метом критики. Якщо в центрi уваги академiчних професорiв є

зовнiшнiй свiт та проблеми його пiзнання, то у Сковороди на

першому планi - етико-гуманiстичнi проблеми, внутрiшнiй свiт

людини.

Перший основоположний принцип фiлософiї Сковороди -

вчення про двонатурнiсть свiту: зовнiшню, видиму та

внутрiшню, невидиму натури. 'В цьому свiтi - два свiти, з

яких складається один свiт: свiт видимий i невидимий, живий

i мертвий, цiлий i розпадливий. Цей - риза, а той - тiло.

Цей - тiнь, а той - дерево. Цей - матерiя, а той - iпостась,

себто основа, що утримує матерiальний бруд, так, як малюнок

тримає свою барву. Отже, свiт у свiтi то є вiчнiсть в

тлiннi, життя в смертi, пробудження у снi, свiтло у тьмi, у

брехнi правда, у печалi радiсть, у вiдчаї надiя', - писав

Сковорода. Невидиму натуру або вiчнiсть, дух, iстину, поча-

ток називає вiн Богом. Бог постає як нематерiальна основа

всiх речей, вiчна i незмiнна першопричина всього iснуючого i

самого себе. Поняттям, протилежним за своїм змiстом до по-

няття Бога, виступає видима натура, або тварь- цим термiном

позначається усе матерiальне. Як рiвнозначнi, вживаються по-

няття 'речовина', 'матерiя', 'стихiя', 'земля', 'плоть',

'тiнь'. Кожна з цих двох натур сама в собi є антитетичною.

Матерiя характеризується виразами та означеннями, що,

подiбно до платонiвського вчення про матерiю, характеризують

її як 'небуття', 'неiснуюче' 'мiсце', 'видимiсть'. Одночасно

з такими визначеннями матерiї для неї притаманнi:

'вiчнiсть', вона 'iснує i лише уявляється', 'гине i нiколи

не може загинути'. Антитетична i друга натура - Бог. Так,

Бог є тотожнiм з природою. 'Чи не вiн є буття усьому? Вiн у

деревi є правдиве дерево, у травi - травою, у музицi - музи-

кою, в будинку - будинком, в тiлi нашiм земним новим є тiлом

i осередком, або головою його. Вiн усяким є в усьому'. Але,

разом iз цим, свiт безмежно протилежний Боговi, який є 'дже-

релом', 'сонцем', 'серцем' свiту.

Згiдно з вченням про iснування невидимого (божого) та

видимого (речовинного) слiд визнати, що неможливе зникнення,

загибель будь-чого. Творець намалював оленя, потiм стер фар-

би. Малюнки зникли, але образи їх не можуть зникнути. Ма-

терiальнi фарби та нематерiальнi образи, iдеї мають рiзну

форму iснування. Першi є мiнливими, перетворюються постiйно

iз одних в iншi, а другi - вiчнi та незмiннi. Про своє тiло

людина повинна мiркувати так само. Усе тiлесне слiд вважати

фарбою, а вiчну мiру невидимої натури, що утримує всю плоть

- його основою. Змiшування в уявi людей в одне цiле цих двох

натур Сковорода називав iдолопоклонством, а не фiлософiєю.

Другим центральним принципом фiлософiї Сковороди є iдея

iснування трьох свiтiв. Використовуючи традицiю на-

турфiлософiї XYI-XYII ст. (М.Кузанський, Дж.Бруно), вiн

подiляє свiт на макрокосм i мiкрокосм, великий свiт i люди-

ну, котра в менш досконалiй формi повторює у собi макрокосм.

Разом iз цим, Сковорода висуває iдею третього свiту як пев-

ної сукупностi символiв, котрi сповiщають нас про невидиму

натуру, невидиму сутнiсть свiту, про Бога. Увесь свiт речей,

Всесвiт є свiтом символiв, який Сковорода часто називав

'Старим свiтом', 'усезагальним свiтом', 'свiтом - свiтiв',

'все-на-все'. Макрокосм розглядається Сковородою як

нескiнчений i такий, що складається з нескiнченої кiлькостi

свiтiв, наче 'вiнок з вiночкiв'. Сутнiсть малого свiту,люди-

ну фiлософ пояснює,спираючись на концепцiю двох натур. Осяг-

нувши невидимiсть, людина наче народжується вдруге.Вона стає

духовною людиною, вiльною, вiчною - бо невидиме не виникає i

не зникає.

РОЗДIЛ 5. НIМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ФIЛОСОФIЯ.

5.1 Фiлософiя I.Канта.

5.1.1 I.Кант.

Iммануїл Кант народився в 1724 р. у сiм'ї ремiсника в

Кенiгсберзi. Тут Кант вчився, вчителював, став професором,

ректором унiверситету. У Кенiгсберзi вiн написав усi свої

твори, тут вiн i помер у 1804 р.

Фiлософiю Канта подiляють на два перiоди - докритичний

(до початку 70-х рокiв XYIII ст.) i критичний, коли Кант

розпочав дослiджувати обмеження розуму. Результати своїх

дослiджень вiн виклав у своїх вiдомих працях: 'Критика

чистого розуму', 'Критика практичного розуму', 'Критика

спроможностi судження', i багатьох iнших.

5.1.2 Докритичний перiод.

Визначальним для цього перiоду є робота над проблемами

природознавства та математики, викладання природничонаукових

дисциплiн. Астрономiя, математика, фiзика, антропологiя,

фiзична географiя (вперше ним введена як навчальна

дисциплiна), мiнералогiя - такий неповний перелiк галузей

знання, якi його цiкавили. В своїх природонаукових

дослiдженнях Кант знаходився пiд впливом ньютонiвської кон-

цепцiї всесвiтнього тяжiння (розробив пояснення явищ при-

ливiв та фiдпливiв на основi визначення наявностi вiдштовху-

ючих сил, дiї сил на вiдстанi) та еволюцiйної концепцiї

Ж.Бюффона, його iдеї закономiрної змiни природних тiл та

явищ у часi. Кант виступає як натуралiст-спотерiгач, обгрун-

товує необхiднiсть того, щоб в природознавствi все було по-

яснено природним чином. В роботах цього перiоду було постав-

лене питання про розвиток в природi. Зокрема, в роботi 'Все-

загальна природна iсторiя та теорiя неба' (1775) була розви-

нута космогонiчна гiпотеза в якiй на основi законiв механiки

пояснювалось, яким чином виникла сонячна система, якi етапи

вона пройшла. В подальшому ця гiпотеза отримала назву теорiя

Канта-Лапласа, яка сприяла становленню iсторичного (ево-

люцiйного) пiдходу в природознавствi.

У працях 'докритичного' перiоду Кант перебуває пiд

впливом рацiоналiстичної фiлософiї Лейбнiца. Вiн дотри-

мується точки зору, згiдно з якою зв'язок мiж причинами i

наслiдками подiй не вiдрiзняється вiд логiчного зв'язку мiж

пiдставою та наслiдком. Однак, поступово Кант вiдмовляється

вiд такої позицiї пiд впливом фiлософiї Юма. Для пояснення

явищ природи Кант впроваджує телеологiчний (цiлепокладання)

принцип. Кант починає визнавати, що зв'язок мiж причиною i

дiєю має емпiричний характер (факт буття), а не характер

логiчного висновку. Тому логiки недостатньо для обгрунтуван-

ня природознавства. Разом iз цим Кант залишається на по-

зицiях рацiоналiзму i пiдкреслює, що наука (математика, при-

родознавство), котра складається з положень загальних i не-

обхiдних, не може