УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

Плаксій Лариса Іванівна

УДК 37.46

УДОСКОНАЛЕННЯ ЗМІСТУ ТА МЕТОДІВ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

В УМОВАХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ РЕФОРМИ

В УКРАЇНІ

25.00.05 – галузеве управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Київ – 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Українській Академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент Академії педагогічних наук України

ЛУГОВИЙ Володимир Іларіонович,

Українська Академія державного управління при Президентові України, ректор.

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор КОЗАКОВ Віталій Андрійович,

Київський національний економічний університет, завідувач кафедри педагогіки та психології;

кандидат наук з державного управління ДЗВІНЧУК Дмитро Іванович,

Івано-Франківський державний технічний університет нафти і газу, декан факультету управління та інформаційних технологій, завідувач кафедри державного управління.

Провідна установа:

Київський державний лінгвістичний університет Міністерства освіти і науки України, кафедра педагогіки, м. Київ.

Захист відбудеться ” 25 ” грудня 2000 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 в Українській Академії державного управління при Президентові України за адресою: 04057, Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Української Академії державного управління при Президентові України (04057, Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розісланий ”24” листопада 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.А.Шахов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Вступ. Важливим чинником виходу українського суспільства з трансформаційної кризи є створення ефективної системи державного управління. Зміни в суспільних відносинах, що набувають особливої динамічності в умовах сучасної трансформації української держави, зокрема адміністративної реформи, вимагають вироблення нової кадрової політики. "Україна потребує таких державних службовців, - підкреслює Президент України Л.Д.Кучма, - яких би характеризували високий професіоналізм, компетентність, здатність приймати рішення та забезпечувати їх реалізацію, організованість та відповідальність, патріотизм та глибока моральність". Визначення нових підходів до змісту та організації державного управління, статусу державної служби поставило вимогу удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців.

Актуальність теми дослідження. Повільність та суперечливість просування України шляхом суспільних перетворень значною мірою зумовлені недооцінкою стану, ролі та значення кадрового чинника здійснення реформ. Система освіти України залишається неадекватною суспільним вимогам. Так, на кінець 90-х років близько половини усіх виданих дипломів та присуджених наукових ступенів припадало на інженерні та природничі спеціальності. Водночас частка сфери управління економікою за цим показником становила лише 6%. На сьогоднішній день у країні не вистачає висококваліфікованої управлінської еліти. І можна з усією очевидністю стверджувати, що в українському суспільстві не варто чекати суттєвих змін, якщо вони не відбудуться у свідомості, професіональній підготовці управлінських кадрів. Саме цей чинник є вагомим підгрунтям для розв'язання складних проблем, що накопичилися впродовж останніх років. Успішне реформування економіки, адекватне реагування на соціально-економічні, науково-технологічні зміни, що відбуваються в країні та світі, стануть можливими лише за умови, якщо функції державного управління здійснюватимуть професіонали, люди стратегічного мислення та масштабного бачення, патріоти своєї країни.

Тому сьогодні одним із важливих напрямів державної політики має стати підготовка та підвищення фахового рівня персоналу державної служби і передусім його ядра - управлінської еліти. Оперативно вирішувати це завдання на даному етапі суспільного розвитку України покликана система підвищення кваліфікації державних службовців. Перед системою постає вирішення важливого та відповідального завдання - удосконалення змісту і запровадження більш ефективних методів навчання управлінських кадрів, оскільки лише так можна дати відповідь на питання: чому вчити та як учити?

За таких умов проблема фахової підготовки державних службовців потребує теоретичного осмислення. З одного боку, вона є надзвичайно важливою й актуальною, а з іншого – досить складною та комплексною.

Водночас проблема підвищення фахового рівня державних службовців I-IV категорій посад ще не стала окремим цілісним предметом дослідження і тільки починає розроблятися вітчизняною наукою та практикою, а через те ряд її вузлових моментів (стан освітньо-професійного рівня працівників державної служби, вивчення та обгрунтування їхніх освітніх потреб, змісту та методів навчання) здебільшого залишаються поза увагою дослідників. Тому так гостро сьогодні стоїть завдання її всебічного вивчення, узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду й розробки відповідних рекомендацій.

Актуальністю проблеми на сучасному етапі розвитку суспільства, її науковим і практичним значенням та малодослідженістю обумовлено вибір теми дисертації "Удосконалення змісту та методів підвищення кваліфікації державних службовців в умовах адміністративної реформи в Україні".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження проводилося в межах плану науково-дослідних робіт Української Академії державного управління при Президентові України за темами: "Державне управління освітою в Україні", "Основні напрями реформування державного управління освітою в Україні" комплексного наукового проекту "Державне управління та місцеве самоврядування" (№ 0200U004103). Результати дослідження склали доробок у розбудову кадрової політики держави, обгрунтування вимог до кадрового чинника та його ролі у здійсненні суспільних реформ.

Об'єкт дослідження – процес підвищення освітньо-професійного рівня управлінських кадрів на посадах І-ІV категорій.

Предмет дослідження – шляхи удосконалення підвищення кваліфікації державних службовців І-ІV категорій посад.

Мета дослідження полягає у виявленні напрямів удосконалення змісту та методів підвищення кваліфікації державних службовців І-ІV категорій посад як важливої складової кадрового забезпечення державно-управлінського апарату в Україні на основі наукового обгрунтування сучасних вимог до управлінських кадрів.

Для досягнення поставленої мети були визначені такі завдання дослідження:

· проаналізувати ступінь наукової розробки проблеми підвищення кваліфікації державних службовців в Україні;

· дослідити освітньо-професійний рівень управлінських кадрів І-ІV категорій посад;

· критично осмислити ступінь мотивації підвищення освітнього і фахового рівня кадрів з боку держави, установи, державного службовця та визначити освітньо-професійні потреби працівників державної служби на посадах І-ІV категорій;

· виявити особливості формування змісту навчання державних службовців в умовах перехідної економіки та демократизації суспільства;

· проаналізувати плинність працівників державної служби та її вплив на їх освітньо-професійний стан;

· розкрити особливості методів навчання управлінських кадрів та обгрунтувати необхідність добору та підвищення фахового рівня викладачів для системи підвищення кваліфікації державних службовців.

Гіпотеза дослідження. Підвищення професійного рівня державних службовців І-ІV категорій посад буде ефективнішим, якщо моделювати процес підвищення їхньої кваліфікації на основі освітньо-професійних потреб, осмислення ступеня мотивації до професійного зростання, використання методів і форм активного навчання, провідним елементом системи розглядати спеціально підібраний і підготовлений склад викладачів.

Методи дослідження. Для реалізації мети й завдань дослідження використовувався комплекс методів, зокрема аналіз та синтез (зростання ролі професійної освіти дорослих, освітнього рівня державних службовців І-ІV категорій посад, ознак елітарності, сутності поняття "управлінська еліта", плинності управлінських кадрів), узагальнення законодавчих і нормативних актів (створення системи підвищення кваліфікації державних службовців), документів, монографій, наукових, методичних та статистичних матеріалів (стосовно різних аспектів дослідження), групування порівняльних характеристик (зміст і методи навчання), логічне узагальнення (висновки та рекомендації), спостереження, бесіди, тести та опитування, експертні оцінки діяльності державних службовців (визначення освітнього рівня і потреб у навчанні). На різних етапах дослідження охоплено більше 1200 суб'єктів управлінської діяльності на посадах державних службовців I-IV категорії.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в розробці наукових положень та отриманні нових висновків у галузі державного управління (управління освітою), які в сукупності розв'язують важливу наукову проблему стратегії формування й реалізації складової кадрової політики – підвищення фахового рівня державних службовців, створення критичної кількості управлінців-професіоналів:

· подальший розвиток дістало теоретичне обгрунтування необхідності післядипломної освіти державних службовців, підвищення рівня їх професіоналізму, компетентності як важливого чинника здійснення суспільних реформ;

· доведено відсутність в Україні управлінської еліти як явища за критеріями елітаризму, зокрема рівнем професіоналізму;

· здійснено поглиблений аналіз сутності такого феномена, як "управлінська еліта", дано його авторське трактування;

· обгрунтовано можливість та необхідність формування управлінської еліти через систему підвищення кваліфікації управлінських кадрів;

· розкрито принципи і тенденції формування змісту навчальних програм професійного удосконалення персоналу державної служби на сучасному етапі з урахуванням його освітніх потреб;

· обгрунтовано необхідність застосування активних методів навчання управлінських кадрів на основі світового та вітчизняного досвіду, зокрема, андрагогіки;

· науково доведено необхідність та специфіку добору й підвищення фахового рівня викладачів системи післядипломної освіти державних службовців.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження мають практичне значення для розробки та запровадження адміністративної реформи в Україні в питаннях, що стосуються кадрового забезпечення державної служби, створення сучасної системи підготовки та підвищення фахового рівня управлінського персоналу. Вони становлять інтерес як для організаторів навчання, так і для викладачів-практиків. Результати дисертаційного дослідження, висновки та пропозиції автора знайшли своє відображення у зверненні Президента України до Верховної ради 11 жовтня 1994 р. з програмною доповіддю "Шляхом радикальних економічних реформ", щорічному зверненні Президента України до Верховної Ради 4 квітня 1995 р. та посланні Президента України до Верховної Ради України 22 лютого 2000 р. "Націю звеличують великі цілі і діла". Висновки автора щодо проблеми кадрового забезпечення державної служби та формування управлінської еліти були використані у виступах Президента України на VII з`їзді УСПП (25 травня 1999 р.) та на святкуванні 100-річчя Національної гірничої академії України 25 червня 1999 р. у Дніпропетровську (довідка Адміністрації Президента України від 21 березня 2000 р. №4/6 – 04/59).

Апробація результатів дослідження. В Інституті підвищення кваліфікації Української Академії державного управління при Президентові України і Міжнародному інституті ринкових відносин та підприємництва були апробовані активні методи навчання слухачів (довідки про впровадження від 5 липня 2000 р. №22 та від 3 листопада 2000 р. №194). Результати досліджень доповідалися на Міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні питання організації навчання і методики викладання в системі підвищення кваліфікації державних службовців", що відбулася 4-5 грудня 1997 р. у м. Києві під егідою Української Академії державного управління при Президентові України за участю Академії Німецької спілки державних службовців та представництва Фонду Ганнса Зайделя (ФРН) в Україні, на науково-практичній конференції "Проблеми наукового забезпечення адміністративної реформи в Україні" ( 27-28 травня 1999 р., м. Київ ), а також на засіданні круглого столу "Обговорення моделі економічного зростання", що відбувся 15 жовтня 1999 р. в Інституті економічного прогнозування НАН України.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення в 6-х наукових публікаціях у "Віснику Української Академії державного управління при Президентові України", збірнику наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України та в матеріалах науково-практичної конференції.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (загальна кількість 254 джерела, з них 216 українських і російських та 38 іноземних). Загальний обсяг роботи 185 сторінок, у тому числі 15 таблиць і 2 рисунки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, показано стан розробки наукової проблеми, її значення для розвитку України, визначено основну мету й завдання дослідження, розкрито його наукову новизну та практичне значення, висвітлено аспекти апробації і впровадження одержаних результатів.

У першому розділі "Професійне удосконалення управлінських кадрів як важливий чинник ефективного функціонування держави" на основі аналізу літератури висвітлюється ступінь наукової розробки теми, розглядається зростання ролі професійної освіти дорослих у сучасних умовах, необхідність підготовки управлінської еліти в Україні, осмислюється концептуальна основа такої підготовки, обгрунтовуються шляхи удосконалення системи підвищення кваліфікації управлінських кадрів як нагальна потреба часу.

Дослідженням проблеми формування управлінських кадрів в Україні, підвищення її фахового рівня займаються такі українські вчені, як С.Й.Вовканич, Д.І.Дзвінчук, С.Д.Дубенко, В.М.Князєв, В.А.Козаков, В.Г.Кремень, С.В.Крисюк, В.І.Луговий, В.К.Майборода, І.Ф.Надольний, П.С.Назимко, Н.Р.Нижник, О.Ю.Оболенський, В.І.Полохало, Н.Г.Протасова, Г.М.Сагач, М.О.Шульга, Г.В.Щокін, С.В.Ярошенко, В.Г.Яцуба та інші.

Питання освіти дорослих, підготовки працівників державної служби знайшли своє відображення в наукових працях учених Росії, зокрема, Ю.М.Афанасьєва, Г.К.Ашина, С.І.Барзілова, Е.Е.Буренкова, А.К.Динкевича, А.І.Рокітова, Ж.Т.Тощенка, Х.С.Швирьова, Є.Г.Юдіна, а також у деяких дисертаційних дослідженнях.

Серед зарубіжних учених, роботи яких присвячені розробці проблем навчання дорослих, варто виділити Б.Гурне, Б.Гаврилишина, Д.Джеймсона, С. Дубара, П.Друкера, Ф.Кумбса, Ф.Майора, А.Реньона, Ж.Піаже, Г.Псахаропуса, Г.Райта, К.Роджерса, Ч.Сноу, А.Тейнмана, Дж.Тетума, А.Турена та інших.

Аналіз ступеня наукової розробки теми дав підстави для висновку, що, не зважаючи на наукові праці, в яких більшою чи меншою мірою висвітлюються різні аспекти обраної для дослідження проблеми, стан її наукового осмислення не можна вважати достатнім.

У роботі здійснюється аналітичний екскурс в історію розвитку концепції безперервної освіти, що стало можливим завдяки насамперед міжнародному співробітництву в рамках ЮНЕСКО. Вченими різних країн доведено високу економічну й соціальну ефективність освіти в суспільному розвитку. Цей аналіз дав змогу не лише відстежити процес становлення безперервної освіти, але й визначити стан, основні проблеми та тенденції її розвитку в Україні, виявити, зокрема, надзвичайної ваги проблему, а саме: при досить високих показниках загального освітнього рівня населення України (99% зайнятого населення має вищу або середню освіту) лише 15-17% його за рівнем підготовки відповідає сучасним потребам суспільної діяльності. Це об'єктивно зумовило необхідність дослідження й такого прошарку дієздатного населення, як працівники сфери державного управління, особливо його вищого складу – управлінської еліти.

У процесі дослідження розкрита сутність і дано визначення цього поняття, яке донедавна не мало права на існування, будучи віднесене до "буржуазних" понять. Розглянуто два підходи до визначення еліти – функціонально-статусний та нормативно-ціннісний. Що ж стосується управлінської еліти, то автор дослідження доводить необхідність поєднання цих двох підходів до її визначення. Управлінська еліта, за висновком автора, – це частина національної еліти, що функціонує у сфері управління, має високий соціальний статус, який передбачає здійснення управлінських рішень на необхідному професійному рівні й водночас є втіленням загального рівня культури, духовності та патріотизму. Це стало відправним пунктом дослідження стану управлінської еліти в Україні за критеріями елітарності, основу яких заклали у своїх працях класики елітизму В.Парето, Г.Моска, Р.Міхельсон, М.Вебер, а також сучасні вчені-дослідники А.Тойнбі, Й.Шумпетер та інші.

Проаналізовано стан управлінської еліти в Україні. Аналіз здійснювався за критеріями, що характеризують елітарність представників управлінського корпусу -- складу урядів України, голів обласних, міських державних адміністрацій та їх заступників. Характеристика управлінських кадрів за критеріями елітарності засвідчила недосконалість ядра управлінської еліти, її фактичну відсутність як явища, як критичної кількості, здатної виконувати покладені на неї функції. Процесу життєдіяльності в ринкових і демократичних умовах заважає консерватизм управлінських кадрів, недостатність загального рівня культури, освіти, професіоналізму, обмеженість світогляду.

Аналіз лише за таким критерієм елітарності, як професіоналізм, є свідченням цього. Так, у 1999 р. 77,3% голів райдержадміністрацій мали технічну освіту й лише 8,9% - гуманітарну, 12,5% - економічну та 1,2% - юридичну. Більше того, 76% управлінців віком від 40 до 54 років, отримали освіту, яка сьогодні за багатьма параметрами не відповідає сучасним потребам. Ця ситуація ще більше ускладнюється тим, що освіта їх заступників здебільшого не відповідає закріпленими за ними напрямами роботи. Майже аналогічна картина спостерігається і щодо характеру отриманої освіти у членів уряду країни.

Що ж до такої складової професіоналізму, як досвід роботи, то теж спостерігається неоднозначна ситуація. З одного боку, 91,1% заступників голів обласних, міських державних адміністрацій та 87,6% голів районних державних адміністрацій мають досвід управлінської роботи, але, з іншого боку, значна їх частина (майже 76%) знаходяться у віці від 40 до 54 років, тобто володіють досвідом роботи, сформованим переважно в адміністративно-командній системі управління. Це стало одним із вагомих чинників сучасного кризового стану економіки країни.

У дослідженні обгрунтовано механізм формування управлінської еліти в Україні. Підвищення фахового рівня державних службовців як складова даного процесу виступає пріоритетним напрямом політики кадрового забезпечення державної служби. Важливе значення, як обгрунтовано дисертантом, має вирішення проблем, пов'язаних з розширенням навчальної бази, термінів навчання та збільшенням і впорядкуванням фінансування навчання працівників державного управління.

Другий розділ "Виявлення реальних потреб у навчанні державних службовців – основа визначення змісту професійної підготовки" містить дослідження освітньо-професійних потреб у навчанні державних службовців I-IV категорій посад. Автором узагальнено найважливіші мотиваційні чинники, якими керуються держава, органи влади, державні установи й окремі громадяни (державні службовці), задовольняючи потребу в навчанні, підвищенні фахового рівня (Рис.1.).

Водночас дія мотиваційних чинників лише тоді набуває сенсу, коли працівники сфери управління – юридично захищені особи. В Україні відсутній правовий механізм захисту державних службовців, що призводить до усунення держави від регулювання та контролю за цим процесом, а отже великої плинності працівників державної служби. Якщо в розвинених країнах показник плинності персоналу державної служби складає 3-4%, то, як свідчить аналіз, плинність лише серед голів місцевих державних адміністрацій у 1999 р. складала 20-30%, а загалом у 1999 р. з державної служби вибуло близько 30 тис. працівників. Це, з одного боку, збільшує навантаження на

Високорозвинуте суспільство - високий рівень освіти, культури, професіоналізму; - можливість для самореалізації кожного громадянина; - суспільне, зокрема економічне зростання тощо. Компетентний орган влади, конкурентоспроможна установа - професійне надання послуг; - підвищення компетентності й конкурентоспроможності ; - зниження витрат на функціонування; - зростання суспільної довіри, іміджу, репутації тощо. Гармонійна особистість - духовний, культурний розвиток та високий професіоналізм; - самореалізація, самоствердження; - перспектива росту; - збільшення доходу та зміцнення службового становища тощо.

Рис. 1. Мотиваційні чинники задоволення потреб у навчанні.

систему їх навчання, з іншого, - розпорошує і до того незначні кошти, що спрямовуються на ці цілі. Дана проблема виглядає набагато ширшою, якщо взяти до уваги її зворотній бік - необхідність відпрацювання стрункої системи відбору людей на державну службу.

На основі проведеного анкетування державних службовців, які навчалися в Інституті підвищення кваліфікації кадрів Української Академії державного управління при Президентові України у 1997/98 навчальному році (начальники головних управлінь та відділів Головного контрольно-ревізійного управління; начальники управлінь та відділів Головного управління державного казначейства України; керівників управлінь та самостійних відділів Державної податкової адміністрації; заступники міністрів, голів державних комітетів, які відають кадровими питаннями; начальники головних управлінь, відділів Міністерства транспорту; заступники голів Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій з політико-правових питань; керівники управлінь, відділів Державного комітету України у справах національностей та міграції, відділів у справах національностей та міграції Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій) були визначені дисципліни, що найбільше відповідають специфічним фаховим потребам зазначеної категорії працівників. Водночас визначено потреби в навчанні, які є спільними для таких різнопланових груп слухачів.

Заслуговує на увагу сама практика виявлення потреб у навчанні державних службовців за допомогою каталогів програм, що має місце в системі навчання персоналу державної служби Німеччини, Англії, Канади, інших зарубіжних країн і зарекомендувала себе як гнучка й ефективна.

Порівняльний аналіз потреб навчання державних службовців в Україні з потребами у навчанні державних службовців Німеччини, Іспанії, Франції, Італії, Нідерландів та Великобританії засвідчив різний ступінь навантаженості на систему підвищення кваліфікації управлінських кадрів. Якщо потреби в навчанні державних службовців країн Західної Європи фокусуються лише в "нашаруванні" підготовки зі спеціальних дисциплін на відповідну базову підготовку (тобто навчання за класичною схемою), то задоволення потреб у навчанні державних службовців в Україні полягає не лише в "нашаруванні" (що характерно для системи підвищення кваліфікації), а завданні набагато складнішому – наданні якщо не базових (при діючих термінах навчання це неможливо), то необхідних основ дисциплін, котрих бракує, проте потреба в яких є особливо нагальною.

Ситуація, як засвідчив аналіз, ускладнюється недостатнім та невпорядкованим фінансуванням. У дисертації аналізується фінансування післядипломної освіти працівників державної служби з державного бюджету України (у державному бюджеті країни на 1999 р. лише для 12 з 21 міністерств та 9 з 23 державних комітетів передбачалося таке фінансування). Відзначається, що в бюджетах районних та обласних (міських) державних адміністрацій фінансування на підвищення фахового рівня працівників не визначається.

Третій розділ "Формування змісту та розвиток методів підвищення кваліфікації державних службовців у період реформування адміністративної системи" спрямований на узагальнення результатів дослідження щодо потреб у навчанні державних службовців, наповнення новими змістом та методами навчання персоналу, що зумовлено їх невідповідністю сучасним потребам. Обгрунтовується положення про те, що глобальні зміни, які відбулися в Україні у зв'язку з переходом до ринкової системи господарювання, демократичного ладу суспільства, вимагають змін у знаннях, навичках і психології людей, особливо працівників державної служби, а також що, удосконалюючи зміст навчання управлінських кадрів, необхідно прагнути до гнучкості навчальної програми на основі аналізу соціально-економічних, політичних і культурних процесів, що відбуваються в країні. Мова йде про підготовку нового типу управлінця, здатного до інновацій, творчого підходу до вирішення управлінських проблем, для якого характерними є професіоналізм, відповідальність, широкий кругозір і стратегічне мислення, патріотичне спрямування своїх дій.

Оскільки програми підвищення кваліфікації державних службовців є одним із вразливих місць у навчальному процесі, автор на основі результатів проведеного дослідження обгрунтовує необхідність внесення до них ряду дисциплін, зокрема з державного управління (на що вказують 37-50% респондентів), економіки, фінансів, банківської справи (21-53%), права (27-56%), психології та етики ділового спілкування (22-39%), менеджменту (23-40%), історії державотворення (43%). До цього слід додати також історію культури й національних традицій, висвітлення глобальних проблем, цивілізаційних процесів сучасності.

Концепція навчання дорослих набагато складніша, ніж для системи вищої освіти студентської молоді, вона будується на принципово нових засадах - основах андрагогіки. На узагальненні напрацьованих зарубіжними вченими результатів дослідження у дисертації доводиться необхідність використання елементів як біхевіористської, так і когнітивної й гуманістичної теорій навчання дорослих, що складає теоретичне підгрунтя для застосування методів навчання дорослих слухачів в аудиторії державних службовців. При цьому перевага має надаватися саме активним методам навчання, таким як метод розгляду випадків, інсценізації, ситуацій, дискусій, дидактичних ігор, міні-лекцій тощо. Перенесення акцентів на активні методи навчання обгрунтовується, з одного боку, зростаючим потоком інформації, з другого, - невеликими термінами навчання державних службовців та необхідністю підвищення ефективності засвоєння матеріалу.

Аналізуються результати застосування активних методів навчання на курсах підвищення кваліфікації в Інституті підвищення кваліфікації кадрів Української Академії державного управління при Президентові України та в навчальних групах за профілями "менеджмент виробництва", "менеджмент персоналу" та "менеджмент зовнішньоекономічних відносин" в Міжнародному інституті ринкових відносин та підприємництва.

Складність вимог до змісту і методів навчання дають підстави для висновку, що система підвищення кваліфікації державних службовців, особливо І-ІV категорій посад, потребує спеціального добору висококваліфікованих педагогів, які забезпечили б високий рівень підготовки управлінських кадрів. Обгрунтовуються вимоги до професійно-кваліфікаційного рівня таких викладачів. Водночас акцентується увага на зворотному боці проблеми, а саме: компенсації підвищених вимог відповідною платнею. Це, у свою чергу, зумовлює необхідність постійного підвищення фахового рівня самих педагогів на базі Інституту підвищення кваліфікації кадрів Української Академії державного управління при Президентові України, шляхом стажування за кордоном та неперервної самоосвіти.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження шляхів удосконалення змісту та методів підвищення фахового рівня державних службовців в умовах здійснення адміністративної реформи в Україні дає змогу зробити наступні основні висновки та пропозиції.

1. Система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, яка утворена в 1995 році, розвинулася на інтелектуальному, духовному, кадровому потенціалі української школи. Вона включає Українську Академію державного управління при Президентові України, чотири її філіали, 23 регіональних центри та 46 галузевих навчальних закладів підвищення кваліфікації. Навчально-кадровий потенціал існуючої системи може бути зміцнений шляхом подальшого розвитку Української Академії державного управління при Президентові України, посилення координації навчально-методичної та інформаційно-аналітичної роботи з проблем формування кадрового забезпечення державної служби, а також залучення до підготовки державних службовців провідних, насамперед, національних вищих навчальних закладів України.

2. Кадровий потенціал ринкових і демократичних перетворень лишається вкрай обмеженим. Результати дослідження свідчать, що за роки незалежності в Україні не вдалося сформувати дієздатний апарат державної служби, докорінно перебудувати управлінські структури, змінити стиль, методи та традиції, притаманні командно-адміністративній системі управління, що спричинило глибоку суперечність між новими відносинами, які формуються, і діючою адміністративною системою управління. Саме цим певною мірою зумовлений стан соціально-економічної ситуації в Україні. Особливо гострою сьогодні є проблема формування управлінської еліти. Проведене дослідження дає підставу стверджувати, що Україна не має управлінської еліти в такій кількості й такої якості, яка була б здатна забезпечити успішний розвиток як економіки, так і держави в цілому. Глибоке укорінення віджитих форм суспільного життя, інертність, пасивність значної частини керівників, їх вичікувальна позиція, брак оперативності, професіоналізму, громадянської відповідальності – характерні особливості діяльності державних службовців, в яких переважно відсутня фахова освіта, а більшість з них має базову вищу інженерно-технічну освіту, що часто не відповідає закріпленим за ними напрямам роботи.

3. Результати дослідження підтверджують наявність потреби у державних службовців на посадах I-IV категорій в освоєнні таких дисциплін, як державне управління, право, економіка, фінанси, банківська справа, психологія та етика ділового спілкування. Аналіз потреб у навчанні державних службовців викликає нагальну необхідність у чіткій класифікації їх посад з урахуванням посадово-рангової різноманітності суб'єктів підготовки, удосконалення відповідних професійно-кваліфікаційних характеристик. Посилення мотивації до навчання значною мірою зумовлюється підвищенням престижу інституту державної служби.

4. У змісті підготовки державних службовців необхідно посилити увагу до питань психології управлінців, підготовки їх до вирішення глобальних завдань, забезпечивши інтегровану міждисциплінарну освіту для розв'язання широкого спектра управлінських проблем, зокрема економічну, політологічну, правову підготовку та управлінську культуру. Це б сприяло поглибленню їх професійних знань, розширенню світогляду і відчуття відповідальності, формуванню державного службовця як особистості, громадянина, патріота своєї країни.

5. Потреба в навчанні державних службовців є не лише їх особистою, а ще більше потребою державних органів, установ та держави в цілому. Чим більше уваги держава приділятиме освітньому та професійному удосконаленню своїх працівників, тим швидше це позитивно позначиться на створенні "критичної маси" високоосвічених управлінців, їх професійній та духовній досконалості, а отже на ефективному і сталому розвитку економіки, усього суспільства. Задоволення потреб у навчанні державних службовців вимагає покращання фінансування, яке сьогодні є вкрай недостатнім. Отже, нагальною є проблема фінансового забезпечення навчання державних службовців, виділення окремим рядком як у бюджеті держави, так і в бюджетах організацій витрат на підвищення фахового рівня працівників державної служби.

6. Завдання підвищення фахового рівня державних службовців в Україні суттєво відрізняється від завдання, що стоїть перед аналогічними навчальними системами інших країн. Підвищення фахового рівня державних службовців розвинутих країн передусім полягає в "нашаруванні" нових знань із тих чи інших дисциплін над базовою підготовкою. У нашій країні актуальним є не тільки приріст знань як таких, а й заповнення тієї прогалини, що утворилася в результаті знецінення базових знань у зв`язку з переходом України до побудови власної держави, ринкової системи господарювання, демократизації суспільства. Тому, не зважаючи на фінансовий стан, в якому перебуває нині Україна, слід з усією відповідальністю поставитися до подовження терміну і розширення періодичності навчання. Це особливо важливо на перехідному етапі, коли ще недостатньо підготовлено управлінців сучасного типу й не вступила у свої права нова генерація державних службовців з глибокою і повноцінною базовою професійною освітою.

7. Зростаючий потік інформації, стислі строки та необхідність підвищення ефективності засвоєння матеріалу дорослими зумовлюють доцільність використання активних методів навчання на засадах андрагогіки.

8. Складність навчання державних службовців, потребує впровадження системи підвищення професійного рівня викладачів, які працюють із даною категорією слухачів. Це, у свою чергу, потребує підготовки відповідної навчальної та методичної літератури.

9. Необхідно відповідним чином визначити й статус викладача, який задіяний у системі навчання державних службовців, оплату його праці. Адже рівень підготовки дорослої аудиторії, якою є аудиторія державних службовців, вимагає від викладачів високого науково-теоретичного рівня та широкого державно-управлінського досвіду, а отже ретельного відбору найбільш талановитих і професійно підготовлених педагогів.

В умовах проведення адміністративної реформи в Україні важливо здійснити ряд заходів, які б сприяли розв'язанню існуючих проблем підвищення ефективності навчання державних службовців, а отже реалізації політики кадрового забезпечення державного управління. Вирішення цього завдання має зосереджуватися на наступних основних напрямах.

По-перше, створенні відповідної нормативно-правової бази:

· у Законі "Про державну службу" повинно отримати своє юридичне оформлення положення щодо вирішенню питання раціонального та ефективного охоплення управлінських кадрів системою навчання, а отже насичення органів та установ управління підготовленими фахівцями;

· законодавчо встановити порядок та контроль фінансування навчання державних службовців усіх категорій, визначивши за необхідне включення до державного і місцевих бюджетів окремим рядком відповідних коштів.

По-друге, вирішенні питань щодо організаційного забезпечення системи підвищення кваліфікації кадрів, насамперед:

· при Інституті підвищення кваліфікації кадрів Української Академії державного управління при Президентові України утворити підрозділ, відповідальний за підвищення кваліфікації викладацьких кадрів, що працюють у даній системі.

По-третє, інформаційному, науково-методичному, консультативному забезпеченні, насамперед:

· Головдержслужбі України спільно з Українською Академією державного управління при Президентові України розробити методику визначення потреб у навчанні, що започаткувала б створення в майбутньому каталогу програм підвищення фахового рівня персоналу державної служби, які були б максимально наближеними до реальних інтересів;

· започаткувати окреме періодичне видання, присвячене проблемам андрагогіки, або створити відповідну рубрику у Віснику Української Академії державного управління при Президентові України з метою висвітлення питань, що стосуються специфіки, методів та методики навчання даної категорії слухачів і відповідної підготовки викладачів.

По-четверте, кадровому забезпеченні системи навчання управлінських кадрів, а саме:

· визначити статус викладача системи підготовки та підвищення фахового рівня працівників державної служби;

· забезпечити належний рівень оплати викладачів даної системи відповідно до рівня їх кваліфікації.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Плаксій Л. До питання про специфіку та необхідність навчання дорослих // Вісн. УАДУ при Президентові України. - 1997. - № 3 - 4. - С. 135 - 141.

2. Плаксій Л. Сучасні теорії післядипломного навчання // Вісн. УАДУ при Президентові України. - 1998. - №2. - С. 196 - 202.

3. Плаксій Л. Вивчення реальних потреб у професійній майстерності державних службовців – визначальний етап у підвищенні їх кваліфікації // Вісн. УАДУ при Президентові України. - 1999. - №3. - С. 206 - 212.

4. Плаксій Л. Задоволення потреб у навчанні – нагальна потреба держави, установи, індивіда (державного службовця) // Вісн. УАДУ при Президентові України. - 1999. - №2. - С. 177 - 184.

5. Плаксій Л. Юридична захищеність державних службовців – одна з умов підвищення фахового рівня необхідної кількості управлінських кадрів // Зб. наук. праць УАДУ при Президентові України. Вип. 2. Част. ІІ. - К.: Вид-во УАДУ, 1999. - С. 80 - 84.

6. Плаксій Л. Розвиток теорій навчання дорослих // Актуальні питання організації навчання і методика викладання в системі підвищення кваліфікації державних службовців: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції 4-5 грудня 1997 року. - К.: Вид-во УАДУ, 1998. - С. 197 - 210.

АНОТАЦІЯ

Плаксій Л.І. Удосконалення змісту та методів підвищення кваліфікації державних службовців в умовах здійснення адміністративної реформи в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.05 - галузеве управління. -Українська Академія державного управління при Президентові України, Київ, 2000.

Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню удосконалення підвищення фахового рівня управлінських кадрів через призму теоретичного осмислення даної проблеми. Здійснено аналіз освітнього рівня державних службовців, зокрема їх вищої ланки – управлінської еліти. Визначено об'єктивну необхідність формування управлінської еліти через систему підвищення професійного рівня на основі аналізу освітніх потреб. Запропоновано механізм удосконалення змісту та методів підвищення кваліфікації державних службовців в умовах здійснення адміністративної реформи в Україні.

Ключові слова: підвищення кваліфікації державних службовців, управлінська еліта, професіоналізм, освітній рівень, досвід управління, освітньо-професійні потреби, зміст та методи навчання.

АННОТАЦИЯ

Плаксий Л.И. Усовершенствование содержания и методов повышения квалификации государственных служащих в условиях административной реформы в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук государственного управления по специальности 25.00.05 - отраслевое управление. - Украинская Академия государственного управления при Президенте Украины, Киев, 2000.

Диссертационная работа посвящена комплексному исследованию усовершенствования повышения квалификационного уровня управленческих кадров через призму теоретического осмысления данной проблемы. Проведен анализ образовательного уровня государственных служащих, в частности их высшего звена – управленческой элиты. Обоснована объективная необходимость формирования управленческой элиты через систему повышения её профессионального уровня на основе анализа образовательных потребностей. Проведенный анализ дал возможность определить общие потребности в обучении государственных служащих на должностях I-IV категорий на переходный для общества период. Автором обозначены главные мотивационные факторы в обучении со стороны государства, государственного органа, учреждения и государственного служащего. Только учет комплексного действия этих факторов может привести к ожидаемому результату – воспроизводству высококвалифицированных управленческих кадров. Успешное решение этой задачи также тесно связано с таким явлением, как текучесть кадров. Юридическая защищенность госслужащих обеспечит контроль государства за этим процессом.

Предложен механизм усовершенствования содержания и методов повышения квалификации государственных служащих в условиях проведения административной реформы в Украине. Это объективно обусловленный процесс, поскольку переход Украины от административно-командной системы управления к демократической и рыночной вызвал необходимость в руководителях иного качества. Сегодня от них требуется быть и хорошим профессионалом, и организатором, и психологом, быть руководителем не регионального, а глобального уровня, патриотом своей страны.

Сжатые сроки обучения, информационный бум и наиболее эффективное восприятие при активных формах обучения взрослых обуславливают предпочтение активных методов подготовки государственных служащих. Это, в свою очередь, предопределило глубокое осмысление наработанных теорий последипломного обучения: бихевиористской, когнитивной и гуманистической. Только высококвалифицированному педагогу под силу успешно справиться с обучением взрослых, а именно к этой категории относятся управленческие кадры. Повышение квалификации преподавателей, занятых в данной системе – объективная предпосылка и залог успеха.

Ключевые слова: повышение квалификации государственных служащих, управленческая элита, профессионализм, образовательный уровень, опыт управления, образовательно-профессиональные потребности, содержание и методы обучения.

ANNOTATION

L.I.Plaksiy. Advancement of the content and methods of upgrading the qualification of civil servants under the conditions of administrative reform in Ukraine. - Manuscript.

Dissertation for the Candidate degree in State Administration. Speciality 25.00.05 - Branch Administration. - Ukrainian Academy of State Administration at the President of Ukraine, Kyiv, 2000.

The dissertation is dedicated to the complex research of the upgrading the level of expertise of the administrative personnel from the angle of the theoretical conceptualization of the problem. Analysis of the educational background of civil servants was conducted, particularly that of the administrative elite. Objective necessity was defined to form an administrative elite through the system of upgrading their professional level on the basis of the educational needs analysis. A mechanism was proposed for the advancement of the content and methods of upgrading the qualification of civil servants under the conditions of administrative reform in Ukraine.

Key words: upgrading qualification of civil servants, administrative elite, professionalism, educational background, administrative experience, educational needs, content of professional training.