Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського

Хромова Ольга Ігорівна

УДК 305.8: 124.5

АНАРХІЯ ЯК СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН

(АКСІОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ)

09.00.03. – Соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Сімферополь - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі психології і соціології Донецького державного технічного університету, Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор

Ніколко Володимир Миколайович,

Таврійський національний університет

ім. В.І. Вернадського, професор кафедри філософії

Офіційні опоненти - доктор філософських наук, професор

Ялі Іван Олександрович,

Донецький державний університет економіки і

торгівлі, завідуючий кафедрою філософських

наук

- кандидат філософських наук, доцент

Чемшит Олександр Олександрович

Севастопольський державний технічний

університет, завідуючий кафедрою філософських

і соціальних наук

Провідна установа - Запорізький державний університет,

кафедра філософії, Міністерство освіти і науки

України, м. Запоріжжя

Захист відбудеться “ 12 ” жовтня 2000 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 52.051.01 у Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, вул. Ялтинська, 4, конференц. зал)

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (95007 м. Сімферополь, вул. Ялтинська, 4).

Автореферат розісланий “ 8 ” вересня 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Кремінський О. І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В наш час дедалі більш очевидною стає неможливість за допомогою виключно пізнавальних методів осмислити велику кількість явищ навколишнього світу і, особливо, світу людських стосунків. Тому, поряд із теоретико-когнітивним підходом, все більш важливе значення в пізнанні та освоєнні соціального буття набуває ціннісний, аксіологічний підхід.

Процеси, що відбуваються в сучасному світі, глибокі і радикальні зміни у всіх сферах політичного, соціально-економічного і культурного життя суспільства не укладаються в традиційні схеми розуміння еволюції соціальних систем. Сьогодні цілком очевидно, що суспільство розвивається не тільки за лінійними законами, не на основі суворого детермінізму, або, принаймні, не всі процеси, що відбуваються в суспільному житті, можна пояснити тільки з позицій детермінізму. І історичний процес являє собою аж ніяк не послідовну логічну зміну суспільно-економічних формацій, а скоріше, боротьбу людей за реалізацію в дійсності тих або інших цінностей.

Саме цінності лежать в основі менталітету суспільства. Вони є інтегративною основою як для будь-якого індивіда окремо, так і для соціальної групи, нації, усього людства в цілому. Цінності забезпечують зв'язок між індивідом і соціальною структурою суспільства; визначають, зрештою, напрямки соціального розвитку.

Проблема цінностей особливо загострюється в так звані “переламні”, кризові епохи. Та й самі кризи в суспільному розвитку, як правило, спровоковані руйнацією ціннісної основи соціуму. Якщо пануюча система цінностей поставлена під сумнів, починається болісний процес руйнації старих ціннісних орієнтирів, пошуку і зміни суспільством і окремими його членами нових сенсожиттєвих цілей та ідеалів. І лише на шляху здобуття нових цінностей можливий вихід із кризи.

Українське суспільство в останнє десятиліття переживає період трансформації соціокультурної парадигми, а виходить, і зміни, у першу чергу, ціннісних орієнтирів. Ми живемо в епоху “переоцінки цінностей”, тому аналіз фундаментальних явищ соціального життя з позицій аксіології набуває сьогодні особливо актуальне звучання.

Одним із таких явищ соціального життя виступає анархія. У радянському суспільстві склалося негативне відношення до цього явища, що дотепер не переборено. Вважається, що анархія і хаос, анархія і свавілля, анархія і розруха - синоніми. Негативний і утопічний характер анархізму як вчення про анархію - бездержавний суспільний устрій - приймається за аксіому. Донедавна періодично з'являлися статті, що ховали анархізм. Про це говорить, наприклад, назва статті А.Л. Нікітіна - “Заключний етап розвитку анархістської думки в Росії”. Прихильники анархічного буття суспільства в літературі найчастіше виглядають принизливо. Проте, всупереч песимістичним прогнозам, анархізм як політичний рух існує і сьогодні в країнах Європи та Америки, а також в Україні та Росії. Крім того, ХХ сторіччя переконливо довело, що страхіття тоталітарного режиму не йдуть ні в яке порівняння з нібито анархічним “хаосом”.

Водночас, якщо не всі, то, принаймні, окремі риси цього явища можна спостерігати в різноманітних сферах життя суспільства, хоча воно і не осмислюється як таке, тим більше не виражається вербально. Взагалі, анархія, як вона подана в даному дослідженні – це певний стан суспільства, в якому ослаблена або повністю знищена державна влада, і соціальний ідеал якого представлено в роботах ряду мислителів ХІХ – початку ХХ століть. Цей термін слід відрізняти від терміну “анархізм”, що означає суспільно-політичну та філософську течію, яка відкидає необхідність державної влади для регулювання суспільними процесами та пропонує замінити будь-які форми примусової влади вільною та добровільною асоціацією індивідів. Філософське вчення про анархію в роботi позначено також термінами “анархічна теорія”, “анархічне вчення”.

ХХ сторіччя іноді називають “віком юрб”, “віком мас”, віком громадянського або віком відкритого суспільства. Парадоксально, але це так: і марксистсько-ленінське вчення про комунізм як бездержавну суспільно-економічну формацію, і теорії громадянського суспільства, і гасла теоретиків відкритого або постіндустріального суспільства – не є чимось іншим, як деякими модернізаціями теорії анархізму.

Виходить, анархізм як теорія відбив стійку тенденцію соціальних змін: поступове ослаблення ролі державного регулювання громадського життя; а також першим зазначив, що тотальна державність є згубною для суспільства. Тому є сенс змінити відношення до сутності анархії. Потрібно повернути анархізм у теоретичний простір філософських міркувань про суспільство. А оскільки в основі будь-якого суспільства лежать ті або інші сенсотворчі цінності, то особливо актуальним є наукове дослідження аксіологічних підстав анархічного стану суспільства.

Проте для того, щоб у житті суспільства були реалізовані ті або інші цінності, необхідна певна форма соціального устрою, що буде відповідати уявленням людей про належне та необхідне. Іншими словами, повинен бути втілений в дійсності певний суспільний або соціально-політичний ідеал як “найбільш узагальнена форма ціннісного моделювання дійсності”. Тому, безсумнівно, достатньо актуальним сьогодні є також дослідження суспільного ідеалу анархізму. Поле сучасної футурології є неповним без анархічних теорій.

Нарешті, анархія - це певний стійкий стан суспільства, який існував довгий час до виникнення сучасних держав, і який зараз часто спостерігається в окремих країнах і регіонах, і тому її просто не можна ігнорувати.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації цілком відповідає напрямку наукових досліджень, що проводилися кафедрою психології і соціології Донецького державного технічного університету.

Мета і задачі дослідження. Загальний задум і мета визначені назвою дисертаційної роботи. Це аналіз анархії як соціокультурного феномену з позицій аксіології, а також виявлення та аналіз основних складових суспільного ідеалу анархізму.

Мета дослідження конкретизується в такому ряді завдань.

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Об'єкт дослідження: анархія як певний стан суспільства, у якому центральна державна влада ослаблена або знищена, або зведена до мінімуму, або виявляється неефективною і недіючою в масштабах усього суспільства або його частин.

Предмет дослідження: уявлення класиків анархічної теорії про ціннісні підстави анархії, соціально-політичний ідеал анархізму як реалізація цінностей анархії в соціумі.

Методи дослідження. Методологічною і теоретичною основою дослідження стали положення теорії цінностей про предзаданість людині навколишньої дійсності в якості ціннісно-сенсової реальності; а також положення сучасної соціальної філософії про можливість розглядати суспільство як соціокультурне утворення. При обгрунтуванні результатів дослідження використовувалися також принципи сінергетики стосовно до соціальних процесів.

Дисертація являє собою теоретичне дослідження, основними методами якого є історичний аналіз у сполученні з порівняльним і ціннісним підходами.

Основним принципом є аналіз ціннісного змісту концепції анархічного суспільства за роботами класиків теорії анархізму.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що

- ініційовано аналіз анархії як суспільного сінергетичного процесу, настільки ж реального в суспільстві, як і державність;

- наведено аналіз основних напрямків дослідження бездержавного стану суспільства в ХХ сторіччі;

- доводиться, що анархія - певний стійкий стан суспільства, що мав і має місце в дійсності;

- здійснено спробу аксіологічного осмислення анархії;

- подано ієрархію основних анархічних цінностей (за роботами класиків анархізму)

- вперше аналізується система соціальних цінностей анархії;

- подано модель суспільного ідеалу анархізму (відповідно до поглядів головних теоретиків цього вчення), виявлено його основні характеристики.

Практичне значення одержаних результатів визначається, насамперед, тим, що загальний задум роботи знаходиться в руслі актуальних завдань, поставлених самою логікою наукового і практичного життя сучасного суспільства. В останнє десятиліття, головною прикметою якого стала зміна ціннісних орієнтирів як суспільством в цілому, так і окремими індивідами, виникла потреба в переосмисленні деяких вже достатньо розроблених проблем у світі аксіології.

В процесі “переоцінки цінностей”, що переживає пострадянське суспільство, відкинувши стару систему цінностей, суспільна свідомість звертається у пошуках заміни своїм аксіологічним настановам до інших - альтернативних, ніде не реалізованих або довгий час співіснувавших мирно поруч із ними ціннісних систем. Причому, окремі ціннісні утворення, навіть ніде не займаючи домінуюче положення, можуть існувати в об'єктивній реальності і час від часу себе виявляти. До таких ціннісних утворень варто віднести анархію. Процес становлення основоположної системи соціально-історичних цінностей ще не є завершеним в українському суспільстві; в той же час ми можемо спостерігати в оточуючій нас дійсності численні прояви і тенденції анархії; тому і сьогодні теоретичний аналіз цього явища являє собою безсумнівний інтерес.

При всій очевидній правомірності здійсненого в сучасній науці аналізу анархії як політичного, економічного, соціального феномена, без дослідження анархії з позицій теорії цінностей його не можна вважати всеохоплюючим та завершеним. Розробляючи своє бачення гармонічного гуманістичного суспільства, теоретики анархізму намагалися наповнити новим змістом, насамперед, фундаментальні соціабельні універсалії. Анархія постає як соціокультурний, а отже, як ціннісний феномен, і саме розгляд її під цим кутом зору дозволяє скласти уявлення про її реальну життєздатність і можливі наслідки.

Матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці і читанні лекцій з філософії, політології, соціології, етики.

Апробація результатів дослідження. Положення дисертації були викладені у виступах і обговорювалися на теоретичному семінарі “Актуальні проблеми гуманітарних наук”, що проводився кафедрою психології і соціології Донецького державного технічного університету. Результати дослідження також дістали апробацію на Всеукраїнській науковій конференції “Проблеми політичної психології, та її роль у становленні громадянина Української держави” (Київ, 1995).

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел (197 найменувань). Загальний обсяг роботи становить 184 сторінки, із яких 170 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дано загальну характеристику дослідження, обгрунтовано актуальність обраної теми, її наукову новизну, сформульовано об'єкт дослідження, його мету, завдання, визначено методи дослідження, практичне значення отриманих результатів.

Перший розділ “Історіографія проблеми анархії й анархізму” являє собою огляд наукової літератури з проблеми анархії, що здійснений з метою виявлення теоретичних підстав розгляду анархії як ціннісного феномена.

У розділі вказується, що анархія являє собою явище, яке виходить за рамки звичних понять, яке відкриває цілком іншу форму організації людського гуртожитку, яка не має нічого спільного з всюди пануючими - організації його на засадах відсутності суворої централізації, детермінації та знеособлювання. Анархія - модель суспільства, не обмеженого рамками держави, а вивільнюючого самодіяльну творчу енергію вільних особистостей. Більше того, - це аспект, частина будь-якого суспільства, взаємодія якого з іншими, зокрема, централізуючими частинами, створює палітру соціального буття людей. Тому даний феномен, який аж ніяк не є винятково плодом теоретичної думки, а має глибокі підстави в реальній дійсності, не міг не викликати інтересу у представників різноманітних напрямків гуманітарного знання.

У розділі аналізуються роботи про анархію й анархізм Л. Кульчицького, Г. Адлера, П. Ельцбахера, Н.О. Бердяєва, П.І. Новгородцева, Ю.М. Стєклова, Н.М. Пірумової, С.Ф. Ударцева та ін. Таким чином, не можна стверджувати, що проблема анархії не одержала висвітлення в літературі.

Водночас, з аналізу наявної літератури стає очевидно, що практично ніколи анархія не досліджувалася як цілісне явище; ті або інші автори, в основному, аналізували лише деякі його аспекти, що, очевидно, і не дозволяло подати цілісну картину конструктивних і деструктивних елементів анархії; тому практично всі вивчені нами роботи з цієї проблеми страждають однобічністю і штампами. Тим більше, анархія ніколи не розглядалася як такий стан соціумів, який має місце в реальній дійсності. Дотепер у науковій літературі панує категорична думка, що анархічний стан у масштабах суспільства просто абстракція, що анархічне суспільство ніколи не існувало.

Вітчизняні, та й закордонні дослідження розглядають, в основному, історію анархізму як соціально-політичної течії, причому, що стосується його доктрини, то аналізується, як правило, її негативна частина - критика держави і політичної влади. І сьогодні ще в науковій літературі відсутнє цілісне уявлення про анархізм. Анархія ніколи не розглядалася як модель суспільства, що характеризується певним набором сенсожиттєвих орієнтирів або соціальних цінностей, які цілком можуть протистояти імперативам, визнаним людством сьогодні. Тому завданням даної роботи є аналіз проблеми анархії саме під цим кутом зору.

В другому розділі “Два підходи в дослідженні сутності анархії”, що включає два підрозділи і два підпункти викладено методологію дослідження проблеми анархії. Цей феномен розглядається тут з двох боків: з боку його об'єктивного і суб'єктивного змісту. Автор вказує на те, що об'єктивна сторона соціального процесу, як правило, досліджується гносеологічно, когнітивно. Суб'єктивна сторона будь-якого явища освоюється герменевтичними, психологічними та аксіологічними засобами. Відповідно до сутності дисертаційного дослідження в ньому подані пізнавальний і аксіологічний підходи.

Метою підрозділу 2.1. “Пізнавальний підхід: семантичний аналіз терміну “анархія” є виявлення об'єктної сутності анархії, з'ясовування основних етапів пізнання анархії та їхніх результатів.

Автором підкреслюється, що поняття “анархія” також, як і поняття “цінності”, досить часто вживається політиками, вченими, журналістами, письменниками. Проте, уявлення про анархію, що склалося в даний час досить суперечливе. Для повсякденної свідомості анархія є синонімом безладдя, хаосу, розбещеності і уседозволеності. Для теоретичного - це також, як правило, певний стан, що може призвести до загибелі суспільства. Тому однією з задач даного підрозділу є з'ясовування того, що ж, власне, являє собою анархія як соціокультурний феномен.

На підставі проведеного аналізу відзначається, що поняття “анархія” має, як мінімум три значення. Дана категорія служить для позначення, по-перше, соціального ідеалу теоретиків анархізму класичного періоду, ідеалу бездержавного суспільства, в якому буде реалізована повна свобода особи. Це ідеальне суспільство (у тому виді, в котрому воно подано в роботах Прудона, Бакуніна, Кропоткіна ) ніде і ніколи не було реалізоване. По-друге, анархія може існувати (і існує завжди) у вигляді ціннісних настанов окремої особистості, її сенсожиттєвих орієнтирів, що обумовлюють певний тип її поведінки. І, нарешті, анархія - це особливий реальний стан суспільства, в якому відсутня (як було до виникнення держав) або ж ослаблена державна влада, здійснюється “м'яка” державна участь у житті суспільства.

У підпункті 2.1.1. “Етапи пізнання анархії” подано схему основних етапів пізнання цього явища і подано її обгрунтування.

Схема 2.1. Основні етапи пізнання анархії

Докласичний

етап | Лао-цзи, кініки, релігійне сектанство середніх віків, Гобс, Юм, фізіократи

Класичний

анархізм | Годвін, Прудон, Штірнер, Бакунін, Кропоткін, християнський анархізм Л.М. Толстого“

Некласичний”

анархізм | Боровий, Гордін, Чулков, Карелін (містичний анархізм)

Посткласичний етап

пізнання анархії | Комуністичне вчення, теорія громадянського суспільства, елітарні теорії суспільства, “відкрите суспільство” К. Поппера

Кожний історично виділений етап пізнання анархії характеризується відповідними напрямками і навіть політичними течіями: на класичному етапі основним суб'єктом пізнання виступив анархізм. В наш час освоєння сутності анархії здійснюється людьми, далекими від політичної активності анархістів.

Схема 2.1. показує, що пізнання анархії як певного стану суспільства, в якому відсутня або ослаблена державна влада, і, водночас, активно діють механізми самоорганізації, почалося задовго до появи анархізму як соціально-політичного руху, майже одночасно з появою держави, що обмежила творчу активність індивіда рамками своїх законів і правил. Але в дисертації також показано, що анархізм не помер із смертю його теоретиків класичного і некласичного періодів. Дослідження бездержавного стану суспільства продовжувалися на всьому протязі ХХ сторіччя шляхами різноманітних напрямків, хоча вони і не носили назви анархічних. Соціальний порядок сучасних розвинутих західних суспільств являє собою багато в чому реалізацію, нехай у декілька трансформованому виді, настанов анархістів.

Анархічні ідеї живі і зараз, і хоча ніде анархізм не став пануючою ідеологією, він продовжує знаходити прихильників, оскільки втілює в собі споконвічне прагнення людини до звільнення від суворих обмежень у своїх вчинках, що накладає життя в суспільстві, організованому на державних зачинаннях.

Водночас, у підрозділі робиться висновок, що, для того, щоб повною мірою оцінити позитивні і негативні сторони анархії, виявити її суттєві характеристики, одного пізнавального підходу до цього явища явно недостатньо.

Обгрунтуванню необхідності застосування аксіологічного підходу до аналізу соціальних явищ у цілому, і анархії, зокрема, присвячений підрозділ 2.2. “Аксіологічний підхід до дослідження анархії”. У ньому підкреслюється, що в останні десятиліття у вітчизняній і зарубіжній філолофсько-соціологічній літературі йде активне обговорення проблеми аксіологічного підходу як засобу освоєння людиною буття. Такий підвищений інтерес до ціннісної проблематики виявився результатом більш глибокого розуміння тих процесів, що відбуваються в оточуючому нас світі.

Довгий час пріоритет у вивченні і поясненні явищ навколишньої дійсності віддавався теоретико-пізнавальному підходові. У радянський період, коли над великою частиною світу панувала марксистська філософія, робився акцент на об'єктивних законах розвитку суспільства, а не на суб'єктивних. Тому пізнавальний аспект залишався домінуючим.

Недостатність тільки лише пізнавального засобу освоєння дійсності особливо дає про себе знати при аналізі соціального буття. Дослідження духовного життя людського суспільства показали, що тут головну роль грають не тільки і не стільки відкриті наукою закони, скільки потреби й інтереси людей, їхні цілі і бажання, норми і заборони. Саме вони безпосередньо детермінують людську діяльність.

Анархія як соціокультурний феномен має свою систему сенсоутворюючих орієнтирів, що виступають інтегративною основою як для окремих індивідів даного суспільства, так і для всього суспільства в цілому. Тому застосування аксіологічного підходу в дослідженні анархії нам здається доцільним і необхідним.

У підпункті 2.2.1. “Основна категорія аксіології. Цінність, її сутність і зміст” вказується, на те, що цінності грають першорядне значення в житті людини, тому що в ноосфері практично не існує речей і явищ, до яких би людина не виявляла ціннісного відношення. Водночас, у філософії немає єдиного універсального визначення цінності, тому що дослідники намагаються аналізувати цінності з різних боків, на різному рівні абстракції, у різноманітному взаємозв'язку з іншими явищами дійсності. Водночас, аналіз аксіології - науки про цінності, залишає у споживачів її результатів почуття незадоволеності в зв'язку з “очевидною незавершеністю” виявлення сутності категорії цінності. Дослідження літератури з питання визначення цінності, що подана в дисертації в явному вигляді, і тієї, що неявна, але відома дисертанту, спонукає шукати нові підходи в обгрунтуванні категоріального статусу поняття “цінність”.

Відповідно до цього пропонується таке визначення цінності: “Цінність – це якість предмета, явища або процесу, що має певну значимість для даного суб'єкта, і значимість якого усвідомлена цим суб'єктом на підставі якогось наявного в нього критерію оцінки”.

У підпункті 2.2.2. “Соціальні цінності та їх системи як інтегративна основа суспільства” відзначено, що усі цінності існують не окремо, а створюють соціальні функціонуючі системи, що забезпечують зв'язок між індивідом і соціальною структурою суспільства. Система сенсожиттєвих орієнтирів будь-якого суспільства складається як із духовних, так і з матеріальних цінностей, ієрархію яких можна зобразити таким чином:

- вищі цінності або універсалії;

- моральні цінності;

- цінності співіснування;

- тип власності як засіб економічного функціонування матеріальних цінностей.

Всі перелічені цінності входять у будь-яку суспільну систему, у тому числі, й анархічну.

Третій розділ “Сенсоутворюючі цінності анархії. Досвід систематизації” присвячений безпосередньо аналізу ціннісного змісту анархічної моделі суспільства мислителів класичного етапу пізнання анархії. До них ми відносимо, насамперед, П.Ж. Прудона, М. Штірнера, М.О. Бакуніна і П.О. Кропоткіна. Саме вони заклали фундамент уявлень про анархію як суспільство, яке є позбавленим механізму примусової державної влади і яке створює набагато більше можливостей для реалізації себе кожною особистістю, тому саме їхні погляди служать підставою для розгляду ціннісної системи анархії.

На основі робіт теоретиків анархізму класичного періоду в підрозділі 3.1. “Основоположні цінності анархії (за роботами класиків анархізму). Схема 3.1.” аналізуються уявлення про ціннісні основи анархії. Ієрархія соціальних цінностей анархії подана в схемі 3.1.

Схема 3.1. Система цінностей анархії (за роботами класиків анархізму)

ЦІННОСТІ

духовні матеріальні

Істина-Свобода-Справедливість- суспільна або особиста

- Особистість власність

солідарність-рівність-альтруїзм

(егоїзм)

мир, інтернаціоналізм

Як очевидно з приведеної схеми, бездержавне суспільство - анархія грунтується на тих же цінностях, що й інші моделі суспільства. Здавалося б, соціальні цінності анархії - свобода, справедливість, істина, солідарність присутні в системі цінностей майже будь-якого суспільного устрою. Але відрізняє анархію від інших систем сенсожиттєвих орієнтирів саме той новий ціннісний зміст, що вкладений її теоретиками в, здавалося б, звичні поняття. Розкриття цього аксіологічного змісту анархічного стану суспільства і є головною метою даної роботи, цьому присвячений підрозділ 3.2. “Зміст соціальних сенсоутворюючих орієнтирів схеми 3.1.”.

Головне значення в будь-який ціннісній системі приділяється абсолютним цінностям або універсаліям, тому анархічні теоретики наповнили новим змістом, насамперед, поняття Істини, Свободи, Справедливості. Своє бачення абсолютних цінностей анархії її ідеологи обгрунтовували, виходячи з положень загальної анархічної теорії.

Анархізм не був абсолютно єдиним у своєму розумінні фундаментальних складових людського суспільства. Це пояснювалося розбіжністю по деяких положеннях анархічної теорії між представниками індивідуалістичного і колективістського напрямків в анархізмі. Це позначилося і на розумінні головних сенсотворчих орієнтирів анархії.

При розгляді категорії “істина” індивідуалістичний анархізм (М. Штірнер) підкреслює не гносеологічний, а ціннісний зміст даного поняття. Він заперечує об'єктивність і абсолютність істини, вказуючи, на те, що це - усього лише породження свідомості суб'єкта, поза яким вона існувати не може. Єдиний критерій Істини – власне Ego кожного індивіду. Але ж те, що “належить” конкретному суб’єктові, його свідомості є істиним, і це цінність, заради якої варто жити, боротися і померти.

Інший зміст в поняття Істини як однієї з вищих цінностей анархії вкладали теоретики колективістського напрямку, теоретичним побудовам яких властива більша глибина й обгрунтованість. У цій концепції Істина - головна категорія історії, основний закон або порядок світобудови, зміст якого у вільному прямуванні і саморозвитку як природного, так і соціального світу.

Ще одною фундаментальною цінністю анархії виступає Свобода. Саме це поняття є центральним, інтегруючим для всієї системи цінностей анархічного суспільства. Висунувши тезу про те, що свобода є засобом реалізації і розвитку людини, відбиттям його внутрішньої природи, теоретики анархії, виходячи з цього, трактують свободу, насамперед, як свободу волі, як можливість діяти відповідно до свого волевиявлення, недетермінованого зовнішніми умовами. Це і дозволило в наступному ототожнювати анархізм із уседозволеністю. Проте, таке розуміння свободи характерно, в основному, тільки для найрадикальніших анархістів (Штірнер). Якщо звернутися до робіт Бакуніна, Кропоткіна, Прудона, то стає очевидним, що анархія мислилася як суспільство, де буде реалізована “повна свобода” не тільки “для кожного”, але і “для всіх”. Анархісти-колективісти застерігали, що втілення анархічного ідеалу передбачає неодмінне співвідношення, зіставлення кожної індивідуальної свободи зі свободою всіх членів соціуму. Свобода кожного повинна бути визнана іншими людьми. Людина може бути вільною тільки серед таких же вільних людей, як і вона сама, тому що свобода людини, щоб бути дійсною і повною, повинна відбиватися у свободі всіх.

Зміст наступної універсальної категорії - Справедливості визначається в анархічній філософії через поняття рівності. Справедливість у системі цінностей анархії виступає як рівність усіх членів цього суспільства. Хоча не варто ототожнювати анархічну рівність із рівністю економічною. Це була, насамперед, рівність у правах, рівність у можливості реалізації себе кожною особистістю. Справедливість для анархістів – це визнання рівноцінності, рівнозначущості всіх.

Анархічна теорія не приймала Бога як одну з абсолютних цінностей. Анархізм був виступом не тільки проти держави, але і проти всякої іншої установи, всякого закону, всякого авторитету, що підноситься над особистістю - як людського, так і божеського. Місце Бога в ієрархії вищих цінностей анархії займає Особистість, що розуміється як своєрідність кожної людини.

Відповідно до цих універсальних цінностей будується вся наступна ціннісна ієрархія анархічного суспільства. Відповідно до схеми 3.1.слідом за універсаліями ідуть моральні цінності, що спростовує всі обвинувачення анархізму в аморальності і розбещеності. Творець анархічної етики П.О. Кропоткін вважав, що існує тісний зв’язок між суспільним ладом певного народу в певний час та його моральністю. Більше того, моральні цінності є підставою всіх політичних та економічних перетворень.

Перше місце в ряду моральних цінностей займає солідарність. Солідарність як взаємна підтримка, взаємна допомога, в якомусь ступені співпереживання розглядалася навіть ширше, чим тільки етична цінність. Солідарність або взаємодопомога (термін П.О. Кропоткіна) у концепції анархії виступала як закон суспільного прогресу.

Важливе місце серед моральних орієнтирів анархії посідає рівність. Але це повинна бути, на думку класиків анархізму, рівність умів, рівність можливостей, рівність у вимогах, які члени суспільства можуть пред’являти один до одного, а не порівняння одних з іншими.

Нарешті, найважливішою моральною цінністю в концепціях класиків анархізму виступає альтруїзм або самопожертва. Правда, в анархістів-індивідуалістів місце альтруїзму посідає егоїзм, проте, це не означало протиставлення себе іншим. Для Штірнера, наприклад, “загальне благо” не мало ніякого значення, але благо кожної окремої особистості для нього було святим.

Цінностями співіснування в теорії анархізму виступали мир та інтернаціоналізм, у зв'язку з чим, деякі анархічні теоретики піддавали критиці ідею патріотизму. Ними була вірно відзначена тенденція перетворення за певних умов ідеї патріотизму в ідею войовничого націоналізму, коли заради блага однієї нації починалося винищування інших.

В якості матеріальних цінностей у системі сенсожиттєвих орієнтирів анархії виступає суспільна або особиста власність, приватна власність заперечується всіма представниками анархізму класичного періоду.

Відповідно до розглянутої системи цінностей анархії головними теоретиками анархічного вчення був розроблений суспільний ідеал анархізму.

У четвертому розділі “Суспільний ідеал анархізму” аналізуються основні складові анархічного ідеалу, а також його протиріччя і ступінь життєздатності.

Суспільний ідеал можна визначити як модель майбутнього, у якій відбиваються прагнення людей до більш досконалого ступеню історичного розвитку, при досягненні якого зникають усі кризові явища і глибокі соціальні протиріччя сучасності. Суспільний ідеал, як правило, це уявлення про найбільш довершену форму соціального устрою, що буде збігатися з ідеалами розумної гармонії людського буття. Водночас, суспільний ідеал - це ціннісне утворення. Поряд із тим, що ідеал має тривку життєву основу, характеристики, які його складають, відносяться до світу належного, їх ще немає в нашому житті, вони тільки повинні бути втілені в дійсність.

Важко переоцінити роль соціального ідеалу в житті суспільства. Його існування дозволяє вирішити проблему об'єднання індивідуальних дій суб'єктів, реалізації суспільної природи людини в спільних організованих акціях. Велике значення суспільний ідеал одержує при рішенні насущних проблем суспільства, особливо, це виявляється в умовах глибоких соціальних і економічних криз, яких-небудь серйозних потрясінь - війн, революцій, розгулу терору і т.п. У цих умовах віра в суспільні ідеали стає чинником зберігання й підвищення цінності людського життя, стимулює активну масову діяльність, що рішуче відхиляє виникаючі відчуття трагічної безглуздості буття і практичного безсилля людей.

У підрозділі 4.1. “Соціальні, політичні й економічні складові ідеалу” розглядаються основи анархічної моделі суспільства відповідно до уявлень класиків анархізму.

Принципи політичної організації анархії в найбільш загальному вигляді можна сформулювати приблизно в такий спосіб:

- заперечення держави як головної організуючої засади громадського життя;

- затвердження вільної асоціації індивідуумів як осередку майбутнього суспільства;

- федеративний принцип організації окремих частин суспільства в рамках країни.

Проблема соціальної організації бездержавного суспільства повинна була вирішуватися в декількох основних напрямках:

- забезпечення вихідної соціальної рівності всіх членів суспільства, рівності в правах чоловіків і жінок;

- ліквідація інституту сім'ї і шлюбу, звільнення батьків від обов'язків у відношенні виховання і навчання своїх дітей;

- всебічна освіта всіх членів суспільства;

- соціальний захист непрацездатної частини населення.

Економічний фундамент анархії повинний був базуватися на таких постулатах:

- знищення приватної власності, заснованої на праві меншості, яка безпосередньо не виробляє матеріальних благ, привласнювати собі продукти праці працюючої більшості;

- заміна приватної власності власністю суспільною й особистою;

- розподіл матеріальних благ шляхом обміну відповідно до потреб кожного індивіда;

- децентралізація керівництва економікою;

- організація виробництва на асоціативних або індивідуальних засадах;

- стирання граней між розумовою і фізичною працею.

Анархія в роботах її теоретиків виступала як суспільний ідеал, позбавлений абсолютності. Вона була не тільки моделлю, досягнення якої практично неможливо і яка може лише задавати шлях розвитку суспільства, а навпроти, виступала як форма такого суспільного устрою, здійснення котрого можливе в найближчому майбутньому. Тому детальній розробці основ такого устрою приділялася достатньо велика увага. Проте в деяких питаннях теорія анархізму виявляла суперечності, і щоб оцінити реальну можливість практичного здійснення анархічних принципів необхідно роздивитися ці суперечності.

Підрозділ 4.2. “Реальність і ідеал: проблема актуалізації анархії в соціальній дійсності” присвячений аналізу суперечностей анархічного ідеалу і трансформації його в сучасних умовах.

Дисертант підкреслює, що теоретичні труднощі і протиріччя анархічної теорії не роблять анархізм як вчення про бездержавний стан суспільства черговою утопією або помилкою людства (як вважають деякі дослідники), а порушують питання про розвиток вчення про анархію. Досвід посткласичних теорій переконливо показує: це не протиріччя, що знищують, а протиріччя розвитку, вони переборні.

Невідповідності в анархічних побудовах дійсно виявляються як при аналізі системи цінностей анархії, так і при дослідженні суспільного ідеалу анархізму. Невідповідності виявляються в розумінні практично кожної складової ціннісної системи анархії, починаючи з найважливішої цінності - Свободи. Це пояснюється тим, що в процесі еволюції анархічної теорії, її автори намагалися згладити найбільш гострі кути своєї концепції. Початкове трактування анархічних цінностей таїло в собі небезпеку розпаду суспільства на окремі “атоми”, його розкол; більш пізнє - було більш наближене до гуманістичних ідеалів, можливо, більш життєздатне, більш придатне для того, щоб стати домінуючою системою цінностей. Але водночас, приймаючи таке трактування цінностей свого майбутнього суспільства, анархізм переставав бути власне анархізмом, його система цінностей ставала надзвичайно схожа на ціннісну ієрархію того ж лібералізму або соціалізму. Втім, з іншого боку, це не так вже і дивно, тому що останні також прагнули до звільнення особистості і прекрасно усвідомлювали, що це можливо лише з ліквідацією панування державної влади у всіх сферах життя суспільства й реалізацієй цінностей свободи та справедливості, а тому їхня модель суспільства дивовижно нагадує анархічний.

У деякій мірі суперечливий і суспільний ідеал анархізму, причому головне протиріччя закладене вже в самому визначенні суспільного ідеалу анархістами й у його розробці. Так, обстоюючи тезу про те, що “життя, а не наука творить життя”, що ніякі теоретичні побудови не можуть зрівнятися з творчістю самого життя, і що вироблення якогось ідеалу громадського життя, до якого люди, зрештою, повинні прийти, буде означати визнання можливості завершення на якомусь етапі суспільного розвитку, більшість із них усе ж займаються докладною розробкою основ майбутнього суспільного устрою. Намагаючись наблизити свій ідеал до реальності, зробити його більш здійсненним, класики анархічної теорії, водночас, відступали від головних концептуальних положень ортодоксального анархізму.

Безумовною заслугою анархізму було визнання необхідності визволити механізми самоорганізації, що діють як у природі, так і в суспільстві. Анархія повинна була стати суспільством, що народилося із самостійної творчості стихійних сил. Саме руйнація всіх існуючих підвалин громадського життя і, в першу чергу, держави, повинна була відчинити дорогу цим силам. Можливо, саме це і мав на увазі Бакунін проголошуючи, що “Пристрасть до руйнації є водночас і творча пристрасть”. Успішну дію механізмів самоорганізації ми можемо спостерігати сьогодні в розвинутих західних країнах, причому, у всіх сферах життя суспільства. Проте, не завжди можна передбачити наслідки такої “творчості життя”.

Незважаючи на всі перераховані невідповідності і протиріччя анархічної теорії, можна говорити про те, що окремі анархічні проекти класиків цього вчення все-таки реалізувалися в суспільному житті, причому, далеко не безуспішно.

При розгляді питання про пізнавальний підхід до освоєння анархії уже відзначалося, що ряд сучасних західних країн практично уособлює собою тип суспільства, що К. Поппер визначив як “відкритий”, причому, засади суспільного устрою цих країн надзвичайним образом нагадують анархічні конструкції. Можна говорити про те, що тут реалізувався м'який, “оксамитний” варіант анархії.

Анархічні тенденції проявили себе й у пострадянських суспільствах: примітивні артілі ринкових торговців, що не залежать і не отримують ніякої допомоги від держави; бригади шоферів, зайнятих у приватному візництві, дрібні і великі приватні фірми і т.п. Це і є, на наш погляд, реалізація розвитку соціальних зв'язків на основі самоорганізації, “взаємодопомоги”.

Важко твердити, що анархія - лише утопія, яка ніколи і ніде існувала. Ми бачимо, що анархічні проекти, нехай навіть і неусвідомлено, реалізовані в різних країнах. Крім того, аналіз сучасних течій футурології, зокрема концепцій “відкритого суспільства”, інформаційного, постіндустріального суспільства показує, що предмет міркувань сучасних футурологів, якщо не збігається, то майже збігається з рішеннями анархістів; а рішення сучасної футурології дуже близькі до рішень анархічних теоретиків. Проте це не може бути випадком. Це є проявом об'єктивної тенденції історичного процесу, що веде до ослаблення державної влади і побудови соціальних зв'язків на основі механізмів самоорганізації. І, безперечно, прогресивне значення має суспільний ідеал анархізму в його абсолютній якості - як постійне прагнення до свободи і реалізації себе кожною особистістю.

У висновках дисертаційного дослідження формулюються його результати. Автор відзначає, що в дисертації наведене теоретичне узагальнення уявлень про анархію і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в розгляді анархії з позицій аксіології. В роботі ініційоване дослідження анархії як соціокультурного феномену, який мав місце в реальності та продовжує існувати. Розкрито суть аксіологічного змісту моделі бездержавного суспільства і наведено його відмінність від інших ціннісних систем, а також досліджено суспільний ідеал анархізму (за роботами класиків анархічної теорії) з метою виявлення його достоїнств і недоліків, та оцінки його життєздатності.

Загальні результати дослідження можуть бути зведені до таких основних положень:

1. Анархію як соціокультурний феномен було відкрито ще в добу стародавності, але дослідження цього явища не припинені до цього часу. На класичному етапі освоєння анархії (ХІХ ст.) основним суб’єктом пізнання виступив анархізм. В ХХ столітті інтерес до анархії відродився після жахливих злочинів держави по відношенню до громадянського суспільства (нацизм, сталінізм, світові війни і т.і.).

2. Для анархії характерний певний специфічний набір соціально-історичних цінностей, на вершині ієрархії яких знаходиться Свобода. Той зміст, який теоретики класичного анархізму вкладають в складові ціннісної системи анархії, роблять її відмінною від інших систем. Це ціннісні настанови суспільства, яке повинно забезпечити вільний та гармонійний розвиток кожної особистості.

3. На підставі проголошених соціальних цінностей в теорії анархізму був розроблений суспільний ідеал бездержавного ладу. Але аналіз цього ідеалу виявив, що поряд з безсумнівними достоїнствами він містить ряд суперечностей, які іноді приводять анархізм навіть до самозаперечення. Це робить анархічний ідеал важким для здійснення.

4. Проте, ці протиріччя не відкидають анархізм на рівень абсолютних утопій, а навпаки, стимулюють розвиток анархічних ідей. Це тим більш важливо, що деякі анархічні проекти реалізувалися в реальному житті (сучасні розвинуті країни Заходу, де реалізувався “оксамитовий” варіант анархії, і навіть посткомуністичні суспільства).

5. Оскільки рішення сучасної футурології в багатьох випадках збігаються з рішеннями анархістів, то можна говорити про те, що анархія відобразила об’єктивну тенденцію розвитку людського суспільства – тенденцію поступового ослаблення втручання держави в суспільне життя.

В силу вищесказаного анархія як соціокультурний феномен потребує