тяжiння до суто релiгiйного способу самоусвiдомлення. Це

вiдбилося i на фiлософiї III-IY ст. н.е., яка все бiльше на-

бувала рис теософського вчення.

Неоплатонiзм виникає в античнiй фiлософiї як остання

спроба синтезувати уявлення про Космос та людину в одне

вчення, переважно на пiдставах платонiвської фiлософської

традицiї. Плотiн, Порфирiй, Прокл - найбiльш вiдомi

представники цього завершального в античнiй фiлософiї нап-

рямку думки.

Неоплатонiки конструюють вчення про iєрархiчнiсть будо-

ви дiйсностi. Основою буття є божественне (але безособове,

на вiдмiну вiд прийнятого у християнствi) 'Єдине' як сотання

пiдстава iснування будь-якого буття. Все iнше iснує, як i

Єдине, вiчно, тому питання про походження всього замiнюється

в неоплатонiзмi питанням про залежнiсть одного буття вiд

iншого. I в цьому розумiннi 'Єдине' шляхом поступового

послаблення в низхiдному порядку обумовлює 'розум', потiм

'душу', 'Космос', 'матерiю' (пiд якою розумiється, як i у

Платона, небуття). Чуттєвий свiт у неоплатонiкiв - це

єднiсть iдей розуму, душi та матерiї. Цей свiт протяжний,

тривалий, неiстинний. Душа людини неречовинна, безтiлесна,

вона пов'язана не тiльки з тiлом, але й з божественною ду-

шею. Мета земного життя - звiльнення вiд тiлесностi,

чуттєвостi через вдосконалення морального життя i наступного

пiсля смертi злиття з божеством. Саме в неоплатонiзмi вперше

проводиться iдея трiадичного, низхiдного розвитку будь-якого

предмета, навiть Бога. Це: перебування в собi-вихiд з се-

бе-повернення в себе. Найбiльш детально цю iдею опрацював

Прокл, тому його визнано християнською церквою святим.

Iдеї неоплатонiзму про наявнiсть iдеального свiту, про

втiлення iдеї в матерiю,про безсмертя душi, про пантеїстич-

ний зв'язок божественного та свiтського не загинули разом з

розпадом античного суспiльства. Вони мали значний вплив на

християнську теософiю середньовiччя та на фiлософiю епохи

Вiдродження та Нового Часу.

РОЗДIЛ 3. ФIЛОСОФIЯ СЕРЕДНЬОВIЧЧЯ ТА РЕНЕСАНСУ.

3.1 Арабомовна фiлософiя.

3.1.1 Фiлософська концепцiя мутазилiтiв.

Теолого-фiлософська проблематика була поглиблена у

досить впливовому вченнi, котре виникло у YIII ст. i отрима-

ло назву мутазилiтiв. Найвизначнiшим його теоретиком став

тодi уродженець Iраку Васил Iбн-Ата (699-748 рр.).

Найважливiшi положення, котрi вiн захищає - це на-

явнiсть єдиного Бога та його справедливiсть. Проблема єдино-

го Бога зводилась насамперед до питання про те, якими (i

скiлькома) атрибутами володiє (йому притаманнi) Аллах.

Iбн-Ата рiзко виступав проти множинностi атрибутiв, що при-

писуються Боговi. З приводу цього вiн остаточно розмежувався

зi своїм учителем, теологом Гасаном з Бпсри, i начебто зая-

вив йому,що пориває з прибiчниками пануючої точки зору в

iсламi.Можливо, це i стає приводом для iменування

прибiчникiв нового напрямку в мусульманськiй теологiї мута-

зилiтами (тобто тi, що вiдокремились). Iбн-Ата доводив, що

єднiсть та вiчнiсть Бога виключають множиннiсть i тим бiльше

антропоморфнiсть його атрибутiв, про котрi йдеться у Коранi.

Приписування такого роду атрибутiв божественнiй iстотi зво-

дить її до буття, притаманного скiнченним та скороминущим

речам. Про Бога ж, насправдi, можна лише стверджувати те, що

вiн iснує.

Друге положення, котре вiдстоював Iбн-Ата (потiм успад-

коване мутазилiтами), полягало в доведеннi, справедливiстi

Аллаха, що виключає такий характер його приречення, в

силу якого багато людей засудженi ним на вiчнi та безмежнi

муки. Справедливiсть Бога має з необхiднiстю примусити його

винагородити їх у потойбiчному життi. Людинi, стверджував

Iбн-Ата, притаманна свобода волi, адже саме в цьому вмпад-

ку мова може йти про її вiдповiдальнiсть за тi грiховнi

вчинки, котрi вона скоїла.

Особливу роль у доктринi мутазилiзму вiдiграло запере-

чення Iбн-Атою такого антропоморфного атрибуту Бога,як мова.

Засновник мутазилiзму вiдштовхувався вiд думки про умовнiсть

слiв мови людини, яка спричиняє висновок про те, що Коран не

може бути довiчним в Аллаху, як стверджувало мусульманське

правовiр'я (тому й Мухамед - не творець його, а тiльки

Пророк, що возвiстив його людству внаслiдок природного

одкровення). Коран - створений Аллахом в часi. Це положення

мутазилiзму стало одним з головних догматiв його вчення.

Положення про створенiсть Корана пiдривало незапе-

речнiсть всiх без винятку його висловлювань, абсолютнiсть

його приписiв. Коран, зауважував Iбн-Ата, говорить тiльки

про минулi подiї i, отже, не може передбачати майбутнiх. В

зв'язку з цим вiдкривались можливостi критичного вiдношення

до цього священного i абсолютно непорушного документа

суспiльного та приватного життя.

Мутазилiти створили спозiрну мусульманську теологiю i,

можна сказати, схоластику, котра отримала назву 'калама'

(слово, мова). Радикальнiсть мутазилiзму стала надзвичайно

важливим фактором розвитку вiльнодумства та фiлософiї.

3.1.2 Школа ашарiтiв.

Богослови мусульманства, знавцi священного слова,

пiднесеного пророком, отримали назву мутакалими (вiд арабсь-

кого калам - слово, мова). Найбiльш радикальним представни-

ком фiлософствуючих мутакалимiв став аль-Ашарi (873-935 рр.),

що працював у Басрi та Багдадi. Спочатку прибiчник мутазилi-

тiв,аль-Ашарi у 912 р. порвав з ними i утворив нову формацiю

мутакалимiв, вчення якої довершив його послiдовник Бакиланi.

Ашарити, як основний напрямок серед мутакалимiв, не так

ретельно заглиблювались у фiлософiю у порiвняннi з мута-

зилiтами, котрi, на їх погляд, занадто нею захоплювались.

Ашарити висунули пом'якшену версiю трьох основних теоло-

го-фiлософських проблем, котрим мутазилiти давали бiльш ра-

дикальне вирiшення.

Так, розв'язуючи проблему єдиного Бога, вони застосову-

вали аристотелiвське вчення про категорiї. З десяти ка-

тегорiй вони вважали можливим пристосувати до осмислення Бо-

га тiльки двi: субстанцiю (в розумiннi iснування) i якiсть,

решту ж проголошували вигадкою людського розуму. Взагалi ж

Аллах має безлiч i iнших властивостей, проте вони не можуть

бути осягненi розумом людини. Питання про одвiчнiсть чи

створенiсть Корана ашарити розв'язували в тому розумiннi,

що суть його вiчностi iснує в Боговi, а конкретна словесна

форма була створена у часi. Що ж до свободи волi людини, то

ашарити її заперечували. Проте, водночас, вони вважали, що

Аллах надав людинi такої сили, яка, не маючи повної свободи,

все ж надає йому деяку свободу вибору помiж певними можли-

востями (за якими все ж прихована воля Аллаха).

Згiдно вчення аль-Ашарi, матерiальний свiт складається

з непротяжних атомiв, вiдокремлених один вiд одного пусто-

тою. Простiр, час i рух також мають атомiстичну структуру.

Час складається з окремих моментiв (атомiв