Існує тісний зв'язок між людиною і процесом виробництва. Процес виробництва — це продукт розвитку самої людини, її здібностей. Виробництво без орієнтації на людину втрачає будь-який сенс. Засоби виробництва та економічні блага споживання слід розглядати тільки як інструменти реалізації людини, відтворення умов її існування.

Людина впливає на економічний процес і сама постійно змінюється. При цьому розвиваються не тільки її здібності до пращ, а й розширюється спектр суспільних зв'язків і відносин. Змінюються місце і роль людини як у процесі праці, так і в суспільному виробництві в цілому.

В епоху науково-технічних відкриттів розвиток економічного життя сягає якісно нового етапу. Зміни, що відбуваються у змісті праці та структурі робочої сили, — закономірний процес суспільного розвитку. Проте це не означає, що він здійснюється автоматично. Суспільству необхідно постійно приводити якісний склад робітничих кадрів у відповідність до потреб виробництва, яке постійно розвивається. Світова практика свідчить, що успіхи в науково-технічній політиці значною мірою визначаються рівнем відповідності речових і особистих факторів виробництва, рівнем освоєння досягнень науково-технічного прогресу.

За сучасних умов особливого значення набувають такі чинники виробництва, як наука та інформація. Наука як особливий чинник виробництва — це особливий вид людської діяльності, спрямований на виробництво нових знань про природне середовище, суспільство та мислення. Особливостями науки як чинника виробництва є:—

наука перетворюється на найважливіший елемент продуктивних сил;—

лежить в основі досягнень оптимального рівня ефективності виробничих процесів;—

впливає на процес підготовки кваліфікованих працівників;—

визначає рівень технології та організації виробничих процесів;—

перетворюється на безпосередню продуктивну силу суспільного виробництва.

Науково-технічна революція якісно змінює фактори виробництва. Капітал також є ресурсом. Це матеріально-речові фактори, які залучені у виробництво і безпосередньо використовуються у ньому. Особливого значення набуває процес збагачення їх інформатикою, електронною та комп'ютерною технікою.

Дедалі більшого значення в сучасному виробництві набувають екологічні фактори. Виробництво як відповідна система взаємодії різних груп факторів виробничого процесу не є лише економіко-технологічною формою їх функціонування. Існує також значна група соціальних факторів. Люди постійно виробляли споживну вартість, об'єднувалися в кооперативи, бригади тощо. Під впливом науково-технічної революції відбуваються якісні зміни й у праці: з'являється її наукова організація, змінюється кваліфікаційний рівень працюючих, зростає інтелектуальний зміст трудових процесів, збільшується значення підприємницьких здібностей робітників. Діючи активно, люди незалежно від їх розуму і волі вступають у певні відносини між собою. Це, по-перше, організаційно-економічні відносини, що характеризують організаційні форми виробничого процесу; по-друге, це соціально-економічні відносини з привласнення засобів і розподілу результатів виробництва.

Система соціально-економічних відносин зумовлює економічну природу суспільного виробництва. В їх основі — суспільний спосіб поєднання факторів виробництва. Ця система відносин взаємодіє не лише з продуктивними силами, вона водночас є економічним базисом суспільства, на якому грунтуються відносини надбудови — правові, національні, сімейні та інші суспільні інститути.

Право як важливий елемент надбудови регулює розвиток суспільного виробництва через певні інститути (адміністративне, цивільне, фінансове, земельне, екологічне, міжнародне право), організовує й впорядковує виробничий процес. Право виконує функцію стабілізуючого механізму економічного життя людей, сприяє реалізації їхніх економічних інтересів.

Всі види економічних ресурсів, які людство використовує як фактори виробництва, обмежені у кількісному й якісному відношеннях. їх недостатньо для задоволення всіх людських потреб. Тому суспільство намагається використовувати рідкісні ресурси ефективно, що можливо лише за таких умов функціонування економічної системи, коли головна, об'єктивно зумовлена мета суспільного виробництва досягається з найменшими витратами природних, трудових та матеріальних ресурсів відповідно до вимог дії закону рідкості.

Пізнання й використання вимог цього закону потребує подолання суперечності між задоволенням потреб суспільства та обмеженістю ресурсів, розробки шляхів, орієнтованих на розвиток та ефективніше використання факторів виробництва. Основними складовими елементами ефективності використання факторів у виробничому процесі с продуктивність праці, якість продукції, її матеріало- і фондомісткість, норма рентабельності. У загальному вигляді проблему ефективності функціонування факторів виробництва можна зобразити таким чином:

Динамічний розвиток факторів виробництва безпосередньо пов'язаний з технічним прогресом, що зумовлює якісні зміни у знаряддях праці, техніці, технології, рівні кваліфікації робочої сили, а це і є продуктивні сили суспільства. Особливого значення набуває проблема освоєння досягнень науково-технічного прогресу з метою забезпечення економічного і соціального зростання добробуту людей. Це основний фактор динамічного зростання суспільного продукту (валового, кінцевого, чистого). Співвідношення між темпами зростання суспільного продукту і зміною технічної побудови виробництва залежить від того, який тип екологічного зростання має місце в економічній структурі суспільства — екстенсивний чи інтенсивний. Якщо перший з них пов'язаний з кількісними збільшеннями використання факторів виробництва при незмінній технічній основі, то другий характеризується збільшенням продукції на основі якісного вдосконалення факторів виробництва. Відставання процесу виробництва від рівня науково-технічного прогресу призводить до неефективного використання факторів виробництва, до нераціональних витрат матеріальних, природних і трудових ресурсів, знижує у цілому ефективність виробничого процесу. При цьому посилюється функціональний вплив технічної побудови виробництва на рівень трудомісткості, матеріаломісткості та фондомісткості виробничих процесів.

Виробнича функція

Незалежно від класифікаційного визначення всі фактори виробництва використовують для виготовлення економічних благ. Припустимо, що за дуже спрощеного виробничого процесу один фактор використовують для виготовлення якогось одного матеріального блага. Це можна зобразити у вигляді формули:

Q = F(А),

де Q — економічне благо;

А — фактор виробництва;

F — функція.

У даному разі економічне благо є результатом одного фактора. У реальній дійсності процес виробництва відбувається значно складніше і в ньому використовують, як правило, не один, а багато факторів (рис. 2).

Якщо процес виробництва перебуває на лінії АА, фактор виробництва використовується оптимально і постійно відтворюється; якщо нижче цієї лінії, фактор виробництва використовується частково; якщо вище лінії АА, цей фактор використовується надмірно. У двох останніх випадках порушується рівновага виробничого процесу, що призведе або до дефіциту фактора, або до потреби в його додатковій кількості. Таким чином, найефективніше використання фактора виробництва є умовою подальшого збільшення масштабів виробництва, умовою розширеного виробництва того чи іншого продукту.

Оскільки процес виробництва має витрати і результати, виникає питання про виробничу функцію. Річ у тім, що теорія факторів виробництва спирається певною мірою на використання математичного, модельного апарату, яким виступають факторні моделі у вигляді математичної залежності, пов'язуючи величину одержаного результату виробництва з використанням виробничих факторів, що обумовили цей результат.

Виробнича функція — це технічне співвідношення між кількістю ресурсів, що використовуються виробниками, і обсягом виробленої на цій основі продукції. Виробничу функцію може бути використано як на макроекономічному рівні, де вона відображає залежність сукупного обсягу виробництва у грошовому виразі, так і на мікроекономічному рівні.

На мікроекономічному рівні кожна фірма має свою, відмінну від інших суб'єктів господарювання виробничу функцію. У той же час виробнича функція може бути застосована до окремих галузей, видів виробництва і навіть до виробництва окремого підрозділу підприємства.

Як правило, виробнича функція має теоретичне значення, але не позбавлена й практичного застосування. її широко використовують економісти для оцінки окремих ресурсів, що забезпечують економічне зростання. Першим варіантом у цьому плані була так звана виробнича функція Кобба — Дугласа, змістом якої є аналіз залежності обсягу виробництва від використання двох основних ресурсів — капіталу і праці.

Подальший розвиток теорії виробничої функції відбувався в напрямі аналізу такого фактора, як час. Аналіз використання цього фактора означав процес переходу від статистичних оцінок моделі виробничої функції Кобба — Дугласа до динамічної оцінки з урахуванням впливу технічного прогресу на обсяг виробленої продукції, у подальшому найбільші досягнення в дослідженні функції належать американським економістам Р. Солоу та Е. Денісону.

Р. Солоу розрахував показник, що характеризує матеріальність технічного прогресу і відображає ефективність нових інвестицій у зв'язку зі значними технічними й технологічними змінами у виробничому процесі.

Е. Денісон дослідив показник не матеріалізованого технічного прогресу, що відображає якісні зміни в економіці як наслідки не інвестованих витрат. Розвиток технічного прогресу відповідно до цієї концепції можливий за рахунок підвищення рівня освіти, кваліфікації персоналу, кращої організації праці та ін.

Отже, виробнича функція свідчить, що існує багато варіантів виробництва певного обсягу продукції за рахунок певного набору факторів виробництва. Поліпшення технологічних параметрів, що максимально збільшують обсяг виробництва певного виду продукції, завжди відображається у новій виробничій функції.

Виробничу функцію можна застосовувати для обчислення мінімальної кількості витрат, необхідних для виробництва будь-якого обсягу продукції. Співвідношення набору факторів виробництва і максимально можливого обсягу продукції, виробленої внаслідок цього набору факторів, і розкриває сутність виробничої функції.

Список використаної літератури

1. Конституція України. — К., 1996.

2. Закон України від 7 лютого 1991 р. "Про власність" // Закони України. - К.: АТ "Книга", 1996. - Т. 1.

3. Закон України від 26 лютого 1991 р. "Про підприємництво" // Там само.

4. Закон України від 1 березня 1991 р. "Про зайнятість населення" / / Там само.

5. Закон України від 27 березня 1991 р. "Про підприємства в Україні" // Там само.

6. Закон України від 19