чує тiло, до розробленої в середньовiччi концерцiї 'де'

('ивi'), котра розглядає простiр 'iманентною' для тiла особ-

ливою реальнiстю, котра виявляє себе у промiжку, що займає

тiло в системi тiл, якi щiльно прилягають одне до одного.

Опираючись на працi Торiчеллi, Галiлея, а також на традицiю

арiстотелiвської школи, академiки вiдкрито заперечували

iснування порожнечi i визнавали невiд'ємнiсть простору i

часу вiд природного тiла.

Взагалi концепцiя часу вiдрiзняється вiд вчення про

простiр, бо вона спиралася на середньовiчну традицiю розгля-

ду часу в iєрархiчнiй системi, котра дуалiстично подiляла

час на земний та трансцендентний. Час дiлився на зовнiшнiй,

внутрiшнiй, на час незмiнних сутностей i на божествену

вiчнiсть. Однак, вже у XYII ст. робилися спроби на основi

iдеї неоплатонiзму наблизити це вчення до об'єднання часу

матерiальних речей з божественою вiчнiстю.

3.5.4 Теорiї пiзнання.

В академiчних курсах зростає тенденцiя визнання важли-

вої ролi чуттєвого досвiду в процесi пiзнання. Думка про те,

що 'будь-яке пiзнання залежить вiд чуттiв, що в iнтелектi

немає нiчого, чого б не було ранiше у вiдчуттях', проходить

через усi лекцiйнi курси.

Виходячи з теорiї образiв, започаткованої ще в античнiй

фiлософiї, розвинутої томiстами, академiки визнавали образи

своєрiдними матерiальними утвореннями, котрi вiдриваються

вiд предметiв та дiють на органи чуття, викликають мо-

дифiкацiю анiмальних духiв, що перебувають в них. Анiмальнi

духи рухаються порожнiми трубочками до мозку, де так званi

iмпресивнi образи перетворюються у експресивнi: обра-

зи=вiдбитки. Проте, у Кониського розвинулась критика цiєї

теорiї.

Загальновизнаним серед академiкiв було, що саме мозок є

органом усiх внутрiшнiх вiдчуттiв, у якому збираються i впо-

рядковуються iмпресивнi образи. Функцiя мозку - утворення

'загального вiдчуття', осмислення змiсту вiдчуттiв. 'Ми не

тiльки бачимо дерево, а й знаємо, що його бачимо, коли чуємо

звук, то знаємо, що чуємо. Самi органи зору чи слуху цих

функцiй не мають, отже - їх виконує мозок, як орган загаль-

ного вiдчуття', - писав Краковський. Дану властивiсть нази-

вали рефлексiєю, котру вважали властивою лише людинi, бо

тварина теж бачить дерево, але не знає, що вона його бачить

i не здатна розповiсти iншим.

Вчення про розум, на вiдмiну вiд вчення про вiдчуття,

спирається на концепцiю 'чистої дошки', згiдно якої весь

змiст пiзнавальних актiв формується в ходi впливу на особу

зовнiшнього свiту. Виступаючи проти платонiвської теорiї

пригадування, академiки використовували данi життєвої прак-

тики, фiзiологiчнi уявлення, психологiчнi факти. Тобто кри-

тика здiйснювалася шляхом спирання на фактуальнi данi, а це

свiдчить про виникнення наукової методологiї. Так, Кониський

писав: 'Якщо б знання набувалося пригадуванням, то й слiпий

був би здатен набувати знання про кольори, а глухий - про

звуки'.

Опираючись на релiгiйнi традицiї, вченi Академiї вважа-

ли можливим iснування розуму незалежно вiд вiчуттiв, мозку -

вiд тiла. Це спиралося на загальну концепцiю безсмертя

душi.

Рацiоналiстична методологiя спиралася на розробку вчен-

ня про активнiсть людини в дiяльностi. Визнавалося, що люди-

на здатна не тiльки пiзнавати свiт, а й сама може творити

речi. Можна продовжити своє життя, пiзнавши властивостi

цiлющих трав, вод, предметiв. Людина здатна будувати ме-

ханiзми, що можуть розмовляти, рухатися, працювати.

У теорiї душi остання розглядалася як упорядник

взаємозв'язку матерiї та форми, а Бог визнавався головним

суб'єктом такого впорядкування.

РОЗДIЛ 4. ФIЛОСОФIЯ НОВОГО ЧАСУ ТА ПРОСВIТНИЦТВА.

4.1 Формування фiлософiї Нового часу.

4.1.1 Френсiс Бекон.

Фiлософiя Френсiса Бекона (1561 - 1626) пiдкорена

свiдомiй спробi формування науки та наукового пiзнання.

Трактат у виглядi проекту (котрий не був завершений

повнiстю) 'Великого вiдродження наук', доповнений у 1620 р.

трактатом 'Новий Органон', є найбiльш популярним в фiлософiї

минулого та сьогодення.

Бекон послiдовно пiддає критицi фiлософiю як форму

споглядання i пропагує фiлософiю як науку про реальний свiт,

котра базується на дослiдному пiзнаннi. Такою позицiєю вiн,

власне, висловлює нову фундаментальну iдею, що лягає у фун-

дамент сучасного природознавства, об'єктивного пiзнання

дiйсностi. Його творчiсть у багатьох мiсцях пронизана комп-

ромiснiстю концепцiї 'двоїстої iстини', тобто iстини одкро-

вення, iстини про Бога (теологiчної iстини) та iстини

фiлософської, тобто iстини, вiдкритої в науковому пiзнаннi.

Мiсце науки Бекон вбачав у вирiшеннi суспiльних проблем

i суперечностей сучасного йому суспiльства. Визначаючи мiсце

науки, Бекон визначає цiлi наукового пiзнання: 'iстиннi цiлi

науки, щоб не займалися нею нi заради свого духу, нi заради

вчених дискусiй, нi заради приниження iнших, нi заради ко-

ристi та слави, нi заради влади, а заради того, щоб мати вiд

неї користь та успiх самого життя суспiльства'. Цьому спря-

муванню науки пiдкорює Бекон i науковi методи, завдання яких

вбачається ним у пiзнаннi об'єктивного, реально iснуючого

свiту. Незалежним вiд суб'єктивних спрямувань людини знаряд-

дям такого пiзнання вiн визнає експеримент та його наслiдки.

Iдеалом наукового знання визнається вiдсутнiсть розбiжностi

мiж думками та речами. Саме для подолання такої розбiжностi

Бекон формулює принципи наукового методу в 'Новому Орга-

нонi'.

Згiдно з теорiєю двоїстої iстини, Бекон здiйснює

розрiзнення чуттєвої та розумної душi людини. Розумна душа

входить в людину за божественним провидiнням, вона є предме-

том теологiї, а чуттєва душа має всi характеристики

тiлесностi, вона є предметом фiлософських дослiджень. Таким

подiлом вiн створює для науки концепцiю, котра дозволяє вив-

чати людину, її вчинки. Вихiдним моментом пiзнавальної

дiяльностi ним визнається чуттєвiсть. Тому Бекона часто на-

зивають засновником емпiризму - фiлософського напрямку, що

будує свою гносеологiю, аналiзуючи чуттєве пiзнання i

досвiд. Головна теза емпiризму полягає в такому трактуваннi:

'немає нiчого в розумi, що до цього не пройшло через чуття'.

Теоретичне обгрунтування емпiризму, дане Беконом, визнається

найдовершенiшим серед рiзних напрямкiв фiлософiї та серед

природознавцiв.

Емпiрiя - досвiд, спирання на експериментальне

дослiдження (а не на iзольоване чуттєве сприйняття) - є для

нього вихiдним пунктом нового наукового методу, який допов-

нюється систематичною логiчною роботою. Саму логiку вiн ро-

зумiє як знаряддя пiзнання - органон. Однак, запропонована

i детально опрацьована Беконом логiка кардинально

вiдрiзняється вiд аристотелiвської, що спиралася на теорiю

силлогiзму.