в дiйсностi, i тiльки можливе - може бути лише буттям оди-

ничних, окремих речей. Фома називає таке буття субстанцiєю.

Основнi поняття вчення Фоми - поняття дiйсностi та можли-

востi. При цьому 'Матерiя' - це 'можливiсть' прийняти форму,

а форма є дiйснiсть по вiдношенню до матерiї, що вже прийня-

ла форму. Завдяки цьому подiлу, запозиченому в Арiстотеля,

Фомi вдається дати класичне для схоластики вирiшення пробле-

ми унiверсалiй (завершити суперечку мiж номiналiзмом та ре-

алiзмом). Бог творить не унiверсалiї чи iндивiдуальнi речi,

а матерiю та форми. Iз форм-образiв можуть бути створенi як

унiверсалiї, так i iндивiдуальнi об'єкти в результатi

поєднання форми i матерiї. Отже, не має значення, чи

унiверсалiю, чи iндивiдуальний предмет вважаємо ми першим,

бо вони витiкають iз форм-образiв, якi творить лише Бог.

Згiдно з Фомою, матерiя не може iснувати окремо вiд

форми, проте форма може iснувати окремо вiд матерiї у видi

образiв. Це означає, що нiщо матерiальне не може iснувати

незалежно вiд вищої форми, чи Бога, а також що Бог - iстота

чисто духовна. Тiльки для тiлесних речей природного свiту

необхiдне поєднання форми з матерiєю.

Вчення Фоми Аквiнського отримало назву томiзм. Дане

вчення у формi неотомiзму i досi є офiцiйною католицистською

доктриною.

3.3.9 Дунс Скот.

Головним для Дунса Скота (бл.1265 - 1308) було питання

про вiдношення богослов'я до фiлософiї. Власний предмет бо-

гослов'я - Бог, предмет фiлософiї (метафiзики) - буття.

Пiзнання Бога за допомогою фiлософiї обмежене. Людський ро-

зум осягає в буттi лише те, що вiн може взяти вiд наших ор-

ганiв чуття; тому у людини не може бути нiякого знання про

нематерiальнi субстанцiї, такi як Бог або ангели. Чере те,

що Бог, на думку Дунса Скота, є буттям нескiнченним, то до-

вести буття Бога - означає довести, що iснує нескiнченне

буття. Це можливо довести, лише йдучи вiд наслiдкiв до їх

останньої та найвищої причини - Бога. Проте люди не здатнi

осягнути дiї Бога через те, що Боговi притаманна абсолютна

свобода вибору. Вiн мiг би, наприклад, створити зовсiм iнший

свiт, анiж наш, або взагалi не створювати його.

На вiдмiну вiд iнших номiналiстiв, Дунс Скот важає, що

загальне не є тiльки продуктом розуму, воно має пiдстави в

самих речах. Щоб пояснити iснування одиничного, iндивiдуаль-

ного, слiд вважати, що загальна сутнiсть сама по собi не є

нi унiверсальною, анi одиничною. Усi форми - родовi, видовi,

одиничнi, - початково iснують у свiдомостi Бога. Загальне

iснує i в речах (як їх сутнiсть), i пiсля речей (як поняття,

якi наш розум вiдокремлює вiд цих сутностей).

Душа, за Дунсом Скотом, - форма людського тiла. Вона

створюється Богом при народженнi людини i за її життя

невiд'ємна вiд тiла. Вона i єдина, i безсмертна. У вченнi

про пiзнання Дунс Скот пiдкреслював активнiсть душi. Знання

складається i з того, що йде вiд нас, i з того, що йде вiд

предмета, котрий пiзнається. Якою б значною не була ак-

тивнiсть душi, все ж у пiзнаннi ми залежимо i вiд предмета.

Що стосується дiяльностi людини, то над усiма її видами па-

нує не розум, а воля, котра є вищою за розум. Тим бiльше

вiльна воля Бога.

Таким чином, елементи критики схоластики, наявнi у

вченнi Дунса Скота, розвиваються не в iнтересах науки та

фiлософiї, а в iнтересах теологiї. Дунс Скот стверджує, що

фiлософiя безсильна у справi спасiння людини, тому що вона

iгнорує все особисте, прямує тiльки вiд загального до за-

гального. Вона виводить усе не з волi Бога, а з необхiдностi.

3.3.10 Уiльям Оккам.

Уiльям Оккам (бл.1300 - бл.1350 р.р.) написав ряд бо-

гословських та фiлософських праць - з логiки та з фiзики

Арiстотеля. Вiн завершив розпочату ще його попередниками

критику фiлософських доведень iснування Бога, проголосивши,

що буття Бога - предмет релiгiйної вiри, а не фiлософiї,

котра спирається на доведення.

За Оккамом, тiльки чуттєве, наочне знання (що зветься

iнтуїцiєю) може засвiдчити iснування чого б то не було i

тiльки одне воно стосується фактiв. Вчення про роль чуттєвої

iнтуїцiї та досвiду в пiзнаннi пов'язане у Оккама з двома

iншими важливими положеннями його теорiї пiзнання: вимогою

простоти пояснення (принцип економiї) та положенням про те,

що реально iснує одиничне (номiнальне).

За Оккамом, завдання знання - осягнення реально iсную-

чого часткового, одиничного. Загальне iснує тiльки в свiдо-

мостi суб'єкта, котрий пiзнає. Поза свiдомiстю та поза душею

будь-яка рiч є одиничною. Хоча все реальне, за Оккамом, оди-

ничне, все ж iндивiди можуть бути розподiленi розумом на

класи, тобто розподiленi за родами та видами. В самих речах

намає нi загального, анi часткового. I те, i друге притаман-

не тiльки нашому способовi сприйняття однiєї i тiєї ж речi.

Як же вiдбувається перехiд думки до загального (до

унiверсалiї)? Для пояснення цього переходу вiн вводить по-

няття про 'iнтенцiю', тобто про направленнiсть думки, про

логiчнi та психологiчнi акти чи знаки. Всi загальнi поняття

(унiверсалiї) - знаки (термiни), що логiчно позначають

об'єкти.

Унiверсалiї не притаманнi самiй речi, вони завжди iсну-

ють пiсля неї, iснують тiльки у свiдомостi, проте вони не

полишенi повнiстю об'єктивного значення. Хоча унiверсалiя

тiльки знак, але такий, що замiщує не будь-якi предмети, а

тiльки тi, якi самi по собi схожi мiж собою. Тому номiналiзм

Оккама iнодi називають 'термiнiзмом' (вiд слова 'термiн').

'Термiнiзм' Оккама пов'язаний з його вченням про досвiд. Че-

рез те, що реальними є тiльки одиничнi речi, то пiзнання

об'єктивного свiту починається з досвiду i проходить по ка-

налам вiдчуттiв. Первинний вид знання - це наочне знання,

котрим пiзнається одиничне. Вслiд за ним iде 'абстрактне'

знання, або 'знання про загальне'.

На цих засадах Оккам будує свою теорiю науки. Науки

подiляються на реальнi та рацiональнi. Реальнi науки розгля-

дають поняття з точки зору їх вiдношення до речей,

рацiональнi - з точки