Ім'я 1.1. Корнєйчика згадується сьогодні з нагоди чергової ювілейної дати - 85 річчя з дня народження вченого, яка повинна була відзначатись 21 листопада 2009 р. До того ж, світова наукова громадськість, вшановуючи пам'ять і підкреслюючи значення наукової спадщини у справі дослідження бібліографії історичних джерел, позиціонує вченого поряд з такими діячами бібліографії, як М. В. Здобнов, М. В. Машкова, І. П. Крип'якевич, М. П. Гумеиюк, М. І. Ясинський [1, с. 17].

Так склалось, що всі попередні праці про 1.1. Корнєйчика написані його колегами по роботі, які мали особисті стосунки з вченим у процесі науково- педагогічної діяльності. Наукова праця вченого пов'язана з роботою в Харківському бібліотечному інституті, на кафедрі бібліографії з 1955 р. по лютий 1974 p., тобто до передвчасної смерті вченого, який прожив усього 49 років. Після закінчення аспірантури в Московському бібліотечному інституті, 19 років педагогічної і наукової праці в Україні, а саме в Харкові, проведені з наполегливістю і завзятістю вченош-першовинахідника стали для його колег та молодого покоління дослідників взірцем у розгортанні наукових розвідок та джерелом пошуіу нових тем, аспектів, положень для формування своїх історичних і теоретичних концепцій в галузевому профілі бібліографознавства.

Приїзд за направленням до Харківського бібліотечного інституту дипломованого кандидата наук 1.1. Корнєйчика, за аналізом сукупності фактів його наукової діяльності в Харкові, був невипадковим і керований потребами кадрової політики зміцнення «периферійних» вузів представниками столичної наукової школи. В даному випадку органічно поєднались потреби посилення коефіцієнту науковості викладацького складу регіонального вузу та потреби наукового опрацювання величезного фактографічного матеріалу за довершеним методологічним світоглядом дипломованого фахівця - представника відомої на той час наукової школи. Збіг обставин, можливо, був виявом об'єктивних закономірностей, які формулюються через тезу щодо ролі окремої особи в історичному процесі. Існуючі в українській науці на той час «білі плями» вітчизняної історії бібліографії отримали фахівця з оригінальним науковим мисленням, який здатен теоретизувати відносно окремих явищ практичної діяльності, систематизуючи їх, визначаючи загальне та підкреслюючи особливе. Методи наукової праці 1.1. Корнєйчика, застосовані при дослідженні цілого наукового комплексу «українська бібліографія», визначили його результативність для всієї національної науки, включаючи і сьогодення.

Перша узагальнююча праця про І. І. Корнєйчика написана його колегами по педагогічній діяльності в Харківському бібліотечному інституті, - «Вагомий внесок у розвиток радянського бібліографознавства» - дає підстави констатувати, що важливим джерелом інформації в науковій діяльності вченого став епістолярний жанр через створені ним, за сучасною термінологією, наукові комунікації з ефектом телеконференцій в документованому вигляді [2]. Серед учасників епістолярних «конференцій» наукових комунікацій 1.1. Корнєйчика були відомі вчені та бібліографи-практики - професор Б. С. Болгарський, В. І. Ніколаєв з Москви, Ю. О. Меженко, Ф. П. Максименко, М. І. Ясинський. Цитуючи окремі фрази з листів до 1.1. Корнєйчика, автори статті користувались особистим архівом вченого. Але жодного посилання на місце збереження та їх опрацювання в статті не подано.

Припускаємо, що архів епістолярної спадщини І. І. Корнєйчика зберігається в родині вченого. Підставою для такого судження може бути інформація, подана у лаконічній довідковій статті в «Українській літературній енциклопедії» [7]. Стаття вмішує тільки обмежені біографічні дані життя та діяльності. Зовсім коротко, майже в одному реченні, подано «підсумок» його плідної наукової діяльності на ниві бібліографічної спадщини України: «Докторська дисертація зберігається в рукописі в родині Корнєйчиків». Цим одним реченням означується так очікуваний вченим фінал його багаторічної наукової праці. (Цей факт біографії 1.1. Корнєйчика не позбавлений рис трагічності.) Отже припущення відносно існування архіву вченого є реалістичним. Архів існує, існує також листування 1.1. Корнєйчика з видатними діячами-пракгиками бібліографічної справи Росії і України, що становить найцікавішу частину його наукової спадщини через полісемічність думок про предмет дослідження та загальну характеристику того «лабораторного» процесу, який був розгорнутий упродовж багатьох років і логічно завершився написанням докторської дисертації на тему «Історія української бібліографії другої половини XIX століття».

Після передчасної смерті 1.1. Корнєйчика дружина вченого виїхала з Харкова на постійне проживання в Росію, до Підмосков'я, залишивши в родині всі наукові матеріали чоловіка на правах збереження сімейної пам'яті. Саме цей факт із життя Корнєйчиків слід мати на увазі, пояснюючи відсутність посилань на архівовані дані по кожному листу вченого з відомими діячами бібліографічної науки і практики в статті І. О. Вовченко та JI. С. Іллічової [2]. На той час, коли готувалась стаття про 1.1. Корнєйчика на честь його 65-річчя, в 1989 році, JT. С. Іллічова працювала вже в Московському державному інституті культури і, безумовно, зустрічалась з родиною Корнєйчиків, де й мала можливість ознайомитись з листуванням вченого. За логікою викладеного матеріалу та згадуванням окремих прізвищ істориків, літературознавців, книгознавців, бібліографів у статті, в самому архіві вченого зберігаються листи різні за цільовим призначенням: листи-звернення, листи ділового спілкування, листи- роздуми, листи-подяки, листи інформаційні про поточну наукову роботу, листи-рецензії. Останні найбільш цінні для становлення значення наукового доробку 1.1. Корнєйчика. Із таких листів-рецензій цитуються в статті листи Ю. О. МеженкатаМ. І. Ясинського.

Вивчаючи друковану спадщину 1.1. Корнєйчика, особливо роботи, які пов'язані з