теорiю, де
дослiджується психологiчна сторона життя.
Дослiджуючи iсторiю як цiлеспрямований процес, у трак-
татi 'Про град Божий', що був написаний пiд впливом вражень
вiд покорення Рима ордами Аларiха у 410 р., Августин визнає
iснування двох видiв людської спiльноти: 'град земний', тоб-
то державнiсть, яка заснована на 'самозакоханостi, доведенiй
до презирства Бога', i 'град божий' - духовна спiльнiсть,
основана на 'любовi до Бога, доведенiй до презирства до са-
мого себе'.
Послiдовники Августина були скорiше iсториками, анiж
систематизаторами. Вони розв'язували в бiльшостi практичнi
питання етичного характеру. Виходячи з настанов арiстоте-
левської логiки та фiлософiї, вони мiркували про дiйснiсть,
а фiлософiю пiдпорядковували теологiї.
Видатним дiячем та вiдомим фiлософом пiзньої античностi
був Анiцiй Манлiй Северин Боецiй (480-524 р.р.), який
здiйснив велику кiлькiсть перекладiв iз старогрецької мови
на латину, що перетворилась у головну мову культури та
освiченостi. Найбiльш цiнною визнається його перекладацька
та коментаторська дiяльнiсть в галузi логiки та гносеологiї.
Боецiй переклав та прокоментував усi основнi твори з логiки
Арiстотеля.
Головними теологiчними трактатами Боецiя вважаються
'Про святу трiйцю', 'Про втiшення фiлософiєю', де дається не
арiстотелевська, а платонiвська концепцiя вiдношення загаль-
ного до одиничного. Згiдно неї, людський розум не потребує
чуттєвого пiзнання як початкового етапу, а може осягнути
сутнiсть простим напруженням своїх вищих пiзнавальних
здiбностей. Загальне, з цiєї точки зору, iснує само по собi,
самостiйно i людський розум має здатнiсть його безпосереднь-
ого осягнення.
Розвиваючи iдею Августина про вирiзнення iндивiдуально-
го буття людини та суспiльного буття в iсторiї, Боецiй роз-
повсюджує її на поняття буття взагалi, що дозволило йому
поставити проблему, яка стала провiдною для наступної се-
редньовiчної фiлософiї. Це онтологiчна проблема розрiзнення
у кожнiй речi її iндивiдуального iснування у всiй його конк-
ретностi та її загальної сутностi, буття взагалi як
вiдповiдної речi (дерево, плоди, земля i т.д., як щось за-
гальне у протилежнiсть конкретному яблуку, яблуньцi, дiлянцi
землi конкретного господаря). Саме видiлення сутностi як за-
гального начала для пiзнання та тлумачення буття взагалi ви-
являється бiльш важливим для пiзнання, анiж конкретне iсну-
вання будь-якої iндивiдуальної речi. Але тiльки по вiдношен-
ню до них i може бути зроблене розрiзнення цих двох рiзно-
видiв буття - безпосереднього та загального, глибинного.
3.2.4 Тетулiан.
Тертулiан (прибл.160 - 221) є найбiльш яскравим вираз-
ником впевненостi про несумiснiсть фiлософiї та християнсь-
кого вiровчення, тiєї основоположної лiнiї, що була сфор-
мульована у 'Посланнях апостола Павла' i пiдкреслювала, що
християнське одкровення 'усуває мудрiсть свiту всього'.
Квiнт Тертулiан був вихований у традицiях римської юри-
дичної культури, прохолодно i навiть вороже вiдносився до
абстрактних систем грецької фiлософiї. 'Жалюгiдний Арiсто-
тель' встановив для єретикiв дiалектику - 'мистецтво будува-
ти i руйнувати, мистецтво саме по собi безплiдне, але таке,
що породжує численнi суперечки, а тим самим i єресi'.
Доводячи тезу про несумiснiсть фiлософiї та християнсь-
кого вiровчення, Тертулiан став раннiм виразником його прак-
тичного розумiння. Воно виходить з того, що соцiальна
функцiя фiлософiї вiдмiнна вiд релiгiї. Соцiальна функцiя є
незалежною вiд того чи iншого фiлософського обгрунтування,
якого вона, власне, не потребує. Мiж Афiнами та Iєрусалимом,
мiж Академiєю та церквою, мiж язичниками-єретиками та
християнами не може бути нiчого спiльного. Пiсля Христа не-
має потреби у якiй-небудь допитливостi, а пiсля Євангелiя
немає потреби в дослiдженнях. Вiдкидаючи фiлософiю Платона,
Арiстотеля, Епiкура, Гераклiта, Емпедокла, вiн проголошує
фiлософiв патрiархами єретизму.
Тертулiан висуває тезу про несумiснiсть вiри та розуму,
пiдкреслюючи, що сила вiри прямо пропорцiйна безглуздостi
положень, у котрi вiриш. Дана позицiя є досить показовою для
iррацiонального свiтогляду не тiльки християнського вiров-
чення, але, по сутi, i для будь-якого монотеїстичного вiров-
чення, для будь-якої iррацiоналiстичної фiлософiї.
Програмна зневага до розуму, проголошена Тертулiаном,
усе ж не могла вберегти його вiд вирiшення важливих питань
шляхом логiчної побудови думки, без чого не могла обiйтись
молода християнська теологiя: про природу Бога i людської
душi. I тут християнський апологет пiдпав пiд вплив уявлень
римського стоїцизму. Вiн дiйшов висновку, що єдиний Бог,
звiсно, є не чимось iншим, як дух, проте це дух, рiвний
нiщо. Вiн аж нiяк не матерiальний, а тiлесний, як це уявля-
лось стоїками у їх вченнi про пневму. Аналогiчним чином i
душа, яка вiдрiзняється вiд людського тiла як щось бiльш
тонке i текуче, все ж тiлесна. Адже iнакше неможливо поясни-
ти, як дух розповсюджується по всьому тiлу, використовує їжу
та вiдчуває. В зв'язку з цим Тертулiан, всупереч Платоновi,
висловлюється навiть на користь сенсуалiзму. У вiдповiдностi
до цього вiн уявляв будь-яку людську душу не як таку, що
вселилась iззовнi, а як таку, що виникла за допомогою Бога
iз сiм'я i передається з тих пiр вiд поколiння в поколiння i
зберiгає в собi як образ верховного творця, так i першород-
ний грiх прабатькiв Адама та Єви, зберiгається в людськiй
душi як деяка пневма, рiвна нiщо. Дане вчення вiдкидало роз-
повсюджене в мiфологiї уявлення про вiчне переселення душi з
тiла в тiло. З нiщо приходить - в нiщо пiде.
3.2.5 Ориген.
Ориген (185 - 254) пiшов шляхом поєднання елементiв
християнства з платонiзмом. Олександрiйський вчений написав
велику кiлькiсть богословських творiв. Трактат 'Про начала'
(написаний приблизно в 230 р. грецькою мовою) вiдомий як
перша спроба дати систематичний виклад усiх 'Iстин' христи-
янства.
На цей виклад дуже вплинули принципи неоплатонiзму.
Справа в тому, що Ориген пройшов навчання у фiлософськiй
школв Аммонiя Саккаса, котрий мав вирiшальний вплив на вiдо-
мого фiлософа Плотiна. Фiлософський пiдхiд Оригена до трак-
тування Бiблiї виявився насамперед у алегоричному тлумаченнi
багатьох її положень. Саме Ориген був першим християнським
теологом, який обгрунтовував нематерiальнiсть Бога, доско-
налiсть та вiчнiсть якого, на його думку, з необхiднiстю ви-
магають саме такого уявлення. Iнша вирiшальна властивiсть
Бога, також уперше приписана йому Оригеном, полягає в його
нескiнченностi. У Бiблiї немає такого тлумачення, але воно,
по сутi, випливає з положень негативної теологiї, яка вима-
гає заперечення вiдносно Бога всiх можливих предикатiв. Ви-
користовуючи, услiд