РЕФЕРАТ
на тему:
Догляд за нігтями та шкірою рук і ніг
Відомо, що на вік людини передусім указує стан шкіри рук. Во-на є найуразливішою частиною шкіри тіла людини, тому що потер-пає від агресивного впливу довкілля (вода, побутова хімія, сонячна радіація тощо). При цьому шкіра травмується й передчасно старіє. Тому догляд за руками є одним із важливих завдань практичної ко-сметології. Він поділяється на гігієнічний догляд за шкірою рук, ніг і нігтями та декоративний догляд за нігтями.
Сьогодні виконання манікюру і педикюру, догляд за руками з гігієнічної процедури перетворилося на мистецтво. Доглянуті руки та ідеально виконаний манікюр і педикюр довершують загальний вигляд людини. Майстер, який працює з нігтями, повинен мати іде-альний смак і загальні знання з перукарства, косметології, медици-ни, а також з історії моди, художніх мистецтв.
1. ІСТОРІЯ
Час виникнення звичаю фарбувати нігті губиться у такій глибині тисячоліть, що не може бути й мови про точне датування. Протягом багатьох віків населення різних країн ставилося до манікюру по-різно-му, часто надаючи йому деякого містичного, чаклунського значення.
Манікюр (від латин, manus — рука та curare — доглядати; дослівно означає «догляд за руками») — одна з найдавніших косметичних послуг. Ще у Стародавньому Єгипті використовували спеціальні засоби догляду за руками, ногами й нігтями: спеціальне приладдя, інструменти, притирання, креми, полірувальні порошки. Цариця Єгипту Клеопатра використовувала хну для фарбування своїх дов-гих нігтів у теракотовий колір. Гробниця придворного манікюриста єгипетського фараона, який жив близько 2400 року до н. е., свідчить про привілеї, якими він користувався за життя.
Манікюрний набір із литого золота, датований 3200 р. до н. е., було знайдено у халдейських похованнях південної частини руїн Вавилону. У Стародавньому Єгипті, Ассирії, Вавилоні, а пізніше у Візантії були відомі накладні нігті.
На Близькому Сході та в Індії жінки фарбували пучки та ступні хною з додатком природних фарбників із рослин і мінералів. Зви-чай прикрашати долоні нареченої візерунками, нанесеними за до-помогою хни, відомий ще за біблійних часів.
У Китаї, Японії, Кореї та в інших східних країнах жінки фар-бували пучки та нігті природними фарбниками, а також золо-тили нігті. У цих країнах довгі нігті були символом мудрості та аристократизму, до того ж вважалося, що вони допомагають розмовляти з богами. Фахівці ретельно доглядали за нігтями: полірували та змащували їх оліями. Для довгих нігтів виго-товляли спеціальні футляри, які були витвором мистецтва. Вважалося, що червоний колір нігтьової пластинки сприяє посиленню і припливу енергії, зелений проявляє виражену тоні-зуючу дію. Пофарбований у червоний колір будь-якого відтінку ніготь мізинця ніби-то оберігав організм проти дії стресу; жов-тий колір на нігтях знижував сталість психіки, а фарбувати нігті у голубий, синій та чорний кольори рекомендувалось лише здо-ровим людям.
Європейські дами до початку XX ст. нігтів не фарбували, а тільки підпилювали та полірували.
Манікюр у його сучасному вигляді виник у Франції в 1830 p., коли виникла необхідність позбутися задирки біля одного з нігтів короля Луї Філіппа. Лікарю, який виконував цю невелику опе-рацію, наказали розробити набір інструментів для догляду за рука-ми й нігтями. До набору для обробки нігтів увійшла апельсинова паличка, запозичена з інструментів зубних лікарів. Поступово у моді стали подовжені нігті, які надавали людині особливого соціального статусу; чим довші нігті, тим привілейованіше її стано-вище. З часом французи додали багато нового до старовинного ми-стецтва догляду за руками, зокрема, нові суміші порошків для полірування нігтів, примочки та кольдкреми для рук і ніг, багато нових інструментів для догляду за нігтями.
В Америці з 80-х років XIX ст. з'явилися спеціальні заклади для догляду за руками та укріплення нігтів, куди всі денді й мод-ниці відправлялися хоча б раз на тиждень, для надання своїм ніг-тям гідного фасону. Очевидно саме звідти знову прийшла мода на золотіння нігтів. У таких салонах можна було пофарбувати та розписати нігті. А в одному з салонів Філадельфії за 25 доларів (!) виконували таку послугу — «на нігтях пальців написати ім'я предмета обожнювання та намалювати портрет».
З 1925 р. відомий сучасний спосіб фарбування нігтів за допомо-гою нітроцелюлозного лаку з додаванням фарб, який до Європи потрапив знову-таки з Північної Америки. З часом етапи застосову-вати й перламутрові лаки. Проте в усі часи безбарвний манікюр має своїх прихильників і виглядає напрочуд елегантно.
Таку ж давню історію має й педикюр (від латин, ped — нога та curare — доглядати і дослівно означає «догляд за ногами і нігтями»). Фахівці з догляду за ступнями були відомі ще у Стародавньому Єгипті. У XVI ст. в Англії з'явилися фахівці, які переважно займа-лися зрізанням мозолів. Вони вели кочовий уклад життя і працюва-ли на ярмарках і вулицях. Винахідником педикюру у сучасному ро-зумінні цього слова вважається Девід Лоу, який першим назвав се-бе педикюрником. До речі, він заснував і перший у Лондоні готель. 1780 р. Лоу вирішив зайнятися зрізуванням мозолів, що було до-сить прибутковим заняттям — за кожен візит він отримував гінею. Через п'ять років він надрукував наукову працю про ступні під на-звою «Хіроподологія», де вперше застосував термін «педикюрник» («хіроподист»). Рецензенти книги визнали цей термін абсурдним, не вважаючи Лоу за вченого та фахівця.
Відкриттям першої школи педикюру у Нью-Йорку стало неза-перечним визнанням спеціальної науки. У 1913 р. перші 14 кваліфікованих педикюрників, у тому числі й одна жінка, отримали дипломи. До цього часу професія педикюрника була
