з'єднання та обмеження в досягненнi цих цiлей створенi сами-

ми ж людьми - це набувшi самостiйностi, вiдчуженi та уречев-

ленi результати людської дiяльностi, що не мають трансцен-

дентного чи надприродного характеру. Цi 'застиглi форми'

людського вiдчуження є часовими, вiдносними, iсторичними.

В Маркса в рiзноманiтних формах повторюється єдина

фiлософсько-iсторична (iсторiософська) схематика, згiдно

якої вся iсторiя людського вiдчуження та його лiквiдацiя

вкладається в три щаблi.

Перший щабель - вiдношення 'особистої залежностi', за

яких соцiальне вiдчуження є величезним та всесильним.

Iндивiд тут або повнiстю залежний, або цiлковито обмежений

вузькими рамками пануючих над ним соцiальних спiльнот. Це -

раннi фази людської iсторiї, i вся iсторiя традицiйних

суспiльств до появи сучасного iндустрiального суспiльства

пiдпадає в Маркса пiд дану категорiю.

Другий щабель - вiдношення 'особистої незалежностi'. Це

сучасне Марксу iндустрiальне суспiльство з свiтовими ринка-

ми, найманою працею та правовим забезпеченням особистої сво-

боди iндивiда. Панування соцiального вiдчуження тут найбiльш

вiдчутно втiлене в грошах, якi, за Марксом, являють собою

рiч, або речову форму соцiального вiдчуження. Тому Маркс

вважає другий щабель поєднанням особистої незалежностi з ре-

човою залежнiстю.

На другому щаблi людство накопичує сили для переходу до

третього щабля, до стадiї 'присвоєння' людиною всiх накопи-

чених людством сил та потенцiй. Людина повинна перетворитись

з пiдлеглої вiдчуженим результатам своєї власної дiяльностi

на володаря, пануючого над цими результатами. Не людина по-

винна пiдпорядковуватись вiдчуженим сутностям (подiлу працi,

державним iнститутам, грошам, моралi, релiгiї, iдеологiї),

а, навпаки, все це повинно бути перетворене для слугування

людинi, iндивiдам, людям в їх особистiснiй унiкальностi.

Замiсть 'часткового', 'абстрактного' iндивiда, спотвореного

соцiальним вiдчуженням, котре є найбiльш дiйовим на

iндивiдуальному рiвнi у формi подiлу працi, повинна розвива-

тись людина-iндивiд 'унiверсальних потенцiй', що втiлює в

собi всi накопиченi культурнi потенцiї роду, його вмiння,

знання, таланти.

Основою Марксової фiлософсько-iсторичної концепцiї є

гегелiвський принцип 'заперечення заперечення'. Маркс вважав

людей, що практично дiють, певним 'самодвигуном' та рушiйною

силою iсторiї. Не визнаючи жодних 'зовнiшнiх сил', якi б бу-

ли рушiєм iсторiї, Маркс вважає суб'єктами iсторичного про-

цесу активних, творчих, дiяльних iндивiдiв. При цьому люди й

стають власне людьми, коли вони починають практично видiляти

себе з природи, тобто коли починають 'виробляти власнi умови

життя'.

В плинi iсторичного процесу Маркс видiляє ще один важ-

ливий чинник - власнiсть, i передусiм власнiсть на засоби

виробництва. Рух власностi, її змiни в процесi iсторичного

часу - це те, що розрiзнює попереднi i наступнi форми

суспiльства. Люди, вдосконалюючи свою практику, свою вироб-

ничу дiяльнiсть, змушенi вдосконалювати й свої вiдносини,

'форми спiлкування', змiнювати традицiйнi схеми подiлу працi

i створювати деякi новi типи власностi. Це й становить ме-

ханiзм змiни iсторичних форм суспiльства, або суспiльних

формацiй. Сама ж 'змiна' розумiється Марксом за схемою 'за-

перечення' i оформляється в поняттi 'соцiальної революцiї'.

Вмщевказанi концептуальнi положення фiлософiї iсторiї

Маркса отримали в нього назву 'матерiалiстичного розумiння

iсторiї', автором i творцем якого вiн вважав себе разом з

Ф.Енгельсом.

Марксова концепцiя фiлософiї iсторiї має своєю перева-

гою i, водночас, недолiком принципову вiдкритiсть, неповно-

ту, яка є вiдображенням нескiнченностi iсторичного буття

людства. Саме ця її риса й привела до поєднання в ХХ

столiттi даної концепцiї з рiзноманiтними формами соцiально-

го радикалiзму, що, врештi решт, спричинило величезнi

соцiальнi катаклiзми, якi пережило людство в нашу епоху.

5.6.1.4 Концепцiя методу.

Марксова концепцiя дiалектичного методу цiлковито ба-

зується, за його ж визнанням, на дiалектичнiй логiцi Гегеля,

щоправда, своєрiдно переробленiй та переосмисленiй. Для

Маркса дiалектика виступає як вчення про всезагальнi зв'яз-

ки i найзагальнiшi закони розвитку буття i мислення. Слiд

вiдзначити, що Маркс не створив розгорнутого вчення про

дiалектичний метод, вважаючи, що найдовершенiшу форму такого

вчення, хоча й з iдеалiстичних позицiй, запропонував Гегель.

Свою ж заслугу вiн вбачав у переробленнi гегелiвської

дiалектики з позицiй матерiалiзму, iменуючи своє вчення

'дiалектичним матерiалiзмом'.

Як i Гегель, Маркс вважав основою дiалектики систему

фiлософських категорiй та принципiв: єдностi та боротьби

протилежностей, переходу кiлькiсних змiн в якiснi, запере-

чення заперечення. Основою розвитку свiту, природи,

суспiльства, мислення для Маркса виступає дiалектична супе-

речнiсть. Єднiсть буття i мислення означає, що людське

мислення i об'єктивний свiт є пiдпорядкованими одним i тим

самим законам, котрi вказанi вище, тому вони не можуть супе-

речити одне одному. Водночас ця єднiсть не є тотожнiстю:

якщо всезагальнi зв'язки i розвиток об'єктивної реальностi

iснують поза i незалежно вiд свiдомостi людини, то зв'язки i

розвиток мислення, вiдображаючи об'єктивнi зв'язки i розви-

ток, пiдпорядковуються своїм специфiчним гносеологiчним та

логiчним принципам.

5.6.1.5 Вплив фiлософiї Маркса на свiтову фiлософiю.

Фiлософiя Маркса виявила значний вплив на свiтову

фiлософську думку. Багато визначних фiлософiв ХХ столiття в

тiй чи iншiй мiрi звертались до запропонованих Марксом iдей

(серед таких фiлософiв можна згадати Ж.-П.Сартра, А.Камю,

Е.Фромма, Т.Адорно, Г.Маркузе, Ю.Хабермаса, Р.Арона, Л.Аль-

тюсера, М.Бердяєва, С.Булгакова та багатьох iнших). При ць-

ому в найбiльшiй мiрi таке звернення вiдбувалось в планi

вивчення гуманiстичних iдей Маркса, що стосуються природи

людини, її свободи та звiльнення тощо. Водночас iдеологiзо-

ванi варiанти фiлософiї марксизму-ленiнiзму, що тривалий час

насаджувались в бувшому СРСР, зазнавали нищiвної критики з

боку творчо мислячих фiлософiв.

Попри всю цю критику, руйнацiю створених на основi

iдеологiї марксизму соцiально-державних форм, фiлософська

творчiсть Маркса, його самобутнi iдеї дозволяють зарахувати

його до найвизначнiших фiлософiв та мислителiв у iсторiї

людства.

5.6.2 Розробка Марксової фiлософiї Ф.Енгельсом.

5.6.2.1 Фрiдрiх Енгельс.

Фрiдрiх Енгельс (1820-1895) - товариш i соратник

Маркса, популяризатор його iдей. Не отримавши завершеної

освiти, посилено займався самоосвiтою. Протягом багатьох

рокiв матерiально пiдтримував Маркса i його родину. Пiсля

смертi Маркса займався впорядкуванням та публiкацiєю його

творiв, з-помiж яких видiляються 2-й i 3-й томи 'Капiталу'.

Основнi працi: 'Свята родина' (1845, разом з

К.Марксом), 'Нiмецька iдеологiя' (1845-476 разом з

К.Марксом), 'Манiфест Комунiстичної партiї' (1848, разом з

К.Марксом), 'Анти-Дюрiнг' (1876-78), 'Дiлаектика природи'

(1873-82), 'Походження сiм'ї, приватної власностi та держа-

ви' (1884), 'Людвiг Фейєрбах та кiнець класичної нiмецької

фiлософiї' (1886) та iн.

5.6.2.2