проблематикою літературної бібліографії, з якої саме і починав вчений свій шлях у науці, привертають увагу ті положення із його теоретичних розробок, що стосуються питання джерелознавства в літературознавчій практиці. В класифікації першоджерел, запропонованій вченим як підгрунття бібліографічної роботи, першу групу відкривають саме листи. Якнауковець-дослідникІ. І. Корнєйчик оцінив оригінальність інформації, що вміщується в листах, їх дискурсивний характер, відвертість висловлюваних думок та лаконічність змістовних одиниць. Але сам вчений не міг передбачити, які домисли будуть породжувати його листи за весь час наполегливої наукової роботи в Україні. І коли М. І. Ясинський писав у листі: «Ви поклали початок послідовному дослідженню (історії української бібліографії. - В. П.)», то, безумовно слід констатувати, що весь масив листування І. І. Корнєйчика являє собою, за час роботи над проблематикою історії бібліографії в Україні, план-проспект цього системного дослідження, який обговорювався з відомими кореспондентами шляхом обміну думками.
Тим більшої джерелознавчої цінності набуває знайдений співробітниками відділу рідкісних видань Російської національної бібліотеки в Сан-Петербурзі лист Ігоря Івановича Корнєйчика до Марії Василівни Машкової.
Лист датований 20 грудня 1978 р. і, згідно з поштовим штемпелем, відправлений тим же числом на адресу Державної публічної бібліотеки ім. М. Є. Салтикова-Щедріна в Ленінграді - «Садова вулиця, 18-20», дена той час працювала доктор педагогічних наук, відомий фахівець з історії бібліографії Росії Марія Василівна Машкова, автор наукової монографії «История русской библиографии начала XX века (до октября 1917 года)» [5]. Лист вміщує зворотню адресу вченого в Харкові - «Салтівське шосе, буд. 157, кв. 17». Ці дані з листа доречно розглядати як факт сподівання 1.1. Корнєйчика отримати лист-відиовідь відМ. В. Машкової.
Об' єм тексту листа невеликий і складає всього дві сторінки традиційних аркушів блокнотного формату для листування. Але вражає його інформаційна насиченість через використаний стиль дописувача та вміння вченого фокусувати увагу на цільовому призначенні тексту. За формою викладу лист є зверненням за порадою до фахівця-експерта з питань історії бібліографії, яким вважалась і вважається М. В. Машкова в наукових колах: «...я решил написать Вам - единственному доктору по истории отечественной библиографии, попросить у Вас совета, как лучше поступить...». Викладений зміст прохання та висвітлені факта дозволяють хронологічно точно окреслити ситуацію, що склалась на завершальному етапі наукової діяльності І. І. Корнєйчика при підготовці докторської дисертації до захисту.
Послідовне дослідження, про яке дописував М. І. Ясинський у своєму листі до І. І. Корнєйчика, в документованому вигляді вийшло друком в 1971 р. за жанровим визначенням «нариси» й під назвою «Історія української бібліографії. Дожовтневий період» у видавництві Книжкової палати УРСР [3]. Саме це видання М. В. Машкова згадувала на сторінках наукового збірника в статті «История национальной библиографии в союзных и автономных республиках» в 1973 р. і, за значенням його в змістовній сукупності наукових публікацій, охарактеризувала це дослідження як найбільш значну бібліографознавчу працю 60-х років [6].
Готуючи роботу на здобуття наукового ступеня доктора наук, І. І. Корнєйчик обмежує хронологічні межі дослідження, зосереджуючи увагу на історії бібліографії другої половини XIX ст., про що ми і дізнаємося з листа. Також у листі самим автором вказано повний об'єм дисертації, що підтверджує факт її завершеності - «384 сторінки і плюс 141 сторінка додатку «Джерела та література»». Об'єм рукопису докторської дисертації в даному випадку збігається з об'ємом опублікованих нарисів з історії української бібліографії дожовтневого періоду. Але друковані нариси вміщують також у повному обсязі розділ «Примітки та бібліографія» на 60 сторінках. Таким чином, автор не тільки звужує хронологічні межі дисертаційного дослідження, а й значно доповнює його науковою інформацією, що цілком відповідало критеріям концептуальності роботи, яку слід представляти на захист. Плідна діяльність ученого по формуванню довершеного тексту рукопису дисертації за вимогами ВАКу СРСР, опрацювання матеріалу за новою структурою, доопрацювання «додатків», що зайняло більше року від часу надрукування нарисів, відтворена в листі І. І. Корнєйчика стисло і практично в одному реченні: «мне пришлось сокращать диссертацию в связи с новыми требованиями, кое-что дорабатывать...».
В атмосфері успішного публічного апробування теми історії бібліографії в Україні на сторінках спеціальної преси, наявності монографічних видань, актуальності і значущості теми для теоретичного усвідомлення історичного надбання бібліографії як соціокультурного явища через бібліографічну практику, завершальний етап виявився для автора незрозумілим з точки зору «формальних» перешкод до захисту. Враховуючи масштаби проведеної вченим роботи, неприродним є в листі риторичне питання автора:«.. .я не знаю куда с ней податься?» - питання, яке більше нагадує соціальний запит і відтворює протиріччя, які створювались і за суб'єктивних, і за об'єктивних причин функціонування самого суспільства.
Перешкодами «формального» порядку в суспільстві того часу слід вважати обмежену кількість спеціалізованих рад, яким надавались права розглядати докторські дисертації за кваліфікаційними вимогами. Такі ради знаходились в Москві та Ленінграді. В листі є вказівка щодо намірів зв'язатися для подальших наукових стосунків з Ленінградом: «В свое время я пытался установить по этому вопросу контакты с Ленинградским институтом культуры». Саме Ленінградська школа бібліографознавства в той час була орієнтована на дослідження переважно історичної частини бібліографічного знання. Але більш суттєвими, на наш погляд, виявились перешкоди, які відтворювали стан існуючих на той час в Україні і Росії наукових комунікацій.
Саме особливості організації наукової
