ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. Г.С. СКОВОРОДИ

Грайворонська Ольга Вікторівна

УДК 409.325

МОВА ДИТЯЧОГО ФОЛЬКЛОРУ.

СТРУКТУРНИЙ ТА ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТИ

(віршовані жанри)

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків – 2000

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української мови Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди, Міністерство освіти та науки України.

Науковий керівник доктор філологічних наук, професор Лисиченко Лідія Андріївна, завідувач кафедри української мови Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди.

Офіційні опоненти доктор філологічних наук, доцент Петрова Ольга Борисівна, завідувач відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України.

кандидат філологічних наук, доцент Петрова Ольга Борисівна, доцент кафедри іноземних мов та українознавства Харківської медичної академії післядипломної освіти.

Провідна установа Запорізький державний університет Міністерства освіти і науки України, кафедра української мови.

Захист відбудеться 28 вересня 2000 р. о 13 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К .053.03 у Харківському державному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди Міністерства освіти та науки України (61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2).

Автореферат розіслано " 21 " липня 2000 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради ОЛЕКСЕНКО О.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Традиційний дитячий фольклор представляє собою вихідний матеріал для дослідження процесів становлення і формування мовлення. Дослідженням цієї ланки мистецтва займалися: Г.С.Виноградов, О.І.Капиця, В.П.Анікін, М.Н.Мельников, М.Н.Мартинова, Г.О.Барташевич, Г.В.Довженок, С.Я.Єрмоленко та інші. В основному увагу дослідників привертали функціональні особливості жанрів, мовний же аспект творів дитячого фольклору розглядався побіжно. Ми вважаємо за необхідне звернутися до комплексного аналізу мовного світу дитячого фольклору, нас цікавить його лексико-граматична система, як етап у розвитку мовлення дитини. останнім часом все більшої значущості набуває питання про формування мовлення та характер закономірностей лінгвістичного порядку, що це формування зумовлюють. Лінгвістичний аналіз творів дитячого фольклору дозволяє дослідити етапи засвоєння дитиною фонетичних, лексичних, граматичних та синтаксичних явищ мовлення. Таке поєднання системного та прагматичного підходів до вивчення функцій мовних одиниць відповідає сучасним вимогам мовознавства.

Об'єкт дослідження – мова дитячого фольклору, що дозволяє простежити певні лінгвістичні особливості різних жанрів цієї ланки мистецтва дітей та розглянути їх вплив на хід мовного розвитку дитини. Для досягення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

1. Зібрати джерела для дослідження – зразки текстів дитячого фольклору різних жанрів.

2. Дослідити зразки певних жанрів дитячого фольклору, визначити їх специфіку та розглянути лексико-граматичні особливості.

3. Визначити критерій та показники розвитку мовлення дітей, розглянути вплив певних жанрів дитячого фольклору на різниї етапах формування мовлення дитини.

4. Проаналізувати зв'язок мовних особливостей певних жанрів дитячого фольклору і становлення мовного світу дитини.

Теоретичне значення роботи – полягає в розробці актуальних для лінгвістики вивчення мовних особливостей фольклорних жанрів і закономірностей дитячого психолінгвістичного розвитку з метою як найглибшого розуміння останнього.

Вибір методів та засобів лінгвістичного аналізу пов'язаний зі специфікою об'єкта і конкретними задачами. на всіх етапах дослідження використовується описовий метод. Широке застосування знаходить трансформаційний метод, прийоми компонентного, дистрибутивного і опозитивного аналізу.

Актуальність роботи зумовлена тим, що її проблематика пов'язана із сучасною увагою до джерел нашого народу, зокрема його художньої творчості. Вона присвячена одному із важливих питань сучасності - питанню про роль духовних надбань українського народу в формуванні особистості.

Новизна дисертації зумовлена тим, що: 1)в ній вперше в такому обсязі характеризується мова фольклорних творів для найменших - від колисанки до дражнилки; 2)проводиться системний аналіз таких жанрів, як колисанки, пестушки, потішки, забавлянки, лічилки, дражнилки; 3)проводиться зіставлення жанрів дитячого фольклору і визначається їх мовні особливості; 4)проводиться зіставлення мови різних жанрів із віковими особливостями дітей, на які розраховуються різні жанри.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаної літератури (260 позицій) і додатків (тексти дитячого фольклору).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, визначено наукову новизну роботи, сформульовано мету, завдання і методи дослідження, окреслено теоретичне й практичне значення роботи.

У першому розділі аналізуються процес збирання та дослідження дитячого фольклору. Через те, що твори українського дитячого фольклору відзначаються великою строкатістю щодо походження, вікової призначеності, прагматичної функції, особливостей побутування й виконання, а також різноманітністю притаманних певним групам творів мовних рис, - принципи систематизації матеріалу становлять складне питання, на яке упорядники та дослідники не мають одностайного погляду. Критерієм класифікації, що викликає найменше суперечок з боку науковців, є автор поезії. Згідно з ним у межах дитячого фольклору виділяється матеріал складений та виконуваний дорослими для дітей, а також матеріал - репертуар самих дітей.

У другому розділі аналізуються мовні особливості колискової пісні. Колискова, як перший жанр фольклору, з яким знайомиться дитина, являє собою одну із найдавніших поетичних форм, яка пройшла багатовіковий шлях розвитку і яку інколи називають "генезисом пісенних жанрів" (Opie, 18).

Розглядаючи лексико-граматичні особливості колисанки, вважаємо за доцільне виділити у словнику української колисанки кілька лексико-семантичних груп, назви яких створюють специфічний мовний колорит творів, а саме:

1. сон та пов'язані з ним поняття (колиска, її складові) :

Ой ходить сон коло вікон,

А дрімота коло плота. (Максимович, 101)

2. дитина, її характеристики, побажання:

Дитяточко малесеньке, Воно спати радесеньке. (Д.ф.207)

3. харчування дитини:

Чим дитину годувать: чи вареничком із вареннячком,

Чи кутицею із ситицею, Чи кашею, чи борщем,

Чи по спині деркачем (Милоррадович,37)

4. одяг дитини і дорослих:

Наша мати пані В голубім жупані,

Жупан загубила, Без сорочки ходила. (Милорадович, 48)

Словник колисанки ще досить обмежений через недостатній психо-лінгвістичний розвиток дитини. Поряд із загальновживаними демінутивними формами іменників у лексиці колисання виразно функціонують назви-звукосполучення, які побудовані за специфічними особливостями дитячого мовлення. Такі іменники переважно двоскладові, часто формуються за принципом симетричного складосполучення відкритих складів з обов'язковим наголосом на першому. Серед таких іменникових утворень, які позначають продукти харчування та страви, в українській колисанці фіксуємо такі: монька (молоко), гама (хліб), папа (хліб), буба (бублик), буля (булка), коко (яйце), кулеся (куліш), ябко (яблуко) :

А - а, люлю, бась, Прийде мама - гаму дасть,

А бабуня - коко, Щоб заснуло око. (Д.ф.-с.210)

А коровка прийде з паші Та дасть дітям моньки. (Д.ф.491)

Ой лю-лю-лю-лю-лю-лю! Мамка принесе булю. (Д.ф.159)

Люляй, соколятко, Принесе ті отець ябко. (Д.ф.207)

Діда в ярмо, Жеб не гамав папи дармо. (Д.ф.298)

Стосовно особливостей дієслівних частин мови можемо сказати, що у колискових текстах виділяються лексико-семантичні групи дієслів на позначення дій та процесів, пов'язаних із станом сну, різних етапів фізичного розвитку та догляду за дитиною, назви фізичних станів дитини, а також звуконаслідувальні слова. Привертає увагу висока частотність зменшувально-пестливих дієслівних форм. Наявний фактичний матеріал свідчить, що демінутивні форми інфінітива можуть утворюватися від дієслів, які належать до різних лексико-семантичних груп. Поширеність цих форм у поетиці колисання є підтвердженням того, що українська мова є найбільшою серед усіх слов'янських мов на здрібніло-пестливі слова. Ця риса особливо характерна для "...малоруської поезії, в якій зменшувальні слова вживаються свідоміше, гармонійніше, доцільніше і поетичніше, особливо там, де сильний ліризм" (И.Мандельштам. Об уменьшительных суффиксах в русском языке со стороны их значения.// ЖМНОбр,1903,7,56).

Поширеність у колискових текстах звуконаслідувань є теж цілком обумовленим явищем. Пояснити це можна словами О.Потебні: "Подібні слова, разом із великою кількістю зменшувальних... форм імен та дієслів, навіть часток, відносяться до області думки...більш суб'єктивної, ніж...та, вираження якої складає головну задачу книжного мовлення" (А.Потебня. Из записок по русской грамматике.т.4.1941-с.190).

За словами С.Єрмоленко, стильова роль звуконаслідувань виразна і прозора: "...по-перше, це частина природних звуків навколишнього життя, які пізнає дитина й трансформує в звуки рідної мови, по-друге, за простотою звуконаслідувальних дієслів простежується мовна естетика, що визначає сприймання й функціональну естетику колискової пісні" (Нариси,34).

У третьому розділі аналізується мовна специфіка пестушок, потішок та забавлянок. Безпосередньо після колискової пісні, і навіть разом із нею до життя дитини входять різноманітні пестушки, потішки та забавлянки. І якщо роль колисанок полягає у заспокоєнні дитини, то призначення останніх - створити радісний, бадьорий настрій, викликати приємні почуття та позитивні емоції. Ці невеликі твори є добрими помічниками батьків у нелегкому завданні - виростити здорову та гармонійно розвинену людину. Адже не потребує доказів той факт, що здоров'я, життєрадісність та бадьорість дитини значною мірою пов'язані з турботливим і пестливим ставленням до неї найближчих людей, насамперед батьків.

У дитячій психології дослідники виокремлюють поняття "потреба у спілкуванні" (Е.В.Субботский. Ребенок открывает мир. М.: Просвещение, 1991-С.16), що її задовольнити допомагають саме ті моменти, коли малюк має змогу дивитися на дорослого, бачити його посмішку, чути голос та відчувати дотик рук до себе. Психологи М.Л.Фігурін та М.П.Денисов назвали реакцію на задоволення цієї потреби "комплексом оживлення", що супроводжується певною поведінкою та діями: "...дитина починає довго і уважно дивитися в очі дорослому, на обличчі її з'являється посмішка,... дитина перебирає ручками та ніжками, починає гуліти (періодично відтворювати звуки, які нагадують "гу, гу")" (Там же,17). Подальші спостереження і роботи дослідників Д.Б.Ельконіна, М.Л.Лисиної та ін. показали, що комплекс оживлення є не що інше, як вираження потреби малюка у комунікації з дорослими, активна спроба дитини привернути і затримати увагу дорослої людини, спілкуватися з нею.

У той же час батьки самі відчувають життєву потребу у пестушках та потішках. Говорячи сухими словами соціологів, "діти необхідні для задоволення однієї, хоча і дуже важливої потреби - потреби мати об'єкт альтруїстичного піклування та опіки, потреби у відчуванні власної необхідності та корисності для любові та турботи" (Дарский Л.Е. Рождаемость и репродуктивная функция семьи.//Демографическое развитие семьи. М., 1979.-С.123). Фольклор пестування неначе допомагає батькам виразити власні емоції, а також є необхідним для впорядкування контакту з дитиною.

Чим більше дорослі спілкуються із дитиною через пестушки та потішки, тим інтенсивніше і гармонійніше відбувається її психічний і фізичний розвиток, у тому числі й мовленнєвий.

З перших місяців життя дитину починають супроводжувати найрізноманітніші пестушки, широка тематика яких охоплює майже усі боки повсякденного буття малюка: харчування, купання, одягання, перші самостійні кроки, найпростіші розваги та фізичні вправи. Таким чином, і словник цих творів значно збагачується новими поняттями у порівнянні із колисанками. Пестушки, потішки та забавлянки відзначаються більшим лексичним діапазоном, що стає можливим внаслідок розширення кругозору дитини, яка подорослішала. Зокрема, словниковий склад пестушок, потішок та забавлянок поповнюється за рахунок таких лексико-семантичних груп:

1. назви органів і частин тіла людей і тварин:

Летіла пчола коло чола - бумц! Летіла оса коло носа - бумц!

Летіла мушка коло ушка - бумц!

Летів жук - в оцьо - бух! (Д.ф.361)

2. назви рослин, тварин, риб, птахів, комах:

Гойда, гойда, гойдаша, І кобила, і лоша,

І семеро поросят, І восьмеро овечат... (Д.ф.325)

Тосі, тосі, А свині в горосі...

Телята в капусті... Аби були тлусті. (Дерлиця, 126)

3. назви предметів оточуючого побуту, переважно пов'язаних із господарською діяльністю людини:

Куй, куй, чобіток, Подай, бабо, молоток. (Д.ф.359)

Тому дала в мисочку, Тому в горщичок,

Тому в черепочок... (Рокосовська, 221)

4. власні назви казкових персонажів:

Був собі чоловік Тяжка, На нім була сермяжка. (Кайндль, 154)

Був дід Монька, Тримав сі злегонька. (Дерлиця, 127)

Своєрідним містком від колисанок до пестушок, якими починають забавляти дитину від часу, коли вона може вже сидіти, Г.В.Довженок називає твори, що супроводжують гойдання малюка в колисці або на колінах дорослого (Довженок,59). Як правило, такі твори починаються звуконаслідувальними словами хиті-хиті, гойда, чуки-чуки і под. Неодмінно важливим елементом таких пестушок є ритміка із відчутним сандуванням віршованих рядків, яка викликає у дитини бадьорий, радісний настрій. Дитину, що робить перші самостійні кроки навчають стояти на ніжках, супроводжуючи ці перші самостійні уроки пестушками із ініціальними рядками дибки-дибки. Дієслово у пестушках та потішках набуває більшої значущості дієслова на позначення дитячих ігор та розваг, які виражають рух, переміщення в просторі:

Диби, диби, Пішла баба по гриби. (Чуб, 4, 32)

Ладки, ладки, Побилися бабки. (Заглада,3)

2. дієслова на позначення різних виробничих процесів:

Кую, кую, чобіток, Подай, бабо, молоток. (Заглада,2)

Товчу, товчу мак, мак, За ступою дяк. (Заглада,109)

3. дієслова, що виражають звуки:

Граб тріщить, баба верещить. (Д.ф.382)

4. дієслівно-вигукові форми з нульовою афіксацією, звуконаслідування:

А за ним індик, Ніжечками дриг-дриг. (Дзига,44)

Печу, печу папку, Саджу на лопатку:

Шутулуць у річ. (Кайндль,149)

Кукуріку, півунець, Золотий гребінець. (Дзига,16)

До першої лексико-семантичної групи відносимо дієслова, які називають дитячі ігри та розваги і позначають активні рухи, переміщення в просторі. За словами К.Чернецького, "значна частина їх є утворення від форм вигукового походження" (45). Про віднесеність цих слів до граматичної категорії дієслів писав у свій час і Роман Смаль Стоцький, називаючи їх "інтерєкціями": "Інтеркції типу диби- диби, ладі-ладі, хиті-хиті, - це властиво перші дієслова дитячої мови, що по значенню є властиво дієслова інфінітиви" (Роман Смаль Стоцький. Примітивний словотвір. Студії до української граматики. Видають: Іван Огієнко та Роман Смаль Стоцький. Книга IV, Варшава, 1929.-С.59). Названа група формується такими дієсловами: гойда, диби, гуца, тошки, тяги, ладки, чуки, хиті, тиню, дьоги, шуги, шури.

На відміну від дієслівного складу колискових пісень, предикативна лексика ігрового фольклору пестування виявляє такі особливості:

1. високу частотність дієслівних форм, часток, вигуків, які спонукають дитину до рухів, активізують її фізичну діяльність;

2. значно меншу порівняно з колисковими поширеність демінутивних форм дієслів, які виявлені лише в одній лексико-семантичній групі.

Отже, маємо усі підстави твердити, що пестушки, потішки та забавлянки насичені різноманітними дієслівними формами, які несуть велике змістове навантаження. Це відбувається через те, що назвні жанри виявляють тісний зв'язок із діями та рухами як дитини, так і дорослих, розширюють концептуальний і мовний світ дитини.

Демінутивні та пейоративні форми у текстах фольклору колисання є своєрідним доказом твердження Люсі Роллін: "Пестушки та потішки демонструють дивовижний контраст, прихований у ставленні до дітей...Ці твори виявляють цікаву рівновагу, виражену як у мові, так і у діях стосовно дитини, між ніжністю та певною мірою жорстокості, як, наприклад, пристрасне обіймання, надмірне стискання дитини, щипання" (Cradle and All. A Cultural and Psychoanalytic Study of Nursery Rhymes. By Lucy Rollin. University Press of Mississippi.1992,75-76). Вербально ця рівновага досягається співіснуванням зменшено-пестливих та згрубілих форм у текстах пестування.

Фольклор пестування є пристосованим до можливостей дитячого сприйняття мовлення й одночасно, разом із іншими факторами, здійснює вплив на хід мовного розвитку дитини. Про це свідчить характер мовного спілкування дорослого з дитиною, у тому числі з використанням народного художнього слова, що відзначається переважанням демінутивних форм різних частин мови. Це явище може пояснити якоюсь мірою спостереження дослідників дитячого мовлення. Зокрема А.Н.Гвоздєв стверджує, що у процесі самостійного словотворення дитина спершу засвоює суфікси зменшувальні, пестливі, а також збільшувані, зневажливі, тобто ті, за допомогою яких творяться форми слів, що переважають у лексичному складі українських пестушок, потішок та забавлянок.

У четвертому розділі здійснено аналіз мовних особливостей лічилок.

Серед усіх словесних творів дитячої творчості лічилки належать до тих, котрі супроводжують життя дитини майже у всі періоди - від 3-х до 12-ти років. Адже лічилки супутники та неодмінні складові гри - провідного виду діяльності у дитячому віці. У лексичному складі лічилок маємо змогу виділити такі лексико-семантичні групи, які складають мовну специфіку жанру:

1.числівники та числові назви:

Один, два - б'ють вола, Три, чотири - причепили,

П'ять, шість - б'ють шерсть, Сім, вісім - сіно косять,

Дев'ять, десять - гроші вісять. (Чуб.,4,37)

Одинчики, первинчики, По сороку струнок. (В.Иванов,481)

Раз - два - три, Четвертого дідько бери. (Кайндль,149)

2.так звані елементи зауму, тобто слова із незавжди зрозумілим лексико-семантичним значенням:

Еньки, беньки, Бейкаси, Льошки, пльошки, Тайраси.

Шойин-войин. Прочи русс! (В.Иванов,481)

Одно копино, Друге ремено. Гайнам, тайнам,

Совороз, повороз, Дрібчик, клюк. (П.Иванов,50)

Проаналізувавши лексико-семантичні групи лічилок на позначення чисел та елементів зауму, підсумуємо, що вони складають лексичну специфіку, яка притаманна саме цьому жанрові дитячого фольклору. Елементи обох лексико-семантичних груп, окрім власне числівників, виходять за межі загальновживаної лексики.

Так, субстантивовані назви на позначення чисел у лічилках приєднують різноманітні суфікси суб'єктивної оцінки, що не є характерним явищем для унормованої мови. "Особливістю мислення дитини дошкільного віку, - пише Д.Б.Ельконін, - є нерозчленованість сприйняття нею властивостей та ознак речей" (Д.Б.Эльконин. Психология обучения младшего школьника. М.: Знание, 1974.-С.22). Така психологічна особливість обумовлює практичне відношення дитини до світу речей і таких абстрактних понять, як мова. На думку дитини, якщо можна утворити форму столик від слова стіл, то так само, за аналогією, утворюється і форма одиник від слова один.

Елементи, що формують лексико-семантину групу зауму свідчать про споконвічне тяжіння дітей створювати мову, "яка б давала можливість повніше і у той же час непомітно для дорослих здійснювати плани, задачі та намагання, пов'язані із їхнім соціальним життям" (Г.С.Виноградов. тайные языки. // Родной язык в школе.-С.87). Оскільки проаналізовані двокомпонентні слова зауму знаходяться поза межами загальновживаної лексики, це спричиняє складнощі у їх графічному оформленні. У своєму аналізі ми дотримуємося думки про їх звукову спільність, нерозчленованість, а отже вважаємо за доцільне подавати їх через дефіс.

Слова дитячого зауму, що виникають у дитячій лічилці на ігровій основі, надають мовленню жвавість, динамічність. "У них немає понятійного смислу, - пише О.І.Капиця, - увесь інтерес у звуковому боці таких слів, у лічилках немов би оголюється фонетичний бік слова, що дає дітям задоволення від незвичайного звукосполучення" (О.И.Капица. Детский фольклор. Л.: Прибой, 1928.-С.124). Крім того, заумні слова задовольняють підвищену потребу дитини дошкільного віку римувати слова, складати незвичайні звукосполучення, граючись фонетичною оболонкою слова. Про це тяжіння у ранньому дитинстві одностайно говорять вітчизняні та закордонні психолінгвісти.

Відзначимо, що слова визначених лексико-семантичних груп лічилок разом із іншими лексичними елементами підпорядковані прагматичній функції жанру - вивести гравця із лічилки. Це означає, що семантичний компонент слів ніби пересувається до периферії, поступаючись перед звуко-номінативним, який виявляється у співвіднесеності якого-небудь слова лічилки із певним учасником ігри. Діти ніби дають один одному числові та заумні ідентифікаційні назви-імена, адже лічба і тотожний їй за функцією заум підпорядковані дитячому розумінню числа.

У п'ятому розділі розглядаються мовні особливості жанру дитячих дражнилок. Майже разом із лічилками до репертуару дітей входить такий жанр дитячого фольклору, як прозивалки і дражнилки. Активно побутуючи у дитячій групі з давніх давен, дражнилки складають одну із найбільш поширених ділянок саме дитячої творчості. Дослідження жанру проводилося також значно повільніше у порівнянні з розглядом інших ділянок дитячої поетичної культури.

На сьогоднішній день Г.С.Виноградов лишається першим і єдиним дослідником, який провів докладну характеристику дражнилок. Присвячене вивченню жанру збірка дослідника "Детская сатирическая лирика" становить бібліографічну рідкість. Більшість же вчених розглядали дражнилки побіжним чином, у сукупному контексті дослідження дитячої творчості взагалі. Зрозуміло, що мова тут йдеться про дослідників постреволюційного періоду. На нашу думку, оце ухиляння від аналізу жанру було викликане занадто педагогізованою настановою часу. Таке суб'єктивне ставлення призвело до того, що дражнилки тривалий час лишалися поза увагою науковців.

З другого боку, стереотипний образ дитини, однобічні уявлення про правила поведінки "нормальних" дітей, нерозуміння вікових особливостей дитячого світосприйняття, продиктовані уявленнями того часу, створювали дещо упереджений підхід до жанру дражнилок. В.П.Анікін, наприклад, у свій час писав, що "у дитячому середовищі звичка дражнити викликала протест" і розглядав дражнилки як "явище безсумнівно негативне" (Аникин,119).

Але жанр дитячих дражнилок продовжує жити і активно поповнюватися новими творами і сьогодні. Таємниця стійкості прозивалок та дражнилок дітей, на наш погляд, може бути поясненою особливостями дитячого психічного розвитку. Саме характерна для сучасної психологічної та педагогічної думки увага до соціалізації дитини у групі однолітків, до ролі спілкування у формуванні особистості, у тому числі і мовної, робить можливим розглядати такий самобутній жанр дитячого фольклору, як дражнилки у новому освітленні.

Як уже зазначалося вище, починаючи приблизно з 4-х-5-ти років дитина починає активно спілкуватися із своїми ровесниками, а отже зазнає процесу соціалізації. За Психологічним словником, соціалізація людини - "процес перетворення людської істоти на суспільний індивід, утвердження її як особистості, включення її у суспільне життя як активної і дійової сили" (Психологічний словник. За ред. В.І.Войтка. К.: Вища школа, 1982.-С.176).

Аналізуючи психологічний аспект субкультури дошкільників та молодших школярів, М.В.Осоріна вказує на різке розширення меж світу, в якому живе дитина. "Цей світ, -пише вона,- значно менш затишний та небеспечний, ніж родина або група дитячого садка. Тепер доводиться мати справу із великою кількістю нових і чужих людей різного віку. Віднешення з ними не є визначеними зазделегідь, не є "даними" дитині, як це було в родині. Від неї самої тепер залежитиме, чи стане вона у класі лідером, відомим або знехтуваним, чи захотять з нею товаришувати діти, чи приймуть до своєї громади, гри, чи будуть поважати. Ані батьки, наі вчителя просто через силу своєї позиції старших не можуть навчити дитину будувати відносини на рівних із рівними, доки вона не спробує цього на практиці. Очевидно, і діти відчувають необхідність уміння "випливати самому" (М.В.Осорина. Детская субкультура. // Психологическая газета, СПб, 1996.-С.6).

Як бачимо, з точки зору психолога багато із традиційних форм дитячої поведінки є своєрідним психологічним тренінгом навичок спілкування дитини. Перед нею стоять нові задачі - усвідомити правила і норми взаємовідносин між людьми і співдружності з іншими. І дитина поступово з'ясовує для себе ці норми, активно проживаючи їх у своїх іграх та забавах.

Саме функціональною призначеністю дражнилок обумовлена наявність компонентів двох лексичних груп, які б ми хотіли виділити у словниковому складі жанру. До них відносимо:

1. імена:

Сашка - голова як пляшка. (П.Иванов,67)

Хима, Хима - Химуза, Наварила гарбуза. (П.Иванов,67)

2. прикладки до імен:

Антон - лепитон. (П.Иванов,61)

Мишка - кубишка. (П.Иванов,71)

Серед величезної кількості імен, виявлених нами у зібраних текстах дражнилок, особливий інтерес для мовознавчого дослідження становлять переінакшені, перекручені імена:

Архипело – закапело (П.Иванов,67)

На граматичному рівні чітко виокремлюється велика група іменних прикладок - віддієслівних іменників, які утворилися афіксальним способом від безпрефіксних дієслів: Михайло - брехайло (брехати); Тимошка - балабошка (балаболити); Петька - лепетька (лепетати); Микита - волокита (волочитися); Соня - хроня (хропти); Микола - дригола (дригати (ногами)); Антон - лепитон (лепетати); Павло - хамло (хаміти); Омелько - ковелько (ковиляти); Настя - пастя (Вівці пасла) (пасти); Микита - буркита (бурчати); Омеля - (за трьох) умеля (уміти, із значенням "їсти з апетитом").

У творенні прикладок - віддієслівних іменників спостерігаємо явище так званих "чужих суфіксів". Суть його полягає у тому, що корені однієї частини мови (у даному разі - дієслів) сполучаються із суфіксами, що закріплені за іншими частинами мови (у даному разі - іменниками), тобто дієслівні корені приймають іменникові суфікси. Таке утворення вражає своєю незвичністю і новизною і служить засобом увиразнення мови. Проаналізувавши лексичний склад іменних прозивалок, можна зробити певні висновки. Уся лексика двокомпонентних прозивалок поділяється на дві самостійні групи - імена та прикладки до них. У свою чергу, означені лексичні групи підлягають більш вузькому розподілу. Так, імена можна поділити за родом імені на жіночі та чоловічі, за морфологічними характеристиками - на емоційно-забарвлені та нейтральні. Прикладки також диференціюються за кількома критеріями, а саме: за частиномовною приналежністю на віддієслівні іменники, субстантивовані прикметники, власне іменники, за морфологічними характеристиками на морфологічно марковані та нейтральні; за стилістичним забарвленням на літературні та такі, що перебувають на межі загальновживаної та позалітературної мови.

Традиційний дитячий фольклор – яскрава ділянка народної творчості. Віками він виконував роль своєрідної школи, яка поряд іх іншими факторами сприяла розвитку дитини, до складу якого органічно входить і формування мовлення. Поезія пестування, як суттєва частина дитячого фольклору, відбиває споконвічне спостереження за психолінгвістичними здібностями дитини. Цим зумовлюється і мовна специфіка творів.

Твори власне дитячого репертуару, лічилки та дражнилки, також демонструють співвіднесенність мовної специфіки із ходом мовленнєвого розвитку дитини. Зокрема, елементи “заумної” мови лічилок та незвичайні форми переінакшених імен і прикладок до них у дражнилках свідчать про зростаючі потреби дитини у маніпуляції із звуками та морфенами, а також показують ії зрослі можливості використовувати мовлення як у комунікативних контактах, так і в ігрових цілях.

Дитячий фольклор, утіливши відвічний досвід нації, доводить, що особливості спілкування з дитиною та дітей між собою покликали до життя такі мовні явища, яким не має аналогії у мовленні дорослих.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Лексичні особливості фольклорних колискових пісень та їх роль у вихованні дитини. // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб.наук.праць. – Х.: Харківський державний педагогічний університет ім.Г.С.Сковороди, 1998. – С.159-166.

2. Деякі мовні особливості українських дитячих лічилок. // Лінгвістичні дослідження: Зб.наук.праць. Випуск 1. – Х.: Харківський державний педагогічний університет ім.Г.С.Сковороди, 1998. – С.218-225.

3.Деякі спільні особливості творів пестування у різних народів. // Вісник Харківського державного університету № 430: Серія Романо-германська філологія. – Х. : Константа, 1999. - С.23-26.

4.Грайворонська О.В. Типологічні особливості української поезії пестування. // Лінгвістичні дослідження: Зб.наук.праць. Випуск 2. – Х.: Харківський державний педагогічний університет ім.Г.С.Сковороди, 1999. – С.16-24.

А Н О Т А Ц І Ї

Грайворонська О.В. Мовний світ українського дитячого фольклору (Віршовані жанри). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. Харківський державний педагогічний університет ім.Г.С.Сковороди. Харків, 2000.

У дисертації виявлена мовна спеціфіка певних жанрів українського дитячого фольклору, а саме: колискових пісень, пестушок, потішок, забавлянок, лічилок, дражнилок. Здійснений комплексний лексико-граматичний аналіз названих жанрів показав, що мова кожного жанру становить певний етап у розвитку мовлення дитини. Твори фольклору для дитини (поезія пестування) і власне дитячого фольклору демонструють співвіднесенність мовної специфіки із ходом мовленнєвого розвитку малюка. Досліджененя мовних особливостей творів дитячого фольклору здійснювалося з урахуванням прагматичної функції жанрів. Будова роботи за жанрами зумовлена лінгвістичними факторами, оскільки кожному жанрові притаманні власні особливості, що виявляються на всіх рівнях мови: фонологічному, морфологічному, лексико-фразеологічному, синтактичному, стилістичному.

Ключові слова: лексико-граматичні особливості, лексико-семантична група, демінутивні форми, пейоративні форми, поезія пестування, дитячий фольклор.

Грайворонская О.В. Языковой мир украинского детского фольклора (Стихотворные жанры). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 – украинский язык. Харьковский государственный педагогический университет им.Г.С.Сковороды, Х., 2000.

В диссертации выявлена языковая специфика определенных жанров украинского детского фольклора, а именно колыбельных песен, пестушек, потешек, забавлянок, считалок, дразнилок.

Осуществленный комплексный лексико-граматический анализ названных жанров показал, что язык каждого жанра представляет собой определенный этап в развитии речи ребенка. Произведения фольклора для детей (поэзия пестования) и собственно детского фольклора демонстрируют соотнесенность своей языковой специфики с ходом речевого развития малыша.

Исследование языковых особенностей произведений украинского детского фольклора проводилось с учетом прагматических функций жанров.

Структура работы определена лингвистическими факторами, поскольку для каждого жанра характерны свои особенности, которые проявляются на всех уровнях языка: фонологическом, морфологическом, лексико-фразеологическом, синтаксическом, стилистическом.

Ключевые слова: лексико-граматические особенности, лексико-семантическая группа, деминутивные формы, пейоративные формы, поэзия пестования, детский фольклор.

Grayvoronska O.V. Linguistic World of Ukrainian folklore for Children (poetic genres). – Manuscript.

The dissrtation presented in Candidacy for the Degree of Candidate of Philology (speciality 10.02.01 – Ukrainian language). The Skovoroda Kharkiv State Pedagogical University. Kharkov, 2000.

The dissertation deals with the problems of linguistic specific character of the following folklore genres for children: lullabies, infant amusements, counting-out rhymes, teasing rhymes.

Complex linguistic analysis has proved that the language of each genre presents the definite stage of linguistic development of children. Poetry for children (lullabies and infant amusements) and rhymes created by children themselves reflect the correlation of their linguistic features with language acquisition.

The research of linguistic peculiarities of Ukrainian folklore for children is based on the methods of complex linguistic analysis as well as pragmatic functions of the genres. Specific features of each genre have been found at each structural level of the language: phonological, grammatical, lexical and grammatical, syntactical, stylistic.

Key words: lexical and grammatical peculiarities, lexical semantic group, deminutive forms, folklore for children nursery rhymes.