У зв‘язку з улоговинним положенням, місцеві кліматичні умови тут своєрідні: літні температури відносно високі (18,3 градуси за Цельсієм), зимові низькі (4,7 градуси за Цельсієм нижче нуля). В улоговині випадає найменша кількість атмосжерних опадів в усьому Івано-Франківському Передкарпатті (628 мм).
Присвіцька височина розташована між долиною нижньої течії р. Свіча і долиною р. Болохівка. На території Івано-Франківської області розміщений тільки східний схил Присвіцької височини. Схил являє собою еродовану шосту терасу з численними ярами, балками і долинами. Абсолютні висоти схилу 300 – 35м. Верхів‘я Болохівки більш високе, покрите лісами.
Долинське передгір‘я, яке розташоване між долинами Свічі і Чечви, на північ, у верхів‘ях Болозівки і Сивки поступово переходять у Присвіцьку височику. На півдні прилягає до північного краю Карпат (Горган). Передгір‘я характерне значними абсолютними висотами (350 – 485 м) і глибокими розчленуваннями: відносні висоти досягають 80 – 100м.

З височини стікає багато рік: Лужанка, Болохівка, Сивка та їх притоки, які розчленовують височину на численні плоскі межиріччя. За походженням Долинське передгір‘я є шостою терасою і складене довньоалювіальними відкладами. Високотерасові місцевості покриті хвойно-широколистяними лісами, під якими розвинені дерново-середньо і сильнопідзолисті грунти. Південна частина району, що пролягає безпосередньо до Карпат біля м. Долини (верхів‘я Сивки, правобережжя Свічі), господарсько освоєна. Тут розкинулись орні землі, тут розробляють ліси, добувають нафту тощо.
Свіцько-Сукільська або Болехівська понижена передгірська рівнина. Район займає розширені долини Сукіля і Свічі при їх виході з гір і до їх злиття біля с. Солуків. Болехівська понижена рівнина розділяє Долинську і Моршинську передгірські височини. Абсолютні висоти рівнини – 300 – 340 м. У ландшафті переважають заплавно-нижньотерасові місцевасті. Заплави Сукіля і особливо Свічі дуже широкі з численними староріччями, болотами, галечниковими островами, прирусловими валами.

У межах Івано-Франківської області заходять північно-східні схили Українських Карпат, які поділяються на три фізико-географічні області: Покутські Карпати, Горгани та Гуцульські Карпати (Чорногоро-Гринявські гори).

Горгани – одна з найбільших гірських областей Скибової зони Українських Карпат. Вони повністю розташовані в межаз Івано-Франківської області, між долиною Мізунки на північному заході і долиною Черемоша на південному сході. Північна межа чітко виявлена у вигляді уступу, який обривається до Передкарпаття по лінії : Болехів – Долина – Перегінськ – Солотвин – Надвірна – Ділятин – Текуча. Далі на південному сході Горгани межують з Покутськими горами по вододілу правих приток Пруту і лівих приток Чорного Черемоша, з одного боку, і верхів‘їв Лючки, Пістинки та Рибниці – з другого боку. Південна границя проходить по вододільному хребту від верхів‘я р. Ріка на північному заході і до Верховинського пониження на південному сході, де Горгани межують з Чорногорським хребтом.
У природно-географічному відношенні Горгани можна поділити на три фізико-географічні райони: Берегові низькогірні скибові Горгани, Зовнішні середньогірні скибові Горгани, Внутрішні або Вододільні середньогірні Горгани.

Берегові низькогірно-скибові Горгани лежать у межах низькогірного ландшафтного ярусу і характеризуються покривом однієї грунтово-рослинної зони. Тут ростуть буково-смерекові ліси. Бук часто утворює чисті насадження. Це звичайно темні ліси з дуже слабо розвиненим підліском і трав‘яним покривом. Нерідко серед бука трапляються у нижньому ярусі – дуб, граб, ясен; у верхньому – ялиця, рідше ялина. Біля с. Манява є ареал модрини. Північні низькогірні Горгани, зважаючи на спільне походження, поділяються на кілька фізико-географічних районів:

Вигодське низькогір‘я займає межиріччя Сукеля і Свічі. Все межиріччя заповнене низткогірними короткими хребтами з абсолютними висотами від 500 м на півночі до 900 м на півдні. Найбільш вираженим хребтом є Томнатик (900-1016 м), складений переважно вигодськими пісковиками. На північ від нього поширені короткі, сильно розчленовані хребти з висотами 600 – 500 м. Між хребтами помітні поздовжні пониження, які складені поляницькими сланцевими породами. До них належать пониження Слободи Болехівської, Розточки, Кропивника та ін., звичайно заселені і добре освоєні в господарському відношенні. Гірські хребти Вигодського низькогір‘я перетикають широкі поперечні долини Сукеля, Нижньої Мізунки і Свічі. У місцях перетину сланцевих зон долини утворюють широкі улоговиноподібні розширення – Новоселицьку, Вигодську, Максимівську улоговини на Свічі; Старо-Мізунську на Мізунці; Тисівську на Сукелі та інші.
Середньогірні скибові Зовнішні Горгани. Район відзначається дуже високою вологістю, середня річна кількість опадів тут перевищує 1000мм (Зелениця – 1064 мм, Дарів – 1036 мм тощо).

Цікаво, що в цьому районі є кедр, який поширений виключно коло верхньої межі лісу. Вище лісового поясу розвивається чагарникове криволісся, яке складається переважно із соснового сланника; рідше трапляється тут зелена вільха. Сосновий сланник найчастіше утворює суцільний пояс на північних експозиціях. Дрега характерна риса ландшафту цього поясу – кам‘яні розсипи.субальпійські луки (полонини) в цьому поясі трапляються окремими ділянками на місцях, де немає кам‘яних розсипів та криволісся. Зовнішні Горгани поділяються на декілька районів.

Свіцько-Мізунські Горгани займають межиріччя Свічі – Мізунки – Лужанки – Сукеля. На півдні район прилягає до вододільних хребтів Горган, на півночі обмежується хребтом Томнатик, який належить до скибового низькогір‘я. Хребти мають асиметричну будову : північні схили крутіші від південних. Одна з характерних рис ландшафту цієї частини Горган – слабий розвиток кам‘яних розсипищ і осипищ. Гірські хребти суцільно покриті хвойними лісами. Поперечні долини рік заселені. Район є загалом лісопромисловим.

Вишківська Верховина займає північні схили вододілу і простягається вузькою смуною від с. Сенечів, вздовж повздовжньої долини верхгьої течії Мізунки до витоків