логiка озброює фiзику методом. Предметом метафiзики є абсо-

лютне буття, оскiльки воно абсолютне. Змiстом її питань є тi

стани буття, якi походять з самого буття та невiд'ємно при-

таманнi йому.

Важливе значення у фiлософiї Iбн-Сiни мало розрiзнення

ним сутi i iснування. У речах конечних сутнiсть не спiвпадає

з iснуванням, так що з поняття про конечну рiч не можна з

необхiднiстю вивести її iснування. В Боговi ж як iстотi без-

конечнiй сутнiсть та iснування спiвпадають, так що з поняття

про Бога з необхiднiстю можна вивести його iснування. Це

розрiзнення було засвоєне Альбертом Великим i вiд нього -

iншими схоластиками. Вплив цiєї думки можна знайти i у

Спiнози (визначення самопричини як того, сутнiсть чого

мiстить в собi iснування).

Начiльне мiсце в метафiзицi Iбн-Сiни посiдає теорiя

еманацiї. Згiдно з цiєю теорiєю, свiт не створений Богом, а

виник з нього природним шляхом, шляхом еманацiї, тобто не

безпосередньо, а через ряд проджуваних ним 'умiв'. Бог не

здатний створити щось без наявностi можливостi, джерело якої

- нестворена i вiчна матерiя. Iбн-Сiна вчив, що якщо Бог

вiчний, то вiчний також i свiт, адже причина i наслiдок

завжди пов'язанi одне з одним: якщо є причина, має бути i

наслiдок. Незважаючи на релiгiйно-богословську оболонку, те-

орiя еманацiї Iбн-Сiни пiдривала основу релiгiйно-мiстичної

iдеологiї. Iдея про вiчнiсть матерiального свiту суперечила

догматам релiгiї.

Фiлософськi та природничонауковi погляди Iбн-Сiни мали

великий вплив на подальший розвиток науки i фiлософiї як на

Сходi, так i на Заходi.

3.1.6 Iдеї суфiзму в працях Аль-Газалi.

Реакцiєю проти матерiалiзму та рацiоналiзму були суфiзм

та ортодоксальна релiгiйно-мiстична фiлософiя. Суфiзм -

вчення, спорiднене з неоплатонiзмом. Воно заперечувало

iстиннiсть i чуттєвого, i рацiонального пiзнання i пропагу-

вав аскетизм, зречення вiд усього земного. Iстинне знання,

згiдно вчення суфiїв, досягається лише шляхом божественного

прояснення, котре вiдбувається шляхом злиття душi людини з

Богом. Iснував суфiзм у формах ортодоксального та єретично-

го. Нерiдко пiд зовнiшньою релiгiйно-мiстичною оболонкою су-

фiзму схiднi мислителi висловлювали гуманiстичнi, а iнодi,

навiть, антирелiгiйнi, iдеї.

Проти перипатетизму у другiй половинi XI ст. виступив

Аль-Газалi (1059-1111 рр.) з твором 'Спростування

фiлософiв'. В основному його критика спрямована проти

Аль-Фарабi та Iбн-Сiни. Вiн виступає проти вчення про

вiчнiсть свiту та його закономiрностi, проти заперечення

iндивiдуального безсмертя. Основнi заблудження названих

фiлософiв (в основному йдеться про Авiцену) полягають у трь-

ох їх твердженнях, що межують iз атеїзмом. По-перше, у

вченнi про одвiчнiсть та нетлiннiсть свiту, в якому вони як

би пiдсумовували вчення дахритiв (найдавнiшi фiлософи, слiд

вважати, такi як, Емпедокл, Анаксагор, Демокрiт) та природо-

дослiдникiв i смiливо протистояли креацiонiстським догмам

мусульманства. По-друге, у вченнi про те, що Аллах знає

тiльки унiверсальне, а не iндивiдуальне, чим сильно обмежу-

вали його всемогутнiсть. По-третє, у їх безособовiй кон-

цепцiї чисто духовного безсмертя, що заперечувала воск-

ресiння з мертвих, iндивiдуальний та фiзичний характер пока-

рання та вiдплати. У боротьбi проти цих принципових 'за-

блуджень' сформувалося вчення самого Аль-Газалi. Поєднуючи

своє вчення з основними принципами суфiзму, вiн надав кала-

мовi тiєї форми, в якiй вiн iснував потiм у близькосхiдних

мусульманських країнах на протязi декiлькох столiтть.

Свою фiлософську боротьбу Аль-Газалi вiв насамперед

проти вчення фiлософiв про вiчнiсть, нествореннiсть свiту та

об'єктивнiсть причинних зв'язкiв, що розкриваються в ньому.

Приймаючи неоплатонiвське вчення про абсолютну необхiднiсть

божественного буття, котре було навiть посилене Аль-Фарабi

та Iбн-Сiною, автор 'Спростування фiлософiв', спираючись на

вчення мутакалимiв про несамостiйнiсть конкретного буття,

вiдкидав одну з головних iдей Авiцени - iдею незалежного вiд

Бога iснування матерiї як джерела потенцiйного буття. Всемо-

гутнiсть Бога та його безперервна творча дiяльнiсть цiлком

вiдкидають самостiйнiсть та незалежнiсть вiд нього ма-

терiального начала. Згiдно Аль-Газалi, свiт створений Богом

з нiчого, божественне провидiння постiйно втручається в

хiд подiй.Подiбно до Ашарi, Газалi заперечує причиннiсть у

природi, заявляючи, що те, що ми звемо причинним зв'язком, є

звична послiдовнiсть подiй у часi.

Аль-Газалi, по сутi, повнiстю виводив мусульманську те-

ологiю з-пiд впливу фiлософiї. Визнаючи надприроднiсть бо-

жественного озарiння, вiн 'реабiлiтував' в очах мусульмансь-

кого правовiр'я мiстицизм суфiїв.

3.1.7 Iбн-Рушд та авероїсти.

Знаменитий фiлософ, юрист i медик Iбн-Рушд (Авероес,

1126-1198 рр.) завершує розвиток арабомовного перипатетизму.

Сучасники казали, що Аристотель пояснив природу, а Авероес -

Аристотеля.

Згiдно вченню Iбн-Рушда, матерiальний свiт нескiнченний

у часi, проте обмежений у просторi. Фiлософ вiдкидає

релiгiйну формулу про створення Богом свiту 'з нiчого'. Бог

i природа одвiчнi. Бог - вiчне джерело дiйсностi, матерiя -

єдина основа буття - вiчне джерело можливостi. Матерiя i

форма не iснують окремо одне вiд одного, їх можна роздiлити

лише мисленно. Оскiльки матерiя i форма складають єднiсть,

то можливiсть i дiйснiсть також утворюють єднiсть.

Унiверсальне i вiчне джерело руху - матерiя. Рух - вiчний i

безперервний, адже кожний новий рух викликається попереднiм.

Матерiалiстичнi елементи у фiлософiї Iбн-Рушда поєднуються,

проте, з iдеалiзмом. Все iснуюче, за Iбн-Рушдом, являє собою

iєрархiю, вершину котрої посiдає божество - 'кiнечна причина

буття'. Божество є 'мисляча себе саму думка'.

Iбн-Рушд - один iз засновникiв вчення про 'подвiйнiсть

(двоїстiсть) iстини'. Iстина фiлософiї i iстина релiгiї,

згiдно цього вчення, не суперечать одна однiй, оскiльки ма-

ють на увазi рiзне: релiгiя приписує людинi, як їй чинити,

фiлософiя осягає абсолютну iстину. Велике значення мало та-

кож вчення Iбн-Рушда про загальний iнтелект людського роду в

цiлому. Лише цей унiверсальний розум, як виявлення безпе-

рервного i поступового духовного життя людства, вiчний i

безсмертний. Iндивiдуальний же розум людини скороминущий i

гине разом з людиною.

Стосовно унiверсалiй (загальних понять) Iбн-Рушд дотри-

мувався матерiалiстичного погляду. Згiдно з його вченням,

реальними є лише конкретнi речi, а унiверсалiї - це лише

найменування речей, але вони мають реальну основу, бо в

iншому випадку вони були б хибними. Осягнення загальних по-

нять - мета пiзнання. Велику увагу Iбн-Рушд придiляє логiцi.

Значення цiєї науки вiн вбачає в тому, що вона сприяє пере-

ходовi нашого знання