КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 324 (4Ук)

СТАВНІЙЧУК МАРИНА ІВАНІВНА

ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ВИБОРИ

НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ УКРАЇНИ:

ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ

Спеціальність 12.00.02 — конституційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ — 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі конституційного права та місцевого самовряду-вання Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України та на кафедрі конституційного права Вищої школи права при Інституті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.

Науковий керівник — доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент Академії правових наук України

ПОГОРІЛКО Віктор Федорович —

завідувач відділу конституційного права та місцевого

самоврядування Інституту держави і права

ім. В.М. Корецького НАН України

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент Академії правових наук України

Тодика Юрій Миколайович —

завідувач кафедри конституційного права України

Національної юридичної академії України

імені Ярослава Мудрого

кандидат юридичних наук, доцент

Шукліна Наталія Георгіївна —

завідувач кафедри конституційного і

адміністративного права Київського

університету імені Тараса Шевченка

Провідна установа — Національна академія внутрішніх справ України

Захист відбудеться “25” червня 1999 року о 14 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д. 26.001.04 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Київському університеті ім. Тараса Шевченка (252017, м.Київ, вул. Володимирська, 64).

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці університету.

Автореферат розіслано “ 15 травня 1999 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат юридичних наук С.В. БОБРОВНИК

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Однією із характерних особливостей розвитку переважної більшості посттоталітарних країн в останнє десятиліття є перехід до демократичних форм управління. В Україні така особливість визначає перебіг усіх політичних і державотворчих процесів. У правовому відношенні це дістає вираження насамперед у пошуках нових підходів до правового регулювання інститутів безпосереднього народовладдя на рівні конституційного права.

Нова Конституція України, встановлюючи конституційний статус України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної і правової держави, визначає, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Конституційний механізм здійснення народом влади передбачає, що влада реалізується як безпосередньо, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Залежно від форми волевиявлення народу розрізняють інститути представницької і безпосередньої демократії. Як у практиці, так і в теорії державного права і будівництва колишнього СРСР вважалося, що провідною є представницька форма демократії, яка передусім пов’язувалася з діяльністю системи Рад народних депутатів.

Сучасне ж конституційне оформлення народовладдя свідчить про пози-тивні зрушення в суспільному житті після проголошення незалежності й державного суверенітету України. Відбувається процес докорінних змін у пріоритетах реалізації народовладдя на користь безпосереднього здійснення народом України належної йому влади. В кінцевому підсумку це має сприяти реальному залученню громадян до управління державними справами, ство-ренню умов для подолання відчуженості громадян від влади, характерної для тоталітарного режиму.

З прийняттям Конституції України пріоритетна роль у регулюванні су-спільного розвитку надається власне безпосередньому волевиявленню громадян, найвищим проявом і однією з основних конституційних форм якого виступають вибори.

Перетворення народовладдя з формального атрибуту держави на реальний політичний суспільно-правовий інститут, яким встановлюється право народу на вільне волевиявлення і забезпечується легітимність, стабільність, поступовість і наступність його влади, надзвичайно актуалізувало проблеми реформування виборчого права і виборчого законодавства України як правової основи формування і функціонування державних органів і органів місцевого самоврядування.

Нині українське суспільство остаточно ще не визначилося з типом виборчої системи і поки що не має стабільного виборчого законодавства. За цих умов першочергового значення набувають дослідження у галузі парламентського виборчого права, оскільки, на нашу думку, історично склалося так, що Закон України “Про вибори народних депутатів України” виступає модельним законодавчим актом у сфері виборчого права України.

Власне, кожний із законів про вибори народних депутатів України 1989, 1993 та 1997 років на відповідному етапі становлення української державності виступив визначальним законодавчим актом у правовому регулюванні організації системи народовладдя. Крім того Україна має найбільший досвід проведення саме парламентських виборів. Однак до цього часу досвід формування та застосування законодавства про вибори народних депутатів України не був узагальнений на належному рівні й не став об’єктом грунтовного науково-теоретичного аналізу.

Отже, нині є нагальна потреба, по-перше, у створенні цілісної, науково обгрунтованої теорії інституту виборчого права взагалі та інституту парла-ментського виборчого права зокрема; по-друге, у формулюванні теоретичних засад становлення і розвитку виборчого законодавства України і передусім законодавства про вибори народних депутатів України; по-третє, у визначенні основних чинників його розвитку; по-четверте, у визначенні співвідношення різних видів і рівнів виборчого законодавства з метою напрацювання глибоких теоретичних засад для відповідної уніфікації, систематизації і кодифікації цього законодавства України в майбутньому; по-п’яте, у виробленні напрямів і шляхів вдосконалення цього законодавства з метою науково обгрунтованого прогнозування його подальшого розвитку.

Сукупність зазначених чинників й зумовила вибір теми дисертаційного дослідження.

Стан наукової розробки проблеми. Питання, певною мірою пов’язані з поняттям виборчого права, виборчого законодавства і в цілому з проблемами виборів, дістали висвітлення у науковій і суспільно-політичній літературі в галузі держави і права, філософії, політології, а головним чином у науці конституційного (державного) права. Водночас протягом досить тривалого часу (за умов радянської виборчої системи) інституту виборчого права та виборчому законодавству як у практиці державного будівництва, так і в науці державного права не надавалося належного значення. З одного боку, сфера виборчих суспільних відносин взагалі не мала юридичної регламентації, з другого — навіть за умов нормативного регулювання неможливо було вести мову про власне систему виборчого законодавства. Показово, що навіть формально системи виборчого законодавства як системи певних законів однієї галузі, що об’єднані спеціальним предметом регулювання, не було. Пріори-тетним джерелом норм виборчого права виступали Конституції СРСР і Кон-ституції УРСР з їх досить широким регламентуванням принципів виборчого права, виборчої правосуб’єктності громадян, інших засад здійснення виборів. Поряд з цим законодавець, минаючи рівень законів, фактично зводив правове регулювання виборів до підзаконних актів: інструкцій (20-30-і роки) та положень (30-70-і роки). Провідними вченими у галузі виборчого права ще у 60-і роки порушувалися проблеми невідповідності правового регулювання виборів тому важливому політичному значенню, яке вони відіграють у здійсненні народовладдя. Щоправда, після прийняття Конституції СРСР 1977 року і Кон-ституції УРСР 1978 року правове регулювання виборів до органів державної влади УРСР здійснювалося на основі законів УРСР. Проте говорити про існування цілісної системи виборчого законодавства можна лише умовно, зважаючи передусім на обмеженість правового регулювання процедури виборів.

Донедавна і наука національного конституційного права також не мала чіткого розуміння щодо обсягу і меж правового регулювання виборчого права і законодавства. Принаймні можна виділити три тенденції у його тлумаченні. По-перше, урізане, вузьке тлумачення цього поняття. Ця тенденція була ха-рактерна для періоду становлення радянського виборчого права й грунтувалася на положеннях Конституції Російської Федерації 1918 року. З часом на противагу подібним поглядам сформувалась інша тенденція, пов’язана з розширеним тлумаченням виборчого права. Автори такого підходу включали до предмета правового регулювання виборчого права поряд з виборчими правовідносинами правові відносини інших державно-правових інститутів пред-ставницької демократії, зокрема, відповідальності депутатів перед виборцями, контролю за депутатською діяльністю тощо. Цілком очевидно, що радянські науковці свідомо розширювали межі виборчого права як визнаного у світі демократичного інституту, не відокремлюючи спеціально інших самостійних форм реалізації безпосереднього народовладдя, оскільки, по-перше, вся теорія народовладдя зводилася до представницької природи органів державної влади, а по-друге, це не мало важливого значення ні для суспільного життя, ні для правової науки через формальний характер самого народовладдя.

Останнім часом у національному конституційному праві вибори інституалізуються як політичне суспільно-правове явище і поступово утверджується третя тенденція розуміння виборчого права і законодавства — як регулятора виключно виборчих суспільних відносин, як системи юридичних норм, що регулюють процес формування представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування.

В Україні проблеми безпосереднього народовладдя, і зокрема різні аспекти правового регулювання виборів, досліджувалися І.П.Бутком, Ф.Г.Бур-чаком, В.Д.Бабкіним, Р.К.Давидовим, М.І.Козюброю, В.В.Копєйчиковим, М.І.Корнієнком, В.М.Кампом, Л.Т.Кривенко, М.І.Малишком, П.Ф.Мартинен-ком, В.В.Медведчуком, В.Ф.Мелащенком, О.М.Мироненком, Г.О.Мураши-ним, О.Г.Мурашиним, Н.Р.Нижник, М.П.Орзіхом, В.Ф.Погорілком, П.М.Ра-біновичем, С.Г.Рябовим, А.О.Селівановим, В.Ф.Сіренком, А.П.Тарановим, В.Я.Тацієм, В.М.Тодикою, Є.А.Тихоновою, О.Ф.Фріцьким, В.В.Цвєтковим, М.В.Цвіком, П.Ф.Чалим, В.М.Шаповалом, Ю.С.Шемшученком, Н.Г.Шуклі-ною, Л.П.Юзьковим, О.І.Ющиком, В.Д.Яворським та іншими.

Різноманітні питання реалізації безпосередньої демократії у радянську добу розглядалися у працях Г.В.Барабашева, А.О.Безуглова, М.В.Вітрука, Л.Д.Воєводіна, О.І.Денисова, В.А.Дорогіна, Д.Л.Златопольського, В.Т.Каби-шева, А.І.Кіма, В.Ф.Котока, С.С.Кравчука, В.С.Кудінова, Й.Д.Левіна, О.М.Лучина, В.В.Маклакова, М.Н.Марченка, А.О.Мішина, Р.А.Сафарова, В.М.Суворова, Ю.Г.Судніцина, І.П.Трайніна, Н.А.Теплової, С.В.Троїцького, І.Є.Фарбера, М.А.Шафіра, К.Ф.Шеремета та інших вчених.

Сучасні зарубіжні вчені також приділяють значну увагу правовим проблемам організації виборів як однієї із основних форм безпосереднього народовладдя. Це дістало відображення в працях С.А.Авак’яна, Ю.О.Веденєєва, В.І.Васильєва, О.А.Вишнякова, О.М.Волкової, О.В.Іванченка, А.І.Ковлера, Є.І.Колюшина, В.В.Комарової, О.О.Кутафіна, В.І.Лисенка, Ю.А.Новикова, О.Є.Постникова, А.Я.Сливи, Б.О.Страшуна та інших дослідників.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася як складова частина досліджень відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України та кафедри конституційного права України Вищої школи права з тем “Конституційно-правові основи форм безпосередньої демократії в Україні” та “Теоретичні проблеми реалізації Конституції України”.

Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження полягає у здійсненні комплексної розробки проблем теорії правового регулювання і практики виборів народних депутатів України та виробленні практичних рекомендацій щодо вдосконалення законодавства про вибори народних депутатів України.

Мета дослідження зумовила постановку і розв’язання таких завдань.

1. Визначити місце досліджуваної проблеми в науці.

2. Виходячи з положень, сформульованих у науковій літературі, дати власне визначення поняття виборів, показати їх роль у системі демократичних інститутів суспільства, виробити наукові класифікації видів виборів, а також стадій виборчого процесу.

3. Простежити етапи розвитку законодавства про вибори народних депутатів України, визначити основні фактори становлення чинного законодав-ства про вибори народних депутатів України.

4. Виходячи із сучасного стану виборчого законодавства України, дати наукове обгрунтування системи виборчого законодавства та визначити місце Закону України “Про вибори народних депутатів України” в цій системі.

5. Проаналізувати структуру Закону “Про вибори народних депутатів України” та розробити відповідну концепцію.

6. Основним завданням дисертаційного дослідження є розгляд проблем реалізації законодавства про вибори народних депутатів України та визначен-ня основних напрямів його розвитку і вдосконалення.

Об’єктом дослідження є правові відносини у сфері реалізації безпосереднього народовладдя.

Предметом дослідження є питання теорії і практики становлення і розвитку законодавства про вибори народних депутатів України.

Методологічні засади дисертації. Методологічними засадами дисертації є принципи, методи і засоби, які забезпечують достовірність знання та ви-рішення поставлених перед дослідником завдань і цілей. Автор виходить з комплексного розуміння основних методів дослідження і застосовує, по-пер-ше, загальнонаукові — системний, структурно-функціональний, порівняльно-історичний, конкретно-історичний, формально-логічний, а також методи багатофакторності, моделювання, прогнозування; по-друге, ряд загальнофілософських методів, зокрема діалектичний, матеріалістичний та ідеалістичний, принцип історизму; по-третє, спеціальні — формально-юридичний, порів-няльно-правовий, правового моделювання, політологічний, статистичний метод та інші.

Теоретичну базу дисертаційного дослідження становлять наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених у галузі виборчого права. При підготовці дисертації використовувалися також положення теорії держави і права, кон-ституційного права України, порівняльного конституційного права, історії правових учень, міжнародного публічного права, кримінального, цивільного, адміністративного права. Автором враховані нові наукові положення, висновки, сформульовані політологією, філософією, соціологією та іншими суспільствознавчими науками.

Джерельну базу дослідження становлять Конституція України, Закон України “Про вибори народних депутатів України”, інші спеціальні виборчі закони України, конституційні та інші закони України, підзаконні нормативно-правові акти України, а також міжнародно-правові акти та законодавство зарубіжних країн про вибори. У дисертаційному дослідженні використані матеріали архівного фонду Центральної виборчої комісії.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні науковим дослідженням, в якому комплексно, цілісно розглядаються теоретичні й практичні проблеми виборчого права і виборчого законодавства України взагалі й законодавства про вибори народних депутатів України зокрема.

Новими і найбільш суттєвими результатами дисертаційного дослідження є такі основні положення та висновки:

·

· вибори — це передбачена Конституцією та законами України форма прямого народовладдя, яка є безпосереднім волевиявленням народу шляхом таємного голосування щодо формування конституційного якісного і кількісного складу представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

· за формою здійснення вибори слід розглядати як установчий юридичний процес, який має ряд стадій;

· процес становлення чинного законодавства про вибори народних депутатів України має багатофакторний характер, де головним є внутрішньополітичний чинник, який безпосередньо визначає характер і зміст виборчого законодавства;

· класифікація виборів, що проводяться в Україні, може здійснюватися за територіальною ознакою; за суб’єктами виборчого процесу; за часом проведення; за кількісною ознакою (числом виборців); за правовими наслідками; за порядком визначення результатів виборів;

· виборче законодавство України має комплексний та системний характер, Закон України “Про вибори народних депутатів України” виступає модельним нормативним актом у цій системі;

· законодавство про вибори народних депутатів України характеризується наявністю системи функцій. За сферами впливу на суспільні відносини можна розрізняти політичну як пріоритетну та соціальну й ідеологічну функції. За способами впливу виборчого законодавства на суспільні відносини слід розрізняти регулятивну, установчу, охоронну, інформаційну та прогностичну функції. Головне місце в цій класифікації посідають регулятивна й установча функції;

· авторська концепція структури Закону України “Про вибори народних депутатів України”;

· пріоритетними напрямами вдосконалення законодавства про вибори народних депутатів України виступають, по-перше, проблеми формально-правової організації означеного законодавства: структуризація, систематизація, створення правових гарантій; по-друге, вдосконалення правового регулювання виборчого процесу; по-третє, вдосконалення правового регулювання механізмів судового захисту виборчих прав громадян України та оскарження порушень виборчого законодавства.

Теоретичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації дають поштовх і відповідну базу для подальших досліджень загальнотеоретичних проблем реалізації Конституції України та виборчого законодавства України..

Положення дослідження можуть бути використані для розробки нової редакції Закону України “Про вибори народних депутатів України”, інших спеціальних виборчих законів, а в перспективі — при підготовці Виборчого кодексу України.

Висновки і пропозиції дисертаційної роботи можуть застосовуватися у правотворчій, освітній та виховній діяльності.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні та практичні висновки і положення, які містяться у дисертації, неодноразово обговорювалися на засіданнях відділу конституційного права та місцевого самоврядування та Вченій раді Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.

Теоретичний доробок дисертанта було взято за основу навчального спе-ціального курсу “Виборче право України”, запровадженого як навчальна дисципліна у Вищій школі права при Інституті держави і права ім. В.М.Ко-рецького НАН України, використовується в іншій навчально-методичній роботі.

Результати дисертаційного дослідження були використані під час роботи дисертанта керівником робочої групи по розробці проекту Закону України “Про Центральну виборчу комісію” та при підготовці Пояснювальної записки до цього проекту. Проект готувався протягом квітня-червня 1997 р. в Інституті законодавства Верховної Ради України.

Матеріали дисертаційного дослідження використовуються також у роботі Науково-методичної ради при Центральній виборчій комісії, членом якої є дисертант.

Теоретичні та практичні положення, що містяться у дисертації, неодноразово використовувались автором при підготовці доповідей і виступів на міжнародних та всеукраїнських науково-теоретичних конференціях, круглих столах, семінарах тощо. Зокрема, дисертант брала участь та виступала на науково-практичній конференції “Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність” (м.Київ, 22-23 листопада 1994 р.); науково-практичній конференції “Концепція розвитку законодавства України до 2005 р.” (м.Київ, 22-24 травня 1996 р.); республіканській науково-практичній конференції “Теоре-тичні та практичні питання реалізації Конституції України: проблеми, досвід, перспективи” (м.Київ, 25 червня 1997 р.); науково-практичній конференції “Право і культура” (м.Київ, 15-16 травня 1997 р.); науково-практичній конференції “Державно-правова реформа в України” (м.Київ, 16-17 листопада 1997 р.); республіканській науково-практичній конференції “Актуальні питан-ня втілення в життя положень Конституції України” (м.Київ, 29 вересня 1998 р.); національній науково-практичній конференції “Адміністративне право: сучасний стан і напрями реформування” (м.Яремча, 18-21 червня 1998 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Україна. Вибори-98: Досвід. Проблеми. Перспективи” (м.Київ, 18-20 листопада 1998 р.); міжна-родній науково-практичній конференції “Розгляд виборчих спорів судами України” (м.Київ, 18-19 березня 1999 р.).

Структура дисертації. З огляду на поставлену мету, завдання, а також характер, обсяг і зміст дослідження автор визначила структуру праці. Рукопис дисертації складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Перший розділ поділено на три, другий — на чотири підрозділи.

Загальний обсяг дисертації — 180 сторінок, кількість використаних джерел — 280.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується актуальність дослідження, аналізуються стан наукової розробленості теми, зв’язок роботи з науковими програмами, плановими темами, визначаються мета і завдання дослідження, об’єкт та предмет дослідження, методологічні й науково-теоретичні основи дисертації. Визначається наукова новизна отриманих результатів, формулюються основні висновки і положення дослідження. Обгрунтовується практичне значення отриманих результатів та викладаються дані щодо апробації результатів дослід-ження.

Перший розділ “Проблеми становлення законодавства про вибори народних депутатів України” містить три підрозділи.

У першому підрозділі — “Поняття виборів, виборчого права та виборчого законодавства” в концептуальному плані розглядаються передусім загальнотеоретичні проблеми формування поняття виборів, що характерне для сучасного етапу розвитку науки конституційного права. Досліджуючи поняття виборів з позицій конституційного права, автор звертається також до аналізу ролі виборів у процесі регулювання суспільних відносин. Характеризуються види виборів, що проводяться в Україні. Аналізуються стадії виборчого процесу.

Окремою групою проблем виступають питання, що визначають сучасний зміст виборчого права та виборчого законодавства України.

Автор наголошує на тому, що сьогодні існує гострий дефіцит наукових досліджень на рівні монографічних та дисертаційних праць юридичного, політичного і соціологічного характеру, що стосуються проблем організації і проведення виборів в Україні. Однак певна увага формуванню поняття виборів, їх змісту в спеціальній науковій літературі все таки приділялася. В дисертації констатується, що в науці конституційного права, як у вітчизняній, так і в зарубіжній, існують різні точки зору з приводу розуміння суті й, власне, визначення виборів. Аналіз наукових підходів свідчить, що відносно повне поняття виборів може сформуватися за умови комплексного аналізу виборів за змістом, за характером їх суспільних функцій, з одного боку, й адекватних змістові форм їх здійснення — з іншого.

Здобувач вважає, що ключовим моментом щодо визначення змісту сучасної теорії інституту виборів у національному конституційному праві виступає стаття 5 Конституції України, якою визначається, що “Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу як безпосередньо, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування”. З огляду на положення цієї статті автор вважає, що вибори слід розглядати як політичну функцію самого суспільства по здійс-ненню державотворення. На думку автора, піддається сумніву загальноприй-нята наукова концепція виборів як державно-правового інституту. З переходом пострадянських держав, у тому числі й України, до політичної демократії відкрилась можливість для вчених-конституціоналістів розглядати вибори як політичний суспільно-правовий інститут.

Досліджуючи суспільні функції виборів, автор розрізняє серед них такі: функція здійснення права народного суверенітету і легітимізації влади; здійснення права національного суверенітету; забезпечення стабільності, поступовості й наступності влади; створення формальної основи для ефективного функціонування державних органів та органів місцевого самоврядування, а також інформаційну функцію. При цьому зазначається, що політологи розрізняють й інші функції виборів.

Вибори є формою безпосереднього народовладдя, що здійснюється за умов демократичного суспільства і правової держави лише в порядку, передбаченому Конституцією й іншими законами. Щодо форми здійснення виборів, то основним виступає розуміння виборів як юридичного процесу. На думку дисертанта, його слід розглядати як врегульовану законом специфічну діяльність уповноважених органів і громадян держави, спрямовану на формування конституційного якісного і кількісного складу органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Ця діяльність впорядкована через систему спонукальних обставин (як певних юридичних обставин, що потребують відповідних юридичних дій) і юридичних фактів (як юридичних дій, що забез-печують початок відповідних процедур), які закріплюються в матеріальних і процесуальних нормах виборчого законодавства.

Автор вирізняє такі стадії процесу виборів народних депутатів України: перша — проголошення або призначення виборів; друга — затвердження або утворення виборчих територіальних одиниць: виборчих округів, виборчих дільниць; третя — утворення виборчих комісій; четверта — складання списків виборців; п’ята — висування і реєстрація кандидатів у народні депутати України; шоста — проведення передвиборної агітації; сьома — голосування; восьма стадія — підбиття підсумків виборів і реєстрація обраних народних депутатів України. Стадії виборчого процесу не є сталими. На їх зміст, кількість, правові форми, терміни впливають багато факторів. Найголовнішим з них є характер виборчої системи як способу визначення результатів виборів, від чого залежать порядок розподілу депутатських мандатів і сам механізм голосування.

Автор класифікує види виборів, що проводяться в Україні, за відповідними критеріями: по-перше, за територіальною ознакою вибори поділяються на загальнонаціональні та місцеві; по-друге, за суб’єктами слід розрізняти вибори народних депутатів України; вибори Президента України, вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; вибори депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад, вибори сільських, селищних і міських голів; по-третє, за часом проведення вибори поділяються на чергові, позачергові, повторні, вибори замість депутатів, голів (сільських, селищних, міських), які вибули; вибори, що проводяться в разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці або виборної посади; по-четверте, з огляду на правові наслідки вибори поділяються на дійсні й недійсні; по-п’яте, за порядком визначення результатів виборів розрізняють вибори мажоритарні, пропорційні та змішані.

Автор відзначає, що інституціоналізація виборів як суспільно-правового явища здійснюється шляхом формування об’єктивного виборчого права та адекватної цьому інститутові системи виборчого законодавства України. Автор характеризує інститут виборчого права як комплексний інститут конституційного права. Цей висновок підтверджується тим, що регулювання відносин, які складають предмет виборчого права, досягається завдяки різним за галузевою належністю нормам. Тлумачення виборів як юридичного процесу потребує поділу норм виборчого права на матеріальні, що визначають права, обов’язки, принципи, гарантії тощо, і процесуальні, що встановлюють порядок здійснення прав, принципів та обов’язків, що встановлені у матеріальних нормах.

У другому підрозділі “Розвиток інституту виборів до представницьких органів влади в Україні” аналізується розвиток інституту виборів до Верховної Ради України.

Проведені дослідження показали, що виборність як одна із характерних форм самоорганізації суспільства була започаткована ще до виникнення держави на території України. За умов створення або відновлення української державності вибори як форма народовладдя проводилися постійно. Прикладом цього виступають Київська держава, Запорозька Січ, Гетьманська держава, Українська Народна Республіка.

Особливе місце в історії становлення інституту виборності займають вибори до Установчих Зборів Української Народної Республіки. Конституція УНР разом із Законом про вибори до Українських Установчих Зборів містили ряд демократичних норм, якими передбачалося, що вибори мали здійснюватися на основі загального, рівного, прямого виборчого права і таємного голосування з дотриманням принципу пропорційного представництва. Вибори проводилися по виборчих округах, створювалася система виборчих комісій на основі “коаліційного” членства з обов’язковим представництвом правників. Встановлювалася досить широка регламентація виборчих процедур. Існувала також система судового захисту виборчих прав громадян.

Самостійний період розвитку виборчого права становить радянське виборче право. Уникаючи тенденційного тлумачення, автор зазначає, що радянська виборча система розвивалася разом із суспільно-політичними і державно-правовими процесами колишніх СРСР і УРСР. У дисертації об-грунтовується і пропонується запровадити наступну періодизацію процесу становлення виборів у радянський період: перший — з 1917 р. до 1936-37 рр.; другий — з 1936 р. до 1985 р.; третій — з 1985 р. до 1990 р.

У третьому підрозділі “Фактори становлення законодавства про вибори народних депутатів України в умовах незалежності України” аналізуються чинники, що визначають зміст, характер, систему і структуру сучасного виборчого законодавства про вибори народних депутатів України. Автор зазначає, що конституційна та парламентська реформи, поєднання яких становить суть процесу трансформації сучасного українського суспільства, насамперед пов’язані з реформою виборчої системи. Створення і запровадження нових виборчих законів є фактично кардинальними змінами в розвитку перехідних суспільства і держави. Автор виділяє ряд наступних етапів у розвитку виборчого законодавства в умовах незалежності України. Перший період, 1991-1993 років, можна охарактеризувати як період дії постсоціалістичного виборчого законодавства. Наступний етап охоплює 1993-1996 роки. З прийняттям Конституції України розпочався етап утвердження якісно нового українського законодавства. Становлення і розвиток сучасного виборчого законодавства, в тому числі про вибори народних депутатів України, зумовлені низкою зовнішніх і внутрішніх чинників, серед яких пріоритетним виступає внутрішньополітичний.

Розділ другий “Система та структура сучасного законодавства про вибори народних депутатів України” містить чотири підрозділи.

У першому підрозділі “Місце і роль законодавства про вибори народних депутатів України в системі сучасного виборчого законодавства України” зазначається, що основним елементом механізму становлення політичної виборчої демократії виступає комплексний інститут виборчого законодавства. Концепція виборів як владо-установчої суспільно-правової форми прямого народовладдя, з одного боку, і як юридичного процесу — з іншого, визначає сьогодні зміст і архітектоніку системи виборчого законодавства. Проведений аналіз дає змогу зробити висновок про те, що систему виборчого законодав-ства України складають чотири групи законодавчих актів. Основу цієї системи становить Конституція України, другу групу складають спеціальні виборчі закони, третю — інші нормативно-правові акти конституційного законодав-ства; четверту — галузеві законодавчі акти суміжних галузей права.

На сучасному етапі особливе місце в регулюванні виборів посідають рішення Конституційного Суду України.

Автор відзначає особливу роль модельного законодавчого акту Закону України “Про вибори народних депутатів України”, який у майбутньому може бути основою формування Виборчого кодексу України.

В розділі подано пропозиції щодо конституційно-правового регулювання виборів.

Підрозділ другий “Структура Закону України “Про вибори народних депутатів України”. Автор зазначає, що процес становлення законодавства про вибори народних депутатів пов’язаний з вирішенням проблем раціоналізації структури Закону України “Про вибори народних депутатів України”, оскільки через структуру Закону як форму організації і викладення правового матеріалу закріплюється зміст всіх правових відносин, що виникають у процесі здійснення виборів народних депутатів України. Як зазначається в дисертації, структура Закону визначається загальною теорією закону, а також консти-туційно-правовим змістом інституту виборів. На думку автора, з точки зору теорії закону Закон “Про вибори народних депутатів України” повинен, по-перше, містити набір формально-юридичних елементів; по-друге, вимагає уточнення назва чинного Закону, а саме: Закон України “Про вибори до Верховної Ради України”, оскільки, відповідно до Конституції України, юридично вагомим фактом, що має відповідні юридичні наслідки, є обрання конституційного складу Верховної Ради України; по-третє, Закон повинен містити, як і зараз, “Загальний розділ”, однак ним повинні регулюватися засади всіх правовідносин, що виникають в процесі організації виборів; по-четверте, логіка рубрикації вимагає виокремлення спеціальних розділів Закону, якими регулюються окремі стадії здійснення виборів народних депутатів України або окремі субінститути; по-п’яте, Закон повинен містити понятійно-кате-горіальний апарат; по-шосте, Закон повинен також вміщувати завершені правові конструкції щодо регулювання виборів. Автор дає ряд пропозицій щодо гармонізації структури Закону України “Про вибори народних депутатів України”.

Підрозділ третій “Функції законодавства про вибори народних депутатів України”. У сучасних умовах виборче законодавство як комплексний інститут відіграє низку самостійних функцій, які обумовлені специфікою предмета правового регулювання означеного законодавства. Автор класифікує функції виборчого законодавства: по-перше, за сферами впливу на суспільні відносини; по-друге, за способами впливу. За сферами впливу пропонується розрізняти політичну, соціальну, ідеологічну функції законодавства про вибори народних депутатів України, за способом впливу на суспільні відносини — регулятивну, установчу і правотворчу, а також охоронну, інформаційну, прогностичну.

У підрозділі четвертому “Проблеми реалізації законодавства України про вибори народних депутатів України і напрями його вдосконалення” автором розглядаються шляхи подальшого вдосконалення правового регулювання виборів народних депутатів України. При цьому пріоритетними напрямами вдосконалення законодавства виступають: по-перше, вирішення проблем формально-правової організації (структуризації, систематизації, створення правових гарантій); по-друге, вдосконалення правового регулювання процедур виборчого процесу; по-третє, вдосконалення правового регулювання механізму судового захисту виборчих прав громадян України та оскарження порушень виборчого законодавства України. Автором викладено конкретні пропозиції по кожному із зазначених напрямів вдосконалення законодавства про вибори народних депутатів України.

Висновки дисертації відзначаються науковою новизною, містять теоретично та практично значущі результати.

Запропоновані висновки і положення є основою сучасної концепції виборів як пріоритетної форми народовладдя, яка є безпосереднім волевиявленням народу щодо формування конституційного якісного і кількісного складу представницьких органів державної влади та органів місцевого самовряду-вання. Вибори як вид установчої влади народу виконують одну з політичних функцій суспільства — державотворчу.

Виборність як одна із форм самоорганізації суспільства склалася ще до виникнення держави на території України. За умов створення або відновлення власне української державності вибори як форма народовладдя застосовувалися постійно.

Важливе методологічне значення мають висновки щодо підстав класифікації видів виборів, стадій виборчого процесу.

В особливу групу можна виділити висновки, що стосуються системи та структури сучасного законодавства про вибори народних депутатів України. Йдеться про багатофакторність процесу формування чинного законодавства про вибори народних депутатів України та визначення пріоритетності внутрішньополітичного чинника. Методологічною основою для подальшого розвитку виборчого законодавства України є висновок про системний та комп-лексний характер означеного законодавства та особливе місце Закону України “Про вибори народних депутатів України” в цій системі як модельного нормативного акту. Завдяки системному підходові до аналізу структури Закону України “Про вибори народних депутатів України” сформульована авторська концепція структури цього Закону, основні положення якої полягають у тому, що, по-перше, вимагає уточнення назва Закону — “Про вибори до Верховної Ради України”; по-друге, доцільно сформулювати преамбулу до Закону, яка визначатиме основні завдання і мету, юридичне значення Закону; по-третє, перший розділ Закону “Загальні положення” повинен адекватно виконувати роль “загальної частини” і містити основні засади правового регулювання всіх інститутів виборчого права і відповідно стадій виборчого процесу; по-четверте, Закон повинен містити термінологічні поняття; по-п’яте, кожній стадії виборчого процесу або кожному інституту виборчого права має відповідати розділ Закону; по-шосте, положення загального розділу Закону, а також норми загальних статей в інших розділах повинні мати логічну і конструктивну завершеність у тексті Закону.

Обгрунтовується необхідність реформування правового регулювання процесу організації і проведення виборів народних депутатів України.

Запропоновані у дисертації висновки мають прогностичний характер і визначають розвиток виборчого законодавства України в найближчий час та на перспективу.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Форми безпосередньої демократії // Конституційне право України: Підручник. — К.: Наук. думка, 1999. — С. 300-355.

2. Вибори в Україні. — К., 1998. — 48 с.

3. Законодавство про вибори народних депутатів України // Парламент України: вибори-98. Інф.-анал. вид. в 2 т. / Центр. виборч. коміс. Ред.: М.М.Ря-бець. — К., 1998. — С. 23-34.

4. Виборчі комісії: правовий статус, структура, склад і повноваження // Там само. — С. 105-113 (у співавторстві з В.І.Співаком, Р.П.Князевичем).

5. Взгляд на комиссии. Что было и что должно быть // Советы народных депутатов. — 1989. — № 12 (527). — С. 43-45 (у співавторстві з І.П.Бутком).

6. Право вибору і виборче право (нотатки до сучасного розуміння виборів і виборчого права) // Місцеве самоврядування. — 1994. — № 4 (9). — С. 67-70.

7. Теоретичні проблеми становлення прямого народовладдя в Україні // Правова держава. Щорічник наукових праць. — Випуск дев’ятий. — К.: Ін-Юре, 1998. — С. 78-85.

8. Проблеми конституційно-правового регулювання виборів в Україні // Держава і право. Щорічник наук. праць молодих вчених. — Випуск 2. — К.: Ін-Юре,1999. — С. 79-85.

9. Практика проведення виборів народних депутатів України 1998 року та проблеми вдосконалення парламентського виборчого законодавства // Вісник Запорізького юридичного інституту. — Випуск 2 (4). — Запоріжжя, 1998. — С. 3-10 (у співавторстві з Р.П.Князевичем).

10. Верховна Рада Автономної Республіки Крим // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (відп. ред.) та ін. — К.: “Укр. енцикл.”, 1998. — Т.1. — С. 342.

11. Вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим // Там само. — С. 356-357.

12. Вибори Президента держави // Там само. — С. 358-359.

13. Вибори Президента України // Там само. — С. 359-360.

14. Виборча кампанія // Там само. — С. 361-362.

15. Виборче право // Там само. — С. 362-363 (у співавторстві з В.Ф.Погорілком).

16. Виборчі документи // Там само. — С. 367-369.

Ставнійчук М.І. Законодавство про вибори народних депутатів України: проблеми теорії і практики. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02. — конституційне право. — Київський університет імені Тараса Шевченка. — Київ, 1999.

У дисертації досліджуються теоретичні та практичні проблеми виборів як однієї з основних форм безпосередньої демократії.

В роботі сформульовано поняття виборів. Досліджуються функції інституту виборів як політичного владоустановчого суспільно-правового явища в системі конституційного ладу України. Пропонується авторська класифікація видів виборів за територіальною ознакою, за суб’єктами, за часом проведення, за участю виборців, за правовими наслідками, за порядком визначення результатів виборів. Розглядаються стадії виборчого процесу.

Аналізується процес розвитку інституту виборів до представницьких органів в Україні. Визначаються фактори становлення чинного законодавства України про вибори народних депутатів України.

Значна увага приділяється аналізу системи виборчого законодавства України та структури Закону України “Про вибори народних депутатів України”.

Виходячи із стану сучасного правового регулювання виборів народних депутатів України, розглядаються шляхи і форми вдосконалення виборчого законодавства.

Ключові слова: вибори, безпосередня демократія, пряме народовладдя, виборче право, виборче законодавство, виборчий процес, народний депутат України.

Ставнийчук М.И. Законодательство о выборах народных депутатов Украины: проблемы теории и практики. — Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02 — конституционное право. — Киевский университет имени Тараса Шевченко. — Киев, 1999.

В диссертации исследуются теоретические и практические проблемы выборов как одной из основных форм реализации прямого народовластия в Украине на примере выборов народных депутатов Украины.

Дается определение понятия выборов и обосновывается институционализация в конституционном праве Украины. Выборы рассматриваются как предусмотренная Конституцией и законами Украины форма прямого народовластия, которая представляет собой волеизъявление народа путем тайного голосования по формированию конституционного качественного и количественного состава представительных органов государственной власти и органов местного самоуправления.

Исследуются функции выборов как политического общественно-правового явления в системе конституционного строя Украины. Выделяются следующие функции выборов: реализации права народного и национального суверенитета, обеспечения стабильности и преемственности власти, отбора политических кадров, специально социологическими функциями выступают функции артикуляции интересов социальных групп, политической социализации и ресоциализации личности, информативная функция.

Предлагается авторская классификация видов выборов, осуществляемых в Украине, в зависимости от территориальности, субъектов, времени проведения, участия избирателей, правовых последствий, порядка определения результатов выборов.

Рассматриваются также проблемы избирательного процесса. В частности, выделяются стадии: провозглашения или назначения выборов; утверждения или формирования избирательных единиц; формирования избирательных органов; составления списков избирателей; выдвижения и регистрации кандидатов на выборные должности; проведения предвыборной агитации; голосования; подсчета голосов и определения результатов выборов.

Анализируется процесс развития института выборов в представительные органы в Украине. Определяются факторы становления современного законодательства о выборах народных депутатов Украины, приоритетным среди которых является внутриполитический фактор.

Значительное внимание уделяется анализу системы избирательного законодательства Украины. Определяется роль Закона Украины “О выборах народных депутатов Украины” как модельного закона в этой системе.

Исследуются также проблемы гармонизации структуры Закона Украины “О выборах народных депутатов Украины”. Автором разработана собственная концепция структуры избирательного закона.

Анализируются функции законодательства о выборах народных депутатов Украины. Намечены пути совершенствования действующего избирательного законодательства, среди которых приоритетными выступают, во-первых, направления, связанные с формально-правовой организацией законодательства; во-вторых, с совершенствованием правового регулирования процедур избирательного процесса; в-третьих, с совершенствованием механизмов судебной защиты избирательных прав и обжалований нарушений избирательного законодательства Украины.

Ключевые слова: выборы, прямое народовластие, избирательное право, избирательное законодательство, избирательный процесс, народный депутат Украины.

Stavniychuk M.I. Legislation of the elections of Ukraine People’s Deputies: problems of theory and practice. — Manuscript.

Thesis for obtaining a scientific degree of the Candidate of Sciences (Law) on the speciality 12.00.02 — Constitutional Law. Kyiv Taras Shevchenko University,