рік Свічі, Осмолоди і Лімниці. Середні абсолютні висоти – близько 1000 м. на вододільному хребті окремі вершини піднімаються до 1200 – 1400 м (Залом, гори Вишківський Горган, г. Струнга та ін.).
Північні схили вододілу розчленовані густою сіткою долин лівих притоків Мізунки і джерелами Свічі, Осмолоди і Лімниці. Малостійкі сланцеві породи сприяють розвитку ерозійних форм рельєфу – долин, балок, ярів, площинного змиву. Рельєф характеризується м‘якими обрисами: гребені в більшості виположені, вершини куполоподібні, схили порівняно пологі. Весь підрайон зайнятий ялиновими лісами з домішками кедрової сосни та інших порід. На відміну від інших районів Горган тут майже повністю відсутні кам‘яні розсипища і осипища. Найбільш освоєний повздовжній відрізок долини Мізунки, де розташований населений пункт с. Вишків.
ІІ. Краєзнавча характеристика
1. Історія досліджень
Історія Долини сягає сивої давнини, адже місто виникло у другій половині Х ст. і належить до найстаріших міст Прикарпаття. Заселення тутешніх земель швидше за все зумовлено тим, що тут виявлені поклади солі, а ліси багаті на деревину, гриби та ягоди. Перші згадки про Долину пов'язані з правлінням польського короля Владислава Ягайла. Оскільки в давнину руські князівства були поділені на повіти і Долина належала до Жидачівського. Земельні акти засвідчують те, що в 1443 році після смерті Ягели володарем Долини став Михайло Кастелян. У 1525 році на клопотання городян Долині було надане Магдебурзьке право і право на „роблення солі", а трохи пізніше на — палення горілки. Прибутки від цього йшли на ремонт міських валів.
Поруч з Долиною виникали і розвивалися інші населені пункти, де також було виявлено соляні джерела. Так з'явилися Тростянець, Солуків, Слобода-Долинська, Раків та ін. Місцеве населення взялося видобувати ропу, та перша Долинська солеварня — прообраз сьогоднішнього солекомбінату — з'явилася лише в 1900 році.
Але не тільки солевиварюванням славилася Долинщина. В таких селах, як Витвиця, Гузіїв, Гериня наприкінці XVIII ст. діяли власні папірні. В Велдіжі (Шевченковому), Максимівці, Мізуні видобували залізну руду, займалися ливарною справою. Поряд з цими ремеслами розвивалися торгівля, землеробство, скотарство.
Часто мирну працю мешканців Долини та її околиць порушували набіги монголо-татарських завойовників, війни. У XVI ст. повітове містечко захопили польські магнати і воно переходило від одного орендаря до іншого. Небувале спустошення пережило місто у 1594 році, коли опинилося у важкому ярмі татарських ненаситників. Але долиняни не мирилися із поневоленням. Досить, наприклад, було спалахнути визвольній війні українського народу проти польських загарбників під проводом Богдана Хмельницького, як багато з них пішло в загін Семена Височана. Коли ж вибухнуло визвольне повстання 1740-61 рр., то зброю в руки взяло майже все населення.
Але сил, щоб здобути волю, а відтак утримати владу, було замало. При першому поділі Польщі 1772 року землі Долинщини потрапляють до рук Австро-Угорщини, яка зберегла своє панування в краї до 1918 року.
Коли в Україні з'явилась можливість здобути державну незалежність, багато жителів міста і повіту стали на захист Західноукраїнської Народної Республіки, гарячою лавиною влилися в ряди Української Галицької Армії. Після того, як УНР (Українська Народна Республіка) перестала існувати, у Долину, а це був 1919 рік, знову повернулася польська влада, яка придушувала найменші прояви волі та незалежності. Весною, а саме 26 травня того ж року в урочищі Букова, що на окраїні міста, вони розстріляли січових стрільців — Миколу Фрищина, Осипа Фрищина, Осипа Бойдуника, Володимира Мазуркевича.
У тридцяті роки на теренах Долинщини виникають підпільні осередки ОУН. Тут буває, оскільки його родина жила в с. Тростянець, провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера.
Долиняни мужньо боролися супроти німецько-фашистських загарбників (1941-44 рр.), протидіяли новому приходу більшовицької влади. Уже в 60-ті роки на Долинщині, зокрема в селах Кальні, Лужках, Слободі Болехівській, Солукові, зародилася нова політична організація — Український Національний Фронт. Його провідниками були Дмитро Квецко, Михайло Дяк, Ярослав Лесів, Зіновій Красівський, Микола Крайник.
Хоч і славилася Долина своєю сіллю, та найбільше про неї довідалися тоді, коли тут в 1950 році розпочалося промислове виробництво нафти. Нафтовою називають її і тепер, як минуло 50 років цій події, а в місті розвиваються інші галузі народного господарства.
2. Населення, склад та населені пункти Долинського району
Загальна кількість сімей в 1999 р. становила 20935. Середнє число осіб на сім'ю складає 3,4 чол. Середня кількість дітей на сім'ю — 2 чол.
Національний склад населення району
(згідно з даними перепису 1989 року)
Національність Чисельність %
Українці 86779 96.8
Росіяни 2009 2.2
Поляки 378 0.4
Білоруси 142 0.2
Євреї 29 0.03
Інші (цигани, греки, угорці, чехи, німці) 313 0.3
Разом 89650 100.0
Важливою особливістю району е людські ресурси. Висококваліфікований потенціал сприяє соціально-економічному розвитку району. Населення району на початок 2000 року становило 72626 чол., з них сільське — 48653 чол.
Населені пункти Долинського району
Велика Тур‘я – село прилягає до річки Тур‘янки, за 27 км від районного центру та залізничної станції Долина. Населення – дві тисячі шістсот тридцять три чоловік. Є школа № 9, дві бібліотеки, клуб, лікарня, аптека, відділення зв‘язку, 6 магазинів. Споруджено 540 житлових будинків.
Витвиця – лежить у долині річки Лужанки за 17 км від районного центру. До залізничної станції Болехів 11 км. Населення 1200 чоловік. Сільраді підпорядковане селище Вигодське.
Є школа І – ІІ ст., клуб, дві бібліотеки, амбулаторний пункт, дільнична лікарня, аптека, ветлікарня, п‘ять магазинів, відділення зв‘язку.
Вишків – знаходиться на річці
