Реферат на тему:

Українська філософія діаспори. Д.Чижевський як історик філософії

та культури.

Український філософ, історик філософії, філолог, вчений з світовим іме-нем Д. Чижевський народився 23 бе-резня 1894 р. в м. Олександрії на Херсонщині в родині нового українського дрібномаєткового дворянства з коза-ків. Початкову освіту він отримав удома і в місцевій по-чатковій школі, а потім в Олександрійській класичній гім-назії. Після закінчення гімназії в 1911 р. вступив на фізико-математичний факультет Петербурзького університету, де вивчав математику та астрономію, відвідував філософські диспути між неокантіанцями на чолі з О. Введенським та інтуїтивістами на чолі з М. Лосським. Прослуханий уні-верситетський курс філософії М. Лосського визначив по-дальший напрям наукових інтересів Д. Чижевського. Про-вчившись два роки в Петербурзі, він переїхав до Києва, де на історико-філологічному факультеті університету вивчав філософію, російську філологію, індоєвропейську лінгвісти-ку та слов'янську філологію.

Особливу роль у формуванні поглядів Д. Чижевського в Київському університеті відіграли В. Зеньковський, який відкрив йому творчість Г. Сковороди і М. Юркевича, М. Гоголя і Т. Шевченка, а також Г. Челпанов та О. Гіляров. Студентом університету він брав активну участь в революційному русі, став марксистом. За участь у РСДРП (меншовики) в 1916 р. його було заарештовано і тільки лютнева революція врятувала його від в'язниці. В 1917 р. був обраний до Центральної Ради від фракції російських меншовиків, проголосувавши 22 січня 1918 р. проти неза-лежності Української Народної Республіки.

Політичну діяльність Д. Чижевський поєднував з нав-чанням в університеті, який закінчив восени 1919 р., от-римавши диплом першого ступеня. Його дипломна ро-бота, присвячена філософії Шіллера, була визнана однією з кращих, і її автора залишили для підготовки до профе-сорського звання на кафедрі філософії. В 1920 р. Д. Чи-жевський став доцентом загального мовознавства Вищих жіночих курсів, а в 1921 р. доцентом кафедри філософи Київського університету, який був на цей час Київським інститутом народної освіти. Влітку 1921 р. разом з дружиною через Польщу емігрував до Німеччини. Тут разом з відомим російським філософом Ф. Степуном слухав в Гейдельберзькому університеті лекції К. Ясперса, потім у Фрейбурзі — лекції М. Хайдеггера, Е. Гуссерля, а також Г. Когена, Р. Корнера, Г. Ріккерта. З 1924 р. викладач, а потім доцент і професор Українського вищого педагогіч-ного інституту ім. М. Драгоманова, 1929 р. — Празького українського інституту, а з 1930 р. — Українського науко-вого інституту в Берліні. За кордоном підтримував зв'язки з російськими еміграційними товариствами та закладами, з С. Булгаковим, П. Струве, С. Франком, Ф. Степуном, німецькими науковими закладами та товариствами, висту-паючи там з лекціями і доповідями. Був членом Гегелів-ського союзу, Кантівського товариства.

У 1932 р. Д. Чижевський переїхав до Галле, почав ви-кладати в університеті, паралельно у 1935—1938 рр. ви-кладаючи слов'янські мови в Йєнському університеті. З приходом до влади фашизму Д. Чижевському забороня-лося виїздити з міста без спеціального дозволу гестапо. До нацизму і фашизму він ставився вороже. Після війни 1945 р. переїхав до Марбурга, викладав тут курс слов'ян-ської філології та керував новоствореним слов'янським се-мінаром при Марбурзькому університеті. В 1949 р. на за-прошення Гарвардського університету виїхав до США, однак переконавшись, що в науковому відношенні Аме-рика не дає нічого, в 1956 р. повернувся до Німеччини, обійнявши кафедру славістики в Гейдельберзькому уні-верситеті. Тут він очолив Слов'янський інститут, зробив-ши за короткий час його кращим славістичним центром Європи.

У 1968 р. Д. Чижевський змушений був вийти у від-ставку без пенсії, заробляючи на життя читанням лек-цій в різних університетах Німеччини (Гейдельберзькому, Кельнському), науковим редагуванням Мюнхенського видавництва Вільгельма Фінка. Відновивши після війни зв'язки з науковими та освітніми закладами української діаспори, Д. Чижевський став одним із організаторів Ук-раїнської вільної академії наук в Аусбурзі, П активним спів-робітником, був професором філософії Українського віль-ного університету (1945—1949, 1956—1963), професором філософії і логіки педагогічної академії Української авто-кефальної церкви (1946—1949).

У 1962 р. Д. Чижевського було обрано дійсним членом Гейдельберзької академії наук, а згодом Хорватської академії наук у Загребі. Постать колоритна і легендарна, Д. Чижевський попри показовості та екстравагантності свого характеру залишався людиною великої чутливості, користувався славою видатного вченого та талановитого лектора. Водночас болюче реагував на посередність у науці, був нещадним до обмежених людей, які «примазу-валися» до неї, хоча, за свідченнями сучасників, «ворога-ми науки» часто називав і тих, хто думав інакше, ніж він сам. Автор понад 900 наукових праць з різних галузей наукового знання. Помер 18 квітня 1977 р. у Гейдельберзі, похований на кладовищі Бергфрідгоф.

Д. Чижевський, пройшовши школу західноєвропейсь-кої філософи, не потрапив під вплив жодної з її течій, не захопився модними на той час окремими її школами. Хоча з усіх філософських систем він виділяв і високо цінував феноменологію Е. Гуссерля, проте завжди тяжів до син-тетичних узагальнень, свого власного осмислення тих чи інших проблем. Як філософ відзначався шириною науко-вих інтересів, глибокою енциклопедичністю. Він вільно почував себе не тільки в різних галузях знання, айв різних епохах, працюючи над тим, що поставало завжди актуальним, неперехідним. Про коло наукових інтересів Д. Чижевського може засвідчити перелік тих лекцій та доповідей, з якими він виступав у різних наукових това-риствах впродовж 1925—1930 рр. Це «Завдання історії української філософи», «Нове в історії української філо-софії», «Шевченко і Давид Штраус», «філософський ме-тод Г. Сковороди», «До джерел символіки Сковороди», прочитані в Українському історико-філологічному това-ристві; «Обьем философского чтения в Киевской академии XVII—XVIII веков», «Шиллер