У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Реферат - Антична фiлософiя
170



те, що будь яке

начало є нерозвинутий результат, а результат є розвинутим

началом. Мислення починається з вiдчуття, походить з

емпiрiї, але це тiльки вихiдний рiвень мислення, початковий

етап власної дiяльностi. Думки, поняття, категорiї, що

дослiджуються Гегелем, утворюють щаблi мислення, що саме се-

бе визначає.

Наявнi загальнi поняття знаходяться у безперервному

русi, у переходах вiд одних до iнших аж до протиставлення

самим собi. У протиставленнях понять вiдкривається власти-

вiсть мислення здiйснювати переходи вiд одного до iншого.

Розвиток понять вiдбувається шляхом переходу вiд од-

нобiчностей, абстракцiй, бiдних змiстовно, до понять багатих

рiзноплановим змiстом.

Гегель розглядає загальнi поняття, iсторично сформованi

у процесi пiзнавального розвитку, такi, як буття, нiщо, ста-

новлення, якiсть, кiлькiсть, межа, сутнiсть, тотожнiсть,

вiдмiннiсть, протилежнiсть, Суперечнiсть, необхiднiсть, ви-

падковiсть, можливiсть i дiйснiсть тощо. Гегелю вдалося до-

вести, що усi загальнi поняття взаємопов'язанi мiж собою, що

вони фiксують рiзнi ступенi поглиблення людиною розумiння

сутностi усього iснуючого.

Логiка Гегеля є системою, логiчна конструкцiя i змiст її

розвивається шляхом руху вiд абстрактного (буття) до конкрет-

ного(iдея). Цей метод руху логiчної науки уявляється Гегелем

рухом самої об'єктивностi.

Гегелiвська iдея розвиває сама себе по правилам дiалек-

тичної трiади: теза - антитеза - синтез. Кожна логiчна кате-

горiя, як i кожний роздiл всього курсу логiки, як iкожна

частина фiлософської системи в цiлому розвиваються трiадич-

ним порядком: буття-сутнiсть-поняття, чутливiсть-розсудок-

розум, одиничне-особливе-всезагальне... Триадичнiсть са-

модiяльностi поняття - це принцип гегелiвської фiлософiї,

випливає з його дiалектичного методу. Дiалектичний синтез

протилежностей здiйснюється або пiдкоренням протилежних

стрiн, категорiй третєй, вищей (причина-дiя-взаємодiя), або

встановленням субординацiї (спiвпорядкування).

Гегель вiдрiзняв два пiдрiвня дiалектичної логiки:

розсудкову дiалектику, яка здатна звести разом i протистави-

ти протилежнi начала, але не може їх синтезувати, показати

їх взаємопереходи, та розумну дiалектику, що вмiє це зроби-

ти. Розвиток останньої є найбiльшим iсторичним досягненням

Гегеля. Узагальненим виразом розумної дiалектики стали три

основних закони: переходу кiлькiсних змiн в якiснi, єдностi

i боротьби протилежностей, заперечення заперечення.

5.4.4 Фiлософiя природи.

Фiлософське вчення про природу займає в творах Гегеля

неаби-яке мiсце, що визначається двома передумовами. Одна з

них випливає iз загальних засад фiлософської системи

об'єктивного (абсолютного iдеалiзму. Згiдно з ним - природа

є iнобуттям iдеї: 'iдея пiсля повної своєї реалiзацiї в

стихiї чистого мислення' здiйснює самозаперечення i перехо-

дить в 'iнобуття', що має зовнiшнє до iдеї буття. Природа,

на думку Гегеля, є прояв саморозвитку її духовної сутностi,

яка виявляє себе в категорiях.

Але суттєвою є i iнша передумова, а саме - незадоволен-

ня загальновикористовуваним в природознавствi способом

мислення, осмислення вiдкритих ним емпiричних фактiв. Нама-

гання розкрити зв'язки мiж рiзними висновками природоз-

навства, якi воно саме неспроможне розкрити, а разом з тим -

мiж рiзними природнiми явищами та процесами, якi ще не зро-

зумiлi природознавцями, спонукало Гегеля загострити увагу на

спiввiдношеннi природознавства ('фiзики') i фiлософiї приро-

ди. Гегель засуджував натурфiлософську тенденцiю умоспогля-

дального заповнення прогалин природничонаукового характеру,

припущення свавiлля уявлень. Вiн намагався вiдновити втраче-

не на той час значення фiлософського узагальнення резуль-

татiв природознавства. За Гегелем, фiлософiя природи має

'пiдхоплювати' матерiал, який створений фiзикою на пiдставi

досвiду, та надає йому подальшого розвитку вже без вико-

ристання досвiду як пiдстави для цього.

Головною проблемою для Гегеля стає характер розвитку

природи, яку вiн вирiшує на засадах розробленої ним дiалек-

тичної логiки. Вiн сприймає iснувавший вже на той час погляд

на природу як результат розвитку до найвищого щаблю - люди-

ни. Але, разом з тим, не визнає тлумачення матерiалiстично

орiєнтованих концепцiй, зокрема Ламарка. Гегель вважає, що

розвиток природи вiдбувається не як наслiдок 'природного

процесу породження', а є лише породженням в лонi внутрiшньої

iдеї, що складає основи природи. Тому природа, за Гегелем,

здiйснює сходження вiд своєї 'безпосередньостi та зовнiшнь-

остi, що є смертю (неорганiчний стан) до входження в саме

себе, щоб 'спочатку стаи живою iстотою' (органiчний свiт), а

потiм породити себе до духовного iснування, що означає по-

родження людського роду. Вiдповiдно до цих щаблiв розвитку

природи (розвитку iдеї як природи), Гегель будує структуру

своєї роботи 'Фiлософiя природи' - 'Механiка', 'Фiзика',

'Органiчна фiзика'. Кожний з роздiлiв, згiдно з прийнятою

Гегелем дiалектичною триадичнiстю, розглядає особливi явища,

що складають, на його думку, структуру розвитку природи.

5.4.5 Антропо-соцiальна фiлософiя Гегеля.

Вчення Гегеля про дух, який характеризується ним як за-

вершаючий щабель розвитку абсолютної iдеї (пiсля iнобуття в

природi), по сутi є спробою сукупного визначення людини в її

соцiально-iсторичному розвитку. Ця спроба втiлюється в

певнiй фiлософiї - антропо=соцiальнiй, - iдеї якої розвинутi

в 'Фiлософiї духу' та викладенi в лекцiях: 'Фiлософiя

iсторiї', 'Фiлософiя релiгiї', 'Iсторiя фiлософiї', 'Естети-

ка', 'Фiлософiя права'.

Дiяльнiсть iдеї є iнтелектуальним цiлепокладанням. Мета

самопiзнання реалiзується абсолютною iдеєю за допомогою

дiяльностi людських поколiнь на протязi всiєї всесвiтньої

iсторiї. В 'Лекцiях по естетицi' Гегель особливо чiтко фор-

мулює єднiсть та вiдмiннiсть теоретичної та практичної

дiяльностi iдеї. Остання реалiзується людиною, яка 'робить

свiт тим, що iснує для неї'. Завдяки працi людина приходить

до самої себе, тобто усвiдомлює себе як особистiсть. Ду-

ховнiсть, що вироблюється в людинi складає суттєвую

вiдмiннiсть людини вiд природи. За традицiєю триадичностi

розвиток 'духу' розглядається Гегелем в трьох формах:

суб'єктивний дух, об'єктивний дух та абсолютний дух.

Вчення про суб'єктивний дух подiляється Гегелем на:

1) антропологiю, предметом якої є 'душа' або 'дух в собi'.

Розвиток душi представлений в виглядi трiади - 'природної',

'чуттєвої' та дiйсної душi. Освiтлення 'природнiх змiн' душi

ведеться в планi вiкової психологiї з елементами педагогiки;

2) феноменологiю духу, предметом якої є 'свiдомiсть', або

'дух для себе' в його обособленнi i вiдношеннi. Це найбiльш

значущий роздiл вчення про суб'єктивний дух, оскiльки розви-

ток свiдомостi охарактеризований в зв'язку з практичним пе-

ретворенням та створенням дiйсностi в процесi трудової

дiяльностi та соцiальної боротьби;

3) психологiю, предметом якої є 'дух як такий', або 'сам в

собi визначаючий дух як суб'єкт


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43