на перешкодi вивчення фiлософiї, наук i культури iнших на-

родiв.

Серед українських вчених теорiєю 'двох iстин' користу-

валися I.Гiзель, Й.Конович-Горбацький, Ф.Прокопович. На по-

чатку XYIII ст. про певну самостiйнiсть науки вчили

Я.Яворський та Ф.Лопатинський, котрi не намагалися повнiстю

розмежувати сфери знання та вiри, хоча видiляли примат вiри

над знаннями.

Ученням, яке певним чином поривало iз схоластикою i

вiдкривало фiлософiї шлях до вивчення природи, був деїзм,

який визнавав Бога як причину буття, але заперечував боже

втручання до явищ природи i суспiльного життя. Свiт пiсля

створення Богом пiдкоряється законам природи. Деїстичне тлу-

мачення знаходимо практично у всiх академiкiв. Так,

I.Гiзель, визнаючи створення свiту Богом, водночас вважає,

що у природi все вiдбувається за природними законами, до

яких пристосовується навiть Бог. Аналогiчної думки дотри-

мується i Ф.Прокопович, який взагалi визнавав первиннiсть

природи, створеної Богом, у кожнiй конкретнiй причинi.

Поступово деїзм перероджувався у пантеїзм, котрий вважав, що

Бог i природа - єдине цiле.

Елементи пантеїзму зустрiчаємо у навчальному фiлософсь-

кому курсi I.Гiзеля, котрий почав вчити про нерозривнiсть

природи i Бога, свiту. 'Бог, - писав мислитель, - власне не

має певного мiсця, тому що внаслiдок своєї наближеностi пе-

ребуває не десь у конкретному мiсцi, а скорiше за все - усю-

ди'. Таке твердження свiдчить, що рацiоналiстичний погляд на

дiйснiсть, котра пiдкоряється просторовим i часовим власти-

востям, перенесено i на Бога.

Ототожнення Бога з природою знаходимо i в пiзнiх працях

Ф.Прокоповича. 'Пiд природою, - писав вiн, - розумiють Бо-

га... цiле визначення природи збiгається з Богом стосовно

природних речей, у яких вiн з необхiднiстю iснує i якi ру-

хає'. Схожу думку знаходимо i у С.Яворiвського, М.Козачинсь-

кого, Г.Кониського, Г.Сковороди.

3.5.3 Проблеми буття у фiлософськиз курсах.

У курсах академiкiв постiйно чиняться спроби дати

унiверсальне визначення матерiї онтологiчним шляхом, без

урахування її вiдношення до свiдомостi. Матерiя розгля-

дається як загальний i єдиний субстрат усiх матерiальних ре-

чей, один iз принципiв або початкiв природних речей, як не-

повне визначення субстанцiї. Повною субстанцiєю визнавалося

лише природне тiло як єднiсть матерiї та форми.

Матерiя i форма - два необхiдних принципи природного

(фiзичного) тiла, без наявностi яких воно не може iснувати.

При цьому визнається, що матерiя зумовлює кiлькiснi власти-

востi природного тiла, джерелом якiсних рiзноманiтностей

визнавалася форма.

Поступово в навчальних курсах зароджується тенденцiя до

зближення понять 'матерiя' та 'форма', до лiквiдацiї

двоїстої структури тiла, до визнання в матерiї властивостi

формоутворення. Слiд звернути увагу, що в українськiй тра-

дицiї було характерним протиставлення не матерiї та духу, а

матерiї i форми. Київськi професори рiшуче виступали проти

закрiплення в схоластичних вченнях первинного значення фор-

ми при спiвставленнi матерiї та форми. I.Гiзель, Й.Конович,

Й.Краковський, С.Яворський послiдовно стверджують примат ма-

терiального при такому спiввiдношеннi, що єднає їх погляди з

традицiями епохи Вiдродження.

Проте така точка зору не була системно-послiдовною, бо

зустрiчаємо в їх працях елементи схоластики. Матерiю продов-

жують розглядати з точки зору її можливостей приймати новоi

форми. Тобто, матерiя пасивна в своїх фундаментальних

властивостях. Активнiсть - властивiсть форми. Слiд вiдзначи-

ти позицiю I.Кононовича-Горбацького, який визнавав, що 'ма-

терiя не пасивна, як вважав Арiстотель, а активна, бо з неї

виникають всi форми'. I.Гiзель також iнодi наполягав на то-

му, що 'матерiя активна i дiюча'.

Важливим був висновок про однорiднiсть матерiальних

тiл. Протиставлення земної речовини i небесної (божественно-

го ефiру) - один iз фундаментальних недолiкiв на-

турфiлософiї, знаний вiд Арiстотеля. Його заперечували С.Ку-

лябка, М.Козачинський, Г.Кониський. I.Гiзель прямо заявляв

про однорiднiсть небесної i земної матерiї на пiдставi

пiдкорення обох одним законам - математицi. Ф.Прокопович

стверджував, що матерiя небес нiчим не рiзниться вiд матерiї

пiдмiсячних тiл. У цьому вiн вiдходив вiд Арiстотеля.

Й.Туробойський, I.Левицький, М.Козачинський, А.Дубнєвич

вчили, що 'Перша матерiя несотворима... вона має власне

iснування', Й.Туробойський казав, що 'перша матерiя - то

перший суб'єкт'. Такої позицiї дотримувались не всi ака-

демiки. Так, для Яворського Бог був творцем природи i

вiдповiдно першоматерiї як першооснови iснуючих речей.

Ф.Прокопович, визнаючи Бога як основу всього сущого, разом з

тим вважав, що матерiя не виникає i не руйнується, а

зберiгається: 'Першу матерiю не можна нiколи не створити,

анi зруйнувати, також нi збiльшити, нi зменшити ту, як ство-

рив Бог на початку свiту, i якою, i в якiй створена, такою

залишається до цих пiр, i буде залишатися завжди'. Така дум-

ка спирається на вчення про кругообiг речовин в природi.

I.Гiзель в 1646 р. висловлює думку про кiлькiсне самозбере-

ження матерiї: 'Матерiя є в однаковiй кiлькостi i до того ж

одного i самого вигляду, якою вона була в тiлi дерева, а

потiм перебувала в тiлi вогню, який виник з цього дерева'

(М.В.Ломоносов i Лавуаз'є висловлять таку думку тiльки через

столiття).

Розглядаючи рух як узагальнене поняття, Гiзель, Яворсь-

кий вчать, що воно стосується рiзноманiтних змiн, якi

здiйснюються у природi незалежно вiд того, що вони собою яв-

ляють - просторове перемiщення, якiсне чи кiлькiсне перетво-

рення. Дане вчення про рух спиралося перш за все на новi ге-

ографiчнi уявлення: змiна рiчищ рiк, конфiгурацiї островiв i

материкiв, геологiчнi зрушення, що спричиняли утворення гiр

та долин, що за бiблiйними традицiями вважалося неможливим,

бо створений Богом свiт не має власних законiв змiн. Гiзель

загострював вчення про саморух тiл принципом пiдкорення

усього сущого руховi та спокоєвi. Ф.Прокопович вчив, що

'Природа є принципом та причиною руху i спокою, тобто якщо

речi рухаються, їх рух зумовлено природою, i якщо перебува-

ють в спокої, то їх спокiй зумовлює знову-таки природа, i

тому рухаються тiла, чи перебувають у спокої, вони по своїй

природi рухаються або перебувають в спокої'.

Простiр i час розглядалися академiками в традицiях

фiлософiї Нового часу: загальнi, об'єктивнi властивостi при-

родних тiл. Спостерiгається помiтний вiдхiд вiд арiстоте-

левського розумiння простору як нерухомої поверхнi,