У цьому контексті розумно говорити про дистанційне навчання як освітню технологію, що може бути легко інтегрована в будь-яку форму навчання. Що ж стосується технологій традиційного навчання, стає очевидною, по-перше, важливість їх як неодмінної основи дистанційного навчання, по-друге, їхня недосконалість у силу слабкого використання досягнень у сфері інформаційних і телекомунікаційних технологій. Однією з основних (але не єдиною) визначальних характеристик дистанційного навчання є підвищений рівень інтерактивності, що особливо виявляється у використанні мережних комп'ютерних технологій. Саме рівень використання новітніх мережних технологій (у мережах Інтернет, Інтранет, ISDN і т.п.) у процесі навчання і визначає той "вододіл", що проходить між традиційним і сучасним дистанційним навчанням. При цьому не слід змішувати розглянуте питання з проблемою узагалі використання комп'ютерів у навчанні, створення електронних версій курсів і т.п., що однаковою мірою має стосунок до будь-якої форми навчання.

Рисунок 1.1 - Еталонна модель гіпермедіа-систем дистанційного навчання

До числа основних особливостей, які технології ДН принесли в навчання, варто віднести:

можливість інтерактивної взаємодії між викладачем і тим, якого навчають, у діалоговому режимі, що, у ряді випадків, може наближатися за формою до взаємодії при традиційному аудиторному навчанні

Рисунок 1.2 - Структура дистанційного курсу

Для забезпечення доступу до використовуваних технологій учень, як правило, використовує робоче місце в навчальному закладі, або скористатись доступом через Інтернет, чи модемний пул. При організації контактів, ініціювання яких може здійснюватися будь-як учасником освітнього процесу як у режимі реального часу, так і шляхом різночасної (асинхронної) комунікації, можуть використовуються різні інформаційно-технічні засоби: телефон, факс, електронна пошта, програмні засоби взаємодії в середовищі WWW-серверів, комп'ютерний відео конференц зв'язок тощо. Використання тих чи інших технологій планується викладачем у процесі розробки навчального курсу.

У курсі може використовуватися як одна конкретна технологія, так і сполучення декількох технологій. При цьому викладач повинен керуватися таким принципом: якщо дидактична задача може бути реалізована за рахунок застосування більш простих технологій, то перевага повинна бути віддана саме ім. Вибір у даній ситуації більш складних технологій не тільки не принесе очікуваного результату, але і може негативно позначитися на результатах навчання. Помітимо, що, незважаючи на інтенсивний розвиток комп'ютерних технологій ДН, як і раніше велике значення зберігають навчальні матеріали, що представляються в друкованому виді.

1.2 Особливості системи дистанційного навчання

Загальновідомо, що навчальний процес є ефективним, якщо він побудований як цілісна сукупність циклів пізнання, структурно-ієрархічне упорядкування яких на основі діагностики проміжних і підсумкових результатів забезпечує цілісну технологію навчального пізнання. Будь-який цикл навчання містить у собі три компоненти: ціль (для чого навчати), зміст (чому навчати) і процес засвоєння (як навчати) [Н.Ф.Тализіна]. Тому кожен цикл навчання як елемент цілісної системи повинен забезпечувати актуалізацію опорних знань і мотивацію до навчання; формування нових понять і способів дій; застосування засвоєного в системі різнорівневих завдань, що завершуються діагностичним контролем і корекцією знань, умінь і навичок людини, що навчається у відповідності з освоюваним змістом. Реалізація циклів навчання може відбуватися за різними схемами: "ознайомлення - засвоєння - повторення - застосування" (пояснювально-ілюстративне навчання); "пред'явлення - засвоєння - перевірка" (програмоване навчання); "формування понять - узагальнення і висновки - застосування узагальнень" (проблемно-розвиваюче навчання) і ін.

Рисунок 1.3 - Механізм функціонування адаптивної навчальної системи

При виборі виду, методів і форм навчання варто керуватися універсаліями педагогічної психології (хто, що, кому, як і навіщо викладає) і особливостями предметної області. У дистанційному навчанні навчальний курс орієнтований, в основному, на самостійне вивчення. Людину, що опановує навчальний курс, правильніше називати не "тим, якого навчають"', а "тим, хто вчиться", оскільки в ДН він в більшій мірі виступає як суб'єкт навчальної діяльності, а в меншій - як об'єкт впливів викладача. Індивідуальна навчальна діяльність може бути ефективною лише у випадку дотримання принципу посильності в навчанні, що зв'язано з різнорівневими і учбово-пізнавальними можливостями осіб, що навчаються, їх учбово-пізнавальними здібностями й уміннями.

Рисунок 1.4 - Класичні технології адаптивності та інтелектуалізації

Викладач, створюючи курс, повинен орієнтуватися на визначений рівень посильності з орієнтацією самоосвітньою діяльністю того, хто навчається. Найчастіше обирається деякий середній рівень, і навчання будується за принципом "від простого до складного", але теорія і практика показують, що не завжди це є кращим рішенням. Можна проектувати курс, керуючись принципом навчання на високому рівні складності [Л.В.Занков] і припускаючи цілком самостійне вирішення поставлених перед студентом навчальних заклань, супроводжуючи його інструкцією з навчання.

Навчання в такому випадку буде носити активний та творчий характер. Однак, користаючись інструкцією з навчання, не кожен учень здатен опанувати необхідний матеріал. Таким людям необхідна допомога і консультації, а в окремих випадках - індивідуальне подання "твердого" алгоритму засвоєння навчального матеріалу чи окремих його фрагментів.

Рисунок 1.5 – Класифікація технологій інтелектуалізації

Тут виявляється актуальність одного з найважливіших завдань викладача - керування учбово - пізнавальною діяльністю студентів, і можуть бути застосовані різні підходи до її вирішення. Останнім часом найбільш популярною в даному аспекті є ідея повного засвоєння, яка полягає в тому, що всі