знати речi повнiстю, як не здатна знати Бога у всiй повнотi.

Таким чином, людськi знання не можуть бути копiями речей,

знання виявляють себе у виглядi абстрактних уявлень про

свiт. Найкращою ж формою уявлень про свiт є знання iдеї тiєї

чи iншої речi, як вчив про це ще Платон. Носiєм усiх iдей є

Бог. Таким чином, якщо ми маємо тi чи iншi iдеї, то вони

надходять до нас вiд Бога.

Неоднорiднiсть картезiанства найкраще виявляється на

постатi Блеза Паскаля (1623-1662), одного з творцiв науки

Нового часу. Двоїстiсть природи людини розповсюджується

Паскалем на рiзноманiтнi прояви суспiльних явищ. Людина є

поєднанням душа тi тiла. Мораль - поєднання доброго та зло-

го. Полiтика - закону та беззаконня.Однак, ця дуалiстичнiсть

є причиною нашої нездатностi до пiзнання свiту таким, яким

вiн є. Усе буття, починаючись iз чогось кiнцевого, має

нескiнченну багатоманiтнiсть проявiв, яку не спроможний охо-

пити нiхто iз просторово та часом обмежених, окрiм творця

свiту. Iснування для нас людей, незалежних субстанцiй, якi

можуть бути лише єднанням духовної та матерiальної (не

пiдкореної законам простору та пiдкореної законам простору

субстанцiї) субстанцiї накладає вiдповiдне обмеження - ми

сприймаємо матерiальнi речi у формах духовностi, а духовнi

речi - у виглядi матерiальностi. Це робить людину безпорад-

ною перед свiтом, бо такi нашi знання вже за своїми визна-

ченнями не вiдповiдають дiйсному положенню.

Паскаль вiдомий серед природознавцiв як видатний мате-

матик, фiзик, працi з гiдростатики та обчислення

ймовiрностей якого увiйшли до золотого фонду класичної нау-

ки. Однак, саме цi працi надихнули Паскаля на висновок про

обмеженнiсть рацiоналiстичної методологiї. Його математичнi

дослiдження дозволили вiдкрити парадоксальнiсть мiж проявами

реальностi та можливостями математики в їх охопленнi.

Дослiдження конкретного предмета вiдкриває необмежену множи-

ну iнших предметiв (свiтiв), якi складають цей взятий для

вивчення предмет. Однак, кожен iз предметiв, що входить у

структуру першого, взятого для дослiдження, являє нам новий

свiт необмежених властивостей, об'єктiв, структур. Таким чи-

ном, ми маємо справу з множиною, котра складається з

нескiнченної кiлькостi елементiв, кожен з яких має свою

нескiнченну кiлькiсть елементiв, тобто рiвний множинi,

пiдмножиною якої є вiн. З точки зору математики дане вiдно-

шення дорiвнює нулю, але кожна неупереджена людина бачить,

що перед цiєю парадоксальнiстю свiту саме математика нуль, а

не свiт з його властивостями.

Обмеживши пiзнавальнi можливостi еталона наукового

пiзнання (а саме таким була в тi часи математика), Паскаль

вказує на обмеженнiсть також i чуттєвого пiзнання. Таким чи-

ном, нi рацiоналiзм, анi емпiризм не здатнi задовiльнити на-

ше прагнення пiзнати свiт; мислення та розум лише використо-

вують закладенi в нас iз народження фундаментальнi iдеї

(Паскаль тут посилається на Декарта). Розглядаючи цi фунда-

ментальнi поняття за допомогою того чи iншого наукового ме-

тоду, ми переконаємося, що рацiональних доказiв їх iстин-

ностi не iснує, а є лише вiра, котра спрямовує нашi думки та

дiї на використання iдей. Таким чином, основою буття людини

в свiтi є усвiдомлення свого єднання з Богом, вiра, а не

мислення чи розум, iррацiональне, а не рацiональне.

Здатнiсть єднатися з Богом дана кожному конкретному

iндивiдовi по-рiзному, це мiстичний процес, який вiдбу-

вається в людському серцi, початок цього процесу лежить в

любовi до Бога.

4.2 Розвиток сенсуалiстичної фiлософiї.

4.2.1 Джон Локк.

Джон Локк (1632-1704) вiдомий як творець класичного

сенсуалiзму, творець трактату 'Досвiд про людський розум'

(1690). За своєю спрямованнiстю фiлософiя Локка має антиде-

картiвське направлення.

Локку першому вдалося довести, що мислення загального

грунтується на чуттєвому сприйняттi сущого та сутностi, що

знання загального та iстина побудованi на досвiдi.

Сенсуалiзм у теорiї пiзнання Локка тiсно пов'язаний з мето-

дологiчним емпiризмом: вiн визнає роль розуму, однак обмежує

його значення. Функцiя розуму полягає, за Локком, в комбiну-

ваннi емпiрично створених суджень. Ним заперечується iсну-

вання 'вроджених iдей' i стверджується поняття 'рефлексу'.

Продуктивним методом створення наукових знань визнається

iндуктивний метод Декарта.

Душа людини (мислення),на думку Локка, позбавлена врод-

жених iдеальних структур, iдей, понять, принципiв. Вiн про-

голошує душу 'чистим аркушом', на який лише досвiд накладає

свої письмена.

Локк розумiє досвiд насамперед як вплив речей навко-

лишнього свiту на нас, на нашi чуття. Разом iз цим ним

видiляється досвiд внутрiшнiй - як дiяльнiсть душi, думки.

Iдеї, якi виникають через зовнiшнiй досвiд, вiн називає

чуттєвими; iдеї, якi виникають iз внутрiшнього досвiду -

рефлексiями. Як зовнiшнiй, так i внутрiшнiй досвiд приводять

до виникнення лише простих iдей: про наявнiсть чи

вiдсутнiсть чогось, властивостей твердого чи м'якого, ко-

рисного чи шкiдливого тощо. Для виникнення загальних iдей

потрiбнi мiркування. Однак, мiркування не являють собою сут-

ностi душi, бо душа може iснувати i без мiркувань (у тварин,

комах). Мiркування - це певна властивiсть людської душi, то-

му їх не можна визнати первинними, як це вважав Декарт.

Складнi iдеї, як, наприклад, поняття субстанцiї, виникають

на базi сприйняття сукупностi таких простих iдей, як вага,

форма, колiр тощо. Сукупностi простих iдей повторюються,

внаслiдок чого виникає уявлення про щось таке, що є носiєм

цих iдей.

Локк запропонував подiл якостей на первиннi та вто-

риннi, уявлення про якi виникають на пiдставi зовнiшнього

досвiду. Первиннi якостi виникають через вплив на нашi орга-

ни чуття об'єктiв з рiзноманiтними властивостями. Вони

свiдчать про рiзноманiтнiсть свiту. Такими визнаються

просторовi властивостi, маса, рух тощо. Уявлення про вто-

риннi якостi виникають внаслiдок рiзноманiтностi наших ор-

ганiв чуттiв: смак, колiр, запах, звук тощо. Цi властивостi

iснують лише для нашої свiдомостi, наших почуттiв. Проблема

вирiзнення первинних i вторинних якостей визнається Локком

як найважливiша для фiлософiї, науки, бо якщо першi є реаль-

ними сутностями свiту, то другi - лише номiнальними, а люди

часто не бачать рiзницi мiж ними i приписують дiйсностi такi

властивостi, котрих реально не iснує.

Вiдмiннiсть реальних