Реферат - Економіка перехідних суспільств
23

безробіття, інфляція, погіршення життєвого рівня, крах соціального забезпечення й постаюча злочинність",- пише Е. Емсден (США) у книзі ринок знаходить собі пару". І далі продовжує: "Шокова терапія, зокрема, була без потреби надмір інфляційна, вона призвела до спаду виробництва, до того ж поглибила деіндустріалізацію цілих сегментів східноєвропейської економіки"- Я. Корнаї, знаний у світі економіст, ще 1992 р. обгрунтував у своїй книзі "Соціалістична система: політична економія комунізму", що "цей велетенський експеримент зазнав невдачі". 1995 р. не має підстав стверджувати, що він не підтримує цього висновку.
У таблиці "Реальний ВВП, відсоткові зміни" на основі доступної статистики розкрито, що від 1990 р. перехідні економіки Центральної Європи, а також держави колишнього СРСР зазнали значного спаду ВВП - найбільш синтетичного показника економічного розвитку. І цей висновок не може спростувати те, що у 13 з 25 країн, які розглядаються, спад ВВП у 1994 р. зупинився, а в Польщі вже третій рік, Албанії, Румунії, Словенії - другий зростає ВВП. Зростання, що ми маємо, не може компенсувати величезних втрат попередніх років. Крім того, жодна з названих країн не виробила інститутів, які забезпечили б ефективне нагромадження та інвестування - основу стабільного зростання. У таблиці "Роздрібні споживчі ціни. Відсоткові зміни на кінець року" показано, що цей вид цін - головний показник інфляції - майже в усіх країнах не досяг стабільності. На основі даного показника можна сказати, що на четвертому-п'ятому році впровадження програми технологічного повернення до ринкової економіки переважна більшість країн перебуває на стадії галопуючої інфляції. Звичайно, це не дає підстав твердити про досягнення перехідними економіками фінансової стабілізації.
Ще більш докладне висвітлення фінансово-монетарного стану і добробуту на основі семи найважливіших показників підтверджує наш висновок. П'ять років реформування за спорідненою програмою не привели до бажаних результатів. Є певні зрушення. У деяких країнах виріс приватний сектор, гіперінфляція подолана, досягла певної впорядкованості система обмінних курсів. Але це не той рівень показників стабілізації, який був запланований. Цілком зрозуміло, що разом з лібералізацією та приватизацією така стабільність не могла привести до очікуваної реструктуризації економіки.
Доцільно розглянути також табл. 5 "Основні показники фінансово-монетарного стану й добробуту (середньорічні)".


У ній показано динаміку індексу номінального й реального курсу, середню заробітну плату в доларах щомісячно, а також індекси паритету купівельної сили національної валюти. Розрахунки охоплюють Чехію, Угорщину, Польщу, Словаччину, Словенію, Румунію, Болгарію, Росію та Україну (тут і далі у книзі її подано для порівняння) протягом 1990- 1994 pp. З них випливає, що жодна з цих країн не досягла стабільного рівня цін. Всюди вони безперервно зростали. Нестабільними були й валютні курси та паритети купівельної сили валют. Навіть у Словенії, яка вважається найбільш благополучною країною з перехідною економікою, власне заробітна плата в американських доларах не зросла порівняно з 1990 р. Наші розрахунки показують, що там, де вона зросла, після сплати податків і з врахуванням росту ІСЦ (індексу споживчих цін) ми матимемо зниження реальної заробітної плати.
Як підсумок, можна констатувати, що п'ять років реформування на основі програми технологічного повернення до природної економіки не привели до фінансово-монетарного оздоровлення економік. Отже, неможлива реструктуризація й української економіки, яка забезпечила б економічне зростання. Деіндустріалізація, а не реіндустріалізація, як планувалося, відбулась у країнах, що почали здійснювати цю програму. І не випадково. У самій логіці стабілізації і лібералізації було закладено ті рушійні сили й наслідки, які проявились, і вони не могли не проявитись при її реалізації. Далі ми подаємо схему розгортання цієї логіки, що веде до деіндустріалізації.
Зауважуємо, що це схема першого короткотривалого циклу деіндустріалізації. Ми абстрагувалися від розгортання "другої", кримінальної економіки, гіперінфляції, що виникає, незначного безробіття порівняно з величезним спадом виробництва і т. п.
Очевидною невдачею згаданої програми є те, що вона призвела до різкого зменшення обсягу інвестицій, не кажучи про їхню якість. У багатьох країнах він зменшився на 50 відсотків. Соціалістичні методи й процедури нагромадження ресурсів та їх інвестування розладнані, а нові, приватні ринкові механізми були ще неадекватні вимогам для створення продукції високих технологій та конкурентоздатності.
За підрахунками експертів ОЕСР, для досягнення щорічного зростання ВВП на 4% впродовж 1995-2005 pp. щорічна норма- їх нагромадження має складати 23% від ВВП. До речі, частка інвестицій у ВВП 1988 р. складала в Болгарії, Китаї, Чехословаччині, НДР, Угорщині, Польщі, Радянському Союзі відповідно 27, 32, 26, 27, 21, 23, 30 %. У таких капіталістичних країнах, як Бразилія, Франція, ФРН, Індія, Італія, Нідерланди, Іспанія, США, вона становила відповідно 22, 21, 20, 21,22 ,22, 24, 17 %.
Як бачимо, соціалістична система мала потужні можливості мобілізації інвестиційних ресурсів, однак вона була нездатна їх розумно використати. Невдале реформування значно знизило цю здатність. В Україні внаслідок нерівноправного становища у складі СРСР норма нагромадження була нижчою, ніж у Росії та загалом у Радянському Союзі. В роки орієнтації на автоматичний перехід до природної економіки обсяг інвестування у нас значно знизився. Частка інвестицій складала 19,8% у ВВП в 1989 p., 18,9, 16,8, 21,2, 2,19% відповідно у 1990, 1991, 1992, 1993 pp. Якщо індекс інвестування у 1989 р. взяти за 100%, то у 1990, 1991, 1992, 1993 pp. він становив відповідно 101,9%; 94,7; 59,7; 53,6%. І подібні тенденції характерні для всіх постсоціалістичних країн.
За таких умов мало підстав говорити про

---

Сторінки: 1 2 3 4 5