..і ось за розмаїтою зеленню дерев вже видно монастирські «стіни» з віконечками...

Легко ступаючи в пухнасту траву, зкидаємо сандалі і босоніж крокуємо до села, минаючи довгий місток, що простягся разом з нафто- та газо-проводом через річку з бунтівною назвою Опір. Село, як завжди, зустрічає своїм неплинним життям. Про монастир можна запитати у кожного перехожого, люди гарно знають, де він знаходиться, і відправлять вас на південний захід села.
Підходимо до церкви в Розгірчому, від церкви повертаємо ліворуч. Одразу після того як минули клуб (“Народний дім”) повертаємо праворуч і проходимо до кінця села під самий ліс, де стоїть недобудована школа з червоної цегли, -- за нею ліворуч і вгору продовжується дорога, яка і приводить до підніжжя "Городища" -- погорба, де вирублений монастир. Від церкви до монастиря йшли 10 хв. Біля монастиру ми були о 10й год. І вешталися по ньому 40хв.
І ось за розмаїтою зеленню дерев вже видно монастирські поверхи з віконечками. Невже таке буває в Карпатах? Спочатку стає дивно. Звичка малює такі картини тільки для Криму.

Обличчя, викарбоване на камені | Зовнішній вигляд монастира | Надписи та зображення на скелях

Монастир знаходиться на узвишші, з якого гарно проглядається вся навколишня місцевість і долина Опору. Скельні печери монастиря розташовані в два поверхи. На їх стінах дуже багато написів, найстаріший з яких відноситься до 1675 року. На першому поверсі декілька печер, які скоріш за все використовувалися як домівка. На другому поверсі знаходиться храм, в якому й зараз розташована маленька ікона, встановлена у 2003 році, та залишки свічок, квітів. Поряд з ними викарбовані в скелі зображення людського обличчя. На другий поверх ведуть зручні сходинки в декількох місцях. Раніше комплекс мав потужне дерев’яне продовження або принаймі стіни згори скель.
У великій залі на верхньому поверсі зараз панує напівтемрява. Світло простягає свої рученята-промінчики через декілька маленьких віконечків. Тут ми також знайшли деякі відомості про це місце, а саме:

Свідки Літописної Доби. Руїни Розгірчого. Архітектурно-археологічне відкриття. Печерний монастирський комплекс.
Привертає увагу скельний монастир в Розгірчому, який завдяки своїй печерній церкві може стояити на чолі всіх скельних монастирів Галичини. Перші згадки про нього відносяться до другої половини ХV ст., а впродовж XIX-XX ст. не зникае до нього науковий інтерес дослідників. Захоплює верхня печера, де розмістилась вибита в скелі невелика двопільна церква, це унікальний випадок такого типу архітектури, що збереглися у Галичіні, зокрема на Бойківщині. В своєму розвитку печерний монастир зазнав деяких змін, пов’язаних з його розбудовою ймовірно в XIII-XIV ст. Що стосується первісного признання цих скель, то цілком можливе використання їх в поганські часи, що свідчать сліди на скелях, а також виявлене тут у 1990р. Землеробське поселення на городищі VIII-VIIст.ст. до нашої ери.
В цьому невеликому огляді розкрито лише невелику частку чернечих осередків Галичини, які стосуються безпосередньо Стрийщини від 1240 року до початку XIX ст. Мабуть усі вони були невеликі за розмірами з дерев’яними церквами чи каплицями, келіями та різними господарчими будівлями. Не виключено, що більість з них мали оборонний характер.
Все це дає можливість побачити не лише стіку традицію монашого життя на цих теренах, а й глянути на проблему їх вивчення з точки зру нових досліджень.[8]
Городище мабуть було невеликим за розміром з дерев”яними церквами чи каплицями, келіями та різними господарськими будівлями. Не виключно, що воно мало також оборонний характер. У всіх наявних дослідницьких працях щодо печер питання часу їх появи та використання залишається відкритими. Деякі з них датують печерний комплекс Х ст., інші кажуть, що у XIII-XIV ст. тут існував печерний монастир.
Основний скельний масив знаходиться у підніжжі хребта, на його північному схилі. Віддалений на 200м від південно-східної околиці села. Крім цього скельного масиву існують ще дві малі скелі, віддалені від нього на 50м. Ці дві скелі були своєрідним в”їздом на територію монастиря. Крім згаданих скель існує ще одна скеля із печерою і відбитими на них хрестами. Вона також знаходиться на північному схилі хребта і віддалена від попередніх скель майже на 200м. У південно-західному напрямі.

Найбільш цікавим і вивченим в архітектурному відношенні є основний скельний масив. У його товші вибито три печери, які знаходяться у двох рівнях. На першому рівні два приміщення, а на другому(до якого ведуть сходи) – одне приміщення. Аналізуючи архітектуру печерного монастиря, В. Карпович (“Скельний монастир у Розгірчі” (Львів, 1830)) вважав нижню велику печеру жилою кімнатою, до якої примикала комора, а верхню печеру – монастирською церквою. Він трактує цю церкву, як тридільну, однонанову споруду. Причому поділяє простори відповідно на передсінок, нартек, головну наву (основне приміщення) та присвітерію(вівтарну частину), що має підвищення над рівнем самої святині. Дві ніші, видовбані на краях вівтаря, виконували роль протезіза та діяконікона. Три ніші – аркасолії на протилежній стороні служили схованками для церковних риз. Аналогом для них є подібні ніші в старій вірменський церкві у Луцьку, що походить з XIV ст. Крім загальних ніш є ще одна більша, яка, на думку дослідника, служила як “місце супочинку померлої братії, заки їхні тлінні останки віддано землі. Виходячи з цього списку, В. Карпович