воно дозволяє, знаючи причини подiй, пiдкорятися їм так, щоб

найменше страждати.

'Пневма', 'дух', дихання, правогонь розливаються у свi-

тi, створюючи усе: тварин, людей, застигають у неорганiчних

тiлах. Але правогонь - вже не слiпа стихiйна сила (як це бу-

ло у вченнi Гераклiта), а художньо-творча, тотожня iдеї Пла-

тона, яка розумно створює Космос, керує ним. Тому правогонь

- це i провидiння, рок, доля. Космос, знов як у перших фiло-

софiв, розумiється єдиним органiзмом, єдиним тiлом. Це тiло

живе, воно побудоване iз рiзних функцiональних частин, про-

низаних пневмою. Ззовнi Космос має форму кулi, в якiй все

вiдбувається необхiдно i цiлеспрямовано,iнакше Космос розпа-

деться i стане мертвим. Вiдповiдно, для кожної частинки Кос-

мосу є своє мiсце. У випадку, коли частинка не виконує своєї

функцiї, Космос її руйнує, використовуючи елементи, з яких

складалась ця частинка, для побудови нової.

Узгоджено iз вченням про Всесвiт, розроблена вiдповiдна

етика. В етицi стоїки також протилежнi епiкуреїзмовi, насам-

перед у питаннях про розумiння мети життя, свободи волi. Для

стоїкiв доля, рок - незаперечна iстина, а свобода розгля-

дається як ухил вiд законiв Космосу, тому - неможлива. Дiї

людини рiзняться лише за тим, яким чином - добровiльно чи за

примусом - вiдбувається невiдворотня необхiднiсть. Доля веде

i того, хто добровiльно пiдкоряється, i силомiць притягує

того, хто без розсуду противиться. Мудрець (фiлософ) це той,

хто любить свiй рок, а тому справдi вiльний, бо дiє за не-

обхiднiстю. Таке розсудливе життя, смиренне перед не-

обхiднiстю, вгамовує афекти (пристрастi), дарує щастя.

Саме стоїки запропонували термiн 'логiка', який

сьогоднi загальновживаний. Вони розумiли за ним словесний

вираз чуттєвих данних про зовнiшнiй свiт, уявлення та за-

гальнi поняття. Логiка стоїкiв була спрямована на аналiз

вiдношень, якi панують у свiдомостi та мисленнi.

Стоїцизм, поряд iз скептицизмом та епiкуреїзмом, був

одним iз найвпливовiших напрямкiв фiлософської думки антич-

ностi у перiод заснування та розпаду свiтової держави

Олександра Македонського.

2.4. Посткласична антична фiлософiя у стародавньому Римi.

2.4.1 Римський епiкуреїзм.

Грецiя, її культура та фiлософiя, мала величезний вплив

на становлення римської державностi, культури, фiлософiї.

Початковi етапи розвитку римської фiлософiї були пов'язанi з

перекладами з грецької. Неможливiсть однозначного перекладу

призвела до посилення образностi мови, втрати строгої

логiчностi. Недаремно фiлософськi погляди Лукрецiя Кара вик-

ладено в поетичнiй формi, а римськi неоплатонiки вважали не-

можливим побудувати фiлософську систему, яка спирається

тiльки на строгi, визначенi поняття. Еклектизм у стародавнь-

ому Римi стає не тiльки характерною рисою бiльшостi вчень,

але й претендує на роль самостiйного фiлософського вчення.

Одним з перших вчень, яке проникло до Риму, було епiку-

рейство. Це вiдбулося приблизно в II ст. до н.е. Легкiсть,

iз якою вчення Епiкура прижилося в Iталiї, пояснюється тим,

що для розбагатiлих римських аристократiв - елiти суспiльст-

ва - новiтня фiлософiя асоцiювалася з гедонiзмом (вченням,

згiдно якого найвищим благом i метою життя є насолода). Те,

проти чого боровся Епiкур, стало основою розповсюдження його

вчення.

Першою школою епiкуреїзму в Римi стала школа Сiрона та

Фiлодема поблизу Неаполя. Якщо Сiрон залишається у вiдносно-

му затiнку (кiлькiсть згадувань про нього незначна), то

Фiлодем - дуже вiдома персоналiя в фiлософiї. Цiлий ряд його

праць було вiдкрито при розкопках Геркуланської бiблiотеки,

засипаної попелом пiд час виверження Везувiя у 79 р. н.е.

Фiлодем прибув до Iталiї приблизно у 80 р. до н.е. Тут

вiн познайомився з вiдомим тодi меценатом Пiзоном. В маєтку

Пiзона i була заснована епiкурейська школа. Дiяльнiсть Фiло-

дема та грошi Пiзона дали вiдчутнi результати. Скоро маєток

перетворився у культурний центр, рiвного якому не було в тi

часи. Часто навiдували цей дiм Вергiлiй, Горацiй. Окрiм ши-

рокої просвiтницької дiяльностi, Фiлодем займався i теоре-

тичними фiлософськими розробками. Йому належить ряд праць з

питань логiки, в яких аналiзується iндукцiя як метод, з'ясо-

вується роль аналогiї в пiзнаннi, а також проводитьсся кри-

тика стоїкiв з рiзних питань.

Дуже вiдомим послiдовником епiкурейства в Римi був Тит

Лукрецiй Кар (I ст. до н.е.). До нас дiйшла повнiстю його

поема 'Про природу речей', у якiй вiн детально розробляє

атомiстичну концепцiю. В цiлому вчення Лукрецiя лише зовнi

схоже на систему Епiкура. Лукрецiй, як i Епiкур, вважає, що

людське щастя має двох головних ворогiв: страх перед загроб-

ною вiдплатою i перед Богом. Перший випливає з вiри у

безсмерття душi. Причина його полягає у незнаннi. Тому

фiлософiя повинна звiльнити людину духовно, через

просвiтництво. Iз другим страхом складнiше. Лукрецiй не за-

перечує iснування богiв, а лише вчить, що вони не можуть

втручатися у життя людей. Обгрунтовував вiн цей погляд

атомiстичною теорiєю побудови свiту. Ця теорiя пояснювала

всi явища природи, зокрема i богiв, якi складаються з особ-

ливих найтонших атомiв i знаходяться мiж свiтами як сили їх

вiдродження, створення.

Незважаючи на близькiсть поглядiв на природу у Лукрецiя

до поглядiв Епiкура, їх теорiї вiдрiзняються при вирiшеннi

питання про мiсце людини у суспiльствi. Самоусунення вiд

полiтичного життя у Епiкура змiнюється пропагандою активного

полiтичного життя особи у Лукрецiя. Для Лукрецiя, на вiдмiну

вiд Епiкура, головним фiлософським вченням є не етика, а

фiзика - пояснення природи. Людина, котра знає загальнi при-

роднi закони, завжди знайде своє мiсце у суспiльствi.

2.4.2 Стоїцизм у стародавньому Римi.

Iз самого початку стоїцизм стояв осторонь вiд класичних

форм грецької фiлософiї. Бiльшiсть стоїкiв були вихiдцями з

колонiй, а не з метрополiї. Проникнення стоїцизму в Рим

вiдбувалося водночас iз його елiнiзацiєю, тобто поверненням

до традицiй Платона, Арiстотеля. Провiдну роль у цьому

вiдiгравав Панецiй (прибл.185-110 рр. до н.е.). Рiзнобiчно

освiчена людина, вiн немало зробив, щоб очистити вчення

стоїцизму вiд вiдвертого схимництва.

Замiсть протиставлення душi i тiла у Панецiя людина -

гармонiйна iстота, навiть божественний Логос дiє на неї не

ззовнi, а проникаючи в середину, зливаючись iз нею, 'про-

ростає в душi'. Визнаючи провiдну роль долi ('фатуму'), вiн

придiляє увагу i самостiйностi особи. Окрiм верховенства

обов'язку визнається