Практичним результатом географічної характеристики будь-якої території є її фізико-географічне або економіко-географічне районування. Фізико-географічним або природним районом у сучасній фізичній географії називають значну частину будь-якої території, яка відрізняється своєю природою від сусідніх частин цієї території. Дуже часто фізико-географічний район збігається у своїх межах з природним ландшафтом, який є досить однорідною за своєю природою ділянкою поверхні Землі. Але в багатьох випадках природний район може включати в себе декілька ландшафтів; це часто буває при фізико-географічному районуванні адміністративних областей, границі яких часто перетинають природні ландшафти, і тоді доводиться об‘єднувати такі “відрізки” ландшафтів в один район. До цього прийому доводиться вдаватися і при фізико-географічному районуванні Івано-Франківської області. Бувають і такі випадки, коли якась частина фізико-географічного району, хоча й тісно пов‘язана з ним територіально, але настільки відмінна від усього району (частково своєю будовою, а головно процесами), що утворює по суті окремий природний ландшафт, який є територіальною частиною певного фізико-географічного району.
Ландшафти відзначаються не тільки збільшеними абсолютними висотами і зростанням амплітуд відносних висот, але й великою висотною диференціацією компонентів – різноманітністю неологічної будови і рельєфу, грунтів і кліматичних умов, рослинності і тваринного світу, а отже й значно більшою, порівняно з рівнинними ландшафтами, складністю морфологічної структури. Слід також мати на увазі велику динамічність процесів у гірських природних комплексах, яка зумовлена багатьма причинами: збільшеними сумами атмосферних опадів та їх інтенсивністю, сильнішими вітрами. Поширенням крутих схилів, що сприяє зростанню швидкості стікання атмосферних і річкових вод, та їх руйнівної сили.

Але при всій складності і різноманітності будови гірстких природних комплексів їх все ж таки можна об‘єднати в певні групи і види, по-перше, для певної систематизації цієї різноманітності, по-друге, для полегшення характеристик описуваних природних комплексів. Природні комплекси слід систематизувати за найбільш стійкими і суттєвими ознаками, якими є перш за все рельєф і геологічна будова території. З цієї точки зору природні комплекси Івано-Франківських Карпат можна поділити на такі три групи: річкових долин, низькогірних хребтів, середньогірних хребтів.

Природні комплекси гірських долин представлені двома видами:
Вузькі поперечні долини, які прорізують гірські хребти поперек їх простягання. Це долини рік Свічі з Мізункою, Лімниці з Чечвою, Лукви, Бистриць Солотвинської та Надвірнянської, Пруту з Прутцем Яблунівським і Прутцем Чемегівським, Лючкою, Пістинкою, Рибницею і Черемошем. Для цих долин характерне чергування вузьких відтінків з розширеними частинами долин. На вузьких ділянках заплави річок кам‘янисті, в руслах часто трапляються пороги і перекати, низькі надзаплавні тераси пролягають вузенькими смужками, на яких ледве вміщується дорога. Середні і високі тераси тут практично відсутні і до річки близько підступають круті схили гірських хребтів. На розширених ділянках долин заплави стають ширшими, русла не мають порогів: ширшають і надзаплавні тераси низького рівня, з‘являються фрагменти середніх і високих терас. На цих ділянках долин є умови не лише для створення доріг, але й для сільської, а місцями навіть міської забудови (Ворохта, Яремча). Поперечні долини як правило досить добре освоєні, по них прокладені шосейні дороги і залізниці, є чимало дрібних і великих поселень. Все це привело до значної зміни природної рослинності, яку тут замінили городи та пасовиська, ліси майже знищені і часто мають вигляд чагарникових зарослей.
Природні комплекси розширених лійкоподібних ділянок долин у місцях їх виходу на передгір‘я. Такі долини утворилися при злитті Свічі з Мізункою біля смт. Вигода, на Лімниці біля смт. Перегінське, на Бистриці Солотвинській біля смт. Солотвин, на Бистриці Надвірнянській біля міста Надвірна, на Пруті між м. Яремча та смт. Ділятин. На цих лійкоподібних улоговинах річкових долин є широкі заплави і низькі надзаплавні тераси середнього ярусу та фрагменти терас високого ярусу. Лійкоподібні улоговини добре освоєні в господарському відношенні, зосереджено досить багато населених пунктів, поширені орні землі, а ліси цілком знищені і трапляються лише на високих терасах і схилах хребтів.
Передкарпаття – це передгірна височина, яка має загальний нахил на північний схід від Карпат до долини Дністра і Пруту. Відрізняється великою горизонтальною і вертикальною розчленованістю. Абсолютні висоти височини в долинах рік досягають 300-320 м, на межиріччях – 350 – 500 м, а в передгір‘ях – до 550 – 650 м.

Територію Передкарпаття можна поділити на два різних передгірних райони, які відрізняються один від одного цілим рядом ознак : Івано-Франківське Передкарпаття та Покутське Передкарпаття.

Івано-Франківське Прикарпаття – це розчленована височина, яка розташована між північними скибовими хребтами Горган і охоплює басейни Бистриць Надвірнянської та Солотвинської, Лукви, Лімниці, Сивки і частково Свічі.
Є такі ландшафтні райони на території Долинського району:
Б и с т р и ц ь к а у л о г о в и н а займає розширену частину басейну середньої течії Бистриці. Морфологічно улоговина добре виражена в природі, природні межі її чіткі.

Абсолютні висоти дна улоговини коливаються від 250 до 300 – 350 м. Її границею служить ізогіпса 400 м, яка проходить дещо північніше с. Горохолина. В основі улоговина складена породами міоцену, які перекриті потужною товщею ( до 10 – 15 м) алювіальних відкладів. Майже посередині