4. Що стосується невід'ємних прав людини, то тут послідовно консервативна позиція буде полягати в запереченні таких прав. Це зовсім не означає, що консерватор хоче "безправ'я" людей та їхньої беззахисності перед сваволею "начальства". Просто права ці, якщо підійти до справи теоретично, не належать людям споконвічно, а отримані ними від держави як носія вищого суверенітету і джерела цивільних благ, таких як свобода, власність тощо.

Крім того, права людини носять не абстрактний загальний, а конкретний характер і визначаються тими критеріями та нормами, які існують у даному конкретному суспільстві, склалися в ньому "органічно" як традиції укладу народного життя. Така позиція консерватора може здатися "реакційною" і "ретроградною", але лише в тому випадку, якщо розглядати традицію винятково як розумовий конструкт для виправдання status quo і не брати до уваги живе "тіло" традиції, у якій живуть люди й у межах якої сприймають все існуюче, утому числі і свої "права", що у такому випадку будуть сприйматися природними і невід'ємними настільки, наскільки вони практикуються у реальній дійсності.

5. Якщо перейти до аналізу методологічних підходів, властивих консервативному стилю мислення, то виявиться, що вони так само принципово протилежні ліберально-прогресистському стилю мислення, як і відповідні теоретичні принципи. По-перше, на місце раціоналізму як універсального методу в даному випадку ставиться ірраціональний прийом наслідування традиції. По-друге, тут немає місця дедукуванню правильної стратегії мислення і дії якогось загального принципу, тому що немає самого цього принципу. Традиція завжди конкретна, тому наслідування традиції припускає розроблення індивідуальної стратегії для кожного конкретного випадку вирішення проблем. По-третє, повинен практикуватися індивідуальний підхід до кожного конкретного індивіда незалежно від того, йде мова про людину або про "історичного індивіда" (соціальної чи культурної спільності). По-четверте, не може йти мова про універсальні закономірності, що діють в усіх без винятку суспільствах; це означає, що кожне суспільство повинне вирішувати свої проблеми, скажімо, реформуватися, відновлюватися тощо, на своїх власних підставах. По-п'яте, як уже говорилося, атомізму і механіцизму в баченні суспільства, властивим лібералізму, у консерватизмі протистоїть органіцизм; стосовно стилю мислення і діяння це означає розпорядження особливої обережності у різних реформаторських та інших впливах. Фігурально говорячи, ця відмінність між утручанням (перебудова тощо) у технічну конструкцію й у живий організм. По-шосте, консервативне мислення динамічне (на противагу статичному природно-правовому підходу), динамічне в тому розумінні, що повинно в кожному конкретному випадку шукати нові змістовні підстави для рішення проблеми.

Загалом і в цілому консервативна методологія на місце розуму, ratio, характерного для ліберальної і демократичної думки, ставить життя, історію, традицію, націю, що і стають конкретними (на противагу загальним раціональним) підставами кожного судження і діяння.

Зрозуміло, описані теоретичні і методологічні принципи є чистою логікою консерватизму. Само собою зрозуміло, що в практичній політиці й у реальному мисленні прихильники консервативного стилю використовують і формальні прийоми мислення, і узагальнення, і універсальні закономірності так само, як ліберальні політики і мислителі посилаються на традиції, національну своєрідність, живе життя народу. Але протилежність цих розумових стилів полягає в останніх передумовах їхнього мислення, які — буває і так — іноді не усвідомлюються цілком самими мислячими і діючими.

Література

1. Американська соціологія: Перспективи. Проблеми. Методи. - М.: Прогрес, 1972. БахтінМ.М. До методології гуманітарних наук//Бахтін М.М. Естетика словесної творчості. — М.: Мистецтво, 1979.

2. Бахтін М.М. Марксизм і філософія мови. — Л., 1930.

3. БахтінМ. М. Проблема мовних жанрів//Бахтін М.М. Естетика словесної творчості. -М.: Мистецтво, 1979.

4. Бахтін М.М. Проблеми поетики Достоєвського. — М., 1972. Бахтін М.М. Естетика словесної творчості. — М.: Мистецтво, 1979. Бсрндт P.M. Берндт К.Х. Світ перших австралійців. — М.: Наука, 1981. Вебер М. Вибрані твори. — М.: Прогрес, 1990.

5. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. Протестантські секти і дух капіталізму// Вебер М. Вибрані твори. — М.: Прогрес, 1990.

6. Вебер М. Господарська етика світових релігій. Соціологія релігії// Вибране. Образ суспільства. — М.: Юрист, 1994.

7. Веблен Т. Теорія панівного класу. — М.: Прогрес, 1984. Вернадський Г.В. Нариси російської історії. — Прага, 1927. Вернадський Г. В. Досвід історії Євразії. — Берлін, 1934.

8. Волков В.К. Етнократія — непередбачений феномен посттоталітарного світу// Поліс - 1993. — №2.

9. ВиготськийЛ.С. Мислення і мова. — М.,Л., 1934.

10. Гаджієв К.С. Геополітика: історія і сучасний стан дисципліни // Поліс. — 1996. — №2. Гайденко П.П. Філософська герменевтика і її проблематика // Природа філософського знання. Част. 1, — М., 1975.

11. Гайденко П.П., Давидов Ю.Н. Історія і раціональність. Соціологія Макса Вебера і веберівський ренесанс. — М., 1991.

12. Іонін Л.Г. Консервативний синдром //Соціологічні дослідження -1987 -№б

13. Іонін Л.Г. Повсякденна і професійна інтерпретація // Структура культури і людина в сучасному світі. — М.: Ін-т філософії, 1987.