Причини, характер та рушійні сили, періодизація національно-визвольної війни українського народу 1648-1657 pp.

План

1. Національно-визвольної війни українського народу 1648-1657 pp.

2. Політико-правові аспекти державного устрою української козацької держави — гетьманщини

Визвольна війна, яку академік І.П.Крип'якевич назвав у свій час українською революцією, спалахнувши в середині XVII ст., сили, що брали в ній участь, ставили за мету визволення України з-під влади Речі Посполитої. Нова політична еліта України прагнула створити свою національну державу, сформувати в ній новий соціально-економічний лад з козацькою власністю на землю.

Війна характеризується переплетінням національно-визвольних та соціальних мотивів. Великим і значним було і релігійне протистояння православ'я і католицизму, тим більше, що інтереси українців і поляків оберталися в колі двох різних світоглядів. Перед у боротьбі з Річчю Посполитою вели козаки, які очолили селян, міщан і духовенство. Війна почалася в лютому 1648 р. із захопленням повстанцями Запорізької Січі і обрання гетьманом Богдана Зиновія Хмельницького. Роком її закінчення вказується 1654 p., коли відбулася Переяславська Рада між Україною і Москвою.

Отже, рушійними силами революції були козаки, селяни, міщани, шляхта. Характер війни був всенародний, національно-визвольний, справедливий. Лідером визвольної війни став Б.Хмельницький, син

дрібного українського шляхтича, на початок війни — чигиринський сотник. В кінці 30-х pp. Б.Хмельницький був генеральним писарем.

Запорізька Січ, що перебувала тоді на Микитиному Розі (поблизу м. Нікополя), обрала його гетьманом. Звідси під його проводом 22 квітня 1648 р. вирушили козаки, щоб об'єднатись з повстанським рухом на Наддніпрянщині і розпочати велику визвольну війну українського народу.

Перший період війни ознаменувався перемогами (1648-1649 pp.) під Жовтими Водами і Корсунем, битвами під Пилявцями, облогою Львова і Зборівським договором. Другий період (1650-1653 pp.), незважаючи на кровопролитну боротьбу повсталих і поляків, жодній із сторін успіху не приніс. Третій період (1654—1655pp.) визначився допомогою Україні Росією в боротьбі з Польщею. Четвертий період (1656-1657pp.) — укладенням союзу між Україною і Семигородським князівством, а також спільними діями козацтва і шведської армії проти Польщі.

Очевидна заслуга Б. Хмельницького полягає в тому, що він протягом року війни зумів створити з розрізнених селянських і козацьких загонів народно-визвольну армію. Із Запорізької Січі він вийшов із загоном у три тисячі чоловік, а під Зборовом мав 360 тисяч повстанців.

В сучасній історичній науці переважає думка про те, що Визвольна війна закінчилася із смертю Б. Хмельницького. Це викликає сумнів, окільки визвольні змагання українського народу після цього не припинилися, а лише змінили свій характер: стали менш масштабними і більш локальними. Мабуть, вірогіднішою є точка зору В.Смолія, В.Степанкова, В.Шевчука. Вони вважають, що війна закінчилася з падінням гетьмана П. Дорошенка у 1676 р. "Вічний мир" 1686 р. між Росією і Польщею юридично зафіксував поразку України в цій війні.

Мрія про соціальне та національне визволення сколихнула широкі народні маси, організувала їх і надихнула на боротьбу. У стислі строки була сформована своя політична еліта, з'явились нові, енергійні і талановиті ватажки. Відомий дослідник історії української шляхти XIV-XVII стст. Н.Яковенко вважає, що саме шляхта, а не козацтво забезпечувала тяглість в існуванні українського політичного етносу з XIV по XIX ст. Шляхта, а не якийсь інший стан, пережила й абсорбувала і князівський елемент середньовіччя, і козацький елемент ранньоновітньої епохи. Саме шляхта була соціальним ідеалом членів нової еліти Гетьманщини.

Продемонструвавши гнучкість та подиву гідну живучість, шляхетський стан проіснував в Україні від періоду середньовіччя до епохи національного відродження XIX ст. Саме він забезпечив спадкоємність української історії, допоміг зробити надбанням козаччини досвід княжих часів, а легенду козаччини передав "будителям" національного відродження. Шляхта-дворяни (а дворянство в Україні вперше почалося запроваджуватися ще за гетьмана І. Брюховецького) колишньої Гетьманщини через свої історичні праці, найвизначнішою з яких була "Історія Русів", створили козацький міф XIX ст. І одночасно стали його жертвою, прирікаючи на тимчасове забуття історію власного стану.

За Хмельницького була створена національна держава, побудову якої, однак, не вдалося довести до кінця.

До того ж, протиріччя і суперечності серед повсталих, відсутність чітких політичних орієнтирів управління соціальними процесами, постійний зовнішній тиск і втручання у внутрішні справи України іноземних держав спричинили поразку української революції.

ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ — ГЕТЬМАНЩИНИ

Вибір типу української державності. Зиновія Богдана Хмельницького було обрано гетьманом у Січі, де він отримав згоду, мандат на повстання. На Січ до нього перейшли ті "реєстрові", що знаходилися на Низу, біля Кодака, і що були вислані проти нього, з полковниками Кричевським, Барабашем, Караїмовичем-Вадовським і комісаром Шембергом.

Військо Запорізьке Низове старанно захищало свої вольності, і коли, як пояснює польська історіографія, всі "ординації", постанови сеймові і комісарські угоди мали торкатися лише реєстрового козацтва, то січове козацтво зовсім цього так не вважало, а пільги для реєстровців перекладало й на себе. Таким чином, ніби визнаючи протекторат Речі Посполитої над собою, фактично Запоріжжя було самостійною державною організацією. Це воно, Запоріжжя, почало повстання, себто війну з Польщею. З цього виходило 6, що всю війну 1648-1657 pp., переривану і все відновлювану, між Б.Хмельницьким і Яном Казиміром Вазою належить розглядати лише як війну двох сусідних держав — з погляду міжнародного права. Державне право, конституційне польське чи українське, не може бути прийнятим до уваги. Одначе так не є.

Вже той же титулярний протекторат Варшави над Січчю показує, що державно-правове становище Запорізького Низу не було повністю оформленим, бо не в інтересах Січі було опинитися повністю відрізаними від решти українських воєводств Речі Посполитої. Населення Січі і "вольностей" було досить мінливим, тісно зв'язаним з родинами "на волості", куди поверталося, вступало до реєстрових полків, кидало їх, осідало на ріллі, чи верталось до міст.

Річ Посполита з свого боку воліла цієї справи не вирішувати остаточно.

Український же народ у восьми воєводствах Речі Посполитої в своїй активній частині був з Запоріжжям в ідейній сполуці, а консервативно-угодовська подіями була цілковито загнана в польський табір.

Юридично Річ Посполита "обидвох народів" (Польске Королівство і Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське) ніяких окремих прав "руського" народу не визнавала. Руські люди — це було населення семи воєводств Малопольщі і одного — Литви, якому королівські привілеї і сеймові постанови гарантували низку станових чи релігійних прав. Йому (населенню) дозволялося в своїх провінційних судах вживати своєї мови, але зовсім не дозволялося відокремлюватися в національну групу. Це тим більше вірно, що за таку саму "Русь" приймалася і ціла сьогоднішня Білорусь, себто п'ять воєводств Великого князівства Литовського.

Отже, шляхта, міщанство і духовенство боряться на протязі першої половини XVII ст. за свої права. До повстання Б.Хмельницького провід в цій боротьбі вела шляхта, — чи то на сеймах, де вона одна бере участь, чи в козацьких повстаннях. Після Хмельниччини ситуація трохи змінюється.

Коли одно за одним вибухали козацькі повстання, то, так чи інакше реагуючи на них, держава конфінувала їх в рамки класового, чисто соціального порядку, бо як же могла вона підійти в інший спосіб до вимог руської шляхти, яка в один час була незначною меншістю, а іншим разом ставала колосальною більшістю, коли розуміти це явище в межах тринадцяти великих воєводств.

І на Запоріжжі це розуміли, і тому майже весь український народ пішов за Б.Хмельницьким.

Воєнні успіхи Хмельницького і його полковників на протязі перших двох років були такі значні, що вразили як короля Яна Казиміра, так і канцлера Юрія Оссолінського та привели до складення Зборівської умови 19 серпня 1649 р.

Ми називаємо цей акт "умовою", бо Хмельницький на самому початку війни ставив уже деякі вимоги, що посилав своїх послів на сейм елекційний до Варшави, а звідти прислали до нього посольство на чолі з Адамом Кисілем, яке привезло йому королівське затвердження на гетьманстві, булаву, прапор і бунчук.

Сама ж Зборівська угода вилилась в королівську грамоту — "Декларацію ласки" і її ратифікацію на сеймі. На жаль, ці документи і лягли в основу змін у становищі України, в основу її довголітньої конституції.

Хотілося б звернути вашу увагу на становище, яке виникло внаслідок повстання і деяких непередбачених обома сторонами явищ. Першим із підготовчих до повстання актів Хмельницького був союз з Кримським ханством, в результаті якого, починаючи з 1648 р., за всі дев'ять років панування Хмельницького татарська орда з України не виходила. 14 жовтня 1648 р. Хмельницький пише листа до турецького султана, шле до нього посольство, просить протекції і отримує з Цар городу диплом, в якім його названо "Славою Князів Народу Християнського".

Після цих двох актів, які означали радикальну зміну в політиці Війська Запорізького, Україна, незважаючи на геніальні зусилля скріпити її всередині, стає повністю залежною від чужоземних інтересів. Схрещення