думку Локка на перегляд iснуючих класифiкацiй буття, тра-

дицiйних принципiв створення таких класифiкацiй. Згiдно з

Локком, реально iснують лише iндивiдуальнi об'єкти як носiї

властивостей. Тому рiзноманiтнi роди, види, класи, групи

визнаються лише номiнальними поняттями, що фiксують

властивiсть рiзних речей бути схожими. Разом iз тим,

схожiсть не можна визнати суттєвою ознакою, бо це є

номiнальне визначення, котре не завжди вiдповiдає реальним

властивостям речей.

Локк вiдрiзняє два ступенi знання: правдоподiбне та

беззаперечне. Беззаперечне знання є продуктом мислення,

мiркування. Воно не може бути отримане шляхом безпосередньо-

го зовнiшнього досвiду. Правдоподiбне - продукт безпосе-

реднього емпiричного досвiду. Таке знання дає вiдповiдну

думку, яка ще не пройшла процедури мiркування, порiвняння з

iншими думками. Саме беззаперечне знання має наукове значен-

ня. Це знання має три стадiї: спекулятивну (iнтуїтивну, кот-

ра опирається на узагальнююче мислення внутрiшнього

досвiду); демонстративну (така, що є мiркуваннями над даними

зовнiшнього досвiду); чуттєву (яка керується уявленнями без-

посереднього чуття).

Поширення сенсуалiстської методологiї Локком на пiзнан-

ня суспiльних явищ дозволяє внести змiни у поняття 'природ-

ного стану людей', котре запропонував Гоббс. Локк стверджує,

що природний стан - це не вiйна усiх проти всiх, а стан

рiвностi мiж людьми, що забезпечується необмеженою свободою

особи робити iз собою та своїм майном все, що завгодно. Об-

меження накладається лише на право обмежувати свободу iншої

людини. Тому i влада, котра дається суспiльною угодою воло-

даревi, не є абсолютною. Вона завжди обмежена - iнодi бiль-

ше, iнодi менше, - природними законами. Таке поняття природ-

ного стану людей дозволяє створити поняття доцiльностi роз-

подiлу влади, яке стало базовим для усiх сучасних демокра-

тичних конституцiй, на 'законодавчу', 'виконавчу' та 'феде-

ральну'. Вiдношення мiж ними будуються на системi противаг,

обумовлених суспiльною угодою обмежень однiєї влади iншою. В

основi угоди лежить право обох сторiн, у випадку невиконання

тих чи iнших положень, розiрвати її.

Фiлософiя Локка настiльки вплинула на свiтогляд

англiйцiв, що сьогоднi часто вказують: 'для англiйцiв

висновки, побудованi на спостереженнi емпiрiї, означають те

саме, що i фiлософствування'. Для свiтової фiлософської дум-

ки вплив Локка визначається тим, що пiсля нього фiлософiя,

вiдокремлена вiд здорового глузду, котрий спирається на данi

чуттiв, визнається схоластичною i не вартою уваги.

4.2.2 Фiлософiя Джона Толанда.

Учень та послiдовник Д.Локка, Д.Толанд (1670-1722) про-

довжив та поглибив критику релiгiї з позицiй деїзму та ма-

терiалiзму, сприяв подальшому розвитковi вiльнодумства. У

своїх антирелiгiйних виступах вiн критикував релiгiйне не-

терпiння, вiдкидав iдею безсмерття душi, потойбiчного життя.

Основою походження релiгiйних вiрувань Толанд вважав хибнi

уявлення про душу як самостiйне нематерiальне начало. В

основних фiлософських творах - 'Листи до Серени' (1704),

'Пантеїстикон' (1720) - Толанд розвинув матерiалiзм i набли-

зився до атеїзму, хоча залишився в цiлому в межах деїзму.

Матерiалiзм Толанда примикав до вчення Б.Спiнози. У

Всесвiтi iснує тiльки одна матерiя, вважав вiн. Вона є

вiчною, нiким не створеною, керується об'єктивними законами,

складається з елементарних частинок. Порожнечi не iснує.

Всесвiт єдиний, нескiнченний i складається з безлiчi свiтiв,

являє собою систему вихорiв або коловоротiв матерiї.

Значення фiлософiї Толанда у розвитку матерiалiзму по-

лягало в тому, що вiн, визнаючи рух атрибутом матерiї, почав

долати обмеженнiсть метафiзичного тлумачення руху. Поза ру-

хом, на його думку, матерiя позбавляється будь-яких якостей.

Вiд руху залежать форми усiх тiлесних iстот, їх народження,

розвиток та загибель. При цьому Толанд не зводив усi форми

руху до механiчного, розумiючи його бiльш широко - як за-

гальну внутрiшню активнiсть матерiї. Внутрiшня активнiсть є

джерелом i механiчного руху як просторового перемiщення, яке

є лише окремим випадком руху. Необхiдно мати на увазi

розбiжнiсть мiж внутрiшньою енергiєю, саморухом або суттєвою

активнiстю будь-якої матерiї i тими просторовими рухами або

перемiщеннями, котрi являють собою лише рiзноманiтнi мо-

дифiкацiї суттєвої активностi. Тут Толанд пiдходить до проб-

леми саморуху матерiї, але його вченню бракувало iдеї само-

розвитку. В процесi руху, за Толандом, нiчого нового не ви-

никає, рух у Всесвiтi - круговорот.

Виходячи з розумiння внутрiшньої активностi матерiї,

Толанд критикував iдеї духовної субстанцiї та нематерiальної

душi.

Радикальним чином розв'язував Толанд питання про

спiввiдношення вiри та розуму. Вiн не тiльки проголошував

первиннiсть розуму перд вiрою, як це робив, наприклад, Локк,

але й намагався довести, що 'iстинна вiра' нiчим принципово

не вiдрiзняється вiд знання, оскiльки передбачає розумiння.

Проте, якщо вiра є знанням, то 'розум бiльш важливий, анiж

одкровення'. I хоча Толанд заперечував висновок, що таке по-

няття вiри робить непотрiбним одкровення, не важко помiтити,

що фiлософ, насправдi, приходив до заперечення значення вiри

i одкровення, проголошуючи безумовний прiоритет розуму.

Матерiалiзм Толанда та його критика релiгiї мали знач-

ний вплив не тiльки в Англiї, а й у Францiї - на французьких

матерiалiстiв XYIII ст.

4.2.3 Джордж Берклi.

Джордж Берклi (1684-1753) послiдовно дослiджує можли-

востi чуттєвого пiзнання дiйсностi, наслiдуючи головнi прин-

ципи фiлософiї Локка, але, разом з тим, висвiтлюючи слабкi

мiсця сенсуалiзму матерiалiстичного. На основi роздумiв про

властивостi субстанцiї як носiя властивостей речей Берклi

робить висновок, що субстанцiя принципово не дана чуттям.

Натомiсть вiн схиляється до думки, що саме людськi чуття

виступають основою, субстанцiєю речей, якi сприймаються як

сукупнiсть рiзних властивостей. У своїй першiй працi 'Досвiд

нової теорiї зору', спираючись на науковi дослiдження роботи

ока, оптичнi пояснення процесу бачення, Берклi робить висно-

вок, що людське око принципово не здатне щось бачити без

вiдповiдних iдей речей. У працi 'Трактат про принципи людсь-

кого знання' Берклi робить остаточний висновок, що

субстанцiєю може бути лише дух, чи суб'єкт, котрий сприймає

чуття. Щоб довести це, вiн використовує аналiз рiзних

чуттєвих властивостей людини i стверджує, що чуттєве сприй-

няття кольорiв, руху, смаку, форм речей неможливе без

вiдповiдних iдей, котрi повиннi бути наявними до самого

сприйняття речi, чи виникати водночас iз чуттями. Вказуючи

на суперечливiсть ситуацiї, коли iдея може iснувати