ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

САЯПІНА Тетяна Володимирівна

УДК 883 К – 1.081

МІФОПОЕТИКА ТВОРЧОСТІ

М.М. КОЦЮБИНСЬКОГО

Спеціальність 10.01.01 – українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Запоріжжя – 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії літератури й журналістики

Запорізького державного університету Міністерства освіти і науки

України.

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор, завідувач

кафедри теорії літератури й журналістики,

декан філологічного факультету

Запорізького державного університету

Турган Ольга Дмитрівна

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук, доцент,

завідувач кафедри українознавства

Одеського державного університету ім.І.Мечникова

Мейзерська Тетяна Северинівна

- кандидат філологічних наук, докторант

Київського національного педагогічного університету

ім.М.Драгоманова

Криловець Анатолій Олександрович

Провідна установа – Київський національний університет ім. Т.Шевченка

кафедра української літератури і шевченкознавства

Захист відбудеться “15” вересня 2000 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.02 при Запорізькому державному

університеті за адресою 69063, м.Запоріжжя, вул.Жуковського, 66.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Запорізького

державного університету (М.Запоріжжя, вул.Жуковського, 66).

Автореферат розісланий 12 серпня 2000 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради, Т.В.Хом`як

кандидат філологічних наук, доцент

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасне українське літературознавство характеризується прагненням дослідників якомога швидше заповнити той методологічний вакуум, що утворився внаслідок багаторічного панування в науці базованих на марксистсько-ленінському світогляді й соціально заанґажованих традиційно-інтерпретаційних підходів до аналізу літературного твору. Структуралізм, семіотика, герменевтика, психоаналітичні й феміністичні студії та безліч інших зарубіжних методів і підходів до дослідження твору стали активно засвоюватись вітчизняними науковцями, перетворюючи літературознавство на свого роду мистецтво, а аналіз тексту _на своєрідний творчий процес, цікавість якого полягає в застосуванні нетрадиційних комбінацій методів, у пошуках нових кутів зору при вивченні загальновідомих творів.

Крім того, в добу сучасного fin de siйcle в країні назріла ситуація глобальної переоцінки цінностей як політичного, так і філософського та морально-етичного плану. Така переоцінка цінностей має одним зі своїх виявів переосмислення літературного канону, відмову від ореолу абстрактної святості у сприйнятті образів українських письменників-класиків, до яких належить і М.Коцюбинський.

Лозунгово-декларативне поверхове сприйняття письменника як “співця першої революції” в літературознавстві кінця 1980 - 1990-х рр. змінилося на спроби ретельного і вдумливого текстологічного аналізу доробку митця з урахуванням культурно-історичного контексту написання його творів, який закладено ще у працях В.Агеєвої, М.Грицюти, І.Денисюка, Н.Калениченко, П.Колесника, М.Костенка, Ю.Кузнецова, Й.Куп’янського, Л.Міхалінчик, О.Нестерак тощо.

Методологічні засади цих праць органічно витікають зі специфіки світогляду самого М.Коцюбинського, адже умовою найбільш успішного й адекватного літературознавчого аналізу є максимальне наближення світоглядно-наукової парадигми дослідницьких методів до світоглядно-художньої парадигми досліджуваного тексту. Саме тому в сучасному літературознавстві назріла потреба міфопоетичного аналізу творів М.Коцюбинського – яскравого пантеїста, тексти якого є спробою художнього філософсько-онтологічного осмислення явищ буття, які через їх архаїчну закоріненість доцільно розглядати крізь призму міфу. Міфопоетичний аналіз прози митця, на наш погляд, доповнить цілісну картину дослідницького сприйняття його доробку і літературної ситуації рубежу ХІХ_ХХ століть, внесе нові грані в історико-літературний дискурс вивчення творів письменника.

Дослідження проводиться на матеріалі всієї художньої прози М.Коцюбинського, а також його публіцистичного доробку, епістолярної спадщини, нотаток та щоденникових записів [1; 1-7]. Така всеохопність у підході до предмета аналізу дає можливість якомога повніше дослідити світогляд письменника, культурно-історичний та літературний контекст написання його творів, а також явище інтертекстуальності в процесі художньої творчості.

Актуальність обраної нами теми полягає насамперед у застосуванні нетрадиційного для коцюбинськознавства набору методів аналізу художнього тексту, у спробі позбавити дослідження літературних творів соціальної заанґажованності будь-якого характеру. При виборі підходів до вивчення доробку митця ми намагалися творчо застосувати й адаптувати до національного художньо-літературного матеріалу такі методи дослідження: архетипний аналіз, базований на роботах З.Фройда, К.-Г.Юнга, Н.Фрая, ритуально-міфологічний підхід Дж.Фрезера, елементи структурального аналізу К.Леві-Стросса та Р.Барта, елементи герменевтики та ін.

Стан наукової розробки проблеми. При аналізі конкретного художньо-літературного матеріалу в нашій роботі ми спираємось на розвідки таких дослідників міфу й міфопоетики, як С.Аверінцев, М.Бахтін, Я.Голосовкер, М.Еліаде, М.Євзлін, О.Лобок, О.Лосєв, Ю.Лотман, Є.Мелетинський, З.Мінц, В.Топоров, О.Фрейденберг, К.Хюбнер тощо. Також положення роботи базуються на дослідженнях в галузі міфопоетики української літератури сучасних літературознавців О.Турган, Я.Поліщука, А.Нямцу, Т.Мейзерської та ін.

Допоміжними при розробці основних положень дисертації є праці в галузі української та східнослов’янської міфології О.Афанасьєва, В.Гнатюка, М.Костомарова, М.Новикової, О.Потебні, Х.Ящуржинського. Прислужилися в дослідженнях східнослов’янської специфіки міфологізму М.Коцюбинського й етнографічні праці О.Воропая, А.Пономарьова, В.Скуратівського.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалася в руслі теми “Поетика художнього твору”, над якою працює кафедра теорії літератури і журналістики Запорізького державного університету, а також держбюджетної теми № 5-00 “Аналіз міфопоетики українських письменників ХІХ_ХХ ст.”

Обраний аспект аналізу творчості М.Коцюбинського визначає мету дослідження – формування концепції міфопоетики у творах митця як цілісної ієрархічно впорядкованої системи.

Досягнення задекларованої мети передбачає розв’язання таких завдань:

1)

2)

3)

4)

5)

6)

Наукова новизна роботи полягає у виборі методології аналізу, а також у розробці в ході дослідження таких основних положень:

1)

2)

3)

4)

Практичне значення одержаних в роботі результатів полягає в можливості розширення дослідницького дискурсу вивчення творчості М.Коцюбинського. Матеріали дисертації можуть бути використані при читанні лекцій, в спецкурсах і спецсемінарах з історії української літератури, при написанні дипломних і курсових робіт студентами – філологами, а також у факультативних курсах з історії української літератури в школах з поглибленим вивченням гуманітарних дисциплін.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри теорії літератури й журналістики Запорізького державного університету. Окремі її тези покладено в основу доповідей, виголошених на конференціях “Ольга Кобилянська: погляд на життя і творчість з кінця ХХ століття” (Чернівці, 1998), “Нове прочитання творчості М.М.Коцюбинського” (Чернігів, 1999), науково-теоретичній конференції молодих вчених при Інституті літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України (Київ, 1999), щорічних науково-практичних конференціях викладачів і студентів у Запорізькому державному університеті (1997, 1998, 1999), на 1-х Запорізьких читаннях “Еврейское Население Юга Украины” (1997).

Основні положення роботи викладені в 7 статтях, тезах доповіді.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків та списку використаних джерел (250 найменувань). Робота викладена на 195 сторінках тексту.

ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, окреслено її актуальність і наукову новизну, визначено предмет, мету і завдання дослідження, подано характеристику рівня дослідженості теми, інформацію про методологічну основу і методику дослідження, дані про апробацію наукових положень роботи.

Перший розділ “Оцінка творчості М.Коцюбинського історико-літературною думкою ХХ століття” присвячено аналізові дослідницького дискурсу літературознавчого вивчення творів письменника.

Історико-літературний і літературно-критичний дискурс творчості М.Коцюбинського майже точно дорівнює століттю: перша, коротка, але влучна оцінка творів письменника здійснена І.Франком у статті “З остатніх десятиліть XIX віку” (Літературно-науковий вісник, 1901 р., т. 15, кн. 9). Їй передували три принагідні згадки того ж автора про окремі твори М.Коцюбинського. Стаття І.Франка поклала початок широкому потоку досліджень творчості митця.

Попри розмаїтість і багатоаспектність підходів до аналізу творів М.Коцюбинського в історико-літературних працях, можна виділити певні вузлові проблеми, які протягом століття досліджуються коцюбинськознавцями найдетальніше, вирішення яких постійно викликає в науковій літературі дискусії. До таких проблем належать, зокрема:

1)

2)

3)

4)

5)

6)

Зазначимо, що історико-літературний дискурс при вирішенні названих проблем доцільно поділити на три етапи:

·

·

·

Для дототалітарного періоду характерна свобода в оцінці творів М.Коцюбинського, закладена ще прижиттєвими критичними відгуками на його прозу (І.Франко, Г.Хоткевич, Л.Старицька-Черняхівська, С.Русова, О.Грушевський). Проте для тогочасних досліджень характерна безсистемність, викликана відсутністю дослідницького канону, фраґментарність аналізу. Навіть монографії С.Єфремова, І.Лакизи, А.Лебедя не дають цілісного уявлення про творчість прозаїка.

Тоталітарний період дослідницького дискурсу, навпаки, дає канон літературознавчого аналізу, але не дає свободи його доповнень або змін. Дослідження к. 1920-х – 1950-х рр. характеризуються войовничістю авторів у відстоюванні канону, що зумовлює багатство полемічних засобів: риторичних фігур, емоційно забарвленої і політично заанґажованої лексики. Так наприклад, в дисертації, захищеній 1951 р. знаходимо такі лайливі штампи: І.Лакиза – “буржуазний націоналіст”, І.Стебун – “безрідний космополіт”, В.Коряк – “націоналіст і троцкіст” тощо Павелко А.Ф. Мировоззрение М.М.Коцюбинского: Автореф. дисс. … канд. филол. наук. – К., 1951. – 18 с..

Дослідження 1960 – першої п. 1980-х рр. користуються ідеологічними штампами більш помірковано, іноді – лише як “реверанс” офіційному марксистському літературознавству. На цей період припадає написання великої кількості ґрунтовних праць, які містять досить-таки цілісні дослідження творів М.Коцюбинського, здійснені здебільшого в традиційно-інтерпретаційному ключі. Найпоширенішими шляхами аналізу в цих роботах є проблемно-тематичний (з гіпертрофуванням соціальної проблематики) та пообразний. До найвагоміших досліджень цього періоду належать, зокрема, праці М.Грицюти, Н.Калениченко, П.Колесника, Й.Куп’янського.

На тоталітарний період припало також написання “Історій української літератури” у 8 і 2 тт. Вміщені там статті Н.Калениченко і М.Грицюти перегукуються зі змістом їхніх монографій, присвячених творчості М.Коцюбинського.

Посттоталітарний період коцюбинськознавства можна визначити як епоху руйнації канону, епоху повернення свободи і втрати цілісності аналізу. Головною тенденцією аналітичного дискурсу в сучасний період є розуміння складності завдання вичерпного і повного аналізу творів М.Коцюбинського, яке зумовлює свідому частковість, фраґментарність дослідницьких завдань. Так автори глибоких і переконливих розвідок про творчість митця Ю.Кузнецов та В.Агеєва свідомо торкаються локальних питань, зокрема, питань імпресіоністичної поетики письменника.

Значно розширився в сучасному літературознавстві діапазон методів дослідження. Якщо раніше найуживанішими при аналізі творів М. Коцюбинського були біографічний, компаративістичний методи, традиційно-інтерпретаційні підходи, то зараз методологію дослідження урізноманітнили елементи психоаналізу, структурального аналізу, міфопоетичні підходи до прочитання тексту.

У другому розділі “Міфопоетика літературного твору. До теорії питання” з’ясовується ряд загальнотеоретичних та культурологічних положень, необхідних для пояснення специфіки такої художньої системи, як система міфопоетики твору. В розділі наголошується, що історія трактування міфу науковою думкою характеризується певною етапністю: символічне розуміння міфологічних явищ (німецькі романтики, Харківська школа) змінюється домінуванням психоаналітичних і ритуалістичних підходів (З.Фройд, К.-Г.Юнг, Дж.Фрезер), які згодом синтезуються і трансформуються в теорії структуралізму (Р.Барт, К.Леві-Стросс).

Вагомим внеском в дослідження міфопоетики літературного твору є праці таких науковців, як С.Аверінцев, М.Бахтін, Я.Голосовкер, О.Лосєв, Ю.Лотман, Є.Мелетинський, З.Мінц, О.Фрейденберг тощо. Праці цих дослідників характеризуються прагненням всебічного трактування поетикальних питань художнього тексту через звернення до архаїчних витоків мотивів, образів і сюжетних структур у творі. Продовження таких способів аналізу художнього твору з урізноманітненням і поглибленням теоретичного інструментарія дослідження спостерігаємо в статтях і монографіях сучасних літературознавців М.Євзліна, В.Єрьоміної, О.Максимова, А.Мінакової, Н.Осипової, В.Топорова, Т.Цив’ян та інших.

Цікаву ситуацію в галузі теорії міфопоетики літературного твору спостерігаємо в сучасному українському літературознавстві. В той час, як національна література (і сучасного періоду, і попереднього рубежу століть) давала чудові зразки міфологізованого письма (твори Т.Шевченка, Лесі Українки, О.Кобилянської, М.Коцюбинського, О.Довженка, П.Загребельного, В.Шевчука тощо), літературознавство уперто оминало зону міфопоетики як табуйовану. І причина цього – не в методологічній необізнаності, адже прецедент такого дослідження давно був створений як зарубіжними, так і вітчизняними дослідниками (згадаємо, наприклад, праці О.Потебні). Причина – в сімдесятирічній заанґажованості українського літературознавства марксистсько-ленінськими методами традиційно-інтерпретаційного аналізу.

Два останні десятиліття характеризуються відродженням цікавості до міфу у сфері національної науки. Виникають дисертації, монографії, присвячені вивченню рецепції міфу українськими письменниками. До таких належать, зокрема, роботи В.Антофійчука, Т.Мейзерської, А.Нямцу, Я.Поліщука, О.Турган, А.Холодова, І.Чернової тощо. Спектр питань, порушуваних у цих дослідженнях, досить широкий. Теорія міфопоетики в них розробляється переважно на матеріалі вітчизняної літератури ХІХ-ХХ ст. В науковій літературі останніх десятиліть зустрічаємо також спроби міфопоетичного дослідження творів М.Коцюбинського. Зокрема, питань функціонування міфу у творчості письменника торкаються у своїх дисертаціях Л.Міхалінчик та О.Нестерак. Елементи архетипного аналізу знаходимо також у розвідці О.Черненко Черненко О. Михайло Коцюбинський – імпресіоніст: образ людини в творчості письменника // Сучасність. – 1973. - № 6-10 тощо.

У поняття міфопоетики, що є ключовим для нашої роботи, нами вкладається таке значення: міфопоетика – це сукупність засобів художнього змісто- і формотворення, які дають змогу “зчитати” закладений у творі міфологічний зміст на рівні усвідомленого або позасвідомого сприйняття читача. Зміст цей, що, як палімпсест, проступає через нашарування предметно-логічного мислення в геніальному або високоталановитому художньому тексті, може містити уявлення про міфологічну модель світу, схеми первісного міфологічного мислення, первинні образи й мотиви людської культури.

Міфопоетичні структури творів М.Коцюбинського – як глибинні, всеохоплюючі, так і часткові – реалізуються в тексті за допомогою таких літературознавчих категорій, як архетип, міфологема, міфопоетичний мотив.

У розумінні категорії архетипу ми йдемо за дефініцією К.-Г.Юнга: “Елементарний образ, або архетип, є фігурою – демоном, людиною чи подією, - котра в процесі історії повторюється там, де вільно проявляється творча фантазія. … Якщо ми будемо досліджувати ці образи детальніше, то з’ясуємо, що вони є певною мірою узагальненням, рівнодіючою численних типових досвідів ряду поколінь.” Юнг К.-Г. Проблемы души нашего времени. – М.: “Прогресс”, “Универс”, 1993. – С. 57

Отже, ми дотримуємось юнгівського визначення архетипу, яке, в свою чергу, продукує значення терміну міфологема: “Міфологеми в системі міфопоетичного мислення як трансформований у міфі й ритуалі архетип, належачи у своїй ґенезі до “вторинних” мов культури, виконують функцію “знаків, що змінюють цілісні ситуації та сюжети”, несучи в собі пам’ять про майбутній та минулий стан образів, є “метонімічними символами – знаками.” Осипова Н. Мифопоэтика лирики М.Цветаевой. – Киров, 1995. – С. 5

Категорія міфологеми певним чином співвідноситься з більш традиційною для літературознавчих досліджень категорією міфопоетичного мотиву, який може бути визначений як самостійна одноактна дія, що відбиває архетипні стосунки між суб’єктом і об’єктом і бере початок у міфі.

У третьому розділі “Ритуал як засіб репрезентації міфологічного змісту творчості М.Коцюбинського” простежується структуротвірна функція архаїчного ритуалу та ритуального утворення для міфопоетики М.Коцюбинського. Велика кількість творів М.Коцюбинського містить докладні описи ритуальних дійств або їх фрагментів (наприклад, релігійні ритуали у творах “П’ятизлотник”, “Лялечка”, “Під мінаретами”, “Він іде!” або ритуали родинного циклу – весільні й поховальні – у творах “Пе-коптьор”, “Цвіт яблуні”, “Що записано в книгу життя”, “Тіні забутих предків”).

Письменник звертає велику увагу на роль ритуалу в житті людини ще у своїх ранніх творах. Іноді ритуал виконує в тексті структуротвірну функцію. Таке явище фіксується, наприклад, у повісті М.Коцюбинського “На віру”(1891 р.). Точніше, структуротвірним чинником виступає тут не ритуал, а навпаки, відсутність потрібного ритуального оформлення шлюбу Гната й Насті. Всі вузлові моменти сюжету в цьому творі стосуються проблеми шлюбу головних героїв і їх співжиття “на віру”.

Сприяє створенню синкретичної картини світобудови ситуація жертвоприношення: жертва є платою за щось, доказом чогось, і те “щось” виступає еквівалентом і переродженням принесеної в жертву істоти. Причому сама ця істота внаслідок ритуалу сакралізується. У творах М.Коцюбинського жертвоприношення є однією з можливостей розв’язання проблеми насильства, шляхом до його припинення. Але герої письменника не є зразками “непротивлення злу насильством”, пасивність перед злом притаманна їм лише в ситуації повного відчаю, душевної кризи. Саме в такому стані Іван Палійчук (повість “Тіні забутих предків”), відчуваючи, “що ворожі сили сильніші за нього, що він уже поліг у боротьбі”, перебирає на себе роль жертви.

У центрі дії в етюді “Лялечка” перебуває динаміка жертовності, динаміка рівня вияву в поведінці героїні архетипу жертви, ознаками якого можна вважати душевну чистоту його носія, відкритість світові, невміння протистояти аґресії і, нарешті, добровільність у сприйнятті своєї жертовної місії. На початку твору Раїсу показано як сильну, активну жінку, яка на попередньому місці роботи відважилась “зробити попові бешкет при школярах та селянах”. На нове місце роботи героїня приїздить з активною, навіть аґресивною життєвою позицією. Центральним, переломним моментом життя Раїси, який змінює її світовідчуття, є епізод літньої бурі, що так налякала героїню. Буря виступає проекцією зовнішнього міфопоетичного всесвіту на внутрішній світ героїні, макрокосму на мікрокосм, місцем, де ці два виміри найтісніше переплітаються. Розглядаючи епізод бурі і його міфопоетичні еквіваленти у внутрішньому світі героїні, можна сказати, що він співвідноситься зі стрижневим для космогонічного та есхатологічного міфів у всіх міфологіях архетипом поєдинку Хаосу з Космосом. Для Раїси ж це – момент протиборства космічного (думка, лад, ритуал) та хаотичного (емоція, безлад, дискретність) начал в її психіці. Раїса боїться життя, ясності, визначеності, а цей поєдинок має визначити її місце в міфопоетичній структурі світобудови, і тому наближення бурі вже викликає в героїні тривогу і жах.

Розв’язка сцени літньої бурі знаменує собою початок нового шляху для Раїси – шляху до упокорення. Власне, в новому міфопоетичному космосі основна місія героїні – місія жертви. Вона ж бо вже знайшла об’єкт реалізації такої місії (о.Василя), і тепер всі її дії – вияв архетипу жертви, закладеного в надрах підсвідомого. На такий шлях героїню штовхають і різноманітні спокуси, що пропонують реалізацію інших важливих архетипів її особистості: Тася бентежить в Раїсі архетип матері, стара матушка – архетип доньки, і, нарешті, сам о.Василь підсвідомо цікавить Раїсу як жінку. Можна сказати, що міфологема жертвоприношення реалізується в оповіданні “Лялечка” у формі самопожертви героїні, яка, замінюючи свідомою релігійністю свої підсвідомі жіночі потяги, таким чином екстраполює назовні архетипну домінанту своєї психіки – архетип жертви.

Випадок свідомої самопожертви також бачимо в оповіданні М.Коцюбинського “Що записано в книгу життя”. Головний конфлікт у творі зав’язується на трьох рівнях, відповідно до відбитих у тексті типів мислення: на міфологічному, профанному (утилітарному) та морально-етичному. Всі ці три рівні протягом твору взаємодіють і взаємовитікають. Для героїні оповідання жертвоприношення є компромісом між всіма трьома типами мислення, відбитими у творі: сама вона реалізує свою міфологічно зумовлену місію, Потап задовольняє матеріальні потреби родини, залишаючись при цьому в межах християнської етики (за умови дотримання поховальної обрядовості) і, нарешті, хай ціною заставленої половини города, вся родина має змогу наїстися на похоронах, - голод керує світом дієвіше за всі етичні та релігійні настанови. Але панівною в оповіданні все ж є міфологічна парадигма мислення. Основний доказ цього – подача подій твору не як аморальних, а цілком в руслі світогляду, який не знає понять добра, зла й моралі і виходить натомість з категорій користі й шкоди, - світогляду міфологічного.

Щодо ритуалів і ритуальних утворень в образку “Він іде!” можна сказати, що міфологема жертвоприношення тут – не єдиний їх репрезентант. Автор також здійснює у творі філософське переосмислення формально-змістового вираження ритуальності релігійних культів; ритуальну природу має також реалізація в тексті архетипу пророка, точніше, пророчиці (акцент на жіночому, материнському началі в образі сліпої Естерки для нас принциповий). Архетип пророка теж перехрещується з ідеєю жертви, причому відразу в кількох аспектах: по-перше, пророк, як і архаїчна жертва, є медіатором між трансцендентним і профанним світами; по-друге, трагічним для провидця є його знання про майбутні страждання, яке іншим ще не доступне, і тому він сам страждає, через те він – жертва; по-третє, пророк, як і жертва, – особистість самотня, відчужена, лімінальна.

Міфопоетичну природу образка М.Коцюбинського “Він іде!” вирізняє з-поміж інших творів письменника синкретичне поєднання таких міфопоетичних категорій, як міфологічне мислення в його загальнолюдському, екзистенційному аспекті, релігійна свідомість і національний міф. Такі ритуальні утворення, як міфологема жертвоприношення, архетип пророка і ритуальність релігійних дійств є засобами найбільш адекватного, на наш погляд, вияву міфологізму такої природи.

Отже, в розділі здійснено спробу аналізу ритуалів та ритуальних утворень, що виражені міфологемами або архетипами у термінах літературознавчого аналізу. Вибір саме таких репрезентантів міфологічного змісту зумовлений спільністю природи феноменів міфу й ритуалу – архаїчністю, специфічною логікою первісного мислення, закладеною в них, своєрідною образною системою, що має знакову природу. Досліджується “архаїчне через архаїчне”, адже тільки так можна наблизити категоріальну систему засобів дослідження до парадигми функціонування досліджуваного явища. Крім того, аналіз міфопоетики через призму ритуалу допомагає вирішенню зовнішньо-поетикальних питань (наприклад, питання специфіки нарації в оповіданні “Лялечка”), тлумаченню та інтерпретації ідейно-емоційної оцінки автором описуваних подій.

Якщо говорити про міфологему жертвоприношення як важливе ритуальне утворення в структурі міфопоетики М.Коцюбинського, то можна виділити два принципово різні способи її реалізації: у формі добровільної самопожертви (динаміку добровільності подано, наприклад, у творах “Лялечка”, “Сміх”, “Що записано в книгу життя”) або як спосіб розв’язання проблеми насильства (“Він іде!”, частково – “Відьма”).

Співвідноситься з ритуальною репрезентацією міфологічного змісту творів письменника складна система міфологем, архетипів та міфологічних образів-знаків, зокрема, архетипи пророчиці, матері, жертви; міфологеми світового дерева, церкви; образи дна, бурі тощо. Слід відзначити, що ритуальну репрезентацію міфологічного змісту у творах М.Коцюбинського можна спостерігати у функціонуванні всієї системи художніх прийомів, і в цьому полягає висока майстерність письменника-“пантеїста”, який зміг адекватно й проникливо передати на матеріалі художнього тексту синкретизм і “космічність” власного світобачення.

У четвертому розділі “Феномени свята і святковості як засоби рецепції міфу у творах М.Коцюбинського” досліджуються “святкові” мотиви творів митця як продуктивний засіб реконструкції міфологічного мислення. Аналіз введених М.Коцюбинським у свої твори свят, втілення в них святковості як світовідчуття, має таке ж велике значення у розкритті міфопоетичного змісту доробку письменника, як і аналіз зображення ритуалів та ритуальних утворень. Свято у творах митця здебільшого має конструктивне, синкретичне значення, виконуючи іноді крім метафізичної функції впорядкування світобудови функцію впорядкування сюжету твору (наприклад, свято як основний зміст твору “Як ми їздили до Криниці”).

Спостерігаючи за цілісністю й художньою вагомістю феноменів свята і святковості у творах митця, можна помітити, що формальна їх репрезентація в тексті нерівноцінна. За градацією їх вияву твори М.Коцюбинського можна умовно поділити на дві групи. Деякі твори містять повні й широкі описи свята, яке може мати міфопоетичне підґрунтя (“Тіні забутих предків”) або позбавлене його (“Як ми їздили до Криниці”). У другій групі творів описи свята відсутні, натомість наявна святковість, співвідносна на рівні поетики з категоріями пафосу, настрою, емоційного модусу описуваних подій (“Під мінаретами”, “Дорогою ціною”).Третій спосіб виявлення свята і святковості в текстах М.Коцюбинського – це відбиття їх на рівні мотивів, зокрема, мотивів оргії та бенкету. Причому всі елементи комплексу свята можуть у твір не входити, але міфопоетичне наповнення лише одного цього мотиву тут може переважити міфопоетичний зміст опису всього комплексу свята. Деякі твори письменника містять обидві форми репрезентації феномену свята (наприклад, повість “Тіні забутих предків”).

У творах М.Коцюбинського, особливо в повісті “Тіні забутих предків”, бачимо протиставлення буденного і святкового (духовного) буття. Якщо в будень герой здатен тамувати в собі потяг до духовності в тих формах, які саме йому притаманні (творчість, любов до Марічки), то свято випускає назовні ці почуття, воно є для героя приводом відчути себе ланкою між вчорашнім, невпорядкованим, і завтрашнім, досконалим світом.

Проаналізувавши специфіку відтворення атмосфери календарного свята в доробку М.Коцюбинського, ми можемо виділити дві групи свят за функціями їх введення в художній текст:

1) Свято, зображення якого позбавлене міфопоетичного підґрунтя (ясна річ, не повністю, просто цей підхід до феномену свята не є тут головним). Так, наприклад, Святий вечір в ранньому оповіданні “Ялинка” є насамперед тлом для показу нестатків родини маленького героя. Також певною мірою втрачається “міфопоетичність” святкового ярмарку в нарисі “Як ми їздили до Криниці” – причини цього і в жанрових особливостях твору і в підвищеному аналітизмі, раціональності оповідача, через які святковість, небуденність подій дещо нівелюється. Хоча навіть у двох цих творах зображення свята позначене певними паростками міфологізму, як-от: зумовленість подій в оповіданні "Ялинка" логікою міфу, за якою порушення ідеальної природи, сакральності свята, заслуговує на покару; введення та інтерпретація так званої “предківської теми” в нарис “Як ми їздили до Криниці”.

2) Свято, що зберегло в собі ознаки свята архаїчного, в якому міф і ритуал поєднують “цей” і “той” світи і кожна дія героя повна глибокого сакрального змісту. Наприклад, це опис Свят-вечора в повісті “Тіні забутих предків”.

Окремо стоїть опис календарного свята – Великодня в оповіданні М.Коцюбинського “Лист”. Свято не є тут тлом для показу соціальних проблем, але й у міф воно не закорінене. Проблему, поставлену письменником у центр твору (вбивство свійських тварин), можна вважати дещо гіпертрофованою і надуманою через важку хворобу автора під час написання твору, але глибинний аналіз поетики оповідання дає підстави сприймати внутрішній план його сюжету як історію людського відчуження. Календарні свята становлять порівняно невеликий пласт описуваних М.Коцюбинським свят, закорінених в архаїку і міф, і дають нам ключі до розуміння системи міфопоетики письменника лише частково, фраґментарно. Але дослідження цієї групи свят теж містить певні знахідки в галузі міфопоетичного аналізу текстів, відтворює певні, непомітні при поверховому прочитанні, ланки зв’язку людини і всесвіту у творах митця.

При аналізі мотивів бенкету і оргії у творах М.Коцюбинського здійснюється спроба умовного розмежування семантики цих мотивів: через свою онтологічну функціональність оргія співвідноситься швидше з міфопоетичною епохою, тоді як бенкет, нехай і з елементами оргії, є вже її “окультуреною” формою, що існує у світі морально-етичних норм. Так наприклад, різдвяна вечеря Івана та Палагни в повісті “Тіні забутих предків” – це скоріше, бенкет, а поховальний обряд у творі має ознаки оргії.

Обидва мотиви мають такі аспекти:

- аспект їжі. Бенкет і оргія передбачають гедоністичне задоволення від споживання вишуканих страв та напоїв;

- обов’язкова наявність видовищ, часто виконання танцю, пісні, пантоміми, показ театралізованих дійств.

- комунікативний аспект. Він виражається, по-перше, у спілкуванні учасників, по-друге, в проведенні ігор, розваг (для оргії – менш пристойного характеру) і, по-третє, у веденні інтелектуальних дискусій, суперечок. Саме така форма комунікації дала підстави покласти форму бенкету або оргії в основу окремого літературного жанру – жанру симпосія. Але крім ознак, спільних для мотивів бенкету й оргії в художній літературі, існують і відмінні риси в їх функціях. Мотив оргії, зокрема, передбачає ще й наявність у творі таких аспектів, як зняття табу з усіх сфер людського буття, включаючи сексуальну сферу та ставлення до смерті. Саме в оргії здобуло найяскравішу реалізацію співіснування таких “несумісних” явищ, як сміх і сльози, сміх і смерть, смерть і еротика, смерть і задоволення від їжі. Глибоке дослідження такого дивного симбіозу в народній культурі й мистецтві знаходимо у працях М.Бахтіна, В.Єрьоміної, Д.Лихачова, О.Фрейденберг тощо.

У творах М.Коцюбинського репрезентовано мотиви й оргії, й бенкету, правда, розкриваються вони не у всіх своїх аспектах. Так у повісті “Тіні забутих предків” і в оповіданні “Що записано в книгу життя” представлено оргію: наявні тут і еротичні розваги (“Тіні забутих предків”), і сусідство смерті й гедоністичного задоволення від їжі (“Що записано в книгу життя”), але аспект видовищ на цих святах відсутній. У творах “кримського” циклу – оповіданні “Під мінаретами” та нарисі “В путах шайтана” на тлі споживання їжі розгортаються дискусії на соціально-політичну тему, отже, перед нами сцени симпосійної природи.Заслуговує на увагу реалізація у творчості М.Коцюбинського такого аспекту мотивів бенкету й оргії, як споживання їжі, пов’язане з категорією святковості. Для героя оповідання “По-людському”, наприклад, їжа виступає атрибутом кращого життя – справедливішого, досконалішого, більш духовного. Але ця спроба одухотворити тілесно-матеріальне зазнає поразки саме через штучний відрив для Карпа харчового ряду від інших сторін матеріального і духовного буття.

В оповіданні “Що записано в книгу життя” нас як носіїв сучасного, предметно-логічного мислення вражає в безконфліктне співіснування таких аспектів оргії, як їжа і смерть. Таке співіснування наявне й у фінальній сцені повісті “Тіні забутих предків”, але більш блюзнірською здається тут близькість смерті й аспекту комунікації у формі веселої гри з еротичною підосновою. Фінальні “забави при мерці” на похоронах Івана Палійчука не просто оздоблюють сюжет, вони формують міфопоетичний зміст твору, виступаючи найяскравішим наочним виявом “впускання Хаосу” в космізований світ.

Сцена забав біля тіла Івана є найзагостренішим емоційно епізодом повісті, що контрастує зі спокійно-відстороненим викладом попередніх подій: “Ті, що не містились у хаті, розклали на подвір’ї вогонь і справляли коло нього веселі грища. В сінях згасили світло, дівки дико пищали, а парубки душились од сміху. Забава трясла стінами хати та била хвилями зойку в спокійне ложе мерця”. Міфопоетична функція такого акцентування екстатичності оргії полягає в тому, що масштаб енерговитрат а оргіастичному дійстві є прямо пропорційним енергетиці зароджуваного вже в глибинах Хаосу космічного начала. Оргією в повісті знаменується майбутнє зародження Космосу в його макровияві (повернення людей до цивілізації, моралі, ритуальності), і в мікровияві (народження людської душі, яка через любов і творчість зможе пізнати світ).Взаємоперетікання Хаосу й Космосу, життя і смерті зумовлює амбівалентність поховальної оргії у творі. Значення оргії як “впускання Хаосу” в космізований світ підсилює сміх. Поховальна оргія і сміх на похоронах Івана в повісті є ствердженням перемоги хаотичної стихії, але не як стихії зла і смерті, а як одного з двох взаємопов’язаних начал у бутті всесвіту. У повісті М.Коцюбинського “Тіні забутих предків” мотив оргії реалізується як художній доказ цілісності й безперервності буття, єдинонаповненості всесвіту силами смерті й життя, хаотичної та космічної стихій.

Загалом можна зробити висновок, що у творах письменника мотиви оргії та бенкету здебільшого втілені не в усіх своїх аспектах (аспекти їжі, обов’язкових розваг і видовищ та комунікативний аспект). Однак міфопоетичний та соціально-філософський зміст твору у М.Коцюбинського може бути досить адекватно вираженим і в реалізації тільки одного з цих аспектів, наприклад, аспекту їжі в оповіданні “По-людському”.

Образи оргії та бенкету у творах письменника припадають на вузлові моменти сюжету, здебільшого співвідносяться з кульмінацією або розв’язкою (“Під мінаретами”, “В путах шайтана”, “Що записано в книгу життя”).

У п’ятому розділі “Особливості хронотопу” аналізуються часопросторові параметри художнього світу творів М.Коцюбинського.

В системі міфопоетики творів М.Коцюбинського яскраво реалізується хронотопічна за своєю семантикою міфологема Золотого віку. Золотий вік людства переноситься письменником в минуле у творах “Дорогою ціною” і “Як ми їздили до Криниці”. Утопічні соціальні ідеї з перенесенням Золотого віку в майбутнє представлені у творах з провідною демократично-революційною ідеєю: “Ціпов’яз”, “Під мінаретами”, “Fata morgana”, частково – “По-людському”.

Різні концепції часу персонажів повісті “Fata morgana” – Гудзева циклічність світопорядку (потреба руйнування заради подальшого відродження світу вже досконалим), різні моделі міфологеми Золотого віку (Маркова, Гафійчина, Прокопова, Андрієва, Маланчина) – впродовж твору вступають у конфліктні стосунки і, врешті-решт, сприяють деміфологізації образу утопічної злагоди, яку символізує назва твору. Ця деміфологізація спростовує дієвість Золотого віку. Більше того, часовий обшир повісті згортається, тяжіє до того, щоб взагалі бути викресленим з ходу історії через безсилість, зацикленість героїв на своїх персональних часових міфах. Спрямовані назовні лише погляди Марка, Прокопа й Гафійки. Але Прокіп гине, Марко тікає й у художньому просторі залишається лише один образ, наділений часовою перспективою – образ Гафійки. Концепцію часу, втілену в образах Андрія й Маланки, а саме, перенесення їх уявлень про кращі часи в минуле, можна співвіднести з часовою категорією історичної інверсії. Це поняття ввів у літературознавчий обіг і теоретично обґрунтував М.Бахтін. Вертикальну потойбічну надбудову (термін М.Бахтіна) у творах митця, в основному, репрезентують мотив сну (як виходу в ірреальний світ або – в філософському плані – як позамежового буття особистості – “Сон”) і епізоди фантастичного змісту в структурі повісті “Тіні забутих предків”.

Що ж до просторових міфопоетичних образів у творах письменника, то найбільше буттєве наповнення здобули тут топоси лісу, острова, міста, а також міфологема дороги. Специфічну авторську розробку як території яскраво лімінальної одержав топос кам’яного берега моря в акварелі “На камені”.

Таким чином, часові і просторові образи всесвіту часто набувають у творах письменника міфопоетичного звучання. Особливо це стосується творів періоду розквіту творчої майстерності М.Коцюбинського.

У Висновках дисертації викладено основні результати роботи. Дослідження художнього масиву творчості М.Коцюбинського дало підстави вважати, що міфопоетичний (ритуально-міфологічний) аналіз є одним з найадекватніших підходів до вершинних творів письменника. Літературно-теоретичний дискурс творчості М.Коцюбинського відносить до таких твори, позначені впливами літературного модернізму, а зокрема, його імпресіоністичної течії. “Переломним” на шляху зміни народницько-етнографічної манери письма модерністичною можна вважати етюд “Лялечка”.

М.Коцюбинський часто вдається у своїй творчості до художнього втілення ритуалу та ритуального утворення як на рівні зовнішньої теми (“Тіні забутих предків”), так і на рівні головної ідеї (жертво-приношення в етюді “Лялечка”), а також міфологеми (“Що записано в книгу життя”) та архетипу (архетип пророка в образку “Він іде!”). Дослідження архаїчних витоків цих ритуальних утворень допомагає розумінню ідейного змісту творів, особливостей авторського світо-бачення і соціокультурного контексту сучасної письменнику епохи.

Архаїка, міф також яскраво виражаються у творах М.Коцюбин-ського через художню інтерпретацію феноменів свята і святковості. Феномени ці реалізуються в доробку письменника, в основному, в таких модифікаціях: зовнішній опис свята на рівні теми (“Тіні забутих предків”, “Як ми їздили до Криниці”), наявність у творі святковості – явища, співвідносного з поетикальними категоріями пафосу і психологізму.

Міфопоетична специфіка просторової площини хронотопу творів М.Коцюбинського пов’язана з семантикою топосів лісу, острова, міста у прозі митця, а також у реалізації в його художньому просторі мотиву дороги, яка здебільшого є метафорою життя людини як постійного розвитку, активного руху (“В дорозі”, “Intermezzo”). Топос лісу найчастіше пов’язується з простором Хаосу в структурі світобудови, місцем ініціацій, переходу до хтонічного рівня буття (“Що записано в книгу життя”, “Тіні забутих предків”), протиставляючись при цьому семантиці топосу міста, яке тут характеризує світ як Космос, але Космос одноманітний, сірий, занедбаний (етюд “Сон”).

Можна сказати, що твори М.Коцюбинського характеризуються глибиною і всеохопністю міфопоетичного начала, яку можна побачити тільки у справді геніальному тексті, якими є, наприклад, твори Т.Шевченка, Лесі Українки, О.Пушкіна, М.Гоголя, М.Булгакова тощо.

Міфологізм М.Коцюбинського, що розширює художній світ його творів до безмежності і робить текст надчасовим і надпросторовим, сполучається з імпресіоністично