної особи, а основним актом, що регулює підприємницьку і некомерційну діяльність та припинення суб’єктів господарювання є ГК України. З урахуванням аргументів вчених розмежовано поняття „припинення діяльності суб’єкта господарювання”, „припинення юридичної особи”, „припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця”. Припинення діяльності суб’єкта господарювання кладе кінець його існуванню і, як наслідок, позбавляє права здійснювати будь-яку діяльність, у тому числі і господарську; припинення юридичної особи слід розглядати як похідне явище від припинення діяльності суб’єкта господарювання, адже перше автоматично викликає друге, а припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця позбавляє останню правового статусу підприємця, але не позбавляє права людини та громадянина.

Крім цього дістали подальшого розвитку теоретичні положення щодо відмінності двох способів припинення суб’єктів господарювання (шляхом їх ліквідації або реорганізації), які полягають в юридичних наслідках факту припинення їх існування, в наявності або відсутності правонаступництва. Уточнено, що головними чинниками, які визначають особливості реорганізації та ліквідації суб’єктів господарювання, є організаційно-правова форма суб’єкта господарювання та підстави його реорганізації і ліквідації.

На основі наведених даних, пов’язаних із ліквідацією та реорганізацією суб’єктів господарювання різних видів та організаційно-правових форм (господарські товариства, кооперативи, підприємства, фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності, банки, біржі, страхові компанії, об’єднання підприємств), запропоновано класифікацію підстав припинення суб’єктів господарювання шляхом їх поділу: відносно законності припинення – на законні та протизаконні; відносно органів, що приймають рішення про припинення – на припинення за рішенням учасників (засновників), припинення за рішенням власника або органа, уповноваженого створювати такі суб’єкти господарювання, припинення за рішенням судових органів та органів виконавчої влади; відносно переслідуваної мети – на внутрішні (на користь самого суб’єкта) та зовнішні (на користь третіх осіб); відносно наявності (відсутності) вольового моменту – на припинення суб’єктів господарювання, пов’язані з волевиявленням власника або іншого органу, і на припинення суб’єктів господарювання, пов’язані з настанням певних юридичних фактів.

У підрозділі .2. „Розвиток законодавства України, яке регулює припинення суб’єктів господарювання” зроблено аналіз і визначено тенденції та напрями розвитку законодавства про припинення суб’єктів господарювання.

Встановлено, що законодавство Російської імперії про припинення суб’єктів господарювання було повністю відкинуто після 1917 року і не знайшло відновлення до сьогодні. У радянський та пострадянський час можна виділити вісім основних історичних етапів розвитку законодавства про припинення суб’єктів господарювання: період військового комунізму (1917-1922/23 рр.), в який підприємства не мали самостійності, їх реорганізація і ліквідація (в основному у формі націоналізації) здійснювалися декретами; період НЕПу (1922 р. – кінець 20-х рр.), коли підстави і порядок реорганізації і ліквідації залежали від організаційно-правової форми підприємства; період індустріалізації і колективізації (кінець 20-х - початок 30-х рр.), коли способи припинення (добровільний, розпорядчий і примусовий) еволюціонували в бік панування розпорядчо-примусового; передвоєнний період (30-ті роки ХХ ст.), коли рішення про припинення підприємств приймалося виключно міністерствами; період Великої Вітчизняної війни і післявоєнного відновлення народного господарства (40-ві – 50-ті рр.), коли Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік не містили положень про регулювання реорганізації і ліквідації юридичних осіб, а обмежувалися переліком можливих організаційно-правових форм юридичних осіб; період після прийняття Цивільного кодексу УРСР 1963 року (середина 60-х – середина 80-х рр.), коли норми ЦК УРСР передбачали дві форми припинення юридичних осіб: ліквідацію і реорганізацію. При цьому законодавче закріплення одержали три форми реорганізації: злиття, розділення і приєднання; період перебудови (середина 80-х – початок 90-х рр.), коли реорганізація та ліквідація розглядалися в якості синонімів, а захист прав кредиторів не забезпечувався; сучасний період після проголошення Україною незалежності (з початку 90-х років). При цьому дано характеристику законодавчим і підзаконним актам різних етапів розвитку, визначено позитивні та негативні їх аспекти і можливість використання їхніх положень на сучасному етапі.

У підрозділі .3. „Зарубіжний досвід правового регулювання припинення суб’єктів господарювання” здійснено аналіз законодавства про припинення компаній, корпорацій, комерсантів, підприємств, товариств та інших суб’єктів США, Великої Британії, Франції та ФРН, проведено порівняння з вітчизняним законодавством і запропоновано шляхи його удосконалення.

Для аналізу взяте законодавство провідних розвинених країн. Серед країн „великої вісімки” досліджено законодавство двох країн англосаксонської правової сім’ї – США та Великої Британії, та двох країн романо-германської правової сім‘ї, які є членами ЄС – Франції та ФРН. Законодавство РФ аналізується у розділі 3, законодавство Канади є схожим із законодавством США та Великої Британії, а законодавство Японії та Італії є схожим із законодавством ФРН.

Після порівняння у роботі законодавства названих країн щодо припинення суб’єктів господарювання зроблено висновок про найбільшу схожість вітчизняного господарського (особливо акціонерного та корпоративного) законодавства із відповідним господарським законодавством ФРН. Зроблено аргументовані висновки про необхідність орієнтації на право ЄС і особливо на близьке до вітчизняного право ФРН, що є провідною країною ЄС. Тому значну увагу приділено розгляду положень Німецького торгового укладення, що діє дотепер, і сучасним нормативно-правовим актам ФРН з питань припинення суб’єктів господарювання.

У підрозділі підкреслено можливість застосування положень зарубіжного законодавства при вдосконаленні вітчизняного. Зокрема, відзначається доцільність встановлення обмеження на участь одних і тих самих осіб в органах управління різних суб’єктів господарювання, що повинно знизити можливість зловживань, а також підвищити вірогідність задоволення претензій кредиторів. Позитивним може бути встановлення та/або підвищення особистої майнової, адміністративної і кримінальної відповідальності членів керівних органів підприємства за зловживання посадовим становищем та/або несумлінне керівництво; а також передбачення ліквідації суб’єкта господарювання, якщо в основі його створення лежить шахрайський факт чи приховування суттєвого факту (реєстрація за підробленими документами чи фіктивною адресою) або в ході діяльності використано шахрайські, протизаконні чи такі, що не відповідають суспільним інтересам, прийоми; закріплення обов’язковості договірного оформлення процесів реорганізації між керівництвом та акціонерами і кредиторами реорганізовуваного суб’єкта господарювання як гарантії їх прав тощо.

Розділ . Характеристика припинення суб’єктів господарювання складається з чотирьох підрозділів, у яких розглядається припинення суб’єктів господарювання шляхом реорганізації, ліквідації, припинення у примусовому порядку, а також відповідальність учасників процедури припинення суб’єктів господарювання.

У підрозділі .1. „Припинення суб’єктів господарювання шляхом реорганізації” зазначено, що особливістю реорганізації є те, що вона на відміну від ліквідації, як правило, призводить до створення нових суб’єктів господарювання. З цією особливістю реорганізації пов’язана необхідність державної реєстрації знову виниклих суб’єктів. Правовий аналіз відмінностей реорганізації і ліквідації дозволяє зробити висновок про їх самостійність. Їх схожість полягає в тому, що вони в результаті призводять до припинення суб’єктів господарювання.

Відсутність формально-юридичного визначення реорганізації у чинному законодавстві зумовила необхідність вироблення такого. В результаті аналізу усталених та нетрадиційних визначень реорганізації суб’єктів господарювання (юридичних осіб), що мають місце в юридичній літературі, було надано теоретичне визначення поняття „реорганізація” як процесу здійснення юридично значущих дій і прийняття юридичних актів, який спрямовано на припинення і/або створення одного або декількох суб’єктів господарювання і характеризується переходом прав і обов’язків реорганізовуваного суб’єкта в порядку універсального правонаступництва до іншого суб’єкта господарювання, що продовжує існувати, або до нового суб’єкта господарювання. Таке визначення відображає правову природу досліджуваного явища та охоплює усі форми його проведення. Надано аналіз різних форм реорганізації, виділено їх спільні та відмінні риси, проаналізовано причини та наслідки реорганізації згідно з директивами ЄС. У підрозділі запропоновано до Закону України „Про захист економічної конкуренції” внести зміни і доповнення, що дозволять проведення примусової реорганізації суб’єкта господарювання виключно на підставі рішення суду за позовами уповноважених державних органів.

У підрозділі досліджувалися питання, пов’язані із переходом прав та обов’язків від одних суб’єктів до інших в результаті реорганізації. Наведені аргументи вчених свідчать про необхідність найбільш широкого розуміння прав і обов’язків. Зокрема, у роботі передбачається можливість переходу в рамках реорганізації немайнових прав підприємства, наприклад, прав на об’єкти інтелектуальної власності (на торговельний знак, на торговельну марку, немайнових прав, що випливають із патенту на винахід тощо), а також прав і обов’язків, що випливають із трудових, податкових та інших відносин.

У підрозділі .2. „Припинення суб’єктів господарювання шляхом ліквідації” відзначено, що ліквідації суб’єктів господарювання законодавцем приділено увагу. Виділено етапи проведення ліквідації – публікація оголошення і виявлення дебіторів, складання проміжного балансу, реалізація майна, виплати кредиторам, складання ліквідаційного балансу і внесення запису до державного реєстру.

Особливості ліквідації суб’єктів господарювання, утворених у різних організаційно-правових формах, містяться у великій кількості нормативно-правових актів. Ліквідація банків, бірж, страхових компаній, підприємств, кооперативів та інших суб’єктів господарювання має особливості.

Законодавство не містить вимог до кількості і складу ліквідаційної комісії. Тому ліквідаційна комісія може бути представлена однією особою (ліквідатором), двома та більшою кількістю осіб. При ліквідації великих суб’єктів господарювання, як правило, створюється комісія, до складу якої можуть входити особи, що перебувають у трудових відносинах з підприємством, і сторонні особи. Часто ліквідацію суб’єкта господарювання може бути покладено на його орган управління (як правило, до комісії входять керівник підприємства, головний бухгалтер та інші працівники). У роботі відзначено, що формуючи комісію доцільно враховувати розмір підприємства і призначати членів, кількість яких є непарною. При ліквідації чи реорганізації великих суб’єктів господарювання комісія має складатися не менш як з 15 членів. Крім того, наявність у комісії колишнього керівника підприємства не дає підстав вважати, що голова ліквідаційної комісії має які-небудь самостійні повноваження. Тому у підрозділі розкрито підстави відповідальності членів комісії та керівників підприємства.

З метою скорочення термінів ліквідації та захисту інтересів самого ліквідовуваного суб’єкта і його кредиторів висунуто й обґрунтовано пропозицію щодо законодавчого передбачення можливості ліквідовуваного суб’єкта господарювання зажадати від свого боржника (дебітора) дострокового виконання обов’язків.

У підрозділі .3. „Особливості припинення суб’єктів господарювання в примусовому порядку” розглянуто питання, пов’язані із примусовим припиненням суб’єктів господарювання, зроблено висновки і пропозиції до законодавства.

Норми про примусове припинення суб’єктів господарювання (юридичних осіб) містяться в ГК та ЦК України і в спеціальних законах. Зроблено висновок про необхідність уточнення норм спеціальних законів („Про банки і банківську діяльність”, „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, „Про державну податкову службу в Україні”, „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”, „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та ін.) з метою приведення їх у відповідність до ГК і вдосконалення регульованих правовідносин.

Найбільш поширеним прикладом примусової ліквідації суб’єкта господарювання є ліквідація у процедурі банкрутства. Зараз законодавство про банкрутство спрямоване на „врятування” боржника, має „продебіторський” характер. Після аналізу законодавства про примусове припинення суб’єктів господарювання внаслідок банкрутства відзначено необхідність його вдосконалення. У підрозділі запропоновано вдосконалити порядок проведення примусової реорганізації суб’єкта господарювання.

У дисертації додатково аргументовано концепцію про пріоритет регулятивної функції господарського законодавства над каральною при припиненні суб’єктів господарювання, що знаходить вираз у приділенні більшої уваги не ліквідації, а санації підприємства. Крім цього, підтверджено, що зараз потрібні якісні зміни і доповнення до законодавства, які дозволять захистити суб’єктів-боржників від можливих неправових дій їх керівництва та арбітражних керуючих. У підрозділі також обґрунтовано необхідність виключення з підстав ліквідації суб’єкта господарювання систематичного або грубого порушення ним законодавства і ненадання органам державної податкової служби податкової декларації, документів фінансової звітності.

У підрозділі .4. „Відповідальність учасників процедури припинення суб’єктів господарювання” проведено аналіз загальних засад та принципів відповідальності учасників господарських відносин при припиненні суб’єктів господарювання.

У підрозділі відзначено можливість застосування санкцій до суб’єктів господарювання та до їхніх посадових осіб. В основі визначення відповідальності суб’єктів господарювання лежить господарсько-правове трактування відповідальності через зазнавання суб’єктом господарювання несприятливих економічних наслідків безпосередньо в результаті застосування до нього передбачених законом або договором санкцій (заходів відповідальності) економічного характеру. Особливості відповідальності фізичних осіб-керівників підприємств та посадовців визначаються цивільним, трудовим, адміністративним і кримінальним законодавством.

Розглянуто засади та принципи відповідальності суб’єктів господарювання-боржників в залежності від їх організаційно-правової форми. Разом із тим відзначено можливість застосування заходів відповідальності до кредитора за неправомірні дії в ході проведення ліквідаційних процедур або реорганізації. У роботі проведено аналіз щодо можливості застосування до суб’єктів господарювання кримінальної відповідальності і зроблено висновок про недоцільність її запровадження у вітчизняних умовах. Визначено напрями здійснення ефективної профілактики протизаконного припинення суб’єктів господарювання, що полягають у комплексному застосуванні заходів господарської відповідальності до самого підприємства-порушника разом із заходами кримінальної, адміністративної, цивільної чи трудової відповідальності до його посадових осіб.

У Розділі 3. Удосконалення правового регулювання припинення суб’єктів господарювання підкреслюється необхідність гармонізації вітчизняного законодавства про припинення суб’єктів господарювання із законодавством країн ЄС та інших розвинених країн, гармонізації законодавства з господарською практикою, зближення теорії і практики між собою.

Зазначається, що Україна має унікальну можливість при вирішенні питань припинення суб’єктів господарювання застосовувати досвід країн, які ефективно пройшли етап становлення такого законодавства. Зроблено висновок, що доцільніше імплементувати позитивні моменти законодавства країн із близькою системою, насамперед, ФРН і РФ, однак не нехтуючи досвідом країн англосаксонського права та власним історичним досвідом. Проте імплементація має бути зваженою і не припускати простого копіювання.

Саме аналіз законодавства РФ та юридичної практики її суб’єктів господарювання дозволили зробити пропозиції щодо можливості застосування процедури нагляду за діяльністю боржника, яка передуватиме процедурі розпорядження майном боржника, а також можливості застосування до окремих категорій боржників спрощеної процедури банкрутства. Ці ж аргументи виявилися гідними для обґрунтування необхідності запровадження системи обов’язкового страхування відповідальності арбітражних керуючих на випадок завдання шкоди іншим особам-учасникам справи про банкрутство, що має сприяти підвищенню захищеності кредиторів та підприємств-боржників від несприятливих дій арбітражних керуючих.

Встановлено, що зараз прогалини у законодавстві про неплатоспроможність (банкрутство) часто використовуються в якості механізму для усунення конкурентів, ухилення від оподаткування, необґрунтованого перерозподілу власності. Для виправлення такої ситуації додатково аргументовано пропозиції щодо посилення заходів адміністративної та кримінальної відповідальності до посадових осіб підприємств-банкрутів, підприємств-кредиторів, третіх підприємств, службовців різних державних органів і служб та інших суб’єктів. Зокрема, запропоновано з урахуванням законодавства інших країн передбачити заходи кримінальної відповідальності до керівників суб’єктів господарювання, які знали про незадовільне становище в керованих ними фірмах, але продовжували збиткову діяльність. За невчасне заявлення клопотання про початок процедури врегулювання вони повинні притягатися до кримінальної відповідальності або, за рішенням суду, їм може бути заборонено займати керівні посади впродовж ряду років.

У роботі також знайшли подальший розвиток положення про підвищення відповідальності арбітражних керуючих шляхом запровадження в Україні інституту адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері неплатоспроможності (банкрутства), що сприятиме захисту встановлених законодавством про банкрутство прав усіх суб’єктів процесу банкрутства. Також при вчиненні арбітражним керуючим дій, що призвели до погіршення становища боржника, кредиторів та інших учасників справи про банкрутство, за умови відсутності вини арбітражний керуючий буде нести господарсько-правову відповідальність як суб’єкт підприємницької діяльності.

Для прискорення процесів припинення суб’єктів господарювання у розділі пропонується скоротити їхні строки шляхом внесення змін до норм Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”.

У роботі зазначається, що поєднання адміністративної відповідальності посадових осіб суб’єктів господарювання з господарськими санкціями із розділу V ГК України, що застосовуються до самого суб’єкта, є позитивним з позицій одночасного фінансового і психологічного впливу.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в обґрунтуванні напрямків удосконалення припинення суб’єктів господарювання. Для вирішення цього наукового завдання обґрунтовано нові наукові положення і пропозиції з удосконалення законодавства і господарської практики.

На підставі проведеного дослідження сформульовано наступні основні висновки:

1. Запропоновано класифікацію припинення суб’єктів господарювання за критеріями: а) законності – правомірне, що здійснюється з дотриманням законодавства і неправомірне, оскарження якого пізніше буде доведено; б) органів, що приймають рішення про припинення – за рішенням учасників (засновників); за рішенням власника або органа, уповноваженого створювати такі суб’єкти господарювання; за рішенням судових та органів виконавчої влади; в) цільової спрямованості – внутрішньоцільове (на користь самого суб’єкта), зовнішньоцільове (на користь третіх осіб); г) наявності (відсутності) вольового моменту – пов’язане з волевиявленням власника або іншого органу, пов’язане з настанням певних юридичних фактів.

2. За критеріями організаційно-правової форми та підстав ліквідації і реорганізації суб’єктів господарювання узагальнено особливості ліквідації і реорганізації суб’єктів господарювання (злиття, приєднання, поділу, перетворення).

3. Визначено переваги реорганізації та/або примушення до усунення правопорушень тощо над примусовою ліквідацією суб’єктів господарювання, що мають стратегічне загальнодержавне або місцеве значення.

4. Аргументовано необхідність проводити примусову реорганізацію суб’єкта господарювання виключно на підставі рішення суду за позовами уповноважених державних органів державної влади, а не на підставі прямих рішень цих органів.

5. Виявлено можливість вдосконалення порядку припинення суб’єкта господарювання внаслідок банкрутства шляхом запровадження додаткової процедури – нагляду, а також встановлення кількісного складу комісії з ліквідації чи реорганізації суб’єкта господарювання пропорційно його розміру.

6. Відзначено, що реорганізація і збереження підприємства повинна мати пріоритет перед його ліквідацією. Зокрема, запропоновано з підстав ліквідації суб’єкта господарювання виключити систематичне або грубе порушення суб’єктом господарювання законодавства і ненадання органам державної податкової служби податкової декларації, документів фінансової звітності.

7. Запропоновано надання суб’єкту господарювання, що ліквідується, права вимоги дострокового погашення боргів перед ним, запровадження страхування відповідальності арбітражних керуючих та членів ліквідаційної комісії, посилення їх відповідальності та відповідальності керівників підприємства, що ліквідується. Завдяки цьому прогнозується підвищення рівня забезпечення інтересів ліквідовуваних суб’єктів господарювання та їхніх кредиторів.

8. Запропоновано скоротити строки подання головою ліквідаційної комісії або уповноваженою ним особою (головою комісії з припинення або уповноваженою ним особою, фізичною особою-підприємцем або уповноваженою нею особою) відповідних документів державному реєстратору та строки внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру державним реєстратором шляхом внесення змін до Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Зубатенко О.М. Щодо поняття спору про скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання / О.М. Зубатенко // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2004. – № , ч. 1. – С. .

2. Зубатенко Е.Н. К вопросу о подведомственности споров о прекращении юридических лиц – субъектов хозяйствования на основании судебных решений, не связанных с их банкротством / О.М. Зубатенко // Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора: сб. науч. тр. – Донецк: ИЭПИ НАН Украины, ООО “Юго-Восток, Лтд”, 2005. – С. .

3. Зубатенко О.М. Проблеми захисту прав акціонерів під час створення акціонерних товариств шляхом реорганізації [Електронний ресурс] / О.М. Зубатенко // Форум права. – 2007. – № . – С. . – Режим доступу до журн: http://.

4. Зубатенко О.М. Законодавче регулювання примусового припинення суб’єктів господарювання – юридичних осіб шляхом ліквідації / О.М. Зубатенко // Економіка, фінанси, право. – 2004. – № . – С. .

5. Зубатенко Е.Н. Совершенствование законодательства о разрешении споров об отмене государственной регистрации субъектов предпринимательской деятельности / О.М. Зубатенко // Проблеми вдосконалення господарського законодавства України: Тези виступів учасників Круглого столу (17-18 квіт. 2001 р.). – К.: ВАТ „Кн. друк. наук. книги”, 2001. – С. .

6. Зубатенко О.М. Деякі аспекти припинення суб’єкта господарювання за законодавством України / О.М. Зубатенко // Реалізація чинних Цивільного та Господарського кодексів України: проблеми та перспективи: зб. наук. праць за матеріалами наук.-практ. конф. (24 листоп. 2005 р.). – К.: НДІ приватного права і підприємництва АПрН України, 2006. – С. .

7. Зубатенко Е.Н. Право на иск по делам, связанным с отменой государственной регистрации субъектов предпринимательской деятельности / О.М. Зубатенко // Праці підсумкової наукової конференції Донецького національного універсітету за період 1999-2000 рр.: правознавство (Донецьк, квіт. 2001 р.). – Донецьк: ДонНУ, 2001. – С. .

8. Зубатенко Е.Н. Принудительное прекращение деятельности “фиктивных” предприятий / О.М. Зубатенко // Субъекты хозяйствования и экономическая преступность: вопросы предупреждения: сб. матер. “Круглого стола” (Донецк, 1 нояб. 2001 г.). – Донецк: ИЭПИ НАН Украины; ООО “Юго-Восток, Лтд”, 2002. – С. .

9. Зубатенко О.М. Щодо поняття скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання / О.М. Зубатенко // Материалы итоговой научной конференции Донецкого национального университета за период 2001-2002 г.г.: правоведение (Донецк, апр. 2003 г.). – Донецк: ДонНУ, 2003. – С. .

10. Зубатенко Е.Н. Отмена государственной регистрации субъектов хозяйствования / О.М. Зубатенко // Рекомендации по внесению изменений в законодательство в связи с принятием Хозяйственного и Гражданского кодексов Украины: матер. круглого стола (Донецк, 1 июля 2003 г.). – Донецк: ДонНУ, ИЭПИ НАН Украины, 2003. – С. .

11. Зубатенко Е.Н. Зарубежный опыт правового регулирования прекращения субъектов хозяйствования (на опыте Белоруссии) / О.М. Зубатенко // Проблеми господарського права і методика його викладання: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Донецьк, 12–13 трав. 2006 р.). – Донецьк: ДЮІ ЛДУВС, 2006. – С. .

12. Зубатенко О.М. Створення суб’єктів господарювання та припинення їх діяльності / О.М. Зубатенко // Господарське право: навч. посіб. у схемах і таблицях / за заг. ред. канд. юрид. наук. Шелухіна М.Л. – К.: Центр навч. літ., 2006. – С. 324-356. – (Гл. 14).

13. Зубатенко О.М. Правове регулювання відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом / О.М. Зубатенко // Господарське право: навч. посіб. у схемах і таблицях / за заг. ред. канд. юрид. наук. Шелухіна М.Л. – К.: Центр навч. літ., 2006. – С. . – (Гл. 19).

14. Зубатенко О.М. Господарське процесуальне право: навч. посібник у схемах / М.Л. Шелухін, О.М. Зубатенко. – К.: Центр навч. літ., 2006. – 260 с. (Особистий внесок – розглянуто з точки зору господарського процесуального права питання господарських спорів по припиненню суб’єктів господарювання).

АНОТАЦІЯ

Зубатенко О.М. Припинення суб’єктів господарювання. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 – господарське право, господарсько-процесуальне право. – Інститут економіко-правових досліджень НАН України, Донецьк, 2008.

У роботі досліджено правові питання припинення суб’єктів господарювання. Запропоновано передбачити у законі заборону примусової ліквідації суб’єктів господарювання, що мають стратегічне загальнодержавне або місцеве значення; узагальнено особливості ліквідації і реорганізації суб’єктів господарювання, класифіковано способи припинення суб’єктів господарювання за різними критеріями. У дисертації запропоновано удосконалити підстави ліквідації суб’єкта господарювання. Обґрунтовано, що примусова реорганізація суб’єкта господарювання повинна проводитися виключно на підставі рішення суду за позовами уповноважених державних органів виконавчої влади, а не на підставі прямих рішень цих органів. Запропоновано ввести процедуру нагляду за діяльністю боржника, яка передуватиме процедурі розпорядження майном боржника, а також спрощену процедуру банкрутства окремих категорій боржників. Запропоновано запровадити систему обов’язкового страхування відповідальності членів ліквідаційної комісії, арбітражних керуючих на випадки завдання шкоди боржникам, кредиторам та іншим особам у процесі реорганізації чи ліквідації. Обґрунтовано інші пропозиції до законодавства.

Ключові слова: суб’єкт господарювання, припинення суб’єкта господарювання, реорганізація, неплатоспроможність (банкрутство), арбітражний керуючий, кредитори, відповідальність.

АННОТАЦИЯ

Зубатенко Е.Н. Прекращение субъектов хозяйствования. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.04 – хозяйственное право, хозяйственно-процессуальное право. – Институт экономико-правовых исследований НАН Украины, Донецк, 2008.

Диссертация посвящена исследованию проблем правового регулирования прекращения субъектов хозяйствования в Украине.

В первом разделе дана общетеоретическая характеристика положениям о прекращении субъектов хозяйствования, в частности, проанализированы положения о понятии и правовой основе прекращения субъектов хозяйствования, дана характеристика развития отечественного законодательства о прекращении субъектов хозяйствования, проведен анализ зарубежного опыта правового регулирования прекращения субъектов хозяйствования. Подтверждено положение об отличии двух способов прекращения субъектов хозяйствования (путем реорганизации и ликвидации), заключающемся в юридических последствиях факта прекращения их существования, в наличии или отсутствии правопреемства. В работе было