послiдовно розробляє систему рацiоналiстичної фiлософiї, яка

охоплює не тiльки вчення про буття, пiзнання, а й вчення про

суспiльство, державу.

Своє вчення про рацiональнiсть пiзнання вiн виклав у

працi 'Про тiло' (1655), де обгрунтував тезу про чуття як

початкову стадiю пiзнання. Вiн вбачає мету пiзнання в

рацiональному осягненнi сутностi, причин явищ. Визнання

рацiонального методу обгрунтовується ним посиланнями на

досягнення механiстичного природознавства у Європi. Широко

застосовуючи факти з iсторiї нової науки, Гоббс доводить, що

тiльки опираючись на розум, систематичне мислення, можна

досягти iстини. Саме Гоббс висуває тезу про надуманнiсть те-

орiї двох iстин (вiри та розуму) i проголошує наявнiсть лише

однiєї - iстини розуму, науки. Поняття iстини визначається

ним як властивiсть наших знань бути вiдповiдними власти-

востям речей. Вiн стверджує, що iстина - це властивiсть на-

ших суджень, i заперечує визначення iстини як властивостi

об'єктiв. Тому нi чуття, нi вроджена iнтуїцiя, анi одкровен-

ня не можуть бути iстинними, якщо вони данi не у формах суд-

ження про свiт.

Гоббс на вiдмiну вiд Декарта, який ототожнював матерiю

з розповсюдженнiстю, робить висновок, що розповсюдженнiсть,

простiр є властивiстю матерiальностi взагалi, а не тiла зок-

рема. Такими властивостями, чи акциденцiями, є рух, спокiй,

колiр та ряд iнших. Доказом факту, що простiр є властивiстю

матерiї, а не тiла, вiн вважає здатнiсть тiла змiнювати свою

форму. Ця мiнливiсть фiксується по вiдношенню до незалежного

простору, а вiдповiдно до цього, простiр не може бути

властивiстю тiла, це незалежна вiд тiла акциденцiя.

Вiдправною позицiєю мiркувань Гоббса про суспiльство та

державу є поняття 'природний стан людей'. Введення даного

поняття дозволило фiлософiї створити першу абстрактно-iде-

альну модель суспiльства, яку можна було використовувати у

виглядi порiвняльного еталону для фiксацiї подiбностей та

вiдмiнностей мiж рiзними станами суспiльства, державами i

т.п. Природний стан людей охарактеризовано у Гоббса як мож-

ливiсть одних людей перешкоджати у досягненнi своїх цiлей

iншим людям. Саме таке положення осiб, якi здатнi ставити

перед собою цiлi та дiяти, їх досягаючи, призводить до при-

родної скритої вiйни мiж усiма людьми. Вихiд з неї було

знайдено у органiзацiї суспiльства. Однак суспiльство може

iснувати лише на спiвпаданнi iнтересiв людей. А це може бути

досягнуте лише на шляху домовленностi, котра є штучною та

формальною. Таким чином, людям був потрiбен механiзм забез-

печення виконання таких домовленностей. Ним стала суспiльна

влада, володарi. Влада здатна iснувати лише за умови вiдмови

людей вiд права повного володiння собою. Саме таким чином на

мiсце природних законiв через утворення держави вводяться

закони штучнi, суспiльнi.

Гоббс вирiзняє три типи держави: 1) влада-зiбрання i

кожний громадянин має право голосувати (демократiя); 2) вла-

да зiбрання, але лише деякi мають право голосувати (аристок-

ратiя); 3) верховна влада тiльки у одного (монархiя).

4.1.4 П'єр Гассендi.

Сучасник Р.Декарта П'єр Гассендi (1592-1655) у 40-х ро-

ках XYII столiття першим розпочав вiдкриту полемiку з кар-

тезiанством. Його працi: 'Метафiзичне дослiдження проти Де-

карта', 'Метафiзичне дослiдження, чи Сумнiв i заперечення

проти метафiзики Декарта' спрямованi проти тез про фундамен-

тальнiсть принципу 'методологiчного сумнiву' та

'достовiрностi мислячого Я'.

Гассендi доводить, що не тiльки мислення, а й кожна дiя

людини може бути прийнята у якостi вихiдної достовiрностi,

якщо результати дiї спiвпадають з планованими. Розвиваючи

своє поняття дiяльностi, вiн робить висновок, що думка про

самого себе без зовнiшнього об'єкта, без вiдношення до нього

як зовнiшнього, просто неможлива. Треба вiднестися до себе

не як до Я, а як до не-Я, щоб мислити про себе. Таким чином,

самодостовiрностi свого мислення бути не може, бо ми мислимо

себе як не-Я, як щось зовнiшнє, хоча даємо йому iм'я 'Я'.

Достовiрнiсть нашого мислення, таким чином, здобувається пе-

реведенням свого Я в не-Я. Я маю план зробити цю рiч. Роблю

її, вона постає передi мною, i тiльки тодi Я переконуюся в

достовiрностi своїх думок, якщо не-Я спiвпадає з моїми пла-

нами. Отже, нiякi вродженi iдеї не здатнi стати основою

рацiонального мислення. Рацiональнiсть досягається лише з

досвiдом успiшної дiяльностi.

Гассендi розробляє послiдовну систему сенсуалiстського

вчення про пiзнання. Основу цього вчення складає переконання

незаперечностi iндуктивiстської гносеологiї, яка визнає ви-

никнення загальних понять шляхом узагальнення одиничних явищ.

Користуючись даною гносеологiєю, вiн розробляє

вiдповiдне вчення про будову свiту, котре зводиться до до-

казiв атомiстичної будови навколишнього свiту. Пропаганда

античної атомiстики, розгорнута Гассендi, його астрономiчнi

спостереження, працi з iсторiї науки мали велике значення

для формування природознавства XYII ст.

4.1.5 Картезiанство.

Картезiанство складається з багатьох напрямкiв та течiй

фiлософiї другої половини XYII ст., серед яких можна знайти

навiть взаємовиключнi. Картезiанська фiлософiя (Картезiй -

латиною Декарт) саме у Декарта вбачає свої витоки.

Найбiльш вiдомим картезiанцем, як правило, визнають

Нiколо Мальбранша (1638-1715). Керуючись принципом дуалiзму

душi та тiла, вiн розвиває тезу Декарта про надприродну при-

чину першого поштовху матерiї до вчення про неможливiсть

iснування природних причин. В кожному конкретному випадку

спостереження дiй та наслiдкiв, при систематичному

дослiдженнi конкретного явища ми не здатнi виявити кiнцевої

природної причини. Причина iснує, а виявити її - можливостi

немає. Таким чином, слiд визнати, що причини мають надпри-

родний характер - божественний. Розглядаючи тi чи iншi

властивостi речей, вiн дiйшов висновку, що властивiсть не

iснує як частина чогось, вона народжується, утворюється саме

тодi, коли ми її фiксуємо (як правило, це виявляється у

взаємодiї предметiв). Нiж сам по собi не має властивостi

рiзати, вiн рiже саме тодi, коли ми залучаємо його до

вiдповiдної взаємодiї предметiв. Отже, причиннiсть виникає

кожного разу по новому, тобто утворюється. А якщо вона утво-

рюється, то слiд визнати, що є суб'єкт її створення. Таким

суб'єктом Мальбранш визнає Бога.

Вiдповiдним чином будується вчення Мальбранша про

пiзнання. Вiн видiляє три типи пiзнавальних здiбностей:

чуттєве пiзнання, пам'ять та уява, чистий розум. Видiляє вiн

i чотири шляхи пiзнання: безпосередньо через речi; через

iдеї речей; через внутрiшнє чуття; через уяву або аналогiю.

Оскiльки цiлями пiзнання визнається знання причин рiзних

наслiдкiв (а кiнцевою причиною є Бог), то